Міністерство  аграрної політики України

Лубенський  фінансово-економічний коледж 
 
 
 
 
 

Курсова робота

 на тему:

«Стан та напрями удосконалення обліку нарахування відпускних в

СФГ «Солоницьке» Лубенського району Полтавської області» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Лубни-2011 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3

І. Організація обліку праці та її оплати в господарстві

1.1. Основні положення  і нормативні документи, що регулюють порядок обліку праці та її оплату……………………………………………………..5

1.2. Види і форми оплати праці……………………………………………..7

1.3. Склад фонду  оплати праці………………………………………………10

II. Облікова політика господарства………………………………………….11

III. Виробничо-фінансова характеристика господарства…………………..12

IV. Облік нарахування відпускних

4.1. Порядок нарахування  відпускних………………………………………19

4.2. Розрахунок  середньої заробітної плати………………………………...24

4.3. Порядок утримання  із сум відпускних…………………………………26

4.4. Синтетичний  та аналітичний облік розрахунків  по оплаті праці…….30

4.5. Автоматизація обліку нарахування відпускних………………………..37

4.6. Напрями вдосконалення обліку оплати праці та відпускних………….42

Висновки і  пропозиції……………………………………………………….45

Список використаної літератури……………………………………………48

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Серед факторів сільськогосподарського виробництва (праця — земельні угіддя — засоби і предмети праці) вирішальне значення належить трудовій діяльності людини. Жива праця створює нову вартість, частина якої споживається самими працівниками й одержується у формі оплати праці. Важливими факторами мотивації до праці є розмір оплати праці, тісно пов'язане з наслідками праці матеріальне стимулювання, участь у розподілі результатів господарської діяльності.

     Методологічні засади формування в бухгалтерському  обліку інформації про виплати (у  грошовій і негрошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та їх розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 26 «Виплати працівникам».

     Отже, усе вищевикладене пояснює актуальність вибраної теми з питань обліку розрахунків з оплати праці.

     Метою курсової роботи є вивчення ведення обліку розрахунків з оплати праці на підприємстві, зокрема відпускних; закріплення і поглиблення знань, отриманих в процесі навчання, вирішення поставлених завдань.

     Виходячи з вищесказаного в курсовій роботі поставлені і вирішені такі завдання:

1. обґрунтування актуальності теми дослідження;
2. вивчення теоретичних основ обліку розрахунків з оплати праці;
3. вивчення нормативно-законодавчих актів;
4. вивчення наукової літератури з даної теми;
5. здобуття практичного досвіду обліку розрахунків з оплати праці;
6. проведення аналізу організації обліку розрахунків по оплаті праці;
7. узагальнення результатів дослідження.

     Методи дослідження: системний аналіз, синтез, інформаційне моделювання.

     Об`єкт  дослідження курсової роботи: облік  розрахунків з оплаті праці, форми  і системи оплати праці в СФГ «Солоницьке» Лубенського району Полтавської області

     Джерелами інформації слугували:

1. Нормативно-правові акти, що стосуються заробітної плати.
2. Підручники відомих українських професорів, вчених.
3. Журнали та преса бухгалтерських видань.
4. Дані синтетичного, аналітичного та первинного обліку об’єкта дослідження.
5. Фінансова звітність підприємства, що досліджується.

І. Організація обліку праці та її оплати в господарстві

1.1. Основні положення  і нормативні документи,  що регулюють порядок обліку праці та її оплату

    Основні нормативні документи з обліку заробітної плати:

1. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010  № 2755-VI;

     Згідно  з Податкового кодексу України оподаткування доходів фізичних осіб регулюватиметься за новим принципом. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), а також дохід, отриманий платником податку як додаткове благо

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.71р. № 322 –УШ;

       Кодекс законів  про  працю  України регулює трудові відносини  всіх  працівників,  сприяючи   зростанню   продуктивності   праці, поліпшенню  якості  роботи,  підвищенню  ефективності  суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих,  зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в  першу  життєву  потребу кожної  працездатної людини.

3. Положення стандарт бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам». затверджений  Мінфіном України від 28.10.2003р.

     Методологічні засади формування в бухгалтерському  обліку інформації про виплати (у  грошовій і негрошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та їх розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 26 «Виплати працівникам».

     Виплати працівникам включають п'ять категорій: поточні виплати; виплати при  звільненні; виплати після закінчення трудової діяльності; виплати інструментами власного капіталу підприємства; інші довгострокові виплати.

4. Закон України «Про оплату праці» №108/95ВР від 24.03.1995;

     Законом України "Про оплату праці" встановлена  державна соціальна гарантія у вигляді  мінімальної заробітної плати, яка  є обов'язковою на всій території  України для підприємств усіх форм власності.

     Мінімальна  заробітна плата - це законодавчо  встановлений розмір заробітної плати  за просту некваліфіковану працю, нижче  від якого не може провадитися  оплата за виконану працівником місячну  або погодинну норму праці (обсяг  робіт).

5. Закон України від 15.11.96 р. №504/96-ВР "Про відпустки";

Цей Закон  встановлює державні гарантії  права  на  відпустки, визначає  умови,  тривалість  і порядок надання  їх працівникам для відновлення  працездатності,  зміцнення  здоров'я,  а  також   для виховання  дітей,  задоволення  власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

6. Інструкції по статистиці заробітної плати, яка затверджена  наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. №5;
7. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI;
8. Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-5.
9. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.98 р. №100;
10. Порядок надання документів і їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затверджений постановою КМУ від 26.12.2003 р. №2035;
11. Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України, затверджена постановою Правління ПФУ від 19.12.2003 р. №21-1.

1.2.  Види і форми оплати праці

     В основі організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.

     Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

     Тарифна сітка — складова частина тарифної системи, яка визначає співвідношення у рівнях оплати праці різних груп працівників сфери матеріального виробництва залежно від їх кваліфікації. Вона складається з певної кількості розрядів (не більше шести) і відповідних міжрозрядних коефіцієнтів. Тарифний розряд, присвоєний працівнику, є показником кваліфікаційного рівня, необхідного для виконання певної роботи. Кожний розряд має свій коефіцієнт, який показує, наскільки рівень оплати робіт цього розряду вище першого.

     Тарифний розряд — це елемент тарифної системи, який характеризує рівень кваліфікації виконавців певної роботи.

     При тарифікації праці розрізняють тарифікацію робіт і тарифікацію працівників. Тарифікація робіт являє собою сукупність методів обліку і порівняння затрат праці різних видів робіт залежно від характеру, якості та умов виконання. Залежно від способу виміру оплати праці (кількості праці або часу) розрізняють дві форми оплати праці: відрядну і погодинну.

     Розмір погодинної оплати праці залежить від кількості відпрацьованого часу, а відрядної — від кількості і якості виробленої працівниками продукції.

     Погодинну оплату праці застосовують переважно на роботах, які важко або неможливо облічити в інших, крім часу, вимірниках. Погодинну оплату праці поділяють на просту і погодинно-преміальну. [21]

     Проста погодинна оплата праці нараховується за погодинними тарифними ставками, місячними окладами за фактично відпрацьований час.

     При погодинно-преміальній оплаті праці працівники крім основного заробітку за відпрацьований час отримують ще й премії, що посилює їх матеріальну зацікавленість в результатах своєї роботи.

     Відрядна форма оплати має такі системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна і акордно-преміальна.

     При прямій відрядній оплаті розцінки за одиницю продукції (роботи) є незмінними, а розмір заробітної плати залежить від виробітку (чим вище виробіток, тим вище й оплата). Ця система оплати праці застосовується в основному в промислових цехах підприємств, а також в будівництві.

     При відрядно-преміальній оплаті праці, поряд з оплатою за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт, працівникам нараховують премії за перевиконання норм виробітку, за перевиконання місячних, квартальних, річних виробничих завдань. Ця система оплати праці використовується в ремонтних майстернях, автопарку, в рослинництві, тих галузях тваринництва, де продукція надходить протягом року.

     Найбільш прогресивною системою оплати праці є акордно-преміальна. Суть акордно-преміальної оплати праці полягає в тому, що оплата нараховується за одержання кінцевого виду продукції з урахуванням її кількості і якості.

     До розрахунків за продукцію протягом року працівникам видають аванс, який визначається за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт в рослинництві або кількості тварин, яких доглядають. В умовах колективного підряду за безнарядної форми організації обліку праці аванс кожному працівникові видають залежно від кількості відпрацьованого ним часу і його кваліфікації. Після закінчення збирання врожаю працівникам видають різницю між оплатою праці, нарахованою за продукцію, і сумою виданого протягом року авансу. Доплату за продукцію розподіляють між працівниками виробничих підрозділів пропорційно оплаті праці, нарахованої протягом року за обсяг виконаних робіт.

     Залежно від організації праці на підприємстві відрядна форма оплати може бути індивідуальною або бригадною.

     При прямій індивідуальній відрядній оплаті праці заробіток нараховується шляхом помноження розцінки на кількість одержаної продукції.

     Бригадна відрядна форма оплати праці застосовується тоді, коли за характером роботи неможливо організувати облік індивідуальної роботи.

     При бригадній відрядній оплаті праці загальна сума, яка нарахована за фактично виконану роботу, розподіляється між членами бригади пропорційно розрядам і кількості відпрацьованого часу відповідно табелю робочого часу.

     За видами заробітна плата у сільськогосподарських підприємствах, як і в інших підприємствах, поділяється на основну заробітну плату; додаткову заробітну плату; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

     Основна заробітна плата. Це — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. [22]

     Додаткова заробітна плата. Це — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

     Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумки роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлення зазначеними актами норм. 

1.3. Склад фонду оплати  праці

     Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

     Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво та за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії за виконання виробничих завдань і функцій.

     До  інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи року, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або здійснювані понад встановлені законодавством норми. До оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування І найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу, незалежно від джерела фінансування цих виплат. [31]

     Головним  критерієм при віднесенні тієї чи іншої виплати до складу фонду  оплати праці є її безпосередній зв'язок з виконанням роботи відповідно до трудо- вого договору. При цьому єдиним документом з питань визначення складу фонду оплати праці є Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5.

      Фонд  оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

ІІ. Облікова політика господарства

     Обліковий апарат СФГ «Солоницьке» Лубенського району Полтавської області організований за централізованою формою. При централізованій формі побудови бухгалтерії обліковий апарат зосереджений в центральній бухгалтерії і підпорядковується головному бухгалтеру в адміністративному та методологічному відношенні.

     На  СФГ «Солоницьке» застосовується журнальна форма обліку. Дана форма обліку базується на використанні накопичуваних журналів і відомостей, в яких дані первинного обліку систематизуються в розрізі синтетичних і аналітичних рахунків. Головними регістрами обліку при журнальній формі бухгалтерського обліку є журнали, допоміжні відомості та Головна книга. Але необхідно відмітити, що бухгалтерський облік на СФГ «Солоницьке» частково автоматизований. Виробничі звіти складають з метою обліку основних і допоміжних виробництв, витрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання, обліку капітальних інвестицій, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут. Підсумки виробничих звітів із деталізацією сум за синтетичними рахунками (субрахунками) переносять до Журналу-ордеру № 5 А с. г., На виконання Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і затверджених положень бухгалтерського обліку, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві, забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності на підставі п. Закону № 996 покладено на директора товариства.

     Ведення бухгалтерського обліку на СФГ «Солоницьке» регулюється наказом про облікову політику. Ведення бухгалтерського обліку на підприємстві покладено на бухгалтерську службу (бухгалтерію) на чолі з головним бухгалтером підприємства.  

ІІІ. Виробничо-фінансова характеристика господарства

     СФГ «Солоницьке» Лубенського району Полтавської області розташоване в зоні лісостепу в північно-східної частини  Лубенського району Полтавської області.

     Діяльність підприємства регулюється Статутом, Законами України та іншими законодавчими і нормативними актами. СФГ «Солоницьке» самостійно визначає напрямки сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України.

     Основним  завданням СФГ «Солоницьке» є ефективне використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів, виробництво товарної продукції рослинництва і тваринництва, а також, її переробка та інші види діяльності спрямовані на задоволення пайовиків підприємства, трудового колективу і всього населення. Майно підприємства і земля належить на праві спільної часткової власності його членам (пайовикам).

Таблиця 1

Структура земельних угідь.

     Як  видно з таблиці 1 загальна земельна площа землекористування         СФГ «Солоницьке» становить 1389 га . Порівняно з 2009 роком вона не змінилась, проте змінились сільськогосподарські угіддя на 11 га, проте збільшилась площа лісу на 10 га і інші сільськогосподарські угіддя. Розміри СФГ «Солоницьке» сприяють тому, що в господарстві створена одна механізована бригада.

     Галузь  тваринництва складається з однієї молочно-товарної ферми, однієї ферми  по відгодівлі молодняка ВРХ та свиноферми. В господарстві є автогараж, будівельна бригада, одна ремонтна майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки.

     Підсобне  виробництво включає млин, пилораму, кахельний цех.

     Розглянемо  обсяги і структуру реалізації сільськогосподарської  продукції в СФГ «Солоницьке» за 3 останні роки на основі таблиці.

Таблиця 2

    Структура товарної продукції.

     Дані  цієї таблиці свідчить про те, що в СФГ «Солоницьке» в структурі реалізації продукції в 2010 році порівняно з 2009 році зменшився об’єм рослинницької продукції, як в цілому та і по видах, тільки зернові і зернобобові збільшились. Так, в 2008 році зернові займали 36% від загального обліку реалізації, а цукрові буряки – 59%, разом продукція рослинництва – 82%. А вже в 2010 році на реалізацію зернових припадає 65%, цукрових   буряків 28% на всю рослинницьку продукцію всього 82% . За рахунок зернових рослинницька продукція не змінилась.

     При визначенні впливу спеціалізації на результативні показники, факторною  ознакою є коефіцієнт спеціалізації, який розраховують відношенням обсягу продукції основних галузей до загального обсягу товарної продукції. Коефіцієнт спеціалізації за 2010 рік по                                  СФГ «Солоницьке»становив 24,9, що свідчить про низький рівень спеціалізації.

     Виробничий  напрямок СФГ – зерново-буряковий з розвинутим тваринництвом. Аналізуючи стан розвитку рослинництва та тваринництва СФГ «Солоницьке», можна зробити висновок, що в 2010 році порівняно з минулими роками знизилась урожайність основних видів сільськогосподарських культур, впали середньодобові привіси свиней та молодняка ВРХ, зменшилися надої на 1 корову.

     За  останній рік в господарстві було скорочено поголів’я тварин. Це пов’язано, перш за все, з недостатньо  забезпеченістю тваринництва кормами, стали покращуватися умови утримання  худоби, по мірі можливості господарство забезпечене медикаментами, хоча існують перебої з постачанням електроенергії. Всі ці негативні фактори призвели до зниження продуктивності тварин, а саме порівняно з 2008 роком. Негативно впливає на продуктивність тварин, неналежна ветеринарна і зоотехнічна робота, мають недоліки організація і оплата праці в тваринництві.

Таблиця 3 

Аналіз  майнового стану СФГ «Солоницьке»