Спрос и предложение. 8

План

Вступ

Глава 1. Поняття  фіскальної політики, її види і значення та державний бюджет.

1. Сутність і функції фіскальної політики
2. Фіскальна політика та державний бюджет
3. Вплив фіскальної політики та циклічних коливань на державний бюджет
4. Проблеми збалансованості державного бюджету
5. Концепція збалансування державного бюджету. Державний борг

Глава 2. Автоматична фіскальна політика та її вплив на єкономіку

2.1 Автоматична фіскальна політика

2.2 Стабілізаційний вплив на економіку автоматичної фіскальної політики в умовах падання та зростання виробництва

Глава 3. Особливості  фіскальної політики в трансформаційній економіці України

3.1 Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформування бюджетно-податкової системи

3.2 Шляхи  і методи вдосконалення фіскальної  політики

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Сучасна фіскальна політика визначає основні  напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні  джерела поповнення скарбниці. Залежно  від конкретно-історичних умов в  окремих країнах така політика має  свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.

Останнім  часом в Україні простежується  тенденція до посилення ролі уряду  в регулюванні національної економіки  через фінансову систему, тобто  здійснюються витрати на програми по соціальному забезпеченню, на підтримку  середнього рівня доходів, охорону  здоров'я, освіту і так далі.

З іншого боку, з початку економічних реформ український уряд узяв орієнтир на введення надзвичайно високого оподаткування  на доходи фірм, що негативно позначилося  на стані національної економіки  і перспективах її підйому. Не випадково  у відповідь реакцією є активний розвиток тіньової економіки, внаслідок  чого уряд не в змозі зібрати в  прибуткову частину бюджету і  половини передбачених надходжень.

Сьогодні  тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає  далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову  політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

Отже, метою  даної роботи є визначення поняття  фіскальної політики і її складових, позначення принципів, механізмів і  інструментів дії фіскальної політики на господарську систему суспільства. У роботі буде даний всесторонній розгляд фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а також буде проведений аналіз сучасної фіскальної політики України: освітлені об'єктивні причини необхідності її реформування і можливі шляхи удосконалення.

Глава 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення

1.1 Сутність і функції фіскальної політики

Фіскальна політика — це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".

Серед численних  завдань фіскальної політики, так  званого дерева цілей, твірних, основними  є:

· стійке зростання національного доходу;

· помірні темпи інфляції;

· повна зайнятість;

· згладжування циклічних коливань економіки.

Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки.

За допомогою  урядових витрат на закупівлю товарів  і послуг можна збільшити або  зменшити сукупні витрати, а тим  самим впливати на обсяг національного  виробництва. До урядових витрат відносяться  всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної  і енергетичної програм і інші суспільні потреби. Сюди відносяться  і витрати на оборону, зовнішньоторговельні закупівлі, придбання необхідної для населення сільськогосподарської продукції та ін. Такого роду витрати і закупівлі можна назвати державно-суспільними, тому що споживачем товарів і послуг є суспільство в цілому в особі держави. Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва (ЧВП) в періоди його спаду або підйому. Державні витрати не тільки прямо, але і через мультиплікаційний ефект впливають на об'єм внутрішнього виробництва, викликаючи його збільшення або скорочення.

Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва  і через свою податкову політику. Очевидно, що чим вищі податки, тим  менший дохід матиме в своєму розпорядженні  населення, а значить, тим менше  купувати і зберігати. Тому розумна  податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, які можуть стимулювати або гальмувати економічний  розвиток і добробут суспільства.

На перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державного доходу, працюватимуть  на суспільство і бюджет країни. Але при найближчому розгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірно високих  податках працювати виявляється  невигідним. Проте низькі ставки податків значно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витрати на зміст бюджетних організацій  і на соціально-культурні заходи. От чому при проведенні обережної  і розумної податкової політики доводиться, що називається, сім разів відміряти  і один раз відрізувати.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень — державі, 160 — отримувачеві доходу.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються  на такі види:

• пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
• прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується ;
• регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.

Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Прибутковий податок з громадян в Україні  є прогресивним, тобто особи з  вищими доходами сплачують виший  відсоток свого доходу у вигляді  податку, ніж ті, хто заробляє менше.

Платниками  податку з прибутку є виробничі  підприємства, фінансові й некомерційнї установи, які мають доходи, не звільнені  від оподаткування. В Україні  передбачене пропорційне оподаткування  прибутку підприємств. Ставки цього  податку диференціюються залежно  від сфери діяльності (підприємництво, акційна торгівля, продаж цінних паперів  тощо).

Об'єктом  оподаткування при стягуванні податку  з майна є його вартість у період володіння ним або під час  продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти  багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи  — це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Згідно  із законодавством України, індивідуальні  акцизи встановлюються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%. Товари, які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними (алкогольні напої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).

Найпоширенішим  у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість — це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчас купівлі товарів і послуг

Мито  — це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується  на двох основних податках — на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з  громадян та індивідуальних акцизів  у надходженнях до державною бюджету  менш вагоме. Частка податків зборів і  платежів на соціальне страхування  у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у  світі.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Державні  витрати на закупівлю товарів  і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі  видатків державного бюджету України  найвагомішими є частки, пов'язані  з утриманням державного сектора  економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт  тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зараз в  нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить  до фінансової розбалансованості народного  господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись  максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти  не стільки розумна податкова  політика, скільки міри по посилюванню  податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто  ухиляються від сплати податків, знаходячи  всілякі лазівки в законах  і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої  фіскальної політики як по державних  витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.

Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у  нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського  Союзу; апарат податкової інспекції  виявився мало підготовленим для  боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди  і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве  нагадати, що в 60-і роки у нас був  виданий закон про поступову  відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому  ясно, що без податків ніяка держава  існувати не може.

Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних  осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних  юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.

Принципово  новим в нашому законодавстві  є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового  господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово  законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають  переглядатися. Разом з цим підприємствам  надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні нових і наукоємких технологій.

6. Фіскальна політика та державний бюджет
2. 1. Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма і зворотна залежність - з одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками).
3. Для прикладу наведемо державний бюджет України (табл. 1):
4. Табл. 1. Державний бюджет України на 1998 рік (Обчислено на основі “Закону про Державний бюджет України на 1998 рік”. Див.: Урядовий кур’єр. №13-14. 1998, 22 січня).

Як видно  із таблиці 1 основну частку бюджетних  доходів складають податки (51,8%) і  внески у державні цільові фонди (22,3%). Серед видатків найбільш вагомими є такі статті: фінансування соціально-культурних заходів та соціального захисту населення (19,2%), інші видатки (17,4%), виплати із державних цільових фондів (15,0%), витрати на національну оборотну та безпеку держави (13,6%), фінансування народного господарства (13,3%).

Головною ознакою держбюджету  на 1998 рік є його дефіцит, який передбачається на рівні 3,3% ВВП або 13,8% до всіх видатків. Законом України “Про Державний  бюджет України на 1998 рік” передбачаються і певні джерела фінансування бюджетного дефіциту. Так, із цією метою  надходження із джерел внутрішнього фінансування передбачаються в сумі 1130723 тис. грн., а із джерел зовнішнього фінансування – 2250000 тис. грн. Звичайно, це викличе суттєве збільшення державного боргу, яке в наступних періодах ляже додатковим тягарем на видаткову частину державного бюджету.

Головною метою  фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов’язані функції: стабілізаційну і бюджетну.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під  час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати  державні закупки і знижувати  чисті податки, або застосовувати  перелічені заходи одночасно. Неминучим  наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в економіці  спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу політику, яка  повинна зменшувати державні закупки  і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені  заходи одночасно. Неминучим результатом  такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Відзначимо, що стан державного бюджету  залежить не тільки від дискреційних заходів фіскальної політики, але  й від циклічних коливань. Так, під час спаду виробництва  стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.

З метою розмежування впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне і потенційне бюджетне сальдо. В загальному контексті формулу бюджетного сальдо можна записати таким чином:

БС=ЧП-ДЗ.

Відмінність між фактичним і  потенційним бюджетним сальдо полягає  в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як доходу, від якого  залежить величина чистих податків.

Фактичне бюджетне сальдо (БС_ф) – це величина, яка забезпечується в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

БС_ф=(ВВП_ф*СКП)-ДЗ, де СКП – середній коефіцієнт чистих податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП, (ВВП_ф*СКП) – чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо (БС_п) – це величина, яка забезпечується в умовах повної зайнятості. Вона показує, яка могла бути різниця між доходами і витратами державного бюджету за умов, коли б економіка виробляла потенційний ВВП: БС_п=(ВВП_п*СКП)-ДЗ.

Порівнюючи між собою фактичне і потенційне бюджетне сальдо, можна  зробити два висновки:

Перший – циклічне падіння виробництва викликає певну втрату доходів для державного бюджету. Такі втрати відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БС_ц). Воно обчислюється як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо:

БС_ц=БС_ф-БС_п.

Другий – оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння на державний бюджет, то завдяки цьому воно дістає здатність відбивати ефективність бюджетної діяльності держави. Так, в умовах неповної зайнятості фіскальна політика має бути стимулюючою, а потенційне бюджетне сальдо – повинне збільшуватися відємно. Це свідчить про ефективну бюджетну діяльність держави. Якщо воно збільшується позитивно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційну функцію: держзакупки занижені або чисті податки завищені. В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стримуючою, а потенційне бюджетне сальдо повинне позитивно збільшуватись. Це ознака ефективної бюджетної діяльності. Якщо воно збільшується відємно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційної функції: державні закупки завищені або чисті податки занижені.

Отже, динаміка фактичного бюджетного сальдо не завжди може дати правильну відповідь про бюджетну ефективність фіскальної політики. На це питання може відповісти лише динаміка потенційного бюджетного сальдо.

Дискреційна фіскальна політика, яка  претендує на ефективне використання державного бюджету, завжди вирішує  складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Особливо гострою стає ця альтернатива за умов падіння виробництва, викликаного  дефіцитом сукупного попиту. З  одного боку, щоб зупинити падіння  виробництва, потрібно застосовувати стимулюючу фіскальну політику. З іншого – це викличе від’ємне зменшення бюджетного сальдо, тобто спрямовує бюджет до дефіциту.

Виникає питання – чи може дискреційна фіскальна політика виконувати стабілізаційну функцію і водночас забезпечувати збалансованість державного бюджету? Щоб відповісти на це питання, слід розглянути три концепції регулювання державного бюджету.

Перша – збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечливість зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

Друга – збалансування бюджету на циклічній основі. Бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу.

Третя – концепція функціональних фінансів, згідно з якою бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет – це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. Уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

Державні позички, які з часом  накопичуються, створюють державний  борг.

3. Грошово-кредитна емісія. Нацбанк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами фінансування – гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбільшою загрозою для економіки є грошово-кредитна емісія. Її застосування як джерела фінансування бюджетних дефіцитів породжує неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, знецінює заощадження домогосподарств, відтворює бюджетний дефіцит. З метою обмеження грошово-кредитної емісії в багатьох країнах конституційно закріплюється незалежність національних емісійних банків від уряду. Крім того, величина грошово-кредитної емісії регламентується парламентом.

Безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням змін в отриманні доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.

1. Вплив фіскальної політики та циклічних коливань на державний бюджет

Вплив фіскальної політики та циклічних  коливань на державний бюджет. Різновиди  бюджетного сальдо. Оцінка та суперечливість бюджетної політики. Концепції збалансування  державного бюджету. Державний борг та ефекти витіснення.

Підвищення витрат держави над  його доходами утворює бюджетний  дефіцит. Переважна більшість країн  зводить свій бюджет з дефіцитом. Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється шляхом запозичення у Центрального банку, у населення.

Відповідно способи фінансування дефіциту державного бюджету – це: кредитно-грошова емісія (монетизация  дефіциту держави) — ДМ;

випуск позик - ДВ.

Дефіцит =ДМ+ДВ.

При монетизациї дефіциту державного бюджету держава одержує сеньйораж  — дохід, що складається в результаті випуску та обігу додаткової кількості  грошей. Він дорівнює сумі додатково  випущених грошей та витратам на їх випуск:

SI = ;

Де Мt — витрати на виготовлення нових грошей.

Доходи Від сеньйоражу завжди одержує  держава, крім випадків, коли громадяни  тримають свої активи ви інвалюті чи використовують валюту іншої країни.

Інфляційний податок сплачують  власники коштів, які несуть втрати, викликані зростанням інфляції, для  його обчислення цілком придатна крива  Лаффера, в якій базою оподатковування  виступають :реальні касові залишки.

Якщо дефіцит фінансується за допомогою  випуску державах позик, збільшується ринкова ставка відсотка, відповідно обіг інвестицій скорочується, відбувається «ефект витіснення» вести цій.

Виділяють первинний дефіцит держбюджету - різниця між величиною загального (фактичного) дефіциту і сумою відсоткових  витрат за боргом. Розрізняють структурний  та циклічний дефіцит державного бюджету.

Структурний дефіцит являє собою  перевищення державних витрат над  податками в умовах повної зайнятості.

Циклічний дефіцит – це різниця  між фактичним бюджетним дефіцитом  і структурним. Він виникає внаслідок  циклічного спаду виробництва.

Визначити величину бюджетного дефіциту неможливо без величини державного боргу.

Можна виділити три основні концепції  бюджетного дефіциту: