Соціологія культури
Міністерство науки і освіти України
Дніпродзержинський державний технічний університет
Кафедра соціології
Курсова робота
З дисципліни: „Методика викладання соціології”
Тема: Соціологія культури
Студента групи СЦ-07-1д
Вєтров С. О
Науковий керівник
Канд. пед. наук
Доц. каф. соціології Наказний М. О.
Дніпродзержинськ
2009
Зміст
Вступ
Основна частина.......................
1. Методична розробка лекцій…....
2. Методична розробка семінару...
3. Методичні рекомендації до
самостійної роботи............
Інноваційна частина.......................
Дидактична частина............
Перелік літератури....................
Вступ
Світ є домівкою для більш ніж 6 млрд. людей, що мають тисячі різних зразків життя.
Культурою являються цінності, переконання, поведінка й матеріальні предмети які спільно формують спосіб життя людей. Вона вбирає в себе все, що ми думаємо, як ми робимо й чим володіємо. Культура - міст у минуле й провідник в майбутнє.
Культура не тільки зумовлює наші діяння, але й допомагає сформуватися нашим особистостям, іменованим по звичці , хоча й помилково, людською натурою. [4, ст. 101]
Розуміння культури як соціального феномена надає право й можливість виокремлювати у великому світі соціологічної науки особливий напрямок - соціологію культури.
Соціологи культури як специфічна галузь загальної соціології виникла як у ФРН і Франції в 70- е р. р. ХХ століття. Вона спиралася на методологічні принципи М. Вебера (ідея про соціологію як емпіричній науці про культуру), на вчення про динамік культурних об’єктивацій Г. Зиммеля, на погляди К. Мангейма в області соціології знання й теорії ідеології.
Соціологія культури виникла як реакція на відому обмеженість позитивістської соціології, що не справляється з аналізом складних соціальних процесів, у тому числі - процесів у сфері духовного життя, науки, мистецтва, релігії, ідеології. Своє завдання розроблювачі соціології культури бачили в тому, щоб порівняти й зв'язати значеннєві конструкції з певними суспільними умовами, розкрити їхню власну динаміку. [7]
Соціологія культури
прагне до соціологічного розкриття
історико-культурного
В цей час існує близько 300 варіантів визначення культури.
Така різноманітність, безумовно, свідчить про те, що культура в житті людства займає особливе місце.
Вона є показником матеріальної й духовної зрілості суспільства. У ній втілені здатності суспільства в кожний конкретний історичний період забезпечувати функціонування суспільного життя. Ці здатності характеризуються рівнем досягнутих знань, якістю й різноманітністю створених знарядь праці й засобів життя, умінням практично їх застосовувати й використовувати у творчих цілях, ступенем оволодіння стихійними силами природи, удосконалювання соціального життя в інтересах суспільства. [7]
При цьому в цей час велике значення набуває соціологізація культури й цього зв'язку актуальної як з теоретичної, так і із практичної точки зору стає наука - соціологія культури.
Соціологія культури вивчає всі види перетворювальної діяльності людини, соціальних общностей і суспільства в цілому, а також результати цієї діяльності.
Сама цілеспрямована творча діяльність формує людину як суб'єкта історичної творчості. Його людські якості є результат засвоєння їм:- мови, - прилучення до створених у суспільстві цінностей, - накопиченими традиціями, - оволодіння досвідом, навичками й прийняттями діяльності, властивими даної культурі. [7]
Соціологія культури - галузь соціології, що вивчає:
- закономірності розвитку
й функціонування культури в су
- формування, зберігання, поширення й засвоєння ідей, представлень, культурних норм, цінностей, зразків поведінки.
Розглядаючи тему метою є проаналізувати витоки і розглянути принципи функціонування соціології культури, а також виявити що є соціологія культури.
Завдання можна поставити такі:
- дати систематизований
виклад основ соціології
- ознайомитися з витоками соціології культури;
- визначити що є поняття „соціологія культури”;
- розглянути соціологічний підхід до вивчення культури;
- розглянути проблеми культури в контексті соціологічного знання ХХ
століття .
