Спадкування за законом

                                             ВСТУП

     Найважливіше  значення для суспільства має  правове регулювання відносин у  галузі спадкування. Як інститут цивільного права спадкове право цінне тим, що його норми, що регулюють питання спадкоємства власності, зачіпають інтереси великої кількості громадян. В даний час у нашій країні більш відчутніше відбувається вдосконалення розподільчих відносин.Практика сьогоднішніх днів свідчить про те, що можливість передати своїм близьким у спадщину майно і отримати спадок від близьких багато в чому дозволяє людині впевненіше і стабільніше відчувати себе в системі сучасних суспільних відносин.

     При спадкуванні за законом порядок  та умови переходу прав та обов’язків спадкодавця вказані в самому законі. Спадкове майно ділиться в  рівних частках між особами, зазначеними  в законі, та у відповідності з  встановленою черговістю. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов’язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

     Актуальність  теми. З прийняттям Конституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб’єктів спадкових правовідносин. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права містяться  в  розділах СК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)» містить корінні роз’яснення щодо практики застосування окремих норм права спадкування за законом. громадян. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяється незначна увага.

     Проблемам спадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А, Харитонова Є. О. , О.В. Дзери, , Ю.О. Заіки, Т.П.,.Шевченко Я.М , Шевчук Л.В., Фурса Є.І та Фурса С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні не проводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектам спадкового права.

     Метою даної  роботи  є проведення комплексного дослідження  спадкування за законом.

Предметом курсової роботи є вивчення питань зазначених в плані даної роботи, об’єктом виступають норми ЦК , що регламентують умови та порядок спадкування .

Методологічною основою дослідження слугували  такі методи пізнання, як: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий,історичний та інші прийоми узагальнення наукового матеріалу та практичного досвіду.

Дана  курсова робота складається з  вступу, чотирьох розділів та підрозділів, висновку та  списку використаних джерел. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  I . ЗАГАЛЬНІ  ПОЛОЖЕННЯ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ.

    1. Поняття спадкування.

Спадкування тісно пов'язане з низкою майнових та особистих прав, закріплених Конституцією України за громадянами. Громадянин за час свого життя стає власником цілого ряду необхідних йому і його близьким речей. Неминуча смерть людини ставить питання про долю такого майна, про те, кому воно має належати. Порядок переходу майна після смерті громадянина не байдужий і для суспільства в цілому. Майно створюється працею людини, і держава регулює право на спадщину.

Завдання  регулювання переходу у спадщину полягає в основному в тому щоб майно перейшло до осіб які  були найбільш близькими до померлого  за його життя. Порядок успадкування пов’язаний також з тим, що власник за життя міг розпоряджатися належними йому речами, він міг сам ними користуватися. За ним закон закріплює право визначення долі свого майна після смерті.  Така вказівка – це продовження можливості розпоряджатися річчю . Держава, визначаючи за громадянином право власності , встановлює його право одержувати речі від своїх близьких і право передавати своє майно у спадок.

Автори  наукових  праць  зі спадкового права по-різному тлумачать це поняття, так, наприклад О.С Іоффе вважає , що спадщина являє собою "...отношения но непосредственному и универсальному преемству в принадлежавших гражданину имущественных и необходимых для их осуществления личных неимущественных правах и обязанностях''1.

     Однак найбільш вдалим є визначення цього  поняття Е.Б Ейдинової: "Под наследованием понимается переход после смерти гражданина принадлежащего ему на праве... собственности имущества, а также имущественных и некоторых личных неимущественных прав и обязанностей к одному или нескольким лицам".2

     Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут -- спадкове право.

Виходячи  з вищесказаного спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від |фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) — ст.1216 ЦК. Спадщиною є сукупність цих прав та jобов'язків. Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, становить інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.

Спадкове  право стимулює заінтересованість  фізичних осіб у результатах праці, а також зміцнює сімейні відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців, передусім, осіб, пов'язаних зі спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Крім того, норми спадкового права захищають права неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

Спадкування настає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. З цими юридичними фактами закон  пов'язує появу у спадкоємців  права на прийняття спадщини, а  у всіх інших осіб — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього  права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих  самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто відбувається заміна суб'єкта у правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.3 
 
 

    1. Суб’єкти та склад спадщини.

