Споживче кредитування в українських комерційних банках та шляхи підвищення його ефективності

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

1. Сутність та ознаки банківського споживчого кредитування . …. . . . . . . . . . . . . .5

2. Методичні аспекти організації  банківського споживчого кредитування  в Україні

    2.1. Оцінка вітчизняного ринку споживчого кредитування . . . . . . . . . . . . . . . . .11

    2.2. Аналіз кредитоспроможності позичальників в банківських

установах України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21

    2.3. Дослідження ризиків на ринку споживчого кредитування . . . . . . . . . . . . . .29

3. Перспективи розвитку  споживчого кредитування в Україні . . . . . . . . . . . . . . . .32

Висновки . . . . . . . . .. . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38

Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .40

Вступ

Протягом останніх років в економіці України відбувається поступове відновлення обсягів банківських кредитів, у тому числі наданих фізичним особам, тобто з кожним роком кредитування набуває все більшої актуальності. Пов’язано це з тим, що суспільство прагне ефективно розвиватися, функціонувати, а без розвитку банківської сфери, насамперед споживчого кредитування, неможливо підвищити життєвий рівень всіх верств населення. Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням, для проживання якому хотілося б мати власне житло та можливість його обладнання. Кажучи про це, мають на увазі не предмети розкоші, а елементарні засоби для існування, необхідні у сучасному господарстві як молодим сім’ям, так і іншим верствам населення. Якщо ми хочемо побудувати багату і високорозвинену країну, то це можливо лише за тієї умови, що кожен член нашого суспільства житиме в добробуті. Тема курсової роботи «Споживче кредитування в українських комерційних банках та шляхи підвищення його ефективності» дуже актуальна, адже вище наведені проблеми в деякій мірі можна розв’язати за допомогою такого банківського продукту як «споживчий кредит», що буде проаналізований в даній курсовій роботі.

Головною метою даного дослідження є узагальнення теоретичних  засад банківського споживчого кредитування в українських комерційних банках, виявлення  дискусійних питань і  обґрунтування методичних засад удосконалення даного процесу.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• дослідження сутності і особливості споживчого кредиту в системі кредитних операцій банку;
• обґрунтування основних теоретичних положень щодо взаємодії банків з фізичними особами;
• визначення факторів і дослідження їх впливу на діяльність банку на вітчизняному ринку кредитування фізичних осіб;
• проведення аналізу здійснення споживчого кредитування в українських комерційних банках;
• надання рекомендацій щодо вдосконалення окремих аспектів механізму банківського споживчого кредитування в Україні.

       Об’єктом дослідження є діяльність українських банків зі споживчого кредитування населення.

Предметом дослідження є  організація процесу надання  кредиту фізичним особам на споживчі потреби з урахуванням цілей  його оптимізації з метою мінімізації  ризику.

Враховуючи мету і основні  завдання даного дослідження були використані  такі загальнонаукові методи як аналіз і синтез при вивченні теоретичної сутності споживчого банківського кредиту і підходів щодо його класифікації, методи порівняння, групування і графічного зображення даних при аналізі діяльності банків на ринку кредитування фізичних осіб, загальнонаукові методи пізнання як системність і комплексність.

Основною інформаційною  базою послужили нормативні і  законодавчі акти, що регулюють проведення банками операцій; праці вітчизняних  і зарубіжних вчених, спеціалістів в сфері даного дослідження, монографічні роботи, статті, а також базові положення  економічної науки, матеріали наукових конференцій, семінарів, докладів.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

1. Сутність та  ознаки банківського споживчого  кредитування

В економічній та законодавчо-нормативній  літературі на даний час немає  єдиного підходу до визначення сутності споживчого кредиту. Аналіз наукової літератури та нормативних документів банківської  практики показує, що основними визначеннями терміну “споживчий кредит” є  наступні [18]:

1. За визначенням Г.С.Панової  (Росія,1994) споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається через посередників, т.б. торгівельні організації, тощо).

Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту  залежать від багатьох факторів: об`єкту кредитування, доходів позичальника, вартості товару тощо.

2. За визначенням С.В.Мочерного  (Україна,1995) споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники) , а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

3. За визначенням В.О.Тиркало  (2000) споживчий кредит – це кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

4. Згідно з раніше діючим  „Положенням про кредитування”(№  246 1995 рік) Національного банку  України споживчий кредит –  це кредит, який надається тільки  в національній грошовій одиниці  фізичним особам-резидентам України  на придбання споживчих товарів  тривалого користування та послуг  і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами  кредитного договору.

5. В роботах Коцовської  Р.Р., Ричаківської В.М. (1997) вказано,  що суб’єктами споживчого кредитування  є фізичні особи. У ролі кредиторів  виступають комерційні банки,  ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства й  організації. Між банками і  населенням може існувати посередник, наприклад торговельна організація.  Об’єкти споживчого кредитування  – це затрати, пов’язані із  задоволенням потреб населення  для купівлі товарів в особисту  власність, а також затрати  інвестиційного характеру на  будівництво і підтримку нерухомості.

6. За визначенням А.М.Мороза  та М.І.Савлука (2000 р.) споживчий  кредит – це кредит, що спрямовується  на задоволення особистих потреб  людей, тобто обслуговує сферу  особистого споживання. На перший  погляд, складається враження, що  тільки виробничий кредит відповідає  всім закономірностям руху кредиту,  оскільки в результаті його  використання створюється нова  вартість і передумови для  повного повернення позиченої  вартості кредитору. У сфері  ж особистого споживання позичена  вартість знищується, "проїдається"  і тому тут не створюються  передумови для її зворотного  руху як ключової ознаки кредиту.  Автори вказують, що споживчий  кредит, здається, можна вважати  аномалією. Проте це не так.  Особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання  вартості робочої сили, продаж  якої на ринку створює джерело  повернення позиченої вартості  кредитору. Тому і споживчий  кредит цілком відповідає усім  закономірностям руху кредиту.  Джерелами погашення кредитів  на споживчі потреби є доходи  позичальників, через що погашення  кредиту здійснюється у міру  їх формування.

Автори додатково вказують, що в широкому розумінні споживчий  кредит – це кредит, який надається  не тільки фізичним, але і юридичним  особам на споживчі цілі, коли юридичні особи опосередковано надають кошти  отриманого кредиту своїм працівникам  у вигляді централізованого придбання  для них квартир, дач, земельних  ділянок під садівництво [18].

Споживчий кредит може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні  кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під  рухоме майно дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні  розмови в кредит), торговельні  організації (продаж товарів з розстрочкою  платежу). Кредити своїм працівникам  можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які  вони створюють у результаті розподілу  прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Спірним серед економістів  є питання щодо надання споживчого кредиту юридичним особам. На думку  авторів, юридичні особи можуть отримувати споживчий кредит. Так у багатьох країнах з ринковою економікою підприємства забезпечують своїх працівників  житлом та об'єктами соціально-культурного  призначення. Навіть за умов економічної  кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво таких об'єктів, особливо житлових будинків. Для їх будівництва вони можуть отримувати кредит.

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи  отримання прибутку і доходів  державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту  допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

До 2003 року Національним банком України споживчий кредит визначався як позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці  фізичним особам резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, тобто реклама видачі споживчих кредитів в іноземній валюті порушувала Декрет Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання», в якому єдиним законним платіжним засобом на території України визначена національна валюта – гривня і , відповідно, ціна на території України на всі споживчі товари тривалого користування та послуги визначається в актах купівлі-продажу тільки в гривнях.

Таким чином, проаналізувавши  вищенаведене, слід відмітити, що споживчий  кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери  особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає  у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають  суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості.

По-друге, на відміну від  інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих  потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ ( товарів, послуг), які вони могли  б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для  купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва  тощо. Надання споживчих позик  населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого –  прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого  рівня населення (передусім із низьким  та середніми доходами ), утвердженню  принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами  особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових  умовах.

В процесі погашення споживчих  позик у населення зменшується  на відповідну суму платоспроможний  попит, що необхідно враховувати  при визначенні обсягу та структури  товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов’язаний з формуванням  купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури  товарного фонду та послуг.

Суб’єктами кредитних  відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредитора виступають банки, інші небанківські кредитні установи. Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється [5].

Об’єктом кредитування є  витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів  в особисту власність, а також  витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання  нерухомого майна [5].

Враховуючи це, з нашої  точки зору, найбільш економічно та організаційно обґрунтованим визначенням  споживчого кредиту є його класифікація як невиробничого кредиту, тобто  не призначеного для отримання додаткового  прибутку, що може бути сформульовано  як:

«Споживчий кредит – це грошові кошти в національній чи іноземній валютах, які надаються комерційними банками та фінансовими установами, діючими згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та отримавшими ліцензію Національного банку України чи Держфінпослуг України на проведення кредитних операцій банківськими та небанківськими фінансовими установами, громадянам України на невиробничі потреби під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості» [15].

Тобто, на нашу думку, в визначенні споживчого кредиту потрібно:

• повернути його цільову спрямованість, оскільки її відсутність не дає можливості ефективно контролювати повернення кредиту;
• видалити фразу про можливість надання споживчого кредиту однією фізичною особою іншій фізичній особі, оскільки така фінансова операція окремо обумовлена Цивільним Кодексом України та має свій правочин (Стаття 1054. „Кредитний договір” Цивільного Кодексу України [2]: За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти);
• видалити фразу про можливість надання товарного споживчого кредиту нефінансовими торгівельними установами, оскільки процес товарного кредитування з відстрочкою сплати суми покупки не має основних елементів кругооберту позикового капіталу і словосполучення для юридичних осіб „товарний кредит” повинно бути замінено для споживачів на „торгівлю товарами в розстрочку”(Стаття 694. „Продаж товару в кредит”, Стаття 695. „Особливості оплати товару з розстроченням платежу” Цивільного Кодексу України [2]).

Таким чином, на основі аналізу  викладених вище різних точок зору маємо можливість сформулювати економічну сутність споживчого кредиту як:

«Споживчий кредит - це невиробничий кредит, тобто не призначений для отримання додаткового прибутку, який надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов’язаних з експлуатацією наданого кредиту».

2. Методичні аспекти організації банківського споживчого кредитування в Україні

2.1. Оцінка вітчизняного  ринку споживчого кредитування

Розвиток споживчого кредитування є важливою умовою забезпечення стійкого зростання не тільки банківської  системи, але й економіки в  цілому. Проте в сучасних умовах зростання фінансової кризи посилюються  негативні явища у діяльності банківських установ, зокрема, в  сфері споживчого кредитування, що виявляється в першу чергу  у зростанні банківських ризиків. До початку фінансової кризи, що почалась восени 2008 року, споживче кредитування було одним з основних видів діяльності банків України, що забезпечував стабільний прибуток, а цей ринок, в свою чергу, стабільно розвивався. На сьогодні більшість банків відмовилась від  надання споживчих кредитів. Однак  ринок споживчого кредитування продовжує  функціонувати, хоча і в обмежених  масштабах. Розвиток даного виду банківського кредитування є неоднорідним в Україні та досить важливим є визначення можливості його циклічного розвитку. Важливо відмітити, що аналізу розвитку споживчого кредитування приділялось багато уваги на всіх етапах його розвитку. Так, існує багато праць вчених, які займались цим питанням. Можна зазначити імена деяких з них: В. Базилевича, О. Василика,  А.Гальчинського,  А. Даниленка,Д. Дубенського, Т. Ковальчука, Т. Крамарева, В. Лагутіна, І. Лютого, А. Мороза,  П.  Нікіфорова,   Т.  Павлюченка,   А. Чухна,   Е. Шевелева,  О. І.  Лаврушина, М.І.Савлука, Л. В. Кузнєцової, В. В. Вітлінського та інших.

Стабільний розвиток споживчого кредитування є необхідною умовою стійкого зростання не лише банківської системи  будь – якої країни, але й економіки  країни в цілому. У ході дослідження  розвитку споживчого кредитування було виділено шість етапів, яким була притаманна певна циклічність з виділенням фаз зростання (пожвавлення), піку, спаду  та кризи (дна.) На перших двох етапах, які  тривали з 1991 по 1997 рр., банки практично  не займались кредитуванням фізичних осіб (табл. 2.1.1).

Таблиця 2.1.1

Динаміка окремих макроекономічних показників та показників розвитку   кредитування в банківській системі України у 1991 – 1997 рр. [20]

До 1995 року банки в основному  були орієнтовані на кредитування суб’єктів  господарювання. Перший етап розвитку споживчого кредитування (1991 – 1993 рр). можна вважати підготовчим в  розвитку банківської системи України. В цей період кількість банків була невеликою та спостерігалась відсутність  активної конкурентної боротьби між  банками.

Другий етап (1995-1997 рр.) –  період активного розвитку банківських  операцій та послуг. Можна зазначити, що в цей період спостерігалась поміркована  конкурентна боротьба за потенційних  клієнтів певних банківських послуг та виникнення нових потреб клієнтів, ширше та глибше охоплення споживчого ринку. Найбільшими позичальниками комерційних банків поки що залишаються  державні підприємства і організації.

З 1998 року починається третій етап – становлення споживчого кредитування в банках України. Це період активної конкурентної боротьби між банками, де вибір клієнтів здійснюється, в основному, не за продуктовою системою, а на основі іміджу банку. Основна мета банків – залучення та пошук нових цільових ринків та (або) розширення існуючих.

Більшість банків видає довгострокові  позички тільки своїм службовцям. У цілому ж, з 1998 р. по 2002 р. спостерігається  різке зростання обсягів довгострокових позичок населенню (у 10 разів), що було обумовлено відсутністю достатньої кількості надійних клієнтів серед  юридичних осіб, а також обмеженістю  ресурсної бази в банківській  системі України. Така тенденція  була забезпечена в основному  за рахунок самостійних банків причому  їх частка за цей період зросла, що пояснюється, насамперед, необхідністю формування розміру капіталу банків у відповідності  з вимогами НБУ. Особливо помітним є  зростання саме обсягів споживчого кредитування у 1999 р. (темп зростання  позичок, наданих фізичним особам склав 421% у порівнянні з попереднім роком). Це було зумовлено нестабільним розвитком  держави в цей період часу, а  також зростанням індексу споживчих  цін у країні (рис. 2.1.1).

Рис. 2.1.1. Динаміка окремих макроекономічних показників та показників розвитку кредитування в банківській системі України у 1998 – 2010 рр. [20]

        Четвертий етап – (кінець 2002 – 2004 рр.) – період розвитку комплексного обслуговування клієнтів і появи іноземних банків. Починаючи з 2002 року, темпи нарощування позичок приватним особам перевищують темпи кредитування юридичних осіб. Відповідно, питома вага споживчих позичок у загальному обсязі вимог банків за позичками, наданими в економіку, постійно зростає. В цей період спостерігаються високі темпи зростання обсягів споживчого кредитування – у 2002 році – 145,7%, 2003 р. – 271,2%, 2004 р. – 164,6%. Точкою екстремуму в цей період виступає 2003 рік. Таке зростання може бути спричинене підвищенням рівня інфляції в країні. Наприкінці періоду спостерігається різкий спад. Це можна пояснити політичною нестабільністю в країні, а саме початком розгортання помаранчевої революції в Україні. Ці події значно похитнули економіку країни та залишили свій відбиток на розвитку банківської системи в цілому, а також на розвитку споживчого кредитування зокрема.

Наступний період (кінець 2004 – початок 2008 рр.) - період зростання  добробуту населення, збільшення доходів, що вплинуло на кредитну політику банків і споживче кредитування стало одним  з основних видів діяльності банків, що забезпечував їх стабільну прибутковість. Темпи зростання споживчого кредитування є надзвичайно великими:  2005 р. – 226,6%, 2006 р. – 234,3%, 2007 р. – 197,9%. Тобто  банки тепер орієнтовані більшою  мірою на населення, ніж на суб’єктів  господарювання. Банки активно нарощують  кредитний портфель, про що свідчить коефіцієнт експансії – його значення за період зростає до 1,58, що у 3,5 рази більше, аніж на початок періоду (рис 2.1.2).

Шостий етап – (2008 – по сьогоднішній день) – кризовий період розвитку банківської системи України. Це період згортання кредитних програм і зменшення депозитної бази з банків України. Слід зазначити, що уповільнення темпів розвитку відбулося ще  у 2007 році і тривало до початку кризи. Протягом 2008 року можна відмітити спад у розвитку споживчого кредитування. Так вже станом на початок 2009 спостерігається спад кількості наданих споживчих кредитів банками України з позначки 180,4% до 86,0%.

