Социальная работа с малообеспечеными
44
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження технології соціальної роботи з малозабезпеченою сім'єю
1.1. Поняття малозабезпеченості
1.2. Соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям
Розділ 2. Особливості технології соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям
2.1. Загальний огляд технологій соціальної роботи із малозабезпеченими сім'ями
2.2 Соціально-психологічне консультування малозабезпечених сімей
2.3 Методи та техніки роботи під час консультування та соціального супроводу
Висновки
Література
Додаток
Вступ
Актуальність теми дослідження. Сім'я – чарунка суспільства, найважливіша форма організації побуту, яка базується на подружньому союзі та родинних зв'язках. Для людини сім'я – головний компонент середовища, в якому він живе першу чверть свого життя і який він намагається побудувати все наступне життя. Специфічною особливістю сім'ї є її "несвобода" – у сенсі нав'язування людині певних правил життя. Але ця несвобода має свої переваги, оскільки забезпечує членам сім'ї можливість оптимально задовольнити свої природні й культурні потреби.
Сім'єю вважають динамічну малу групу людей, які разом проживають, зв'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю. Сім'я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємовідносин між людьми, у межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності. Сьогодні сім'я розглядається як провідний чинник соціалізації особистості, оскільки є персональним середовищем її життя та розвитку.
Сім'я завжди була і буде визначальним інститутом у вихованні і розвитку дітей. Сім'я як цілісна, нерозривна система забезпечує потребу дитини у приналежності (усвідомлення себе як частини окремої групи, громади), безпеці, наступності і безперервності (зв'язок з минулим, наявність батьків, які забезпечують послідовність і стабільність), що в свою чергу впливає на формуванні її ідентичності.
За сьогоднішніх соціально-економічних умов інститут сім'ї переживає чи не найбільше потрясінь, що проявляються в необхідності швидкого реагування на зміни, які відбуваються, пристосування до нових обставин життя, формування і перегляду цінностей та ідеалів тощо. Це приводить до того, що багато сімей, які мають слабкі адаптивні можливості, втрачають ціннісні орієнтири, не виконують свої функції по відношенню до дітей і як наслідок – збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування, вилучення і влаштування дітей в інтернатні заклади. Як правило, каталізатором кризової ситуації в сім'ї виступають наступні чинники: втрата роботи одним (обома) із батьків, розлучення, негативний вплив оточення, зловживання алкоголем, наркотичними речовинами (це може бути як причиною так і наслідком), конфлікти у стосунках між членами родини. Нерідко сім'я сама не може справитись із ситуацією, потребує сторонньої допомоги, кваліфікованої підтримки.
Протягом 2007 і першого півріччя 2008 року на обліку районних (міських) центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді перебувало 143 тис. 392 українські сім'ї, які опинились в складних життєвих обставинах. З них дуже складно виокремити ті сім'ї, в яких існує загроза вилучення дітей, а також ті, які потребують пролонгованої в часі, спланованої соціальної підтримки. Питання забезпечення якісного втручання, соціального супроводу, діагностики сім'ї, визначення пріоритетності проблем – потребує додаткового вивчення і опрацювання.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні та емпіричні засади соціальної педагогіки.
Предмет дослідження – технології соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Метою курсової роботи є дослідження технологій соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям..
Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:
– визначити теоретичні засади дослідження технології соціальної роботи з малозабезпеченою сім'єю;
– дослідити особливості технології соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження технології соціальної роботи з малозабезпеченою сім'єю
1.1. Поняття малозабезпеченості
Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту і соціальних гарантій. Звичайно соціальний захист визначає систему заходів, здійснюваних суспільством у цілому і його ланках по забезпеченню суспільно нормального матеріального і соціального стану громадян. Соціальні гарантії представлені системою зобов'язань суспільства перед своїми членами по певному визначеному рівню задоволення ряду їхніх необхідних потреб.
Реалізація соціальної політики держави може мати різні підходи, при цьому прийнято виділяти насамперед соціальний і ринковий. Соціальний підхід припускає, що суспільство повинно гарантувати кожному члену доходи, що не дозволяють йому опуститися нижче межі бідності. Ринковий підхід означає, що суспільство бере на себе зобов'язання тільки щодо створення умов кожному члену суспільства для прояву економічної активності й одержання доходу. Той чи інший підхід при формуванні соціальної політики характеризують показники результативності соціальної політики, характеристики рівня життя населення [25].
