Способи покриття бюджетного дефіциту в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

Щоб здійснювати свої функції, державі необхідні фінансові  ресурси, при чому перелік функцій держави в процесі історичного розвитку збільшується. Якщо при зародженні та становленні держави їй були притаманні суто політичні функції (утримання армії, державного апарату управління і влади), то на сучасному етапі переважна частина державних видатків, і видатків бюджету зокрема, пов’язана із здійсненням державою економічних і соціальних функцій - це видатки на державні інвестиції, на зовнішньоекономічну діяльність, на соціальні виплати населенню, на фінансування невиробничої сфери .

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика.

Бюджетний дефіцит  характеризується перевищенням видатків державного бюджету над його доходами. Реальністю сьогодення є те, що більшість  розвинутих країн не можуть збалансувати бюджети за доходами і видатками, а тому зводять його з дефіцитом. Зазначений факт зумовлює актуальність дослідження цих процесів в економіці, його впливу на та джерел його фінансування.

Основною метою  дослідження є комплексне теоретичне і практичне вивчення економічної  природи і сутності дефіциту бюджету  та його удосконалене управління. Відповідно до мети в роботі ставляться наступні завдання:

• визначити сутність бюджетного дефіциту та профіциту, причини виникнення та види;
• ознайомитись з теоретичними аспектами управління бюджетного дефіциту;
• дослідити вплив дефіциту бюджету на економіку;
• проаналізувати динаміку дефіциту (профіциту) Державного бюджету України;
• охарактеризувати можливі джерела фінансування бюджетного дефіциту;
• визначити можливості скорочення дефіциту державного бюджету.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є державна політика профіциту та дефіциту.

Предметом дослідження  є методи оптимізації бюджетного дефіциту України.

Для досягнення поставленої мети було використано  як законодавчу базу, так і наукові  та літературні джерела. Серед літературних джерел, звернення до яких робилося найчастіше можна відзначити праці: В.М. Опарін,  І.В. Петренко, М.І.  Карлін, Н.В.Зражевська, О.Д. Василик, К.В.  Павлюк, А.Є. Ганіч, В.П. Кудряшов та інші.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань  використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація,  спостереження.

РОЗДІЛ І

Теоретичні  аспекти бюджетної політики дефіциту та профіциту ДЕРЖАВИ

1.1 Поняття, види та причини бюджетного дефіциту та профіциту держави

Оскільки бюджет є системою всеохоплюваних перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної та фізичної особи  й суспільства загалом.

Стан бюджету як фінансового  плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й характеризує фінансову ситуацію країни взагалі тому й цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Для нього властиві три показники:

— рівновага доходів  і видатків;

— перевищення доходів  над видатками;

— перевищення видатків над доходами [3].

Урівноваженість доходів  і видатків є найбільш природним  і доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи - видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. У зв'язку з цим відхилення від такої врівноваженості є порушенням засад фінансової діяльності держави, тому є недоцільним [6, c.570].

Профіцит державного бюджету - перевищення суми доходів та отриманих офіційних трансфертів, що визначаються відповідно до встановлених принципами формування фінансів органів влади та класифікації доходів і витрат над витратами і чистим кредитуванням [7, c.182].

Перевищення видатків над  доходами, тобто бюджетний дефіцит  — найскладніше явище. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості  бюджету, оскільки це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету слід оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи загалом. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Інші суб'єкти фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи можуть оцінювати це явище по-різному [11, c.320].

Такий концептуальний підхід до поняття профіциту і дефіциту дозволяє визначити, якою мірою сектор державного управління покриває свої витрати і видаються в цілях проведення державної політики кредити за рахунок доходів, офіційних трансфертів та сум одержуваних від погашення раніше виданих їм позик без збільшення своїх боргових зобов'язань і без зменшення обсягу ліквідних коштів . Виходячи з цього принципу, профіцит дорівнює доходам і офіційним трансфертами мінус витрати на товари, послуги, трансферти і мінус чисте кредитування; а дефіцит - витрат на товари, послуги та трансферти плюс чисте кредитування мінус доходи і мінус офіційні трансферти. Дефіцит покривається за рахунок фінансування, величина якого дорівнює дефіциту, але має протилежній знак [15].

