Социальная политика. 5
Зміст
Вступ
Найбільш масштабною задачею соціальне орієнтованої економіки держави в ринковому господарстві України є діяльність по соціальному захисту всіх шарів суспільства і по виробленню стратегії ефективної соціальної політики. Формою її реалізації виступає фактичний образ дій держави, втілений в соціальну політику, що охоплює всі сфери економічних відносин у країні. Одним з найважливіших напрямків його діяльності є регулювання зайнятості і стимулювання висококваліфікованої і продуктивної праці і, як наслідок, збільшення національного доходу .
Метою курсової роботи являється: "Визначення поняття та значення соціальної політики держави в макроекономічному регулювання економіки".
Існують деякі проблеми, зв'язані з регулюванням зайнятості і забезпечення соціального захисту населення. У даній роботі розглянуті такі немаловажні проблеми, як нестабільність на ринку праці і неможливість охопити соціальним захистом усі шари населення, обумовлені відсутністю нормативно-законодавчої бази й інших труднощів, що базуються на сформованій політико-соціальній атмосфері нашого сформованого в ринкових відношеннях і криміногенній ситуації суспільства, що загострилася збільшенням кризи державної влади.
У реальному житті функціонування ринку праці відбувається не тільки в результаті вільної гри і самонастроювання ринкових сил, але і при державному регулюванні потоків зайнятості і доходів. У XX столітті в промислово розвинутих країнах світу одержують визнання і реальне втілення концепції, доктрини, що покладають на державу задачу забезпечення ряду невід'ємних прав людини, у тому числі права на працю, на визначений суспільне необхідний стандарт добробуту, що реалізується через соціальну політику.
Соціальна політика тісно зв'язана з загальною економічною ситуацією в країні, відіграє двояку роль. З однієї сторони, у соціальній політиці концентруються прямо і посередньо цілі економічного розвитку. Адже економічна діяльність здійснюється заради створення сприятливих розумів життя всіх шарів суспільства. З іншого боку, соціальна політика є чинником економічного росту. Якщо економічний розвиток не супроводжується ростом народного добробуту, то втрачаються стимули до продуктивної діяльності, якість робочої сили, підсилюється соціальна напруженість у суспільстві.
Завданням курсової роботи є: " Сутність, методи державної політики. Аналіз соціальної політики в Україні. Ефективність заходів щодо соціальної політики в Україні."
Розділ 1. Сутність, методи державної політики зайнятості
1.1.Безробіття як наслідок
Втрата мобільності, динамічності та гнучкості економічної системи, нездатність своєчасно і повною мірою пристосуватись до змін внутрішніх умов її функціонування, навколишнього середовища означає макроекономічну нестабільність. Порушення макроекономічної рівноваги, основою якої є врівноважена взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції, призводить до дестабілізації економічної системи, руйнації господарських зв'язків, соціально-економічних потрясінь.
Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції. Деякі західні аналітики для оцінки стану економіки або успішності економічної політики використовують так званий "індекс злиденності", що являє собою суму рівнів безробіття і інфляції. Тому невипадково, що значні зусилля вчених-теоретиків, практиків господарювання, політиків та урядовців спрямовані на подолання негативних соціально-економічних наслідків безробіття і інфляції, знаходження і запровадження методів регулювання економіки, спрямованих на підвищення зайнятості і стабілізацію цін.
Розглянемо суть, форми, прояви, основні чинники та важелі регулювання рівнів безробіття та інфляції, а також принципи та тенденції взаємодії цих складних соціально-економічних явищ. Особливе місце в системі функціонування сукупного працівника займає безробіття. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними 00Н, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток.
Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське). Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати.
Серед поширених форм прихованого
безробіття - вимушені виробничі
простої з технологічних причин, прогули
і простої, пов'язані з недобросовісним
відношенням робітників до праці. Для
суспільства небезпечним є не саме безробіття,
а відсутність механізму його регулювання,
надійного захисту безробітних. Загроза
безробіття в умовах України пов'язана
не з кризою надвиробництва, вичерпанням
місткості ринку, як у західному світі,
а з сучасною кризою недовиробництва,
неузгодженістю процесів вивільнення,
перерозподілу та працевлаштування
робітників, тобто з глибокими деформаціями,
що мали місце в попередній економічній
системі, та наступною економічною політикою.
Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.
Кейнсіанський підхід до розуміння проблеми вбачає причини безробіття у недостатньому сукупному суспільному попиті. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.
Сутність іншого пояснення причин безробіття випливає з того, що безробіття вважають наслідком деформації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за допомогою бірж праці, перекваліфікації тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем.
Рівень і структуру безробіття визначає сукупність техніко-технологічних, організаційно-виробничих, соціально-економічних та інших факторів. Ключовою проблемою регулювання зайнятості є досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій в умовах безробіття.
Слід розрізняти незайняте і безробітне населення.
Рис.1. Потоки на ринку робочої сили
Основні потоки на рику робочої сили, які формуються з тих, хто не належить до складу робочої сили 1; належить до складу робочої сили 2; відмовився від пошуків роботи 3; зазнав невдачі в пошуках роботи 4; втратив роботу 5; шукав і знайшов її б; закінчив працювати (пенсіонери, інваліди) 7; отримав роботу 8; показано на рис.1.
Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї. Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він мешкає. Заробітна плата й інші умови праці повинні відповідати середньому рівню за даною професією.
У разі неможливості надати таку роботу безробітному служба зайнятості може запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підвищити кваліфікацію з урахуванням його здібностей, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання. Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості самостійного працездатного населення (такого, що живе переважно на доходи від своєї праці):
Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліками цього показника є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, занижує офіційний рівень безробіття. Приховування інформації про зайнятість, наприклад у тіньовій економіці, завищує показник безробіття. Тому для його оцінки треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протягом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття.
Рівень безробіття прямо пропорційний рівню звільнення (показнику частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу) і обернено пропорційний рівню працевлаштування (показнику частки безробітних, які щомісячно знаходять роботу).
Розрізняють природне і вимушене безробіття. Природне безробіття є добровільним і фрикційним. Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.
Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характерний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому. Свобода вибору виду і місця діяльності є об'єктивною передумовою фрикційного безробіття. Щоб запобігти цьому, ринок робочої сили повинен своєчасно забезпечувати продаж і купівлю робочої сили.
Рух кадрів - неодмінна умова сучасного виробництва. Працівники можуть на деякий час відволікатись від безпосередньої участі у виробничому процесі (пошук нового місця роботи, пов'язані з цим просторові переміщення, час на навчання і перепідготовку, народження і догляд за дитиною тощо). Така незайнятість - цілком нормальне явище, що супроводжує кадрові переміщення. Важливо лише, щоб це відволікання не було надто тривалим і не охоплювало б одночасно великі маси людей.
Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах негнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної плати. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується, то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина робітників отримує місце, решта стають вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно переходить у так зване застійне безробіття, наслідком якого є втрата трудових навичок, а часто й розпад соціально-психологічних основ особистості.
Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо).
Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочого місця внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва.
Конверсійне безробіття пов'язане
із скороченням галузей воєнно-
Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни у структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень і зміни у структурі споживчого попиту. Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, які втратили роботу внаслідок структурних змін, не зможуть одержати її без попередньої перепідготовки, додаткового навчання, а то й зміни місця проживання. Тому структурне безробіття має більш довгочасний характер, ніж фрикційне.
Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов'язане з дефіцитом попиту.
Безробіття пов'язане не лише з кількістю робочих місць, а й з якісними параметрами пропорції "сукупний працівник - система робочих місць". Наприклад, структурне безробіття не виключає наявності великої кількості вакансій.
Природна норма, рівень безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійснювати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попиту на робочу силу і потреб виробництва.
Природна норма безробіття відбиває економічну доцільність використання трудових ресурсів, фіксуючи раціональність навантаження виробничих потужностей. На сучасному етапі економічного розвитку цей показник має тенденцію до зростання.
Однією з причин підвищення природної норми безробіття є зміни демографічного складу сукупної робочої сили. Такі інституціональні зміни (тобто зміни в законах та звичаях суспільства), як розширення програм компенсації по безробіттю, підвищення розмірів і видів допомоги, сприяють підвищенню фрикційного, а отже, і загального рівня безробіття.
Особливостями сучасного безробіття є: зростання його масштабів; зрушення у соціально-професійній структурі безробітних (безробітними стають не тільки робітники, а й спеціалісти, управлінці); зрушення у статево-віковій структурі безробітних (серед незайнятого населення більше жінок, ніж чоловіків, більше молоді, ніж людей зрілого віку); підвищення частки вимушеної часткової зайнятості та добровільної незайнятості; збільшення тривалості безробіття.
Аналізуючи регулюючу роль і вплив безробіття на економічні процеси, глід пам'ятати, що надмірне безробіття призводить до великих негативних соціально-економічних наслідків. Економічні втрати від безробіття як наслідок недовикористання виробничих ресурсів значно перевищують витрати, пов'язані з монополізмом. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, якщо порівнювати з можливо повною зайнятістю.
Однак безробіття - це дещо більше, ніж
економічне лихо. Воно завдає також
великих соціально-
Особливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється в двох основних напрямах: регулювання рівня й тривалості безробіття та соціальний захист потерпілих від безробіття. Особливо негативні наслідки безробіття в країнах перехідної до ринкової економіки. Це пояснюється тим, що система матеріальної підтримки тут знаходиться в стані формування, а тому недостатньо ефективна; нестача фінансових ресурсів не дає змогу підтримувати допомогу з безробіття на більш-менш придатному рівні; для більшості населення, яке звикло жити в умовах повної зайнятості, втрата роботи стає соціально-психологічною катастрофою.
Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю.
В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку - 18 міс.
Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 відсотків мінімальної заробітної плати.
Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні -макрорівень, регіонально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного.
Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися.
Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах - боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства.
1.2.Забезпечення зайнятості
Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:
- Кодекс законів про працю України.
- Закон України “Про зайнятість населення”.
- Закон України “Про охорону праці”.
- Закон України “Про колективні договори і угоди”.
- Закон України “Про оплату праці”.
- Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.
Закон України “Про зайнятість населення" визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Найперші кроки до ринкової економіки вдарили ще по одній сфері відносного соціального благополуччя в колишній системі господарювання - по повній зайнятості.
Проблема ця винятково складна
вже тим, що торкає підвалини колишньої
економічної системи, що виключала безробіття,
у всякому разі, не сховану залученням
надлишкових працівників. Важливо відзначити,
що безробіття, з яким ми починаємо зіштовхуватися
зараз, зв'язана не з технічним прогресом
чи кризою надвиробництва, як це відбувається
циклічно в ринковій економіці, а з факторами,
обумовленими глибокими деформаціями
в попереднім розвитку народного господарства.
Усунення таких деформацій вимагає форсованого зростання виробництва товарів народного споживання, появи в цій області нових підприємств, фірм. Тут у зв'язку з високим попитом (і, виходить, високими цінами) повинна більше підвищуватися і заробітна плата.
Тому в даній сфері в цілому погроза безробіття повинна бути відсутньою. Підприємства ж машинобудування, військово-промислового комплексу знаходяться в занепаді.
Таке положення утворить базу для структурного безробіття, характерної для нашої економіки, що перетворюється. І мова тут, мабуть, йде про процес не тільки важкий і хворобливий, але і дуже затяжний, оскільки усунення глибоких структурних перекосів у короткий термін нереально. Утім, і це усунення не зніме проблему безробіття цілком. Остання лише знайде форми, характерні для зрілого ринкового середовища, у якій вивільнення працівників відбувається насамперед під впливом реалізованих пропозицій науково-технічного прогресу й інтенсифікації виробництва.
Далі, якщо на Заході безробіття виникає в умовах надвиробництва товарів і відносної вузькості ринку, результатом чого і є падіння попиту на робочу силу, то в наших умовах ситуація інша.
Відмовлення від установки на повну зайнятість означає утрату важливої соціальної гарантії з усіма наслідками, що звідси випливають. Тут потрібно якщо не повне запобігання такої втрати (це неможливо), те, принаймні, ослаблення породжуваних нею явищ.
Необхідний комплекс заходів, що упорядковують процес, що не дають безробіттю стать масової, що дозволяють ефективно вести перекваліфікацію працівників, підтримувати їх у період пошуку роботи, активно створювати нові робочі місця і т.д.
Зниження капітальних вкладень у державному масштабі (а воно неминуче при проблемі фінансової мобілізації і ліквідації дефіцитності бюджету) може бути трохи компенсовано енергійною інвестиційною політикою місцевої, регіональної влади.
Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 2.
Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім господарством) і економічного (вивільнювані з різних галузей національної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбувається через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закриття підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.
Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розширення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості.
Рис.2.Попит і пропозиція
Зараз у першу чергу передбачається забезпечити компенсацію втрат в оплаті праці. Мова йде насамперед про посібники по безробіттю, виплаті піднімальних на новому місці проживання, вихідних допомога т.п. Питання упирається в джерела фінансування, у створення особливих служб зайнятості, системи перепідготовки кадрів, інформаційних центрів, що зосереджують дані про надлишки робочої сили і потреби в ній.
В даний час підприємства виплачують частина своїх доходів для формування фонду зайнятості.. Ці відрахування, передбачається, будуть витрачатися переважно на посібники по безробіттю працівникам бюджетних установ, на перенавчання кадрів і утримання служб зайнятості.
Найбільш перспективною й ефект
У законодавстві деяких республік СНД передбачено, що суми коштів, витрачені на професійну підготовку і перекваліфікацію працівників, віднімаються з оподатковуваного прибутку Є надії, що ця міра позначиться на процесах подолання масового безробіття.
Невірно вважати безробіття неодмінним атрибутом ринкової економіки. Навпроти, такій економіці, якщо виходити із самих принципів її функціонування, безробітні не вимагаються, оскільки вони не є вагомими покупцями. Трохи інша картина становлення ринку, але не воно саме по собі викликає незайнятість. Остання все-таки, стосовно до наших конкретних умов, корениться в тих способах розвитку народного господарства, що не приймають ринок і деформують економіку сваволею, що протистоять об'єктивним економічним законам.
Розділ 2. Аналіз соціальної політики в Україні
2.1.Стратегія політики зайнятості і динаміка безробіття в Україні
Реальні і потенційні масштаби безробіття в Україні в різних її формах величезні. Фахівці вважають, що тільки схована форма безробіття (коли троє виконують роботу одного) досягає в границях колишнього СРСР досягає 37 млн. чоловік. Якщо рівень продуктивності праці в нашому суспільстві підняти до загальносвітових показників (на початку 90 р. на один шахтаря приходилося 320 т. видобутку на-гора вугілля в рік, у США - 7,143 т. Один зайнятий у сільському господарстві в СРСР міг своєю працею прокормити тільки 15 чіл., тоді як у США - близько 90 чіл., і т.д.), те безробітними стало б більш 30 млн. чіл. У 1988 р., по розрахунках фахівців, з 131 млн. чіл., зайнятих у народному господарстві, 16 млн. чол. були зайвими на виробництві. Ними покривалася загальна потреба підприємств у робочій силі, коли від них були потрібні люди для сільгоспробіт, прибирання території й інших невиробничих робіт. Фактором збільшення безробіття в нашому суспільстві є політика, спрямована на фінансово-кредитну стабілізацію економіки, утримання росту інфляції. В усьому світі такий напрямок внутрішньої політики держави сприяє зниженню попиту на робочу силу і збільшує армію безробітних.
Для нашого суспільства є два варіанти розвитку. Перший полягає в тім, щоб усім зберегти статус-кво, тобто усім платити однаково і мало, робочу силу залишити іммобільною. Другий полягає в тому, щоб істотно підвищити рівень заробітної плати, але не всім однаково, а диференційовано, у залежності від реального внеску у виробництво. При цьому вводити трудосберігаючу техніку і технологію, скорочувати надлишкові кадри, виплачувати їм посібник, розмір якого прямо залежить від рівня зарплати, і надавати безкоштовно можливість перекваліфікації і допомоги в працевлаштуванні.
Перший варіант значно зменшує якість робочої сили, продуктивність праці. Другий - це модель розвитку ринку праці у всіх розвитих країнах. Тому наше суспільство повинне перенаправляти свої соціальні орієнтири, що виконують корінні перетворення в розвитку і використанні трудових ресурсів. Мова ведеться про зміну концепції робочої сили, тобто про відмовлення від концепції повної зайнятості і прийнятті на озброєння концепції ефективної зайнятості.
Структура зайнятості населення за формами власності в Україні подано на рис. 3. З рисунка видно, що досить велика частка населення зайнята в державному секторі, що пов'язано з повільними темпами приватизації.
Рис.3. Кількість зайнятого населення за формами власності у 2001 р.