Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Специфіка управління елементами оборотного капіталу підприємства

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни “Фінансовий менеджмент”

на тему: Специфіка управління елементами оборотного капіталу підприємства

Студентки 5 курсу групи ЕКФс-52с

спеціальності 7.03050801 “Фінанси і кредит”

Петрів О.Я.

Керівник к.е.н. доц. Жмурко Н.В.

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Львів – 2013 рік

Зміст

Вступ

Теоретичні аспекти управління оборотним капіталом підприємства
Аналіз стану та використаня оборотного капіталу підприємства
Напрямки підвищення ефективності управління оборотним капіталом підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовлює діяльність підприємств, умов їх функціонування на ринку. Тому підприємствам для того, щоб вижити, необхідно правильно визначати свою стратегію та тактику поведінки на ринку та систематично проводити управління діяльністю підприємства з метою підвищення ефективності діяльності та отримання прибутку.

Фінансовий стан підприємства визначається розміщенням і використанням його коштів. Фінансовий стан підприємства характеризується забезпеченістю власними обіговими коштами, станом нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, станом та динамікою дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотністю коштів, платоспроможністю та іншими підсумками фінансово-господарської діяльності підприємства, які дозволяють дати оцінку досягнутим результатам, зробити висновки про рівень фінансово-економічного стану та про наявність нереалізованих внутрішньогосподарських резервів. Капітал є однією з основних економічних категорій, які характеризують діяльність будь-якого підприємства. Тому управління капіталом є важливим завданням загальної системи управління господарською діяльністю підприємства. Капітал є досить багатогранною категорією, оскільки може виступати у різноманітних формах. Наслідком цього є постійний рух капіталу, перетворення із однієї форми в іншу з паралельним функціонуванням, що є головною особливістю капітал.

Основною метою управління капіталом на підприємстві є його оптимізація, тобто процес вибору найкращих форм його організації на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення його господарської діяльності. Саме тому тема курсової роботи “Специфіка управління елементами оборотного капіталу підприємства” є досить актуальною.

Досягнення поставленої мети здійснювалося шляхом:

- розгляду поняття оборотного капіталу підприємства,

- напрямків планування та нормування оборотного капіталу підприємства,

- дослідження джерел формування оборотного капіталу підприємства,

- розгляду показників стану оборотного капіталу підприємства,

- аналізу основних фінансових і економічних показників підприємства,

- аналізу оборотного капіталу підприємства,

- пропозицій по удосконаленню джерел формування оборотного капіталу підприємства,

- пропозицій по удосконаленню використання оборотного капіталу підприємства.

Предметом дослідження є особливості управління оборотним капіталом підприємства вцілому.

Теоретичну основу дослідження питання ефективності капіталу підприємства склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: Мазаракі А.А., Лігоненко Л.О., Ушакова Н.М., Бланк І. О., Поддєрьогін А.М., Жданов С. А., Ізмайлова К.В., Лахтіонова Л. А., Шеремет А. Д. та інших, закони України.

1. Теоретичні аспекти управління оборотним капіталом підприємства

Управління капіталом підприємства виступає однією з найголовніших ланок системи фінансового менеджменту. Залучаючи капітали з різних джерел, фінансові менеджери прагнуть оптимізувати структуру капіталу, щоб зменшити середньозважену його вартість. У процесі управління капіталом підприємства необхідно враховувати, що вартість капіталу залежить від рівня фінансового ризику, пов’язаного із залученням позикових коштів та підвищенням долі позикових засобів у структурі капіталу, оскільки з’являються фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Залучення позикового капіталу у розумних межах дає можливість отримати так званий ефект фінансового левериджу, що також повинні враховувати фінансові менеджери, регулюючи структуру капіталу підприємства. Вибір напряму управління капіталом підприємств прямо залежить від його поточного фінансового стану та можливостей. Актуальність даної теми, присвяченої проблемі управління капіталом підприємств, обґрунтовується необхідністю оперативного і ефективного управління ним на підприємствах різних форм власності в ринкових умовах.

