Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Спадкування за заповітом. Загальні положення

Цикл: загальноюридичних дисциплін

Дисципліна: цивільне та сімейне право

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Спадкування за заповітом. Загальні положення»

Виконав:

________________________________

Перевірив: завідувач циклу

загальноюридичних дисциплін

к.н.з державного управління

Чернігів 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ Ι. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СПАДКУВАННЯ І СПАДКОВОГО ПРАВА……………………………………………………………6

Основні поняття спадкового права………………………………………...6
Право на обов’язкову частку в спадщині. Права заповідача…………..8
Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту. Особливі заповідальні розпорядження……………………………………………………………..11

РОЗДІЛ ΙΙ. ЗАПОВІТ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ ЗА НИМ……………………………………………………………………………..14

2.1 Свобода заповіту……………………………………………………………14

2.2 Зміни і скасування заповіту………………………………………………..23

2.3 Визнання заповіту недійсним……………………………………………25

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….28

ВСТУП

В даній роботі буде зроблений аналіз історичного аспекту спадкування за заповітом, переглянутий досвід попередніх та теперішніх держав з даного питання, розглянуті чинні законодавчі акти, що стосуються теми роботи та будуть викладені побажання щодо бачення нового Цивільного кодексу з приводу заповідального права взагалі та спадкування за заповітом з точки зору теперішніх соціальних та економічних умов.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитись своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів) сприяючи цим зміцненню сім'ї. До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, якщо воно не змінено заповітом.

При спадкуванні за законом порядок та умови переходу прав та обов'язків спадкодавця вказані в самому законі. Спадкове майно ділиться в рівних частках між особами, зазначеними в законі, та у відповідності з встановленою черговістю.Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Актуальність теми. З прийняттям Конституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб'єктів спадкових правовідносин. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про успадкування" від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)" містить корінні роз'яснення щодо практики застосування окремих норм права спадкування за законом.Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяється незначна увага.

Проблемам спадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А, Харитонова Є. О. , О.В. Дзери, , Ю.О. Заіки, Т.П., Я.М. Шевченко, Шевчук Л.В., Фурса Є.І та С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні не проводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектам спадкового права.

Мета і завдання дослідження. Основною метою цього дослідження є Правовий аналіз найбільш поширених підстав звернення до цивільного судочинства зумовлений наступним збільшенням гарантій охорони прав спадкоємців, кредиторів та інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеної мети у дослідженні зосереджено увагу на вирішенні наступних основних завдань:

- проаналізувати всі наявні сучасні теорії та концептуальні підходи до розуміння спадкових правовідносин з метою об'єктивного їх розгляду та вивчення;

- на підставі узагальнення та аналізу нотаріальної і судової практики встановити нотаріальну та судову процедуру охорони і захисту прав спадкоємців;

Об'єктом дослідження є спадкові правовідносини, які виникають у процесі правомірної реалізації спадкових прав в нотаріальному процесі, а також у зв'язку з правопорушеннями, що розглядаються в цивільному процесі.

Структура дослідження та її обсяг. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура курсової роботи складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг якої становить 29 сторінок друкованого тексту.

РОЗДІЛ Ι. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СПАДКУВАННЯ І СПАДКОВОГО ПРАВА

1.1 Основні поняття спадкового права.

Після смерті громадянина всі його майнові права та обов’язки, а також деякі його немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або інших осіб називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий інститут цивільного права - спадкове право.

Виходячи з вищесказаного, спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до інщої особи чи інших осіб.

Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Це означає, що воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже кому буде належати належне спадкодавцю майно після його смерті.

Щоб зрозуміти процес спадкового права, для початку треба визначитись з такими поняттями як спадкоємець, спадкодавець та спадкове майно (спадкова маса).

Спадкодавець - це громадянин, майно якого після смерті переходить у спадщину до іншої особи чи інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Причому ця фізична особа може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров’я, кольору шкіри тощо. Спадкування може відбуватися як після смерті дієздатних, так і недієздатних осіб. Однак заповідати майно може лише повністю дієздатна особа.

Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно. Спадкоємцем може бути як фізична так і юридична особа, а також держава. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров’я, кольору шкіри тощо.

Таким чином спадкоємцями можуть бути не лише дієздатні, але й недієздатні фізичні особи. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники - батьки, усиновителі та опікуни.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими, на момент смерті спадкодавця, а також діти спадкодавця, що були зачаті при його житті і народжені після його смерті ( постуми ).

За статтею 528 Цивільного кодексу України не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також

батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання

покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню

спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ.

Спадкове майно - це сукупність прав та обов’язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття також часто використовують терміни « спадщина » або « спадкова маса » які є тотожніми поняттями.

Серед майнових прав, що переходять до спадкоємців насамперед треба назвати право власності на різноманітне майно. Сюди входить право власності на будинок, автомашину, предмети домашнього вжитку та право на інші речі. До майнових прав, що входять до спадщини, належить не лише право власності на майно, а й право вимоги, яке випливає з укладених спадкодавцем договорів. Також у спадщину входить право на одержання неодержаної спадкодавцем заробітної платні, майнові права авторів літературних, художніх творів та творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винаходів та раціональних пропозицій.

Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять спадковий актив.

До складу спадкового майна також входять і майнові обов’язки спадкодавця. Це означає, що коли за життя спадкодавець мав борги, то вони разом з майновими правами переходять до спадкоємців.

Сукупність обов’язків спадкодавця, що переходять до спадкоємця становлять спадковий пасив.

Не всі майнові права і обов’язки спадкодавця можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так, не можуть переходити до спадкоємців майнові права та обов’язки, що тісно пов’язані з особою спадкодавця. Не переходять до спадкоємців права і обов’язки, що виникають з договору доручення, не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання ним пенсії, аліментів, право на відшкодування завданої здоров’ю шкоди, право членства в громадських організаціях оскільки ці права тісно пов’язані з особою спадкодавця.

Відповідно до статті 564 Цивільного кодексу України Порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в банківських установах за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами.

Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування.

Право на обов’язкову частку в спадщині.

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця ( в тому числі й усиновлених ), утриманців

та інших непрацездатних спадкоємців першої черги.

Це обмеження полягає у встановленні обов’язкової частки, яка надається неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця, непрацездатній дружині або чоловіку спадкодавця, батькам і утриманцям померлого. Ці особи, незалежно від змісту заповіту успадковують незалежно від змісту заповіту не менше ніж дві третини частки, що б належала кожному з них при спадкуванні за законом.

Як вже було сказано, цю частку, на яку за всіх обставин мають право вищезазначені особи, називають обов’язковою часткою. Якщо в заповіті заповідач позбавить обов’язкової частки своїх неповнолітніх або непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців, то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обв’язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкоємця є непрацездатний брат, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом, оскільки брат, як спадкоємець другої черги за законом права на обов’язкову частку не має.

Також не мають права на обов’язкову частку онуки та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, що вони неповнолітні або непрацездатні. В своїй практичній діяльності нотаріальні контори керуються цим правилом при завіренні заповіту, і нотаріус має роз’яснити значення статті 535 Цивільного кодексу України.

Заповідачу належать слідуючі права:

1). Заповісти на свій розсуд усе своє майно одній або кільком особам-спадкоємцям, визначивши частки кожного спадкоємця першої та другої черги.

2). Заповісти усе майно одній особі або декільком особам які не належать ні до першої ані до другої черги спадкоємців за законом.

3). Право заповісти усе своє майно юридичній особі або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.

4). Право на свій розсуд заповісти усе майно державі Україна.

5). Право на свій розсуд заповісти все своє майно іноземним громадянам, іноземним фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими державами в стані війни.

6). Право на свій розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину не заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковуватися на загальних умовах спадкування за заповітом.

7). На свій розсуд позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого позбавлення, після якого спадкове майно стає виморочним і переходить у власність держави, або шляхом побічного позбавлення - заповідач ігноруючи спадкоємців за законом заповідач заповідає все майно одній особі.

8). Заповідач має право у будь-який час змінити зміст заповіту. Зміна заповіту може проводитись лише заповідачем особисто шляхом складання тексту нового заповіту або подання нотаріусу заяви про зміну певних пунктів заповіту.

9). Право скасувати заповіт шляхом складання нового заповіту, або поданням заяви нотаріусу.

10). Право на особливі заповідальні розпорядження.

Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту. Особливі заповідальні розпорядження.

Відповідно до Цивільного кодексу України кожний громадянин має право залишити все своє майно або частину свого майна ( включаючи предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку ) одній, чи кільком особам, які можуть бути як з кола спадкоємців за законом, так і з осіб, що не входять до кола спадкоємців за законом. Також можна заповісти все своє майно або частину його державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям ( стаття 543 Цивільного кодексу України ).

Таким чином заповіт на користь далекого родича чи сторонньої особи буде дійсним і втому випадку,коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом ( наприклад діти, батьки, дружина та інші).

За заповітом заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які належать до першої черги спадкоємців за законом. Також заповідач може за заповітом залишити все своє майно або частину майна онуку, незважаючи на те, що син або дочка спадкодавця, тобто батьки онука чи онучки, є живими.

Вищенаведені приклади свідчать про те, що заповідач не зв’язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати все своє майно або його частину державі, або державним, кооперативним, та іншим громадським організаціям, незважаючи на те, що існують спадкоємці за законом.

За спадодавцем залишається право розподілити майно між спадкоємцями за законом або соронніми особами в будь-яких частках. Наприклад одному спадкоємцю він може залишити 7% від спадкової маси, а іншому - 93% її. При чому все це стосуєься всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку ( стаття 543 Цивільного кодексу України).

Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадуванні за заповітом. Заповідач має право розпоряджатися ним так само, як і всім іншим майном. Це значить, що заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали з ним спільно більше року до його смерті.

Правила підпризначення спадкоємця регулюються статтею 536 Цивільного кодексу України. Підпризначення спадкоємця ( або ж субституція ) - це особливе розпорядження спадкодавця за яким додатково призначається другий за чергою спадкоємець на випадок,

коли перший спадкоємець не прийме спадщину внаслідок смерті до відкриття спадщини, або ж відмови від спадщини. Кількість підпризначених спадкоємців необмежена.

Заповідальний відказ, або ж легат, це розпорядження спадкодавця, за яким спадкоємцю дається доручення передати певну частину спадкового майна іншій особі, яка зазначена в заповіті. Склад легату: легатарій - відказоотримувач, відказник - спадкоємець, на якого покладено передачу певного майна. За Зхідно-Європейським правом легатарій може бути універсальним, сингулярним та партикулярним. Універсальний легатарій - передається все спадкове майно очищене від боргів. Сингулярний легатарій - це заповідальний відказ, за яким переходить лише певна частина майна. Партикулярний легатарій - передається лише певне право.

Змістом легату може бути зобов’язання спадкоємця передати відказоотримувачу певні речі в межах спадкової маси або ж зобов’язання сплатити певну суму грошей відказоотримувачу. Виконання легату може бути лише в межах спадкового майна. У разі смерті спадкоємця (після смерті спадкодавця, але до виконання легату ), зобов’язання по легату переходять до спадкоємців спадкоємця.

Покладання, як і легат, також є сингулярним правонаступництвом. Покладання - це особливе розпорядження спадкодавця за заповітом, за яким спадкоємець зобов’язується виконати певні дії на користь конкретної особи, або ж виконати дії для загальнокорисної мети. Це визначено в статтях 539 та 540 Цивільного кодексу України. Так, за статтею 539 Цивільного кодексу України заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житло, зобов’язання надати іншій особі довічне користування певним житлом або його частиною. Право користування зберігається навіть у випадку відчуження майна спадкоємцем і іншими особами в тому числі і за спадкуванням. В статті 540 Цивільного кодексу України зазначено, що заповідач може покласти на спадкоємця виконяння дій для загальнокорисної мети. Це також сингулярне спадкування, але на відміну від довічного користування дії здійснюються щодо невизначеного кола осіб, і строк може бути визначеним спадкодавцем. Прикладом покладення може бути покладення на спадкоємця обов’язку надавати громадськості змогу користування приватною бібліотекою заповідача, його коллекцією, виставкою чи експозицією.

Виконання заповіту - це здійснення останньої волі заповідача призначеною особою-виконавцем. Виконавці не є представниками ні заповідача, ані спадкоємців, а виникають на підставі закону. Функцією виконавців є визначення кредиторів та дебіторів, і, власне, виконання останньої волі заповідача. Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним при охороні спадкового майна, і по управлінню цим майном. Ці витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець повинен представити спадко’ємцям за їх вимогою звіт.

Відповідно до статті 564 Цивільного кодексу України порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в фінансово-кредитних установах, за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами. Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування .

РОЗДІЛ ΙΙ. ЗАПОВІТ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

ЗА НИМ

2.1. Свобода заповіту

Одним із головних принципів спадкового права – принцип свободи заповіту, який знайшов своє законодавче закріплення в ст.1235 ЦК України. Принцип свободи заповіту є загальновизнаним як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Принцип свободи заповіту характерний для цивільного законодавства багатьох країн. Так, широкого наголосу набув випадок, коли громадянка США заповіла все своє майно радянським космонавтам Ю. Гагаріну і Г. Титову .

Заповідач має право заповісти своє майно на свій розсуд. . Заповідач може призначити спадкоємцями за заповітом будь – яких осіб, які як входять в коло спадкоємців за законом, так і не є спадкоємцями за законом. Правонаступники спадкодавця також вільні в своєму виборі : вони можуть як прийняти спадщину, так і відмовитися від неї. Головне місце в будь – якому заповіті – призначення спадкоємців.

Законом встановлено право кожної людини на складання заповіту. Заповіт є розпорядження особи на випадок її смерті. Заповіт складається за життя людини, а підлягає виконанню тільки після її смерті. Це обумовлює важливість точного та грамотного складання заповіту саме таким чином, щоб він мав в майбутньому єдине розуміння та тлумачення. Тому, згідно закону, заповіт вважається дійсним ( таким, що набув юридичної сили) тільки після його нотаріального посвідчення .

Звертаємо увагу на те, що необхідно врахувати багато обставин, щоб в майбутньому процес спадкування відбувся саме так, як того бажав сам заповідач. На жаль, на практиці не всі нотаріуси вважають можливим витрачати свій час на консультації громадян. Тому особи, які мають право

складати заповіт, повинні відповідати таким вимогам:

- досягнення повноліття;

- усвідомлення значення наслідків своїх дій та можливість керувати ними ( дієздатність );

- наявність документу, що посвідчує особу ( паспорт громадянина України, а також довідка державного податкового органу про присвоєння ідентифікаційного номера).

Таким чином, право заповідати належне їм майно володіють тільки фізичні особи ( громадяни), які володіють повною цивільною дієздатністю. Це означає, що громадянин, який бажає скласти заповіт, повинен бути повнолітнім ( тобто досягти 18 – ти років). До винятків можна віднести наступні випадки:

1) У випадку реєстрації шлюбу фізичною особою, яка не досягла повноліття; з моменту реєстрації шлюбу така особа набуває повної цивільної дієздатності. Тут слід роз'яснити, що у випадку розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття чи у випадку визнання шлюбу недійсним ( з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою даної особи ) – набута цією особою повна цивільна дієздатність зберігається.

2) У випадку, коли фізична особа досягла 16 – річного віку та працює за трудовим договором.

3) У випадку, коли фізична особа досягла 16 – річного віку та займається підприємницькою діяльністю.

4) Якщо неповнолітня особа записана матір'ю чи батьком дитини .

Таким чином, у ситуаціях пп. 2 – 4 вказаним категоріям громадян може надаватись повна цивільна дієздатність. За загальним правилом надання повної цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи на підставі письмової згоди батьків ( усиновителів / піклувальників), а у випадку відсутності такої згоди – можна звернутись до суду. І тоді на підставі винесеного рішення суду може бути надано повну цивільну дієздатність.

Так, за наявності письмової згоди батьків ( усиновителів / піклувальників) або органу опіки та піклування особа, вказана у п. 3 , може бути зареєстрована приватним підприємцем. Власне повна цивільна дієздатність наступає з моменту її державної реєстрації приватним підприємцем.

Звісно, у випадку припинення трудового договору, припинення занять підприємницькою діяльністю фізичною особою , набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Таким чином, у перерахованих випадках громадяни вправі заповідати належне їм майно до досягнення ними 18 років.

Крім того, необхідно розуміти, що громадяни, визнані у судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними ( у випадку якщо громадянин страждає на психічний розлад та це суттєво впливає на його здатність розуміти значення своїх дій, контролювати свої дії, а також особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами тощо, які ставлять себе та членів своєї сім'ї у скрутне матеріальне становище ) не можуть складати заповіт.

Діюче законодавство про нотаріат не допускає можливості посвідчення заповіту через представника ( тобто за довіреністю). Громадянин повинен особисто прийти до державної нотаріальної контори або звернутися до приватного нотаріуса чи у передбачених випадках звернутися до інших уповноважених посадових осіб для посвідчення заповіту та особисто його скласти .

На практиці у більшості випадків заповіти складають на користь фізичних осіб. Фізичною особою є жива людина, в тому числі зачата заповідачем та народжена на момент складання заповіту. Вона може бути як громадянином України, так і громадянином іноземної держави, особою без громадянства. Бажано у заповіті вказувати місце проживання чи інші дані, на підставі яких в майбутньому можна буде розшукати спадкоємця ( наприклад місце роботи).

І все ж таки слід пам'ятати, що заповіт може бути складено не тільки на користь фізичних осіб ( які можуть входити або не входити до кола спадкоємців за законом), але й на користь:

- підприємств, організацій, що мають статус юридичної особи;

- територіальні громади;

- держави.

Пропонується вказувати у заповіті:

Обов'язково вказувати фізичним особам: прізвище , ім'я, по батькові. Наприклад: „ Іванов Іван Іванович ”. Бажано вказувати : ступінь спорідненості, місце роботи. Наприклад: син; ВАТ „ Світоч ”, посада – інженер, м. Київ, вул.. Лагерна, 6.5.

Обов'язково вказувати підприємствам, організаціям: повне найменування, включаючи організаційно – правову форму. Наприклад : Ват „ Світоч”.

Бажано вказувати: місцезнаходження, ідентифікаційний номер юридичної особи. Наприклад: код ЄДПРО 00123213, м. Київ . вул.. Лагерна .6.5.

Обов'язково вказувати територіальним громадам: найменування громади. Наприклад: „ Оболонський район м. Києва”. До територіальних громад належать районні, міські, районні у м. Києві та Севастополі, обласні. Причому м. Київ та Оболонський район м. Києва – різні територіальні громади. Бажано вказувати: поштову адресу відповідної ради депутатів.