Соціалізація дітей молодшого шкільного віку в умовах фольклорно-танцювального середовища
Міністерство освіти і науки України
Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського
Інститут педагогічної освіти
Тема:
«Соціалізація дітей молодшого шкільного віку в умовах фольклорно-танцювального середовища»
Курсова робота
з педагогіки
студентки 335гр.
Кузніцової Олександри
Науковий керівник:
к. п. н., доцент
Желан А.В.
Миколаїв 2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Творчість як основа індивідуальності дитини 6
1.1. Система художньо-естетичного виховання у процесі
соціалізації молодших школярів
1.2. Характеристика основних структурних компонентів
танцювальної діяльності дітей молодшого шкільного віку 10
Розділ 2. Методичні аспекти соціалізації учнів початкової школи
на основі етнічної та хореографічної творчості 18
2.1. Значення театралізованих ігор як різновиду фольклорно-
танцювального середовища у соціалізації молодших школярів 18
2.2. Методика розвитку творчих здібностей учнів початкової
школи в процесі використання фольклорно-танцювальних
ігор на уроках музики
Висновки
Список використаних джерел
На сучасному етапі все більше уваги приділяється пошуку перспективних підходів до вирішення проблеми соціалізації процесу виховання, стимулювання пізнавальної активності учнів, накопиченню досвіду їхньої творчої діяльності. У реалізації цього складного процесу важлива роль належить мистецтву, що допомагає дітям глибше пізнати себе, свій внутрішній світ, спонукає до самовдосконалення.
Одним із найважливіших завдань сучасної школи є формування творчої, мислячої особистості. Головною метою школи, як зазначено в Концепції загальної середньої освіти, є створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу та таких індивідуальних здібностей особистості, які забезпечать їй досягнення життєвого успіху. Тому зараз все більше уваги приділяється питанням творчого розвитку дітей, де головним завданням виступає розвиток їх творчих здібностей засобами мистецтва, у тому числі фольклорно-танцювального.
Музика та хореографія є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вони дають поштовх для внутрішнього переживання і уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові образи. Ось чому елементарними основами музичної освіти повинні володіти всі без винятку, і найперше завдання нашого часу полягає у тому, щоб знайти найефективніші форми і методи розвитку творчих здібностей дітей.
У молодшому шкільному віці важлива роль належить самовираженню дітей через власну художньо-творчу діяльність. Враховуючи психофізіологічні особливості школярів цього віку – необхідно залучати їх до творчої діяльності в музичному, хореографічному, образотворчому, театральному та інших видах мистецтва.
На наш погляд, необхідно більш детальніше дослідити процес розвитку творчих здібностей дитини та виявити найбільш ефективні засоби його активізації. А, оскільки, найкраще творчі здібності дітей виявляються у грі, яка, поряд з навчальною, є провідним видом діяльності молодших школярів (особливо шестирічних учнів), то пропонуємо увійти у світ мистецтва і розвивати творчість школярів шляхом створення на уроках в початкових класах театралізованої гри з використанням фольклорно-танцювальної діяльності. У цьому полягає актуальність теми.
А темою нашого дослідження є: «Соціалізація дітей молодшого шкільного віку в умовах фольклорно-танцювального середовища».
Об’єкт дослідження – процес соціалізації учнів початкової школи на основі етно-хореографічної діяльності.
Предмет дослідження – фольклорно-танцювальні середовище як засіб самовираження, активізації розвитку творчих здібностей молодших школярів.
Мета дослідження – дослідити систему фольклорно-танцювальної ігрової діяльності, яка забезпечить соціалізацію дітей молодшого шкільного віку.
Завдання дослідження:
– вивчення теоретичних основ соціалізації молодших школярів;
– визначення головних показників творчого розвитку учнів початкових класів завдяки зображувально-виражальним видам мистецтва;
– з’ясування впливу етно-хореографічного середовища на розвиток особистісних якостей дітей.
Викладена нижче робота має таку структуру: «Вступ»,
Під час дослідження теми автором опрацьовано наукові роботи В. Андрєєва, Ю. Бабанського, Н. Ветлугіної, В.Верховинця, І. Беха, Д. Богоявленської, З. Жовчак, В. Загв’язінського, Л.Когана, Н. Кузьміної, П. Коваль, Г. Сіліної, С.Сисоєвої, Н. Лейтес, у яких підкреслюється, що мистецтво збагачує свідомість учнів прикладами високого гуманізму, формує стійку систему цінностей у процесі творчої діяльності і породжує прагнення до творчої самореалізації.
Розділ 1. Творчість як основа індивідуальності дитини
1.1. Система художньо-естетичного виховання
у процесі соціалізації молодших школярів
Що ж таке взагалі – соціалізація?
Поняття "соціалізація" (від лат. socialis – суспільний) дедалі частіше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук – філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та ін.
Соціалізація – це прийняття індивідом групових норм, "прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається
Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Ядро виховання складає процес передавання нагромаджених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіта.
Принцип зміни соціальної позиції учня передбачає закладання в соціальну технологію виховного процесу умов, які дають вихованцеві змогу обирати різні соціальні позиції (різні ролі й статусні стосунки з іншими), вільно переходити від однієї з них до іншої. Ідеальні умови для реалізації зазначеного принципу виникають при застосуванні ігрових методів виховання, де зміна ігрової ролі відповідає й зміні соціальної позиції вихованця.
Соціальне середовище, в якому формується особистість, треба розуміти не тільки як оточення, але й як систему можливостей, вимог та очікувань, яка виконує конструктивні й диригентські функції щодо цього процесу. Це множина викликів та очікувань складним чином відображається в самій архітектурі свідомості та почуттів особистості, у наборі алгоритмів, стандартів та правил поведінки й діяльності, в її пізнавальній структурі.
Мірою наростання значимості середовища для індивіда, тобто мірою наростання його причетності, включеності в середовище (соціаліз), збільшуються потужність, різноманітність і витонченість особистісно-формуючих впливів оточення на особистість. Процесс соціалізації, таким чином, набуває автентичного характеру. Додавши до цього аналіз наслідків впливу особистості на середовище, здобуваємо можливість аналізу соціалізації з точки зору самодіяльності, самої творчості людини.
Таким чином, формування та розвиток особистості і її ставлення як соціальної істоти виявляють себе як фактично тотожні речі. Але тотожні як два полюси кола взаємодії, де кожен відображає іншого, спирається на іншого, містить його в собі, тобто як два полюси, які перебувають у безперервній динаміці взаємо переходу, внутрішнього потенціалу особистості та завдань і простору її соціального самоздійснення[23].
Цілісна педагогічна система художньо-естетичної освіти та виховання включає такі складові [21: 4]:
- змістовно-цільова - цілі (у соціальному й особистісному вимірах), принципи і завдання, зміст навчання і виховання;
- функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології);
- результативно-оцінна (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, інтегральні показники художньо-естетичної вихованості, гуманістична експертиза педагогічної системи загалом).
Система художньо-естетичної освіти та виховання включає структурні компоненти [там само]:
1. Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів та курсів освітньої галузі «Мистецтво - Естетична культура» і складається з двох частин:
а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами базового навчального плану державного освітнього стандарту, які мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального закладу і профілю навчання (предмети «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво» або інтегрований «Мистецтво», курс «Художня культура», «Естетика»).
б) варіативної частини, що складається з елективних предметів і курсів, які вводяться до робочих навчальних планів конкретного навчального закладу відповідно до можливостей і потреб педагогічного колективу, учнів, батьків («Хореографія», «Основи театру і кіно», «Українське декоративно-ужиткове мистецтво», «Дизайн», «Комп'ютерна графіка» тощо).
Зупинимось на фольклорно-танцювальному аспекті художньо-естетичного навчання та виховання.
Мистецтво хореографії має значні можливості у вихованні школярів, особливо молодшого шкільного віку, оскільки танець, а також пов'язані з ним ігри, вправи з рухами, співом тощо розвивають розумові й фізичні здібності дітей, їхні почуття й творчу фантазію. У системі естетичного виховання воно недооцінюється, тому предмет «Хореографія» не набув статусу базової дисципліни інваріантної частини навчального плану в загальноосвітній школі і викладається за рахунок варіативної частини - як предмет за вибором. Елементи ритміки та хореографії застосовуються на уроках фізичного виховання, музичного мистецтва, у позаурочній діяльності учнів.
Завдяки участі в музичних іграх, танцях учні мають чудову можливість доторкнутися до джерел українського народного мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні ігри, лічилки, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору, - це доступна й цікава форма навчання і виховання.
Складнощі екологічного і економічного характеру в нашій країні вплинули на загальний стан здоров'я школярів, що зумовило низький рівень їхнього фізичного розвитку. Рухова діяльність є необхідною, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм. Процес хореографічного виховання добре впливає на подолання труднощів у стосунках між хлопчиками і дівчатками. Сумісне виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і забавах вчить доброзичливому та уважному ставленню один до одного, формує риси гуманності, людяності. Емоційно забарвлена музика, різноманітність видів танців зацікавлюють і приваблюють учнів шкільного віку. Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до імпровізації.
Таким чином, виховні можливості хореографічного мистецтва визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості - світоглядної, морально-етичної, інтелектуальної, емоційно-почуттєвої, комунікативної та ін.
Навчально-виховними завданнями художньо-естетичного виховання школярів засобами хореографії у навчальній діяльності є [21:8]:
- ознайомлення з елементами культури (історичними, географічними фактами, середовищем, звичаями, традиціями) народів України, світу;
- формування гуманістичних загальнолюдських цінностей, характерних для сучасного громадянина світу;
- формування пізнавального інтересу до мистецтва, зокрема музичного і хореографічного, виховання потреби у сприйманні й інтерпретації музичних творів і хореографічних вистав;
- оздоровлення організму, корекція фізичних вад і психологічних відхилень, розвиток фізичних якостей - сили, рухливості, вимогливості, легкості, спритності та ін., формування краси і виразності рухів та танців;
- розвиток творчих здібностей учнів, мотивації, художньо-образного асоціативного мислення, уяви, фантазії, формування досвіду активної художньо-естетичної діяльності, стимулювання проявів імпровізації;
- виховання рис колективізму, культури, спілкування, усвідомлення своєї індивідуальності; формування позитивних рис характеру - наполегливості, вимогливості, терпіння, поваги, доброзичливості тощо;
- формування основ позитивного ставлення до людей протилежної статі, вмінь спілкування з ними.
За традиційного підходу хореографія розглядалася у системі освіти як заняття з ритмічно-рухової підготовки, оволодіння танцями. У сучасних умовах хореографія має розглядатися з позицій культурологічного підходу, що дає змогу накреслити напрями роботи у цій галузі. По-перше, враховуючи синтетичність хореографічного мистецтва, необхідно намітити зони перетину хореографії з іншими предметами, зокрема й художньо-естетичного циклу. Такий напрям зовнішньої інтеграції дає змогу через хореографічне мистецтво долучатися до різних галузей знань - художньо-естетичних, гуманітарних, технічних тощо і, навпаки, у процесі вивчення цих предметів краще усвідомлювати особливість хореографічного мистецтва. По-друге, специфічність і різноманіття видів і жанрів хореографії дає можливість учням здійснювати внутрішню інтеграцію через діалог танцювальних мов різних народів, жанрів хореографічного мистецтва.
Реалізація виховних завдань відбувається через зміст художньо-естетичного виховання засобами хореографії, який включає такі складові: ритміка, пропедевтична хореографічна підготовка (вправи), танці (народні, бальні, сучасні), художньо-творча діяльність (імпровізація, ігри, інсценізації тощо).
1.2. Характеристика основних структурних компонентів
танцювальної діяльності дітей молодшого шкільного віку
У житті суспільства, в процесі постійного розвитку духовної культури, величезну роль відіграє мистецтво. Одним з його видів мистецтва є хореографія. Унікальні особливості цього виду діяльності базуються на тому, що танець за своєю природою є синтетичним видом мистецтва, який поєднує у собі духовно-культурний і тілесно-культурний компоненти, що сприяє різнобічному розвитку людини.
Теоретики хореографічної педагогіки (Г.Березова, Л.Богаткова, В.Верховинець, П.Коваль, А.Фомін, А.Шевчук та інші) вважають, що прилучення дітей до танцювального мистецтва важливе для їх духовного збагачення, творчого розвитку й формування необхідних моральних та фізичних якостей. Особливо актуальною ця проблема є на етапі шкільної першоосвіти як першооснови соціокультурного становлення особистості.