Окремим аспектам управління капіталом підприємств присвячені праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як О.І.Бідник, І.А.Бланк , В.І.Блонська , І.В.Викиданець, Є. В.Мних, І.П.Мойсеєнко, А. М.Поддєрьогін, А.Г.Семенов, А.Стельмащук, К. О.Танащук, О.О.Терещенко, Н.М.Чиж, В.М.Шелудько, С.В.Юшко , ін. Проте надзвичайно актуальним є визначення стратегічних напрямів управління капіталом вітчизняних підприємств у сучасних умовах господарювання.

Метою даної статті є дослідження особливостей управління капіталом сучасних підприємств.

Об’єктом дослідження є процес управління капіталом підприємств у сучасних умовах господарювання.

Капітал має багато тлумачень і може трактуватися як матеріальні ресурси, сума грошей та нематеріальні ресурси. Але більшість поглядів на дане поняття схожі в тому, що капітал становить собою здатність приносити дохід. Сучасна економічна теорія містить концепцію капіталу, яку знаходимо у західній літературі та можемо узагальнити наступним чином: капітал – це сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий дохід. Така інтерпретація капіталу є наближеною до його політекономічного розуміння, коли капітал сприймається, перш за все, як акумульовані засоби виробництва, які можуть бути використані для виробництва товарів, послуг. З позицій фінансового менеджменту розуміння капіталу як сукупності засобів виробництва є різновидом розуміння конкретного капіталу. Також з позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів, тобто сприймається як абстрактний капітал.

Економічна сутність капіталу є спорідненою з окремими аспектами його функціонального навантаження як вартісної характеристики суб’єкта підприємницької діяльності (рис.1), які можна групувати за ознаками: суб’єктивно-об’єктивна комплементарність відносин, які стосуються капіталу; комплементарність внутрішнього та зовнішнього середовищ підприємства.

Рис.1. Аспектний розподіл функціонального навантаження капіталу підприємства

Висока роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу визначає його як головний об’єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання належить до найбільш відповідальних завдань фінансового менеджменту.¹

Управління капіталом належить до основних завдань фінансового менеджера на будь-якому підприємстві, оскільки обсяг, структура та вартість капіталу суттєво впливають на основні показники фінансово-господарської діяльності даного підприємства та в цілому на ефективність його діяльності.

Управління капіталом підприємства, як і весь процес управління, в залежності від термінів має два напрями: стратегію і тактику управління, що тісно пов’язані між собою (рис.2):

Рис.2. Сфери тактичного та стратегічного управління капіталом підприємства

В залежності від бажання підприємця отримувати відповідний рівень доходу, базові стратегії управління капіталом підприємства поділяються на види:

- консервативна, що має на меті дохідності вище, ніж за банківськими депозитами за значно меншими ризиками, ніж на ринку акцій;
- збалансована, що має на меті отримання середньоринкової дохідності за найбільш ліквідними акціями, але з меншим ризиком;
- індексна, що має на меті інвестиційний дохід з портфеля цінних паперів, сформованого на основі індексу.

В залежності від розподілу капіталу за видами активів розрізняють консервативну, компромісну та агресивну стратегії підприємства, що відрізняються одна від одної пропорціональним співвідношенням джерел фінансування необоротних активів. Оскільки класифікацій стратегій управління капіталом може бути кілька, то на їх основі може бути сформована типологія стратегій, кожен з елементів якої має свої специфічні властивості і є прийнятним для певного типу підприємств з визначеним співвідношенням видів економічної діяльності.

Структурність капіталу підприємства пояснюється сукупністю його компонентів та зв’язками між ними, що мають стійкий характер та визначають внутрішню будову та організацію капіталу як цілісної системи. При дослідженні структура капіталу підприємства виступає як спосіб описання його організації, дозволяє виявити й показати зв’язки та функції, які він виконує. Ієрархічність капіталу підприємства виражається у тому, що кожен його компонент можна розглядати як систему (підсистему) більш широкої глобальної системи.²

В основу системи управління капіталом покладено концепцію його структури. Процес планування структури капіталу має два складники: оптимізацію співвідношення частки боргового фінансування і власних коштів та вибір конкретних фінансових інструментів для залучення капіталу. Результати дослідження підтверджують, що ефективне функціонування підприємств ґрунтується на правильно обраній та сформованій структурі капіталу, врахуванні нових підходів до визначення окремих понять і категорій, розроблення і обґрунтування показників, що їх характеризують і відповідають умовам реальної економіки.

Під час визначення оптимальної структури капіталу виникає дилема «незалежності» і «прибутковості», яка потребує вибору компромісу між ризиком та дохідністю і ґрунтується на постулаті, що зростання частки позикового капіталу підвищує фінансовий ризик; вище значення частки позикового капіталу забезпечує зростання доходності на власний капітал, підвищує рентабельність власного капіталу підприємства і величину прибутку.

Напрями управління капіталом підприємства поділяються на:

– управління власним капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо формування власного капіталу за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел);

– управління залученим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких внутрішніх джерел, як додаткові внески учасників (засновників), випуск акцій тощо);

– управління позиковим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких зовнішніх джерел, як банківський кредит, товарний (некомерційний) кредит, емісія облігацій тощо).

Налагоджений механізм управління капіталом передбачає:

– чітку постановку цілей і завдань управління капіталом, а також контроль за їх дотриманням у плановому періоді;

– удосконалення методики визначення й аналізу ефективності використання усіх видів капіталу; розроблення напрямків оптимізації процесу управління капіталом, а також їхнього аналізу і запровадження;

– розроблення методики оперативного управління високоліквідними обіговими активами; розроблення загальної стратегії управління капіталом;

– використання у процесі управління економічних методів і моделей, зокрема під час аналізу і планування;

– орієнтацію на використання внутрішніх важелів впливу на процес управління капіталом.³

Ще одним важливим напрямом управління капіталом підприємства є оптимізація структури капіталу, яку зазвичай виконують у три етапи:дослідження існуючої структури капіталу та визначення його структурного впливу на ефективність функціонування підприємства; визначення пріоритетних напрямів управління структурою капіталу, їх комплементарності та когерентності; формування комплексних шляхів оптимізації структури капіталу.

Для обґрунтування напрямів управління капіталом використовують різні моделі, базисом яких є суперечності думок економістів щодо можливості оптимізації структури капіталу підприємства й виділення основних факторів, що визначають її механізм.

Формування оптимальної структури капіталу повинно бути спрямовано на вирішення таких завдань, як формування достатнього обсягу капіталу для забезпечення необхідних темпів економічного розвитку підприємства; забезпечення умов досягнення максимальної прибутковості капіталу; забезпечення своєчасного задоволення потреби в капіталі; забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства.

Організаційно-економічний механізм ефективного управління капіталом підприємства повинен забезпечувати досягнення стратегічної мети через моделювання оптимальних пропорцій розвитку підприємства в конкретних умовах функціонування ринкових відносин.

Для вдосконалення організаційно-економічного механізму потрібно розробити загальну стратегію управління капіталом підприємства. Розроблення методології управління капіталом повинне ґрунтуватися на науково обґрунтованих принципах і правилах поведінки, що виражають динамічність і сприйнятливість до мінливих умов, спланованих результатів виробничо-господарської діяльності та інтегрованість із загальною системою управління підприємством.

Під час розроблення фінансової політики підприємства потрібно вибрати таку структуру капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу дасть змогу збільшити ринкову вартість економічної одиниці. Оптимальною є така структура капіталу, яка дасть змогу звести до мінімуму середньозважену вартість капіталу і, водночас, підтримати кредитну репутацію підприємства на рівні, який сприяє залученню нових капіталів на прийнятних умовах.

Результатом управління капіталом повинна бути розроблена підприємством на основі власного досвіду із врахуванням теоретичних узагальнень, наведених векономічній літературі, система показників стану і використання капіталу, наприклад: співвідношення власного, позиченого і залученого капіталу; норматив власного оборотного капіталу; плече фінансового важеля (фінансовий леверидж) тощо.

Виходячи із вищезазначеного: формування концептуальних засад управління капіталом підприємства повинно ґрунтуватись насамперед на закономірностях його обігу, типології стратегій управління та системі тактичного управління. Закономірності обігу капіталу підприємства визначають: мінімально необхідний обсяг його фінансування; нормативи розподілу за групами активів, що залежать від технологій виробництва та практики реалізації продукції, товарів, послуг; частково − швидкість обігу тощо. Обраний тип стратегії управління капіталом єосновою процесів оптимізації його структури, суттєво впливає на стійкість та гнучкість підприємства, тривалість ділового циклу, тривалість стадій життєвого циклу, довгострокові тенденції вартості капіталу та ін. Система тактичного управління капіталом обумовлює поточну фінансову ефективність його використання, поточну фінансову стійкість підприємства, можливості мінімізації ризиків діяльності та, врешті-решт, специфіку руху грошових потоків підприємства.

Для того щоб управляти капіталом підприємства у ринкових умовах на високому рівні та отримувати з процесу виробництва найбільшу користь необхідно використовувати різні економічні оптимізаційні моделі. Тому, якщо керівництво сучасних підприємств бажає вивести їх господарську діяльність на конкурентоспроможний рівень, адже тільки так можна залишитися на плаву та отримувати винагороду за свою працю у вигляді прибутку, йому належить більш ретельно ставитися до капіталу підприємства, слідкувати за його формуванням та використанням і способами покращення управління ним.

2.Аналіз стану та використання оборотного капіталу підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства в умовах конкуренції і ринкової нестабільності проводиться з метою розроблення гнучкої стратегії і тактики господарської поведінки, спрямованої на зміцнення його становища в ринковому середовищі. Це досягається визначенням та дотриманням підприємством оптимальних параметрів господарської діяльності, які дозволяють йому зберегти своє місце в системі конкурентної рівноваги, виконати статутні завдання й отримати максимально можливий у цих умовах прибуток на вкладений капітал.

У найбільш загальному вигляді фінансовий стан можна визначити як здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю підприємства фінансовими ресурсами, раціональністю їх розміщення та ефективністю використання у процесі розширеного відтворення, а також станом його фінансових взаємовідносин і здатністю відповідати за своїми зобов'язаннями.

Для оцінки фінансового стану використовують систему показників, які розраховують на певну дату або за відповідний період на основі звітності підприємств та інших джерел інформації. Можна окреслити декілька груп фінансових показників залежно від того, що вони характеризують:

а) показники майнового стану;

б) показники фінансової стійкості;

в) показники ліквідності і платоспроможності;

г) показники грошових потоків;

д) показники рентабельності.

Кожна з цих груп містить свою систему показників, які використовуються в аналізі.⁴

Фінансовий стан підприємства є наслідком взаємодії всіх елементів системи його фінансових відносин і визначається всією сукупністю виробничо-господарських чинників. Тому в процесі аналізу фінансового стану вивчають взаємозв'язок фінансових показників з такими показниками господарської діяльності торговельного підприємства, як: обсяг роздрібного чи гуртового товарообороту, реалізації продукції (робіт, послуг), а також з показниками ефективності використання матеріальних ресурсів, праці, матеріально-технічної бази та ін.

У процесі аналізу фінансового стану вивчають фактори, які впливають на нього, виявляють напрями його зміцнення. За результатами аналізу фінансовий стан може бути оцінений як стійкий, нестійкий або кризовий.

Фінансовий стан торговельного підприємства вважається стійким за наявності таких основних умов:

а) власний капітал є в обсязі, не меншому від його потреби, й використовується за призначенням;

б) достатньою є сума власного капіталу в матеріальних оборотних активах і насамперед в оплаті товарів;

в) розрахунки за зобов'язаннями перед банками, бюджетом, постачальниками, іншими кредиторами здійснюються своєчасно і без перебоїв.

Якщо ці умови в комплексі не дотримуються, підприємство має або буде мати в найближчому майбутньому фінансові труднощі, а його фінансовий стан нестійкий. А це найчастіше буває тоді, коли не витримуються чотири основні передумови фінансової стійкості підприємств:

-виконання плану товарообороту чи реалізації продукції (робіт, послуг);

- прискорення оборотності оборотних активів;

- забезпечення необхідного рівня прибутовості;

- збереження і примноження власного оборотного капіталу.

Однак і за дотримання цих передумов у підприємств можуть виникати фінансові труднощі і не платежі, якщо вони допускають різні форми "заморожування" коштів: наявність неустановленого вчасно устаткування; затягування термінів капітального будівництва; утворення значних наднормативних запасів товарів чи інших видів матеріальних оборотних активів, а також запасів неходових товарів; зростання дебіторської заборгованості та наявність інших іммобілізованих коштів з обороту, пов'язаних із порушенням фінансової дисципліни.

Кризовим фінансовий стан підприємства вважається тоді, коли воно має критичну неплатоспроможність, яка є ознакою потенційного банкрутства.

На попередження таких ситуацій і їх усунення в процесі фінансового менеджменту спрямований внутрішній аналіз фінансового стану підприємств. У цьому полягає його роль і основне призначення.

Дещо інші завдання стоять перед зовнішнім аналізом фінансового стану. Він має важливе значення для підприємства не тільки як інструмент для оцінки потенційних партнерів, але й для власної самооцінки, що здійснюється з погляду зовнішніх користувачів фінансової звітності. Торговельному підприємству, як і будь-якому підприємству, не байдуже, за якими показниками будуть оцінювати його фінансовий стан можливі партнери, акціонери, кредитори.

Зовнішній аналіз фінансового стану ґрунтується тільки на даних оприлюдненої фінансової звітності, тоді як внутрішній аналіз, крім звітності, широко використовує облікову інформацію, а також показники фінансового плану підприємства, які мають індикативний характер. Вони служать для аналізу і розроблення гнучкої стратегії і тактики фінансового менеджменту з метою виконання намічених завдань розвитку підприємства та зміцнення його фінансового стану.⁵

Єдність методичної основи внутрішнього і зовнішнього аналізу забезпечує відповідність внутрішніх і зовнішніх оцінок фінансового стану. Структуру методики аналізу фінансового стану торговельного підприємства, її послідовність і взаємозв'язок основних блоків. На ньому виокремлено зону завдань, спільних для зовнішнього й внутрішнього аналізу, і завдань, що належать переважно до внутрішнього аналізу.

Як зовнішній, так і внутрішній аналіз покликані дати оцінку рівня стійкості фінансового стану торговельного підприємства і її зовнішнього прояву - платоспроможності. Крім цього, внутрішній аналіз має ще й свої завдання. Поглиблюючи аналіз на основі облікових даних і показників фінансового плану, він вивчає коло факторів, під впливом яких складається конкретна фінансова ситуація.

Вивчення факторів фінансової стійкості торговельного підприємства зумовлює необхідність внутрішнього аналізу стану й інтенсивності використання оборотних активів і передусім товарних запасів, джерел їх фінансування, формування й використання капіталу та резервів, доходів і фінансових результатів. Уточнення оцінки ліквідності балансу потребує внутрішнього аналізу стану дебіторської й кредиторської заборгованості, оперативного аналізу платоспроможності.

Як видно із рис. 3, мета внутрішнього аналізу - не лише виявити рівень стійкості фінансового стану підприємства і пояснити його причини, а й оцінити можливості перспективи змін у фінансовому стані та платоспроможності. А це необхідно для обґрунтування стратегії і тактики фінансового менеджменту.

Рис. 3. Структура методики аналізу фінансового стану торговельного підприємства

Для аналізу фінансового стану необхідна інформація про економічні ресурси підприємства, структуру його капіталу, здатність виконувати свої фінансові зобов'язання. Основними джерелами такої інформації служать форми фінансової та іншої звітності підприємств, дані бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті звітних форм. У системі споживчої кооперації, крім звітності, регламентованої національними П(С)БО, для аналізу фінансового стану підприємств використовують також відомчі форми бухгалтерської звітності, затверджені Правлінням Укоопспілки. Вони показані у табл. 2.1

Таблиця 2.1

Назви форм	Номери форм	Входять у склад звітності
Назви форм	Номери форм	річної	квартальної
Типові форми Баланс	1	+	+
Звіт про фінансові результати	2	+	+
Звіт про рух грошових коштів	3	+	-
Звіт про власний капітал	4	+	-
Примітки до річної фінансової звітності	5	+	-
Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва	1 - М	+	+
Звіт про фінансові результати	2 - М	+	+
Відомчі форми Звіт про фінансові результати	1 - ФП	+	+
Звіт про витрати, пов'язані з реалізацією та управлінням у галузях діяльності	2 - ФП	+	+
Пояснювальна записка до фінансової звітності	Без номера	+	+
Звіт про інвентаризацію окремих статей балансу	Без номера	+	-