Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Специфіка інтеграції України в світове господарство

Курсова робота

на тему:

«Специфіка інтеграції України в світове господарство»

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти інтеграційних процесів………………………5

1.1. Суть інтеграції ……………………………………………………………...5

1.2. Еволюція поглядів на інтеграцію…………………………………………..9

РОЗДІЛ II. Інтеграція України в світове господарство………………………14

2.1. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі і участь в них України………………………………………………………………………..…14

2.2. Шлях України до ЄС і СОТ…………………………………………… 20

РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми і перспективи розвитку інтеграційних процесів в Україні……………………………………………………………………………31

3.1. Проблеми членства в ЄС …………………………………………………31

3.2. Наслідки економічної інтеграції України…………………………………34 Висновки ………………………………………………………………………...42

Список використаної літератури……………………………………………….45

Додатки……………………………………………………………………….. 48

ВСТУП

Актуальність теми. Характерною особливістю сучасного етапу розвитку системи світогосподарських зв'язків є поглиблення процесів взаємозалежності різних національних економік і активізація їх участі в сучасному міжнародному поділі праці. Домінантою економічного розвитку країн світу стала ринкова система господарювання, яка продемонструвала свою ефективність, спроможність стимулювати економічне зростання, забезпечувати мотивацію до праці, мобілізувати і раціонально використовувати матеріальні, природні, фінансові та інші ресурси.

Перехід України до ринкової економіки відкриває широкі можливості для інтеграційного розвитку країни, участі в міжнародному поділі праці та світогосподарських процесах. У зв'язку з цим, особливої актуальності набувають проблеми формування і налагодження зовнішньоекономічних зв'язків, організації і управління зовнішньоекономічною діяльністю, розробки і реалізації ефективної зовнішньоторговельної політики.

Багато наукових праць українських економістів присвячено інтеграції України в сучасне світове господарство, адаптації національного виробництва до вимог сучасного рівня розвитку міжнародного поділу праці, а також проблемам розробки та впровадження зовнішньоекономічної стратегії України.

Серед них чільне місце посідають дослідження Д.Богині, В.Будкіна, І.Бураковського, Г.Волинського, А.Гальчинського, О.Дерев'янка, М.Дудченка, О.Живицького, О.Кириченка, Л.Кістерського, Г.Климка, В.Клочка, А.Кредісова, І.Лукінова, Ю.Макогона, С.Мочерного, В.Новицького, В.Онищенка, А.Поручника, К.Радченка, О.Рогача, А.Рум'янцева, Г.Сащенка, Ю.Сафіуліна, В.Сіденка, В.Сиренка, С.Соколенка, М.Суркова, М.Тараканова, А.Філіпенка, О. Шниркова та інших вчених.

Мета і задачі дослідження: Метою курсової роботи є аналіз інтеграційних процесів України. Задля досягнення мети нами були поставлені наступні завдання:

-з’ясувати теоретичні аспекти інтеграційних процесів;

- прослідкувати процес міжнародної інтеграції України;

- сформулювати перспективи поглиблення інтеграції України.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є економіка України та сучасні інтеграційні процеси. Предметом дослідження виступають теоретичні та практичні аспекти інтеграції України.

Методологічні основи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять теоретичні узагальнення інтеграційних процесів, які ґрунтуються на положеннях економічних концепцій А.Сміта, Д.Рікардо, Мак Куллоха, А.Гальчинського, В.Будкіна, А.Філіпенка . Методичну базу складає система загальнонаукових та системних методів дослідження таких як матеріалістична діалектика пізнання суспільно-економічних явищ, історико-логічного аналізу, метод статистичних даних. У роботі ми простежимо проблеми інтеграції України в світове господарство. З цією метою опрацьовано ряд наукових досліджень, зокрема наукові статті із журналів: “Економіка України” (Кваша С., Лука О, Радзієвський О.), “Урядовий кур’єр” (Власюк О.), “Фінанси України” (Буряк П.Ю.), “Політика і час” (Гальчинський А..), статистичні данні використовувались з багатьох наукових статей. При написанні курсової роботи використовувались підручники: “Міжнародні організації” (Ю.І.Козака, В.В.Ковалевського), “Україна і світове господарство ” (А.С. Філіпченко, В.С.Будкін, А.С. Гальчинський), та інших відомих авторів. Емпіричною базою курсової роботи є фактичні дані офіційної статистичної інформації України.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які містять по два підрозділи, висновків, списку використаних джерел із 25 найменувань, загальним обсягом 44 сторінки.

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти інтеграційних процесів

1.1. Суть інтеграції

Інтеграція в перекладі з латинської мови означає з’єднання окремих частин в єдине, ціле. Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі товарами і послугами та міжнародному руху факторів виробництва стала міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна економічна інтеграція - процес господарсько-політичного об’єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії структур на різних рівнях і в різних формах [12, 121].

Міжнародна економічна інтеграція здійснюється під впливом таких об'єктивних факторів як зростання інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток НТР, зростання рівня відкритості національних економік.

Інтернаціоналізація господарського життя становить собою процес розвитку стійких економічних зв'язків між країнами і виходу відтворення за межі національного господарства. На зростання рівня інтернаціоналізації особливо активно впливають ТНК.

Міжнародний поділ праці, був причиною і умовою розвитку міжнародних економічних відносин як таких, а в наш час він став одним із вагомих чинників міжнародної економічної інтеграції. Розвиток внутрігалузевого, міжгалузевого і територіального поділу праці в кінцевому плані підштовхнув окремі країни до зміцнення економічних зв'язків між ними, особливо між країнами регіону.

Науково-технічна революція вимагає від країн світової співдружності більш тісної взаємодії з метою вирішення актуальних проблем сучасності. Сьогодні практично неможливо розвивати науку і техніку, освоювати новітні технології виробництва, обживати космос, долати проблеми енергетики, продовольства і сировини без тісної взаємодії країн на міжнародному рівні.

Відкритість національних економік дозволяє країні більш повно включатися у світогосподарські зв'язки. Уряди розвинутих країн всіляко стимулюють експортні виробництва, сприяють кооперації національних підприємств з іноземними фірмами, забезпечують правову базу для притоку з-за кордону капіталів, технологій і кваліфікованих кадрів [12, 122].

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства.

Стан інтеграційних процесів з точки зору глобалізації світової економіки, за всієї неоднозначності методів та результатів його становлення, потребує від України трансформації в напрямі формування реальних ознак демократії у суспільстві як необхідної умови взаємодії з іншими суб'єктами глобалізованого світу, умови стабільного економічного розвитку.

Глобалізація - процес усезростаючого впливу на соціальну дійсність окремих країн різних чинників міжнародного значення: економічних і політичних зв'язків, культурного й інформаційного обміну тощо. Глобалізація це поняття загального характеру. Глобалізація – це обмін товарами, послугами та робочою силою, який виходить за межі державних кордонів. Це постійно та неухильно зростаюче міжнародне переплетення національних економік.

Глобалізація визначає, спрямовує і стимулює трансформаційні процеси в Україні, забезпечує розуміння об'єктивності вибору країною шляху інтеграції у світове.

Глобалізація світової економіки збіглась у часі з потребою кардинальних перетворень усіх сфер життя нашої держави, яка визначилася зі своїм статусом і станом незалежної країни. Саме у такому статусі Україна прагне стати органічною складовою світового співтовариства. Це потребує створення та використання системи організаційно-економічних форм, інституцій та інструментів взаємодії, співпраці із зовнішніми суб'єктами господарювання, без постійних ефективних контактів з якими , перехід до відкритої економіки, а отже, інтеграція у світове господарство практично неможливі.

Кожний рік останнього десятиліття XX ст., приносив у процеси світового економічного розвитку нові форми та елементи, які свідчили про подальше поглиблення та ускладнення міжнародного поділу праці , посилення взаємозалежності та взаємовпливів між окремими суб’єктами господарювання, окремими країнами, регіонами, міжнародними економічними інститутами тощо.

Особливості нових форм міжнародного поділу праці, його наднаціональний, наддержавний, позагалузевий характер можуть безпосередньо впливати на темпи, форми та якість реформування національної економічної та господарської систем України, сприяти проникненню на світові ринки, у світові мережі, забезпечуючи швидке просування програм, пов'язаних з участю у створенні продукції, яка має найвищу вартість за умови залучення мережевих структур на терени країни відповідною законодавчою та економічною політикою. Цей вилив відбувається в кількох напрямах і має як позитивні, так і негативні наслідки щодо реалізації цілей та завдань реформування [17, 458].

У нашої держави з'являється можливість широкого використання надбань інформаційної революції, що забезпечує не тільки вивчення світового досвіду реформування економіки, суспільства в цілому, а й встановлення постійних безпосередніх зв'язків із бажаними, пріоритетними суб'єктами економічної діяльності в будь-яких куточках планети.
Світова інформаційна мережа дає змогу оперативно визначати та вивчати сучасну кон'юнктуру світового ринку, її перспективи, що дає можливість прогнозувати основні напрями структурної перебудови економіки, трансформації окремих її галузей і підрозділів з позицій
економічної ефективності їх функціонування у майбутньому.

3. Можливості, що відкриваються перед країною, представниками бізнесу, вже сьогодні породжують умови для реальної інтеграції в систему створення продукції найвищої вартості хоча б через забезпечення певних міжнародних її складових компонентів. За активної наступальної економічної політики наших владних структур та найпотужніших, найбільш передових у технологічному плані підприємств це цілком реально, що, власне, і доводять, на жаль, поки що окремі проекти.

Найбільш ефективними формами, що дають змогу Україні долати міжнаціональні економічні кордони, забезпечувати швидкий поступ у реалізації цілей реформування соціально-економічної системи, інтегруватися у глобалізоване світове господарство у статусі країни, що динамічно розвивається, є міжнародні фінансово-промислові групи, транскордонне та регіональне співробітництво, яке, у свою чергу, передбачає інтеграцію з іншими країнами.

Динамізація розвитку світової економіки, її потреб у процесі глобалізації викликає до життя зміну пріоритетів у структурі як планетарного, так і національних господарств [17, 487].

Розглядаючи суть інтеграції можна зробити деякі висновки.

1. Якісно новим закономірним етапом інтернаціоналізації господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація і переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.

2. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.

3. Цілями інтеграції є використання переваг економіки масштабу, вирішення завдань торгової політики, сприяння структурній перебудові економіки, підтримка молодих галузей виробництва, створення сприятливого зовнішньополітичного середовища.

4. Виділяють три головні тенденції економічної інтеграції: глобалізація, регіоналізація та гомогенізація світового господарства. Крім того, в окремих підсистемах світового господарства діють тенденції, що відображають зміни у важливих секторах світового ринку, у формах розвитку міжнародних економічних відносин, у механізмі їх регулювання тощо. Вони стосуються динаміки і структури міжнародної торгівлі та інвестицій, географії та інтенсивності міжнародного поділу праці, змісту міжнародних валютно-крсдитних та фінансових відносин, міжнародних ринків праці і суб’єктів міжнародних економічних відносин та ін.

1.2.Еволюція поглядів на інтеграцію

Теоретичні обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах з ринковою економікою були запропоновані ще у 70—80-х роках XIX ст. представниками німецької історичної школи — Ф. Лістом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін.

У 50—60-ті роки XX ст. на проблеми економічної інтеграції звернули свою увагу К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса та багато інших.

Регіональною інтеграцією цікавились теоретики світової економіки. Вони розглядали проблеми інтеграції як елемент вчення про ефективність зовнішньої торгівлі або як елемент вчення про державне регулювання зовнішньоекономічних процесів, і, перш за все, регулювання факторів, що впливають на стан платіжного балансу.

В умовах державного регулювання режиму торгівлі, міжнародних кредитних і валютних відносин набули розвитку прикладні області зовнішньоекономічної теорії, перш за все теорія митних союзів, яку запропонував Дж. Вайнер.

В основу його аналізу покладено порівняння торгівлі між країнами в умовах існування в кожній з них власного митного тарифу та в умовах підписання між ними угоди про митний союз, що знищує тарифи у взаємній торгівлі. Відповідно до цього в результаті створення митного союзу в економіці виникають так звані статичні ефекти інтеграції — економічні наслідки, які виявляються одразу після створення митного союзу [14, 362].

В результаті утворення митного союзу (ліквідація торгових бар'єрів, запровадження певного координуючого регламенту та ін.) товари, що традиційно купувались на внутрішньому ринку, можуть стати дорожчими, ніж такі само імпортовані. До створення митного союзу місцеві виробники знаходилися під захистом імпортного мита, імпортні товари були дорожчими за вітчизняні. Після створення митного союзу зарубіжний товар стає дешевшим за вітчизняний, споживачі надають перевагу купівлі імпортних товарів. Виникає імпортний товарний потік у зв'язку з розширенням ринку як на території країни митного союзу, так і в інших країнах, ресурси використовуються більш ефективно. Виникає ефект створення торгівлі (trade сгеаtіоn) — розроблення принципів торгівлі, створення нових товарних потоків. Відбувається переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на більш ефективне зовнішнє, що стало можливим тільки після знищення імпортного мита у рамках митного союзу.

У результаті виникнення в митному союзі ефекту створення торгівлі, вільної від митних обмежень, масштаби торгівлі зростають, а добробут усіх країн підвищується, зростає рівень спеціалізації [6, 5].

Але ця теорія має і певні недоліки, тому що її положення пояснюють лише стандартні ситуації. На практиці можлива ситуація, коли одна окремо взята країна досягає таких же показників, а за деякими аспектами навіть кращих, ніж інтегрована, якщо застосовує односторонні міри з лібералізації зовнішньої політики, наприклад ліквідує митні бар'єри. В такому разі спостерігається ефект відхилення торгівлі (trade diversion), диверсифікація товарних потоків. Вона означає переорієнтацію закупівлі товару місцевими споживачами у більш ефективного, позаінтеграційного джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, що відбувається в результаті усунення мита в рамках митного союзу. У цьому випадку рівень добробуту в країнах — учасницях інтеграції залежить від співвідношення абсолютних розмірів ефекту відхилення та ефекту створення торгівлі. Якщо в результаті створення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не є членами цього союзу, погіршиться, тому що обмежені ресурси використовуються неефективно порівняно з умовами вільної торгівлі. Водночас у країнах — учасницях митного союзу добробут підвищиться, якщо ефект відхилення торгівлі за вартістю буде нижчим за ефект створення торгівлі, і навпаки. В цілому на практиці частіше ефект відхилення торгівлі перекривається ефектом створення торгівлі, внаслідок чого інтеграція приводить до зростання добробуту.

Класичну спробу визначити ефекти створення й відхилення торгівлі в межах ЄС зробив у 1974 р. американський учений Б. Баласса. Він зробив порівняння еластичності попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим же показником після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі дуже суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний 1 % зростання ВНП приводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4 % , то після створення ЄС — на 2,7 %, тобто на 12,5 % більше. Ефект відхилення торгівлі мав місце тільки в окремих галузях (продукти харчування, напої, тютюн, хімічні товари) [14, 363].

Недоліки, що можуть виникнути при утворенні митного союзу, не дають змоги розглядати таку модель торговельної політики як однозначне позитивне явище в міжнародній економіці. Після політики вільної торгівлі немає іншої альтернативної торговельної політики, яка б впливала на міжнародний добробут позитивно. На цих висновках побудована ідея "другого кращого", що розглядалася англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон та ін.) зробили спробу відокремити, як домінуючі, позаекономічні фактори: інтеграційні угруповання дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до "елітного клубу" вважається справою національного престижу тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає змогу ставити спільну мету і спільно її досягати (зростання зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо.) При цьому збільшується роль держави у вирішенні загальних проблем в рамках інтегрованої системи, коли завдяки зусиллям держав-членів створюється спільний ринок, приймаються найбільш оптимальні рішення, ефективніше стає виробництво товарів. Робиться спроба довести, що переваги митного союзу для держави вищі, ніж від проведення нею політики вільної торгівлі. Критики цього напряму відзначають можливість виникнення міждержавних суперечностей внаслідок "прагнення державами досягти національного ефекту". В той же час не відкидається вірогідність виникнення високого рівня кооперації.

Голландський соціал-демократ Ян Тінберген запропонував розрізняти два аспекти інтеграції господарської політики держав-членів: "негативну інтеграцію" і "позитивну інтеграцію". "Під "негативною інтеграцією" Ян Тінберген мав на увазі "усунення різних інструментів міжнародної економічної політики". Під "позитивною" — "додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах", а також "позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм". Він розрізняє заходи щодо узгодженості тих чи інших інструментів господарської політики й заходи щодо створення нових її інструментів в умовах інтеграції [24, 63].

Представники іншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважають, що країни прямують до інтеграції своїх економік задля подолання "фактора обмеженості" (сировина, інші фактори виробництва). Вважається, що цей фактор сприяв зростанню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і нових технологій.

Зростання масштабів виробництва є прямим наслідком інтеграції, результатом так званих статичних (розміри виробничих підприємств) і динамічних ("вчитись — виробляти") факторів, що дозволяють економічним суб'єктам більш широко використовувати можливості ринку застосовувати більш ефективну організацію виробництва.

Це твердження можна легко проілюструвати даними про зростання торгівлі всередині ЄС, в тому числі міжфірмової. Номенклатура товарів дуже велика, розрізняється тільки за якісними характеристиками та дизайном. Перевага інтеграції відображається у технології. Країни збільшують витрати на НДДКР. Суттєво знизити ці витрати можна при використанні переваг інтеграції, тобто при створенні нових розробок спільними зусиллями та спільному їх використанні. Ще одна перевага інтеграції, за даною теорією, — це той факт, що інтеграція сприяє зростанню конкуренції. А конкуренція, як відомо, потужний стимул для розвитку виробництва, якості тощо. Французький економіст А. Маршаль розвиває думку про "справжню інтеграцію", а вона можлива, на його думку, лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, і пов'язана зі змінами в їхній структурі. Він сам називає свою концепцію інтеграції структуралістською.

Неокейнсіанський напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Купер та ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграції є пошук оптимального сполучення національних програм господарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Але використати ці переваги можна лише ціною відмови від певної частини національної незалежності або автономії в області визначення економічних цілей та їхнього досягнення. Таким чином, чітко розрізняються дві взаємопов'язані сторони інтеграції: її економічні цілі і політичні заходи, необхідні для їх досягнення [14, 265].

Отже, розглядаючи еволюцію поглядів на сучасні інтеграційні процеси, можна зробити деякі висновки.

1. Незважаючи на велику кількість концепцій, єдиної теорії інтеграції не
існує. Дослідники поки що не дають однозначної відповіді, у чому полягають конкретні переваги країни, що є членом угруповання, над країною позаінтеграційним об'єднанням.

2. У багатьох теоретичних розробках не враховується фактор часу. Мож
на зазначити, що у різні періоди розвитку національних економік країнами
рухають різні за своїм змістом аргументи "за" інтеграцію.

РОЗДІЛ ІІ. Інтеграція України в світове господарство

2.1. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі і участь в них України.

Україна не стоїть осторонь інтеграційних процесів, намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси, а також регіональні і локальні, пов'язані з потребами внутрішнього розвитку. Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.

Розпад СРСР згортання діяльності РЕВ у 1991 р. привели до серйозної зміни умов розвитку колишніх союзних республік.

Обидві ці події істотно розрізнялися за масштабами нанесеного збитку і зусиллями, необхідними для його подолання. Якщо втрата ринку країн РЕВ могла бути і значною мірою була замортизована ще досить могутнім для цього єдиним народногосподарським комплексом колишнього СРСР, то розрив міжреспубліканських зв'язків компенсувати виявилося значно складніше. Економічні зв'язки в колишньому СРСР перевершували за інтенсивністю зв'язки між країнами Європейського Союзу. У Радянському Союзі в міжреспубліканський обмін було залучено більше 20 % валового національного продукту (в ЄС — 14 %) [14, 391].

Новоутворені держави вступили у важкий етап становлення національно-державних суверенітетів і радикальної трансформації економічних систем.

Організаційною основою цього процесу стало створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Воно є добровільним об'єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб'єктів міжнародного права з метою —регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має наднаціональних повноважень.

Україна бере участь у роботі СНД на правах асоційованого члена, підписуючи лише ті документи та сприймаючи лише ті програми, які відповідають її національним економічним та політичним інтересам і не обмежують її суверенні права. Водночас Україна, ставить за мету всебічно інтегруватися у європейське та світове господарство, в його організаційні структури, оскільки, лише використовуючи сучасні технології світового рівня, досвід організації економіки розвинених країн та перемагаючи у конкурентній боротьбі, можна сформувати сучасну економічну систему, забезпечити нову якість, економічне зростання, якісно новий стан соціального розвитку громадян та відповідне місце у світовій співдружності [17, 463].

За сукупністю геополітичних факторів відносини України і СНД можна групувати за таким чином:

відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах З Україною;
відносинми з іншими членами Євразійського економічного співробітництва.
відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Млодова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО [24, 247].

Регіональне об'єднання ГУУАМ створює новий і надзвичайно перспективний для України економічний простір. ГУУАМ окреслив дві основні стратегічні цілі свого функціонування:

економічна- створення міжрегіональних транспортних коридорів, пов'язаних із транспортуванням до Європи азербайджанської та узбецької нафти, а згодом нафтопродуктів з України, водночас товарів і послуг з Європи та України на Кавказ і до Середньої Азії;

політико-економічні — диверсифікація джерел енергоносіїв, ліквідація монополії Росії на їх постачання в Україну, а отже, - зменшення впливу політичних чинників на можливості вільного вибору країною напрямів зовнішньоекономічної орієнтації. Інтерес до цих цілей, а отже до, співпраці з об'єднанням, проявляє сьогодні й Польща.

Отже з Гуамом сьогодні пов’язані майбутні вигоди для України, тому реалізація цього проекту передбачає значну, послідовність та наполегливу роботу з доведенням його необхідності та життєвості.

Основу євроінтеграційного «контексту», тобто багатосторонніх відносин, для України складають з одного боку, Польща, з іншого, Росія, і ця ситуація, слід зазначити, має як конкретно-історичний, так і традиційно-історичний вимір [ 21, 52].