Співвідношення понять книга та документ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

“УКРАЇНА”

Кафедра “Документознавство та інформаційна діяльність ”

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Завідуючий кафедри

“__”_____20__року

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Документознавство»

на тему: «Співвідношення понять книга та документ»

Гудзь Олени Анатоліївни  

студентки І курсу

заочної форми навчання

спеціальності «Документознавство

інформаційна діяльність»

факультету «Правознавство та

інформаційні комунікації»

групи Д-Із

Науковий керівник

Асистент викладача

Працюк О.Б.

Кіровоград - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

У даній роботі пропонується підійти до розглядуваного питання шляхом аналізу понять "документ" і "книга".

Щоб установити, що входить  в обсяг того або іншого поняття, використовуємо їхні визначення, дані в різних джерелах, а також відповідні характеристики.

У визначеннях Книги, що давалися різними авторами протягом усієї багатовікової історії її існування, були різні підходи: від захоплених емоційно-образних до "сухих" наукових. Є. Л. Немировський розділив усе різноманіття визначень Книги на три класи [19, с. 35]. До першого відносяться сугубо описові характеристики зовнішньої форми книги. "У визначеннях другого класу робиться спроба відбити зміст книги, а точніше — сутність цього змісту". Визначення третього класу намагаються з'єднати характеристику зовнішніх ознак і змісту. Характеристика змісту книги, з якою пов'язані визначення другого і третього класу, мала на увазі з'ясування сутності книги, а значить — її функціонального характеру. Тому можна сказати, що проблема функцій книги так само стара, як і її визначення, хоча не завжди автори визначень говорили про те, що вони визначають саме функції книги.

Актуальність  дослідження полягає в тому, що дана тема розкриває співвідношення понять книги та документа. Проблема цього співвідношення є мало дослідженою, тому, на нашу думку, доцільно дослідити наукові джерела з даної теми і подати власну інтерпретацію.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб дослідити співвідношення понять книги та документа.

Реалізація поставленої  мети вимагає вирішення наступних завдань:

- дослідити теоретичні та практичні джерела вивчення з обраної теми;

- порівняти книгу та  документ за ознаками класифікування  документа;

- розглянути книгу  та документ з погляду їхніх  функцій та властивостей;

- з’ясувати місце  книги в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі;

- визначити специфічні функції і властивості книги.

Стана дослідження проблеми. У сучасній українській та російській науці дана проблема є мало дослідженою. Поверхнево розглянуто дану тему в працях Г. Швецової-Водки, Н. Кушнаренко, М. Лисенко, А. Соляник.

Об’єктом дослідження є співвідношення понять книги та документа, предметом дослідження – порівняння даних понять за функціями та ознаками класифікування документа.

Методи дослідження. У роботі використано системний аналіз наукової та навчальної літератури з проблеми дослідження, а також описовий та порівняльний.

Теоретичне  значення полягає в орієнтації студентами-документознавцями питання «Співвідношення понять книги та документа».

Практичне значення. Робота може бути використана при вивченні дисциплін, які тісно пов’язані з «Документознавством», а також при розробці лекційних курсів та семінарських занять з даної теми.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ І СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ ДОКУМЕНТ І КНИГА. ФУНКЦІОНАЛЬНА СУТНІСТЬ І ВЛАСТИВОСТІ КНИГИ