Рис. 2.1.2. Динаміка показника агресивності кредитної політики банків України в 1998 – 2010 рр. [20]

Проблему забезпечення розвитку споживчого кредитування в банках ускладнює  погіршення загальної макроекономічної ситуації. Так з 2008 по 2010 рр. офіційні доходи населення зменшились на 58,5%, а середньомісячна заробітна  плата – зросла на 121,3%. Загальне зменшення реальних доходів населення  пояснює неспроможність повернення позичок та збільшення простроченої заборгованості у кредитному портфелі банків.

Це зумовило зростання  проблемної заборгованості в банках по кредитному портфелю фізичних осіб. За оцінками експертів, в деяких банках частка прострочених споживчих кредитів наприкінці 2008 року перевищила 10% від  їх загального обсягу, що стало критичною  точкою для ринку банківського споживчого кредитування, саме тому банки підвищили  відсоткові ставки за кредитами, що надаються  населенню. Для підтримки бажаного життєвого рівня фізичні особи  звертаються до декількох споживчих  кредитів, що в остаточному підсумку і призводить до надмірної заборгованості. І, для того, щоб розширення масштабів  кредитування сфери кінцевого споживання сприяло формуванню цивілізованих  відносин в економіці країни, доцільно розробити концепцію розвитку споживчого кредитування в Україні в нових  економічних умовах.

         Про масштабне відновлення кредитних програм говорити не доводиться. Тим не менш, тенденція до поступового збільшення числа банків, що активно кредитують проглядається досить чітко. Так, спостерігається незначне пожвавлення кредитування банками України, що підтверджує показник приросту споживчого кредитування станом на кінець 2010 року. Його значення складає – 9,9% в порівнянні з показником на попередній рік, який склав -14%. Слід зазначити, що на сьогодні в основному банки пропонують кредити на придбання автомобіля, іпотечні кредити та бланкове кредитування.

З боку держави ми бачимо вирішення таких питань, як розробка механізму державної підтримки  банків (сьогодні понад 20 банків України  проблемні в плані своєї діяльності, але НБУ може взяти під своє піклування лише 7–8 банків), вдосконалення  законодавчої бази в частині розробки систематизованого підходу щодо організації саме кредитного процесу (розробити НБУ положення або  інструкцію, яка б дала можливість регулювати кредитні відносини).

Щодо банківських установ, то ми пропонуємо підвищити ефективність банківського ризик - менеджменту (в  тому числі вдосконалення організаційної структури) та, спираючись на математичні  дослідження, можна знизити відсоткові ставки за кредитами на товари й  послуги національного виробника.

За одинадцять місяців 2011 року загальний обсяг виданих  населенню кредитів знизився на 2,5 %, при цьому листопад забезпечив падіння  на 1,2%.

Важливою причиною схуднення  загального кредитного портфеля банків стала заборона валютних позик фізичним особам. Залишки за позиками в іноземній  валюті знизилися на 17,4% з початку 2011 року через погашення клієнтами  старих кредитів.

Динаміку роздрібного кредитного портфеля банків України у мільйонах гривень можемо побачити на Рис. 2.1.3.

Суттєву загрозу для відновлення  споживчого та іпотечного кредитування в Україні становлять фінансові  проблеми банків та урядів Західної Європи. За даними аудиторської фірми Ernst&Young та Європейського центрального банку доступність кредитів у єврозоні низька, а в майбутньому очікується погіршення умов кредитування.

Рис. 2.1.3. Динаміка роздрібного кредитного портфеля банків України [НБУ. Розрахунки: "Реальна економіка"]

Західні банки, занурені в  процес реорганізації та зниження ризиків, по одному зневірюються у перспективах українського ринку кредитування фізичних осіб. Так, "СЕБ банк" продав роздрібну  мережу групі Євробанк, "Форум" розглядає можливість продажу, а  Сведбанк взагалі припиняє обслуговувати  населення.

Голова "Райффайзен банку  аваль" заявляє про процес очищення кредитного портфеля і згортання  пропозицій іпотечних продуктів. Центральний  банк Австрії доручив материнським холдингам обмежити кредитування дочірніх банків у центрально-східній Європі, щоб останні були більш самодостатніми.

Банки, позбавлені "довгих" і дешевих гривневих ресурсів, намагаються забезпечити хоч  якусь депозитну базу. Високі депозитні  ставки трансформуються у ще вищі позики на тлі невизначеності курсу  гривні та кон'юнктури на світових товарних ринках.