     З правом успадкування пов'язані дії  двох категорій осіб. Одна особа - користувач того майна, яке після його смерті переходить до іншої особи. Воно називається спадкодавцем.Інше - спадкоємець - особа, зазначена в законі або в заповіті як правонаступник спадкодавця. Спадкодавцями можуть бути будь-які громадяни України, в тому числі недієздатні або обмежено дієздатні, а також іноземні громадяни, що проживають на території України та особи без громадянства. Спадкування ж після юридичної особи неможливо, тому воно не може бути спадкодавцем. Можливо тільки припинення юридичної особи у формі його ліквідації або реорганізації, в силу чого належало йому майно може перейти до іншого суб'єкта.

Якщо  громадянин (спадкодавець) зробив у  встановленій законом формі розпорядження  про долю належного йому майна  на випадок смерті, він називається  заповідачем, а документ, в якому  ним було зроблено розпорядження - заповітом. У такому випадку потрібно, щоб спадкодавець був "не тільки правоздатна, а й мав здатність здійснювати правові дії (тобто був дієздатним)".

Спадкоємцями  можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб'єкти цивільного права (держава, територіальні громади  тощо). Однак при цьому фізичні особи можуть спадкувати і за заповітом, і за законом, у той час як інші суб'єкти цивільного права спадкують лише за наявності вказівки про це у заповіті. Керуючись таким концептуальним підходом щодо суб'єктного складу спадкових правовідносин, ст.1222 ЦК, визначаючи коло спадкоємців, розрізняє два види вказаних суб'єктів:

  1. фізичні особи;
  2. усі інші суб'єкти цивільного права.

.   Щоб бути спадкоємцем, фізична  особа має бути живою на  час відкриття спадщини. Але закон  захищає також права дітей,  які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті (так званий "постум"). Якщо ж дитина народилася мертвою, то спадкові правовідносини за її участю, природно, не виникають. У цьому випадку спадкова маса розподіляється між іншими спадкоємцями.

  Що  стосується усіх інших суб'єктів  цивільного права, то вони можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Зокрема, на підставі заповіту можуть отримати майно у спадщину юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні  громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст.2 ЦК).4

  Спадкодавцями можуть бути лише фізичні особи —  громадяни України, іноземці та особи  без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями  юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій  порядок передачі їхнього майна  іншим особам або державі визначається не нормами про спадкування, а  спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб. Основною правовою відмінністю спадкодавця від інших осіб є те, що, називаючи особу спадкодавцем, ми одночасно констатуємо смерть людини та наявність після її смерті спадщини, що перевищує можливі борги. Природно, що в разі перевищення боргів над розміром спадщини правове сприйняття такої особи буде асоціюватись лише з поняттям «боржник», а не з особою, яка «дала спадщину».5 

     Сукупність  обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

  Об'єктом права спадкування  є  спадок  (спадкова маса,спадкове майно) . У науковій  літературі важко  знайти  досить повне  і чітке  визначення поняття "спадок". Одні автори розглядають спадщину лише як“совокупность имущественных прав, принадлежащих умершему гражданину“.6 Інші  тільки  перераховують  комплекс прав  і обов'язків ,які складають спадкову массу. Спадкова маса складається  головним  чином  з  майна, яке було  власністю  спадкодавця.

У спадкову  массу  може  входити  тільки те  майно,  яке належало  спадкодавцеві  на  законних  підставах. Закон не допускає  переходу в   порядку спадкування  майна  здобутого злочинним шляхом. Отже, в порядку спадкування переходять:

     а) право власності на різноманітні речі (житловий будинок, приватизована квартира, гараж, автомашина (крім легкових автомобілів, отриманих інвалідами безкоштовно, або придбані за пільговою   ціною)   та інші об'єкти)  ;                                                                

     б) авторське, патентне право та інші результати творчості в їх майновій частині (право на винагороду, право на використання твору); 

     г) акції та інші цінні папери; 
д) паєнагромадження в дачно-будівельних,житлово-будівельних і гаражних  кооперативах,  цільові  внески  в садівницькі  товариства; 
е) готівкові  гроші,  а  також заробітна  плата, не отримана до дня смерті працівника, видається  проживаючим  разом з ним членам сім'ї, а також  особам, що знаходилися внаслідок непрацездатності на утриманні померлого; 
ж) права вимог, що випливають з договорів і зобов'язань (наприклад, за договором позики - обов'язок повернути борг);

  Необхідно зазначити, що не всі майнові права  і обов'язки померлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так  не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення. Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок вико-наного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).Не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно по-в'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкодавець на підставі договору житлового найму.До складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним устано-вам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого на загальних підставах.

     За  певних умов до складу спадкового майна  не входять і страхові суми, що виплачує Держстрах за договорами добровільного  особистого страхування ( СТ.1229).Якщо такий  договір страхування був укладений  на користь певної особи, яка вказана  страхувальником у страховому свідоцтві, то право на одержання страхової  суми після смерті страхувальника в  період дії договору страхування  має тільки ця особа - вигодонабувач. У цьому випадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а  й деякі немайнові права. Так, деякі особисті права автора можуть переходити до спадкоємців у порядку  спадкування. Зокрема, до спадкоємців  переходить на певний час право вирішувати питання щодо можливості видання  твору та деякі інші особисті права  автора.  
 

                 РОЗДІЛ II . ЧЕРГИ СПАДКОЄМЦІВ ЗА ЗАКОНОМ.

     При спадкуванні за законом до спадкування  закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в  цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в  числі спадкоємців у відповідних  статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними  спадкоємцями, або колом спадкоємців  за законом.

     Не  завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися  до спадкування. Законом передбачені  умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини. Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це, спадкодавець все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом.

     Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного Кодексу.

     Черговість  одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі – з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії.Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням – має право на спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

  У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст 1261 ЦК). Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.

  Діти  успадковують після смерті своїх  батьків — як батька, так і  матері. Якщо навіть шлюб між батьком і матір'ю був незареєстрований, але у свідоцтві про народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадок і після батька, і після матері. Крім того, діти, народжені від шлюбу, пізніше визнаного недійсним, не втрачають права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді, коли її батьки, що не перебували в шлюбі, надалі свій шлюб зареєстрували, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, останнє встановлюється в судовому порядку. На підставі рішення суду про встановлення батьківства здійснюється запис в органах РАЦС До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти (ст.1260 ЦК).

  Діти, що народжені до видання Указу  Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. від особи, з якою їх мати не перебувала у зареєстрованому  шлюбі, але котра була записана батьком  дитини, також спадкують після  смерті такої особи.

  Право на спадкування мають не тільки діти, які вже народилися на час смерті спадкодавця, а й ті, котрі були зачаті за життя спадкодавця, та народилися після його смерті (так звані "постуми"). При вирішенні питання, кого слід вважати постумом, застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як 10-місячно-го строку після його смерті.

  Той з подружжя, хто пережив іншого, спадкує у першу чергу в  тому випадку, якщо він перебував  у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем на момент смерті. Перебування у  шлюбі має підтверджуватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним обрядом не спричиняє правових наслідків  і не створює передумов Для  спадкування.

  У випадку розірвання шлюбу до відкриття  спадщини права на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може бути розірваний у органах  РАЦС або у судовому порядку. Проте  у кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту Реєстрації акта розірвання шлюбу в органах РАЦС. Отже, якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване  у РАЦС, подружжя вважається таким, що перебуває У шлюбі і зберігає право спадкування одне після  одного.

  Якщо  шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права  на спадкування, оскільки недійсний  шлюб не спричиняє юридичних наслідків.

  Батьки  спадкують після смерті своїх  дітей на підставі правового зв'язку з дітьми, доказом чого є запис  про народження у книгах запису актів  цивільного стану, крім випадків, якщо вони усуваються від спадкування (позбавлення  батьківських прав, умисне позбавлення  життя спадкодавця чи його спадкоємців).

  Доказом родинних та інших відносин спадкоємців  із спадкодавцем є: свідоцтва органів  РАЦС, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії  рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо.

  2. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід з боку як батька, такі матері (ст.1262 ЦК).

  Вказані особи закликаються до спадкування  за обставин, передбачених ч.2 ст.1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо ж хто-небудь із спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються.

  Брати і сестри є спадкоємцями померлого, незалежно від того є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповнорідними (мають спільного батька або спільну матір). Але не успадковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не мають спільних батьків.

  Для встановлення факту споріднення  необхідне подання відповідних  документів. Зокрема, родинні відносини  можуть підтверджуватися свідоцтвами  органів РАЦС про народження, витягами з книг запису актів цивільного стану, записами в паспортах про дітей. Наприклад, щоб підтвердити родинні  відносини між спадкодавцем і  спадкоємцем — братами, необхідно  подати свідоцтва про народження спадкодавця і спадкоємця. І якщо в цих свідоцтвах батьки — одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець —  брати.

  У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин може бути встановлений судом.

  Спадкове  майно між спадкоємцями другої черги  ділиться в рівних частках.

  3. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).

  Третя черга спадкоємців спадкує у  разі відсутності перших двох черг або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права  на спадкування. На підтвердження родинних відносин вимагається подання відповідних документів. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спадкодавця та їх братів або сестер, в яких зазначені спільні батьки. Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то можна! стверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рідним! дядьком або тіткою. У разі неможливості подання вказаних доку ментів факт родинних відносин встановлюється судом.

  4 У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦК).

  Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої  черги спадкоємців є проживання претендентів на спадок однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже, визначальним тут  є поняття сім'ї. Згідно зі ст .З СК сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

  Стаття 1264 ЦК захищає права тих осіб, яких спадкодавець вважав членами своєї сім'ї і котрі проживали з ним впродовж досить тривалого часу (5 років), ведучи спільне господарство, надаючи допомогу одне одному. Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю (мала спільне господарство, витрати тощо) і що це тривало не менш як 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім'ї, документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо.

  5. В останню (п'яту) чергу спадкують  інші родичі спадкодавця до  шостого ступеня споріднення  включно (двоюрідні внуки, двоюрідні  племінники, двоюрідні дід та  баба тощо). При цьому родичі  ближчого ступеня споріднення  усувають від права спадкування  родичів подальшого ступеня споріднення.

  Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що відділяють родича від  спадкодавця, не враховуючи народження самого спадкодавця (ст.1265 ЦК).

  Родинні відносини мають підтверджуватися відповідними документами, а у разі неможливості подання таких факт родинних відносин встановлюється у  судовому порядку.

  До  п'ятої черги спадкоємців за законом  належать також утриманці 7спадкодавця. Особа вважається утриманцем за наявності таких умов:

  1. особа є неповнолітньою або непрацездатною за віком або застаном здоров'я;
  2. ця особа не є членом сім'ї спадкодавця;
  3. матеріальна допомога, яку отримувала особа від спадкодавця,була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування;

4) особа перебувала на утриманні спадкодавця не менше 5 років.

На  доказ факту перебування на утриманні  можуть бути подані Довідки органів  місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційних  організацій, правлінь ЖБК тощо про  перебування на утриманні; довідки  органу соціального захисту населення  про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Вказані  документи повинні містити відомості  про час і період, коли особа  перебувала на утриманні спадкодавця. У разі неможливості подати якісь  Документи, що підтверджували б утримання, факт останнього може бути встановлений судом.

Непрацездатність  за віком визначається за паспортом  чи свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я — за пенсійною  книжкою чи довідкою, виданою відповідним  органом медико-соціальної експертизи.

  Відповідно  до ст. 1267 ЦК частки у спадщині спадкоємців за законом є рівними. Проте розмір часток за взаємною згодою (усною або письмовою) може бути змінений спадкоємцями. Спадкоємці, які одержали свідоцтва про право на спадщину, можуть провести поділ спадкового майна в натурі (реальний поділ) відповідно до отриманих часток. Правило про те, що поділ майна здійснюється спадкоємцями відповідно до часток, розглядається як право спадкоємця при поділі вимагати відокремлення майна, рівного за вартістю його спадковій частці. У випадку очікування дитини, зачатої за життя спадкодавця, інші його спадкоємці не мають права проводити поділ спадщини, доки не народиться дитина (ст.1298 ЦК).

  Якщо  досягнута згода спадкоємців  на зміну розміру часток при отриманні  рухомого майна, то поділ провадиться  у спрощеному порядку: кожний зі спадкоємців  одержує в натурі майно, призначене йому відповідно до усної угоди між  ними.

  Якщо  в складі спадщини є майно, розпорядитися  яким спадкоємці можуть лише за наявності  свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, автомобіль, грошовий внесок тощо), то поділ провадиться  шляхом вчинення нотаріально посвідченого договору.