Виховна мета дослідження: розглянути витоки та соціологічні підходи до вивчення соціології культури і таким чином підготувати студентів до самостійної роботи з джерелами і науковими публікаціями.
Задачами виховної мети є :
- формування підвалин наукового світогляду;
- глибоке розуміння „культури з погляду соціології”, тобто соціологію культури;
- зародження і динаміка культурних ситуацій в суспільстві.
Основна частина
1. Методична розробка лекції
План
1. Соціологічний підхід до аналізу культури.
2. Соціологія культури, її предмет.
3. Проблема культури в контексті соціологічного знання ХХ століття
1. Соціологічний підхід до аналізу культури.
Культура - складний і багатогранний феномен, досліджуваний різними науками. У чому ж специфіка власне соціологічного підходу до вивчення культури? Сутність соціологічного підходу до дослідження культури полягає в розкритті закономірностей функціонування й розвитку культурних феноменів у суспільстві, у виявленні соціальних функцій культури. Соціологія вивчає роль культури в регуляції соціальної взаємодії, взаємовплив "культурного" і власне "соціального" аспектів громадському життя людей. Ці цілі реалізуються в рамках цілого ряду різних теоретичних підходів . Слід зазначити, що соціологи нерідко використовують і теоретичні підходи, що сформувалися в рамках інших наук - наприклад, семіотичний або психоаналітичний.. Природно, що в рамках різних теоретичних підходів існують і різні визначення культури. Ми будемо виходити з найбільш простого визначення, близького до тем, які переважають у більшості підручників соціології. Згідно із цим визначенням, культура являє собою сукупність цінностей, норм, уявлень і зразків поведінки, опосредующих соціальну взаємодію, що визначають мислення й поведінку членів тієї або іншої групи або спільності. [5]
Об'єктом соціального дослідження є конкретне вивчення розподіл існуючих у даному суспільстві форм і способів освоєння, створення й передачі об'єктів культури, стійкі й мінливі процеси в культурному житті а також зумовлюючі їх соціальні фактори й механізми.
У цьому контексті соціологія вивчає широко розповсюджені стійкі й повторювані в часі різноманітні форми відносин членів соціальних спільнот, груп і суспільств у цілому із природним і соціальним оточенням, динаміку розвитку культури, яка дозволяє визначити рівень розвитку культури співтовариств і отже, говорити про їхній культурний прогрес або регрес.
У соціології під культурою в широкому змісті цього слова розуміють специфічну, генетично не наслідувану сукупність засобів, способів, форм, зразків і орієнтирів взаємодії людей із середовищем існування, які вони виробляють у спільнім житті для підтримки певних структур діяльності й спілкування. У вузькому змісті культура практикується в соціології як система колективно поділюваних цінностей, переконань зразків і норм поведінки, властивих певної групі людей.
Про соціологію культури - потрібно казати як про конкретну, специфічну галузь знання, яка перебуває на стику галузей соціології й культури, і відповідно, вивчає соціальні закономірності розвиток культури, форми прояву цих закономірностей у людській діяльності.
Соціологія культури покликана розкривати суперечливі тенденції, фактори, що впливають на культурогенез, інакше кажучи, на загальну соціологічну картину культури. Кожне зі складових це знання - цілий шар надзвичайно складних і взаємообумовлених елементів: творча діяльність і спосіб ("технологія") людської діяльності; створення, засвоєння, збереження й трансляція ідей, вистав, культурних норм і цінностей; щаблі формування цих цінностей; кількісний і якісний аналіз культурних явищ і т.п..
При соціологічному вивченню культури особливе значення має визначення підходу або аспекту, виділення ціннісного або діяльного компонента, що дозволяє об'єднати елементи культури в систему, зробити аналіз на різних ієрархічних рівнях, використовуючи методи двох наук.
2. Соціологія культури: історія виникнення, предмет
Соціологія культури - одне із самих парадоксальних напрямків соціологічної думки. Незважаючи на той факт, що соціологічний аналіз культури є однієї з головних завдань соціології з моменту її появи, дотепер не існує згоди із приводу предмета вивчення властиво "соціології культури" і місця цієї дисципліни в структурі соціологічного знання.
Розуміння культури як соціального феномена надає право й можливість виокремлювати у великому світі соціологічної науки особливий напрямок - соціологію культури. Соціологія культури як специфічна галузь загальної соціології інституціоналізується в 60-70 роки ХХ століття. ( у вітчизняній соціології це 90- ті роки) Вона опиралася на методологічні принципи М. Вебера (ідея про соціологію як емпіричній науці про культуру), на вчення про динамік культурних обєктивацій Г. Зиммеля, на погляди К. Мангейма в області соціології знання й теорії ідеології, П. Сорокін ("Соціальна та культурна динаміка"), А. Моль ("Соціодинаміка культури"). Значний внесок у розуміння проблем культури зробили П. Бурдьє, Н. Смелзер, Дж. Мердок, У. Самнер. Серед сучасних українських учених над цими проблемами плідно працюють С. Кримський, М. Попович, Л. Сохань, Є. Бистрицький, О. Донченко, В. Піча, В. Андрущенко та ін. [9]
Соціологія культури виникла як реакція на відому обмеженість позитивістської соціології, що не справляється з аналізом складних соціальних процесів, у тому числі - процесів у сфері духовного життя, науки, мистецтва, релігії, ідеології. Своє завдання розроблювачі соціології культури бачили в тому, щоб виміряти й зв'язати значеннєві конструкції з певними суспільними умовами, розкрити їхню власну динаміку. Соціологія культури прагне до соціологічного розкриття історико-культурного матеріалу, накопиченого родинними культурологічними дисциплінами, з метою вивчення впливу ідей на соціальну структуру суспільства, на соціальні інститути, соціальні рухи, на швидкість і характер соціокультурного розвитку. Соціологія культури орієнтована не стільки на фіксування й опис тих або інших явищ культури, скільки на дослідження генезису й історичних трансформацій різних культурних форм. [10] Також поява соціології культури як наукової дисципліни пов’язано зі змінами в самій культурі: зміщення основних модусів картини світу, делотолізація культури, зміни в економіці, ріст сфери сосуна , як сфери культурного споживання, глобальна світова стратифікація.
Соціологія культури належить до соціологічних теорій середнього рівня (спеціальних соціологічних теорій). Вона здобуває емпіричні дані, які характеризують культуру як одну із соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загально соціологічної теорії. Як складова соціології, соціологія культури використовує вироблені нею поняття і засоби, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як системи (група, роль, інститут тощо) і окремих соціальних феноменів (релігія, клас, економіка та ін.).[8]
Що можна вважати предметом соціології культури? Труднощі, що виникають при визначенні предмета соціології культури, зв'язані й з тим, що культура є об'єктом аналізу не тільки соціології, але й інших наук - зокрема , культурної антропології й філософії культури. Відносно недавно виникла наука, для якої "культура" є основним об'єктом вивчення - культурологія. Крім того, існує безліч наук, що вивчають різні сфери культури. Перед соціологами, таким чином, встає проблема предметного розмежування з іншими науками, що вивчають культуру. І ця проблема не має простого розв'язку. Чітку границю, найчастіше, провести неможливо. Імовірно, саму культуру як складний динамічний утвір, що має соціальну природу, що й виражає соціальні відносини, спрямовані на створення, засвоєння, збереження й поширення предметів, ідей, ціннісних вистав, за допомогою яких забезпечується взаєморозуміння людей у різних соціальних ситуаціях.
Культура як "друга природа" породжується матеріальними потребами людей, їх інтелектуальними, моральними, естетичними й іншими запитами, практичними інтересами різних соціальнихспільнот, груп і індивідів. [10]
Соціологія культури активно вивчає тенденції культурного розвитку суспільства. Вона виявляє вплив науково-технічного прогресу на культурні процеси, досліджують соціально-культурні наслідки урбанізації, вплив засобів масової інформації на соціалізацію особистості, на суспільні настрої. Соціологія культури фіксує зміни національних, духовних, сімейних, побутових відносинах, викликані поширенням утвору, динамікою чисельності установ культури і т.д. [10]
Основні проблеми, котрі вивчає соціологія культури:
• визначення категорійного апарату цієї галузевої соціології;
• виділення структурних елементів культури;
• функції культури;
• різновиди культури;
• культура й особистість;
• культурна взаємодія та взаємовплив культур;
• глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах;
• етноцентризм і культурний релятивізм. [9]
3. Проблема культури в контексті соціологічного знання ХХ століття
Вивчаючи суспільство, соціолог так чи інакше вивчає культуру, навіть якщо він спеціально не обмовляє цього факту. Форми соціального життя людей, як відомо, не задані генетично. Люди створюють їх у процесі взаємодії. Але культура, у гранично широкім розумінні цього терміна, - це і є реальність, що виникла в результаті людської діяльності.
Макс Вебер, чітко усвідомлюючи специфіку соціальної реальності, визначав соціологію як "емпіричну науку про культуру". Наукою про культуру він вважав соціологію взагалі - у контексті його поглядів не було необхідності виділяти "соціологію культури" як окремий напрямок у рамках соціології. Під культурою же М.Вебер розумів частину реальності, наділену змістом. Тільки людина здатна вносити зміст у навколишнє його буття, і діяти на основі змісту.
На початку ХХ століття проблема культури приваблювала, головним чином, німецьких соціологів. Саме вчені, що належать до німецької інтелектуальної традиції - М.Вебер, Г.Зиммель, К.Манхейм, - звернули увагу на необхідність соціологічного аналізу культури. Німецька Баденська школа неокантіанства з її розрізненням "наук про природу" і "наук про дух", філософія життя, ісиоріософскі концепції впливали на соціологію в цілому й соціологічний аналіз культури, зокрема . Слід зазначити й вплив ідей К.Маркса. І М.Вебер, і Г.Зиммель, і К.Манхейм зазнали певний вплив Маркса, хоча жодного із цих учених не можна назвати його послідовником. [5]
Проблемами, безпосередньо пов'язаними із соціологією культури в першій половині ХХ століття займався також Макс Шелер, представник феноменологічної філософії (, що вважається сьогодні основоположником соціології знання). Необхідно назвати й брата Макса Вебера - Альфреда Вебера, що запропонував свій варіант соціології культури, яка, у його розумінні, повинна стати наукою про людську історію.
А. Вебер, як і О. Шпенглер, розрізняв "культуру" і "цивілізацію". Однак у його концепції культура й цивілізації - не послідовні стадії розвитку, а різні аспекти суспільного буття. Культура співвідноситься з "духовністю" - релігією, філософією, моральністю, мистецтвом. Цивілізація - аспект науково-технічний. Вебер виділяє також третій аспект суспільного життя - власне соціальний.
А. Вебер виділив три якщо не рівноцінних, те рівнозначних "моменту" (або аспекту, або виміру) тотального історичного процесу: культурний, цивілізаційний, і властиво соціальний, кожному з яких приділяється особлива роль у загальному процесі.
Культура виконує в ньому смислообразуючу роль (або функцію). Соціологія культури, в інтерпретації А. Вебера, повинна сприяти збагненню логіки історії. Очевидно, що таке тлумачення соціології культури не відповідає прийнятим сьогодні уявленням. Згідно із сучасними стандартами, проект А. Вебера слід розглядати, скоріше, як філософію історії.
Середина ХХ століття ознаменувалася широким поширенням структурного функціоналізму, розробленого класиком американської й світової соціології Толкоттом Парсонсом. Робота Т. Парсонса "Структура соціальної дії" вийшла у світ наприкінці 30- х років. На кілька десятиліть структурний функціоналізм став пануючою соціологічною теорією. Помітний вплив він зберігає й сьогодні, незважаючи на критику й розповсюдження інших підходів до аналізу суспільства. У рамках "теорії соціальної дії", створеної Парсонсом, культурі приділялася важлива роль. Сам Парсонс розглядав себе як "культурного детермініста": саме культурні фактори, з його погляду , відігравали чільну роль і в підтримці соціального порядку, і в процесі соціальної зміни. У контексті структурного функціоналізму, культура розглядається як особлива підсистема в рамках системи соціальної дії. [5]
Парсонс розумів культуру як головну силу, що зв'язує різні елементи соціального світу, або, у його термінології, системи дії. Культура служить посередником при взаємодії агентів і поєднує особистість із соціальними системами. Культура має особливу здатність ставати, принаймні , частково, елементом інших систем. Таким чином, у соціальній системі культура втілена в нормах і цінностях, а в системі особистості вона засвоюється агентом. Але система культури не просто частина інших систем; вона також існує окремо у формі соціального запасу знань, символів і понять. Ці аспекти системи культури доступні соціальній і особистісній системі, але не стають їхньою частиною.
Парсонс визначав систему культури з погляду відносин між нею й іншими системами дії. Таким чином, культура розуміється як структурована, упорядкована система символів, що служить орієнтирами для агентів. Через свій багато в чому символічного й суб'єктивного характеру легко передається від однієї системи до іншої. Однак символічний характер культури також надає їй і інша властивість - здатність контролювати інші системи дії. Це одна із причин, чому Парсонс став себе вважати культурним детерміністом. Розуміння культури, запропоноване Парсонсом, є широко розповсюдженим і сьогодні, після багатобічної й багаторічної критики структурного функціоналізму.
Спроби подальшого вдосконалення структурного функціоналізму й створення на його основі "неофункционалізма" були пов'язані з діяльністю Джеффри Александера. Цей дослідник є також творцем оригінального проекту "культурної соціології" (одмінного від традиційного соціологічного аналізу культури). [5]
Символічний інтеракціонізм, на формування якого вплинули ідеї Чарльза Лантухи, Вільяма Томаса, Джорджа Мида й Герберта Блумера. Велике значення не тільки для даного напрямку, але й для соціології в цілому мало введене У. Томасом поняття "визначення ситуації".
Говорячи про дослідження культури в рамках різних соціологічних напрямків, неможливо не зупинитися на так званій "критичній теорії". Творцями "критичної теорії" були німецькі вчені - неомарксисти, представник Франкфуртской школи.
Важливим аспектом їх "глобальної критики" була й критика культури, головним чином, масової культури, індустрії культури, створеної пізнім капіталізмом. З погляду представників критичної теорії, індустрія культури, спираючись на технічну міць пізнього індустріального суспільства, створює помилковий образ світу, що приховує властиві йому конфлікти й протиріччя, формує в людей помилкові потреби й споживчі ідеали. Індустрія культури, що робить так звану масову культуру, сприяє збереженню пануючих позицій правлячих класів, паралізуючи здатності до критичного судження у своєї масової аудиторії. Індустрія культури стандартизує не тільки культурну продукцію, але й мислення людей. Поняття "контркультура" для позначення протестних дій і нового способу життя молодих людей 60- х увів Теодор Роззак. Пізніше воно одержало широке поширення, і сьогодні "контркультурами" часто називають будь-які культурні форми, що відрізняються від загальноприйнятих: поняття "контркультура" і "субкультура" виступають як синоніми. Але це невірно. Контркультура має на увазі не проста відмінність, але й протистояння. Вивчення контркультур і субкультур означало підвищений інтерес до проблеми культурної різноманітності суспільства. [5]
"Атипічна" поведінка контркультурної молоді змусило дослідників шукати соціологічні пояснення цьому феномену. Т. Роззак побачив у контркультурі прояв конфлікту поколінь. Старше покоління орієнтується на споживчі ідеали, воно відповідально за зростаючу військову загрозу. Молодь прагне відкинути безперспективний шлях старшого покоління й сформулювати нові цінності.
В 70- ті рр. ХХ століття в Німеччині в рамках розуміючої соціології формується "соціологія культури" як новий підхід до аналізу культурних феноменів, покликаний подолати обмеженість структурного функціоналізму й символічного інтеракціонізму.
"Завдання соціології культури полягає в тому, щоб порівнювати колективні рівні значеннєвих конструкцій, значимих відносно систем дії, з певними суспільними умовами, розкривати їхню власну динаміку, а також вказувати, що вони самі по собі суть "соціальні факти". Соціологія культури звертає увагу, насамперед , на аспекти, що конституюють кожний феномен соціального, а саме: значеннєві комплекси, на які орієнтується будь-яка соціальна дія. Її функція - установлювати й систематично використовувати ці взаємозв'язки". Іншими словами, соціологія культури повинна вивчати змістовний аспект соціального порядку. [5]
Перехід західних суспільств до постіндустриалізму, або - в іншому теоретичному контексті - до "стану постсучасності", ознаменувався активізацією соціологічних досліджень культури, загостренням дослідницького інтересу до культури. Це не було випадковим: своєрідність постсучасної епохи визначається специфікою її культури, украй різноманітної й позбавленої внутрішньої єдності, багато в чому одмінній від культури суспільств "класичного модерну".
Характерне для епохи постсучасності підвищення інтересу до культурної проблематики виразилося, зокрема , у формуванні міждисциплінарної області знання, що одержала назва "культурні дослідження".
2. Методична розробка семінару
Семінарські заняття отримали свою назву від лат. seminarium, що означає розсадник. Вони проводились у давньогрецьких і римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків викладачів. Подальший розвиток семінарські заняття отримали в середньовічних університетах. У ХVІІІ ст. вони призначались в основному для роботи над першоджерелами, переважно з гуманітарних наук.
В наші часи семінар – це загальновживана назва широко застосовуваної форми занять з різноманітних навчальних дисциплін, частіше – з гуманітарних наук. Семінари проводяться з основних і найбільш складних питань (тем, розділів) навчальної програми. Вони мають цільове призначення щодо поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекціях, на інших видах занять і у процесі самостійної роботи з навчальною і науковою літературою, а також прищеплення навичок з узагальнення і викладення навчального матеріалу. Семінари є ефективною формою закріплення теоретичних знань, розвитку пізнавальної активності, самостійності, професійного використання знань у навчальній обстановці.
Семінарські заняття забезпечують розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань – вільне володіння мовою педагогічної науки, оперування термінами, поняттями, визначеннями.
Семінари складаються з двох взаємопов’язаних ланок – самостійного вивчення студентами програмного матеріалу і обговорення на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Вони привчають працювати самостійно, формують навички роботи з літературою, розвивають інтерес до предмету, вчать аргументувати відповідь, сприяють зв’язку теорії і практики.
Семінарські заняття курсу “Соціологія культури” у світлі міждисциплінарного характеру орієнтовані на розгляд як культурного аспекту соціального життя, так і соціального аспекту культурного життя, а отже, передбачено використання соціологічного й культурологічного підходів до вивчення явищ культури.
Така спрямованість семінарських занять має на меті продемонструвати студентам як соціальну обумовленість культурних артефактів, так і механізм їх включення в життя суспільства; з’ясувати, що форми соціальності породжуються й регулюються не стільки засобами політичного або економічного впливу чи тиску, скільки завдяки культурним атракторам, проектам, програмам тощо; сприяти розумінню того, що культурна регуляція на основі певного універсаму цінностей, взірців і смислів є в цілому не стільки проявом стихійної регламентації людського життя, скільки результатом цілеспрямованої діяльності різноманітних інститутів культури: соціальних, освітніх, художніх, медіальних, релігійних, рекреаційних тощо, функціонування яких, у свою чергу, підлягає загальним закономірностям суспільного життя. [6, ст. 3]
Соціологія культури, як окрема галузь соціологічної науки, зосереджується на вивченні механізмів функціонування культури в суспільстві. У широкому розумінні вона охоплює всю проблематику суспільного життя, розглядаючи його під своїм специфічним кутом зору як цілісну систему культури. У цьому плані соціологія культури виробляє і застосовує соціокультурний підхід до соціальної дійсності, який передбачає розуміння суспільства як єдності культури і форм соціальності. Специфіка цього підходу в тому, що він інтегрує три фундаментальних виміри людського буття (людина в її співвідношенні з суспільством і культурою, характер культури, тип соціальності), кожен з них не зводиться до інших і не виводиться з них, проте всі вони взаємопов’язані та впливають один на одного як найважливіші складові суспільного життя. [6, ст. 3]
Завдання семінарських занять:
• прищепити студентам навички користування соціокультурним підходом до суспільних явищ;
• навчити обґрунтовано виділяти культурний аспект соціального життя і соціальний аспект культурного життя;
• навчити аналізувати механізм і особливості впливу культури на суспільне життя;