1.1. Порівняння Книги і Документа за ознаками класифікування документа

У визначенні Книги звичайно виділяють дві сторони: зміст (духовну сутність: думки, ідеї) і форму (матеріальну, речовинну, що служить для закріплення і передачі інформації. Теза про двоїсту природу книги стала аксіомою книгознавств; [4, с. 5—6]. Більшість авторів прагне у визначенні Книги охопити обидві названі сторони, хоча існують думки про необхідність роздільних визначень. Змістовно духовна сутність книги найчастіше виходить на перше місці. Форма книги звичайно розглядається з погляду матеріалу (носія зафіксованої інформації) і особливостей матеріально конструкції, хоча відомо також поняття внутрішньої форм; книги як "внутрішньої організації матеріалу". О. А. Гречихин звертає увагу на необхідність розрізняти форму матеріально-конструктивну і семіотичну (знакову) [10, c. 37]. Матеріально-конструктивній формі книги приділяється значна увага, особливо — у дослідженнях мистецтва книги. Знакова форма книги відзначалася багатьма дослідниками, але великої уваги їй не  приділялося тому, що вважали,  що головна знакова система, за допомогою якої створюється книга — це письмо, а письму присвячувалися спеціальні дослідження. Особливий підхід, у якому книга в цілому розглядається як знакова система, продемонстрував                Є.Л. Немировський. За його словами "під знаковою системою ... розуміють матеріальний посередник, який слугує  обміну  інформацією між  двома   іншими матеріальними системами", а "книга є знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією, між двома іншими матеріальними системами, наприклад, автором і реально існуючим світом або автором і читачем, використовується сукупність візуально сприйманих шрифтових знаків або графічних зображень, відтворених на аркушевому матеріалі рукописним або поліграфічним способом"  [20, c. 109]. У цьому визначенні до властивостей книги як знакової системи віднесено не тільки особливості знаків, у яких втілюється інформації, але й якості матеріального носія, і способи нанесення знаків.

З метою аналізу і порівняння Книги з Документом бажано розділити зазначені сторони Книги і розглянути їх окремо. Для того, щоб виділити Книгу як вид Документа погляду матеріально-конструктивної і знакової історії необхідно з'ясувати, наскільки істотні відмінності Книги і не-Книги; чи достатні підстави для протиставлення Книги "іншим видам документа".

У   цілому  з  погляду  матеріально-знакової   форм найбільш широке значення Книги збігається з Документом , тобто Книгою визнається будь-який матеріальний об'єкт, створений людиною спеціально для фіксування інформації, незалежно від характеристик носія інформації, знакової системи і способу запису (фіксування) інформації, а також способу сприйняття цієї інформації. Таке широке розуміння Книги було закладено в поглядах П. Отле, який писав: "Книга [Le livre] (Biblion або Document або Gramme) — це термін, уживаний умовно для вираження всього обсягу поняття документа ...". У той же час П. Отле вживав поняття як Книги, так і Документа в різних значеннях [25, c. 123].

О. О. Сидоров відзначав, що в цьому переліку С. Рубльов "захоплює навіть об'єкти, книзі не приналежні", як, наприклад, опудала, виставлені  в музеї; але "зате більшої уваги заслуговують рядки про зростання ролі в книзі ідеограм, зображень, креслень, фотографій", а фотокниги "скромно згадуються", але "можливо, що саме їм належить велике майбутнє".          

Отже, навіть у той  час, далекий від різних удосконалень кінця XX—початку XXI століття, прогресивно мислячі книгознавці визнавали можливість розширення поняття "книга".     Єдине, що викликало     сумнів — це непристосованість аудіальних і аудіовізуальних документів до індивідуального темпу сприйняття, неможливість зупинитися і повернутися до вже почутого і побаченого. Як ми знаємо, у наш час, при користуванні сучасною звуко- і відео- відтворюючою апаратурою, цей недолік усунутий.

Проведений аналіз понять Документ і Книга показує, що з  погляду матеріального носія  і знакової системи поняття Книга не збігається цілком і беззастережно з жодним з видів Документа, виділених за названими ознаками. Тому можна сказати, що протиставлення Книги і "інших видів документа", що зустрічається досить часто, спирається не на строгу класифікацію Документа, а на емпіричне протиставлення Книги так називаним "новим видам документів" — кіно-фото-фонодокументам і машиночитаним документам.

Тим часом у різних значень Книги можна знайти риси, спільні для документів, що відносяться  до Книги і не відносяться до неї. Наприклад, Книга II — це документ паперовий, тобто документ, у якому інформація зафіксована на паперовому носії або на замінниках папера. Але паперовий носій може бути використаний і для машиночитаних документів (у формі перфокарт або перфострічок), а вони в поняття Книга II не включаються або Книга 3 — це документ, призначений для читання безпосередньо сприйманий людиною; але серед документів сприйманих людиною опосередковано, не включених поняття Книга 3, теж можуть бути документи, призначені для читання (що читаються з екрана, монітора і т.п.).

