Социальн и дослидження социально-культурнтх процесив

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Закони і механізми розвитку соціально-культурної сфери  сьогодні досліджують спеціалісти різних галузей знань – філософи, культурологи, педагоги, медики, економісти та соціологи. Розвиток світової цивілізації, впровадження нових технологій, електронної техніки зумовлює збільшення вільного часу людини, а відповідно, і розвиток СКС, тобто галузей економіки, які задовольняють соціально-культурні потреби людини.

Розвивається ринок соціальних і культурних послуг, якість яких постійно змінюється і не завжди у кращу сторону. Тому на данному етапі є важливим та актуальним вивчення громадської думки, реального стану  ринку соціокультурних послуг та виявити перспективи його подальшого розвитку.

Знання реального стану соціокультурної сфери, як в цілому, так і по окремих її частинах необхідне не тільки для відпрацювання стратегії розвитку даної сфери, але і для збереження вітчизняної культури , яка визначає перспективи становлення та функціонування нашого суспільства.

Аналіз літературних джерел з означеної тематики показує, що проблема вивчення сфери обслуговування є досить актуальною. Існуючі наукові розробки досить різні за підходами, рівнем охоплення складу системи обслуговування, таксономічним рівнем досліджуваних територіальних одиниць тощо. Проблеми обслуговування населення привертають увагу фахівців різних наукових галузей: економістів, соціологів, географів та ін. Теоретичні основи і методику територіального аналізу соціально-культурних систем стосовно сфери обслуговування розробили М.А. Абрамов, О.І. Алексєєв, А.О. Анохін, М.М. Баранський, С.О. Ковальов, О.П. Літовка, Л.А. Меркушева, В.В. Покшишевський, Ю.В. Поросьонков, Б.Б. Родоман, Ю.Г. Саушкін, О.А. Ткаченко, Б.С. Хорєв та ін.

Мета роботи полягає у дослідженні стану та перспективи розвитку ринку послуг у соціокультурній сфері України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- визначити поняття соціального дослідження;

- проаналізувати сучасний стан сфери обслуговування в Україні;

- дослідити стан та перспетиви розвитку соціально-культурних процесів в Україні.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає сфера обслуговування в Україні.

Предметом дослідження є методи соціологічних досліджень сучасного стану і перспектив розвитку сфери обслуговування в Україні.

Структурно курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку літератури.

СУТНІСТЬ І ТИПОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ

1.1. Соціальне дослідження: історія поняття,основні етапи та функції

Соціологічне дослідження являє собою систему теоретич­них і емпіричних процедур, які сприяють отриманню нових знань про досліджуваний об'єкт з метою вирішення конкрет­них теоретичних і соціальних проблем.[3] Воно містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об’єкт дослідження. В соціології об'єктом дослі­дження можуть бути будь-які процеси й явища соціальної дійс­ності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжна­ціональні, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб’єкт до­слідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на до­сягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (техніч­ні й організаційні). По-п'яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Перші відомості про про­ведення соціального обліку людей відносяться до найдавнішої історії людства і стосуються встановлення чисельності насе­лення, здатного носити зброю і платити податки. Збереглися письмові свідчення про проведення таких обліків у найдав­ніших державах Азії й Африки ще в третьому тисячолітті до нашої ери. Так, за свідченням давньогрецького історика Геродота, скіфський цар Аріантас для встановлення числа своїх підданих наказав кожному з них під страхом смертної кари принести по-одному наконечнику стріли. А Тамерлан для про­ведення обліку своїх воїнів наказав їм покласти у встановленому місці по одному каменю. У деяких давньогрецьких храмах приносили жертви богам при народженні дитини — певну мірку пшениці, у випадках смерті людини — мірку ячменю.

В античну епоху облік населення доручався спеціальним чиновникам-цензорам. З цього часу переписи стали назива­тися цензами. Розроблялися відповідні правила переписів. На­приклад, кожний громадянин Риму під клятвою сповіщав про себе такі дані: ім'я і вік — свої і членів своєї сім'ї, величину рухомого і нерухомого майна. Громадяни, які намагалися ухи­литися від обліку або подавали неправильні дані, суворо ка­ралися.

У давніх переписах не враховувалося жіноче населення (його почали враховувати лише із середини XVIII ст.), а також духовенство, яке традиційно не обкладалося податками.

В Росії і Україні перші переписи населення проводилися в ХІ-ХН ст. Як і в інших країнах, їх мета була традиційною — визначити число воїнів і людей, які мали платити своїм кня­зям данину.

У XІV-XV ст. проводилися "князівські" переписи в окре­мих містах і поселеннях. Зокрема, такі переписи проводилися за завданням Івана Калити, Івана II, Дмитра Донського та інших князів. Переслідуючи, як правило, фінансові цілі, на­звані переписи мали в різні періоди одиниці обліку залежно від того, що виступало одиницею оподаткування. Податок збирали "з чоловіка", "з двору", "з плуга" і т.ін. До XVII ст. переписи в Росії і Україні були поземельними, що відповідало сільськогосподарській основі господарства тих часів. З розвит­ком ремісництва і торгівлі одиницею оподаткування стає двір, тобто окреме господарство.

У XVIII — першій половині XIX ст. в багатьох європей­ських країнах, а також у Росії приймаються законодавчі акти, які встановлювали регулярне проведення переписів населення. У Франції такий закон був прийнятий у 1791 p., у Велико­британії — в 1800, в Росії — в 1743, в США — у 1787 р. Важливою особливістю цього періоду є розширення уявлень про соціальні функції статистики, яка містила різноманітну інформацію практично з усіх сфер життя — економічної, демографічної, соціально-політичної, духовної. У другій поло­вині XIX ст. статистика одержала статус самостійної науки. А паралельно з статистикою розвивається нова наука — соціо­логія, про яку вже йшлося в попередніх лекціях.

Що стосується емпіричної соціології, то вона виникла у 20-х роках XX ст. у США на основі теоретичної соціології. Першими працями у галузі емпіричної соціології були дві кни­ги, які вийшли з друку в один і той же рік у різних містах США. Ця книга Уільяма Томаса і Флоріана Знавецького "Польський селянин у Європі і Америці" (Бостон, 1921 p.), і книга Роберта Парка і Едварда Берджеса "Вступ до науки соціології" (Чикаго, 1921 p.).

Книга Томаса і Знавецького була дослідженням умов жит­тя сімей польських селян, які емігрували з Польщі в США. Вона написана на багатому емпіричному матеріалі: з викори­станням листів, які польські емігранти писали на батьківщину і отримували від родичів і знайомих, при вивченні їх автобіо­графій, умов життя в США і т.п.

Щодо книги Парка і Берджеса, то це був перший підручник з емпіричної соціології. Саме в цій книзі були узаконені такі поняття, як соціальна взаємодія, комунікація, соціальний про­цес, конкуренція, поведінка та ін. Даний підручник тривалий час широко використовувався при емпіричних дослідженнях.

20-ті — 30-ті роки — це період інтенсивного утвердження емпіричної соціології в системі інших наук. Він характери­зується величезною кількістю емпіричних досліджень, виник­ненням спеціальних дослідницьких бюро, центрів та інститу­тів. Проблематика досліджень була найрізноманітнішою: це дослідження сім'ї, расових та етнічних відносин, причин кла­сової боротьби, проблем злочинності та ін.

Незважаючи на строкатість проблематики досліджень цього періоду, спостерігалося також прагнення виділити чисто со­ціологічну проблематику, що сприяло перетворенню соціології, в самостійну і незалежну науку. Соціологія в ці роки прагне розмежуватися з філософією, політекономією, історією та ін­шими науками. В коледжах та університетах створюються са­мостійні кафедри і факультети соціології.

У 1949 р. вийшла з друку книга відомого американського соціолога-теоретика Роберта Мертона "Соціальна теорія і соці­альна структура", де її автор виступив із заявою про необхід­ність взаємодії емпірії з теорією і зазначав, що кінець 40-х років є етапом реалізації цього побажання.

У 50-х роках було проведено ряд всесвітніх соціологічних конгресів. Зокрема, III Всесвітній конгрес соціологів, який про­ходив у 1956 р. в Амстердамі, відобразив ще картину нестримного захоплення емпіризмом. На IV Всесвітньому конгресі у Мілані (1959 р.) виступи провідних соціологів світу були при­свячені критиці однобічного емпіризму і закликам поєднати емпіричні дослідження із соціологічною теорією.

Основні види соціологічних досліджень. Залежно від по­ставлених цілей і об'єкта дослідження можна говорити про соціально-економічне, соціально-політичне та інші соціологіч­ні дослідження.[3] Але в будь-якому випадку воно повинно бути комплексним, з використанням різноманітних соціологічних методів і проводитися на серйозному теоретичному фундамен­ті. При цьому соціолог повинен володіти нестандартним мис­ленням, глибокими знаннями не тільки в галузі соціології, а й у суміжних науках, вміло використовувати набуті знання.

Характерною особливістю соціологічних досліджень є те, що вивчення соціальних процесів здійснюється через аналіз людської діяльності (або її результатів), через виявлення по­треб та інтересів людей. Тому за своєю гносеологічною струк­турою соціологічне дослідження є особливим типом суб'єкт-об'єктних відносин, в яких джерелом первинної інформації завжди виступає людина або опредмечені в документах факти її свідомості і поведінки. Звідси особливі вимоги до методики дослідження, до постановки і перевірки гіпотез, точності от­риманих даних і т.п.

З гносеологічної точки зору, соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпіричним, а за рівнем узагаль­нення воно може бути і емпіричним і теоретичним.[5] Як пра­вило, результатом емпіричного дослідження є емпірична те­орія, тобто теоретичне обгрунтування емпіричних фактів. Якщо ж соціологічне дослідження розглядати у плані поділу всіх досліджень на фундаментальні і прикладні, то воно від­повідає критеріям прикладного. Але "прикладне" не тотожне "емпіричному". Вони розрізняються за основним критерієм класифікації: в одному випадку враховується характер здобу­тих знань, в іншому — його цільова орієнтація.

Дослідження є фундаментальним тоді, коли робляться вис­новки про універсальні зв'язки і процеси безвідносно від емпі­ричного матеріалу, який використовується. Соціологічне до­слідження є прикладним, якщо його результати використову­ються в практичних цілях. Нерідко прикладні дослідження проводяться не в наукових, а в чисто прикладних цілях, за соціальними замовленнями. У фундаментальних дослідженнях проводиться пошук нових закономірностей і тенденцій, тому їх часто називають пошуковими. Фундаментальні дослідження зорієнтовані на випереджаюче відображення дійсності і їх ре­зультати містяться в різноманітних наукових теоріях.

Прикладні соціологічні дослідження зорієнтовані на вирі­шення вузького кола практичних проблем. Одержання прин­ципово нового наукового знання вони не переслідують. Але й ці дослідження повинні будуватися на солідній теоретичній ба­зі, бути методологічно й методично обгрунтованими, а їх ре­зультати — відповідати критеріям науковості. Результати цих досліджень можуть використовуватися як емпіричний базис для здобуття нового знання. Відмінність емпіричного дослід­ження, орієнтованого на теорію, від прикладного полягає не тільки в деяких особливостях його програмування та органі­зації, а й у націленості аналізу на експериментальні висновки, придатні для побудови нових концепцій або теорій.

В емпіричному дослідженні, що має прикладне значення, також потрібно опиратися на загальні й спеціальні соціологічні теорії, інакше воно зведеться лише до описової функції. Емпі­ричне дослідження відкриває нові факти і ставить нові за­вдання перед теорією. Теоретичне дослідження отримує нові можливості пояснення фактів і методологічно орієнтує емпі­ричне. Єдність і взаємозумовленість емпіричного й теоретич­ного рівнів дослідження є основною методологічною переду­мовою достовірності здобутого соціологічного знання.

У науковій літе­ратурі з емпіричної соціології зустрічаються різноманітні схе­ми проведення соціологічного дослідження. Так, відомий ро­сійський соціолог А.Г.Здравомислов вважає, що в будь-якому дослідженні можна виділити п'ять етапів: 1. Складання про­грами дослідження. 2. Здійснення вибірки. 3. Розробка мето­дики дослідження. 4. Збирання матеріалу. 5. Аналіз матеріалу і його узагальнення.[6]

А соціологи із Німеччини виділяють три етапи дослід­ження: 1. Підготовка й організація дослідження. 2. Проведення дослідження. 3. Опрацювання та узагальнення емпіричних да­них. Розробка рекомендацій.[6]

Етапи дослідження, як правило, відображаються в програмі дослідження і робочому плані. Це послідовні стадії розвитку дослідження, починаючи з вияснення досліджуваної проблеми, формулювання цілей і завдань дослідження, розробки його за­гальної концепції. Далі визначаються способи отримання по­трібної інформації, проводиться заплановане дослідження, піс­ля чого настає етап підготовки матеріалів до опрацювання й аналіз отриманих даних відповідно до програми. На завер­шальному етапі здійснюється підготовка соціологічних таб­лиць, звітів, публікацій, розробка практичних рекомендацій і соціальних прогнозів.

У межах кожного з названих етапів можуть бути виділені свої послідовні фази — проміжні етапи. Наприклад, на етапі визначення методів дослідження спочатку розробляється від­повідний інструментарій (анкети, питальники для інтерв'ю, тести), після чого проводиться невелике пілотажне опитування (апробація методики), яке дає можливість своєчасно відкоригувати й удосконалити як саму методику, так і робочу доку­ментацію.

Аналіз даних є самостійним етапом дослідження і передба­чає певну послідовність: описання одержаної інформації, її си­стематизацію та узагальнення, порівняння одержаних даних з іншими, які були отримані раніше, і використання цього порівняльного методу при написанні звіту і розробці рекомен­дацій.

Програма конкретного соціологічного дослідження виконує 3 основні функції:

1. Теоретико-методологічна функція покликана визначити вимагає свого вирішення наукову проблему та окреслити основні принципи її рішення.

2.Методична функція полягає у визначенні способів збору емпіричних даних, опису та інтерпретації очікуваних результатів.

3. Організаційна функція полягає в плануванні діяльності дослідницького колективу з визначенням видів пропонованих результатів по кожному з намічених етапів.[9]

1.2. Типологія соціологічних досліджень

В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень.[15] Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті є туманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотез (наприклад, керівництво підприємства бажає знати, як «поведуть себе» працівники, якщо підприємство з державного трансформується в акціонерне). Розвідкове дослідження передбачає основні стадії: а) складаються по можливості повні бібліографії, потім вивчаються джерела та література: б) проводяться бесіди з компетентними особами, а саме спеціалістами, які працюють над аналогічними проблемами, і практиками, які зайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету. Треба переконатися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проблеми, що не упущено щось важливе. Бесіди з практиками також мають певну мету: пошук додаткової інформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю. Перша людина, з якою маємо поговорити — представник громадського контролю. І перше питання: хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідом організації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способами контролю та ін. Далі. Проведення інтерв'ю — пошук надійних документальних відомостей, даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. І потім — проекти первинних гіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. Треба створити атмосферу відвертої розмови. Іноді корисно зняти особисту відповідальність співрозмовника при ставленні питань. Не питати прямо: «Які фактори впливають на такий-то процес?» Ті ж питання побічно: «Дехто вважає » та ін., і потім вислухати, з'ясувати думку співрозмовника. У його відповідях часто виявляються, з'ясовуються нові або висловлені кимсь думки, оригінальні контраргументи. Дуже небезпечно удавати себе некомпетентним у питанні через бажання одержати нову інформацію. В таких випадках співрозмовник обмежується загальними тривіальними міркуваннями і мета не досягається. Завершальна стадія розвідкового дослідження ставить метою виявити поведінку новаків, які працюють на об'єкті. Новачки гостро підмічають ті особливості, які непомітні старожилам. Важливо звертати увагу на можливі конфліктні і незвичайні ситуації, що найрельєфніше характеризують нормальні умови діяльності. Інтересні перехідні стадії об'єкту в момент реконструкції, здійснення соціальних і економічних експериментів, бурхливого розвитку, коли аналіз соціальних явищ вкрай необхідний для прийняття Правильних рішень. розвідкове Дослідження завершується чітким формулюванням, викладом проблеми, визначенням мети, завдань їх вивчення і формулюванням основних гіпотез.

Описове дослідження передбачає систематичний якісно-кількісний опис об'єкту. Наприклад, керівник в принципі знає, які особливості здійснення дисциплінарної практики, але його цікавлять причини порушень дисципліни в якомусь конкретному колективі, склад порушників, можливості виникнення страйку тощо. Збирання інформації здійснюється на основі або монографічного, або вибіркового дослідження. Опис, як і будь-який інший тип дослідження, не може бути чисто фактуальним, без всяких методологічних передумов. Величезну роль тут відіграє обґрунтованість групування емпіричного матеріалу. Нерідко до описових досліджень висуваються претензії у зв'язку з тим, що вони не розкривають причинно-наслідкових зв'язків або дають тривіальні результати. Проте, що" відомо на рівні здорового сенсу, ще не є науково доведене. Описове дослідження допомагає упорядкуванню відомих фактів, встановленню відносин між ними — іноді кількісно. Описові дослідження повністю мають наукову цінність, якщо вони забезпечують досить повне і чітке описування соціального об'єкту без залежності від того, що результати дослідження не відповідають на питання про причинно-наслідкові зв'язки об'єкту. Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосуються структури об'єкта.

Експериментальне дослідження. Найважливішою умовою його реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається і вирішується, дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові залежності у розвитку тих чи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. Мета дослідження — встановлення функціональних зв'язків в соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту — пошук управлінських рішень.

В реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один з трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні поєднуються всі три. Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи:

а) розробку програм досліджень;

б) збирання емпіричного матеріалу;

в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні);

г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

1.3. Основні методи соціологічних досліджень

Проведення будь-якого соціологічного дослідження обов'язково починається з розробки його програми, яку називають стратегічним документом наукового пошуку, що містить всебічне теоретичне обґрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення досліджуваного соціального явища чи процесу. Тому в науково-методичній літературі програму соціологічного дослідження у структурному відношенні розглядають з точки зору таких питань: 1) загальні вимоги до програми; 2) методологічний розділ програми; 3) процедурний (або методичний) розділ програми.

Загальні вимоги до програми випливають з її суті, адже програма соціологічних досліджень є теоретико-методологічною основою виконання процедури кожного дослідження. Відповідно цей науковий документ є викладом теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) дослідницьких операцій. Останні ґрунтуються на основі мети, гіпотез, правил, процедури, технології, логічної послідовності операцій з метою перевірки ходу досліджень та їх наслідків.

Загальна мета соціологічного дослідження визначає зміст і структуру його програми. Метою теоретичних соціологічних досліджень є сприяння вирішенню соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення, а метою прикладних досліджень — практичне вирішення поставлених соціологічних проблем із подальшим запропонуванням конкретних способів дій у визначений строк. Теоретико-прикладні і суто прикладні соціологічні дослідження мають переважно емпіричний характер, вони є підґрунтям досліджень теорій середнього рівня (спеціальних і галузевих) і вищого рівня (загальнометодологічних, фундаментальних).

Таким чином, програма соціологічного дослідження має переважно дві функції: 1) науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження); 2) науково-організаційну (забезпечення ефективності співпраці учасників дослідницького колективу, розподіл роботи між ними задля наукового і науково-практичного результату). Завдяки цим функціям програма визначає місце конкретного соціологічного дослідження в загальному процесі розвитку наукового знання як на рівні загально соціологічної теорії, так і на рівні теорій середнього рівня.

У зв'язку з цим у практиці соціологічних досліджень висувають такі загальні вимоги до програми: 1) її необхідність, щоб не було пошуків методом проб і помилок; 2) її логічна послідовність в усіх структурних елементах; 3) наявність у ній гнучкого варіанта.

У багатьох літературних джерелах пропонується розширений варіант щодо кількості функцій програми соціологічного дослідження (теоретична, описова, інформаційна, критична, прогностична тощо), але всі вони, на нашу думку, лише конкретизують науково-пізнавальну і науково-організаційну функції як функції вищого рівня. Цим двом найбільш загальним функціям соціологічного дослідження відповідають насамперед і два розділи програми: 1) методологічний; 2) процедурний (або методичний).

І. Методологічний розділ програми соціологічного дослідження містить такі елементи або підрозділи:

1. Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспільства в цілому.

2. Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкретизують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.

3. Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет випливає з об'єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосередньо досліджується.

4. Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто їх структурування, всебічне пояснення їх змісту.

5. Попередній системний аналіз об'єкта дослідження, тобто систематизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.

6. Розгортання робочих гіпотез — наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити, з наступною емпіричною інтерпретацією, коли відбувається процес переходу від гіпотези до питань, що містяться в інструменті дослідження (анкеті або бланку-інтерв'ю).

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження органічно взаємопов'язаний з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, тобто послідовність дослідницьких операцій.

ІІ. Процедурний (або методичний) розділ програми соціологічного дослідження складається з таких компонентів або підрозділів:

7. Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обґрунтування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукупність і сукупність вибіркову, які необхідно знати і науково складати. Генеральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територією, часом, професією, функціональними рамками. Вибіркова сукупність — це частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору, відтворення характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва).

8. Характеристика методів, що використовуються для збирання первинної соціологічної інформації. При визначенні методів збирання соціологічної інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо) слід брати до уваги таке: 1) оперативність та економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості соціологічної інформації; 2) жоден з методів збирання соціологічних даних не є універсальним, тобто кожен з них має чітко визначені пізнавальні можливості. Тому не існує взагалі "добрих" або "поганих" методів, а є методи, що адекватні чи неадекватні поставленим у дослідженні завданням;

3) надійність того чи іншого методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю та відповідністю меті й завданням дослідження, а й дотриманням правил і процедур практичного застосування.

9. Структура інструментарію для збирання соціологічної інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей або відповідних сторін (аспектів) предмета дослідження. Отже, той чи інший блок питань та порядок їх розташування в інструментарії завжди має бути спрямований на виявлення необхідних властивостей предмета дослідження. У свою чергу, сам інструментарій у вигляді анкети, бланка-інтерв'ю,опитувального листа чи картки фіксації результатів спостереження повинен додаватися до програми дослідження як самостійний документ.

10. Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації передбачає насамперед опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і розробку певних практичних рекомендацій.

Така досить об'ємна структура програми соціологічного дослідження не наслідок наукової фантазії соціологів. Вона вивірена багаторічною соціологічною практикою і допомагає уникнути помилок як у процесі проведення самого соціологічного дослідження, так і в процесі аналізу його результатів, формуванні висновків та розробці практичних рекомендацій [11].

Слід зазначити, що при проектуванні та організації соціологічного дослідження поряд з розробкою його програми важлива роль належить принциповому (стратегічному) і робочому планам дослідження, які відображають основні стратегічні й оперативні процедурні заходи, яких необхідно вжити. У свою чергу, принциповий (стратегічний) план соціологічного дослідження залежно від його виду має чотири варіанти:

1)розвідувальний, коли про об'єкт мало що відомо і відсутні умови для формулювання гіпотез;

2) описувальний, коли даних про об'єкт вистачає для описувальних гіпотез;

3) аналітико-експериментальний — найефективніший, коли є повне знання про об'єкт та умови для пояснювального передбачення і функціонального аналізу;

4) повторювально-порівняльний, коли є можливість виявити тенденції досліджуваних процесів, а також зіставляти дані у великому часовому інтервалі.

Поряд з розробкою стратегічного плану розробляється також і робочий план дослідження, який дає можливість передбачати і найефективніше визначати весь обсяг наукових, організаційних та фінансових витрат, а також надає дослідженню необхідної ритмічності на всіх його етапах.

Крім того, розробка робочого плану передбачає також дотримання відповідних принципів і правил, тобто певної технології. У загальному вигляді вони адекватні принципам та правилам управлінської і виконавської діяльності, вимогам теорії соціального управління. У той же час планування й організація дослідження мають низку певних специфічних рис, бо це особливий спосіб наукового пізнання складних соціальних явищ, що спирається не тільки на загальні, а й на "свої", відносно самостійні процедури і форми організації.