Специфіка державного регулювання
Вступ
Розділ 1:Валютний ринок
1.1Суть валютного ринку.Функції
1.2Валютні операції
1.3Торгівля валютою
Розділ 2: Міжбанківський валютний ринок України:
2.1 Суб’экти та операції на міжбанківському валютному ринку України
2.2Ринкове та державне регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин
2.3Валютні обмеження
Розділ 3.Специфіка державного регулювання
3.1Особливості сучасних міжбанківських валютних ринків
3.2 Курс валют НБУ та готівковий курс банків України
Висновок
Список літератури
Вступ
Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.
Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.
Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:
На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Розбалансованість механізму.У цьому докладі ми розглянемо більш точно про функціонування міжбанківського валютного ринку України.Ми розглянемо Що таке валютний ринок,його функції,валютні операції,суб’єкти,об’єкти
,особливості міжбанківських валютних ринків
Розділ 1 : Валютний ринок
- Суть валютного ринку. Функції.
Валютний ринок – як економічна
категорія - це система стійких економічних
та організаційних відносин, пов’язаних
з операціями купівлі-продажу іноземних
та платіжних документів в іноземних валютах;
Як інституціональний механізм – це сукупність
установ і організацій – ТНБ, валютні
біржі, брокерські фірми, що забезпечують
функціонування валютних ринкових механізмів.
Валютний ринок – це одна з важливих частин складного фінансового процесу, і, як наслідок, ринок іноземної валюти відбиває порушення рівноваги частотою й інтенсивністю зміни курсів валют. Зміни обмінних курсів валют на ринку забезпечують центральні банки, уряди і МВФ механізмом, за допомогою якого проблеми з платежами можуть бути частково вирішені. Нарешті, валютний ринок є важливим компонентом приватних міжнародних фінансових ринків, що підсилюють тісні зв'язки між різними міжнародними секторами грошового ринку.
Першим таким ринком був ринок золота, як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в 1837-1934рр. – 20,67 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. США. Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст.
Цьому сприяли наступні передумови:
-розвиток міжнародних економічних зв’язків;
-створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;
-широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;
-посилення концентрації і централізації банківського капіталу;
-розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;
-вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;
-розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.
До головних функцій валютних ринків можна віднести:
1.забезпечення виконання міжнародних розрахунків;
2.забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків (дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій);
3.страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах);
4отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток);
5.визначення валютних курсів
– діяльність операторів на валютних
ринках постійно змінює валютні курси
тих валют, з якими працюють на цьому ринку.
Існує багато причин зміни валютного курсу
певної валюти, але всі вони діють опосередковано
через зміну попиту і пропозиції на цю
валюту на валютних ринках. Таким чином
саме на валютному ринку визначається
вартість певної валюти;
6. диверсифiкацiя валютних резервів банків,
підприємств, держав (суб’єкти МЕВ можуть
певним чином застрахувати себе від змін
валютних курсів шляхом розосередження
своїх грошових активів в різних валютах);
7.регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній).
Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:
1.Державні установи, основне місце серед яких займають:
центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютни
інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в
національній валюті; казначейства окремих країн.
2.Юридичні та фізичні особи , зайняті у різноманітних сферах
зовнішньоекономічної діяльності:
компанії, що приймають участь у міжнародній
торгівлі; мають попит на іноземну валюта
, а також її пропонують; операції здійснюють
через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення
активів (Investment Funds, Mohey Market Funds,International Corporations),
тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні
корпорації;
приватні особи – неторгові операції
-туризм, переказ заробітної плати, пенсій,
гонорарів і продаж готівкової валюти.
3.Комерційні банківські установи,
які забезпечують валютне обслуговування
зовнішніх зв’язків: комерційні банки
(ТНБ) – проводять основний обсяг валютних
операцій, акумулюють загальні потреби
ринку у валютних конверсіях, а також у
залученні/розміщенні коштів і виходять
з ними на інші банки;
4.Валютні біржі та валютні відділи товарних
фондових бірж.
валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для
юридичних осіб і формування валютного курсу; валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.
Розвиток регулярних міжнародних економічних зв’язків, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків, посилення концентрації та централізації банківського капіталу стали найважливішими передумовами виникнення та подальшого розвитку валютних ринків.
Головними функціями валютних ринків є:
- забезпечення здійснення міжнародних розрахунків;
- страхування валютних та кредитних ризиків;
- забезпечення кредитування в іноземній валюті;
- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держави;
- регулювання валютних курсів;
- отримання спекулятивного прибутку їх учасниками у вигляді різниці курсів валют;
З інституційної точки зору валютні ринки – це сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій.
Валютні ринки можна підрозділити в залежності від масштабу діяльності і валют на національні, міжнародні, регіональні.
Національні валютні ринки – це ринки, що припускають проведення валютних операцій у національній валюті однієї держави в основному національними банками, наприклад, валютний ринок України.
Міжнародні валютні ринки – це ринки, які обслуговують рух грошових потоків, опосередковуючи обмін товарами, послугами, рух капіталів.
В даний час виділяються як найбільш великі міжнародні валютні ринки: ринки Лондона, Нью-Йорка, Франкфурта-на-Майні, Цюріха, Парижа, Амстердама, Токіо, Сінгапуру, Гонконгу, Бахрейну та ін.
Регіональні ринки – це ринки, на яких здійснюються валютні операції для забезпечення інтересів банків і підприємств в окремих регіонах. Так, у Східноєвропейському регіоні функціонує досить активний прибалтійський валютний ринок.
На національних та регіональних валютних ринках здійснюються операції з певними конвертованими валютами. Котирування валют які використовуються для валютних операцій у регіоні, відносно регулярно проводиться регіональними банками, а валют місцевого значення – банками, для яких ця валюта є національною і активно застосовується в угодах з місцевими клієнтами.
Валютний ринок у залежності від учасників можна підрозділити на банківський, біржовий і клієнтський. На банківському валютному ринку здійснюють операції центральні, універсальні, комерційні і спеціалізовані банки. Велика частина валютних операцій здійснюється на банківському ринку чи міжбанківському.
На біржових ринках здійснюють валютні операції банки, компанії, брокерські фірми.
На клієнтських валютних ринках відбуваються операції між банками і їх клієнтами.
Серед валютних ринків в залежності від характеру взаємин можна виділити прямі і посередницькі (брокерські) ринки. Валютні операції на перших ринках здійснюються без посередників, прямо (банки з банками, банки з клієнтами), а на інших – за участю посередників. На частку останніх приходиться біля третини обсягу валютних операцій.
За ступенем організації валютні ринки можуть бути організованими та неорганізованими. Організованим ринком є біржовий ринок. Валютна біржа - це, як правило, некомерційне підприємство, оскільки її основне завдання полягає не в одержані прибутку, а в організації торгів валютою та у мобілізації тимчасово вільних валютних коштів. У деяких країнах (Японії, Франції, скандинавських країнах) функціями валютних бірж є встановлення курсу валюти або фіксація довідкових курсів валют. Брокерські фірми стягують за посередництво комісію – “куртаж” (у середньому 30 дол. за кожен контракт). У міжнародній практиці поширена система нарахування брокерської комісії, згідно з якою покупець та продавець валюти сплачують брокерові по 50% брокерської винагороди.
Валютні ринки в залежності від термінів виконання угод підрозділяються на ринки «спот» (наявні, касові) і термінові (форвард, ф’ючерс, опціон). Валютні ринки «спот» припускають проведення валютних операцій протягом двох робочих днів, не враховуючи дня укладання угоди. На форвардних, ф'ючерсних і опціонних ринках валютні операції здійснюються на термін понад три дні, наприклад, терміном 1, 2, 3 місяці і т.д.
1.2Валютні операції :
Валютна операція – це операція,
пов’язана з переходом права власності на валютні
цінності, використанням валютних цінностей
як засобу платежу в міжнародному обігу;
ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням
на територію країни та за її межі валютних
цінностей.
Валютний ринок не може бути статичним
– це суперечить його природі. На ньому
постійно коливаються курси залежно від
ситуації.
Важливими елементами зовнішньоекономічного
механізму в умовах розвинутої ринкової
системи є податкова, кредитна, депозитна,
цінова, митно-тарифна політика, зокрема
і валютна. В Україні ці процеси мають
поки що недосконалий характер і потребують
загального поліпшення.
Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.
Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретн
історичної ситуації, яка склалася сьогодні:
- забезпечення стабільності
гривні відносно провідних
- залучення іноземної валюти в країну
і використання її як засобу стабілізації національної економіки;
- створення державного
валютного фонду й ринку
На жаль, валютні проблеми вирішуються
в Україні вкрай повільно і наштовхуються
на великі труднощі. Слабкий експортний
потенціал не забезпечує достатніх валютних
надходжень у країну, а відсутність нормальної
економічної ситуації примушує експортерів
приховувати валюту за кордоном, оскільки
у них немає гарантій вільного розпорядження
своїми валютними коштами й необхідних
стимулів до їх інвестування в національну
економіку. Розбалансованість механізму
валютних операцій не дає змоги звести
валютний та платіжний баланси України.
Таким чином, нинішня неефективна валютна
політика є фактором, що дестабілізує
економіку, й одним із могутніх джерел
інфляції.
Найскладнішим і неоднозначним за своїми
економічними наслідками елементом проведеної
грошової реформи в Україні є введення
валютної конвертованості. Конвертованість
- це один з дійових заходів стабілізації
національної грошової системи, посилення
її впливу на розвиток ринкових відносин,
забезпечення ефективної структурної
перебудови економіки, її конкурентоздатності
та прискорення інтеграції у світове господарство.
Нині для валютних операцій використовуються
обмінні курси іноземних валют, виражені
у валюті України. Вони встановлюються
Національним банком на основі результатів
торгів на міжбанківському валютному
ринку України.
Включення валютних стабілізаторів у
зовнішньоекономічний механізм забезпечило
б значною мірою створення умов для зниження
курсу вільно конвертованої валюти відносно
української гривні, формування передумов
для її повної конвертованості, рееміграції
валютних коштів в Україну, залучення
іноземної валюти в країну тощо.
1.3Торгівля валютою :
Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі.
Валютний своп – це продаж наявної валюти (спот) з одночасною покупкою її на термін (форвард) чи навпаки. Центральні банки використовують свопи, щоб забезпечити себе валютою для інтервенції на світовому валютному ринку. Механізм свопів центральних банків був уперше розроблений на початку 60-х років федеральною резервною системою США, що уклала угоду з центральними банками 15 країн і розташованим у швейцарському місті Базелеві - Банком міжнародних розрахунків. Усі разом ці банки надали більш 30 млрд. дол. в іноземній валюті для захисту долара. Інші країни також уклали угоди відносно свопів, щоб діставати кошти для інтервенції на валютному ринку.
Торгівля валютами здійснюється на оптовому і роздрібному валютних ринках, причому можна виділити наступні сегменти валютної торгівлі між:
комерційними банками однієї країни;
комерційними банками різних країн;
комерційними і центральними банками;
центральними банками;
банками і клієнтами.
Перші чотири співвідношення відносяться до оптового, міжбанківського ринку, де відбувається більшість валютних операцій, а останнє – до роздрібного, клієнтського ринку. На валютний ринок виходять самостійно, крім банків і бірж, також великі транснаціональні компанії, що створюють свої департаменти і дочірні спеціалізовані компанії, обсяги конверсійних операцій яких настільки великі, що в окремі періоди вони можуть змінити тенденції розвитку валютного ринку.
