Социальная работа с женщинами
зміст
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З БЕЗРОБІТНИМИ ЖІНКАМИ
1.1. Зміст і
структура поняття"безробіття"…
1.2. Причини безробіття жінок в Україні……………………..……………13
1.3. Соціально-психологічні особливості безробітних жінок в Україні…17
1.4. Система і напрями соціальної роботи з безробітними жінками……20
ВИСНОВКИ
ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ……………………………………
РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З БЕЗРОБІТНИМИ ЖІНКАМИ
2.1. Технології соціальної роботи з безробітними жінками………….….38
2.2. Аналіз роботи Черкаського обласного центру зайнятості щодо подолання проблем безробіття жінок …………………………………………51
2.4.Охорона праці соціального працівника центру зайнятості…………62
ВИСНОВКИ
ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ…………………………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...…71
ДОДАТКИ……………………………………………………………
ВСТУП
Актуальність дослідження. У наш час актуальність проблеми працевлаштування жінок безперечно зростає Це відбувається через загострення проблеми працевлаштування взагалі і набуває першочергового значення в умовах переходу України до ринкової економіки і економічної кризи. Кількість безробітних зростає з кожним роком, змінюється структура виробництва, форми власності, вимоги до професійно – кваліфікаційного рівня працівників. Разом із тим в умовах кризи постійно знижується рівень життя населення, через це зростає попит на робочі місця, і одночасно зменшується кількість новостворених робочих місць. Попри це велика кількість існуючих робочих місць припиняє існувати, і люди опиняються на вулиці. Багато політиків і економістів як українських, так і іноземних зосереджують свою увагу саме на проблемах працевлаштування жінок, як великої частини суспільства, права якої менш захищені.
Проблеми та тенденції рівня безробіття та шляхів його мінімізації розглядали такі українські вчені, як В.Федоренко, П. Нікіфоров, А. Вольська, І. Петрова, А. Казановський, О. Котляр, В. Костиков, О. Рузавіна, І. Маслова та інші. Дослідження різних аспектів професійного навчання безробітних ґрунтується на положеннях, викладених у працях вітчизняних та зарубіжних учених із проблем філософії освіти (В. П. Андрущенко, Б. С. Гершунський, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, В. С. Лутай), неперервної професійної освіти (С. Я. Батишев, А. П. Біляєва, В. П. Беспалько, С. У. Гончаренко, Р. С. Гуревич, А. О. Лігоцький, В. Т. Лозовецька, Н. Г. Ничкало, В. О. Радкевич, М. М. Скаткін, С. О. Сисоєва та ін.), неперервної освіти дорослих (С. Г. Вершловський, С. І. Змєйов, М. Ш. Ноулз, Н. Г. Протасова, Л. Є. Сігаєва та ін.), профорієнтації населення та психологічної підтримки безробітних (Л. Є. Ляміна, Н. А. Побірченко, В. В. Синявський, Б. О. Федоришин та ін.). Основними напрямами сучасної політики зайнятості є сприяння у працевлаштуванні жінок і надання допомоги у профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.
Актуальність проблеми дослідження визначається протиріччям, що склалося у сфері зайнятості жінок, яке полягає в тому, що, з одного боку ринкова модель і конституційні права дозволяють вільно розвиватися жіночій ініціативі, самостійності і незалежності у виборі форм зайнятості, а з іншого боку в умовах переходу до ринку, жінки виявляються менш захищеними у сфері праці, що робить їх низко конкурентною робочою силою.
Мета дослідження полягає в узагальненні особливостей упровадження технологій соціальної роботи для працевлаштування безробітних жінок.
Завдання дослідження:
– конкретизувати зміст і структуру поняття»безробіття», причини безробіття жінок;
- – визначити систему соціальної роботи з безробітними жінками
- з’ясувати соціально-психологічні особливості безробітних жінок
– розкрити особливості впровадження технологій соціальної роботи з безробітними жінками та експериментально перевірити їх ефективність у діяльності ЧОЦЗ;
Об'єктом дослідження соціальна робота з безробітними жінками.
Предмет дослідження: особливості технологій соціальної роботи щодо працевлаштування безробітних жінок.
Поставлені завдання зумовили вибір методів дослідження: загальнонаукові методи теоретичного дослідження (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення) і методи емпіричного дослідження (вивчення та узагальнення вітчизняного досвіду соціальної роботи з безробітними жінками; узагальнення теоретичних та емпіричних даних із проблеми дослідження).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють підґрунтя для подальших теоретико–методологічних та прикладних досліджень проблеми безробіття жінок, практичного використання соціальними працівниками при роботи з безробітними жінками та при викладанні курсу «Соціальна робота з жінками».
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, додатків (вміщених на ___ сторінках) та списку використаних джерел (72 найменування). Обсяг основного тексту роботи становить _сторінок.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНі ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З БЕЗРОБІТНИМИ ЖІНКАМИ
- Зміст і структура поняття"безробіття"
В умовах сучасної України однією з найактуальніших виявилася проблема безробіття. Сьогодні вона загострюється все більше, торкаючись інтересів кожного працівника, кожного працездатного громадянина. Роздержавлення та приватизація державної власності, структурна перебудова економіки, економічні зміни останніх років супроводжуються масовим вивільненням та перерозподілом робочої сили. Починаючи з січня 1996 р. і по сьогодні цей процес набув надзвичайних масштабів, що викликало різке збільшення безробіття при одночасному скороченні вільних вакансій.
Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття – це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.
Факторами формування безробіття можуть бути такі:
– нестача сукупного ефективного попиту;
– негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;
– недостатня мобільність робочої сили;
– структурні зрушення в економіці;
– дискримінація на ринку праці щодо жінок;
– демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;
– сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.
Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.
Розрізняють відкрите й приховане безробіття.
Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане – наявність формально зайнятого населення.
Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституційне.
Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.
В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші – у зв’язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, у США наприкінці 80–х років близько 49 % безробітних не працювали менше п’яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці [29].
Виникнення структурного безробіття пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.
Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.
У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.
Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).
Циклічне безробіття – це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом ділової кон’юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму – під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон’юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.
Інституціональне безробіття – це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили[23].
На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.
Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних – бідних, бродяг, бомжів та ін.
Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.
У визначенні МОП безробітними є особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:
– не мають роботи (прибуткового заняття);
– шукають роботу або намагаються організувати власну справу;
– готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії належать особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються почати працювати, але на даний момент ще не працюють [41].
Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державний службі зайнятості, тобто це особи, що шукають роботу та здатні почати працювати [49].
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком
тих, які працювали і були вивільнені
у зв’язку зі змінами в організації
виробництва і праці: реорганізацією,
перепрофілюванням і
б) які вперше шукають роботу
і не мають професії (спеціальності),
в тому числі випускники загальноосвітніх
шкіл, якщо вони відмовляються від
проходження професійної
в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України [49].
Приховане безробіття характерне для ситуації економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.
Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням в зв’язку з незадовільним рівнем оплати праці, умовами праці, з-за психологічного клімату в колективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (підвищується під час буму та знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії, рівня кваліфікації, належності до того чи іншого соціального прошарку населення. Закономірність даного виду безробіття полягає у тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце.
Вимушене безробіття виникає
тоді, коли працівник не бажає
звільнятися, а адміністрація
скорочує персонал. Таким чином,
тільки частина безробітних
Конверсійне безробіття, пов’язане зі скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях АПК.
Залишкове безробіття викликане обмеженням працюючих за станом здоров’я, за віком, більш низькою продуктивною мобільністю, відсутністю прагнення до підвищення кваліфікацій у літніх людей.
Крім того, виділяють молодіжне безробіття, сезонне, технологічне, регіональне безробіття.
Таким чином, яким би не був загальний рівень безробіття, він неоднаково розподіляється між різними категоріями працездатного населення. У розвинених країнах з ринковою економікою в періоди підйому виробництва кількості безробітних серед робітників перевищує кількість безробітних серед фахівців і службовців, безробітних серед молоді, як правило, більше, чим серед дорослих людей, особливо середнього віку; жінки частіше попадають в число безробітних, чим чоловіки. Статистичні дані в Україні свідчать, що світові тенденції значною мірою повторюються і в нашій економіці, за винятком того, що рівень безробіття зараз вище серед фахівців і службовців, чим серед робітників.
Наявність значної кількості працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.
Проведені дослідження чисельності
й складу незайнятого працездатного
населення дають змогу
Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економікою відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.
Проте перехід на скорочений робочий день (тиждень) розглядається як ефективний захід щодо запобігання безробіттю. Масштаби неповної зайнятості в США, Німеччині, Франції, Португалії за останні роки збільшилися в десятки разів. При цьому активно використовуються державні дотації (субсидії) підприємствам на заробітну плату працівникам для компенсацій витрат у разі скорочення збиткових і нерентабельних робочих місць [63].
Отже, проблема неповної зайнятості
і прихованого безробіття і згодом
виявлятиметься як проблема часткового
(тимчасового зменшення або
На реєстрованому ринку праці тенденції, що мали місце у розрахунках на повний обсяг руху робочої сили, залишились незмінними. Тобто скорочуються не тільки обсяги чисельності безробітних жінок, а й інтегрований показник ринку праці – рівень безробіття. Якщо у 2008 р. на реєстрованому ринку праці було 730,4 тис. безробітних жінок, то у 2010 р. їхня чисельність скоротилась на 65,4 тисячі, а рівень безробіття — на 0,53 відсоткових пункти і у 2010 р. становив – 4,93% [15].
Рівень безробіття жінок в Україні за 2009 р. в розрахунку на повний обсяг руху робочої сили на 5,1 відсоткових пункти перевищує аналогічний показник реєстрованого ринку праці. Це свідчить про те, що більшість безробітних жінок, як правило, не звертається до центрів зайнятості через труднощі працевлаштування або через низьку заробітну плату, через непрестижні види праці, які може запропонувати їм служба зайнятості.
Важливим показником, що характеризує стан жінок на ринку праці, є тривалість безробіття. У 2010 р. тривалість безробіття жінок становила два роки. У 2011р. цей показник скоротився на один місяць. Такий період занадто довгий і природно, що особа, яка залишилась без роботи, втрачає трудові навички, процес її адаптації до нових умов зайнятості ускладнюється і, в результаті, падає її конкурентоспроможність. Жінкам набагато складніше влаштуватись на роботу, зокрема у зв'язку з тим, що маючи більш високий освітній рівень порівняно з чоловіками, вони бажають працевлаштуватись, зазвичай, відповідно до цього рівня [69].
Отже, безробіття – це стан неповної зайнятості працездатного населення суспільне корисною працею. Явище, коли частина активного населення хоче працювати, але не може реалізувати свої можливості; коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї; коли кількість наявних робочих місць не відповідає суспільно необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні громадяни, що не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення країни. Розв'язання проблеми безробіття безпосередньо пов'язане з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед із розвитком малого й середнього бізнесу.
- Причини безробіття жінок в Україні
Практика проведення економічних реформ показала, що за відсутності адекватної системи заходів державного регулювання зайнятості жіноча частина трудових ресурсів першою витісняється на периферію ринку праці або взагалі за його межі. У результаті посилюється прихована та явна дискримінація жінок, гендерна сегментація ринку праці, знецінення її освітнього і кваліфікаційного потенціалу. Дана проблема набуває все більшої актуальності, проте дуже часто при її дослідженні не враховують суто економічних факторів, що впливають на трудові відносини.
Найбільш відомою теорією , що пояснює причини безробіття, є теорія Дж.М.Кейнса, що змінила в середині 30-х років теорію класиків – економістів (А.Смит, А.Маршалл), що пояснюють причину безробіття високим рівнем заробітної плати.
Ф.Хайек вважав, що безробіття є прямим результатом короткозорої політики повної зайнятості, що проводили протягом останніх двадцяти п’яти років. Зростання державних витрат, на думку Ф.Хайека, неминуче веде до інфляції, що, досягає критичної оцінки, сама стає причиною безробіття. Вихід з цього замкнутого кола один – припинити інфляційну політику повною зайнятісті. Звичайно, на першому етапі це приведе до різкого збільшення безробіття, але саме це, по ідеї Хайека, дасть можливість виявити всі пороки в розміщенні праці, розробити і здійснити не інфляційними методами програму забезпечення високого і стабільного рівня зайнятості [72].
Монетаристи на чолі з М. Фридменом висунули концепцію “природного” безробіття. До якої вони відносять фрикційне безробіття.
Таким чином, західні економісти визнають, що безробіття – невід’ємний атрибут ринкової системи господарства, воно неминуче, а у своєму “природному” варіанті навіть корисна для забезпечення необхідної гнучкості ринку праці.
Для українського суспільства, яке на даний час перебуває на стадії невизначеності та формування нових соціальних норм і життєвих стратегій, проблема гендерної нерівності у сфері зайнятості виявилася не повністю усвідомленою та вивченою. На державному рівні вона також недостатньо законодавче обґрунтована [22].
Найяскравішим проявом недосконалості
та незавершеності формування нормативної
бази регулювання зайнятості жінок
в Україні є повна відсутність
антидискримінаційного блоку у
законодавчому регулюванні
Одним із наслідків недосконалості існуючої нормативної бази стало витіснення жінок із сфери зайнятості, що і виявилося у зростанні зареєстрованого жіночого безробіття. Хоч безробіття у однаковій мірі є проблемою як для жінок, так і для чоловіків, але досвід засвідчує, що жінкам важче знайти роботу ніж чоловікам. [8].
Наведені факти дають вагомі підстави при реалізації гендерної політики в Україні чи не найважливішу увагу приділяти саме питанням становища жінки на ринку праці. Для цього необхідне перш за все чітке усвідомлення проблеми. Адже у силу дії різних обставин, розглядаючи проблему нерівності між чоловіком і жінкою в Україні, часто звертаються до прикладів розвинутих держав світу, копіюються "неукраїнські" стереотипи мислення, не враховуються особливості культури, звичаїв, моральних цінностей. Жіночий рух на Заході спрямований на вирішення проблем, які менш тісно пов'язані з проблемами суто матеріального характеру. Державний сектор забезпечував, як здавалося на перший погляд, необмежену кількість робочих місць. Офіційно зареєстрованого безробіття як такого не існувало. Статистичні дані показують, що частка жінок у робочій силі була, за міжнародними нормами, надзвичайно велика. Проте жінки працювали на менш оплачуваних і престижних робочих місцях, а законодавчі гарантії щодо захисту та підтримки жінки у сфері зайнятості використовувалися виключно як засіб для забезпечення економіки робочою силою та для розв'язання демографічних питань [26].
Ураховуючи психологічні чинники, сучасний стан економіки України, недостатню підтримку з боку держави, можна стверджувати, що жінка у нашій країні практично не має права вибору: працювати чи не працювати. Будучи берегинею домашнього затишку, вона позбавлена можливості працювати для себе, самореалізуватися в роботі. Гендерні нерівності у сфері праці починають все більше проявлятися саме зараз, коли жінка намагається стати рівноправною учасницею ринку праці. Для жінок нове соціально–економічне середовище, налаштованість громадської думки, індивідуальний психологічний стан широкого загалу менш сприятливі, ніж для чоловіків. Згідно із даними соціологічних досліджень, лише одна із 100 жінок відчуває себе нині абсолютно впевненою, 8–9 із 10 перебувають у постійній тривозі за завтрашній день, а частка тих, хто остаточно зневірився знайти будь–яку роботу, становить у структурі економічно неактивного жіночого населення 6,4% [6].
Найбільш вираженою в Україні формою гендерної нерівності у сфері зайнятості є гендерна професійна сегрегація, негативним проявом якої є те, що жінки концентруються у тих секторах, де оплата праці є нижчою. Вони займають близько 80% робочих місць в освіті, охороні здоров'я і соціальній сфері, приблизно стільки місць у готельному та ресторанному бізнесі, більше половини місць в оптовій та роздрібній торгівлі, у сфері фінансових послуг. Чоловіки переважають у промисловості, сільському господарстві, у державному управлінні і бізнесі. Отже, значна частина робочих місць для жінок є у галузях, які не гарантують їм необхідного матеріального забезпечення.
Рівень гендерної професійної сегрегації в Україні в останнє десятиріччя становив приблизно 39%. Це означає, що для того, щоби зрівноважити гендерне представництво у кожній професії, 39% жінок або чоловіків повинні змінити свою професію. Для порівняння можна вказати, що рівень професійної сегрегації найбільш високим був у Великобританії – 44%, а найменший – 32% – у Швейцарії [11].
Опитування роботодавців в Україні показало, що одна з основних стратегій економічного виживання пов'язується в їхньому уявленні з проведенням жорсткої кадрової політики. Роботодавці, а особливо власники приватних підприємств, діючи у жорсткому ринковому конкурентному середовищі, вважають, що з жінками пов'язані більш високі витрати через тимчасове звільнення у зв'язку із вагітністю або з хворобою дитини, право жінки на скорочений робочий день, тощо. Це означає відмову від використання жіночої праці на робочих місцях, де вона може бути замінена чоловічою.
Отже, проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро постає проблема безробіття жінок в Україні. Економічний спад не ринку праці скоротив чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 відсотків. Причинами цього є, не лише економічна ситуація у країні, а й є гендерна професійна сегрегація.
- 3. Соціально-психологічі особлив
ості безробітних жінок в Украї ні
Соціально-психологічна проблема безробіття, перш за се, пов’язана з психологічною зневірою у власні сили і невмінням подолати брак знань. Утративши роботу, жінка опиняється у важкій психологічній ситуації, не знає, як себе подати, які вимоги ставить роботодавець, на що можна розраховувати у цьому житті. Відповіді на ці питання допомагають знайти соціальні працівники, спеціалісти центрів зайнятості, сприяючи “пробудженню” потенційних фізичних, психологічних та емоційних сил і намірів. Економічно активна людина повинна позбутися бажання заспокоїтися, отримавши допомогу по безробіттю, не чекати, поки про неї подбає хтось інший.
Особлива увагу необхідно
приділяти соціально-
Соціально-сихологічна
підтримка безробітних жінок, індивідуальний
підхід до кожного – один з важливих
напрямків роботи соціальних працівників-консультантів,
які працюють з безробітними жінками.
Виділення соціально-