Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Соучастие в уголовном праве

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. СПІВУЧАСТЬ ЯК САМОСТІЙНИЙ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА......................................................................................6

Співучасть у вчинені злочину: поняття та суть.............................................6
Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті................................................11

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ФОРМ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ...........20

2.1. Співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою................................................................................................20

2.2. Організована група як форма співучасті вчинення злочину..........................24

2.3. Злочинна організація..........................................................................................30

ВИСНОВКИ...............................................................................................................35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................38

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійсненняправосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та інших злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, особливо це стосується питання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.

Питання про співучасть, незважаючи на велику кількість літератури по даній темі, до цього часу відноситься до числа спірних. Визначення співучасті, яке повно відображає характерні ознаки спільної злочинної діяльності, дозволяє правильно орієнтувати діяльність правоохоронних органів в їх боротьбі із злочинами.ю що здійснюються у співучасті, сприяє чіткому відмежуванню таких злочинів від індивідуальної злочинної діяльності, і тим самим, зміцненню законності в боротьбі із злочинністю.

Отже, актуальність дослідження полягає насамперед в тому, що з метою запобігання поширення у суспільстві злочинності такого роду слід бути добре обізнаним з усіма можливими її проявами, для чого необхідно дослідити основні законодавчі механізми, які стосуються цього виду.

Метою курсової роботи є вивчення кримінально-правової характеристики поняття співучасті.

Реалізація мети передбачає вирішення наступних завдань, а саме:

Дослідити поняття та суть співучасті у вчиненя злочину;
Виявити об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті;
Проаналізувати співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою;
Визначити характерні ознаки організованої групи як форми співучасті у злочині;
Дослідити поняття злочинної організації.

Об’єктом дослідження є законодавче регулювання співучасті у вчинені злочину та її форм.

Предметом дослідження є особливості кримінально-правової характеристики співучасті у вчинені злочину.

Методологічним підґрунтям дослідження є діалектичний метод і системно-структурний аналіз доктринального, нормативного і емпіричного матеріалу, який дозволяє виявити особливості в регулюванні співучасті у вчинені злочину та її форм. Порівняльно-правовий метод використовувався для з’ясування суті різних форм співучасті. Врахування формально-юридичного методу дозволило здійснити аналіз змісту правових норм кримінального законодавства, яке регулює питання щодо співучасті у вчинені злочину. Конкретно-соціологічний метод застосовувався під час аналізу емпіричної бази нових і маловідомих даних.

Теоретичною основою роботи та зроблених висновків є праці видатних вчених-правників України, а саме: Ю. В. Абакумової, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Ю.В. Біла, В. І. Борисова, С. О. Єфремова, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка та інших.

Структура роботи обумовлена логікою дослідження і включає два розділи. Перший розділ містить загальну характеристику співучасті як самостійного інституту кримінального права. Другий розділ містить кримінально-правову характеристику форм співучасті у злочині.

Загальний обсяг курсової роботи - 40 сторінок. Кількість використаних джерел - 23.

РОЗДІЛ 1. СПІВУЧАСТЬ ЯК САМОСТІЙНИЙ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Співучасть у вчинені злочину: поняття та суть

Вчинення злочину однією особою (суб’єктом злочину) є типовою ситуацією. Але у практиці застосування кримінального закону досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні одного злочину беруть участь дві або більше осіб, які діють сумісно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого злочину для досягнення єдиного злочинного результату. В таких випадках йдеться про співучасть у злочині. Тому невипадково у розділі VІ КК встановлено низку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочинні (статті 26–31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також кримінальну відповідальність співучасників і у своїй сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права — співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Як зазначає Абакумова Ю.В., у співучасті найчастіше вчинюються найбільш тяжкі та складні злочини насильницького та корисливо-насильницького характеру. Але небезпека цих злочинних проявів зумовлена не лише чисельною динамікою, а і якісними причинами, зокрема:

- до злочинної діяльності одночасно залучається декілька осіб;

- спільною участю в злочині декількох осіб заподіюється, як правило, більша шкода інтересам особистості й держави;

- різний досвід та практичні навички співучасників злочину дають змогу більш чітко і якісно підготувати та виконати його, залишивши мінімальну кількість слідів на місці події, що ускладнює розкриття й подальше розслідування таких злочинів;

- утруднене розкриття злочинів, вчинених у співучасті, породжує в злочинців почуття безкарності, підштовхує їх до вчинення нових злочинів, залучення до злочинної діяльності нових співучасників [4, с. 113].

