Стан і перспективи зайнятості трудових ресурсів Франції в умовах інноваційних змін
Міністерство освіти і науки України
Київський національний
торговельно-економічний
Кафедра міжнародної економіки
Курсова робота
з курсу «Регіональної економіки»
на тему
«Стан і перспективи зайнятості трудових ресурсів Франції в умовах інноваційних змін»
Студентки 1 курсу ОЕФ
2 групи денної форми навчання
Лисової Дар’ї Сергіївни
Науковий консультант
асистент
Манжалій Світлана Миколаївна
Київ 2012
Зміст
Вступ
Трудові ресурси - особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якого визначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що саме трудові ресурси грають важливу роль, а також і забезпечує економічний розвиток цілої країни.
Об’єктом курсової роботи є трудові ресурси Франції.
Предметом роботи є особливості формування та використання трудового потенціалу Франції.
Мета даної курсової роботи є дослідження стану і перспектив розвитку трудових ресурсів Франції.
Завданням курсової роботи є:
- розкрити сутність поняття «зайнятість трудових ресурсів в умовах інноваційних змін».
- дослідити сучасний стан і дати оцінку зайнятості трудових ресурсів Франції.
- визначити проблеми зайнятості трудових ресурсів Франції в епоху міграційних рухів.
- дослідити передумови і чинники впливу на зайнятість трудових ресурсів Франції на сучасному етапі
- запропонувати напрями реструктуризації зайнятості трудових ресурсів в Франції.
- внести висновки і пропозиції.
Курсова робота складається вступу, шість розділів, висновків, списоку використаних джерел та додатків.
1.Економічна сутність поняття «зайнятість трудових ресурсів в умовах інноваційних змін»
Трудові ресурси — це частина населення країни, яка має необхідні фізичні і духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для праці в господарському комплексі. Чисельність трудових ресурсів характеризує масу живої праці, яку має суспільство для задоволення своїх потреб. Чисельність працездатного населення визначається: 1) загальною чисельністю населення; 2) його віковим і статевим складом; 3) чисельністю підлітків та осіб пенсійного віку, які працюють; 4) межами працездатного віку, встановленого у певній країні. Географічні відмінності у співвідношенні працездатного населення залежать головним чином від вікової структури, яка у свою чергу визначається типом відтворення населення. У країнах, що розвиваються, які мають високий приріст населення, трудові ресурси становлять 50—55 % усієї чисельності населення; в більшості розвинених країн (і в Україні) — 61—62 %.
З трудовими ресурсами тісно пов'язане поняття робоча сила. Йдеться про здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних і розумових здібностей, які вона застосовує у процесі виробництва. Робоча сила — це дієві трудові ресурси. Відтворення робочої сили включає фази виробництва, розподілу, споживання, обміну. Фаза виробництва — це процес кількісного та якісного формування робочої сили; фаза розподілу — це розміщення робочої сили за галузевими і територіальними одиницями; фаза споживання (використання) відображає структуру зайнятості; фаза обміну охоплює купівлю-продаж робочої сили, що є товаром.
У комплексному аналізі трудових ресурсів важливим є поняття "економічно активне населення" (тобто зайняте суспільно корисною діяльністю, яка приносить йому дохід). Згідно з рекомендацією ООН до цієї категорії належать не тільки фактичні працівники, а й безробітні, які шукають роботу. Отже, поняття "економічно активне населення" і "робоча сила" вживаються як синоніми. Поняття "трудова активність населення" відображає показники економічно активного населення, розраховані для певних вікових груп. Вона істотно коливається за країнами та регіонами залежно від рівня соціально-економічного розвитку. За даними МОП, трудова активність загалом у віці 25—45 років становила для чоловіків понад 95 %, для жінок — більше 50 %; найвища вона у чоловіків віком від ЗО до 50 років, у жінок — від 20 до 29 років. До економічно неактивного населення міжнародна статистика зараховує всіх, хто незалежно від віку не входить до категорії економічно активного населення. За даними МОП, останнє становить понад 3/4 усіх трудових ресурсів світу, з них 45 % припадає на економічно розвинені країни, 42 % — на країни, що розвиваються.
