Стадії кримінального процесу України

                                   Варіант №1 

                                         План 

1. Введення
2. Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі України
3. Стадії кримінального процесу України
4. Висновок
5. Список використаних джерел

     Введення 

     Кримінальний  процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком.

     Процесуальні  правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної  діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального  процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів  кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне  судочинство - тотожні терміни. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах – слід відрізняти. Правосуддя – це розгляд у судових засідання  кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання  до осіб, винних у вчинені злочину, або виправдання невинних (ст.4 ЗУ “про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді  в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку і таке інше охоплюється поняттям кримінального  процесу.  
 

     Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі України 

     Презу́мпція (лат. praesumptio — «припущення») — припущення про наявність чи відсутність  певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується  життєвим досвідом.

     Презумпція  є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою ймовірністю  і застосовується в юридичній  практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні юридичної  справи.

     Принцип презумпції невинуватості в кримінальному  процесі є гарантією забезпечення і захисту прав і свобод людини та звучить наступним чином: особа  вважається невинною у скоєні злочину  та не може бути віддана кримінальному  покаранню, поки її провина не буде доведена в законному порядку  і встановлена обвинувальним  вироком суду. Тому злочинцем людину може назвати тільки суд у своєму вироку. Вперше даний принцип був  закріплений у Habeas Corpus Акті 1678 р. (Англія) і відноситься до числа основних прав і свобод людини. Презумпція невинуватості  закріплена у всіх міжнародних-правових документах, що визначають права людини (див. ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про  громадянські і політичні права  людини, ст. 6 Європейської конвенції  про права людини), і знаходить  своє відображення в ст. 62 Конституції  України. Зміст принципу закріплюється  в кримінально-процесуальних нормах:

     Визнати особу винним у скоєні злочину  може тільки суд обвинувальним вироком, що вступив в законну силу, (ст. 15 КПК). Презумпція невинуватості являє  собою об'єктивне правове становище. Тому висновки органу дізнання, слідчого, прокурора є їхнім особистим (суб'єктивним) переконанням у винності особи і  носять попередній характер. Остаточний же висновок про винність особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів  судом. До набуття законної сили вироку обвинуваченого не можна вважати злочинцем, тому що обвинувачений ще не є винним.

     Обвинувачений не зобов'язаний доказувати свою винність, тому що обов'язок доведення провини  особи лежить на обвинувачі. Це положення  засноване на ст. 62 Конституції України  і ст. 22 КПК – суду, прокурору, слідчому й особі, що здійснює дізнання, заборонено перекладати обов'язок доведення  на обвинувачуваного.

     Обвинувачення не повинно грунтуватися на доказах, що отримані незаконним шляхом, а також  на припущеннях. Тому всі сумніви  щодо доведеності провини повинні  тлумачитися на користь обвинуваченого (ст. 62 Конституції України, ст. 237 КПК).

     Кримінально-процесуальний  закон передбачає в числі підстав  для ухвали виправдувального вироку таку, як недоведеність участі обвинуваченого у скоєні злочину (ст. 327 КПК). Тому недоведена винність має таке ж значення, як і доведена невинуватість.

     Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу  і сприяє повному, безсторонньому, об'єктивному  дослідженню всіх обставин справи, що є життєво важливим для обгрунтованого і справедливого винесення судового рішення. Порушення даного принципу веде до порушення законності і прав людини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Стадії  кримінального процесу  України 

     Діяльність  уповноважених державою органів  здійснюється у певній послідовності  і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято йменувати  стадіями кримінального процесу.

     Стадії  є відносно відокремленими частинами  кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину  систему кримінального процесу.

     Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний  процесуальний порядок діяльності суб'єктів та їх правовідносин; зміст  та форма підсумкових рішень, які  приймаються на відповідному етапі  процесуального провадження.

     Кримінальний  процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії.

     Основні стадії:

     1) порушення кримінальної справи;

     2) досудове розслідування (дізнання  та досудове слідство);

     3) попередній розгляд справи;

     4) судовий розгляд;

     5) апеляційне провадження;

     6) касаційне провадження;

     7) виконання вироку.

     Перша стадія — порушення кримінальної справи — починається з моменту  надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у  законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про  злочин або з моменту безпосереднього  виявлення ознак злочину.

     Такі  заяви або повідомлення, а також  і безпосереднє виявлення ознак  злочину є юридичними фактами, які  породжують кримі-нально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов'язані  виникнення кримінального процесу  взагалі та початок його першої стадії — порушення кримінальної справи — зокрема.

     У цій стадії процесу компетентні  органи у специфічній процесуальній  формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання  пояснень, витребування матеріалів, провадження  оглядів тощо) з'ясовують наявність  у подіях ознак злочину.

     За  даними МВС України, протягом 1999 року було зареєстровано 558 716 злочинів. Протягом 2000 року тільки до слідчих підрозділів  органів внутрішніх справ (без врахування органів дізнання) надійшло 327 905 заяв і повідомлень про злочини. Згідно із вимогами статті 97 КПК України  слідчими МВС прийнято рішення по 320 858 заявах та повідомленнях про  злочини, що становить 97,9% всіх матеріалів дослідної перевірки.

     Стадія  порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення  кримшальної справи або постанови  про відмову в порушенні кримшальної  справи. В останньому випадку кримінальний процес не знаходить продовження. У  разі порушення справи кримінальний процес переходить до наступної стадії. Про порушення кримшальної справи слідчими МВС України в 2000 році було прийнято 300 594 рішення.

     Друга стадія — досудове розслідування. Вона полягає у провадженні органами дізнання та попереднього слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних  дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне  розкриття злочину, всебічне дослідження  обставин справи та викриття винних, виявлення  та усунення причин і умов, які сприяли  вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності  відповідальності осіб, які вчинили  злочин, і правильне застосування закону.

     У цій стадії кримінального процесу  особі, що вчинила злочин, пред'являється  обвинувачення і надається право  мати захисника та захищатись самому всіма передбаченими законом  засобами. До обвинувачуваного можуть застосовуватись запобіжні заходи — застава, взяття під варту й інші. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого.

     Основний  зміст розслідування становить  діяльність зі збирання, дослідження, оцінки, перевірки та використання доказів (доказування), розкриття злочинів, забезпечення встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

     Підсумкові  рішення, що приймаються у цій  стадії кримінального процесу, можуть бути такими: закриття справи; складання  обвинувального висновку та направлення  справи до суду; направлення справи до суду для вирішення питання  про застосування примусових заходів  медичного характеру,

     Третя стадія - попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування  справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається  до суду, де вона вивчається і вирішується  питання про можливість призначення  справи до судового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації  судового розгляду. Підсумковими рішеннями  у даній стадії кримінального  процесу є рішення про призначення  справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування  або про закриття справи.

     Четверта  стадія — судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні  із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності  дослідження доказів і всіх інших  принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників  процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв'язання справи по суті.

     У цій стадії вирішується питання  про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається  справедливе покарання особі, яка  вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального  судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до закону.

     Судовий розгляд кримінальних справ здійснюється місцевими та апеляційними судами України, які можуть розглядати по першій інстанції  справи, визначені законом.

     Головними учасниками процесу у цій стадо  є суд, прокурор, який підтримує обвинувачення, підсудний, захисник та потерпілий.

     Завершується  ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям  справи, або направленням справи на додаткове розслідування.

     П'ята  стадія — апеляційне провадження  — полягає у перегляді апеляційним  судом або Апеляційним судом  України, у зв'язку з поданою учасником  процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції.

     Апеляція  може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили, постановлені судами першої інстанції (місцевим судом, або апеляційним судом, який виступав як суд першої інстанції); на постанови  про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і  медичного характеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; на інші постанови місцевих судів  у випадках, передбачених законом.

     Апеляція  може бути подана потерпшим, засудженим, його захисником, прокурором та іншими зазначеними в ст. 348 КПК України  особами протягом 15 діб з моменту  проголошення вироку (ухвали чи постанови) суду першої інстанції, а засудженим, який перебував під вартою, —  протягом цього само строку з моменту  вручення йому копії вироку.

     Апеляція  може бути подана: на рішення місцевого  суду в відповідний апеляційний  суд (апеляційний суд області, апеляційний  суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд міста Києва, апеляційний суд міста Севастополя); на рішення апеляційних судів як судів першої інстанції — в Апеляційний суд України.

     Шоста стадія — касаційне провадження. Касаційне провадження — стадія кримінального процесу, в якій суд  касаційної інстанції, а саме Касаційний Суд України та Верховний Суд

     України, за поданням прокурора або скаргою  інших учасників процесу переглядає вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, що не набули законної сили, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а  також вироки, що набули законної сили, міських судів, військових судів  гарнізонів та ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків; з'ясовує об'єктивну істину і вирішує питання  про законність, обґрунтованість  і справедливість вироку суду, виправляє  допущені помилки і порушення.

     Касаційні скарги і подання на вироки і судові рішення апеляційних судів можуть бути подані протягом одного місяця з  моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під  вартою,— в той самий строк  з моменту вручення йому копії  вироку чи постанови. Касаційні скарги і подання на судові рішення місцевих судів та на ухвали апеляційних судів, постановлені щодо цих вироків, можуть бути подані протягом шести місяців  з моменту набрання ними законної сили.

     Сьома стадія — виконання вироку —  полягає в реалізації вироку, що набрав законної сили, та виконанні  рішень суду.

     До  виключної стадії належать перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме: відновлення  справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і  провадження в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

     Цю  стадію прийнято називати виключною  тому, що кримінальна справа перебуває  в ній в особливій, виключній  ситуації, коли переглядається законність та обгрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що набрали  законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Кримінальний  процес – це врегульована нормами  кримінально-процесуального права  діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття  злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Кримінально-процесуальне право є обов'язковим компонентом, важливою ланкою всієї системи права в Україні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'язане з іншими ланками, зокрема з матеріальним кримінальним правом.

     джерела кримінально-процесуального права  можна поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.

     До  першої групи входять:

     1) Конституція України;

     2) КПК України;

     3) закони про судоустрій, прокуратуру,  адвокатуру тощо. До другої відносяться:

     1) Укази Президента України;

     2) постанови Верховної Ради України;

     3)  рішення Конституційного Суду  України;

     4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

     Чинність  кримінально-процесуального закону в  просторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

     Чинність  кримінально-процесуального закону в  просторі означає, що порушення, розслідування  і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від  місця вчинення злочину.

     Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському  чи річковому судні, яке перебуває  поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками  України, здійснюється за кримінально-процесуальним  законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами,

     При виконанні на території України  доручень судів і слідчих органів  Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

     Чинність  кримінально-процесуального закону в  часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі. 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаних джерел 

1. Конституція України. –Відомості Верховної Ради України. – 2010.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Київ, 2010.
3. Мірошніченко Т.М., Філін Д.В. Система принципів кримінального процесу. – Харків, 2005
4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К., 1992.
5. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. – К., 1995.
6. Строгович М.С. Презумпция невиновности и право обвиняемого на защиту. – М., 2004
7. Бажанов М.,Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України. Особлива частина. – К. – Х., 2002.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.