Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Споживання та заощадження в системі національної економіки

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА

МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту

Курсова робота з дисципліни «Політична економія»

на тему:

«Споживання та заощадження в системі національної економіки»

Виконав студент 1 курсу 3 групи

спеціальності “Фінанси”

денної форми навчання

фінансово-економічного факультету

Сергієнко Сергій Сергійович

Керівник

доцент кафедри економічної теорії

кандидат наук з державного управління

Гбур Зоряна Володимирівна

Київ-2010

План

Вступ……………………………………………………………………………3

1.Загальна характеристика споживання та заощадження…………5

1.1.Заощадження та їх витрачання……………………………………..7

1.2.Функції споживання та заощадження…………………………….9

2.Фактори що впливають на заощадження та споживання………16

2.1.Фактори доходу що впливають на заощадження……………..16

2.2.Недохідні фактори споживання та заощадження……………..19

3.Теорія життєвого циклу споживання та заощадження Франко Модильяні…………………………………………………………………….21

4.Стан стосовно споживання та заощадження в Україні………….23

Висновки……………………………………………………………………...34

Список використаної літератури………………………………………..36

Вступ

Актуальність теми дослідження. Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави, де інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

Споживання представляє собою індивідуальне і спільне використання споживчих благ, направлене на задоволення матеріальних і духовних потреб людей. У вартісній формі – це та сума грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг.

Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі. Водночас зростання доходів приводить до того, що частина їх не споживається, а заощаджується. Найбідніші сім'ї не спроможні заощаджувати взагалі. Нерідко вони беруть позичку або витрачають свої попередні заощадження, і найбідніші родини стають ще більшими боржниками.

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем і необхідність їх дослідження в умовах України зумовлюють актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади макроекономіки.

Метою курсової роботи зумовлено виконання таких завдань:

1)дослідити суть споживання та граничної схильності до споживання;

2)охарактеризувати поняття використовуваного доходу і споживання;

3)дослідити види і функції споживання;

4)охарактеризувати граничну схильність до споживання;

5)здійснити аналіз динаміки і структури споживання в Україні.

6)зробити висновки.

Загальна характеристика споживання та заощадження.

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ), або споживання.

Споживання — це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60 - 70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішень щодо споживання. В Україні споживчі витрати становлять 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі витрати, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих «якісних моделей поведінки», під яким розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. «Якісні моделі поведінки» ще називають «законами Енгеля» на ім’я німецького статистика ХІХ століття Ернеста Енгеля, який досліджував зміни у споживчих витратах населення у залежності від зміни доходів.

У середньому споживчі витрати дійсно змінюються досить закономірно зі зміною доходу. Але середні величини не розкривають всієї суті проблеми. У кожній з груп доходів існують значні відхилення від середнього рівня споживання.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім’ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім’ї, платності, або безплатності тих чи інших послуг. Структура споживання може змінюватись також за окремими напрямками – більш якісне харчування, менш якісне харчування і таке інше.

Розрізняють три групи видатків домогосподарства на споживання: на товари тривалого користування; на товари поточного вжитку та послуги. До товарів тривалого користування належать, наприклад, автомобілі, холодильники, меблі; до товарів поточного вжитку – продукти харчування, одяг, предмети особистої гігієни тощо. Третю групу споживчих видатків становлять послуги, наприклад, лікарів, правників, перукарів та інші.

Заощадження — це найбільший предмет розкоші для всіх

Заощадження – це частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто дорівнює доходу мінус споживання:

З = БД – СВ

Економічні дослідження показують, що безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження. Багаті заощаджують більше, ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а й як процент від доходу. Найбідніші неспроможні заощаджувати взагалі. Замість цього, доки вони можуть позичати або витрачати свої заощадження, доти мають місце від’ємні заощадження. Тобто найбідніші витрачають більше, ніж заробляють. Як результат, зменшуються нагромаджені заощадження, або найбідніші залазять ще більше в борги. Існує також точка нульового заощадження, яка означає, що сім’я не заощаджує і не витрачає попередніх заощаджень, а споживає весь свій дохід.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятості.

1.1.Заощадження та їх витрачання.

Заощадження дорівнюють доходу мінус витрати на споживання:

S = YL – C = YL * (NL – WL) / NL

З рівняння випливає, що заощадження протягом робочого періоду життя людини дорівнюють певній частці трудового доходу, а числове значення такої частки дорівнює числовому значенню частки, яку становить період, коли людина не працює за віком, від усього життя.

На Мал. 1 показано схему споживання, заощадження і витрачання заощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя потік споживчих видатків С рівномірний і становить разом С * NL. У період життя, коли людина не працює за віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, що накопичувалися протягом робочого періоду життя. Отже, заштриховані відрізки (YL – C) * WC і C * (NL – WL) рівні, або можна сказати так і за рахунок заощаджень у роки праці фінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.

Малюнок № 1.

Мал. 1

З малюнка стає очевидною важлива ідея теорії життєвого циклу споживання. Вона полягає у тому, що плани споживання складаються так, аби досягти однакового або рівномірного рівня споживання шляхом заощадження упродовж періодів високих доходів і витрачання заощаджень у періоди низьких доходів. Отже, це важливий відхід від розгляду споживання лише як такого, що базується на поточному доході. Різниця суттєва, бо в обрахунках споживчих видатків упродовж всього життєвого циклу відраховуються доходи, які будуть одержані за все життя, а не лише поточний доход. Та перш ніж детальніше розглядати цей аспект проблеми, повернемося до малюнка і подивимося на роль активів.

Теорія життєвого циклу споживання – це, звісно, і теорія життєвого циклу заощадження. У своєму найпростішому вигляді, як показано на Мал. 1 , вона передбачає, що працюючи, люди заощаджують на період, коли не трудитимуться за віком. Але теорія життєвого циклу містить загальніший теоретичний підхід до заощадження. Тобто, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання впродовж усього життя. Дохід у часі може розподілятися не так рівномірно. Людина може навчатися, виходити на пенсію або рік не працювати з різних причин, хоч їй виповнилося лише сорок років. Теорія життєвого циклу заощадження передбачає що люди багато заощаджують коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають заощаджень, коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

1.2.Функції споживання та заощадження.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни, зайнятість, соціальне розшарування суспільства та настрої населення. Щоб зрозуміти цей вплив, треба ввести поняття “функцію споживання” та “функцію заощаджень”.

Економічний аналіз структури та динаміки заощаджень і споживання доводить, що вони безпосередньо залежать від величини використовуваного доходу. Відповідно функції споживання та заощаджень відображають парні зміні “заощадження - дохід”, “споживання - дохід”.

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом.

Функцію споживання можна подати наочніше у вигляді графіку . Зв’язок між споживанням та доходом, що показано на Графіку 1, називають функцією споживання.

Вплив схильності до споживання на обсяг споживання модифікує первинно визначену функцію споживання. З урахуванням цього психологічного чинника функція споживання має такий вигляд:

де - автономне споживання, або базовий мінімальний рівень споживання;

- гранична схильність до споживання;

- обсяг доходу після сплати податків, або дохід, призначений для кінцевого використання.

Графік 1.

Нахил функції споживання визначається граничною схильністю до споживання, яка спричиняє зміни у споживання, відмінні від змін обсягу доходу. Вона має нахил праворуч.

Точка N, що утворюється при перетині функції споживання з лінією під кутом 45’, фіксує той розмір використовуваного доходу, за якого домогосподарства покривають свої витрати за рахунок свого доходу, не позичаючи і не використовуючи своїх попередніх заощаджень. Точку N

називають точкою нульових заощаджень.

Праворуч від точки N зображена ситуація, за якої дохід перевищує споживання. Це означає, що частина доходу заощаджується, утворюючи чисті додатні заощадження. З наведеного графіку видно, що споживання прямо залежить від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Поточний обсяг використовуваного доходу після сплати податків є основним чинником, що визначає величину споживання домогосподарств. Проте спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний дохід, а й на інші чинники, насамперед дохід у тривалій перспективі. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.

Більшість людей прагне підтримувати оптимальний рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства.

Окрім доходу, існують інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше, або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, оподаткування, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання та інші фактори.

Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки та заощадження. Наприклад, очікування зростання цін і нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в даний період за допомогою позички свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Щоправда, в перехідній економіці для більшості громадян можливість такого переміщення доходів незначна.

Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково – за рахунок заощаджень. Отже, Підвищування податків, зменшуватиме і споживання, і заощадження. Навпаки, дохід, отриманий від зниження податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами.

Отже, ми бачимо, що доходи або витрачаються або заощаджуються. Тому функція споживання передбачає функцію заощаджень.

Графік 2.

Як видно із графіка, від’ємні заощадження лежать нижче нульової горизонтальної лінії, тобто нижче точки N1, а додатні заощадження – праворуч від точки N1, де функція заощаджень перебуває вище нульової горизонтальної лінії.

Оскільки і споживання, і заощадження мають одне джерело – дохід за вилученням податків, то розподіл цього доходу – процес суперечливий: зростання споживання в поточному періоді автоматично зменшує заощадження, і навпаки. Але з часом цей зв’язок зазнає певних змін, модифікується.

Домогосподарства заощаджують у різних формах, у тому або іншому виді активів.

Активи – будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є: фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки), твори мистецтва; дорогоцінності; сільськогосподарський реманент, виробничі будівлі, устаткування тощо.

Вибір особою того, або іншого активу як форми заощадження визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі:

ліквідність активу;
очікуваний дохід на актив;
ступінь невизначеності й ризику, пов’язаних з активом та доходом на нього;
величина заощадження.

Ліквідність активу – це його здатність швидко і без втрат вартості перетворюватися на готівку.

Різним активам притаманний неоднаковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн – високоліквідний актив. Загалом простежується така закономірність: чим вища ліквідність активу щодо альтернативних активів, тим цей актив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників.

Одні з активів, наприклад цінні папери, приносять дохід їхнім власникам, а інші активи (дорогоцінності, готівка) – не приносять. У ринковій економіці збільшення очікуваного доходу на актив порівняно з альтернативними активами (за інших умов) збільшує попит заощадників на цей актив.

Ступінь ризику та невизначеності, пов’язаних з активом і доходом на нього, також впливають на вибір заощадників. Більшість людей не любить ризикувати і віддає перевагу надійнішим активам. Якщо ступінь ризику, пов’язаного з активом, зростає, то попит заощадників на цей актив зменшується.

На вибір заощадником активу впливає також величина заощадження. В особи з невеликим заощадженням значно менша можливість вибору активів, ніж в особи з великими сумами заощаджень.

У кожній країні існує своя ієрархія активів. Їх можна поділити на дві групи:

активи вищої цінності;
активи нижчої цінності.

Якщо попит на певний актив зростає, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад, готівка). Якщо попит на актив зростає швидше, ніж майно, то це актив вищої цінності.

У перехідній економіці нашої країни ще не склалася своя ієрархія активів, яка ґрунтувалася б на історичних традиціях народу, його менталітеті та враховувала б економічні вигоди від того або іншого активу. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагромаджують іноземну валюту. Проте готівка є активом нижчої цінності, бо її можливо щодо переносу вартості з поточного моменту в майбутнє обмежені. Щорічно вартість готівки зменшується на рівень інфляції. До того ж рядові заощадники здебільшого диверсифікують свої активи, тобто не урізноманітнюють види активів, якими володіють. Диверсифікація знижує ступінь ризику, пов’язаного з тим або іншим активом.

Співвідношення між споживанням і заощадженням, як правило, стабільне, якщо держава не вживає спеціальних заходів для його зміни. Така стабільність пояснюється, зокрема, тим, що на рішення домогосподарств споживати або заощаджувати істотно впливає звичка [3]. Загалом є багато чинників, що визначають дане рішення, і діють вони нерідко в протилежних напрямах, а отже, нейтралізують один одного.

2.Фактори що впливають на заощадження та споживання.

2.1.Фактори доходу що впливають на заощадження.

Статистика свідчить, що існують передбачувані закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання. Так, бідні сім’ї в основному витрачають свої доходи на товари першої необхідності – поточне споживання та житло. Із зростанням доходу збільшуються витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих додаткових грошей, що витрачаються на харчування. І з подальшим зростанням доходу питома вага споживчих витрат на харчування зменшується.

Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування, відпочинок зростають швидше, ніж дохід. І, нарешті, дослідження показують, що за умов платності таких послуг, як освіта і охорона здоров’я, розмір сектора послуг займає дедалі більшу питому вагу у загальній сумі споживчих витрат.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується.

Крім поточного доходу, на споживання і заощадження впливає також довгостроковий доход. Практика показує, що споживачі обґрунтовують свої споживчі витрати, виходячи не тільки з поточного доходу, а й з врахуванням тих змін, які притаманні довгостроковому доходу. Для оцінки цього явища в аналітичній економіці існують дві теорії:

- теорія постійного доходу;

- гіпотеза життєвого циклу.

Постійний дохід – це такий розмір дохіду, який може отримувати сім’я якщо відкинути тимчасові і випадкові коливання. Відповідно до теорії постійного доходу, рішення домогосподарств стосовно споживання залежать в основному від постійного доходу. Цей підхід означає, що споживачі змінюють свої витрати не обов’язково пропорційно поточним змінам у доходах. Лише якщо ці зміни приймають стабільний характер, то споживачі відповідно змінюють свої щорічні витрати. Але якщо зміни у доході тимчасові, то значна частина приросту доходу, скоріше за все, буде заощаджуватись.

Коли домашні господарства в кожному періоді намагаються підтримати споживання на однаковому рівні, заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходами.

Розрізняють вплив на споживання трьох основних шоків доходу: тимчасових, постійно виникаючих і очікуваних в майбутньому. За умов тимчасового шоку постійний доход змінюється незначно, тому споживання теж значно не змінюється. Поточні заощадження зменшуються зі спадом виробництва. Якщо має місце постійний шок, то постійний доход скорочується відповідно до скорочення випуску. Споживання зменшується відчутно, заощадження майже не змінюються.

За умов шоку, очікуваного в майбутньому, споживання скорочуються навіть незважаючи на те, що поточний доход залишається незмінним. Тому заощадження зростають.

Теорія постійного доходу підводить нас до однієї з центральних проблем економіки – проблеми очікувань.

Домашні господарства точно знають свої поточні доходи. Які будуть зміни в майбутньому – тимчасові, чи постійні – їм не відомо. Тому перед тим як приймати рішення про споживання і заощадження, домогосподарства прогнозують майбутні зміни в макроекономічних показниках, від яких залежать їхні реальні доходи.

Висновком теорії постійного доходу є те, що питома вага заощаджень зростає тоді, коли збільшується поточний, а не постійний доход. З цього факту випливає твердження, що гранична схильність до споживання з поточного доходу значно нижча, ніж з постійного доходу.

Гіпотеза життєвого циклу ґрунтується на твердженні, що споживання в кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом усього життя. Принциповим елементом гіпотези життєвого циклу є врахування змін, які постійно відбуваються в рівні доходу протягом усього життя людини. Тому і стратегія споживання і заощадження значною мірою залежить від стадії життєвого циклу людини.

У молоді роки доходи, як правило, невеликі. Протягом трудового періоду доходи людей зростають і найбільші вони у зрілі роки. З’являється можливість заощаджувати [8]. На момент виходу на пенсію трудовий доход стає рівним нулю і споживання забезпечується нагромадженими заощадженнями.

2.2.Недохідні фактори споживання та заощадження.

Розглянувши поведінку у споживанні та заощадженнях домашніх господарств у залежності від доходу, перейдемо до аналізу більш широкого кола факторів, які впливають на споживання і заощадження. Всі інші фактори споживання та заощадження, крім доходу, ми будемо називати недохідними факторами.

До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться:

Багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження вниз.

Податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки.

Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких вимірюється в грошах, буде зворотною до зміни ціни. Це і є ефект багатства.

Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Це пов’язано з розглянутою вище гіпотезою життєвого циклу. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя.

Очікування. Очікування можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат.

Споживча заборгованість. Якщо в попередній період споживча заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости.

Ввідсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточними і майбутніми споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства зміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.

3.Теорія життєвого циклу споживання та заощадження Франко Модильяні.

Ф. Модильяні використав модель поведінки І. Фішера для вивчення функції споживання. Модильяні дослідив яким чином коливання рівня доходу протягом життя змушують людей перерозподіляти доход із сприятливих на несприятливі періоди. Його модель отримала назву теорія життєвого циклу.