Важливе також поняття "зайнятість трудових ресурсів" (працездатного населення), тобто надання всім, хто бажає і здатний трудитися в суспільному виробництві, можливості працювати. Зайнятість характеризує забезпеченість населення робочими місцями і працею, як у цілому у світі, так і в різних галузях та країнах, відповідно визначається особливостями й рівнем соціально-економічного розвитку. Орієнтовно 3/5 економічно активного населення планети зайнято в сільському господарстві та суміжних галузях (лісництво, рибальство, полювання), 1/5 — у промисловості й 1/5 — в інших галузях (торгівля, транспорт, сфера послуг, управління тощо). Головна тенденція перерозподілу зайнятого населення між сферами застосування — абсолютне й відносне збільшення його в промисловості та сфері послуг за рахунок скорочення в сільському господарстві. В розвинених країнах частка зайнятих у промисловості коливається від 40 % у Німеччині до 26 % у Канаді, тоді як частка зайнятих у сільському господарстві — низька (від 2,3 % у СІЛА та у Великій Британії до 16 % в Італії). Натомість дуже висока і постійно зростає кількість зайнятих у галузях сфери послуг: 74 % — у США та 48 % — у Німеччині. У країнах, що розвиваються, навпаки, переважна частина населений зайнята в сільському господарстві: в Індії, Пакистані, Алжирі — на рівні 70 % (у промисловості — від 8 до 11 %, а в галузях обслуговування — від 12 до 17 %).
Ринок праці — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів через їх залучення до господарської системи на підставі товарно-грошових відносин. Для оцінювання національних ринків праці використовують такі поняття:
1) працездатне населення та його кількість;
2) пропозиція праці (частка населення, готова працювати на умовах постійної зайнятості та наймання);
3) зайняті через наймання (трудящі, які одержали роботу за найманням);
4) не зайняті за найманням (фактичний запас трудової праці, в т. ч. офіційно зареєстровані як безробітні);
5) потенційний запас найманої праці (особи, що самостійно забезпечують себе роботою; підприємці; особи, зайняті творчою діяльністю; члени кооперативів; фермери; особи, які живуть на доходи від власності).
На ринку праці існує безробіття. Розрізняють фрикційне, структурне та циклічне безробіття. Причиною першого є постійний рух населення (територіальний, професійний, віковий). Воно пов'язане із пошуком або очікуванням праці в найближчому майбутньому. Друге виникає під впливом науково-технічного поступу та галузевих змін у господарстві і пов'язане зі скороченням зайнятості у "старих" галузях та її збільшенням у нових. Циклічне безробіття зумовлюється фазами економічного циклу, зокрема фазою спаду, економічної кризи. Сума рівнів структурного і фрикційного безробіття утворює природний рівень безробіття. Останній не є фіксованою величиною й залежить від багатьох чинників (може становити 4—6 %). Американський економіст А. Оукен математично визначив залежність між рівнем безробіття й відставанням обсягу ВВП: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то скорочення обсягу ВВП становить 2,5 %. Ринок праці має інфраструктуру, елементами якої є: а) сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) й компенсації (допомоги з безробіття тощо);
6) служба зайнятості і працевлаштування;
в) система профорієнтації, професійної підготовки та перенавчання трудових ресурсів;
г) профспілкові організації та спілки працедавців тощо.[4,с.178]
Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність», інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
2. Передумови і чинники впливу на зайнятість трудових ресурсів Франції на сучасному етапі
Населення Франції налічує близько 65 млн чол. За чисельністю населення Франція займає 20-е місце серед 192 держав - членів ООН. Середня густота населення у Франції (105 чоловік на 1 км2) значно менша, ніж у її північних та східних сусідів. За цим показником Франція посідає 14-е місце серед країн Євросоюзу. Однак, так як майже дві третини території Франції зайняті лугами, горами і лісами, на решті території щільність досягає 289 осіб на 1 кв. Км
(Додаток 1).
Межа внутрішніх відмінностей проходить по лінії Гавр — Марсель: на схід від цієї умовної лінії густота населення більша, на захід — менша. Максимальних показників густота населення досягає у Фландрії, в басейні Сени, долинах Рейну і його приток, Рони і Ґаронни, на узбережжі Бретані і Провансу.
Понад 78 % французів живуть у містах. Характерною є домінуюча роль Парижа, де мешкає 1/6 всього населення. З інших тільки метрополітени Ліона і Марселя мають трохи більше мільйона жителів. Переважають малі і середні міста, а в сільській місцевості — хутори і невеликі села. Такий тип розселення спричиняє маятникові міграції. Так, 80 % працюючих на автомобільному заводі компанії «Пежо» в маленькому містечку Сошо проживають у навколишніх поселеннях. Така ж картина на металургійному комбінаті в Дюнкерку.[2,с.31]
Близько 5 млн чоловік мають іноземне походження (іммігранти, або іммігрантами були їхні батьки, бабусі і дідусі), з них 2 млн мають французьке громадянство. На 1000 осіб у середньому припадає 1,52 мігранта.
Статевовікова структура населення
- 0-14 років: 18,6 % (чоловіче населення 6,125,629 чол.; жіноче населення 5,838,925 чол.);
- 15-64 років: 65 % (чоловіче населення 20,963,124 чол.; жіноче населення 20,929,280 чол.);
- 65 років і старше: 16,4 % (чоловіче населення 4,403,248.; жіноче населення 6,155,767 чол.)
Динаміка населення
- Народжуваність - 12,73 народжень/1000 чоловік (2008 р.)
- Смертність - 8,48 смертей/1000 чоловік (2008 р.)
- Природний приріст - 0,574 %, 346 тис осіб(2010 р.)
Міське й сільське населення
Містом вважається населений пункт, де проживає не менше 1000 чол.:
- сільське населення - 23 %;
- міське населення - 77 %.
Чисельність населення найбільших міст: Міста з населенням від 1 до 3 мільйонів людей: Париж - 2,2 млн.(2009 р.) Марсель - 1,6 млн. (2007 р.) Ліон - 1,4 млн. (2007 р.) Лілль - 1,3 млн. (2007 р.) Тулуза - 1,1 млн.(2007 р.)
Щільність сільського населення: високий рівень щільності сільського населення (понад 97 осіб на 1 км2) характерний для родючих районів Північної Франції, морського узбережжя Бретані, рівнин Ельзасу і долин річок Рона і Сона.
Статево-вікова структура населення
- 0-14 років: 18,6% (чоловіче населення 6,125,629 чол.; Жіноче населення 5,838,925 чол.);
- 15-64 років: 65% (чоловіче населення 20,963,124 чол.; Жіноче населення 20,929,280 чол.);
- 65 років і старше: 16,4% (чоловіче населення 4,403,248.; Жіноче населення 6,155,767 чол.) ( 2009 р.).
- Середній вік:
- все населення - 39,4 року;
- чоловіки - 38 років;
- жінки - 40,9 років (2008 р.)
- Співвідношення кількості чоловіків і жінок: все населення - 0.956 (2007 р.)
Прогнози щодо територіальних відмінностей
Рік |
Населення |
1 |
7000000 |
400 |
12000000 |
800 |
8800000 |
850 |
6000000 |
1000 |
6500000 |
1200 |
12000000 |
1026 |
16000000 |
1300 |
15000000 |
1328 |
16000000 |
1330 |
12000000 |
1340 |
21000000 |
1345 |
20200000 |
1350 |
18000000 |
1400 |
12000000 |
1500 |
18000000 |
1600 |
20000000 |
1700 |
21471000 |
1800 |
27927000 |
1900 |
40493000 |
1950 |
41829000 |
2000 |
59278000 |
2011 |
62392846 |
Як припускає Національний інститут статистики й економічних досліджень, при збереженні нинішніх тенденцій:
- населення продовжить концентруватися в південних і західних районах континентальної Франції;
- населення деяких північно-східних регіонів знизиться;
- у половині регіонів число смертей перевершить кількість народжень;
- ця ситуація посилить вплив міграцій на розвиток демографічної ситуації;
- зі старінням представників покоління "бебі-бум" скрізь збільшиться середній вік населення;
- регіон Іль-де Франс виявиться найменш порушених цим старінням;
- регіонами з найменшим природним приростом будуть ті, де найсильніше зменшиться населення у віці до 20 і від 20 до 59 років.
3. Сучасний стан і оцінка зайнятості трудових ресурсів Франції
У Франції до працездатного
населення відносять всіх осіб у віці від 16 до
60 років. 16 років - це термін, який визначається
відповідно до завершення обов'язкового
шкільного навчання, 60 років - період виходу
на пенсію. Крім того, за рамками самодіяльного
працюючого населення залишаються учні
та студенти, які продовжують навчання
після 16 років, військові, що проходять
службу (за винятком кадрових військових),
безробітні та жінки, які займаються сімейним
працею.
Нагадаємо і про те, що при таких офіційних
оцінках в активне населення не включаються
учасники так званої «тіньової економіки».
Сюди відносяться іммігранти, які працюють
на підпільних підприємствах, пенсіонери,
які займаються офіційно не зареєстрованими
підробітками, студенти, практикуючі нелегальне
репетиторство і інші. Сюди треба додати
також всіх учасників торгівлі наркотиками,
займаються іншими підпільними спекуляціями,
проституцією та іншим. У Франції ця підпільна
економіка не настільки розвинена, як
в Італії, але все ж за різними оцінками
в ній зайнято понад 1 млн осіб. Оборот
діяльності у цій сфері перевищує 300 і
більше млрд франків на рік, що складає
в окремі роки 13% вартості ВВП Франції.
Зростання
народжуваності, зниження смертності,
масова імміграція та репатріація - всі
ці фактори суттєво збільшили трудові
ресурси країни. Зворотне вплив зробило
продовження термінів навчання, а також
збільшення тривалості навчальних занять
у зв'язку з розвитком вищої освіти. Чисельність
працездатного та працюючого населення
зростала під впливом все більшого залучення
жінок у діяльність за межами сім'ї.
Чисельність
працездатного населення країни в даний
час складає приблизно 2/3 загального населення
(у 1989 р. 34100000 чоловік, 61% населення). У 1946
р. число осіб в робочому віці не перевищувала
27800000 чоловік. Зіставлення із загальним
зростанням населення за післявоєнні
роки говорить про більш низьких темпах
зростання працездатних віків (приблизно
в 2 рази). Це пояснюється швидким збільшенням
числа дітей, осіб похилого віку, а також
змінами критеріїв включення в число працездатних
(підвищенням нижчого рівня з 14 до 16 років
і зниженням верхнього з 65 до 60).
За питомою вагою
працездатних вікових груп у населенні
Франція стоїть в одному ряду з багатьма
розвиненими західними країнами. Наприклад,
в 1989 р. у Великобританії та Італії показники
були однаковими з Францією (61%). Правда,
в Німеччині вони були більш високими
(68%).
|
Загальна чисельність робочої сили
Проаналізуємо таблицю.
Найвищій рівень робочох сили спостерігався у 2011 році(29 863 720 чоловік ), а найнижчий рівень у 1980 році (24 427 145).
1980 році, який має найнижчий рівень (24427 145,5).
Як
бачимо що кількість робочої сили зросла
на 21% за останніх 31 років.
Середня кількість становить
26 628 932,4.
Для цих розрахунків, ми отримали
результати 31-річного періоду 1980-2011 рр.. Грунтуючись на цій інформації,
ми можемо оцінити,
що в буде в наступних
роках.
4. Регіональні особливості та відмінності в розвитку та розміщенні трудових ресурсів Франції в умовах інноваційних змін
Францію ділять на 7 ройонів(Додаток2):
- Паризький район;
- Північний район;
- Східний район;
- Ліонський район;
- Південно-Західний район;
- Середземноморський район;
Найбільшим за площею (29% території і майже дві чверті населення) є Паризький район. Характеризується найбільш розвиненою обробною промисловістю, найінтенсивнішим сільським господарством, густою мережею шляхів сполучення. Ядром району є Великий Париж з його майже десятимільйонним населенням і найпотужнішим інтелектуальним потенціалом країни.
Північний район (Нор-Па-де-Кале) займає найменшу територію, але володіє значними трудовими ресурсами і економічним потенціалом..
Східний густозаселений — понад 190 осіб на 1 км2..
Ліонський район займає південну частину Франції і знаходиться між Східним і Середземноморським районами. За площею і кількістю населення район займає четверте місце у країні, зате значно поступається за щільністю населення найбільш густозаселеному (Північному) — майже в 3,5 разу.
Південно-Західний район .За площею район є другим у Франції, а за щільністю населення — останнім. Найбільш густозаселеними є долини Гаронни і Дордоні.
Середземноморський район. Центром французького Середземномор'я є понад мільйонний Марсель, який займає третє місце за чисельністю населення у Франції, після Парижа і Ліона.[3,с.266]
Питома вага трудових ресурсів серед міського населення вища, ніж серед сільського. Так, у великих і середніх містах вона становить 62—65%, а в сільській місцевості знижується до 56—57%. [1,с. 419]
Економічна діяльність в межах країни розподіляється нерівномірно. Найбільший контраст існує між Великим Парижем і іншою частиною країни. Понад 20% працюючих зайняті в Парижі та його передмістях, на частку яких припадає лише 2,2% території Франції. Цей же район виробляє більше 27% доходів і є найбільшим центром робочих місць вищої кваліфікації і головних офісів компаній.
У 1998 чисельність працездатного населення Франції становила понад 25,8 млн. осіб. Вперше вона стала швидко рости на початку 1960-х років, коли покоління дітей, що народилися в період повоєнного збільшення народжуваності, досягла працездатного віку. На цей же час припав зростання імміграції та збільшення зайнятості серед жінок. З початку 1980-х років темпи зростання трудових ресурсів сповільнилися і в 1990-1993 в середньому становили всього 0,3% в рік (в 1966-1980 - 0,9% на рік). Імміграція іноземних робітників практично припинилася, а багато молодих людей, щоб відкласти пошук роботи, продовжували навчання. Крім того, люди значно раніше, ніж раніше, почали йти на пенсію. Загальне число зайнятих не відставало від зростання чисельності працездатного населення і постійно росло до першого міжнародного нафтового кризи 1973. Потім, виключаючи короткий період зростання наприкінці 1980-х років, число зайнятих залишалося на одному рівні. Число робочих місць не відповідало чисельності працездатного населення, що призвело до значного зростання рівня безробіття. У 1975 тільки 4,1% працездатного населення було безробітним, а до 1998 їх частка склала 11,8%. У 1998 в країні налічувалося 22,7 млн. зайнятих. Ситуація із зайнятістю істотно розрізняється в трьох головних секторах економіки. У повоєнний час зайнятість у первинному секторі (сільське, лісове та рибне господарство) постійно зменшувалася і в 1996 становила лише 4,6% від загального числа зайнятих. Через економічного спаду і автоматизації праці зайнятість у вторинному секторі (промисловість, будівництво) знижувалася. У 1996 в цьому секторі працювали 25,9% всіх зайнятих, тоді як наприкінці 1960-х років - 40%. Однак швидко росло число робочих місць у сфері обслуговування, в 1996 тут працювало 69,5% усіх зайнятих. У 1998 жінки складали 44% всіх зайнятих, а число робочих місць для чоловіків через спад у важкій промисловості скоротилося. Зростання числа робочих місць з неповним робочим тижнем дозволив знайти роботу жінкам, особливо які мають дітей. Щоб скоротити витрати і підвищити свою конкурентоспроможність, фірми стали частіше вдаватися до використання кадрів, що працюють неповний робочий день. У 1998 частково зайнятими були 31,6% працюючих жінок і 5,6% чоловіків. Збільшилася також кількість тимчасових робітників. В цілому у Франції, як і в інших розвинених країнах, в 1990-і роки число постійних робочих місць скоротилося.
5. Проблеми зайнятості трудових ресурсів Франції в епоху міграційних рухів. Шляхи вирішення проблем і перспективи
Основні проблеми зайнятості населення
Зайнятість — суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка зазвичай приносить їм заробіток (трудовий дохід). Міжнародною організацією праці визначено найважливіші принципи зайнятості. Серед них — виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці. Примушування (в будь-якій формі) до праці не допускається, крім випадків, що встановлюються законодавством. Держава несе відповідальність за здійснення політики зайнятості, спрямованої на створення умов для реалізації права громадян на працю. Реалізація зайнятості включає систему соціально-економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та участю його в суспільно корисній діяльності. Зайнятість відображає весь комплекс взаємозумовлених економічних, соціальних і демографічних процесів розвитку суспільства і є важливою характеристикою його зрілості й прогресивності. Кількісно вона характеризується рівнем залучення населення (або окремих його груп) до суспільно корисної діяльності; вимірюється співвідношенням кількості зайнятих у господарстві до загальної кількості населення або його працездатної частини. Зайнятість характеризують також за такими основними пропорціями: розподіл зайнятих між сферами трудової діяльності й підготовка до неї (навчання з відривом од виробництва); розподіл між галузями господарства; поділ на зайнятих розумовою і фізичною працею тощо.
Щодо демографічного та промислового потенціалу Франції, то можна сказати, що природний приріст населення дуже низький, але уряд країни проводить державну політику заохочування народжуваності, яка дещо поліпшила показники приросту. Також можна сказати, що частка економічно активного населення (ЕАН) Франції не дуже висока, яка складає 25 млн. чоловік, або понад 40% все населення країни.
Зручне географічне
Дійсно, багато фахівців сходяться
на думці, що Франції потрібні іммігранти.
Наприклад, на півдні країни винороби
і садівники скаржаться, що не можуть
залучити достатньо працівників, незважаючи
на рівень безробіття, що перевищує 9%, а статистика ООН вказує
на те, що Франції щорічно необхідно залучати
1,7 млн. іммігрантів, щоб підтримувати
демографічний статус кво . Сьогодні про
імміграцію говорять ще й як про засіб
боротьби зі старінням нації.
Тим часом
імміграційний потік до Франції знаходить
всезростаючі обсяги. Згідно з переписом
населення 1999 р. загальне число іноземних
резидентів, які проживають у французькій
метрополії, включаючи 2,5 млн. іноземців,
що отримали громадянство Франції, склало
4,3 млн. осіб, що еквівалентно 7,4% населення.
Для порівняння: частка іноземців у населенні
інших розвинених країн у середньому складає
4,5%. При цьому 1,3 млн. із зазначених вище
4,3 млн. чоловік - це вихідці з Алжиру, Марокко
та Тунісу. Однак, це дані офіційної статистики.
Згідно ж з доповіддю, представленому
2 роки тому групою академіків і експертів
(Вища Рада Інтеграції), у Франції проживають
не менше 4-5 млн. одних тільки мусульман,
половина з яких має французьке громадянство.
Причому майже 3 млн. мусульман є вихідцями
з Північної Африки (1,5 млн. - з Алжиру, 1
млн. - з Марокко, решта - з Тунісу). Серед
мусульман також 350 тис. іммігрантів припадає
на Туреччину, 250 тис. - на Південну Африку,
що залишилися - на Близький Схід (в основному,
це курди і іранці). Таким чином, кожен
12-й житель Франції є вихідцем з мусульманської
держави.
Одночасно,
високий рівень оподаткування і велика
кількість адміністративних бар'єрів
у підприємницькій сфері призводять до
того, що індивідуальні платники податків,
які досить заможні і активні, залишають
межі Франції. Так, уже 300 тис. французів
проживають в південно-східній Англії,
де податки значно нижче і набагато простіше
відкрити власний бізнес. На еміграцію
населення впливає і ситуація з безробіттям
- тільки у 30% французів до 30 років є постійна
робота. Не дивно, що за останні роки понад
2 млн. молодих французів виїхало в США
і Великобританію. А влада, про що говорять
вищенаведені цифри, щоб підтримати стабільну
демографічну ситуацію, компенсують цей
відтік марокканцями та алжирцями. Подібна
ситуація ще більш посилює демографічну
кризу і підсилює відчуття французами
втрати своєї «національності» на тлі
поступово проникає в країну американської
моделі бізнесу.
6. Напрями реструктуризації
Реструктуризація — це процес здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правових форм, з метою фінансового оздоровлення, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції та підвищення ефективності виробництва.
Висновки
Чисельність
населення Франції становить 63,2
млн. чоловік (2005 р.) - це третє місце
серед європейських країн і двадцять перша серед країн
світу. Тривалий час природний приріст
населення в країні був дуже низьким, але
останнім часом, завдяки демографічній
політиці уряду, став дещо вище, ніж в інших
розвинених державах Європи. Населення
збільшується завдяки імміграції населення
з колишніх колоній, країн Східної Європи
і Північної Африки, Італії та Туреччини.
Показники природного руху: народжуваність
- 12,4 ‰, смертність - 9 ‰, природний приріст
- 3,4 ‰. Середня тривалість життя французів
- 79 років (83 - жінки, 75 - чоловіки).
За національним складом Франція - однонаціональних
держава. 93,6% населення країни - французи.
Національними меншинами у Франції є корсиканці,
баски, ельзасці, бретонці, фламандці.
У країні проживають вихідці з колишніх
колоній, а також близько 4,5 млн. алжирців,
іспанців, турків, португальців, італійців.
Більшість віруючих мешканців Франції
- християни-католики. Досить вагоме місце
в країні займає іслам. Його сповідують
вихідці з країн Північної Африки, колишніх
французьких колоній. Є також прихильники
іудаїзму, православ'я, протестантизму
та англіканства.
Розміщено населення по території країни
нерівномірно. Середня його густина - близько
110 чол./км2. У промислово розвинених районах
вона досягає до 300 чол./км2, тоді як в горах
щільність становить 20-30 чол./км2. 75% населення
Франції - це міські жителі, які в основному
проживають в 50 міських агломераціях країни
(понад 60% населення держави). Близько 1/5
жителів Франції проживає в Паризькій
агломерації. Великими агломераціями
є також Ліон (1,2 млн. чол.), Марсель (1,2 млн.
чол.), Лілль (1 млн. чол.). Сільське населення
зосереджене в невеликих населених пунктах
і хуторах.
У структурі зайнятості переважає сфера
послуг (71%), у промисловості зайнято близько
25%, в сільському господарстві - 4% економічно
активного населення. У Франції досить
великий рівень безробіття (12,4%).
Список використаної літератури
1.Олійник Я.Б., Географія. Україна і світ.-2008-с.419
2.Юрківський В.М., Регіональна економічна і соціальна географія(зарубіжні країни).-2001-с.31