Сучасні дослідники дедалі частіше звертають увагу на те, що матеріальна й знакова форми книги з перебігом часу повинні змінюватися. Книга у вигляді паперового аркушевого документа — це лише традиційна форма, хоча в наші часи вона переважає. До нових, нетрадиційних форм книг відносять аудіальні та аудіовізуальні видання, візуальне проекційні (екранні) форми й електронні видання. На думку відомого  дослідника  типології книги О. А. Гречихіна, книга — це "універсальна знакова система", яка є об'єктивною умовою формування та існування суспільної свідомості, незалежно від змін у культурно-історичному розвитку знакових систем [10, с. 15]. Звичайно, ця точка зору залишається дискусійною, але все ж таки вона заслуговує на увагу.

А. О. Беловицька і С. П. Омилянчук у визначеннях Книги відзначають, що це — "спосіб організації" словесного (літературного), музичного або образотворчого твору у "видання" [24, с. 122—123]; "спосіб, актуалізований засобами книжкової справи як процес і минущий проміжний результат організації тексту літературного, музичного, образотворчого твору, що існує у формі писемного документа, у таку форму твору друку, як книжкове видання ..." [21, с. 152]

А. І. Барсук, приділивши головну увагу визначенні змістової сутності книги, не розглядав спеціально і матеріально-знакову сторону, погодившись з визначення Книги як "твору писемності або друку". Однак він відзначив що "зміст може бути виражений словесно (літературно) — текстовим способом; способом зображення (фото, гравюри малюнки і т.д.); способом ідеограм, що дають синтетичні уявлення про предмети, явища, думки (карти, плани, схемі діаграми, графіки і т.п.); способом умовних позначок, як скорочено або спрощено позначають поняття, уявлення образи (ноти, формули в точних і природничих науках і т.д.) [5, с. 6].

І. Є. Баренбаум, говорячи про матеріально-знакову сторону Книги, визначив її як "твір писемності або друк що має будь-яку знакову форму, яка читається (ідеографічну, алфавітну, нотну, цифрову), зафіксовано на будь-якому матеріалі (камінь, глина, шкіра, папіру шовк, дошка, папір, синтетичні матеріали)" [4, с. 11].

С. Г. Кулешов вважає, що книга — "це текстове, картографічне, нотне чи образотворче видання у формі кодексу" [25, с. 83]. За особливостями матеріального носія інформації це трактування належить до значення Книга V, а за особливостями знакової форми — до значення Книга 3. Крім того, він зазначає, що не можна в одному понятті поєднувати рукописну та друковану книги, бо сучасна книга — тільки друкована. Разом з тим

С. Г. Кулешов відзначає, що існує ще інше, ширше розуміння  універсального поняття книги як об'єкта книгознавства і припускає  можливість використання в документознавстві  різних значень поняття "книга" [25, c. 86].

Отже, коли доводиться визначати знакову і відповідну матеріальну форму книги, традиційно книгу вважають способом відтворення і втілення у форму видання писемного документа [3, с. 10]. Розбіжності виникають з погляду того, як розуміти "писемний документ": тільки як вербальний чи як такий, що охоплює всі твори, фіксовані графічними знаками (писемні, образотворчі, нотні, картографічні тощо). У теоретичному плані ці розбіжності поки що не вдалося подолати, хоча в історичних дослідженнях і в практиці книжкової справи книга, як правило, не відмежовується від образотворчих, нотних, картографічних видань. З погляду матеріальної форми в цьому разі до книги належать усі друковані видання, а також рукописні книги на будь-якому матеріалі та депоновані документи, що виконуються, як правило, на паперових аркушах.

1.2 Порівняння  функцій і властивостей Документа  і Книги

У радянському книгознавстві  сформувався так названий "функціональний підхід", або функціональним метод, що вважався специфічно книгознавчим методом. Розумівся він як "підхід до твору друку з позиції читачі (фактичного, передбачуваного, потенційного)".

Власне функціям книги  в рамках функціональною книгознавчого  підходу приділялася певна увага. Ще в 30-роки П. Н. Берков писав, що у визначення книги неодмінне необхідно "ввести динамізуюче поняття функції" [25, c. 89]. Найбільш розгорнуту характеристику функцій книги дали    І. Є. Баренбаум й А. І. Барсук [5, c. 31-33]. Однак функції книги розглядалися ними самі по собі, поза зв'язком і без порівняння з функціями документа. Пропонується інший підхід: йти від функцій документа; з'ясувати, чи властиві вони книзі; які функціональні відмінності книги від інших документів. Для порівняння функцій книги з функціями властивостями документа будуть залучатися роботи різних авторів, як спеціально присвячені функціям книги, так ті, що вказують їх у визначеннях або більш-менш розгорнутих характеристиках Книги.

Основна функція документа — соціально комунікаційно-інформаційна — визначається його місце у системі соціальних комунікацій, де він є каналом передач інформації. У різних характеристиках книги так називалася ця функція, але одержувала різні назви. Так, Є. Баренбаум і    А. І. Барсук писали: "Споконвічної універсальною функцією книги є комунікативна" [5, с. 27].

Функції фіксування інформації і її збереження, властиві документу й обумовлені його матеріальною (речовинною) формою, характерні так само і для книги. Наприклад, Є. Л. Немировський писав: "Функціональне призначення книги полягає у фіксуванні з метою збереження і передачі — у часі і просторі — якоїсь цілком визначеної інформації" [20, c. 45].

Про "функції збереження", властиві книзі, писав і М. Ф. Яновський. Ним була помічена цікава залежність: "... усякий, хто бачить у книзі  засіб збереження, допускає, що книга рано або пізно передасть збережений зміст’’. М.  Ф.  Яновський відзначив,  що  функції збереження, як властиву книзі, висунув ще Ричард де Берд у його знаменитому творі "Філобіблон" (1344 р).

Всі інші функції документа  так само властиві книзі однак  за ступенем їхньої виразності можна запропонувати іншу послідовність їхнього перерахування: пізнавальна культурна, меморіальна, управлінська, свідчення. Їхня характеристика збігається з тим, що було сказано про функції документа. Можна додати, що перші три з названі функцій часто підкреслювалися в різних емоційних образних визначеннях книги, таких як: книга — джерел знань, продукт і пам'ятник духовної і матеріальне культури, пам'ять поколінь і т.п. Естетичну, гедоністичну рекреативну функції книги можна розглядати як підфункції або різновиди прояву культурної функції, причому більшій мірі вони властиві певним видам книги, а не всі книгам.

Книга завжди має і  правовий аспект. Зазначені в книзі  автор, науковий редактор, редакційна колегія, установа, що видає, і т.п. несуть відповідальність за зміст книги, його відповідність правовим нормам суспільства, наприклад, за відсутність плагіату, наклепницьких вигадок, наукову вірогідність даних і т.п. З іншого боку, конвенція про авторське право передбачає правові гарантії автору книги з боку суспільства за використання його інтелектуальної власності.

Функція свідчення, виконувана книгою, іноді здобуває відтінок підтвердження  істинності, вірогідності описуваних у ній фактів,  подій. Відзначається,  що "уніфікованість  і стандартність великої кількості текстів, обумовлені тиражем, сполучається з певним ореолом довіри до надрукованого. ... Друкована інформація виступає як уособлення якоїсь суспільної інстанції і, як така, викликає більше довіри" [25, с. 161].

Таким чином, усі функції  і властивості, притаманні Документу, характерні так само і для Книги. Це значить, що у визначенні Книги можна з повною підставою говорити: «Книга — це Документ ... », замість того, щоб перелічувати функції і властивості, притаманні як Книзі, так і Документу. І не слід шукати особливих (не властивих Документу) відмінностей Книги від не документальних засобів комунікації, тому що вони обумовлені самок природою документального каналу передачі інформації Цілком ясні також відмінності Книги від інших значені Документа, і не варто фіксувати на них увагу.

Розділ ІІ. Книга як особливий вид документа

ІІ.1 Місце книги у соціальному комунікаційно-

        інформаційному процесі

Розглянемо питання  про відмінності Книги від Документа, тобто на якій підставі ми можемо розглядати Книгу як видове поняття, а Документ як родове. На наш погляд, ці відмінності обумовлені місцем книги в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі. Книга — це документ, що створюється в результаті діяльності комунікаційного посередника1 (видавничої або редакційно-видавничої справи) і надходить до одержувача інформації в результаті діяльності комунікаційного посередника-2 (системи книгопоширення, книжкової торгівлі, бібліотечної справи).

Ця точка зору, безумовно, не нова. Багато хто з тих, хто намагався дати визначення Книги, подібним образом визначали її сутність.                        А. О. Беловицька вважає, що першим висловив «плідну і принципово нову ідею про книгу як спосіб організації твору у видання» [25, с. 55 ]                І. В. Новосадський на початку 30-х років. Нам відомі і більш ранні висловлення подібного характеру. Наприклад, у перекладі з німецької доповіді Ф. Ейхлера, зробленої у 1896 р. і опублікованої в Росії у 1913 p., пишеться про необхідність «показання книги, з одного боку, як результату книговиробництва, як самодостатньої цінності, і з іншого боку — книги як результату певних розумових плинів» [23, с. 16]. Ми бачимо, тут те ж розрізнення видання і твору як «вихідного документа», які у сукупності складають поняття Книги.

З нашим розумінням погодяться майже усі визначення Книги, що давалися раніше, якщо не брати до уваги обмеження з боку знакового характеру і матеріальної форми, що малися в них. Приведемо кілька характеристик, близьких такому розумінню Книги.

«Книга — це людська  думка, що прийняла матеріальну форму, це людська праця ..., насамперед праця укладача, потім переписувача, з часу винаходу друкарства — праця словолитника, друкаря, метранпажа, коректора як виробників, кінчаючи книгопродавцем і бібліотекарем як книгопоширювачами» (А. І. Мілютін) [4, c. 46].

«Книга — це такий  продукт, у створенні якого беруть участь автор, видавець і поліграфіст, вона являє собою результат складної колективної дії і взаємодії  багатьох факторів», у тому числі, поряд  із уже названими, розповсюджувача  книги і читача [7, c. 56]. Т. Зберський, даючи це визначення, спирався на трактування відомого польського книгознавця Яна Мушковського. Дуже важливою розробкою Т. Зберського представляється схема кооператора процесу створення і функціонування книги [Там само, с 70]. Пояснимо, що «кооператор є сукупність факторів і виконавців, що беруть участь у виробництві і передачі повідомлення» [Там само, с 64]. Значну увагу ролі посередників між автором і читачем, у тому числі редактора і книгопродавця, приділив і М. Червинський [Там само, с. 45—55].

 «Книга, будучи формою соціалізації літературних творів, — явище суспільне; з цим поняттям навряд чи виправданим буде асоціювати твір, не опублікований (не тиражований) у тій формі, яку можна трактувати як суспільне визнання його значення», — так вважає М. Ф. Кодак [25, c. 87].

Досліджуючи книгу як засіб наукової комунікації, І. М. Волгіна  представила «комунікаційний цикл»  як такий, що складається з наступних  елементів: «Наука, що оточує дійсність»; «Сприйняття дійсності автором»; «Створення тексту — продукту відображення дійсності»; «Моделювання тексту редактором і рецензентом»; «Тиражування і поширення інформації через книгу в системі наукової комунікації»; «Сприйняття і трансформація інформації фахівцем», з поверненням до першого елемента.

І. Г. Моргенштерн, говорячи про властивості сучасної книги, виділив «наявність обов'язкового етапу  редакційно-видавничої підготовки твору  до його розмноження, копіювання або  використання» [24, c. 45]. На наш погляд, такий етап є обов'язковим не тільки для сучасної книги. Навіть у далекому минулому «розмноженням» (тобто перепискою) книг займалися не самі автори творів, а комунікаційні «посередники», які виділилися в особливі професії — переписувачі і т.п. Крім того, для функціонування книги в суспільстві необхідні не тільки видавці і поліграфісти, але й розповсюджувачі книги, організатори її. використання і, нарешті, споживачі інформації, читачі. Без кожного з цих елементів комунікаційного процесу книга не є книгою. І. Г. Моргенштерн і сам прекрасно розуміє, що «книга і читач поза книжковою справою не існують» [25, c. 11], а структура книжкової справи включає не тільки процес створення книги [Там само, с. 12].

Цитовані думки підтверджують, що місце книги в соціальному  комунікаційно-інформаційному процесі визначене нами правильно. Разом з тим зазначимо, що були висловлені й заперечення того, щоб пов'язувати визначення Книги з її зв'язком з книжковою торгівлею і бібліотеками. Зокрема, А. А. Соляник писала: "... є книги, що надходять до бібліотек не через книжкову торгівлю, а як обов'язковий примірник, як дар, за обміном, шляхом копіювання необхідного файлу з повнотекстової бази даних в Internet" [25, c. 34]. На наш погляд, перелічені шляхи надходження в бібліотеки окремих примірників книг не є запереченням проти необхідності певного суспільного інституту, який би займався книго розповсюдженням. Цей суспільний інститут позначений тут як "книжкова торгівля".

Що ж стосується бібліотек, то їх роль полягає, перш за все, у зберіганні документів, призначених будь-якому (абстрактному, не визначеному заздалегідь) споживачу інформації, тобто у виконанні меморіальної функції. При цьому маються на увазі бібліотеки як публічні (громадські), так і приватні (чи особисті). Саме завдяки цієї функції вони мають можливість забезпечити доступ до інформації, яка міститься у документах-книгах, і таким чином сприяють виконанню книгою її суспільного призначення. Забезпечення доступу до повнотекстових баз даних повинно відбуватися так само, як до традиційних документів: відповідно до їх статусу — опубліковані вони чи неопубліковані. Як відомо, умови використання неопублікованих документів відрізняються від поводження з документами опублікованими.

Незважаючи на те, що Б. С Ілізаров відносить книгу до документів, і у його висловленні ми зустрічаємо вислів «власне документи». Що ж це за документи, протиставлювані книзі? Спробуємо показати їхнє місце в системі документальних комунікацій, розширивши дану вище схему і включивши в неї інші, крім книжкового, канали документальної комунікації. Із загального числа документів, які є результатом первісного документування, виділяються, по-перше, документи, вихідні для створення книги, і, по-друге, документи, що утратили своє первісне призначення і передані на архівне збереження.

Отже, з погляду архівознавців, певно, саме первісні й архівні документи є «власне документами». Але в більш широкому значенні до числа документів відноситься і книга, що є результатом перетворення (видання, опублікування) документа вихідного. У цьому, і тільки в цьому сенсі книга, дійсно, вторинна стосовно документа.

ІІ.2 Специфічні функції і властивості Книги

Які ж нові функції  здобуває Книга, у порівнянні з родовим поняттям Документа? Це, по-перше, функція поширення інформації, або, як іноді говорять, широкого розповсюдження, на відміну від конкретно адресовано 
передачі інформації заздалегідь визначеному адресату. Процес підготовки документа до опублікування розрахований на те, що одержувачем інформації буде не якась певна людина, а якась аудиторія, масова або спеціальна, що представляє певні соціально-демографічні або професійні групи. Сам тираж, тобто кількість екземплярів опублікованого документа, не має принципового значення. Головне — це можливість одержати доступ до опублікованого документа будь-якому споживачу інформації. Цю рису книги відзначав М. І. Щелкунов як «передачу фактів і думок автора ... максимальному числу людей з витратою мінімальних зусиль з їх боку» [7, c. 45]. Вираження «максимальному числу людей» стикнулося з запереченнями книгознавців, тому що різні видання адресуються різним аудиторіям. А от підкреслення «мінімальних зусиль», що повинний додавати споживач для одержання інформації, зафіксованої в, книзі, варто було б підтримати і зробити метою діяльності комунікаційних посередників.

На думку К. Р. Симона, книгою треба назвати твір, «розмножений рукописним або різними механічними способами і призначений для ознайомлення з ним невиразно широкого кола читачів, як сучасних цьому твору, так і читачів наступних поколінь» [13, c. 76].

Велике значення в  призначенні книги для широкого, не визначеного заздалегідь кола читачів має не тільки установка  автора, з якою створюється документ, вихідний для книги, але й умови  поширення і використання книги, тобто діяльність комунікаційного  посередника-2. Система книгопоширення (книжкової торгівлі) здатна поширити безліч екземплярів видання серед невідомого заздалегідь кола осіб; бібліотеки забезпечують використання одного або декількох екземплярів видання найбільшим числом читачів.

В. М. Автократов для уточнення розходжень між книгами і некнижковими документами залучив класифікацію соціальної інформації «за сферою застосування», відповідно до якої виділяються: а) «універсальна» інформація, що адресується часто «всім і кожному»; б) «спрямована» інформація — призначена, як правило, вузькому колу фахівців і вчених; в) інформація, що може бути призначена конкретним особам — виконавцям і керівникам [23, c.43]. Перші два види інформації, за словами В. М. Автократова, «легко вписуються» у «контур» книг, а третій — у контур «власне документів».

Приведемо ще думку К. Р. Симона про Документ, що доповнює дане їм і процитоване вище визначення Книги. Тут мається на увазі той документ, що не входить в обсяг поняття Книга. Це — «твір писемності, призначений для ознайомлення з ним і наступним його використанням обмеженим, заздалегідь визначеним колом читачів (договір, жалувана грамота, судове рішення і т.п.), або одним читачем (приватний лист)».

З критикою визначення Книги, даного К. Р. Симоном, виступив також А. Я. Черняк. На його думку, «кількісна характеристика читацької аудиторії книги» невірна, тому що історія книги «знає чимало прикладів, коли автор або видавець свідомо обмежував цю аудиторію» [23, c. 47] Відразу А. Я. Черняк зазначив: «Настільки ж відомі випадки, коли під впливом тих або інших обставин подібні задумі: порушувалися і твори, призначені для вузького кола обраних, одержували найширшу читацьку аудиторію». Це зауваження, на наш погляд, зайвий раз підтверджує принципову необмеженість кола читачів-одержувачів книг.

Указівка на невизначеність кола одержувачів, яки; передаються  книги як джерела інформації, зближає  поняття Книги з поняттям засобів  масової комунікації. Не випадкові  багато сучасних дослідників визначають Книгу саме як засіб масової комунікації. Про властивості засобів масово комунікації,     до     яких     він     відносить     і     книгу

B. Ю. Іваницький,  наприклад,  пише:  «Основне завдання засобів масової комунікації в цілому ми можемо представити як розширення «природної» аудиторії в просторі і часі, передачу повідомлень споживачам у тих випадках, коли аудиторія не вміщається в радіусі безпосереднього контакту або ж коли безпосередній контакт із нею в принципі неможливий. Від засобів зв'язку засоби масової комунікації відрізняються тим, що передані ними повідомлення адресуються не конкретним особам, а «невизначеному колу осіб», як виражаються фахівці з авторського права. Усі засоби масової комунікації, включаючи і видання, характеризує в першу чергу саме їхня масовість» [25, с. 61—65].

Друга істотна риса книги, що відрізняє її від інших документів — це її активна роль у формуванні суспільної ідеології, науки, мистецтва, моралі, суспільної думки і т.д. Можна назвати її «функцією перетворення суспільної свідомості», «гуманістичною функцією», оскільки це -«функція впливу книги на нашу свідомість, функція, що активізує участь людини в перетворенні світу і самої себе» .