У молодшому шкільному віці створюються передумови для залучення дітей до занять хореографією з метою їх всебічного й гармонійного розвитку. До них відносяться: зміни у психічному розвитку (удосконалення рухової пам’яті, узгодження сприймання з практичними діями, розвиток образного мислення та репродуктивної уяви, зростання усвідомленості та довільності рухів); зміни у фізичному розвитку (розвиток кістково-м’язової системи та рухової функції, покращення показників рухових якостей (швидкості, гнучкості, спритності), збільшення темпів морфофункціонального розвитку, зростання фізичної працездатності); зростання інтересу до виконавських видів мистецтва; інтенсивний розвиток музичного сприймання, музично-рухового виконавства та художньо-творчих здібностей.
Аналіз психолого-педагогічної, методичної та мистецтвознавчої літератури показав, що в дитячій хореографії досліджувалися лише окремі аспекти [19:39]: особливості виховного потенціалу хореографії взагалі та культурологічного значення дитячого танцю зокрема (П.Коваль, А.Тараканова, А.Фомін, Ю.Хижняк); використання традицій народної хореографії (Т.Бадмаєва, К.Василенко, К.Геворгян, А.Жолтаєва, А.Шевчук); музично-ритмічний розвиток дітей як складова частина хореографічного навчання (Т.Бабаджан, Н.Вєтлугіна, А.Зіміна, М.Палавандішвілі, С.Руднєва, К.Тарасова та інші); особливості дитячої танцювальної творчості (Р.Акбарова, С.Акішев, Є.Голікова, О.Горшкова, Р.Плавник); поліхудожній підхід до засвоєння дітьми танцювальної культури на основі створення синкретичної атмосфери мистецтва (Т.Морозова, Ю.Ушакова, Б.Юсов та інші). Існує низка науково-педагогічних досліджень, в яких хореографія розглядається як один з допоміжних засобів фізичного, розумового, морального виховання дітей дошкільного й молодшого шкільного віку (Aleszro, Brodford, Н.Власова, В.Грінер, Л.Дзержинська, М.Кольцова, Ф.Рац, А.Фомін та інші).
Все це підтверджує багатофункціональний вплив хореографії на всебічний розвиток особистості. Однак у жодному з досліджень не розглядаються компоненти танцювальної діяльності й особливості їх формування в молодшому шкільному віці. Тому метою роботи було схарактеризувати структурні компоненти танцювальної діяльності та визначити підходи до їх формування у системі початкового шкільного виховання.
Спираючись на провідні положення теорії діяльності (В.Давидов, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн), визначили, що успішне оволодіння будь-яким її видом, у тому числі й танцювальною діяльністю, залежить від впливу педагога на розвиток усіх її структурних компонентів (мотив, мета, дії).
Діяльність людини завжди мотивована. Мотив – це те, що спонукає дітей до оволодіння хореографічним мистецтвом, тобто забезпечує досягнення певної мети, складає потребу пізнавати довкілля та виражати через рух відношення до нього. У дошкільному віці провідними мотивами є ігрові, пов’язані з інтересом до процесу гри; мотиви встановлення й збереження позитивних взаємин з дорослими та дітьми; мотиви самолюбства і самоствердження; пізнавальні, змагальні та суспільні мотиви [3:85].
Про наявність суспільної спрямованості результатів танцювальної діяльності свідчить той факт, що дитина навіть у своїх перших спробах виявляє бажання, щоб на її «танок» хто-небудь дивився. У зв’язку з цим ця особливість має бути використана в педагогічному процесі як один із стимулюючих факторів. Створення атмосфери доброзичливості, взаєморозуміння по відношенню до результатів танцювальної діяльності кожної дитини з боку однолітків та дорослих спонукає її до постійного вдосконалення набутих досягнень, формує стійке бажання до оволодіння нею.
Танцювальні дії, основу яких складають уміння та навички, формуються поетапно: ознайомлення з рухом у інваріантному вигляді, навчання його виконання, удосконалення навички у творчому втіленні танцювального руху (Н.Ветлугіна, Е.Вільчковський, А.Шевчук).
Вирішальну роль у здійсненні керівництва танцювальною діяльністю дітей відіграє положення про наявність у кожному виді діяльності двох видів дій: орієнтовних, за допомогою яких здійснюється визначення ситуації виконання пізнавальної або практичної дії, та виконавських, які забезпечують робочий бік діяльності (О. Леонтьєв).
Якість і швидкість орієнтовних дій залежать від рівня розвитку здібностей, які виступають умовою якісного оволодіння діяльністю й успішного її здійснення.