У міжнародних банках, транснаціональних компаніях функціонують спеціальні валютні відділи, що оснащені найсучаснішими засобами зв'язку, у яких працюють кілька груп фахівців:
камбісти (Франція), маклери (ФРН), дилери (США), торговці (Англія), що здійснюють операції по купівлі-продажу певної валюти, останнім часом їх стали об'єднувати під терміном маркетмейкери, тобто ті, що роблять валютний ринок;
економісти-аналітики, що прогнозують рухи різних курсів валют, розробляють эконометричні моделі оцінки валютного ризику і вартості різних способів його хеджування, і оцінюють інші тенденції розвитку валютного ринку на перспективу; менеджери, що розробляють валютну політику корпорацій і реалізують її, у тому числі ті, що приймають рішення щодо величини і термінів проведення валютних операцій, методів хеджування валютних ризиків, формування валютних резервів, і іншим питанням валютної політики банків, корпорацій.
У процесі торгівлі валютою в учасників валютного ринку виникають та змінюються вимоги та зобов’язання в різних валютах. Співвідношення вимог та зобов’язань з тієї чи іншої валюти в оператора валютного ринку називається валютною позицією. Валютна позиція може бути:
1) закритою, передбачає збіг (порівнювання) вимог та зобов’язань у певній валюті:
2) відкритою – незбіг.
Відкрита валютна позиція в свою чергу може бути:
-довгою - вимоги щодо певної придбаної валюти перевищують зобов’язання з проданої тієї самої валюти;- короткою, яка показує, що зобов’язання в певній валюті перевищують вимоги;- овернайт – позицією – показує, що залишається відкритою до наступного дня.
Розділ 2 : Міжбанківський валютний ринок України
2.1 Суб’экти та операції на міжбанківському валютному ринку України
Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів (грошового ринку), де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних інститутів залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі короткострокових міжбанківських депозитів на короткі терміни.
Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється
здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:
- Національний банк України;
- уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію
Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями);
- уповноважені кредитно-фінансові установи, які отримали
ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями.
- валютні біржі.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів, нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України.
Усі валютні операції з іноземними валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і уповноважених кредитно-фінансових установ здійснюються лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладання угоди).
Порядок та умови проведення уповноваженими банками та кредитно-фінансовими установами операцій з готівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначаються окремими нормативними актами Національного банку України.
Дозволено купівлю уповноваженими банками та кредитно-фінансовими установами готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти цієї групи Класифікатора та /або безготівкові (готівкові) гривні за угодами "тод", "том", "стоп" для забезпечення роботи власних кас із метою виконання зобов'язань перед власними клієнтами.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання зобов'язань за операціями, що потребують отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України, є індивідуальні ліцензії (дозволи) Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, видані згідно з п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", які передбачають купівлю іноземної валюти, та документи, передбачені умовами цих ліцензій. бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше двох банківських днів після надходження на кореспондентський рахунок відповідної суми в гривнях.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України (у тому числі валютні біржі) при проведенні безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України отримують комісійну винагороду від клієнтів у гривнях.
Уповноваженому банку та уповноваженій кредитно-фінансовій установі згідно з їх тарифами дозволяється отримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням клієнтів, пов'язані із сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту (здійснення переказу, документарні операції, операції із чеками, що прийняті на інкасо, операції за пластиковими картками міжнародних платіжних систем тощо) та зі сплатою коштів міжнародним платіжним системам і міжнародним системам зв'язку за користування їх послугами.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України здійснюють на цьому ринку операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу і комісійної винагороди. При здійсненні обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів - юридичних осіб комісійна винагорода уповноваженого банку не може перевищувати 0,05%, включаючи операційні витрати.
При здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання розрахунків за торговельними операціями уповноважені банки повинні вимагати від резидентів документи, передбачені Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.
Після отримання від клієнтів зазначених документів уповноважений банк (уповноважена кредитно-фінансова установа) формує реєстр (у двох примірниках), який містить таку інформацію:
- назва підприємства, код ЄДРПОУ, місцезнаходження;
- орган державної влади, який зареєстрував резидента;
- податковий орган, в якому взято на облік резидента, дата та
номер реєстрації;
- прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційні номери директора і головного бухгалтера згідно з Державним реєстром фізичних осіб;
- номери та дати договорів або інших документів, що є підставою для придбання іноземної валюти.
Такий реєстр щодня на паперових та магнітних носіях з копіями відповідних документів, що є підставою для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, не пізніше 14 години поточного робочого дня подається на розгляд до податкового органу, де уповноважений банк перебуває на обліку.
Усі паперові примірники реєстрів завіряються підписом керівника та печаткою податкового органу. Перший примірник реєстру та копії документів повертаються уповноваженому банку, другий залишається на зберіганні у податковому органі.
Податковий орган до 14 години наступного робочого дня засобами електронного зв'язку надсилає реєстр відповідному регіональному управлінню Національного банку України, яке до 17 години цього самого дня надсилає отриману інформацію до відповідного уповноваженого банку (уповноваженої кредитно-фінансової установи). Лише отриманий засобами електронного зв'язку від регіонального управління Національного банку України реєстр може бути підставою для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Суб'єкт міжбанківського валютного ринку України, який є покупцем іноземної валюти, несе повну відповідальність як агент валютного контролю за наявністю всіх документів, передбачених Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, які є обов'язковими для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. У разі виявлення порушень з боку уповноваженого банку (уповноваженої кредитно-фінансової установи) він несе відповідальність згідно із ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тобто позбавляється ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями.
Національним банком України встановлено чіткі правила використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами України в таких випадках:
- юридичними особами-нерезидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб-нерезидентів з власних поточних рахунків;
- як засобу платежу або застави в разі відсутності у фізичних осіб - нерезидентів або резидентів коштів у грошовій одиниці України;
- як засобу платежу в разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час перебування за кордоном, а також в інших випадках, регламентованих "Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України", затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 p. №119.
Використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами-резидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб-нерезидентів дозволяється:
- для забезпечення витрат працівників юридичних осіб нерезидентів, які повністю або частково здійснюють підприємницьку діяльність нерезидента на території України, на відрядження за кордон (оплата добових, витрати, пов'язані з найманням житлових приміщень та бронюванням місць у готелях, транспортні та інші витрати за кордоном). Розрахунок сум таких витрат здійснюється згідно з чинним законодавством України про відшкодування витрат на відрядження за кордон;
- для забезпечення витрат працівників іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, які користуються імунітетом та дипломатичними привілеями, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності, на відрядження за кордон (оплата витрат, пов'язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном). Видача таких сум здійснюється згідно зі складеним кошторисом;
- для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб-резидентів або постійних представництв юридичних осіб-нерезидентів, які мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, аеронавігаційних послуг, митних та дорожніх зборів, стоянки тощо);
- для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом (з юридичною особою-резидентом чи представництвом юридичної особи-нерезидента) в офіційних представництвах та представництвах юридичних осіб-резидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності, та у юридичних осіб-резидентів, постійних представництвах юридичних осіб-нерезидентів;
- для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, в тому числі для покриття витрат, пов'язаних із забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину (купівля мігрантам квитків, оплата їхнього проживання в готелях та харчування в країнах, через які вони прямують транзитом, сплата підйомних тощо), за рахунок коштів, що надійшли від нерезидентів на рахунок зазначеного Бюро;
- для виконання зобов'язань, передбачених статтями 116 - 119 Кодексу торговельного мореплавства, згідно з контрактом (угодою) на здійснення агентських послуг щодо виплат морським агентом (юридичною особою-резидентом) готівкової іноземної валюти або дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті на експлуатаційні потреби капітану судна, що належить (зафрахтоване) судновласнику-нерезиденту (в тому числі на оплату праці членів екіпажу, репатріацію моряків із судна, яке знаходиться в порту України тощо);
- для відшкодування фізичним особам втрат у разі виникнення рекламацій, форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою-резидентом (або постійним представництвом юридичної особи-нерезидента), яка надає послуги з оплатою в іноземній валюті відповідно до чинного законодавства України, зобов'язань перед фізичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуги.