Социальное страхование. 10

Вступ

  1. Психологічні особливості освітньо-вікової групи та їх вплив на процес спілкування.
  2. Планування та організація викладання теми.
    1. Обґрунтування важливості обраної теми та особливості її викладання.
    2. Цілі та завдання вивчення теми.
    3. Обґрунтування логіки викладання теми.
    4. Обґрунтування бюджету часу на засвоєння теми.
    5. Обґрунтування та вибір організаційних форм занять для досягнення операціоналізованих цілей.
    6. Обґрунтування та вибір форми подання змісту.
    7. Перелік проблемних питань, які висвітлюють всю тему.
    8. Структурно-логічна схема обраної теми.
    9. Наочність подання матеріалу з обґрунтуванням.
    10. Обґрунтування та вибір головних методів навчання до кожної обраної організаційної форми занять з теми.
    11. Завдання для практичних занять, в т. ч. з застосуванням активних методів навчання.
    12. Завдання для самостійної роботи по темі.
    13. Рекомендована література по темі.

 

  1. Мотивація та стимулювання засвоєння навчальної теми та активізація навчальної діяльності.
    1. Загальні відомості про мотивацію та стимулювання навчання.
    2. Сутність, види, приклади активізації навчальної діяльності при вивченні теми.

 

  1. Контроль навчальної діяльності та засвоєння матеріалу.

4.1.    Контрольні  питання.

4.2.    Тести по  темі (3 рівня).

 

Висновки

Література

Додатки

 

 

ВСТУП

 

Страхування як економічне явище має глибоке коріння, що сягає в давнину тисячоліть. З давніх-давен у людей виникала потреба у відшкодуванні чи розподілі збитків, пов’язаних із втратою або пошкодженням майна, знарядь праці, житла, здоров’я або життя. Саме страх перед бідою, нещасним випадком спонукав до пошуку засобів захисту, вимагав створення певних засобів, які можна було б використати після настання небажаних, але невблаганних обставин.

 Страхування –  складова фінансової системи  держави, воно опосередковує рух  внутрішнього валового продукту  у формі фондів фінансових ресурсів. Зміст страхування становить система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками, метою яких є формування ними цільового фонду за рахунок грошових внесків для відшкодування з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих або для виплати коштів громадянам у разі втрати ними працездатності.

Економічні процеси  в Україні все більшою мірою  набирають позитивного характеру, відбувається збільшення промислового виробництва, сільського господарства, що повинне відобразити підвищення життєвого рівня та соціальну гарантію народу України. Проте реалії свідчать, що даний зріз економічних проблем ще залишається невтішним.

Соціальне страхування  – система гарантованого матеріального  забезпечення людей у старості, у  разі втрати працездатності, при вагітності та в інших обумовлених законом випадках за рахунок коштів спеціальних фондів, що акумулюються державою із внесків підприємств, організацій і установ згідно з визначеними нормами. 

 

 

 

 

      1. Психологічні особливості освітньо-вікової групи та їх вплив на процес спілкування

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного  життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.  

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

На сучасному етапі  розвитку педагогіки існують різні  підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного  віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.

Цілком обґрунтованою  вважається вікова періодизація В. Крутецького:

  • новонароджений (до 10 днів);
  • немовля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки);
  • дошкільний (3—6(7) років).;
  • молодший шкільний (6(7)—11 років);
  • підлітковий (11 — 15 років);
  • вік старшокласників (15—18 років);
  • студентський (18—23 роки);
  • дорослі (від 23 років до кінця життя) [6]

 

Моя тема призначена для  учнів старшого шкільного віку, які  вже майже переходять до етапу  студентського віку, тобто для  учнів яким приблизно 18 років.

В юнацькому віці закріплюються  і вдосконалюються психічні властивості  особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної  діяльності, які є основою становлення  особистості.

Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, провідна роль в якому належить розвитку мислення. Навчальна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мислення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнання, аналізу й синтезу.

Дедалі відчутнішою  стає потреба в науковому обґрунтуванні  та доведенні положень, думок, висновків, критеріями істинності яких виступають не конкретні факти дійсності, а логічні докази. Здатність логічно мислити стає джерелом критичного ставлення до засвоюваних знань, висловлювань дорослих.

Розвиток мислення характеризується подальшим збагаченням фонду  добре засвоєних умінь, навичок мислительної діяльності, способів і прийомів розумової роботи. Формування їх залежить від методів навчання.

 Мовлення старшокласників  ускладнюється за змістом і  структурою, збагачується новими  науковими і технічними термінами.  Удосконалюються мовні засоби передачі думок, відбувається засвоєнння і використання норм літературної мови.

Вдосконалюється спостережливість, здатність помічати в об'єктах  суттєві зовнішні ознаки, точніше  й об'єктивніше їх відображати. Розвивається самоспостереження (за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками). Юнаки і дівчата заглиблюються у свій внутрішній світ, аналізують його, зіставляють дані своїх спостережень із спостереженнями за дорослими, ровесниками, з описами внутрішнього світу героїв літературних творів. Самоспостереження стає невід'ємною складовою самопізнання, прагнення до самовиховання. [7]

Розвивається репродуктивна  і творча уява, критичність у ставленні  до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів  уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями.

Довільне запам'ятовування стає набагато ефективнішим від мимовільного, відбуваються зміни у процесах логічного  запам'ятовування, зростає продуктивність пам'яті на думки, на абстрактний  матеріал. Основою запам'ятовування матеріалу стають виявлені логічні зв'язки. Намічається спеціалізація пам'яті, пов'язана з основними інтересами старшокласників, їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Удосконалюються способи заучування за допомогою застосування раціональних прийомів.

З розвитком свідомості й самосвідомості, цілеспрямованості  її діяльності формуються вольові якості. Закріплюється здатність керуватись у своїй поведінці й діяльності більш віддаленими цілями, усвідомлення своїх обов'язків. Зміцнюються сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна база вольових дій, здатність до критичного їх аналізу, що виявляється в розсудливості, обдуманості, критичності й самовладанні. Зменшується навіюваність, імпульсивність.

Вибір професії стає центром психологічного розвитку старшокласників. У зв'язку з виникненням життєвих планів у них формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям майбутнього самостійного життя, перебудовувати мотиви діяльності. На перше місце виступають відповідальність перед собою, почуття суспільного обов'язку, ідейні переконання, моральні принципи, якими старшокласники починають керуватися в повсякденному житті. Відбувається формування самоконтролю, самозобов'язання, самонаказу.

Формуються основні  риси характеру особистості. Дедалі більшого значення набуває система переконань, нових потреб, інтересів та ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до оточення, самого себе, суспільних обов'язків. [1]

 

 

      1. Планування та організація викладання теми
    1. Обґрунтування важливості обраної теми та особливості її викладання

На базі знань про  основні елементи соціального страхування  учні у майбутньому зможуть правильно  використовувати дані навички у  разі необхідності.

При викладанні даної  теми слід звернути увагу на теоретичний аспект, особливо на нормативно-правову базу здійснення соціального захисту.

Викладаючи цю тему, потрібно наводити приклади з життя у теоретичній частині. Також можна застосовувати ігри, у яких учні будуть представляти по черзі страховика, страхувальника та застрахованого.

 

    1. Цілі та завдання вивчення теми

Загальна  ціль: Знати та розуміти суть, зміст, принципи та головні положення основних елементів соціального захисту населення та вміти правильно використовувати дані навички у разі необхідності; визначити проблеми соціальної політики захисту України, та знайти шляхи подолання.

Навчальна мета: Сформувати в учнів поняття про основні елементи соціального страхування.

Розвиваюча  мета: Розвивати пізнавальні інтереси в учнів, логічне мислення, продовжувати формувати вміння працювати з різними джерелами знань, порівнювати, узагальнювати, робити висновки.

Виховна мета: Виховати творчу активність, самостійність у формуванні нових знань, сприяти професійній орієнтації учнів.

 

    1. Обґрунтування логіки викладання теми

ТЕМА УРОКУ:   «Основні елементи соціального захисту населення: соціальне страхування (медичне, пенсійне), страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві»

МЕТА УРОКУ: ознайомитися з поняттям «соціальний захист» та його елементами, розуміти їх суть та принципи здійснення, охарактеризувати сучасний стан страхового ринку в Україні.

Тип уроку: комбінований

ХІД УРОКУ.

  1. Організаційний момент
  2. Актуалізація опорних знань
  3. Повідомлення теми, мети, завдання уроку
  4. Вивчення нового матеріалу (теоретична частина)
  5. Закріплення нового матеріалу (практична частина)
  6. Підсумок уроку
  7. Домашнє завдання

 

 

 

    1. Обґрунтування бюджету часу на засвоєння теми

На засвоєння даної  теми слід виділити 2 уроки. На першому  уроці слід розглянути загалом поняття «соціальний захист», об’єкти та суб’єкти страхування та види страхування.

 

На другому занятті  слід розглянути кожний елемент соціального  захисту окремо, розповісти про основні  засади, на яких укладаються страхові договори, нормативно-правову базу здійснення соціального захисту. також можна застосувати активні методи навчання. Наприклад, ділову або рольову гру.

 

 

    1. Обґрунтування та вибір організаційних форм занять для досягнення операціоналізованих цілей

 

У педагогічній літературі є різні визначення «форми навчання» як категорії дидактики: форма роботи, засіб роботи, організація навчання.

Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Педагогічній практиці відомі понад тридцять конкретних форм навчання.

Загальноприйнятими формами  організації навчальної роботи є  колективна — уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Вибір форм організації  навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів. [7]

Урок - основна форма організації навчання в сучасній школі. Урок – це цілісний, логічно завершений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну й планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв'язання визначених завдань.

Урок включає:

  • актуалізацію опорних знань і способів діяльності;
  • формування нових понять і способів діяльності;
  • застосування засвоєних знань і прийомів діяльності.

У сучасній дидактиці існують різні класифікації уроків, залежно від взятих за основу ознак. За способами їх проведення виділяють: урок-лекція, кіноурок, урок-бесіда, урок-практичне заняття, урок-екскурсія, урок самостійної роботи учнів у класі, урок лабораторної роботи; за загальнопедагогічною метою організації занять: урок вивчення нового матеріалу; удосконалення знань, умінь і навичок; контролю та корекції знань, умінь і навичок. Залежно від дидактичної мети: спеціалізований урок (переважає одна мета), комбінований (дві або більше рівнозначні мети). Різновидами спеціалізованого уроку є: урок засвоєння нових знань; урок засвоєння умінь та навичок; урок застосування знань, умінь та навичок; урок контролю та корекції знань, умінь та навичок; урок узагальнення та систематизації знань. Елементи уроку зумовлюються завданнями, які належить вирішувати на уроках певного типу, для успішного досягнення певних дидактичних цілей. Тому кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір конкретних елементів. [5]

Урок формування умінь і навичок. В основу формування структури такого уроку покладено дидактичну систему вправ і завдань, їх послідовність, яка сприяє досягненню освітньої мети. Згідно з логікою процесу засвоєння умінь і навичок урок передбачає: перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань, умінь і навичок; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку і мотивацію учіння; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні і пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи), підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок. Застосування знань полягає в реалізації засвоєного на практиці. Воно є одночасно засобом і метою навчально-виховного процесу. Як засіб навчання набуті знання, уміння і навички застосовують на уроках різних типів. Комплексне їх застосування як мету навчання здійснюють на уроці цього типу, який охоплює перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань, умінь і навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку та мотивацію учіння школярів; осмислення змісту, послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою учителя; звіт учнів про роботу, теоретичне обґрунтування результатів; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань. Його завдання полягає в упорядкуванні та систематизації засвоєних знань. Воно може мати характер емпіричних узагальнень і виражатись у класифікації процесів, відповідних понять. Урок цього типу передбачає розвиток від окремого до загального. Його структуру складають: повідомлення теми, мети, завдань уроку та мотивація учіння; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень науки і відповідних ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок. Залежно від мети перевірки, змісту навчального матеріалу, методів і засобів контролю (диктанти, твори, розв'язування задач тощо) уроки цього типу мають різну структуру. Передбачає перевірку знань, вмінь і навичок різних рівнів — від виявлення знання учнями фактичного матеріалу, формулювання понять для розкриття системи знань, до творчого застосування їх в нестандартних умовах. За такого підходу структура уроку містить: повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивацію учіння; перевірку знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірку глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних і змінених умовах; перевірку, аналіз і оцінювання виконаних робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок. Має дві або декілька рівнозначних освітніх мети, тому його структура змінюється залежно від того, які типи уроків і їх структурні елементи поєднують. Наприклад, структура комбінованого уроку-перевірки раніше засвоєного і засвоєння нових знань охоплює: повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивацію учіння; перевірку, оцінювання і корекцію раніше засвоєних знань; відтворення і корекцію опорних знань; сприймання, осмислення, узагальнення і систематизацію учнями нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Розглянуті вище структури  уроків є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо.

Для викладання моєї теми необхідно застосувати такий  тип уроку, як урок засвоєння основних знань. Так як дана тема є новою для учнів, вони повинні добре зрозуміти її суть та нові для них поняття. Також можна застосувати (на другому занятті) урок застосування знань, умінь і навичок, так як другий урок присвячений практичній частині вивчення теми, і учні мають свої набуті знання спробувати використати при розв’язуванні задач.[10]

    1. Обґрунтування та вибір форми подання змісту

Організація страхової  справи ґрунтується на виділенні  суб’єктів страхування і форм страхових відносин.

Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.

Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.

Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Залежно від об’єкта  страхування можна виділити такі види страхування:  майнове, особове, медичне, соціальне, від відповідальності, від ризиків.

Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства. [8]

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.                                                 

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:  
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): 
― на підприємствах, в організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання; 
― у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують  себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. [3]

На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

  • соціально-демократична модель скандинавських країн – держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення;
  • модель неоліберальна (США) – проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв’язуються переважно за участі профспілок;
  • модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному розв’язанні соціальних проблем – відповідальність окремого підприємця замінена системою обов’язкової колективної відповідальності під контролем держави;
  • система Беверіджа (Англія, Ірландія) – головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян.

Розглянувши ці моделі можна  дійти висновку, що система соціального  захисту в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.

Соціальне страхування  – це важлива складова частина  соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Необхідність соціального  страхування зумовлена такими причинами:

  • наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно-корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;
  • наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати. [2]

Тобто основні елементи соціального страхування наступні:  
—    пенсійне страхування;  
—    страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;   
—    страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;  
—    страхування на випадок безробіття; 
—    медичне страхування (передбачено законодавством, але не діє).  
        Пенсійне страхування – вид страхування на підставі відповідного договору між страховиком і дієздатним громадянином, за яким у разі настання пенсійного віку громадянин має право на одержання додаткової пенсії за рахунок сплати страхових внесків. Договір добровільного страхування додаткової пенсії укладається у письмовій формі і засвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом).

Медичне страхування — забезпечує право громадян, які працюють, і членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання та в інших випадках.

Страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування від нещасного випадку на виробництві - самостійний вид загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Соціальне страхування  є фінансовою категорією, яка виражає  економічні відносини, що виникають  в процесі розподілу та перерозподілу  валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров’я. [9]

Контрольна функція  здійснюється у формі фінансового  контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне  надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб’єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.

Соціальне страхування  виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне  страхування тісно пов’язане  з державними цільовими фондами  та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб’єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб’єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.