Співвідношення загального права з правом справедливості
Титулка
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ АНГЛІЇ………………………………………………………….…
1.1. Основні етапи розвитку
1.2. Особливості правової системи Англії………….………………………...……8
1.3. Структура правової
системи Англії…………………...………………
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАГАЛЬНОГО
ПРАВА, ЯК ПІДСИСТЕМИ АНГЛОСАКСОНСЬКОГО……………………………..
2.1. Поняття та особливості загального права……………………………………14
2.2. Передумови виникнення та
становлення загального права……
2.3. Співвідношення загального
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА НА ФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОГО ПРАВА…………………………………………………………21
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….……………………….……………24
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що своїм корінням англійське право йде далеко в минуле. На відміну від країн романо-германської правової сім'ї, де основним джерелом права є введений в дію закон, в країнах англосаксонської правової сім'ї основним джерелом права є норма, сформульована суддями і виражена в судових прецедентах. Для створення єдиної централізованої англійської держави, були створені королівські суди, практика яких поклала основу загальному праву, тобто загальному для всіх на території цієї держави.
Англійське право є тією правовою моделлю, яка сприймається протягом багатьох століть далеко за межами Англії. Англійська правова система належить до англосаксонської системи права або системи загального права яка є сукупністю національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку. В даний час під загальним правом мається на увазі такий тип правових систем, який склався під впливом системи і принципів англійського права. Цей тип права діє в тих країнах, які належать до англо-американської правової сім'ї (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.). Загальне право поширило свій вплив приблизно на третину країн сучасного світу. На основі загального права функціонує сучасна правова система Англії.
Об’єктом дослідження курсової роботи є правова система Англії.
Предметом дослідження є місце загального права в правовій системі Англії.
Мета дослідження визначена з урахуванням стану наукової розробки та актуальності теми дослідження значення та місця загального права у правовій системі Англії. Нашою метою є дослідити становлення та характерні риси правової системи Англії, поняття та особливості загального права та вплив загального права на формування англійського права.
Виходячи з мети даної роботи, варто зазначити наступні завдання:
- дослідити та проаналізувати
історію формування та
- дослідити та проаналізувати особливості правової системи Англії;
- дослідити та проаналізувати структуру англійського права;
- дослідити та проаналізувати
поняття та особливості
- дослідити та проаналізувати співвідношення загального права з правом справедливості;
- проаналізувати вплив
загального права на
Основними методами, що застосовуються в курсовій роботі, є порівняльно-правовий (проведення порівняння загального права та права справедливості); системний метод (дослідження поняття, системи та структури правової системи Англії).
Структура роботи. Структура роботи обумовлена метою, задачами, об’єктом і предметом дослідження та логікою викладення матеріалу. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел (10 найменувань).
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ АНГЛІЇ
1.1. Історія формування та становлення правової системи Англії
При вивченні англійської права знання історії є дуже необхідною складовою. Англійське право розвивалося автономним шляхом, контакти з Європейським континентом зробили на нього лише незначний вплив. Англійські юристи, применшуючи значення розвитку європейських правових систем і помилково трактуючи кодифікацію як розрив з традиціями, любить підкреслювати історичну спадкоємність свого права. Англійське право в його розумінні – це продукт тривалої еволюції, яка не ускладнювалася ніякими революційними заворушеннями. Але не слід перебільшувати цей «історичний» характер англійського права. Англійці люблять підкреслювати його, подібно до того як французи схильні говорити про раціональність і логічність свого права [3, с. 265].
Англійське право є тією правовою моделлю, яка сприймається протягом багатьох століть далеко за межами Англії. Окрім того, до XVIII століття історія сім'ї загального права була виключно історією англійського права. Отже, розвиток сім'ї загального права доцільно розглядати саме на прикладі історії англійського права. особливістю права Англії є безперервність і наступність його розвитку. Чинне англійське право і його інститути ніколи не відривалися від своїх історичних коренів і традицій, тож аналіз права при вирішенні конкретного питання тут завжди більше нагадує дослідження його історії.