Відрізняють здібності загальні, тобто ті, які пов’язані з основними видами діяльності (особливості мислення, пам’яті, уяви) та здібності спеціальні, які відносяться до якого-небудь одного виду діяльності. Так, до комплексу спеціальних здібностей відносно до хореографічної діяльності належать: здібність сприймати та передавати за допомогою рухів характер музики та її зміст (почуття, емоції, настрій); здібність вільно орієнтуватися в просторі відповідно до музичної форми; здібність ритмічно та виразно рухатися, творчо мислити та імпровізувати.
О.Леонтьєв визначає здібності як специфічні для людини утворення, умовою формування яких є діяльність, яка вимагає наявності саме цих конкретних здібностей. Природженими можуть бути лише задатки, які є органічною основою здібностей. До задатків, які складають основу хореографічних здібностей, відносять анатомо-фізіологічні особливості кістково-м’язового апарату дитини (тип статури, еластичність м’язів та зв’язок, рухливість суглобів та гнучкість хребта), музично-рухову координацію й артистизм.
Важливим фактором розвитку здібностей є наявність інтересу до діяльності [1:167]. Дослідники підкреслюють, що саме інтерес спонукає дитину до активності в процесі засвоєння конкретного виду діяльності (Л.Виготський, О.Запорожець, Г.Ільїна). Основними умовами розвитку інтересу до хореографічної діяльності, за визначенням П.Коваль, є: відповідність змісту хореографічного матеріалу розумовому та фізичному розвитку дітей; співвідношення елементів відомого та невідомого у змісті програмового матеріалу; використання таких форм роботи, які сприяють подоланню труднощів та створюють позитивний емоційний настрій; забезпечення оптимального співвідношення між вправами і рухами репродуктивного й продуктивного характеру; створення проблемних ситуацій та умов співтворчості педагога з дітьми з метою прояву їх ініціативи та самостійності; організація під час заняття колективної діяльності (спільного навчання), яка створює позитивні умови для розвитку самовпевненості дитини [2: 34].
Аналогічні висновки роблять інші дослідники. Однак, крім вище перелічених умов формування та підтримки інтересу до хореографії, вони рекомендують також використовувати: елементи гри (С.Акішев, А.Тараканова), сюжети казок (О.Горшкова, Т.Чурпіта), національний фольклор (А.Шевчук), цікавий танцювальний репертуар, який відповідає принципу сучасності (Г.Березова, О.Єрохіна, Т.Пуртова); зв’язки хореографії з іншими видами мистецтва (Ю.Ушакова); врахування статевих та вікових інтересів дітей (Ю.Громов, В.Константиновський). Робоча або виконавська частина діяльності залежить від рівня сформованості у дітей знань, умінь та навичок (В.Давидов, О.Леонтьєв, Ю.Трофімов та інші).
Знання як результат пізнавальної діяльності розкриваються у поняттях, міркуваннях, висновках, теоріях, які матеріалізуються у продуктах певної діяльності та за своїм змістом поділяються на загальні та професійні. Загальні знання в танцювальній діяльності дітей визначаються їх світосприйняттям, об’ємом та ступенем обізнаності про навколишню дійсність, про різні види мистецтв. Ступінь сформованості загальних знань визначає реальність і змістовність танцювальних образів, які розкриває дитина під час музично-рухової діяльності.
Основу професійних знань складають відомості про різні види хореографічного мистецтва (бальний, народний, сучасний, класичний танок), про виразні засоби хореографії (рух, малюнок, музика, костюм), про національні особливості танців, їх назви, положення рук, тулубу та інше. Сформованість професійних знань сприяє свідомості та виразності танцювальної діяльності дитини.
До хореографічних умінь та навичок відносять координованість, ритмічність та просторову організацію рухів, технічність, музичність та артистичність їх виконання, творчу інтерпретацію.
Хоча специфіку формування рухової навички (а хореографічна є одним з її видів) у психології спорту та фізичного виховання вивчено досконало (Е.Вільчковський, А.Пуні, П.Рудик, Є.Щербаков), особливості формування хореографічних умінь у період шкільного дитинства залишаються поза увагою дослідників.
Виходячи з психологічної характеристики вміння, як виконавчої частини діяльності та специфіки танцювальної діяльності, з’ясувано, що хореографічне уміння – це здатність дитини виконувати танцювальний рух за умови зосередження уваги на образно-змістовній, технічній та музичній деталях ще не засвоєної дії.
За своєю природою, структурою та методикою формування хореографічні вміння та навички ідентичні руховим, тому їх формування здійснюється поетапно: первинне змістовно-образне ознайомлення дітей з танцювальним рухом – поглиблене, деталізоване його вивчення – закріплення та удосконалення в репродуктивному та продуктивному видах танцювальної діяльності. На різних етапах формування хореографічних умінь змінюється співвідношення методів і прийомів. На початковому етапі має надаватися перевага ознайомленню з назвою та еталонному (зразковому) показу руху педагогом, поелементному показу, аналізу музичного супроводу, образному порівнянню тощо. На етапі поглибленого, деталізованого навчання – методу вправ, прийомам інтерпретації, ідеомоторного тренування, поляризації, змагання, контактного виконавства, неформальних завдань тощо. На етапі удосконалення – самоконтролю, зміні умов виконання, введенню вивченого матеріалу в дитячу імпровізацію, творчій інтерпретації рухів.
У дитячому танцювальному виконавстві поряд з руховими навичками яскраво проявляються музично-рухові навички та навички виразного руху (Н.Ветлугіна, А.Кєнєман). У зв’язку з тим, що у виконавській діяльності дітей вони взаємозалежні й проявляються одночасно, К.Тарасова називає їх «музично-руховими навичками», а А.Пасинкова, С.Руднєва та А.Шевчук – «навичками музичного руху».
Автори стверджують, що під час формування навички музичного руху слід ураховувати показники музично-рухового виконавства дітей: виразність і координацію. Виразність дитячих рухів визначається як здатність дитини рухатися емоційно, ритмічно, безпосередньо виражати в русі (міміці, пантомімі) характер музики та її образні характеристики, зберігати індивідуальну своєрідність музично-рухового образу (Н.Ветлугіна, О.Горшкова, Т.Лисицька, К.Тарасова та інші). Рухова координація визначається дослідниками як узгодженість рухів різних частин тіла з музикою й розподіл рухів у просторі (Т.Баришнікова, Е.Вільчковский та інші). Точна зміна руху або його напрямку в музично-руховій діяльності традиційно співвідноситься із сприйняттям та відображенням дітьми форми музичного твору: фраз речень, періодів, частин. Це формує у дітей вміння орієнтуватися у просторі відповідно до музичної форми, що вкрай важливо у танцювальній діяльності, яка розгортається у просторі й часі [18: 32].
Важливе значення у формуванні хореографічних умінь і навичок належить загальному розвитку музичності дитини. Сучасні дослідники (Н.Вєтлугіна, С.Науменко, К.Тарасова та інші) визначають у комплексі музичних здібностей найбільш загальні: чуття ритму, музичну уяву та пам’ять, емоційну чуттєвість до музики. Саме це дозволяє дитині успішно проявити себе у танцювальній діяльності.
Таким чином, формування хореографічних умінь та навичок передбачає не тільки засвоєння технічної сторони руху, а й розвиток у дітей музикальності, музично-рухового виконавства (виразність, технічність, координованість рухів), а також творчого ставлення до танцювальної діяльності, яка спонукається інтересом до цієї діяльності як першооснови її успішного здійснення.
У результаті узагальнення можна зробити такі висновки. У молодшому шкільному віці формуються основні структурні компоненти танцювальної діяльності. Їх формування буде успішним, якщо дії педагога будуть спрямовані на формування мотиваційної сфери дітей та педагога, свідомого ставлення до мети діяльності, на створення умов для оволодіння різними діями, які складають зміст танцювальної діяльності. Крім того, необхідно враховувати загальні закономірності розвитку дошкільника. Тобто, з одного боку, процес навчання має бути привабливим для дитини, а, з іншого – сприяти реалізації його потреб у самовираженні (О.Запорожець, Л.Венгер та інші). Створення емоційного комфорту, характерними рисами якого є гармонізація та естетизація середовища (Л.Виготський, В.Мухіна та інші), емоційне, доброзичливе спілкування (Л.Божович, В.Горбачова), особливий психологічний клімат у групі дітей, які оволодівають танцювальними рухами (С.Акішев, Т.Баришнікова, О.Горшкова, А.Тараканова, Ю.Ушакова та інші), реалізація особистісно-орієнтовного підходу через створення гуманних відносин між дорослими та дітьми (А.Шевчук) – усе це позитивно сприяє ефективності формування в учнів-початківців хореографічних умінь та оволодіння ними танцювальною діяльністю загалом.