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві  визначаються потужністю й ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті  має місце і за достатнього забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами і досить високого рівня доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов не йдеться про фінансову кризу в тій чи іншій країні; це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, зумовлені певними об'єктивними або суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути спричинений і обмеженістю фінансових ресурсів, що зумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і відповідно низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються усіх суб'єктів.

Залежно від виду бюджетний  дефіцит розглядається за формою вияву, причинами виникнення і напрямом дефіцитного фінансування.

1. За формою вияву  вирізняють:

• плановий дефіцит запланований та затверджений у законі про Державний бюджет України.
• фактичний — це реальне перевищення видатків над доходами бюджету, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.
• прихований дефіцит — занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що часто робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігор. Також цей дефіцит може бути наслідком "жорсткого" курсу уряду на щорічно збалансований бюджет. Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави [6, c.573].

2. За причинами виникнення виокремлюють:

• свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активна політика позикових фінансів.
• вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.
• циклічний дефіцит — дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (зменшення національного доходу й обсягу виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань.
• структурний дефіцит є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні [7, c.184].

3. За характером впливу на економіку вирізняють:

• стійкий дефіцит бюджету - є у довгостроковому періоді;
• тимчасовий - зумовлений касовими розривами у процесі виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати [23, c.760].

Під час виконання  бюджету в окремих ланках бюджетної системи може утворитися тимчасовий касовий розрив (графік фінансування видатків випереджає у часі надходження коштів його дохідної частини). Він може бути плановим, якщо об'єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і надходження коштів до дохідної частини, а також при запланованому дефіциті, та позаплановим, що пов'язано з невиконанням плану з надходження доходів або з перефінансуванням за окремими видами видатків.

Для покриття касових  розривів у бюджетах формується спеціальний фонд — оборотна касова готівка, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет, але не більше 1 % від загального фонду бюджету. Якщо коштів оборотної касової готівки недостатньо, такий бюджет може одержати бюджетну позику від бюджету вищого за рівнем [15].

4. За напрямами дефіцитного  фінансування дефіцит може бути:

• пасивний — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби;
• активний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти [11, c.257].

Дефіцит державного бюджету  — явище неоднозначне. Представники кейнсіанської школи стверджують, що поміркований бюджетний дефіцит  — це благо, оскільки він дає можливість збільшити сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних видатків.

Дефіцит бюджету  виникає у зв'язку із багатьма не тільки об'єктивними, але й суб'єктивними  причинами. Проблема бюджетного дефіциту стосується не тільки обмеженості можливостей  держави мобілізувати необхідні  доходи, а й оптимізації витрат держави.

Основними причинами  виникнення бюджетного дефіциту є:

• зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;
• збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми;
• падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету;
• циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;
• неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання, коли завищений податковий тиск зумовлює поступове зниження ділової активності та тінізацію економіки;
• неправильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики;
• слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів;
• збереження ситуації, за якої найприбутковішими є вкладення капіталу у сфери нематеріального виробництва (торговельно-посередницьку та фінансово-кредитну);
• зростання внутрішнього й зовнішнього державного боргу;
• у короткостроковій перспективі — зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного коригування бюджетних витрат) [4, c.785].

Отже, зменшення  і подолання бюджетного дефіциту можливе лише шляхом ліквідації причин, що його зумовлюють.

1.2 Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Світова фінансова  наука неоднозначно підходить до оцінки наслідків впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси  у суспільстві. Тому, розглядаючи  соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних ситуацій. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, негативними або взагалі наслідків може не бути.

Тезу про  позитивний вплив бюджетного дефіциту на економіку підтримував Дж. Кейнс. Розвиваючи теорію Дж. Кейнса, новокейнсіанці стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто потребу у заміні бюджетного дефіциту під час війн і криз активним бюджетом під час економічних піднесень. Отже, дефіцит бюджету вважався антикризовим чинником. Після Другої світової війни кейнсіанські теорії застосовувалися практично всіма промислово розвинутими країнами, у результаті чого бюджетний дефіцит перетворився у вагомий інструмент фінансової політики, використовувався під час вирішення різнопланових завдань і зайняв важливе місце в теорії економічного зростання і в теорії циклічного регулювання економіки [12].

На основі кейнсіанської  теорії виникли і розвинулися  різноманітні теоретичні концепції, зокрема  дефіцитного фінансування. Окремі теоретики  і практики вважали бюджетну збалансованість  анахронізмом, а боязнь бюджетних  дефіцитів і зростання державного боргу — шкідливим забобоном. Таким чином, дефіцит державного бюджету перетворився на один із реальних способів регулювання економіки. Як свідчить світова практика, неконтрольоване зростання бюджетного дефіциту стало причиною економічних криз [12].

Однак переважна  більшість теоретиків і практиків  світу схиляються до думки, що бюджетний  дефіцит має негативний вплив  на соціально-економічні процеси у  суспільстві. Він є свідченням марнотратства  уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому [3].

У більшості  країн світу, у тому числі в  Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню  фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

В умовах глобалізації економічного розвитку та інтернаціоналізації  світо-господарських зв'язків бюджетні дефіцити є чинником підвищення ризику економічної діяльності, несуть потенційний  ризик монетизації і дефолту. Національні уряди вже не можуть належним чином визначати ефективність своїх економічних заходів, оскільки у зв'язку з відкритістю національних економік суспільне відтворення відбувається одночасно як всередині країни, так і за її межами. Якщо додатково збільшувати за рахунок бюджетного дефіциту платоспроможний попит населення, то в умовах відкритої економіки це призведе не до пожвавлення національного виробництва, а до зростання внутрішніх цін і до імпорту товарів, а бюджетне субсидіювання вітчизняних підприємств однаково сприятиме як внутрішньому інвестуванню, так і вивезенню капіталу за кордон [11, 290].

Наявність хронічних  бюджетних дефіцитів у світовій практиці свідчить про Існування  певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних  дефіцитів така. У першу чергу  бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року [15].

Однак зменшення  обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

Дефолт провокує згубні для економіки країни і престижу держави наслідки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій нерезидентами, що спричиняє падіння вартості цінних паперів, зростання відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і рівня заробітної плати, зумовлене скороченням інвестицій, внаслідок чого зменшуються споживчі витрати домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства у реальному і фінансовому секторах економіки [3].

Таким чином, розглядаючи  причинно-наслідкову діалектику бюджетних  дефіцитів, можна побачити, що вони у цілому спричиняють десятки  негативних соціально-економічних і фінансових ефектів, кінцевими і найгіршими з яких є фінансова та економічна кризи.

У цілому, оцінюючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що дефіцитне фінансування економіки  та інших сфер державної діяльності може бути вигідним, раціональним і виправданим за умови, коли темпи приросту ВВП будуть випереджувати приріст обсягів бюджетів, бюджетних дефіцитів і видатків на обслуговування державного боргу. Позитивними наслідками можна вважати також отриманий ефект від зміцнення економіки за рахунок дефіцитного фінансування, створення реального фундаменту та ефективної фінансової системи, вигідних майбутнім поколінням. За інших умов соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту будуть негативні [23, c.549].

РОЗДІЛ ІІ

Аналіз  динаміки дефіциту (профіциту) бюджету

2.1 Аналіз динаміки дефіциту бюджету України за 2010-2012 рр.

Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит бюджету складає від 2 до 15 відсoткiв валового нацiонального продукту при середньосвiтовiй його величинi 4,5 відсотка. Спостерiгається тенденцiя до стабiлiзaцiї бюджетного дефiциту в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5 вiдcoткiв. Слiд зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3 відсотки валового нацiонального продукту, призводить до зниження iнвестицiйної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит є гальмом економiчного зростання держави [18].

Однак у науковiй  лiтературi зустрiчаються твердження, що дефiцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економiчного  життя. З цим можна погодитися тiльки частково, тому що не сам дефiцит може сприяти економiчнiй активностi, а методи його використання. Економіка України потребує значних фiнансових pecypciв для проведення реформ у багатьох сферах. Обмеження фiнансування дефiциту бюджетy за умов недостатностi iнвестицiйних pecypciв зменшує обсяги видаткiв, що спрямовуються на розвиток економiки та розв'язання соцiальних проблем, тому необxiднa активна полiтика щодо збiльшення фiнансування державного бюджету.

За даними Державної казначейської служби України профіцит в Україні спостерігався лише у 2000 (1 млрд. грн.) й у 2002 (1,6 млрд. грн. ) роках.

В 2000 році вперше за роки незалежності була перевиконана прибуткова частина державного бюджету  на 5%, а консолідованого - на 14,5%. Профіцит держбюджету склав 1 млрд. грн. Це відбулося завдяки неухильному виконанню бездефіцитного бюджету, а також рішучій відмові від взаємозаліків та інших сурогатних методів розрахунків, які у 2000 році склали тільки 2% (тоді як у 1999 сягали 40%).

Перехід на розрахунки виключно грошовими коштами збільшив надходження в реальну економіку, завдяки чому були понижені майже удвічі середні процентні ставки по кредитних ресурсах, привернутих у виробництво. 
Загалом у 2000 році були створені благоприємні умови для подальшого розвитку національної економіки. Зовнішній борг скоротився на 1,5 млрд. грн. 
У 2002 році дещо інша ситуація. Тут основною причиною профіциту держбюджету України стало те, що у категорію доходів потрапили приватизаційні надходження у розмірі 5,8 млрд. грн. Але методика визначення дефіциту держбюджету була змінена з 2003 і приватизаційні надходження тепер виключені з прибуткових статей бюджету і переведені в розряд джерел фінансування дефіциту бюджету [5].

Розглянемо  динаміку доходів, видатків державного бюджету, стан бюджетного дефіциту та граничного обсягу державного кредиту України за останні 3 роки - з 2010 по 2012 роки.  

Таблиця 2.1            Темпи росту доходів, видатків державного бюджету

                                     та бюджетного дефіциту України, млрд..грн.

Аналізуючи  дані таблиці 1 можна зробити висновок, що доходи та видатки державного бюджету України за період 2010-2012рр. мають тенденцію до зростання. Так у 2011р. порівняно з 2010р. доходи зросли на 41,7%, видатки зросли на 39,17%, а  дані за 2012 р. показують, що темпи росту доходів та видатків державного бюджету дуже подібні один до одного, а саме, доходи збільшились на 13,85%, а видатки на 16,18%.

Зазначимо, що у 2009-2010рр. випереджувальними темпами  зростали видатки державного бюджету, у 2011р., навпаки, швидше збільшувались  доходи. Однак, у 2012р. показники росту  доходів та видатків майже зрівнялись. Якщо розглянути динаміку абсолютних значень доходів та видатків державного бюджету, то ми побачимо, що протягом 2010-2012рр. видатки завжди перевищували доходи (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 - Динаміка доходів та видатків державного бюджету  України за період 2010-2012рр, млрд.грн.

Таким чином, стійке перевищення обсягу видатків над  обсягом доходів провокує явище  стійкого бюджетного дефіциту. Проаналізуємо  його стан та тенденції.

Темпи росту дефіциту не мають єдиної тенденції: значне збільшення у 2009-2010рр., помітне зменшення у 2011р, та знову збільшення обсягів у 2012р. Зменшення темпів росту у 2010р. зумовлено тим, що саме у цей період темпи росту доходів були більшими ніж видатків. Отже, 2011р. у цьому контексті можна вважати періодом позитивних змін у бюджетній системі країни (Рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 - Динаміка дефіциту бюджету за 2010-2012 рр.

Однак, на жаль, ця тенденція не мала свого продовження  у 2012р. – видатки значно збільшились, доходи зросли не так швидко й бюджетний дефіцит збільшився на 7,02%.

Державний бюджет виконано з дефіцитом, що становить 53,5 млрд. грн., або на 37,9% більше граничного розміру, визначеного Законом про  Державний бюджет України на 2012 рік. Таке перевищення сталось у результаті використання для фінансування бюджету залишків коштів у значних обсягах, що, як правило, не планується, тільки в окремих випадках стосовно залишків спеціального фонду. Дефіцит значно зріс порівняно з попереднім роком - у 2,3 рази, або майже на 30,0 млрд. грн., і став після показника 2010 року одним із найвищих значень за останні п'ять років.

Збільшення  дефіциту порівняно з попереднім роком відбулося, насамперед через  те, що вперше з 2007 року на його фінансування спрямовано залишки коштів. У той  час як у 2009—2011 роки відбувалось накопичення або збереження залишків [18].

2.2 Джерела фінансування бюджетного дефіциту держави

Відповідно  до ст. 15 Бюджетного кодексу джерелами фінансування бюджету є: