Спільне та відмінне у святкуванні Великодня в різних країнах світу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
«ІНСТИТУТ ЕКРАННИХ МИСТЕЦТВ»
КАФЕДРА «ТЕАТРАЛЬНОГО
Наукова робота з предмету: «Українські народні звичаї та обряди»
на тему : «Спільне та відмінне у святкуванні Великодня
в різних країнах світу»
1.Актуальнiсть вибраної теми
2 Свято Великдень в лiтературi.
3.Мета роботи
4.Рекомендацiї
5.Форми організації
6.Походження назви Великдень, Паска.
7.Дата святкування
8.Пiдготовка до свята
- Великий піст
- Вербна неділя
- Білий тиждень
- Чистий четвер
- Страсна п’ятниця
- Великодня субота
- Писанки, крашанки та випікання паски
9.Великдень
10.Великоднiй понеділок
11.Третiй день Великодня
12.Великоднi звичаї у інших країнах свiту
13.Використана лiтература
Великдень всіх нас
на гостини просить,
Малює сонцем полотно небес
І крашанку, як усмішку, підносить…
Христос воскрес! Воістину воскрес!
І дзвони засріблилися завзяті,
І ніби покотилось між людьми…
Христос воскрес! А може, на цім святі
Із бездуховності воскреснем ми?
Актуальність теми.
. Побутові обряди й звичаї в
Україні сьогоднішній значно різняться
від тих, які були раніше, наприклад, ще
в минулому столітті. Враховуючи те, що
впродовж багатьох десятиліть радянського
безбожжя( атеїзму) ці традиції придушувалися,
слід зауважити, що відновлюються вони
не просто. У ще дорадянських часах загубилися
дзвінкі гаївки, - великодні народні пісні.
Переплітаючись із давніми язичеськими
традиціями, присутніми в українській
культурі дуже глибоко й помітно, гаївки
повторювали не тільки релігійну тематику
воскресіння Христового, а й тематику
просто весняного оновлення, зустрічі
весни, початку польових робіт. Все це
становило одну цілісність, наповнюючи
український Великдень новим змістом.
Свято Великдень відображає звершення
найзаповітнішої мрії людства — подолання
смерті. А подолання смерті є одне із
не розгаданих вічних питань людства,
яке завжди було, є i буде актуальним. Тому
Паска як i тисячі років тому так i сьогодні
є святом найбільшої буттєвої радості
— відчуття єдності з усім світом з Живим
Богом i безсмертям.
Великдень - одне з найважливіших свят народів світу, які сповідують християнське вчення без розрізнення расової та національної належності, соціального чи суспільного положення.
Найголовніше, що є в традиціях
– це їх розвиток. Нове наповнення традицій
святкування Великодня в Україні дає підстави
стверджувати, що вони – непроминальні.
І сьогодні, коли дзвони сповістять про
те, що світлий День Христового Воскресіння
настав, мільйони людей приєднаються
до радості святкування. Щоб причаститися
світлом і добротою, прощенням і оновленням.
Поділитися свяченим яйцем із ближніми,
подати руку й шматок хліба тим, хто такої
радості в силу різних причин не має. –
Бо в усі часи є знедолені, на жаль, є вони
й у незалежній Україні…
Стати на мить вищим Духом, вірою наблизитися
до пізнання Істини - напевне, саме це і
є змістом та найголовнішою спадщиною
українських традицій у святкуванні Великодня.
Свято Великдень в лiтературi
Українська культурна
традиція береже й примножує накопичені
століттями складники великодніх святкувань.
Змінюючись у часі, основними залишаються
церковні елементи святкування, найбільших
змін зазнають побутові обряди та звичаї,
розширюються пласти літературних і культурних
утілень традицій свят. Перші десять років
незалежності України сприяли поверненню
до джерел, поступовому, хоч і повільному,
але помітному поверненню до традицій
святкування Великодня, наповнення їх
новим духовним змістом.
Упродовж усієї української історії
значний внесок у розвиток культурних
традицій святкування Великодня зробила
й література. В основному це поетичний
пласт, який охоплює час від становлення
писемності до нинішніх днів. Найяскравіше
втілена Великодня тематика у поезіях
Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана-Ігоря
Антонича, Юри Шкрумеляка, Василя Щурата,
Ігоря Калинця та багатьох інших. А ще
сотні авторів прекрасних творів, у яких
осмислюється давня традиція святкування
Великодня, розкривається філософія свята.
Їх багато, і це свідчить про неабияке
зацікавлення поетів таємницею найбільшого
християнського свята.
На Волині Олена Пчілка, мати Лесі Українки, навiть збирала зразки писанок , і 1876 року видала книжку «Український народний орнамент».
А ось на на Подiллi про це свято
згадує А. Свидницький у своїй статті “Великдень
у подолян” Окрім опису традиційних обрядів,
пов`язаних з великодневим тижнем та самим
Великоднем, А. Свидницький зупиняється
на вивченні емоційного сприйняття подолянами
великодневних свят [№1, С.49], досить ретельно
розглядає роль вогню у їх емоційному
житті та побутовій поведінці.
Василь Скуратiвський , Опекса Воропай,
Володимир Супруненко, Євген Юнацький,
Хоменко Л . та ще багато інших авторiв
велику кiлькiсть своїх сторінок присвятили
святу Великдень.
Мета роботи
Довести, що будь-яка віра спонукає людину замислитися над вічними цінностями, наповнює людські серця любов’ю і добротою, зміцнює кожного з нас духовно.
Завдання:
1.Створити уявлення про сутність та зміст свята Великдень.
2.Познайомити з основними поняттями пов’язаними з цим святом
3.Вiдтворити давно забуті традиції, обряди, звичаї, ритуали наших предків.
3. Здійснити аналіз особливостей святкування Паски в Українi та в країнах світу.
Рекомендації
Програма проведення свята Великдень
Час проведення |
Місце проведення |
Опис заходу |
12.00-14.00 год. |
Майстер-класи з писанкарства. | |
14.00-16.00год.
16.00-18.00год. |
|
Великий день, театралізоване дійство
«Великодні святкування» - Духовні співи молодіжних колективів, |
14.00-18.00 год. |
|
Гаївки молодіжних громадських організацій на майданах навколо церкви; ярмарок, співи, показові виступи бойового гопака |
10.00-17.00 год. |
«Писанка рідного міста» | |
12.00 год. |
Дитяча виставка «Намалюй писанку» | |
12.00-18.00 год. |
|
Спортивно-розважальні ігри для молоді |
17.00-18.00 год. |
|
спортивне шоу: акробатика, рукопаш-гопак, художня гімнастика, аеробіка |
18.00-21.00 год.
21.00год |
|
Святковий концерт за участю Ірини Федишин, Андрія Заліско, Гурту «Полюс», Злати, Назара Савки, Гурту «Десь пору
Святковий феєрверк |
Форми організації
Для проведення свята Великодня потрібно:
- формування організаційної групи
- залучення спонсорів
- визначення місця проведення свята (відкритий простір на вулиці, парк, площа,ліс)
- оренда майданчика з метою проведення свята(пошук, переговори, формування вимог, розробка і підпис договору)
- оформлення місця проведення (робота дизайнера, створення і затвердження дізайн-макета)
- забезпечення технічних можливостей
- формування сценарію свята (відбір виконавців)
- робота режисера (втілення розробок сценарію, формування завдань виконавця, репетиції, супровід режисера)
- проведення фотографування і відеосесії
Походження назви Великдень,
Пасха
Великдень - це дуже давнє свято, яке зародилося в часи славетної Трипільської культури. Уже тоді визначилася сутність цього свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо. Воно відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, світла Весни над темрявою Зими.
ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ в Україні почали відзначати порівняно недавно – після офіційного прийняття Християнства Київською Руссю у 988 році.
Свято Великдень стало — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха.
Це свято спасіння всіх людей,
свято позбавлення першородного гріха
першої людини Адама, свято перемоги добра
над злом.
За біблійним сюжетом, Iсус Христос
воскрес рано-вранці, i це Воскресіння
супроводжувалось великим землетрусом:
то ангел небесний відвалив камінь від
дверей Гробу Господнього. На світанку
жінки-мироносиці Марiя Магдалена, Марiя,
мати Якова та Соломонія прийшли до гробу
з ароматами, щоб обмастити тіло Iсуса,
але побачили відвалений камінь i порожній
гроб, i тоді схвильованим жінкам з'явився
ангел i сповістив про Воскресіння Господнє.
Свято
Великодня в Україні сьогодні
символізує загальне
Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва "Великдень" ("Великий День") з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що "Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів ."
.
Iснує ще одна версiя, що свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянства, і було пов'язане з язичеськими культами.
Ось як її переповідають . Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі.Вражено зупинився Яр і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я. Тільки він таке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур:
— Це моє! Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся.
— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому спалахнуло полум'я в лице.
— Ні, братове, це моє, — всміхаючись, мовив Яр. Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга і проорав першу в світі борозну. А потім — Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води.
І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. I спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба.
Походження назви «Пасха»
«Паска» - слово єврейське, воно означає «визволення», «рятунок». Слово "Пасха" походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.
Дата святкування
Дату святкування Великодня
врегулював Перший Вселенський Собор
в Нікеї 325 року. До цього в різних помістних
Церквах святкували Великдень в різні
дні. Були й такі, що святкували Великдень
разом із євреями. Тож Нікейський собор
постановив, що не вільно християнам святкувати
Великдень, коли євреї святкують Пасху:
"Епископ, свештеник или ђакон, који
буде празновао васкрсење Христово пре
пролећне равнодневице и заједно са Јудејима,
нека буде свргнут"(Апостольські Правила,
канон 7).
Дата Великодня має випадати на першу
неділю після першої весняної повні місяця,
яка наступає після весняного рівнодення.
Якщо станеться так, що на цю неділю припаде
й єврейська Пасха, то святкування Великодня
переноситься на наступну неділю. Щоб
уникнути помилки при визначенні Великоднеї
неділі, постановлено також, що єпископ
Олександрії повинен повідомляти дату
Великодня щороку наперед.
Наприкінці IV сторіччя щорічні послання
Олександрійських єпископів, було замінено
Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість
років. Перша така пасхалія була оголошена
в 388 році патріархом Тимофієм Олександрійським.
В 436 пасхалія була видана вже на 95 років
наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників,
святим Кирилом Олександрійським.
Відмінність у датах святкування Великодня
у християнських церквах
Православна та греко-католицька Церкви
дотримуються юліанського календаря.
Відповідно до нього складаються і пасхалії.
Римо-католицька церква у 1582 році перейшла
на новий календар, запроваджений папою
Григорієм XIII і відомий під назвою "григоріянського",
або "нового стилю". В зв'язку з цим
було запроваджено й нову пасхалію. За
григоріанським календарем весна починається
на тринадцять днів раніше від юліанського,
внаслідок чого виникає різниця в датах
святкування Великодня. Також трапляється,
що в католицькій Церкві Великдень припадає
разом із єврейською Пасхою, а іноді навіть
і скорше від неї, хоч це й суперечить постанові
Нікейського Собору. Разом із католиками
святкують Великдень за новою пасхалією
і західні протестанти. Православні ж
усіх Церков святкують Великдень згідно
з постановами Нікейського Собору, буває,
що всі християни святкують Великдень
разом.[№4]
Пiдготовка до свята
До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп'яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна "прислуховуватися" до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмиці, упродовж яких царськi ворота, пiвнiчнi та пiвденнi в алтарi не зачиняються на вiдзнаку того, що Син Божий своїм воскресiнням вiдчинив ворота до Царства Божого.
"З давніх-давен
існує в Україні повір'я, що
на Великдень, під час сходу,
сонце "грає". На Гуцульщині
кожен, побачивши сходяче сонце, побожно
здіймає накриття голови і, звернувшись
обличчям до сходу, віддає йому глибокий
поклін. На Волині та Поділлі ж вірять,
що сонце – "цар неба", це відблиск
лиця Божого.
"У нас колись дівчата вставали раненько
на Великдень, йшли в садок, ставали під
яблунею обличчям до сходу і чекали сонця.
Як тільки сонце появлялося, дівчата складали
руки і молилися. Після молитви позначали
дерево, під яким стояли, хрестиком на
корі. Коли дерево зацвіте, рвали цвіт,
плели з нього вінок і надівали на голову,
а потім той вінок берегли і ним чарували
на любов" (записано на Уманщині).
Ранком на Великдень, перед тим, як має
сходити сонце, люди відчиняють усі віконниці
і відслоняють фіранки на вікнах, а краще
сказати, усувають все, що могло б не пропустити
до хати чародійного проміння великоднього
сонця, що за народнім віруванням приносить
у дім щастя та здоров'я...
Був колись звичай на Великдень гойдатись
на гойдалці. Будували гойдалку парубки,
і ставала вона в селі під час Великодня
центром розваги всього села: від самого
ранку до пізнього вечора на перший, другий
і третій день свят біля гойдалки буквально
роїлись дівчата, хлопці, діти та й поважні
люди. Колись в основі цього звичаю була
поважна мета: очищатися повітрям від
усього злого, що накопичилося за зиму.
Тут же, біля гойдалки, звичайно грають
крашанками чи писанками: "навбитки",
в "котка" та в "кидка". Гра "навбитки"
полягає у тому, що один тримає в руці крашанку
"носком" догори, а другий б'є "носком"
свого яйця. Потім б'є другий по "кушці",
тобто по протилежному кінці. Чия крашанка
розіб'ється з обох боків, той програв:
він віддає свою крашанку переможцю.
У "котка" грають так: з похилого місця,
з перепоною внизу, котять яйця, одне за
одним, намагаючись котити так, щоб попасти
своєю крашанкою в крашанку партнера.
Правило: хто частіше попадає, той більше
виграє. Гра в "кидка" була такою:
один з партнерів кладе дві крашанки на
такій віддалі одна від одної, щоб поміж
ними не могло прокотитися яйце; другий
партнер стає на віддалі одного сажня
і кидає свою крашанку. Якщо він попаде
одночасно в обидві – виграв, а як в одну
або не попав взагалі – програв...
Багато Великодніх звичаїв прийшли до
нас з дохристиянського періоду. Довгий
час церковними ієрархами наші великодні
розваги заборонялися як "поганські",
суворо переслідувалися. Наприклад, патріарх
Андріян у 1697 році в інструкції до "старост
поповскіх" наказував не ховати на загальних
цвинтарях тих, "которые играя утонуть
или с качели убьются", а ховати таких
в лісі чи на полі.
Пізніше ж і писанкарство, і гойдалка,
як і багато інших язичницьких звичаїв,
пристосувалися до нових обставин і здобули
християнське тлумачення..."[№7]
Великий пiст
Перша неділя Великого посту називається «збiрна недiля».
В цей час на Українi вже починає розтавати снiг, а тому кажуть: «Недiля збiр-тече вода з гiр».Дiвчата в цю недiлю варили кашу з маком i на короткий час закопували її в землю – «щоб недоля пропала».
Четвертий
тиждень Великого посту – «
В середу на цьому тижні – свято хреста. В цей день господині печуть «хрести» з маком i мастять їх медом.
П'ятий тиждень Великого посту називається – «Похвальний».
В суботу на цьому тижнi – свято Похвали Пресвятої Богородиці.
Шоста субота – Вербна або Лазарева. Це свято дiтей. Пiд час церковного обходу дiти носять вербу, кому трапиться найбiльша гiлка верби, той щасливий.
Вербна неділя
Неділя за тиждень
перед Великоднем називається «Вербною»,
«шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею
— «вербним».
У Вербний тиждень, за народнім віруванням,
не можна сіяти конопель і городини, бо
«буде ликовате, як верба». Не сіяли колись
і буряків, бо «будуть гіркі».
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву
заздалегідь навозять багато вербового
гілля. Зранку на Богослуження сходяться
всі — старі й малі, бо «гріх не піти до
церкви,, як святять вербу».
Коли кінчається відправа і священик окропить
гілля свяченою водою, то діти — одне поперед
одного — стараються якнайшвидше дістати
вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків»
— «щоб горло не боліло».
Як уже згадувалося, був колись на Україні
звичай носити свячену вербу з церкви
до церкви. Це робилося не тільки в суботу,
а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю
учні разом з вихователями та вчителями
урочисто несли свячену вербу від міської
парафіяльної церкви Святого Дмитра до
«колегіюму». А в слободі Котельва, Охтирського
повіту, народ, на чолі з духовенством,
щорічно носив вербу від Троїцької церкви
до Пре-ображенської.
Колись господарі, повертаючися з церкви
з свяченою вербою, до хати не заходили,
а відразу ж садили на городі по кілька
гілок або — якщо було близько — то в полі,
«щоб росла Богові на славу, а нам, людям,
на вжиток»; а решту, що залишилася, несли
до хати і ставили на покуті під святими
образами.
Якщо, ввійшовши до, хати, заставали когось,
що проспав заутреню, то били такого свяченою
вербою, примовляючи:
Не я б'ю — верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою
вербою ще й коло церкви, та й дорогою,
як додому йшли; а б'ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
В Галичині примовляли так:
Шутка б'є — не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!
Свячена верба користується великою пошаною
серед нашого народу. «Гріх ногами топтати
свячену вербу», а тому навіть найдрібніше
гілля, якщо воно залишилося після освячення,
палили на вогні, щоб, боронь Боже, під
ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна
сила. Як вперше навесні виганяють скот
на пасовисько, то конче свяченою вербою
— «щоб нечисть не чіплялася до тварин».
Більше того, викидають гілля свяченої
верби надвір під час граду — «щоб град
зупинився».
Верба має велике значення в народній
медицині. Коли хворіють люди або тварини,
то знахарі варять свячену вербу разом
з цілющими травами і напувають тим варивом
хвору людину чи тварину — у повній надії,
що «поможе». Виваром свяченої верби мочать
голову і цим лікуються від болю голови.
Лікуються свяченою вербою і від пропасниці
та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене
листя з верби кладуть на рани, а горілку,
настояну на її листі, п'ють проти шлункових
захворувань.
Поруч такої пошани до верби і віри в її
лікувальну силу дивно звучить народна
легенда про козячу вербу — один з видів
верби. Легенда каже, що козяча верба проклята
Богом за те, що з неї робилися цвяхи для
хреста, на якому розп'яли Спаси-теля: «за
це її черви точать». Крім того, за народнім
віруванням, у сухій вербі сидить чорт;
звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт
у суху вербу!»
Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі,
то люди встеляли Йому дорогу пальмовим
гіллям. З цього і пішов звичай святити
гілля дерев у цю неділю. В південних країнах,
де росте пальма, святять пальмове гілля.
У нас на Україні пальма не росте, а тому
довелося нашим предкам вибирати якесь
інше дерево. І цей вибір, незважаючи на
легенду і прислів'я, як бачимо, впав на
вербу.
Звичай святити вербу дуже старий, бо вже
в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникь
вьрбьньї». Згадує про вербу і Данило Паломник
(1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив
«древіе много по брегу Іорданову — превьісоко,
яко вербіе єсть и подобно». То були пальми,
що нагадали нашому землякові рідне чернігівське
«вербіє».[№7]
Білий тиждень
Останній тиждень перед Великоднем називається білим, чистим або Страсний, кожен день має свої функції :
Понеділок — білять в хатах.
Вівторок — прибирають, натирають підлогу.
Середа — перуть і прасують.
Чистий Четвер — купаються до сходу сонця, вимітають подвір’я.
Страсна П’ятниця — садять капусту та печуть паски.
Субота — готують великодні страви, фарбують та розписують яйця.
Чистий четвер
Чистий четвер – це день весняного очищення. Ще вдосвіта селяни вдома прибирали, обкурювали житло від всякого зла.
Цього дня хворі люди на свiтанку купалися, щоб очиститись вiд хвороб.Ту, воду в якiй викупались виливали на перехрестя - «щоб там усе лихо зосталось».
У Великий четвер дiвчата заворожували собi красу.Як тiльки сонце зiйде,дiвчата роздягались, розпускали коси i стрибали у воду, примовляючи:
Водане, на тобi русу косу,
Дай менi дiвочу красу!
Ввечерi в церкві правились «Страстi».
Повертаючись з церкви люди намагались донести додому «страсну» свiчку так,щоб вона не погасла.
Страсна свiчка в народному вiруваннi мала магiчну силу.Пiд час великої грози її запалювали, «щоб грім хати не спалив».Запалювали цю свiчку i при тяжкiй хворобi,а також пiд час тяжких пологiв; давали в руки умираючому.
Казали, що Особливо велику силу має свiчка, що горіла 12-ть Страстей- з року в рiк. Вона захищає дiм від всілякої нечистої сили.
Також цей день, присвячується споминам
про Тайну вечерю. Іісус в цей вечір обмив
ноги своїм учням, щоб навчити їх, що людина
не може принизитись перед будь-ким своїм
служінням. Після цього він встановив
таїнство причастя
– священнодійство,
через яке, як вважається, людині таємно
подається благодать Святого Духа.
Він розламав хліб, благословив його, і
даючи учням, сказав: «Прийміть, споживайте,
це є Тіло Моє». Потім подав вино, благословив
і сказав: «Пийте, це є Кров
Моя». Як хліб і вино стають тілом і
кров’ю Господа – це незбагненна таємниця,
тому це дійство і називається таїнством.
Через це і сама вечеря називається тайною.
Таїнство ж причастя під час служби відбувається
за допомогою діскос, потира
ї і звіздицею.
З потира віруючий споживає у вигляді
вина кров Христову, а з діскоса – у
вигляді хліба – його тіло. Щоб ніщо не
торкалося цього хліба, він зверху накривався
звіздицею. Вона символізує зірку, яка
з’явилася при народженні Іісуса. Потир
із дискосом, кожен окремо, малими покрівцями.
Більший же покрівець, який покриває і
чашу і діскос разом, називається воздухом,
символізуючи собою той повітряний простір,
над яким з’явилася зірка, що привела
волхвів до ясел Спасителя. До цих предметів
у церкві нікому не можна торкатися, крім
єпископів, священиків і дияконів.
Під час Тайної вечері, окрім омовіння
ніг учням, встановлення таїнства причастя,
Ісус сповістив апостолів, що один з них
видасть його. Петро ж, перший його учень,
сказав, що ніколи не зрадить Вчителя.
На що Іісус прорік, що ще не прокричить
півень, як він тричі зречеться його. Так
воно невдовзі і відбулося. Після закінчення
Тайної вечері Спаситель пішов у Гефсіманський
сад, де молився і де був заарештований.
Після катувань та побиття Ісус був засуджений
і розіп’ятий. Страта його відбулася в
п’ятницю.
Страсна П'ятниця
В Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю - кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день забороняється їсти. Плащаницю несуть навколо церкви, що символiзує сходження Христа. За народними віруваннями в Страсну п'ятницю великий грiх спiвати.
В п'ятницю печуть паски.
Випікання Паски
Високі запашні обрядові хліби Наші Предки називали Великоднiми бабками чи Великоднiми короваями ще до недавнього часу (до середини XVIII ст.), тепер вони називаються "пасками".
Традиційно в Українi готували кiлька сортiв пасок.На Велкоднi свята нинi печуть два- три види пасок.Ранiше кожна господиня готувала в четвер жовтi паски,якi призначались сонцю чи небу, в п'ятницю пекла бiлi- для покiйникiв,щоб не приносили лиха та смертi,Були i так званi чорнi, суботнi-родючiй землi.
Чимало вiрувань пов'зано з тим, як спiкся обрядовий хлiб.Якщо паски не вдалися-запав верх або порожньою виявилась середина-це вiщувало нещастя: хтось у родинi помре протягом року.
Суворо заборонено їсти паску, доки її не освятять в церкві,бо це ввжається великим гріхом.
Велкодня субота
Невід’ємною частиною Великоднього свята є крашанки й писанки, їх роблять у суботу, або як кажуть на Київщині, «галунять яйця»,а в Карпатах – «сливчать сливки».
Яйце — це символ весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду.
В Україні існують два види фарбованих яєць: крашанки й писанки.
Крашанки — це варені яйця, пофарбовані природними барвниками одним кольором: жовтим, коричневим — від лушпиння цибулі, червоним — від соку буряка тощо. Крашанки їдять, коли граються діти у великодні ігри.(«Битки», «Кидка», «Котка»)
Писанки — це сирі яйця з нанесеними на них символічними візерунками. У давнину писанки не варили, щоб не вбивати живу силу зародка. Сьогодні люди не надають писанкам такого значення, тому часто трапляються писанки з варених яєць.
Писанки дарувалися на знак побажання добробуту, удачі, радості. Вони символізували вияв загальної любові до братів і сестер у Христі взагалі, дарувалися друзям, родичам, знайомим.
Писанка - це не просто сувенір чи народна мініатюра. Адже писанка несе в собі високий заряд енергетики. Її писали лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя, на здоров'я, на багатство, вкладаючи в це душу.
Писанки
Звичай робити крашанки та писанки виник у нас в Українi у 80-х роках 19ст.
Найстарiший орнамент на писанках був переважно геометричний: трикутники, спіралі,кола.
В наш час на орнаментах писанок вимальовують ритуальнi знаки бiльш рiзноманiтнi, найчастiше це символи сонця, спiралi, дерева життя, зорi, блискавки, хрести(чотири сторонни свiту),тобто тi елементи, що символiзують пробудження природи й вiчнi складоавi життя.[№6]
У деяких із слов'янських
народностей, наприклад у гуцулів,
існує справжній культ
Згідно однієї з цих легенд, краплі крові Розп'ятого Ісуса Христа, упавши на землю, стали як курині яйця і зробилися твердими як каміння. Гарячі сльози Богоматері, котра плакала у підніжжя Хреста, упали на ці криваво-червоні яйця і залишили на них сліди на вигляд прекрасних узорів. Коли Христос був знятий з Хреста і покладений до гробу віруючі зібрали Його сльози і поділили їх між собою. А коли пронеслася серед них радісна звістка про Воскресіння, вони вітали одне одного: „Христос воскрес" і при цьому передавали з рук в руки Христові сльози. Після Воскресіння звичай цей суворо зберігався у перших християн, і знамення великого чуда -- сльози-яйця суворо зберігалися у них і були предметом радісного дару в день Світлого Воскресіння. Згодом, коли люди почали більше грішити, Христові сльози розтанули і зникли з потоками і річками в морі.
Спосiб виготовлення писанок, хоч i простий,проте вимагає не абиякого хисту,бо малюваи на опуклiй поверхнi яйця значно тяжче,нiж на повернi полотна чи паперу.
Iнструментом для виготовлення писанок є «кiсточка»-, це паличка з бляшаною трубкою на кiнцi.
На сирому яйцi вимальовують розтопленим воском тi мiсця, що треба залишити незафарбованими: обвiдки, крапки. Спочатку фарбуть яйце в яснiй фарбi наприклад, у жовтiй, пiсля цього яйце виймають з фарби i кладуть,щоб висохло. Далi на ньому кiсточкою наводять вiск на тi мiсця, що мають лишитися жовтими.Потiм фарбують у темнiшiй фарбi.
I так роблять доти, доки писанка не пабере такого вигляду, якого хоче їй надати писанчарка.
Коли вже
малюнок закiнчений,писанки
Крашанки
Крашанками можна було гратися в рiзнi Великоднi iгри i вживати за святковим столом.
Крашанки фарбували в один колiр за допомогою природних барвникiв.Традицiйно це було лушпиння цибулi. Настояне в гарячiй водi. воно створювало теплу барву.Яйця фарбували в такому вiдварi.
Iснує велика кiлькiсть легенд, як з'явилися крашанки, до вашої уваги я пропоную декiлька найцiкавiших.
Коли розiп'яли на хрестi Iсуса,то з його ран
потекла кров i кожна краплина перетворилась