На сьогодні, чинне законодавство, а саме ст. 26 Кримінального кодексу України (далі – КК України) визначає співучасть як умисну спільну участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину [2].

Зміст цього визначення дає змогу стверджувати, що обов’язковими умовами співучасті у злочині є:

Наявність двох або більше осіб (співучасників);
Спільність дій співучасників у вчинені одного і того самого злочину;
Наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину;
Наявність причинного зв’язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.

За сукупністю цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин [12, с. 163].

Особливість цього поняття полягає в тому, що в результаті спільних дій декількох осіб, пов’язаних і часто заздалегідь погоджених між собою, вчиняється єдиний злочин, досягається загальний злочинний результат. У багатьох випадках той чи інший злочинець, якби він діяв один, був би не в змозі вчинити злочин, наприклад, через відсутність знарядь і засобів злочину, слабкість фізичних сил, нерішучість тощо. Але, об’єднавшись з іншими особами, він може взяти участь у спільному злочині шляхом надання порад, зброї, транспортних засобів або ж в інший спосіб.

Прагнення до об’єднання зусиль при вчиненні злочинів особливо сильно виявляється у неповнолітніх злочинців. Досить часто в основі мотивів вчинення злочинів неповнолітніми лежить не індивідуальна потреба чи бажання, а саме думка групи, а також дорослих осіб. Неповнолітні часто поєднуються для спільного вчинення крадіжок, грабежів, розбоїв, нерідко під керівництвом дорослих злочинців. Крім того, є злочини, що можуть бути вчинені тільки шляхом об’єднання декількох осіб: бандитизм, організація злочинного співтовариства й участь у ньому, насильницьке захоплення влади тощо.

Вчинення злочину декількома особами, за загальним правилом, прискорює досягнення злочинного результату, полегшує приховування слідів злочину. Особливі труднощі виникають під час розслідування злочинів, вчинених різними злочинними об’єднаннями, організованими групами, співтовариствами. Злочинна діяльність таких об’єднань ретельно маскується, нерідко вона здійснюється професіоналами, збитки від злочинів, вчинених злочинними групами, бувають більш значними, способи здійснення злочину набувають більш витонченого характеру, чинять більший психологічний чи фізичний вплив на потерпілого, як, наприклад, при захопленні заручника, вчиненому організованою групою. Саме тому участь декількох осіб у вчиненні злочину підвищує як його суспільну небезпечність, так і особистості злочинця [3, с. 144].

Аналіз кримінального законодавства України дає змогу стверджувати, що співучасть є діяльністю, спрямованою тільки на вчинення навмисного злочину, оскільки тільки при навмисній формі вини злочинець повною мірою усвідомлює всю суспільну небезпеку свого діяння та настання породжуваних ним злочинних наслідків і бажає або свідомо припускає їх.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин (виконавців), а й осіб, які тією чи іншою мірою брали участь у вчиненні злочину, і хоча не були його виконавцями, але були організаторами, підбурювачами чи пособниками вчинення злочину. Саме за допомогою норм даного інституту і вирішуються питання про кримінальну відповідальність цих співучасників злочину. Причому в такому разі застосовуються як норми Особливої частини КК, так і норми, передбачені статтями 26–31 КК. За допомогою цього інституту вирішуються також питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набула значного поширення.

У нормах Особливої частини КК учинення злочину у співучасті закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов’язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК), створення злочинної організації (ст. 255 КК), групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших – виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті, поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм) [13, с. 207].

Коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за навмисне вчинення одного й того самого злочину спільними зусиллями кількох осіб при виконанні ними різних ролей (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), та умови, що визначають їх відповідальність, описані у ст. 27 Загальної частини Кримінального кодексу України.

У ч. 1 ст. 27 КК виписано, що «співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник». У наступних частинах цієї статті дано визначення кожного зі співучасників злочину.

Виконавець злочину є головною постаттю, оскільки дії всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. Виконавець злочину завжди підлягає відповідальності безпосередньо за статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Норми Загальної частини про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підбурювача і пособника. Тому ці співучасники злочину підлягають відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виняток з цього правила становить своєрідна співучасть (sui generis), за якою відповідальність співучасників злочину передбачена безпосередньо у певній статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті

Співучасть не створює будь-яких особливих, інших підстав відповідальності – підставою відповідальності і тут, відповідно до ч. 1 ст. 2 КК є склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норму про співучасть вміщено в Загальній частині КК, означає лише одне – ця норма має застосовуватися у будь-якому випадку вчинення злочину, передбаченого в Особливій частині КК, але за наявності ознак співучасті. Наприклад, положення ст. 26 застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, зґвалтувань, викраденнянаркотиків, тощо.

Як особлива форма злочинної діяльності співучасть характеризується об’єктивними і суб’єктивними ознаками, відповідно до яких можна відрізнити співучасть від простого випадкового збігу дій декількох осіб при вчиненні того самого злочину (наприклад, при крадіжці інструментів з охоронюваного складу, вчиненій декількома працівниками, що мають доступ до цих інструментів по роботі).

Об’єктивні ознаки співучасті характеризуються:

а) кількісною ознакою;

б) якісною ознакою;

в) єдиним злочинним результатом для всіх співучасників;

г) причинним зв’язком між діяннями всіх співучасників і єдиним злочинним результатом.

Останні дві ознаки характерні для злочинів з матеріальними складами.

Кількісна ознака означає, що в злочині беруть участь двоє і більше осіб. Для більшості випадків співучасті досить наявності кількох людей, але для деяких форм співучасті потрібна значна кількість співучасників, наприклад, при організації незаконного збройного формування чи участі в ньому (ст. 260 КК України), створення злочинної організації (ст. 255 КК України).

Кожен із співучасників має відповідати вимогам, встановленим у нормах Кримінального кодексу про загальні умови кримінальної відповідальності, тобто має бути осудною особою, що досягла встановленого в законі віку. Іншими словами, суспільно небезпечне діяння, вчинене в результаті зусиль декількох осіб, тільки тоді буде вважатися співучастю, коли його учасники будуть визнані суб’єктами злочину, здатними відповідати за законом за його вчинення. Вчинення злочину з використанням осіб, які не можуть бути суб’єктами кримінальної відповідальності через вік чи неосудність, не утворює ознак співучасті [15, с. 224].

Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння, вчинене у результаті зусиль декількох осіб, тільки тоді буде вважатися співучастю, коли його учасники будуть визнані суб’єктами злочину, здатними відповідати за законом за його вчинення. Вчинення злочину разом з особами, які не можуть бути суб’єктами кримінальної відповідальності через вік чи неосудність, не утворює ознак співучасті. Однак бувають випадки, коли правопорушник використовує для досягнення злочинного результату малолітніх чи неосудних осіб, тобто наявне так зване «посереднє виконавство», або ж «посередня винність. На практиці зазвичай це питання вирішується шляхом притягнення до кримінальної відповідальності такого правопорушника як виконавця злочину без ознак співучасті, незалежно від його фактичної ролі в підготовці та вчиненні злочину. Однак остаточного і чіткого законодавчого вирішення ця проблема не набула. Деякі норми лише посередньо торкаються її. У теорії кримінального права також не існує єдиної думки щодо цього питання [5, с. 143].

Якісна ознака означає, що при співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно. При цьому головною рисою спільності дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою загальної діяльності із вчинення злочину [16, с. 180]. Тобто співучасники діють разом, кожен з них робить свій внесок у вчинення злочину.

Таким чином, спільність діяльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер — діяльність кожного із співучасників взаємопов’язана з діяльністю виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямована на вчинення одного й того самого злочину, досягнення єдиного злочинного результату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими (наприклад, у процесі вчинення групових хуліганських дій (ч. 2 ст. 296 КК) винні завдають ударів потерпілому кулаками по голові й грудях, чим спричиняють тілесні ушкодження) або істотно різнитися між собою (наприклад, при заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 366 КК) особа вчиняє службове підроблення, що виступає засобом заволодіння чужим майном, а бухгалтер і касир за змовою з цією посадовою особою незаконно заволодівають цим майном і привласнюють його — ст. 191 КК). Ще більше відрізняються функції співучасників у таких формах співучасті, як організована група і злочинна організація. Однак головне для співучасті інше: злочин повинен бути результатом спільної діяльності всіх співучасників і при цьому кожен із них докладає (більшою чи меншою мірою) своїх зусиль, тобто робить свій внесок у вчинення злочину виконавцем.

Дії співучасників є взаємопов’язаними та взаємозалежними. При цьому результат їхньої діяльності – загальний для всіх. Цим результатом є спільне вчинення одного й того самого злочину, незалежно від того, яку мету має кожен зі співучасників і якими мотивами керувався. Однак кінцевою метою для кожного з них має бути вчинення єдиного злочину і бажання або свідоме допущення можливості настання суспільно небезпечних наслідків (це твердження стосується пособника, який не є проінформованим про всі деталі злочину, вчиненню якого він сприяє своєю діяльністю, але який усвідомлює його суть, протиправність і суспільну небезпеку), загальних для всіх співучасників. Наприклад, одна особа, яка бажає одержати матеріальну вигоду (одержання спадщини, усунення конкурента тощо), спровокувала, не інформуючи про свої особисті плани, цілі й мотиви, на убивство потерпілого іншу особу, що перебуває з останнім у неприязних стосунках. Третя особа виступила як пособник, надавши виконавцеві зброю, усвідомлюючи (або припускаючи), що її буде використано для вбивства, але будучи при цьому не поінформованим щодо деталей вчинення злочину. У наведеному прикладі підбурювач і виконавець керувалися різними мотивами й переслідували різні цілі. У діях же пособника відсутні визначені мета і мотив здійснення діяння. Він просто байдуже поставився до можливості настання суспільно небезпечних наслідків [6, с. 96].

Діяння кожного зі співучасників є необхідною умовою для вчинення злочину та для можливості іншого співучасника виконати свою частку «роботи», а також необхідною умовою настання спільного злочинного результату, який є однаковий та неподільний для всіх учасників злочину (за відсутності ексцесу виконавця). За цей злочинний результат несуть відповідальність усі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен з них виконував в злочині (хоча роль та характер дій (бездіяльності) враховується при призначенні покарання). Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за заподіяння смерті потерпілому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства — організатор або підбурювач, і особи, які сприяли виконавцеві в інший спосіб (наприклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інформації про потерпілого: маршрути пересування, місце проживання, роботи, наявність охорони тощо). У кінцевому результаті всі співучасники відповідатимуть за злочин, який вчинив виконавець.

Спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і злочином, учинюваним виконавцем, є причинний зв’язок. Це означає, що:

1) дії кожного із співучасників у часі повинні передувати злочину, який вчиняє виконавець;

2) даний причинний зв’язок має генетичний характер (зв’язок породження), оскільки кожен із співучасників (незалежно від ролі та ступеня участі) докладає відповідних зусиль, робить свій внесок у злочин, створює для нього необхідні умови, чим сприяє вчиненню його виконавцем;

3) причинний зв’язок за співучасті має опосередкований характер, оскільки свідома діяльність виконавця, який вчиняє злочин, залежить від попередньої діяльності інших співучасників.

Останні своїми діями (активними або пасивними) створюють реальну можливість учинення злочину виконавцем, який перетворює цю можливість на дійсність виконанням складу злочину. У свою чергу діяльність співучасників (організатора, підбурювача, пособника) набуває злочинного характеру і перетворюється на співучасть у злочині шляхом вчинення злочину виконавцем. Відсутність причинного зв’язку свідчитиме про відсутність ознаки спільності в участі декількох суб’єктів у вчиненні злочину і про відсутність співучасті у злочині в цілому [13, с. 209-210].

Суб’єктивні ознаки співучасті – умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб’єктивну сторону співучасті у злочині (суб’єктивні ознаки співучасті) виражено словами – злочин вчинюється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

а)співучасть можлива лише в умисних злочинах;

б) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

З закону випливає однозначний висновок – співучасть у злочинах, вчинених із необережності, є неможливою. При співучасті не тільки діяння має бути умисним, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає, що, якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діє умисно – співучасті немає (наприклад, працівник міліції залишає через недбалість у неналежному місці пістолет, а хтось, використовуючи це, заволодіває ним і вчинює з його використанням умисне вбивство). У цьому випадку працівник міліції нестиме відповідальність за недбале зберігання вогнепальної зброї – за ст. 264, а особа, що використала пістолет, – за умисне вбивство – за ст. 115. Діяти умисно при співучасті означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце змова щодо вчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і дістає об’єктивне вираження у спільності діянь співучасників. Причому змова – це обов’язкова ознака будь-якої співучасті.

Під попередньою змовою (угодою) розуміється така, що сталася до моменту початку вчинення злочину або до його закінчення. Сама змова може відбутися будь-яким чином (в усній або письмовій формі, за допомогою конклюдентних дій тощо). У разі вчинення злочину групою осіб під згодою можна розуміти сам факт «незаперечення». Особа «погоджується» на вчинення злочину разом з іншою особою. Як згоду, що відбулася за допомогою конклюдентних дій, можна розглядати й діяння лідера, який першим починає вчинення злочину (наприклад, наносить удар потерпілому), чим подає «сигнал до дії» іншим учасникам групи (особливо якщо лідер справляє значний психологічний вплив на членів групи) [4, с. 116].

Також можлива й письмова змова – шляхом обміну записками, накресленням плану дій чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою використання технічних систем (телефону, Інтернет тощо). У будь-якому випадку змова, взаємна узгодженість – це обов’язкова ознака співучасті.

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Однак, оскільки злочин вчинюється в співучасті, ці моменти умислу мають свою специфіку. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого ним особисто діяння, а і суспільну небезпечність діяння, яке вчинює виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільно небезпечний наслідок. Іншими словами, співучасник повинен бути обізнаний про злочинні наміри, злочинні діяння виконавця. Вимога про таку поінформованість – найважливіша ознака співучасті. Наприклад, якщо особа, яка вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а особа цією рушницею вчинює вбивство, співучасті немає, оскільки даючи рушницю, сусід не знав про дійсний намір вбивці. Якщо ж рушницю було дано майбутньому виконавцю саме для вчинення вбивства, має місце співучасть, бо той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинний намір [14, с. 223].

Особливості інтелектуальної ознаки за співучасті такі:

а) виконавець не обов’язково повинен усвідомлювати злочинну діяльність усіх і окремо кожного із співучасників у повному обсязі. Це у низці випадків об’єктивно неможливе, особливо за таких форм співучасті, як вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією, де діяльність співучасників може мати досить таємний і законспірований характер. Однак він повинен усвідомлювати хоча б найближчу «ланку» діяльності співучасників, які йому сприяють у вчиненні злочину;

б) для співучасті не потрібно обов’язкового усвідомлення співучасниками всіх (у повному обсязі) індивідуально визначених рис злочину, вчинюваного виконавцем (місце, час, обстановка, засоби вчинення тощо). Достатньо того, щоб вони усвідомлювали хоча б у родових рисах властивості злочину, вчинюваного виконавцем, і розуміли, що сприяють йому в цьому. Своєю чергою виконавець має хоча б у загальних (родових) рисах усвідомлювати діяльність інших співучасників – організатора, підбурювача, пособника і розуміти, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому в учиненні злочину.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїм безпосереднім діянням прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив узгоджене ними злочинне діяння.

За загальним правилом співучасть у злочині характеризується прямим умислом, коли спільна злочинна діяльність співучасників об’єднана єдиним умислом, спрямованим на досягнення єдиного для всіх них злочинного результату. Разом з тим за співучасті може бути й непрямий умисел (наприклад, при злочинній діяльності організатора і пособника, коли вони, свідомо сприяючи виконавцеві вчинення злочину з матеріальним складом, можуть не бажати, але свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків злочинного діяння (дії чи бездіяльності) виконавця). З непрямим умислом може бути співучасть у злочині шляхом пособництва чи організаторства, коли вказані співучасники не бажали, але свідомо допускали вчинення виконавцем внаслідок їх діяльності злочину з матеріальним складом. У злочинах же з формальним складом умисел може бути тільки прямим, оскільки всі співучасники, докладаючи зусиль до вчинення злочину виконавцем, не можуть не бажати вчинення ним діяння, яке є обов’язковою ознакою цього складу злочину.

Отже, для наявності співучасті з огляду на її суб’єктивні ознаки необхідні:

а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину;