Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Спрямованість особистості підлітків

Зміст

ВСТУП

Проблематика спрямованості особистості вже досить довгий час розглядається українськими та зарубіжними вченими. У різних концепціях ця характеристика розкривається по-різному: як «теорія установки» (Д. Н. Узнадзе, Н. Б. Іванцова), «відношення особистості» (В. М. М’ясищев, Б. Ф. Ломов, А. М. Бандурка), «теорія значущості» (М. Ф. Добринін, В. Е. Коновалова), «теорія потреб та мотивів» (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. Н. Божович, Ю. М. Орлов), «динамічна організація сутнісних сил людини» (О. С. Прангішвілі, А. Д. Ведмедюк). З. Фрейда, «індивідуальна теорія особистості» А. Адлера, «аналітична психологія» К. Юнга, «когнітивна психологія» Д. Келлі, «гештальтпсихологія».

Спрямованість розглядається як найважливіший компонент структури особистості, який формує її особистісні, соціальні та професіональні цінності. Спрямованість особистості відіграє велику роль у формуванні майбутнього життєвого шляху.

Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах.

Відсутність спрямованості може призвести до алкоголізму, залежності від наркотиків, кримінальних угрупувань, релігійних сект та межових психічних станів.

Об’єкт: особистісна спрямованість.

Предмет: психологічні особливості формування спрямованості особистості в підліткому віці.

Мета: вивчити психологічні особливості спрямованості особистості в підліткому віці.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:

уточнити психолого-педагогічний зміст поняття спрямованості особистості;
здійснити аналіз психолого-педагогічних підходів до проблеми спрямованості особистості;
визначити методи, що дозволяють діагностувати і виявляти проблему спрямованості особистості;
експериментально дослідити спрямованість особистості;
зробити кількісну і якісну обробку отриманих даних.
розробити психокорекційну програму що до підвищення рівня спрямованості у підлітків.

Методи дослідження: теоретичні – методи теоретичного аналізу, узагальнення, синтезу, систематизації наукових даних, емпіричні – методи аналізу продуктів діяльності, спостереження, опитування, тестування. Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів (п’яти параграфів), психокорекційної роботи, висновків, списку використаних джерел (19 найменувань), двох додатків на 6 сторінках. Загальний обсяг роботи –49 сторінок, основна частина займає 36 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ.

1.1. Спрямованість особистості як психологічна проблема.

Спрямованість – складне особистісне утворення, що визначає всю поведінку людини, її ставлення до себе і до оточуючих. На думку засновника вивчення даної проблеми С. Л. Рубінштейна, спрямованість – це перш за все питання про динамічні тенденції, які як мотиви визначають людську діяльність і одночасно визначаються її цілями і завданнями [15]. Він пов’язує спрямованість із діяльністю, розуміючи під цим, що наочна цілепокладаюча спрямованість наділена динамізмом і напругою.

С. Л. Рубінштейн висунув теорію про можливу залежність між значущістю мети і потягом, прагненням і волею. Виділяючи цілі, потяги, прагнення і волю, він вважає їх найбільш специфічними і своєрідними рисами спрямованості людини і тенденціями, що утворюють її [15].

Аналіз психологічної літератури показує, що поняття «тенденція» є більш ємким, ніж поняття «риса», «властивість», «стан», і включає як умови, що сприяють формуванню тієї або іншої особистісної властивості, так і саму властивість, а також стан, який може розвинутися як індивідуально-особистісна властивість. При взаємодії людини з середовищем з’являються нові гуманістичні тенденції до самореалізації, досягнення успіху, задоволення потреб і підвищеного самоконтролю з відмовою від досягнення негайних потреб заради збереження конгруентних відносин з оточенням. Таким чином, розглядаючи спрямованість особистості, як динамічну тенденцію, розширюється дане поняття [5].

Багато вітчизняних психологів при визначенні структури особистості (С. Л. Рубінштейн [15], К. К. Платонов [5], К. К. Ковальов [12]) включають у неї як обов’язковий компонент спрямованість, при цьому компоненти спрямованості вони уявляють по-різному.

На думку С. Л. Рубінштейна, спрямованість виявляється в потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, в світогляді [15]. К. К. Платонов включає в спрямованість відносини і моральні риси особистості, розрізняє в ній рівень, широту, інтенсивність, стійкість і дієвість, вважаючи, що у формах спрямованості особистості виявляються як відносини, так і моральні якості людини [5]. К. К. Ковальов показує, що спрямованість визначає відношення людини до дійсності. При цьому він включає в неї різні властивості, систему взаємодіючих потреб і інтересів, ідейних і практичних установок. Виділяючи домінуючу спрямованість, він описує її як таку, що визначає всю психічну діяльність особистості [12].

Окремі питання теми спрямованості особистості розглядалися в таких теоріях: психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична психолога К. Юнга, когнітивна психологія Д. Келлі, гештальтпсихологія та інші школи.

З. Фрейд був переконаним біологічним детерміністом. Він вважав, що всі прояви людської активності (дії, думки, почуття, прагнення) підпорядковуються певним законам і детерміновані могутніми інстинктивними силами, в особливості сексуальним інстинктом.

К. Юнг стверджував, що душа, або особистість, складається із трьох окремих, але взаємодіючих структур: його, особисте несвідоме та колективне несвідоме. Найбільш вагомим внеском Юнга в психологію вважаються описані ним дві основні спрямованості, або життєві установки: екстраверсія та інтроверсія.

Основним положення А.Адлера в його концепції творчого “Я” є творча сила, що дає людям можливість формувати цілі, приймати рішення, бачити перспективи і будувати різні життєві плани, що узгоджуються з цілями і цінностями. Спадковість та оточення він вважав лише вихідною основою для розвитку особистості. Індивід переживає вплив суспільства, але вплив творчого “Я” – є переважаючою та визначальною силою в формуванні життєвого шляху.

В його теорії мотивація поведінки завжди пов’язана з внутрішнім світом індивідуума, особливо з наполегливим, направленим на майбутнє і всепоглинаючим прагненням до досконалості.

В теорії особистості Е.Еріксона розглядаються питання спрямованості особистості в аспекті детермінованої поведінки. Біологічне становлення при взаємодії з поширеною сферою соціальних відносин індивідуума дає складну систему поведінки. Виховання в батьківській сім і, досвід шкільних років, відношення в групах однолітків і можливості культурного оточення – все це має велику роль у визначенні життєвих планів, перспектив, в спрямованості розвитку Еріксон акцентує увагу на його, свідомості та раціональності. Спрямованість особистості пов’язана з стадіями розвитку, з подоланням криз, з безкінечною життєвою боротьбою.

Е. Фромм в гуманістичній теорії особистості підкреслював, що основними усвідомлюваними мотивами людини є :

Потреба в встановленні зв’язків з навколишнім світом;
Потреба в подоланні пасивної природи;
Потреба в коренях;
Потреба в ідентичності;
Потреба в системі поглядів і переконань

Е. Фромм виділяв продуктивні та непродуктивні типи характеру, які формуються в результаті взаємодії потреб і соціуму.

В своїй диспозіціональній теорії особистості Г. Олпорт розглядає особистісний розвиток, як активний процес становлення, в котрому індивідуум бере на себе відповідальність за планування життєвого шляху. Поведінка людини мотивується і визначається його специфічними рисами, характеристиками.

Р. Кеттел сформулював концепції структурної теорії особистості в якій зазначається, що спрямованість особистості пов’язана з індивідуальним онтогенезом та соціокультурною матрицею. Згідно його теорії певні риси особистості представляють собою відносно постійні тенденція реагувати і діяти певним чином.

Г. Айзенк в теорії типів особистості розглядав спрямованість особистості в тісному взаємозв’язку з суперрисами або типами, такими як екстраверсія та інтроверсія. Мотиви, інтереси та переконання людини пов’язані з типами особистості.

Радикальний біхевіоризм Б. Скіннера зазначає важливість у вивченні мотивів поведінки зв’язку характерних особливостей минулого досвіду людини та унікальних вроджених здібностей.

В основі когнітивної концепції Д. Келлі лежить теорія особистісних конструктів. Це ідеї, думки, переконання, які людина використовує щоб усвідомити, пояснити свій досвід, дійсність. З точки зору Келлі , основною спрямованістю життєдіяльності є рух та розвиток. Він розглядає людину в якості активного і думаючого організму просто тому, що він живий. “Мотивація” – це зайвий конструкт. Його основний постулат: “ Процеси особистості – це прикладені в психіці канали, в руслі яких людина прогнозує сучасне та майбутнє ”

А. Маслоу є представником гуманістичної теорії . Для нього людина в корні вільна і відповідальна за рішення, який образ життя вибрати. Людина вирішує, який його потенціал і як він буде прагнути актуалізувати його. Йому належать концепції мета потреби та самоактуалізації. Вродженим мотивом є прагнення актуалізувати свій потенціал. Маслоу не заперечував важливість впливу оточення, але підкреслював силу особистісних прагнень, потреб.

1.2 Особливості формування спрямованості особистості в підліткому віці.

Підлітковий вік — це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях — зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході — змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини.

Спрямованість особистості підлітків може знаходити прояв по-різному, завдяки чому може вестись мова про різні види спрямованості і, в першу чергу, про професійну спрямованість. Якщо загальна спрямованість особистості характеризує сферу її потреб і прагнень, систему її відношень до дійсності, інших людей і до самої себе, то професійна спрямованість характеризує сферу потреб і інтересів настільки, наскільки вона пов'язана з поведінкою людини по відношенню до професійної праці [17].

Якщо процес самовизначення складає основний зміст розвитку особистості у роки ранньої юності, то формування професійної спрямованості утворює основний зміст самовизначення.

Цілком ймовірно, що перша необхідна умова формування професійної спрямованості складається у виникненні вибірково-позитивного ставлення людини до професії або окремого її боку. Мова йде про виникнення суб’єктивного відношення, а не про ті об’єктивні зв’язки, які можуть мати місце між людиною і професією (у тому числі її відображенням у мистецтві, літературі, змісті програмного навчального матеріалу і тощо). Зародження суб’єктивного ставлення розуміється, визначається об’єктивними стосунками що склалися. Але останні можуть не отримати особистісної значущості або

викликати вибірково-позитивне, або негативне відношення до окремих сторін діяльності.

Вказівка на вибірково-позитивне ставлення людини до професії не розкриває психологічного змісту його професійної спрямованості. Поняття «ставлення до професії» саме по собі психологічно відображає лише напрямок активності і вказує на її об’єкт. В основі позитивного ставлення декількох старшокласників до однієї й тієї ж професії можуть полягати різні потреби й прагнення. Тільки шляхом аналізу системи мотивів, що полягають в основі суб’єктивного ставлення, можна судити про його психологічний реальний зміст.

Існує розрізнення у професійній спрямованості окремих сторін, що виражають переважно її змістовну та динамічну характеристики. До першої відноситься повнота й рівень спрямованості, до другої – її інтенсивність, діяльність та стійкість.

Під повнотою професійної спрямованості розуміється коло (різноманітність) мотивів переваг професії. Вибіркове ставлення до професії частіше всього починається з виникнення особистісних мотивів, пов’язаних з окремими сторонами змісту певної діяльності, або з процесом діяльності, або з якими-небудь зовнішніми атрибутами професії. При визначених умовах більшість факторів, що пов’язані з професією, можуть стати значущими для людини: її творчі можливості, перспективи професійного зросту, престиж професії, її суспільна значущість, матеріальні, гігієнічні та інші умови праці,

його відповідність звичкам, особливостям характеру й тощо. Це свідчить про те, що професійна спрямованість полягає у широкому колі потреб, інтересів, ідеалів, ставленні людини. Чим ширша професійна спрямованість, тим більш

багатосторонній зміст має для людини вибір даного виду діяльності, тим різноманітніше задоволення, яке можна отримати від реалізації даного наміру [5].

Таким чином, одна з форм розвитку професійної спрямованості полягає у збагаченні її мотивів: від окремого мотиву до більш різноманітної системи її мотивів. Професійна спрямованість великої групи людей може включати однакові мотиви але й мати відмінності. Це обумовлено тим, що система мотивів завжди передбачає певну їх організацію, структуру. Однакові мотиви можуть бути по-різному організовані, знаходитися в різноманітних відношеннях підпорядкування. І, що особливо важливо, різними можуть бути ведучі мотиви. Зазвичай мотиви, що полягають в основі професійної спрямованості, неоднорідні за походженням, характером зв’язку з об’єктом (професією). У цьому плані правомірне виділення, по-перше, групи мотивів, що виражають потребу у тому, що складає основний зміст професії. Інша група мотивів пов’язана з відображенням деяких особливостей професії у суспільній свідомості (мотиви престижу суспільної значущості професії). Очевидно, що зв’язок індивідуальної свідомості з об’єктом у даному випадку має опосередкований характер. Третя група мотивів виражає потреби особистості, що склалися раніше, але актуалізовані при взаємодії з професією (мотиви саморозкриття й самоствердження, матеріальні потреби, особливості

характеру, звичок тощо). Четверту групу складають мотиви, що виражають особливості самосвідомості особистості в умовах взаємодії з професією (впевненість у власній придатності, у володінні достатнім творчим потенціалом, в тому, що намічений шлях і є «моє покликання» тощо). Мотиви п’ятої групи висловлюють зацікавленість людини зовнішніми, об’єктивно несуттєвими атрибутами професії. Нерідко ці мотиви породжують прагнення мати окремі «романтичні» професії [15].

Отже, під рівнем професійної спрямованості розуміється ступінь співвідношення між провідним мотивом переваги професії (тобто, його особистісним змістом) та об’єктивним змістом професії. При високому рівні спрямованості близьким і потрібним людині найбільш суттєвим у даній діяльності є те, що складає її основний зміст, те, в чому визначається її об’єктивне призначення. При низькому рівні спрямованості провідний мотив виражає потребу не стільки у самій діяльності, скільки у різних, пов’язаних з нею обставинах. Основний показник рівня – змістовність й глибина професійної зацікавленості з урахуванням його положення у системі мотивів, що утворюють професійну спрямованість. Очевидно, що без достатньо високого рівня професійної спрямованості неможлива оптимальна взаємодія між людиною і вибраною нею працею.

Нерідко професійна спрямованість може проходити й під визначаючим впливом системи цінностей молодої людини («я хочу приймати участь у вихованні людини – буду вчителем», «хочу допомагати хворим людям – стану лікарем»). Тільки при виникненні єдності схильності й здібностей можна прогнозувати можливість для молодої людини знайти у вибраній їм професії своє призвання.

Таким чином, можна констатувати, що самостійний вибір професії, здійснений під впливом аналізу власних внутрішніх можливостей, в тому числі і своїх здібностей, і співвіднесення їх з вимогами обираємої професії, являє собою професійне самовизначення. Під професійним самовизначенням слід розуміти самопізнання та об'єктивну оцінку особою власних індивідуальних особливостей, зіставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для оволодіння конкретною професією. Психологія розглядає професійну спрямованість як найбільш значущий компонент професійного розвитку самовизначення особистості, а також як критерій одного з етапів цього тривалого і складного процесу. Завершується він тільки тоді, коли у людини сформується позитивне відношення до себе як до суб'єкта професійної діяльності. Тому свідомий вибір професії слід вважати показником сформованості професійної спрямованості і переходу його у нову фазу свого розвитку.

1.3. Особливості формування професійної спрямованості особистості в підлітковому віці.

В педагогічній літературі можна зустріти декілька підходів до визначення вікового періоду сензитивного для формування готовності школярів до професійного самовизначення. Багато дослідників (Є.Клімов, Н.Пряжников, С. Чистяков та інші) вважають, що кожний з вікових етапів має специфічні особливості щодо вирішення зазначеної задачі. Так наприклад, для учнів 1-8 класів основною роботою можна вважати формування "загальної готовності" до професійного самовизначення. Для учнів 9-11 класів цю роботу треба скоординувати на допомогу у виборі конкретної спеціальності та професії. Але виходячи з того, що саме в період ранньої юності головна увага молодої людини зосереджується на розвитку мотиваційної сфери особистості, визначення свого життєвого шляху, формування світогляду та інше, тому саме в цей період можна говорити про професійне самовизначення, яке як вже зазначалося має велике значення для вибору професії. З іншого боку слід враховувати індивідуально-типологічні особливості учнів. Згідно матеріалістичної теорії про типологічні індивідуальні особливості вищої нервової діяльності кожна людина володіє природженими психофізіологічними властивостями. Деякі властивості психіки передаються і зберігаються впродовж майже всього життя. Сила і рухливість нервових процесів є стабільними властивостями нервової системи. Працюючи по однаковій спеціальності, одні люди добиваються великих успіхів, інші – менших.

Це пояснюється індивідуальністю нервової системи людини, тому деякі характерні психофізіологічні особливості сприяють швидкому оволодінню одними спеціальностями і в той же час перешкоджають успішній діяльності в інших.

Вчення І. Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяє три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість, рухливість збудливого і гальмівного процесів і два типи нервових процесів: сильний і слабкий, їх поєднань: я дає чотири основні типи темпераменту.

Властивості і тип нервової системи вважають професійно важливими характеристиками. Наприклад, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати складну, напружену і відповідальну роботу, просиджувати довгий час перед пультом управління і бути при цьому готовими до екстрених непередбачених дій, зберігати витримку і самовладання. Це стосується таких спеціальностей, як диспетчер аеропорту, оператор енергосистеми, оператор потокової лінії сталеливарного цеху, апаратник хімічних виробництв і інші подібні професії. Людям із слабким типом властива мала витривалість нервової системи. Але цей недолік завжди компенсується такими позитивними якостями, як висока слухова, зорова і інша чутливість, що дає переваги при оволодінні професіями, які пред'являють підвищені вимоги до м'язово-суглобової чутливості рухового аналізатора, точності окоміру. Це торкається перш за все професій годинникової і радіоелектронної промисловості, де передбачається точна робота з дрібними деталями [15].У психології: і педагогіці виявлена і добре вивчена залежність вибору професії від спрямованості учбових і трудових інтересі учнів, від успішності основних видів їх повсякденної діяльності. Так, е, дослідженні В. Ярошенко наявність цієї залежності підтвердилася в 56% випадків (було вивчено 4450 учнів V-Х класів) [14].

Розглядаючи питання профорієнтації учнів, Л. Кондратьєва відзначає, що «одночасний розвиток пізнавальних і професійних інтересів є принципово важливим моментом, оскільки в психології інтерес все більше розглядається не як; якась відособлена, незалежна освіта, а – як одна з найважливіших характеристик цілісності особи, що визначає її відносини і дії» [3].Ф. Парсонс виділив три основні чинники успішності вибору професії [13]: правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, устремлінь, можливостей і обмежень; знання того, що потрібне для успішної діяльності по кожній з вибираних професій; уміння співвіднести результати самооцінки із знаннями вимог професій.

Психологи Л. Виготський, О. Леонтьев, А. Петровський, С. Рубінштейн обґрунтували найважливішу закономірність: розвиток особи відбувається в діяльності, причому лише в тій діяльності, яка насичена елементами творчості і викликає у людини позитивне відношення до даного виду праці. Всяка діяльність, у тому числі і трудова, представляє процес взаємодії індивіда з дійсністю, в якому і відбувається становлення його як особи.

Відношення індивіда до трудової діяльності – це не просто психофізіологічне, але і соціальне явище, чому соціологи приділяють виключно велику увагу. На їх думку, відношення людини до праці обумовлене трьома головними чинниками: 1) соціально-економічним; 2) технологічним або функціональні (можливість розвитку сутнісних творчих здібностей у даної особи в конкретному виді діяльності); 3) психолого-педагогічним (трудовою спрямованістю, змістом і інтенсивністю мотивів, інтересів, схильностей, здібностей, світоглядом, вольовими і іншими сторонами психічної, структури особи).

Оскільки об'єктом діяльності профорієнтації є процес професійного самовизначення людини, важливо в першу чергу сформулювати групу принципів, якими керуються (або повинні керуватися) дівчата і хлопці, вибираючи собі професію і місце в соціальній структурі суспільства.Принцип свідомості у виборі професії виражається в прагненні задовольнити своїм вибором не тільки особові потреби в трудовій діяльності, але і принести якомога більше користі суспільству. Усвідомлення необхідності вибору в першу чергу тих професій, які потрібні, народному господарству, в даний момент найбільшою мірою, служить одним з показників розвиненості свідомості особи.Принцип відповідності вибираній професії інтересам, схильностям, здібностям особи і одночасно потребам суспільства в цілому (району, регіону) в кадрах необхідних професій виражає зв'язок особового і суспільного аспектів вибору професії. По аналогії з відомою думкою не можна жити в суспільстві і бути вільним від суспільства – можна також сказати: не можна вибирати професію, виходячи тільки з власних інтересів і не зважаючи на інтереси суспільства. Порушення принципу відповідності потреб особі і суспільства приводить до незбалансованості в професійній структурі кадрів.

Принцип активності у виборі професії характеризує тип діяльності особи в процесі професійного самовизначення. Професію треба активно шукати самому. У цьому велику роль покликані зіграти: практична проба сил що вчаться в процесі трудової і професійної підготовки, ради батьків і їх професійний досвід, пошук і читання (по професії, що цікавить) літератури, участь в роботі кружків технічної творчості, робота під час практики і багато що інше. Виходячи з цього в процесі формування в учнів готовності до вибору професії необхідно звертати увагу на такі індивідуальні особливості. Перш за все - це інтереси, нахили учнів. Професійні інтереси відрізняються конкретністю і цілеспрямованістю. Це інтерес до тієї професії, яку обирає для себе учень Розвиток та формування професійних інтересів безпосередньо зв'язані з пізнавальними інтересами. Це інтереси, які спрямовані на оволодіння знаннями з професії, розуміння її суті, оволодіння не тільки практичними, але і теоретичними основами даної професії. Чим сильніше виражений професіональний інтерес, тим глибша потреба в оволодінні знаннями з конкретної професії. Таким чином вибір вірної професії залежить не тільки від індивідуально-типологічних відмінностей учнів, а від їх пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів. Визначити індивідуально-типологічні особливості учнів важче ніж їхні інтереси до того чи іншого предмету, виходячи з цього профільні класи є тією ланкою, яка допомагає педагогу визначити галузь майбутньої діяльності старшокласника.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКІВ

2.1. Методологічні засади експериментального дослідження спрямованості особистості підлітків.

Для визначення спрямованості особистості використовується орієнтаційна анкета, що вперше була опублікована Б. Бассом [13].

Анкета складається з 27 пунктів-суджень, для кожного з яких можливі три варіанти відповіді, що відповідають трьом видам спрямованості особистості. Респондент повинен вибрати одну відповідь, що найбільше виражає його думку або відповідає реальності, і ще один, який, навпаки, найбільш далекий від його думки або ж найменш відповідає реальності. Серед варіантів відповіді немає «гарних» або «поганих», тому респондент не повинен вгадувати, яка з відповідей є «правильною» або «кращою». Відповідь «найбільше» одержує 2 бали, «найменше» — нуль. Невибрана відповідь — 1 бал. Бали, набрані за всіма 27 пунктами, підсумовують для кожного виду спрямованості окремо.

За допомогою методики нами було виявлено такі спрямованості:

спрямованість на себе (Я) — орієнтація на пряму винагороду й задоволення безвідносно до роботи й співробітників, агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтровертність;
спрямованість на спілкування (ОБ) — прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто на шкоду виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності й емоційних відносинах з людьми;
спрямованість на роботу (Д) — зацікавленість у вирішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділове співробітництво, здатність відстоювати в інтересах справи власну думку, що корисно для досягнення спільної мети.

Тестовий матеріал та ключ до нього містяться у додатку А.

Для визначення професійного типу особистості було обрана методика Г. Резапкіної [13].

У цьому тесті з кожної пари професій респондент повинен обрати найбільш привабливу для нього відповідь і записати на бланку для відповідей: номер питання та варіант (А або Б) професії, що він обрав.

Кожна професії в тестовому матеріалі відповідає одному з шести типів особистості. У ключі зазначено, яка саме професія якому типу особистості відповідає. Позначення в ключі відповідають першій букві типу особистості: Р - Реалістичний, С- Соціальний і т.д.