Соціально-педагогічна робота з проблемними сім'ями

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..............3

Розділ 1. Проблемна сім’я як негативне соціальне явище………………………....5

    1. Поняття та основні категорії проблемних сімей……………………………….5
    2. Вплив сімейного неблагополуччя на соціалізацію дитини………....................8

Розділ 2. Зміст соціально – педагогічної діяльності з проблемними              сім’ями……………………………………………………………………………….16

2.1 Робота  з проблемними  сім’ями в  системі соціальних інституцій…...............16

2.2 Напрями  соціально – педагогічної допомоги проблемним сім’ям…..............24

2.3 Соціальна  реабілітація дітей - вихованців  проблемних сімей……….............35

Висновок……………………………………………………………………..............41

Список  використаних джерел………………………………………………………43 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Сім’я в усі часи була основою суспільства, осередком формування особистості. На тому етапі розвитку суспільства, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найбільше цінували людей, які виховали порядних дітей. Соціальне здоров’я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім’ї. З розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з’явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інших інституцій соціального виховання, роль сім’ї у вихованні була принижена.

              Для українського суспільства  є актуальною проблема неблагополучних  сімей. Вона вимагає свого розв'язання, оскільки сім'я – найперший фактор соціалізації дитини, від неї залежить, яким буде наше майбутнє, наше суспільство.

     Нажаль  в нашому суспільстві все частіше  зустрічаються родини які не виконують  своїх соціальних функцій. Саме тому вивчення рівня на якому здійснюється соціальна допомога неблагополучним сім’ям є актуальною.

     Сім’я виступає насамперед провідним важливим чинником соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючи функції полягають у забезпечені фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенціальних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами [1, 59].

     Вивченням питань сімейного виховання займалися  багато науковців, з них можна  виділити таких як А. Й. Капська, С. Калашников, С. Назарова,           І. Трубавіна, Е. І. Холостова, В.М. Шахрай, Федоренко Р.П., Мудрак С.М. і багато інших.

     Об’єкт роботи: процес соціально – педагогічної діяльності з проблемною сім’єю.

     Предмет роботи: організація соціально –  педагогічної допомоги проблемним сім’ям.

     Мета  роботи: вивчення феномену проблемної сім’ї та змісту соціально – педагогічної діяльності з проблемними сім’ями.

     Завдання:

  • визначити поняття «неблагополучна сім’я » та категорії таких сімей;
  • описати наслідки впливу проблемної сім’ї для формування особистості дитини;
  • проаналізувати специфіку роботи з проблемними сім’ями в системі соціальних інституцій;
  • висвітлити шляхи соціальної реабілітації дітей, що виховуються в проблемних сім’ях.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Проблемна сім’я  як негативне соціальне явище. 

     1.1. Поняття та основні категорії проблемних сімей.

     Сім’я – соціальне утворення, що має в кожному конкретно – історичному типі суспільства свою специфіку, свої традиції в національній культурі. Сучасна сім’я визначається як соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально – психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Приймаючи сім’ю в якості об’єкта соціально – педагогічної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сім’ї, які складаються з багатьох поколінь, у таких  сім’ях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; Не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сім’я, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей [2, 108].

     Сім’я складається з трьох підсистем: чоловіка – жінки; батьки – діти; дитина – дитина. Ці системи є автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

     Неблагополучні  сім’ї – неповні; сім’ї, в яких батьки ведуть аморальний спосіб життя; сім’ї зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми; сім’ї «нових» українців, зовні благополучні, але такі, що систематично припускають серйозні педагогічні промахи внаслідок педагогічної неосвідченності, безграмотності (надмірна батьківська любов, застосування фізичних покарань, формальне ставлення до дитини, неврахування індивідуально – психологічних особливостей дитини в процесі сімейного виховання) [2, 108].

     Прийнято  поділяти всі сім'ї на два види:

     Функціональні — ті, що вирішують всі проблеми і не доводять до хронічних конфліктів, розлучень тощо; де виховання дитини відбувається в умовах повного взаєморозуміння, батьки прислухаються до думки дитини, враховують її інтереси у прийнятті рішень; де спілкування будується на взаємній довірі, повазі, чуйності, доброзичливості, уважності один до одного, доброті;

     Не  функціональні — проблемні, кризові, ті, що намагаються спрямувати всі зусилля на безнадійну спробу жити без проблем, але заходять у своїх стосунках до межі розлучень, тривалих сімейних конфліктів, образ тощо, що дуже негативно впливає на розвиток особистості дитини, приводить до агресії, неврозу, депресивного стану та інших розладів [7, 168].

     Виходячи  з основних функцій сім'ї, можна  назвати такі типи сімей:

     1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

     - за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

     - за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

     2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:

     - за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар).

     3. Залежно від виконання демографічної функції:

     - за кількістю дітей в сім'ї: бездітні, одно дітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

     - за однорідністю соціального складу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональним принципом (міські, сільські);

     - за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років і т.п.

     4. Залежно від виконання комунікативної функції:

     - сім'ї за типом керівництва - рівноправні, демократичні; авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

     - за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридично, але проживають окремо;

     - за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;

     - за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

     - соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

     - сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів.

     5. Залежно від виконання виховної функції:

     - благополучні;

     - неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

     - сім'ї групи ризику.

     З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб  потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:

     - батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

     - з низьким морально-культурним рівнем батьків;

     - неповні сім'ї;

     - зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

     - зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї, у яких:

     а) спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;

     б) відсутня єдність вимог до дитини;

     в) безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

     г) надмірна батьківська любов;

     д) надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

     є) має місце насильство стосовно до жінки, дитини;

     ж) не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини [6, 200 - 214].

     В.М. Шахрай неблагополучні сім’ї поділяє  на три групи:

     - превентивні – сім’ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;

     -  сім’ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім’ї один з одним і оточенням до критичного рівня;

     -  сім’ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей [5, 55].

     Отже, характерними ознаками проблемної сім’ї  є матеріальні нестатки, аморальна та асоціальна поведінка дорослих і дітей, бездоглядність, викривлені моральні та духовні цінності, важка психолого-педагогічна атмосфера, споживацька психологія дорослих, емоційне відторгнення дитини, її фізичне і моральне пригнічення, сімейне насилля тощо. 

    1.2. Вплив сімейного неблагополуччя на соціалізацію дитини. 

     Сім'я  є своєрідним мікрокосмом, що відіграє дуже важливу роль у вихованні особистості. Довіра і страх, впевненість і боязливість, спокій і тривога, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженості й холодності — всього цього дитина навчається у сім'ї [6, 200 - 214].

     Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного  емоційно-психологічного сімейного  мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

     Деформація  особистісного розвитку підлітка з  проблемної сім'ї, його психолого-педагогічна  нестабільність починається з раннього дитинства. Саме на цій стадії дія несприятливих, іноді випадкових чинників, що можуть видатися малозначущими, виникають шкідливі для подальшого розвитку особистості ціннісні установки.

       На відміну від суспільного,  сімейне виховання засноване на почуттях любові, взаємоповаги, співчуття, співпереживання тощо. Вони визначають моральну атмосферу сім'ї та взаємини, що впливають на людину протягом життя. Якщо в сім'ї відсутня гармонія, а дорослим притаманні шкідливі звички, нещирість, брехливість, асоціальна поведінка, то розвиток особистості ускладнюється, сімейне виховання стає негативним чинником формування особистості дитини, сім'я набуває проблемного характеру.

     Під впливом несприятливих соціальних, економічних, психолого-педагогічних чинників, притаманних проблемній сім'ї, в особистості підлітка відбуваються серйозні деформації. За даними соціологічних, психолого-педагогічних досліджень підліткам із таких сімей характерні труднощі при побудові взаємин з оточуючими людьми, поверховість почуттів, споживче відношення, звичка жити за підказкою інших, складність при побудові взаємин, порушення в сфері самосвідомості, поглиблення труднощів в опануванні навчального матеріалу, прояви брутальної поведінки, бродяжництво тощо. У стосунках із дорослими у підлітків з проблемної сім'ї виникають почуття своєї непотрібності, втрати своєї цінності та цінності інших людей.

     Основним  надбанням підліткового віку є самосвідомість, самооцінка, уявлення про себе як про  суб'єкта діяльності, спілкування. Функціональна самосвідомість складається з єдності самопізнання, емоційно - ціннісного ставлення до себе, саморегуляції. Через самопізнання підліток усвідомлює свою значущість. Узагальнені результати пізнання та емоційно - ціннісного ставлення до себе закріплюються підлітком внаслідок відповідної самооцінки.

     Уявлення  про себе, як "Я" - образу формуються на основі різних оцінок своєї особистості, тому загальна самооцінка складається з багатьох складових: оцінки своїх моральних якостей, здібностей і можливостей у різних видах діяльності, зовнішності, місця в колективі тощо.

     За  несприятливих умов у підлітків  формується суперечливий або негативний "Я"- образ, неадекватна самооцінка. Проблемний підліток перебуває у  вкрай несприятливій соціальній та психолого-педагогічній позиції в родині, що перешкоджає виробленню чітких моральних орієнтирів та критеріїв, вона, в свою чергу, доповнюється несприятливою ситуацією в школі, колективі однолітків, що провокує формування заниженої соціально-значущої самооцінки особистості.

     У цих умовах важливим чинником особистісного розвитку проблемного підлітка стає гуманістичне особистісно-зорієнтоване виховання як педагогічно керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і самореалізації особистості, в ході якого відбувається входження дитини в культуру, життя соціуму, розвиток усіх її творчих здібностей та можливостей. Основним механізмом цього процесу є активність особистості, включення у виховний процес в якості суб'єкта і його співавтора.

     У підлітковому віці особистісно-зорієнтоване виховання спрямоване на інтенсифікацію фізичного, соціального та духовного визрівання особистості, яке створює підґрунтя для культурної самоідентифікації. Основні педагогічні передумови особистісного розвитку в цьому віці - це включення підлітків у ситуації вибору цінностей, їх осмислення, допомога в оцінці і самооцінці своїх дій та вчинків [15, 49 - 59].

     Основними характеристиками самооцінки є ступінь  адекватності, міра стійкості та значущості. За адекватної самооцінки підліток об'єктивно  оцінює свої якості. Однак самооцінка може не відповідати реальним можливостям і об'єктивній оцінці підлітка, яку дають інші люди. У таких випадках мова йде про неадекватну самооцінку особистості, яка може бути завищеною або заниженою, тому що самооцінка різних сторін особистості може знаходитись на різних рівнях адекватності.

     Значущість  кожної складової самооцінки особистості  також неоднакова. Вона пов'язана  із певним видом діяльності, де підліток намагається самоствердитись. Невдачі  викликають у підлітка переживання, примушують переглянути свої можливості, здібності, знизити рівень вибагливості або розпочати роботу із самовдосконалення.

     На  основі значущих самооцінок ґрунтується  самоповага, що є узагальненою самооцінкою  особистості, ступенем сприйняття себе як цілого. Самооцінка підлітка формується під впливом оточуючих: батьків, вчителів, товаришів, а також результатів власної діяльності. У підлітковому віці ставлення до себе йде на фоні підвищеної емоційності, ранимості, тривожності, протиріч. Підліток ще не вміє правильно ставитись до себе, своїх здібностей, якостей особистості як позитивних, так і негативних.

     Адекватна самооцінка підлітка формується за сприятливих  зовнішніх умов: вимогливості, справедливого  ставлення та доброзичливості до підлітка в родині, об'єктивній педагогічній оцінці якостей особистості, результатів діяльності підлітка, адекватної громадської думки. За несприятливих умов оточуючого середовища та поганого виховання у підлітка формується невідповідна самооцінка. Підліток у такій сім'ї не спроможний виробити чіткі моральні критерії. Така ситуація в сім'ї доповнюється невідповідальним ставленням та позицією підлітка в навчальному закладі, що найчастіше призводить до формування заниженої самооцінки.

     Така  самооцінка підлітка спричиняє неадекватні, гострі переживання, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм місцем в колективі. Переживання сприяють формуванню у нього негативних якостей, відхилень у поведінці, аби уникнути негативної оцінки, він починає брехати, пристосовуватись і т. п. [9, 231].

     Тривале заниження самооцінки в значущій для підлітка сфері призводить до низької самоповаги. Підліток із проблемної сім'ї, як правило, розчарований в собі, вважає себе невдахою, не вбачає можливості змінити своє положення, а його поведінка стає агресивною, вчинки брутальними: він хуліганить, бере участь у бійках, пограбуваннях слабших і молодших за себе, втікає з дому, вживає алкоголь, наркотичні та психотропні речовини. Занижена негативна оцінка особистості притаманна підліткам - жертвам сімейного насильства. У них виникає почуття провини, неповноцінності, безпорадності, що обумовлює деформацію особистості та поведінки.

     Оцінюючи  свої моральні якості, підліток із проблемної сім'ї досить адекватно зазначає, що він лінивий, недисциплінований, грубий, егоїстичний. Даючи оцінку своїй навчальній діяльності він байдужо характеризує свої знання як погані та несистематичні; підкреслює, що невідповідально ставиться до виконання будь-яких завдань.

     Проте все це не викликає у нього тривогу, переживання, намагання виправити такий стан речей, змінити все на краще. До такого підлітка вчителю або вихователю дуже важко знайти підхід та переконати в необхідності працювати над собою. Підліток із проблемної сім'ї, в якого занижена самооцінка, як правило, вирізняється цинічним, зверхнім ставленням до оточуючих, часто значущість для нього полягає в сфері викривлених, удаваних, фальшивих цінностей, неправильних переконань, негативних звичок, розваг, відбувається заміна незначущих самооцінок іншими, з його точки зору значущими, не викликаючи при цьому протиріч.

     Багато  вчених вважають дану ситуацію певним компенсуючим фактором, який немов  би відмежовує такого підлітка з проблемної сім'ї від психотравмуючих впливів  неуспіху при виконанні якоїсь діяльності.

     Формування  правильної самооцінки залежить від моральної свідомості в цілому, яка, як правило, знаходиться на низькому рівні. Підліток неправильно розуміє зміст багатьох моральних понять (обов'язок, честь, гідність, добро, принциповість, дружба та ін.), не вбачає нічого поганого в таких якостях як грубість, брутальність, неповага до інших, розбещеність. Поведінка підлітка, який не має справжніх моральних орієнтирів, стає нестійкою та суперечливою. Він легко підпадає під негативний вплив, а викривлені моральні уявлення призводять до хибних установок і переконань, неадекватних форм самоствердження, що, в свою чергу, стає асоціальним засобом вирішення проблем.

     Слід визначити такі характерологічні особливості підлітків із проблемних сімей, які необхідно враховувати педагогу:

     - відсутність цінностей, прийнятих у суспільстві (творчість, пізнання, активна діяльність);

     - переконаність у своїй непотрібності,  неможливості досягти в житті  чогось власними зусиллями, розумом  і талантом, зайняти гідне місце  у суспільстві та серед ровесників;

     - негативна проекція на себе  життя батьків;

     - емоційне відторгнення підлітків  з боку батьків і, одночасно,  їхня психологічна автономія;

     Серед соціально визначених цінностей на першому місці - щасливе сімейне життя, на другому - матеріальне благополуччя; на третьому - здоров'я.

       Водночас ці цінності видаються  підліткам із проблемних сімей  недосяжними: це породжує внутрішній  конфлікт і, як наслідок, психологічний  стрес; втрата значущості та цінності освіти; підвищений рівень тривожності та агресивності; недостатній рівень самосвідомості та низька самооцінка; викривлення спрямованості інтересів: егоцентрична домінанта, домінанта зусиль; домінанта псевдоромантики [5, 53].

     Отже, дітям, які виховувались в проблемних сім’ях дуже важко побудувати  взаємовідносини з оточуючими, внаслідок їхньої неповноцінності в сфері відносин, не увага зі сторони батьків, не достатня кількість любові і зацікавленості до життя дитини ставить відбиток на всьому їх подальшому житті. 
 
 
 
 
 

     Розділ 2. Зміст соціально  – педагогічної діяльності з проблемними сім’ями. 

     2.1. Робота з проблемними  сім’ями в системі соціальних інституцій. 

     Різні типи сімей, які мають проблеми у  взаємостосунках, вихованні дітей, організації своєї життєдіяльності, потребують соціальної допомоги, підтримки, у тому числі матеріального забезпечення, організації побуту, вирішення проблем репродуктивного здоров’я, вільного часу. Існують такі види допомоги сім’ям, які здійснюють соціальні інституції:

  • Соціально – демографічна: сім’ї багатодітні, бездітні, які розлучаються, сім’ї з неповнолітніми батьками.
  • Матеріально – житлові: малозабезпечені сім’ї, які перебувають у поганих житлових умовах; вагітні жінки, матері, на утримані яких є неповнолітні діти, або які втратили роботу, потребують роботи зі скороченим днем чи вдома тощо.
  • Медико – соціальна: сім’ї з дітьми, батьками – інвалідами з фізичними та психічними захворюваннями, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні речовини, мають прояви суїциду.
  • Психологічна та соціально – педагогічна:
  1. Неблагополучні сім’ї – неповні, які ведуть аморальний спосіб життя, зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми, сім’ї «нових» українців, зовні благополучні, але такі, що систематично припускають серйозні педагогічні прорахунки внаслідок педагогічної неосвіченості, безграмотності;
  1. Діти і підлітки, які знаходяться у несприятливих сімейних умовах; у конфліктних взаємостосунках з батьками, вчителями, однолітками, сусідами; які залишились без опіки батьків;
  2. Вихованці дитячих будинків та шкіл – інтернатів; важковиховувані підлітки, які припускають антигромадські вчинки, хуліганські дії; бродяжать, жебракують, ізольовані в колективі однолітків, мають аморальну, протиправну, агресивну поведінку, вживають алкоголь, наркотики, психотропні речовини, мають суіцидні спроби;
  3. Підлітки, які зазнають насильства, негативного впливу за місцем проживання, навчання, мають внутріособистісні проблеми, роздратованість, невпевненість у собі, боязкість, сором’язливість тощо.