Спадкове правовідношення в ЦП
«Спадкове правовідношення в ЦП»
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………
1 Поняття спадкового правовідношення та його юридична природа
2 . Елементи спадкового правовідношення
3 Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………48
ВСТУП
Актуальність даної теми в сучасний період визначається фактором переходу суспільства від адміністративно-командної до ринкової економіки, що в свою чергу призводить до реформування правового режиму відносин власності та виникнення спадкових правовідносин нового змісту. На сьогодні простежується зростаюча роль права приватної власності громадян, що не було характерним для спадкового правовідношення в минулому. Тому виникає необхідність реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин.
За останній період наука цивільного права поповнилася дослідженнями окремих питань інституту спадкування, зокрема, кандидатськими дисертаціями В. В. Васильченка “Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України” (1997 р.), В. Ю. Чуйкової “Правові питання спадкування за заповітом” (1999р.), Л. В. Шевчук “Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України” (2001 р.), навчальним посібником Ю. О. Заіки та В. М. Співака “Право власності. Спадкове право” (2000 р.). Питання спадкових правовідносин також були предметом дослідження у статтях, тезах та повідомленнях наукових конференцій.
Метою моєї роботи є всебічний комплексний науковий аналіз спадкових правовідносин, теоретичне обгрунтування положень та конструкцій спадкового права, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини, в результаті якого будуть зроблені висновки щодо механізму правового регулювання спадкових відносин, захисту прав і законних інтересів їх суб єктів.
Відповідно до поставленої мети, були виділені наступні завдання як шляхи її досягнення:
- проаналізувати правову
природу спадкового
- визначити місце спадкового правовідношення серед інших цивільно-правових відносин;
- виявити підстави
виникнення спадкових
- визначити зміст спадкового правовідношення;
- розкрити специфіку суб єктного складу спадкового правовідношення;
- проаналізувати регулювання спадкового правовідношення в міжнародному масштабі;
- зробити висновки, спрямовані на узагальнення викладеного матеріалу, окреслити перспективи та основні напрямки розвитку спадкових правовідносин.
Для досягнення окресленої мети були використані загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження, а саме: історико-правовий; порівняльно-правовий; структурного і системного аналізу; статистичний метод; метод узагальнення та інші. При цьому наведені методи використовувалися з урахуванням їх взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечує повноту, всебічність та істинність наукових результатів.
Об’єктом дослідження даної роботи є відносини, що складаються в сфері спадкування в умовах розвитку ринкової економіки, зокрема, відношення між суб’єктами стосовно матеріальних благ, з приводу яких відбувається спадкування.
Предмет дослідження є поняття і правова природа спадкового правовідношення, його місце серед інших цивільно-правових відносин, динаміка, особливості змісту, об єктів та суб єктного складу спадкового правовідношення, а також система нормативних актів, які регулюють відносини спадкового наступництва, практика їх застосування.
У процесі свого життя людина накопичує визначені матеріальні блага і цінності, якими вона задовольняє різні потреби, як свої, так і потреби своїх рідних, і в майбутньому бажає передати їх своїм близьким — таке природне положення речей у природі. І саме норми спадкового права покликані врегулювати такий перехід приналежних людині прав і обов'язків у випадку її смерті. Це є цивілізований і мирний підхід до передачі своїх прав. Питання спадкового права в даний час набувають все більшу значимість. Це пояснюється, у першу чергу, тим, що в результаті становлення ринкових відносин, закріплення за фізичними особами (громадянами) права приватної власності на майно, коло об'єктів, які можуть переходити в порядку спадкового правонаступництва, значно розширився і потребує об’экимвного врегулювання.
Значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у ньому, можуть бути використані для подальшого удосконалення цивільного законодавства щодо особливостей оформлення спадкового правовідношення. Результати дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок цієї проблематики.
1. ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ ТА ЙОГО ЮРИДИЧНА ПРИРОДА
Спадкування традиційно вважається одним із найдавніших та найстабільних інститутів у праві будь-якої держави. Вперше про правову проблему передачі спадкового майна заговорили в Римі, саме тому основні засади спадкування були закладені ще римським приватним правом, яке вперше сформулювало і послідовно проводило думку про універсальний характер спадкового наступництва [8, 165].
Спадкування існує майже стільки, скільки існує цивілізація, оскільки переважній більшості людей властиво бажання хоч трохи полегшити життя нащадкам після своєї смерті. Отже, спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)
В процесі об’єктивного і закономірного ускладнення суспільних відносин українське спадкове право сформувалося як необхідна і невід’эмна галузь цивільного законодавства України.
На сьогодні спадкові відносини на національному та міжнародному рівнях регулюються Цивільним кодексом України , законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право", Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами [5].
В даному нормативному матеріалі формується поняття спадкового правовідношення, судова і нотаріальна практика його застосування, особливості змісту, об єктів та суб єктного складу. Спадкове правовідношення – це цивільно-правове відношення, яке виникає на підставі норм підгалузі спадкового права, в силу смерті фізичної особи (спадкодавця) та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов язків з приводу універсального та сингулярного спадкового наступництва в тих майнових та особистих немайнових правах та обов язках, які не припиняються зі смертю спадкодавця [9,156].
Спадкування, як правовідносини, дуже специфічні, оскільки на перший погляд, порушується конструкція загальних цивільних правовідносин - воно по суті безсуб’єктне, оскільки зі смертю припиняється правоздатність спадкодавця, тому його права та обов’язки переходять до спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва, що характеризується цілим рядом особливостей:
- наявністю фактичного складу, прямо передбаченого законом (наприклад, складання заповіту, смерть спадкодавця, прийняття спадщини за заповітом);
- сукупністю прав і обов’язків, які переходять до спадкоємців, як єдине ціле;
- спадкування носить
універсальний характер - усі права
та обов’язки переходять
З огляду на специфічний характер спадкування можна виділити наступні спеціальні принципи, на підставі яких функціонує cпадкове правовідношення в цивільному праві:
1. Принцип універсальності спадкового наступництва. Суть цього принципу полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всі спадкові правовідносини в чому б вони не полягали, чи складалася б виключно з прав, чи виключно з обов"язків. Предметом універсального наступництва є вся сукупність прав та обов"язків правопопередника, які переходять до його правонаступників.
2. Принцип свободи
заповіту. Він полягає в тому,
що спадкодавець сам вирішує,
як скласти заповіт і чи
складати його взагалі. Саме
спадкодавець визначає коло
3. Принцип захисту
прав обов"язкових спадкоємців.
4. Принцип сімейно-родинного
характеру спадкування. Коло
5. Принцип послідовності закликання до спадкування, за умови відсутності спадкоємців першої черги.
6. Принцип рівності
прав спадкоємців, які
Спадкові правовідносини виконують вельми важливу для забезпечення нормального розвитку цивільного обороту функцію – вони дозволяють не втратити для обороту ті права та обов`язки, що виникли за життя у суб`єкта, а забезпечити їх перехід до спадкоємців після його смерті, а тому, в кінцевому підсумку, забезпечує правонаступництво поколінь.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину. Відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна [12, 23].
Система правових норм, які регулюють порядок переходу майнових прав і обов'язків від померлої особи до її правонаступників, називається спадковим правом. Соціальне призначення спадкового права полягає не тільки в тому, щоб закріпити порядок переходу майнових прав і обов'язків від одного покоління до іншого, але й певною мірою сприяти зміцненню «сімейних відносин» громадян, захищати інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних утриманців та ін.
Оскільки об'єктами спадкування є майнові права, то їх сукупність прийнято називати спадщиною, або спадковою масою, а також спадковим майном. У спадковому праві ці назви використовуються як рівнозначні.
Цивільні правовідносини характеризуються тим, що вони виникають між самостійними і рівними, з точки зору закону, суб’єктами.
В юридичній літературі має широке застосування поняття «спадкове право», з яким пов'язується регулювання правовідносин при спадкуванні. Однак з таким визначенням важко погодитись, оскільки, застосовуючи такий термін, ми порівнюємо право лише із сукупністю цивільно-правових норм. Питання хибності ототожнення правової науки із законодавством аргументувалось раніше, а тому вважається за доцільне навести тільки додаткові аргументи на користь авторської позиції. Це положення можна підтвердити й тим, що при розгляді спадкових правовідносин неважко помітити, що вони синтезуються й з іншими нормами законодавства, до яких можна віднести норми конституційного, сімейного, житлового, земельного та ін [11,56].
Таким чином, слід зазначити, що спадкове право - це один з інститутів цивільного права, в якому мають визначатися межі дозволеної поведінки суб'єктів спадкових правовідносин, які закріплюються законодавством України. При цьому під законодавством України мається на увазі як книга VI «Спадкове право» Цивільного кодексу України, так і інші норми закону, що безпосередньо впливають на регламентацію спадкових правовідносин. Таке визначення дозволяє відокремити спадкове право від права спадкування. З чого випливає, що право спадкування - це суб'єктивне право окремої особи, яке є лише певною частиною спадкового права, регламентованого ЦК.
На спадкові правовідносини суттєвий вплив можуть здійснювати договірні правовідносини, що випливають із застосування в юридичній практиці шлюбного договору (контракту), спадкового договору, договору дарування на випадок смерті, кредитних відносин, корпоративних прав тощо. Наприклад, говорячи про спадкові правовідносини, слід констатувати, що чинним законодавством, зокрема Цивільним кодексом України, врегульовується порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця (ст. 1281 ЦК), однак претензії кредитора - це продовження договірних, трудових або інших правовідносин.
Смерть спадкодавця зумовлює виникнення спадкових правовідносин, тобто відкриття спадщини. На день відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, які закликаються до спадщини, і склад спадкового майна. Спадкоємець, закликаний до спадщини, повинен виразити своє волевиявлення на прийняття спадщини або відмовитися від неї.
З моменту відкриття спадщини починається сплив строку на прийняття її, на пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця, виникає право власності на майно у спадкоємців, які прийняли його, та деякі інші правові наслідки.
2. ЕЛЕМЕНТИ СПАДКОВОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ
Спадкове правовідношення як різновид цивільного правовідношення має певну внутрішню структуру. Його складовими елементами є суб`єкти, об`єкти та зміст. Іншими словами, спадкові правовідносини складаються між певними учасниками – спадкоємцями щодо певного майна - спадщини і мають свій зміст, яким є права та обов`язки учасників.
Безпосередніми учасниками спадкових правовідносин виступають спадкодавець -- фізична особа, після смерті якої відкривається спадщина, та спадкоємці -- особи, вказана спадкодавцем у заповіті або особи, які згідно з законом можуть прийняти спадщину [7, 96].
Наука спадкового права поділяє спадкоємців на групи залежно від стадії розвитку спадкових відносин:
- Формальні (особи зазначені в заповіті до смерті заповідача);
- Потенційні (особи, які можуть отримати право на спадкування, але не заявили про них);
- Реальні (особи,право на спадщину яких підтверджено документально);
- Фактичні (особи, які фактично прийняли спадщину)
Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Спадкодавцями при спадкуванні за законом та заповітом можуть бути тільки громадяни (фізичні особи), але не організації, хоча б вони і володіли правами юридичної особи. Юридична особа не помирає, а припиняється і передача її майна іншим особам чи державі визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію юридичних осіб.
А спадкоємцем слід вважати ту особу, яка має доведене у встановленому порядку право на отримання спадщини і виявила передбаченим законом способом бажання отримати спадщину (вступила в управління або володіння спадковим майном або подала заяву про бажання прийняти спадщину). В останньому скороченому визначенні можна зрозуміти, що таке право повинне бути доведене нотаріусу або суду в разі виникнення спірності в питаннях наявності прав на спадкування, яке базується на законі або заповіті. З моменту відкриття спадщини починається сплив строку на прийняття її, на пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця, виникає право власності на майно у спадкоємців, які прийняли його, та деякі інші правові наслідки.
Спадкоємцем може бути кожний громадянин, юридичні особи, а також держава. При цьому громадяни та держава можуть спадкувати і за законом, і за заповітом, а юридичні особи - тільки за заповітом [10; 538].
Ст.1222 ЦК України визначає, що спадкоємцями згідно із заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини. Слід уточнити, що спадкоємець вважатиметься таким лише тоді, коли він доживе до кінця тієї календарної доби, коли помер спадкодавець, оскільки у протилежному випадку він вважатиметься таким, що помер одночасно зі спадкодавцем згідно із ч.3 ст.1220 ЦК України. В науковій літературі поняття осіб, які могли б спадкувати одна після одної і померли разом, отримало назву «комморієнтів» [2, 34].
Інші потенційні спадкоємці, окрім фізичних осіб (юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші учасники цивільних відносин), можуть бути спадкоємцями лише за заповітом, оскільки вони не мають і не здатні володіти тими зв`язками зі спадкодавцем, які є притаманними в силу їх природи для фізичних осіб (спорідненість, перебування у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім`єю, перебування на утриманні) і які діють на підставі для зарахування фізичних осіб до певної черги спадкоємців за законом.
Цікавим і неоднорідним у спадкових відносинах є правове положення територіальних громад. Аналіз норм ч.2 ст.1222 та ст.1277 ЦК України дає підстави для висновку, що у спадкових правовідносинах територіальна громада може виступати як спадкоємець як згідно із заповітом, так і законом. Це пояснюється тим, що територіальна громада як елемент місцевого самоврядування може представляти інтереси будь-якого, хто є її членом, перед державою.
В цілому спадкове право можна поділити на два складники-спадкування за законом і спадкування за заповітом. В положеннях законів про спадкування за заповітом сталися лише незначні зміни. Найбільшою зміною стало те, що спадкоємці за законом втратили право на отримання своєї частки спадщини натурою і мають задовольнятись її грошовим еквівалентом. Їхні частки також зменшились: наразі вони становлять лише половину того, що передбачалося старим законом. Якщо тепер той із подружжя, хто пережив іншого, отримує всю спадщину за складеним заповітом, спадкоємець за законом більше не має права вимагати виділення йому частки, відведеної за законом. Йому (чи їй) доведеться почекати. По суті, позиція спадкоємців за законом погіршилась у порівнянні з тим, на що мають право інші спадкоємці, перш за все дружина.
Законодавство про спадкування за законом теж змінилося. Той із подружжя, хто пережив іншого, отримує все спадкове майно, але й матиме сплатити усі борги. Діти мають право судитися тільки за ту частку, що передбачена для них законом, але для того, щоб захистити свої права в суді, їм доведеться дочекатись смерті другого з батьків, його банкрутства або повторного шлюбу [13, 134]
Далі коло спадкоємців визначається за так званою системою спорідненості, де перевагу мають прямі нащадки. До першої групи належать дружина і діти спадкодавця. Наступним в черзі стоять дід з бабою і прадід з прабабою. На кожному етапі у складі спадкоємців певної групи можливі зміни - не лише тоді, коли особа втрачає право на спадкування або відмовляється від нього, але й тоді, коли чиїсь права на спадщину не визнаються в силу того, що він діяв всупереч волі покійного. Є в Кодексі й окремі положення щодо зведених братів або сестер - така особа отримує половину частки, належної рідному братові або сестрі, а батьки померлого (якщо в нього немає дружини й дітей) завжди отримують чверть спадкового майна.
Іншим елементом спадкових
правовідносин виступає їх об`єкт. Об`єктом
спадкових правовідносин
Незважаючи на те, що у процесі обговорення сутності об`єкта спадкових правовідносин висловлювалися погляди про непотрібність такої категорії, як об`єкт спадкового правовідношення, оскільки він випливає з поняття загального цивільного, усе ж наслідком дискусії було утвердження об`акта спадкування як невід`ємного елемента цивільних правовідносин.
Під даною категорією слід розуміти речі, дії, продукти інтелектуальної діяльності, які за своєю природою не є нерозривно пов`язаними із його особою і не припиняються із його смертю. Тому об’єктами спадкового правовідношення не можуть бути:
- Особисті немайнові права;
- Права на участь у товариствах, організаціях, об’єднаннях громадян;
- Право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати;
- Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
- Права на обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з особою;
Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадщиною. Проте слід ураховувати, що спадщина складається з прав і обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять також борги, невиконані зобов'язання, не-оплачеш кредити тощо, що були на день смерті'. Вартість боргів у спадщині може перевищувати вартість активного майна. Спадкоємець має право прийняти таку спадщину чи відмовитися від неї [17,104].
Цивільним кодексом України передбачена можливість укладення спадкового договору. За таким договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один з подружжя або інша особа, а набувачем — фізична або юридична особа.
Об`єкт спадкових
Якщо враховувати те значення, яке має воля спадкодавця для формування об`єктного і суб`єктного складу відносин спадкування, слід зауважити також і на надані йому суб`єктивні права.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину. Відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.
Основним правом спадкодавця є право на складання заповіту, яке у свою чергу складається із цілої низки правомочностей: на призначення спадкоємців та розподіл майна між ними; на усунення будь-якої особи з числа потенційних спадкоємців без зазначення причини; на заповідальну відмову, покладання; на призначення спадкоємця; на призначення виконавця заповіту; на розпорядження, що не мають майнового характеру тощо.
Основним правом спадкоємців є право на прийняття спадщини або на відмову від прийняття спадщини. Окрім того, такі спадкоємці мають право задля реалізації своїх спадкових прав звертатися до нотаріуса із різноманітними заявами та проханнями (зокрема, про вжиття ним заходів щодо охорони спадкового майна, про видачу їм дозволу щодо зняття коштів із банківського рахунку спадкодавця до явки інших спадкоємців тощо).
Суб’экти, які спадщину прийняли, набувають дещо інші правомочності. Зокрема, вони одержують право на поділ спадщини і на її оформлення, хоча останнє може бути і обов’язком спадкоємців [11, 45].
Спадкоємці, які спадщину прийняли і оформили свої права стають уже повними правонаступниками спадкодавця – носіями речових, зобов`язальних та інших прав, належних йому. Тому ці особи вже перетворюються із спадкоємців у власників, носіїв зобов`язальних та інших прав та обов`язків. Спадкування для них уже має значення лише етапу та законної підстави для набуття нових прав та обов`язків.
Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановленому законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття.
Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину: спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину». Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець який прийняв спадщину, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. «Обов’язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців [16,198].
До спадкоємця переходять і обов'язки: відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку було завдано спадкодавцем; відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; сплатити неустойку (штраф, пеню), яку було присуджено судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця
При цьому, майнова та моральна шкода, яку було завдано спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке вони одержали у спадщину. Законодавець покладає на спадкоємців також обов'язок відшкодувати: розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця; витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця, що можуть бути стягнені не більше ніж за 3 роки до його смерті. Причому спадкоємці не можуть прийняти лише права і відмовитися від прийняття обов'язків, оскільки спадщина приймається не в частині, а в цілому.
3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ
РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВОГО
Розглянувши регулювання спадкового правовідношення на національному рівні, слід зазначити, що на сьогодні внаслідок глобалізації і суспільної активноності зв’язків між індивідами досить складним є процес врегулювання відносин спадкування з іноземним елементом.