Соціолінгвістична ситуація у США
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО
КАФЕДРА ГЕРМАНСЬКИХ МОВ І ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни «Лінгвокраїнознавство»
тема: “Соціолінгвістична ситуація у США“
Студентки 5 курсу, 526 (з) групи
Удовицької Даріни Олександрівні
Науковий керівник: викладач кафедри германських мов і перекладознавства,
Васіна І.В.
Миколаїв 2014
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Соціолінгвістика, як наука………………………………………….
- Поняття “ соціолінгвістика”. Завдання
соціолінгвістики. Основні проблеми соціолінгвістики……………………………………
………………… - Поняття, специфічні для “соціолінгвістики”: мовна спільнота; мовна ситуація; мовний код; соціально-комунікативна
система; соціолект; перемикання кодів……………………………………………………………….
.. - Проблеми синхронічної та діахронічної соціолінгвістики……………….
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. Соціолінгвістика в США……………………………………………..
- Поняття американської соціолінгвістики…………………………………
- Розвиток американської соціолінгвістики та підхід американських лінгвістів до соціології мови……………………………………………………..
ВИСНОКИ ДО РОЗДІЛУ…………………………………………………………
ВИСНОВОК…………………………………………………………
Summary……………………………………………………………
ВСТУП
Тема даної курсової роботи була обрана нами у зв'язку з актуальністю досліджень, що відносяться до взаємозв'язку мови і суспільства. Загальновідомо, що в будь-якому суспільстві мова виступає засобом накопичення, зберігання та передачі накопичених знань, тому що зміни, що відбуваються в суспільстві: соціологічні, економічні та культурні, не можуть не впливати на мову. У той самий час мова позначається на суспільстві, на сфері побутового спілкування. З часом навіть призводить до зникнення діалектних відмінностей.
Об'єктом дослідження постають теоретичні та методологічні проблеми соціолінгвістики.
Предмет дослідження – особливості формування соціолінгвістичної ситуації у США.
Метою даної курсової роботи є дослідження поглядів американських вчених на соціолінгвістичний напрямок в мовознавстві, на їх розуміння соціолінгвістики як науки. Основна увага в нашому дослідженні приділяється положенням американських вчених про те, що мова ділового індивіда залежить не від прошарку суспільства, до якого він належить, а від мовної ситуації, в якій знаходитися індивід.
Досягнення окресленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:
- простежити шляхи становлення соціолінгвістики як науки;
- охарактеризувати основні підходи до вивчення соціолінгвістики американських лінгвістів;
- окреслити вплив соціального чинника на функціонування мови;
- виявити особливості формування американської соціолінгвістики;
- встановити відмінності між соціолінгвістикою в США та України.
- з’ясувати основні проблеми та аспекти мови в США.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання в спецкурсах «Основи соціолінгвістики», «Особливості соціолінгвістичної ситуації в США», «Соціальні аспекти мовленнєвої поведінки», та у розробці навчально-методичних матеріалів із соціолінгвістики, а також на заняттях з практичного курсу перекладу на старших курсах факультетів іноземних мов.
Методика роботи має комплексний характер, який полягає у використанні загальнонаукових і лінгвістичних методів, що зумовлено метою та конкретними завданнями. Комплексна методика включає метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, методи збору соціолінгвістичного матеріалу, методи його обробки й методи оцінки вірогідності отриманих даних й їхньої змістовної інтерпретації, дистрибутивний аналіз, контекстологічний аналіз, контрастивний аналіз, прийом кількісного аналізу.
Теоретичною базою на дослідження даної теми послужили праці вітчизняних і американських вчених, які займалися проблемами соціолінгвістики: Р.Т. Белла, Ф.М. Березіна, В.Д. Бондалетова, Л.Б. Нікольського, Т. Роджера, М.С. Степанова, А.Д. Швейцера. Допоміжним матеріалом слугували статті з мережі Інтернет.
Робота складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків і списку використаних джерел та довідкової літератури. У першому розділі розглядається соціальна лінгвістика як наука , її роль у мові. Другий розділ присвячений безпосередньо поглядам американських вчених - лінгвістів на окреслену проблему мови та суспільства. Наприкінці є висновки дослідження.
У нашому дослідженні основна увага фокусується на вивченні американської соціолінгвістики, основних проблем та аспектів, що висуваються американськими вченими. Ілюстрацією до викладеного матеріалу слугує порівняльний аналіз американської і української мов.
РОЗДІЛ 1. СОЦІОЛІНГВІСТИКА , ЯК НАУКА.
На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки безсумнівним є той факт, що мова як засіб спілкування виникає і розвивається тільки в суспільстві. Отже, мова - явище соціальне. Тому з самого початку виникнення науки про мову лінгвістів цікавила проблема зв'язку мови і суспільства. У будь-якому суспільстві мову виступає як засіб накопичення, зберігання та передачі здобутих цим суспільством знань. Саме тому соціальні, економічні та культурні зміни у суспільстві не можуть не впливати на різні рівні мови. В рівній мірі і зміни в мові позначаються на суспільстві. Літературно оброблена форма будь-якої мови, стабілізація норм його вживання значною мірою впливає на сферу побутового спілкування, сприяє підвищенню культурного рівня носіїв цієї мови, призводить до поступового стирання діалектних відмінностей.
З'являються в мові нові слова і словосполучення, нові значення слів, що виражають виникли в суспільстві нові поняття, в свою чергу, допомагають людям глибше усвідомлювати навколишній світ, точніше передавати свої думки. Тому проблеми взаємозв'язку мови і суспільства привертали увагу і викликали інтерес у лінгвістів різних країн і лінгвістичних напрямків. але ступінь цього інтересу й уваги в різні періоди часу була різною.
В поглядах давньогрецьких філософів проблема соціального характеру мови була невід'ємною від питання його походження. У період середньовіччя і Просвітництва, коли відбувалося накопичення мовного матеріалу, ця проблема була актуальною. Лише зі становленням теоретичного мовознавства вчені все більше починають звертати увагу на це питання і підкреслюють зв'язок історії мови та історії мовця на ньому народу.
У дослідженнях А. Бодуена де Куртене, Ф.І. Буслаєва, Ж. Вандріес, Я. Грімма, В. Гумбольдта, А. Мейє, Ф. де Сосюра, І.І. Срезневського та багатьох інших мовознавців увага фокусується на вивченні соціального аспекту та індивідуальної складової.
Протягом усього XIX ст. мовознавці зосереджувалися переважно на описі та аналізі мовних фактів, а вивчення специфіки основної функції мови - бути засобом спілкування в суспільстві - залишалося на периферії лінгвістичних досліджень.
Теорія про співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунтується на наукових розвідках дослідників соціологічного напряму французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у вивченні даної проблеми відіграли дослідження американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Сепіра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; доробки представників Празької лінгвістичної школи Й. Вахка, Б. Гавранка, В. Матезіуса, які довели зв'язок мови із соціальними процесами і соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизької школи Т. Фрінгса, які обгрунтували соціально-історичний підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а також дослідження японської школи “мовного існування” з проблем мовної ситуації.
1.1.Поняття “
За час існування у мовознавстві соціолінгвістичного напряму він мав і досі має декілька різних назв: “соціологія мови”, “соціологічна лінгвістика”, “соціологічне мовознавство”, “лінгвістична соціологія”, “лінгвосоціологія”, “соціальна лінгвістика” (див. праці У. Брайта, Р. Будагова, Д. Вундерліха, Б. Головіна, В. Жирмунського, Дж. Фішмана та ін.). У сучасному мовознавстві здебільшого використовуються два терміни – “соціальна лінгвістика”, “соціолінгвістика”.
Термін "соціолінгвістика" вперше вживає у 1952 американський соціолог Герман Каррі. З того часу це поняття міцно увійшло до мовознавства, а його зміст уточнюється і розширюється дотепер.
СОЦІОЛІНГВІСТИКА (соціальна лінгвістика) - наукова дисципліна, яка розвивається на стику мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії і вивчає широкий комплекс проблем, пов'язаних із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і тією роллю, яку відіграє мова в життя суспільства. Деякі з цих проблем (напр., Мова і суспільство) розглядаються і в рамках загального мовознавства. [3, с. 43].
Услід за Ф. Соссюром, ми вважаємо, що мова являє собою соціальний продукт мовленнєвої діяльності, зовнішній по відношенню до індивіда, який сам по собі не може ні створювати його, ні змінити. Мова існує тільки в силу договору, укладеного між індивідами. Розвиток соціального напрямку в мовознавстві на сучасному етапі має кілька особливостей. По-перше, соціальна лінгвістика вийшла за межі вузьких традицій національних шкіл. По-друге, розширилася міждисциплінарна зв'язок з іншими областями науки і, по-третє, соціологічні дослідження мови стали знаходити вихід в практичне життя суспільства.
Міждисциплінарний статус соціолінгвістики знаходить вираз у використовуваному нею понятійному апараті. Так, мовний колектив, що розглядається в якості вихідного поняття соціолінгвістичного аналізу, визначається на основі як соціальних, так і мовних ознак.
Однією з основних проблем, що вивчаються соціолінгвістикою, постає проблема соціальної диференціації мови на всіх рівнях його структури, і зокрема характер взаємозв'язків між мовними і соціальними структурами, які носять багатоаспектний і опосередкований характер. Структура соціальної диференціації мови багатовимірна і включає як стратифікаційну диференціацію, зумовлену різнорідністю соціальної структури, так і ситуативну диференціацію, зумовлену різноманіттям соціальних ситуацій. З цією проблемою тісно пов'язана проблема мови і нації, вивчаючи яку соціолінгвістика оперує категорією національної мови, що трактується в сучасному мовознавстві як соціально-історична категорія, яка виникає в умовах економічної і політичної, концентрації, що характеризує формування націй.
Одним
з ключових понять соціолінгвістики є
поняття мовної ситуації, яка визначається
як сукупність форм існування мови (мов,
регіональних, територіальних і соціальних
діалектів), які обслуговують континуум
спілкування в певних, етнічної спільності
або адміністративно-
Особливе місце серед проблем соціолінгвістики займає проблема мовної політики — сукупності заходів, зроблених державою, партією, класом, товариств, угрупованням зміни чи збереження існуючого функціонального розподілу мов чи мовних підсистем, запровадження нових, або збереження старих мовних норм. (Б.Н. Головін 1983:53)
Особлива увага приділяється у сучасній соціолінгвістиці питанню зв'язку й взаємодії мови та культури. Зв'язки між розумом та іншими компонентами культури носять двосторонній характер. Процеси дотику різних культур відбито у лексичних запозиченнях.
Однією із поважних соціолінгвістичних проблем є й проблема соціальних аспектів білінгвізму (двомовності) і диглосії (взаємодії різних соціально протиставлених одна одній підсистем однієї мови). У разі білінгвізму дві мови співіснують одна з одною у межах одного колективу, який використовує ці мови у різних комунікативних сферах залежно від соціальної ситуації та інших параметрів комунікативного акту. У випадку диглосії спостерігаються подібні відносини між на різними формами існування однієї мови (літературною мовою, койне, діалектами). Соціолінгвістика вивчає також використання мови в комунікативних цілях, і зокрема мовленнєву поведінку, як процес вибору оптимального варіанту побудови соціально коректного висловлювання. У цьому виявляється сам механізм відбору соціально значущих варіантів, встановлюються засадничі критерії. Кінцевою метою аналізу постає виявлення соціальних норм, що детермінують мовленнєву поведінку.
У 1960-і рр. посилюється інтерес до соціологічних студій у США, де й виникає соціолінгвістика. Характерна риса соціолінгвістики другої половини ХХ ст. виявляється в переході від праць загального спрямування до експериментальної перевірки висунутих гіпотез, математично вивіреного опису конкретних фактів. На думку одного з представників американської соціолінгвістики Дж. Фішмана, вивчення мови у соціальному аспекті на сучасному етапі характеризується такими рисами, як системність, сувора спрямованість збирання даних, кількісно-статистичний аналіз фактів, тісне перетинання лінгвістичного й соціологічного аспектів дослідження. Один з основоположників сучасної соціолінгвістики американський дослідник Вільям Лабов визначає соціолінгвістику як науку, що вивчає «мову в її соціальному контексті». Якщо розшифрувати це визначення, то треба сказати, що увага соціолінгвістів фокусується власне не на мові, не на її внутрішньому ладі, а на тому, як користуються мовою люди, що складають певне суспільство. При цьому враховуються всі фактори, що можуть впливати на використання мови – від різних характеристик самих мовців до особливостей конкретного мовленнєвого акту.
Отже, у застосуванні соціолінгвістичного підходу до мови об’єктом вивчення постає функціонування мови. Внутрішня структура мови сприймається як певна даність і спеціально не досліджується. У суспільствах, де функціонують дві чи більше мов, соціолінгвіст повинен вивчати механізм функціонування кількох мов у їхній взаємодії, щоб одержати відповідь, зокрема, на такі запитання: «У яких сферах соціального життя вони використовуються? Якими є взаємини між ними за статусом і функціями? Яка мова «домінує», тобто є державною або офіційно визнаною як основний засіб спілкування, а які мов залишаються родинними і побутовими? Як, за яких умов і в яких формах виникає дво- і багатомовність?»
1.2.Поняття, специфічні для “соціолінгвістики”
Соціолінгвістика оперує деяким набором специфічних для неї понять, а саме: мовна спільнота, мовна ситуація, соціально-комунікативна система, соціолект, мовний код, перемикання кодів тощо. Крім того, деякі поняття запозичені з інших галузей мовознавства: мовна норма, мовне спілкування, мовна поведінка, мовленнєвий акт, мовний контакт, змішання мов, мова-посередник та ін., а також із соціології, соціальної психології: соціальна структура суспільства, соціальний статус, соціальна роль, соціальний фактор і деякі інші.
Розглянемо поняття, найбільш специфічні для соціолінгвістики й важливі для розуміння сутності цієї наукової дисципліни.[9, с. 43].
a) Мовна спільнота – це сукупність людей, об’єднаних спільними соціальними, економічними, політичними й культурними зв’язками, що здійснюють у повсякденному житті безпосередні й опосередковані контакти один з одним і з різноманітними соціальними інститутами за допомогою однієї мови або різних мов, поширених у цій сукупності. Межі поширення мов дуже часто не збігаються з політичними кордонами.
Яскравий приклад – сучасна Африка, де тією самою мовою можуть розмовляти мешканці різних держав (так, наприклад, суахілі поширена в Танзанії, Кенії, Уганді, частково в Заїрі й Мозамбіку), а всередині однієї держави співіснують кілька мов (у Нігерії, наприклад, їх більше 200). Тому, визначаючи поняття «мовна спільнота», важливо поєднувати лінгвістичні й соціальні ознаки: якщо залишати тільки лінгвістичні, то йдеться лише про мову, безвідносно до того середовища, у якому вона використовується. Як мовну спільноту можна розглядати сукупності людей, різні за чисельністю індивідів, що входять до їхнього складу, – від цілої країни до так званих малих соціальних груп (наприклад, родина, група студентів): критерієм для виділення в кожному окремому випадку повинні бути спільність соціального життя й наявність регулярних комунікативних контактів. Одна мовна спільнота може охоплювати інші, менші за обсягом.
Так, сучасна Україна – приклад мовної спільноти, що містить у собі дрібніші мовні спільноти: області, міста. У свою чергу, місто як мовна спільнота охоплює ще дрібніші мовні спільноти: підприємства, установи, навчальні заклади. Чим менша чисельність мовної спільноти, тим вища її мовна однорідність. У межах таких мовних спільнот, як завод, науково-дослідний інститут, середня школа, домінує одна мова спілкування.
б) Мовна ситуація. Компоненти соціально-комунікативної системи, що обслуговують ту чи іншу мовну спільноту, перебувають один з одним у певних відносинах. На кожному етапі існування мовної спільноти ці відносини більш-менш стабільні. Однак це не означає, що вони не можуть змінюватися. Змінення політичної ситуації у країні чи її державного устрою, економічні перетворення, нові орієнтири в соціальній і національній політиці тощо, – усе це може так чи інакше впливати на стан соціально-комунікативної системи, на її склад і на функції її компонентів – кодів і субкодів.
Функціональні відносини між компонентами соціально-комунікативної системи на тому чи іншому етапі існування певної мовної спільноти формують мовну ситуацію, притаманну цій спільноті. Поняття «мовна ситуація» застосовується, як правило, щодо великих мовних спільнот – країн, регіонів, республік. Для цього поняття важливим виступає фактор часу: власне кажучи, мовна ситуація – це стан соціально-комунікативної системи в певний період її функціонування.
Наприклад, в Україні соціально-комунікативна система охоплює як головні компоненти українську та російську мови, крім них є й інші: білоруська, болгарська, молдавська, угорська, чеська тощо. Починаючи з 1990-их рр., функції української мови поступово розширюються за рахунок таких сфер використання, як середня й вища освіта, наука, культура. Ці зміни – безсумнівне свідчення змінення мовної ситуації, у той час як склад соціально-комунікативної системи, що обслуговує мовне суспільство в Україні, залишається відносно стабільним.
в) Мовний код. Кожна мовна спільнота користується певними засобами спілкування – мовами, їхніми діалектами, жаргонами, стилістичними різновидами мови. Будь-який такий засіб спілкування можна назвати кодом. У загальному значенні код – це засіб комунікації: природна мова (українська, англійська, сомалі тощо), штучна мова на кшталт есперанто або типу сучасних машинних мов, абетка Морзе, морська сигналізація прапорцями тощо. У лінгвістиці кодом прийнято називати мовні утворення: мову, територіальний або соціальний діалект, міське койне й інші. Поряд із терміном «код» уживають термін «субкод». Він позначає різновид, підсистему певного загального коду, комунікативний засіб меншого обсягу, вужчої галузі використання й меншого набору функцій, ніж код. Наприклад, такі різновиди сучасної української національної мови, як літературна мова, територіальний діалект, міське просторіччя, соціальний жаргон, – це субкоди або підсистеми єдиного коду (української національної мови). Субкод, або підсистема, також можуть членуватися на різновиди й таким чином залучати до свого складу субкоди (підсистеми) нижчого рівня.
г) Соціально-комунікативна система – це сукупність кодів і субкодів, що використовуються в певній мовній спільноті й перебувають один з одним у функціональній доповнюваності. «Функціональна доповнюваність» означає, що кожен із кодів і субкодів, котрі утворюють соціально-комунікативну систему, має свої функції, що не перетинаються з функціями інших кодів і субкодів (таким чином усі вони немовби доповнюють один одного за функціями). Наприклад, кожен стиль літературної мови – науковий, офіційно-діловий, публіцистичний – має свої специфічні функції, не властиві іншим стилям, а разом вони функціонально доповнюють один одного, утворюючи систему, здатну задовольнити всі комунікативні потреби певного суспільства й обслугувати всі галузі спілкування. У багатомовному суспільстві соціально-комунікативну систему утворюють різні мови, і комунікативні функції розподіляються між ними (при цьому кожна з мов може, природно, підрозділятися на субкоди – діалекти, жаргони, стилі).
д) Соціальна диференціація мови пов’язана з членуванням суспільства на класи, соціальні прошарки чи групи, які мають спільні професійні інтереси.
Мовні особливості, притаманні таким спільнотам, позначають загальним терміном «соціальний діалект» (соціолект). Хоча запропонований термін функціонує для позначення несхожих мовних утворень (жаргону, сленгу, арго), усі вони мають одну спільну рису: такі мовні підсистеми обслуговують комунікативні потреби соціально обмежених груп людей. Проявами соціолекту є особливості вимови, наголосу, використання певних лексем, синтаксичних конструкцій. Для позначення специфічних рис мовної системи окремого індивіда вживають термін «ідіолект». Ідіолект – це сукупність фонетичних, лексичних, граматичних та стилістичних особливостей мовлення певного носія мови.
е) Перемикання кодів. Коди (мови) і субкоди (діалекти, стилі), що утворюють соціально-комунікативну систему, функціонально розподілені. Це означає, що той же контингент мовців, які становлять певне мовне суспільство, володіючи набором комунікативних засобів, використовує їх залежно від умов спілкування. Наприклад, якщо говорити про субкоди літературної мови, то в науковій діяльності носії літературної мови використовують засоби наукового стилю мови, у діловодстві, юриспруденції, адміністративному листуванні вони ж зобов’язані вдаватися до засобів офіційно-ділового стилю. Інакше кажучи, залежно від сфери спілкування мовці перемикаються з одних мовних засобів на інші.
Подібна картина спостерігається й у тих суспільствах, де використовують не одну, а дві мови (або більше мов). Білінгви, тобто люди, що володіють двома (або кількома) мовами, звичайно «розподіляють» їх використання залежно від умов спілкування: в офіційній ситуації, під час спілкування із владою використовують переважно одну мову, а в побуті, у родині, контактах із сусідами – іншу (інші). І в цьому випадку можна говорити про перемикання з одного коду на інший, тільки тут фігурують не стилі однієї мови, як у першому прикладі, а різні мови.
Перемикання кодів – це перехід мовного спілкування мовців з однієї мови (діалекту, стилю) на інші залежно від умов комунікації. Перемикання коду може бути викликано, наприклад, зміненням адресата. Якщо адресат володіє тільки однією із двох мов, що знає мовець, то останньому, природно, доводиться використовувати саме цю, знайому адресатові мову, хоча до цього моменту у спілкуванні зі співрозмовниками-білінгвами він міг використовувати іншу мову або обидві мови. Перемикання на відомий співрозмовникові мовний код може відбуватися навіть у тому випадку, якщо змінюється склад співрозмовників: якщо до розмови двох білінгвів приєднується третя людина, що володіє тільки однією з відомих усім трьом мов, то спілкування повинне відбуватися цією мовою. Відмова ж співрозмовників перемикатися на код, знайомий третьому учасникові комунікації, може розцінюватися як небажання відкривати йому тему розмови або як зневага до його комунікативних вимог.
1.3. Проблеми синхронічної та діахронічної соціолінгвістики.
Виділяють синхронічну соціолінгвістику, яка займається вивченням переважно відношення між мовою й соціальними інститутами, і соціолінгвістику діахронічну, котра вивчає переважно процеси, що характеризують розвиток мови у зв’язку з розвитком суспільства. Залежно від масштабності об’єктів, якими цікавиться соціолінгвістика, розрізняють макросоціолінгвістику й мікросоціолінгвістику. Перша вивчає мовні відносини й процеси, що відбуваються у великих соціальних об’єднаннях - державах, регіонах, більших соціальних групах, які нерідко виділяють умовно, за тією або іншою соціальною ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти й т.п.). Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і стосунків, які мають місце в реальних й при цьому невеликих по чисельності групах носіїв мови - у родині, виробничій бригаді, ігрових групах підлітків і т.п.
Залежно від того, на що спрямовано соціолінгвістичні дослідження, - на розробку загальних проблем, пов’язаних з відношенням „мова – суспільство”, або на експериментальну перевірку теоретичних гіпотез, розрізняють теоретичну й експериментальну соціолінгвістику. Теоретична соціолінгвістика займається вивченням найбільш загальних, основних проблем - таких, наприклад, як:
- виявлення найбільш істотних
закономірностей мовного
- дослідження соціальної
- аналіз процесів мовного
- вивчення взаємодії й
Теоретики соціолінгвістики досить рано усвідомили необхідність підкріплювати загальні положення про залежність мови від соціальних факторів масовим емпіричним матеріалом (те, що цей матеріал повинен був бути масовим, цілком природно, оскільки потрібно довести соціальні, групові, а не індивідуальні зв’язки носіїв мови з характером використання ними мовних засобів). М.В. Панів у Росії й В. Лабов у США були, очевидно, першими соціолінгвістами, які на початку 1960-х років незалежно один від одного звернулися до експерименту як необхідного етапу в соціолінгвістичних дослідженнях і способу доведення певних теоретичних постулатів. Так був даний поштовх розвитку експериментальної соціолінгвістики.
Сучасний соціолінгвістичний експеримент - справа досить трудомістка, потребує більших організаційних зусиль і чималих фінансових витрат. Адже експериментатор ставить перед собою завдання отримати досить ґрунтовні й по можливості об’єктивні дані про мовну поведінку людей або про інші сторони життя мовного співтовариства. Такі дані повинні характеризувати різні соціальні групи, які утворять мовне співтовариство. Отже, потрібні надійні інструменти експериментального дослідження, випробувана методика його проведення, навчені інтерв’юери, здатні неухильно додержуватися наміченої програми експерименту, і, нарешті, правильно обрана сукупність обстежуваних інформантів, від яких і треба отримати потрібні результати.
Проте, історія науки знає випадки й не настільки
громіздкої організації соціолінгвістичних
експериментів. Як з напівгумором і напівсерйозно
розповідає у своїй роботі „Соціолінгвістика”
Р. Белл, одним з перших соціолінгвістів-