В історії англійського права можна виділити чотири основних періоди [1]. Перший період передував нормандському завоюванню 1066 року. Протягом кількох століть до норманського завоювання Англія була об'єднана англосаксонськими королями в аморфне державне утворення, яке не можна було назвати централізованим. Природно, що в цей період в Англії була відсутня централізована правова система. Право цього періоду складається лише з місцевих звичаїв патріархальних англосаксонських племен, що мали локальний характер та істотно різнилися між собою. Місцеві суди у своїх рішеннях могли спиратися тільки на норми місцевих звичаїв і традицій.
Найвідоміші пам'ятники
стародавньої англійської
Можна сказати,
що закони старої Англії
Другий період - формування системи загального права завдяки діяльності королівських суддів від 1066 року до встановлення династії Тюдорів (1485 р.) [3, с. 265]. Праву цього періоду притаманні п'ять основних якостей: воно є королівським (створене за сприянням короля), судовим (створене судовою практикою), загальним (є єдиним для всієї країни), процесуальним (пріоритет надано не матеріальному, а процесуальному праву) та публічним (основну увагу в той час надають публічному праву і майже повністю ігнорують приватне право).
Завершується цей період першою кризою системи загального права, що привела до появи суто англійського феномена — права справедливості.
Третій період - реформування архаїчного загального права і перехід до сучасного права з 1485 до 1832 року. На цьому етапі норми загального права пристосовуються до вимог Нового часу. У боротьбі між правом справедливості та загальним правом перемагає справедливість: у 1616 році король Яків І наказав зберегти суди совісті, хоча суди загального права наполягали на тому, що робота судів совісті, які спиралися на право справедливості, підриває основу системи загального права і їх треба ліквідувати. Отже, норми права справедливості дістають перевагу, коли вони суперечать нормам загального права. Наприкінці XVII — на початку XVIII століття проводяться реформування й систематизація правил права справедливості, унаслідок чого право справедливості набуває формальних рис загального права, а суди совісті починають дотримуватися принципу прецедентного права. У XVIII столітті відносини між судами совісті і загального права нормалізуються.
Для третього
періоду характерне також
Четвертий період - з 1832 року і до наших днів. У цей період загальне право зустрілося з небаченим розвитком законодавства і повинно було пристосуватися до суспільства, де постійно посилюється значення державної адміністрації.
Для цього періоду характерні такі процеси:
- злиття загального права і права справедливості в єдину систему права, а також об'єднання судів совісті та судів загального права в єдину судову систему (як наслідок судової реформи 1873—1875 pp.);
- втрата загальним правом статусу єдиного провідного джерела права;
- перенесення акценту з процесуального на матеріальне право;
- посилення ролі законодавства як основного джерела права;
- активна робота щодо очищення права від архаїчних, давно не діючих актів і щодо систематизації нормативних актів (так, з 1870 до 1934 року парламент приймає 109 законів консолідації, які модернізують положення старих статутів);
- серйозні намагання кодифікувати деякі сфери англійського права (які, однак, були невдалими) [1].
Після 1914 року
відбувається розквіт
1.2. Особливості правової системи Англії
Характеристику правової системи Англії слід почати з того що власне англійське право діє тільки на території Англії і в Уельсі. Особливістю англійського права є те, що його система не визнає поділу на приватне і публічне право. Також не визнається виділення з норм цивільного права торгового права, як, скажімо, це прийнято у Франції, в Німеччині і в багатьох інших країнах. Пояснюється це принципом верховенства права. Принцип верховенства права - це фундаментальний конституційний принцип. Згідно з його вимогами всі рівні перед правом, оскільки закон не є єдиним (або переважним) джерелом правових норм [3, с. 339]. Держава виступає на правовому полі лише як один із суб'єктів права поряд з приватними особами. Тим самим і державі, яка має переслідувати публічний інтерес, і окремим людям, які повинні мати можливість переслідувати приватні інтереси, Доводиться доводити в суді свою правоту всякий раз, коли вони звертаються за правосуддям [5, с. 80].
Згідно з принципом верховенства права, англійський суд не поступається державі. Ось чому ніхто не може звинуватити суддів, що вони в змові з тими, у кого в руках перебуває політична влада в країні, або безпосередньо залежать від можновладців. В цьому полягає основа соціальної поваги до суддів, настільки традиційного для Англії і англійців. Над англійськими суддями можна сміятися, як над диваками, але їх не можна не поважати.
Інша особливість англійської правової системи полягає в тому, що прецеденти продовжують залишатися для неї основним джерелом вдачі. Тому є всі підстави відносити правову систему Англії до прецедентного типу права.
Останнім часом намітилася певна тенденція до зближення прецедентного і статутного права за їх функціональним значенням [4, с. 281]. Проте англійські юристи вважають, що і в цілому це тільки тенденція. Вона не веде до зміни типу права. Відомо, що прецедентна система права призводить до того, що рішення вищих судів мають обов'язкову силу як для них самих, так і для нижчестоящих судових інстанцій. Для права Англії це положення зберігається і сьогодні.
У системі англійського прецедентного права виділяють загальне право і право справедливості. Взагалі поділ права на загальне і право справедливості в Англії розглядається як фундаментальна характеристика англійської правової системи. Можна сказати, що англійський варіант, або еквівалент поділу права, унікальний у своєму роді і не зустрічається в інших країнах в такому вигляді. Але це така ж умовність, як підрозділ права на приватне і публічне, як це прийнято в країнах романо-германського права.
Право справедливості впровадилось в англійську правову систему в період XV-XVII ст. Воно з'являється в силу історичних причин. Але й понині в системі англійського права зберігається виділення загального права і права справедливості, незважаючи на те, що в 1873 і 1875 рр. англійський парламент прийняв ряд спеціальних законодавчих актів, відомих як закони про судоустрій (Judicature Acts). Законами наказувалося "об'єднання" права справедливості із загальним правом. Проте з цього починання мало що вийшло. "Насправді, - відзначають Рене Давид і Джон Бриль, - ця різниця продовжує залишатися фундаментальним для англійського права, і тому воно порівнянне поділом права на публічне і приватне в тому сенсі, що англійські юристи так само природно поділяються на юристів, що «працюють в загальному праві », і юристів, що «працюють у праві справедливості». Точно так же французькі юристи поділяються на тих, хто займається цивільними і кримінальними справами» [3, с. 288].
Формування загального права почалося з XI століття. І сьогодні воно продовжує відігравати суттєву роль в правовій системі як її ведучий компонент. Варто зазначити, що історично статутне право розвивається на тлі і в контексті загального права. Тому точніше було б сказати, що статутне право доповнює загальне право як систему.
Право справедливості історично виникає з рішень спеціалізованого органу - Суду канцлера, який спочатку не був пов'язаний нормами загального права [2, с. 146]. В Англії право справедливості як самостійне право існує поряд із загальним правом з XV ст. Після реформи 1863-1875 рр. право справедливості формально зливається із загальним правом, однак фактично його норми продовжують поширюватися на ряд найбільш важливих областей цивільного права. Наприклад, до права справедливості відносяться норми, що регламентують інститути довірчої власності, відповідальність за заподіяння шкоди та деякі інші області цивільно-правового регулювання.
Особливості багатовікового
розвитку права Англії як права прецедентного
визначили внутрішню
Разом з тим слід від мітити, що з практичної точки зору англійське право продовжує залишатися дуже ефективним, досить гнучким і соціально орієнтованим інструментом. Тому завдання кодифікації розглядається скоріше як політична вимога, а не назріла задача правового розвитку.
Серед найбільш важливих актів консолідованого законодавства можна відзначити, наприклад, Статут про сімейні відносини 1857 р., Статут про партнерські стосунки 1857 р., Статут про продаж товарів 1893 р., Статут про кримінальному праві 1967 р., Статут про поліцію 1997 р. і інші.
Перед консолідованими законодавчими актами не ставиться завдання повної кодифікації відповідних галузей права. Їх завдання - систематизувати та впорядкувати норми права стосовно окремих інститутів. Консолідація в основному полягає в тому, що норми, раніше розкидані по окремих статутах, прийнятим в різний час і з різних приводів, об'єднуються за предметним ознакою в одному акті. Поява консолідованого законодавства призвело до того, що до кінця XIX-початку XX ст. статутне регулювання охопило більшість галузей англійського права.
В даний час багато в чому завдяки масштабній законодавчої інтервенції Парламенту в розвиток англійського права і правову реформу статути розглядаються як найбільш значущі джерела правових норм. У всякому разі, статутна інтервенція дозволяє проводити перетворення оптимальним і соціально прийнятним шляхом, рішуче і швидко.
В сучасних умовах прецедентне право продовжує зберігати свої позиції у правовій системі Англії. Головне, воно залишається самостійним і повноцінним джерелом права. Норми прецедентного права безпосередньо регулюють ряд найбільш важливих інститутів сучасного права Англії. Це відноситься до таких областей, як договірне право, зобов'язальне право та ін. Прецеденти супроводжують практику застосування законодавства, оскільки на суди покладено завдання тлумачення, уточнення і розвитку положень статутного права. Фактично без прецедентного права в умовах Англії статутне право втрачає свій сенс і призначення і не може застосовуватися. І, тим не менш, все ж можна визнати, що в сучасних умовах прецедент починає поступово втрачати свою пріоритетність і винятковість.
Останнім часом серед джерел права Англії в значній мірі зросла роль делегованого законодавства. Особливо це стосується охорони здоров'я, освіти, соціального страхування, деяких областей процесуального права та ін. По суті делеговане законодавство являє собою відомче нормативне регулювання, здійснюване урядом та відповідними органами виконавчої влади на підставі повноважень, переданих (делегованих) Парламентом. Серед актів делегованого законодавства найбільшою силою володіють так звані накази в Раді, які видаються урядом від імені королеви і Таємної ради.
1.3. Структура правової системи Англії
Особливість системи англійського права полягає у тому, що вона не має точної класифікації галузей права, властивої континентальній системі. Відбувається розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реальна власність, квазідоговір, застава, шкода, придбання, процедури цивільні, кримінальні, магістратських судів та ін. На цей час засадничі галузі права набувають все більшого розвитку [7, с. 562]. Система англійського права поділена на чотири категорії галузей по дві у кожній: право кримінальне і цивільне; право публічне і приватне; право матеріальне і процесуальне; право муніципальне і публічне міжнародне. Процесуальне право має пріоритет над матеріальним правом. Панування прецеденту обумовило підвищене значення процедурно-процесуальних правил.
В Англії під публічним правом розуміється система норм, які поширюються на все населення країни, а під приватним — на окремих осіб і окремі території держави. Таке розуміння не збігається цілком із традиційним континентальним тлумаченням. Замість романо-германського поділу публічного і приватного права правові системи англо-американського типу керуються власним історичним поділом права на загальне право і право справедливості. Є лише слабке сприйняття категорій і понять римського права. Така відмінність у структурному поділі права двох основних типів правових систем (романо-германський та англо-американський) не є історично випадковим. Вона обумовлена різними історичними умовами їх становлення, особливостями культурного розвитку. Романо-германська система склалася раціональним шляхом, англо-американська — природно-еволюційним.
Основні категорії
цивільного права: контракти —
угоди, укладені між людьми (компаніями);
делікти — правопорушення, вчинені
фізичною особою проти людини,
чужої власності або репутації;
Основні категорії публічного
права: злочини —
Традиційно англійську систему права відрізняє принцип стабільності і додержання прецедентів навіть тоді, коли вони формально не мали обов'язкової сили. Впевненість громадян, державних службовців і посадових осіб в існуючому правовому порядку ґрунтувалася на минулій прецедентній практиці, яка вважалася непорушною доти, доки не з'являвся якийсь вагомий аргумент на користь її зміни. Суди завжди орієнтувалися на однаковий розгляд аналогічних випадків. Дотепер не тільки прецеденти, а й їх тлумачення залишаються незмінними.
Отже, історичний розвиток та еволюція права Англії має досить велике значення та є невід'ємною складовою становлення правової системи країни. Історичний розвиток формування системи права Англії ділиться на чотири певних етапи, кожен етап – це крок на шляху до побудови цілісної системи. Особливістю англійського права є те, що його система не визнає поділу права на приватне і публічне право, а має свій специфічний поділ права на загальне та право справедливості. Також не визнається виділення з норм цивільного права торгового права, як це можна спостерігати в романо-германській системі. Основу правової системи Англії складають чотири базові галузі. Це норми, які являють собою договірне право, деліктне право, право власності і кримінальне право. Система романських правових систем - це система раціональна і логічна, оскільки вона створена, якщо говорити про основоположні правові норми, працями університетів і законодавців. Англійське ж право створювалося без яких би то не було турбот про логіку, в рамках, які були нав'язані судовою процедурою.
РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА, ЯК ПІДСИСТЕМИ АНГЛОСАКСОНСЬКОГО
2.1. Поняття
та особливості загального
Ведучи мову про загальне право, слід розуміти, що це право всіх, тобто прийняте всіма народами, провінціями або країнами, що входять в те чи інше національно-державне об'єднання і застосовується на всій території цих країн. Саме таким був початковий сенс даного терміну стосовно до англійського права [5, с. 95].
Англійське загальне право історично виникло в XII ст., як право, загальне для всіх тих вільних жителів Англії, на яких тоді поширювалася юрисдикція (влада) королівського суду. Деякі науковці вважають, що під загальним правом також слід було б розуміти і римське право, і канонічне право. Адже в Середні століття ці системи правових норм також отримали повсюдне поширення на території більшості країн континентальної Європи. Їх так і називали jus commune. Однак і римське, і канонічне право спочатку мають мало спільного з англійським загальним правом.
У сучасному розумінні загальне право як сукупність норм і принципів, сформованих суддями, призначеними англійської Короною, протиставляється насамперед статутному праву, тобто тому праву, яке формується не судовою, а законодавчою гілкою влади через ухвалення відповідних статутів Парламентом. Саме в цьому сенсі слід розуміти зауваження Роско Паунда, авторитетного американського судді, який у своїй книзі, присвяченій загальному праву, зазначає: "Загальне право - це англо-американська правова традиція. Це традиції суддівського та юридичного мислення. Скоріше це особливі прийоми вирішення правових проблем, ніж фіксована сукупність певних правил і норм" [10, с. 42-43].
В даний час під загальним правом мається на увазі такий тип правових систем, який склався під впливом системи і принципів англійського права. Цей тип права діє в тих країнах, які належать до англо-американської правової сім'ї (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.) Загальне право поширило свій вплив приблизно на третину країн сучасного світу.
Таким чином, зміст поняття "загальне право" змінюється не залежно від того контексту, в якому воно вживається. Тому поняття загального права багатолике і багато в чому оманливе.
Отже, за основу поділу права на галузі можуть бути взяті різні критерії: форма і зміст правових норм (право процесуальне та матеріальне); предмет регулювання (право цивільне і кримінальне); суб'єкти правовідносин (право приватне і публічне), але вживання поняття "загальне право" передбачає зовсім інший підхід до визначення його природи. Цей підхід багато в чому обумовлений історичними коренями і походженням англійського права.
Основна частина норм
англійського права являє собою
результат самостійної
У сучасному контексті до області загального характеру відносяться ті принципи і норми, які не були офіційно проголошені Парламентом. У цьому сенсі англійське загальне право ближче до правового звичаю і являє собою неписане право, чим і відрізняється від римського або канонічного характеру, які з цих позицій навряд чи можна віднести до загального права [5, с. 96].
Авторитет і сила норм загального права багато в чому ґрунтується на старих традиціях, що сягають своїм корінням в історичне минуле англійської державності. Загальне право спирається не насилу державного примусу і авторитет законодавця, а на той вплив, що в англійському суспільстві традиційно надають кілька сотень людей, що входять в соціальну еліту країни, а саме англійські суди.
2.2. Передумови виникнення та становлення загального права
Одним з важливих наслідків
норманського завоювання було введення
централізованої системи
Уже при Вільгельмі Завойовнику (в 1086 р.) усі землі, що перебували у власності, були занесені в кадастрову книгу "Страшного суду". Податки, що сплачуються королівськими васалами, перевірялися спеціальним органом - Королівським радою (Curia Regis). Основними платниками податків того періоду були землевласники. При цьому певний інтерес для короля представляли не тільки земельні суперечки, але й кримінальні справи. Ось як про це говорять К. Цвайгерт і X. Кетц: «Для регулярного надходження в казну податкових платежів необхідно, щоб в країні панували мир і порядок. З цією метою створюється виняткова королівська юрисдикція щодо тяжких злочинів. Завдяки їй король отримує нове важливе джерело доходів у вигляді штрафів та конфіскацій майна. Таким чином, в XII-XIII століттях королівська юстиція поступово розростається з судової установи зі спеціальною компетенцією щодо вирішення спорів за участю держави в загальну юрисдикцію з широкими повноваженнями» [8, с. 277].