Реалізація соціальної політики держави відбувається за рахунок коштів бюджетів різного рівня і позабюджетних державних фондів, джерелом утворення яких є насамперед податки з доходів населення. Тому настільки важливо детальніше висвітити поняття доходу і способів його формування.
Дохід характеризує суму грошових надходжень з усіх можливих джерел протягом визначеного періоду. Основними формами доходу є заробітна плата, доходи від власності, підприємницький дохід, соціальні доходи.
Основними джерелами цих доходів може бути і господарська діяльність у рамках правових норм, і протиправна господарська діяльність.
Для визначення доходів населення використовують і такі поняття, як номінальний, розраховуваний і реальний доходи. При цьому передбачається, що номінальний дохід населення характеризує грошові доходи, не очищені від впливу інфляції. Розраховуваний дохід – це дохід за винятком податків. Реальний же дохід характеризує грошові доходи, підраховані з урахуванням інфляції. Одержання доходів населенням супроводжується нерівністю. Основними причинами нерівності доходів населення виступають розходження в здібностях, освіті і навчанні, у професійних перевагах і готовності ризикувати, нерівність володінням власністю і монополія на ринку, а також удача, зв'язки, нещастя і дискримінація).
Рис. 1.1. Основні причини нерівності доходів населення [19]
У більшості країн колишнього СРСР існує тенденція до значного розшарування і відповідно до значної нерівності в індивідуальних доходах. За підрахунками експертів, в Україні Кдец. становить близько 20, в Росії – більше 30.
Основними факторами нерівномірності в розподілі доходів в Україні виступають певні аспекти (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Особливості розподілу доходів в Україні [19]
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", базовим державним соціальним стандартом (БДСС) є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Введення БДСС припускає, що держава бере на себе фінансування лише мінімальних соціальних гарантій, необхідних для задоволення основних потреб людини. Задоволення ж інших соціальних потреб передбачається забезпечувати за рахунок недержавних джерел фінансування. БДСС установлюється на певний строк, тому що при збільшенні фінансових можливостей держави може бути збільшений і його рівень. Істотною функцією системи БДСС є те, що вона є основою для розрахунку видаткової частини бюджетів усіх рівнів, а її застосування робить прозорим розрахунок бюджетних потреб.
Прийнятий Верховною Радою України 15 липня 1999 року Закон "Про прожитковий мінімум" якраз і спрямований на безпосередню реалізацію цього ключового соціального стандарту [19].
У Законі України "Про прожитковий мінімум" дано таке визначення прожиткового мінімуму: "прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості".
Інший норматив – межа малозабезпеченості. Як сказано в Законі України "Про межу малозабезпеченості" від 4 жовтня 1994 р., який заклав правову основу здійснення адресної матеріальної підтримки найменш соціально захищених верств населення в умовах кризового стану економіки, "межа малозабезпеченості – це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством". При цьому вартість непродовольчих товарів не може становити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.
Як бачимо, забезпечення задоволення основних соціально-культурних потреб людини є складовою більш високого соціального стандарту рівня життя, яким є мінімальний споживчий бюджет стосовно прожиткового мінімуму.
А тому соціально-культурні потреби не можуть бути складовою прожиткового мінімуму.
Якщо прожитковий мінімум характеризує мінімально допустимі умови активного стану людини, то мінімальний споживчий бюджет – це більш повний набір (у натуральній і вартісній формі) матеріальних і духовних благ. У фінансово-економічних умовах, які склались в розвитку держави, мінімальний споживчий бюджет може використовуватись лише як орієнтир, до якого потрібно поступово, в міру можливості, підтягувати рівень доходів низькооплачуваних категорій населення [19].
Межа ж малозабезпеченості характеризує допустимий рівень доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Правда, останнє суперечить Основному Закону України – Конституції України, де мова йде лише про забезпечення і гарантування достатнього рівня життя не нижче від прожиткового рівня, встановленого законом (ст. 46, 48).
Бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.
Межа бідності – це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. Межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. За її допомогою визначаються сім'ї, які відносять до категорії бідних.
Рівень бідності – це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.
Глибина бідності – це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності.
Бідність – соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб провадити "нормальне" (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням [19].
На сьогоднішній день використовуються два відмінних означення: абсолютна та відносна бідність. Абсолютна бідність визначається шляхом порівняння загального доходу індивідуума чи сім'ї із загальною вартістю деякого кошика товарів та послуг що складають базові потреби у суспільстві. Люди, чиї доходи менші від базових потреб перелічених у кошику живуть у абсолютній бідності.
Визначаючи відносну бідність, порівнюють загальний дохід особи чи сім'ї та структуру витрат у суспільстві в цілому. Люди із нижчим рівнем доходу що витрачають більшу частку своїх доходів на кошик товарів та послуг порівняно із деякими пороговими значеннями встановленими на підставі середнього в суспільстві розміру цієї частки вважаються відносно бідними.
Спільним параметром у обох означеннях є те що дохід та відповідно рівень споживання даної особи/сім'ї є недостатніми для задоволення деяких мінімальних потреб. Конкретне визначення порогових значень як для абсолютної так і для відносної бідності залежить від країни де воно застосовується. Наприклад в США, бідність для родини (не фермерської) із більше ніж трьох чоловік визначається як рівень доходів нижчий ніж потроєна вартість найдешевшого із чотирьох продуктових планів визначених Департаментом Сільського господарства. Причина такого вибору: Департамент Сільського господарства у дослідженні 1955 року (1955 Household Food Consumption Survey) встановив що, в середньому, сім'я із трьох чоловік витрачає третину доходу на харчування. Відштовхуючись від цих даних та визначивши дешевий дієтологічно адекватний план для такої сім'ї, легко визначити рівень доходів сім'ї що не відповідає цьому типовому для суспільства значенню. Очевидно тут маємо справу із визначенням відносної бідності. Іншим прикладом є означення бідності прийняте Європейським Союзом у 1984 році. Воно визначає, що "бідні це ті, чиї ресурси (матеріальні, культурні та соціальні) є настільки обмеженими, що виключають можливість провадити мінімально прийнятний рівень життя в суспільстві тієї країни у якій вони проживають" [25].
Прикладом дефініції для абсолютної бідності може слугувати визначення у Доповіді зі всесвітнього розвитку 1990 року, де верхня межа бідності для країн третього світу встановлена на рівні 370 доларів США на рік (купівельної спроможності 1985 року).
Бідність – це поняття широке, воно залежить від глибини прояву та типу, який обумовлює статус людини, яка потерпає від цього явища. Бідність розрізняють за типами: бідність економічно пасивного населення, бідність зайнятого населення, бідність безробітних і пенсіонерів. За видами бідність поділяють на "умовну" та "абсолютну". "Умовна" бідність характеризує матеріальний стан людини, коли бідність проявляється сезонно, не постійно, тимчасово. "Абсолютна" бідність свідчить, що людина самотужки неспроможна поліпшити свій матеріальний стан через фізичні чи психічні вади.
Причинами бідності можна вважати на даний момент наступні чинники:
– низький рівень соціальних виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже – відрахувань до відповідних бюджетів і фондів;
– соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину витрат бюджету, що свідчить про зростання економічного навантаження на працююче населення;
– нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів;
– активніший ріст інфляції в порівнянні з реальними доходами населення;
– перенасичення ринку праці однорідними професіями, відповідно неможливість реалізувати власну робочу силу;
– скорочення робочих місць;
– в сільському господарстві розорення, розпад більшості підприємств;
– невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників [32].
Зважаючи на досвід зарубіжних країн можна виділити різні методи вирішення заданої проблеми, але головне – необхідно дати людині можливість реалізуватися, тобто надати робоче місце та платити гідну заробітну плату. Для України питання гідної заробітної плати є дуже актуальним. Хоча формальні індикатори добробуту населення свідчать про позитивну динаміку, поліпшення матеріального стану населення, є сумніви щодо достовірності таких показників. Реальні доходи населення, які нібито збільшуються щороку перевантажуються інфляцією, що перевищує очікуваний рівень.
1.2. Соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям
Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. № 1768-ІІІ [1] спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист – забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.
Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Сім'я – це особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Права члена сім'ї має одинока особа.
Малозабезпеченою визнається сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї. Середньомісячний сукупний дохід, сім'ї – це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.
Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.
Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 % прожиткового мінімуму для сім'ї [3, 427].
Стаття 5 Закону встановлює, що до стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Закон передбачає збільшення рівня забезпечення прожиткового мінімуму для визначених категорій осіб. Зокрема для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 %, а для кожної дитини, яка утримується матір'ю (батьком, усиновителем), що не перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), та для кожної дитини, в якої один або обидва батьків є інвалідами І або II групи, – на 20 % [3, 427].
Для громадян, які одержали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 %.
Для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім'ї, в якій виховуються троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 %.
Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною.
Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.
Такі умови застосовують також при призначенні державної соціальної допомоги непрацездатному подружжю у разі відсутності осіб, зобов'язаних їх утримувати відповідно до закону.
Порядок надання державної соціальної допомоги регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 250, якою затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї [3, 428].
Заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім'ї до органу праці та соціального захисту населення за місцем його проживання або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу праці та соціального захисту населення.
У заяві дається згода сім'ї на збирання необхідної для мети цього Закону інформації про неї, про її власність, доходи та майно.
До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються: документ, що посвідчує особу; довідка про склад сім'ї (до складу сім'ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, у тому числі діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах до досягнення 23 років і не мають власних сімей, неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та II груп або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні); декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім'ї (в декларацію не включаються: державна соціальна допомога, призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім'ї аліменти); довідка про наявність і розмір земельної частки (паю).
Форми заяви, довідки про склад сім'ї, декларації про доходи та майно встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. г У разі коли повнолітні члени сім'ї, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги, фактично проживають разом, але зареєстровані за різними адресами, уповноважений представник сім'ї додає до заяви довідки про склад сім'ї та про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.
Для призначення соціальної допомоги сім'ям, в яких є діти, що навчаються у вечірній школі з денною формою навчання, у вищому навчальному закладі або є слухачами курсів на контрактній основі, обстеження матеріально-побутових умов сім'ї обов'язкове.
Органи праці та соціального захисту населення для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі інформацією органів Державної податкової адміністрації.
Розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім'ї для призначення допомоги провадиться відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики та інших міністерств від 15 листопада 2001 р. (із наступними змінами і доповненнями). Для обчислення суми доходів ураховуються доходи в грошовій та натуральній формах, а також в іноземній валюті за кордоном з будь-яких джерел як на території України, так і за її межами. Враховуються заробітна плата, додаткові виплати, надбавки, премії, що передбачені системою оплати праці, стипендії, соціальні допомоги, доходи від земельної ділянки тощо. У сукупному доході сім'ї враховується грошовий еквівалент пільг за спожиті житлово-комунальні послуги.
При визначенні сукупного доходу органи, що призначають допомогу, користуються усіма офіційними джерелами, які містять інформацію про доходи громадян, у тому числі інформацією органів державних податкових адміністрацій.
Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.
Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціального захисту населення протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.
У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках, коли:
– працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не служать, не вчаться за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами І групи або дітьми-інвалідами віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку);
– з'ясовано, що малозабезпечена сім'я має додаткові джерела до існування, а також хто-небудь із її складу протягом 12 місяців перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї;
– у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є земельна ділянка площею понад 0,60 га або друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму);
– сім'єю навмисне подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру [3, 429].
Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.
Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 % її розміру в разі невикористання сім'єю можливостей знаходження додаткових джерел до існування.
Розмір призначеної державної соціальної допомоги перераховується за заявою уповноваженого представника сім'ї.
У разі затвердження нового рівня забезпечення прожиткового мінімуму розмір призначеної допомоги перераховується без звернення уповноваженого представника сім'ї.
Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами зв'язку чи перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банківській установі.
Не отримана своєчасно з вини сім'ї державна соціальна допомога може бути отримана в наступному місяці, але не пізніше місяця після закінчення строку, на який вона призначена.
Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу, що її призначає чи виплачує, не допускається.
При переїзді сім'ї в іншу місцевість виплата призначеної державної соціальної допомоги за попереднім місцем проживання припиняється.
Скарга на рішення органу праці та соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні може бути подана до вищестоящого органу виконавчої влади або до суду.
Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям здійснюється за рахунок субвенцій з державного бюджету до місцевих бюджетів. За рахунок місцевих бюджетів та спеціально створених регіональних фондів соціальної допомоги органи місцевого самоврядування можуть проводити доплати до встановлених відповідно до цього Закону розмірів державної соціальної допомоги виходячи із затвердженого регіонального прожиткового мінімуму [3, 430].