Становище молоді в Україні
20
Зміст
Вступ
1. Становище молоді в Україні
1.1. Проблеми молоді в основних сферах життєдіяльності 5
1.2. Зміни в системі ціннісних орієнтацій молоді 9
2. Найважливіші соціальні проблеми молоді
3. Значення державної соціальної допомоги для молоді 16
Висновки
Література
Вступ
У часи реформ, перебудов роль молоді в суспільних процесах зростає і, відповідно, особливої ваги набуває молодіжна політика держави. Тому в 90-х роках ХХ ст. політика незалежної Української держави щодо молоді зазнала істотних змін. Утвердилася державна молодіжна політика нового типу, яка, на відміну від патерналістської, виховної політики часів Радянського Союзу, своєю пріоритетною і специфічною спрямованістю покликана створити умови для якнайшвидшого соціального становлення молоді, щонайповнішої її самореалізації як у власних, так і суспільних інтересах, надати для цього необхідні гарантії.
Сьогодні діяльність органів державної влади в царині молодіжної політики на місцях потребує наукового осмислення. Постала необхідність глибокого аналізу пройденого етапу становлення державної молодіжної політики, оцінки її ефективності, перспектив соціальної та політичної орієнтацій у цілому, і здійснення на цій основі практичних кроків у вирішенні проблем молоді.
Відомо, що реформи, які покликані демократизувати державний устрій в Україні, передбачають суттєву децентралізацію владних повноважень. Місцеві органи влади завдяки цьому зможуть проводити більш самостійну (у межах компетенції) політику, у тому числі й молодіжну, максимально наближену до потреб підпорядкованої їм території. Регіони України мають свою, більше чи менше, виражену специфіку, яку, безумовно, потрібно враховувати при реалізації молодіжної політики на місцях. Практика і позитивний досвід здійснення державної молодіжної політики в одному регіоні в певних аспектах можуть бути неприйнятними для іншого. Водночас існує багато спільного в кожній сфері діяльності, а досвід роботи в одному регіоні може дати ще кращий результат в іншому. Тому практична діяльність на місцях вимагає збереження загальних підходів та механізмів реалізації державної молодіжної політики.
Відомо, що державна молодіжна політика, особливо регіональна, активно розвивається, реагуючи на всі зміни в суспільстві. З одного боку, вона є похідною від того, як відбуваються реформи в Україні, а з іншого, сам об’єкт молодіжної політики - молодь, за своєю природою є постійно змінним, тому вимагає відповідного коригування державної молодіжної політики на місцях. Така політика не може бути жорстким нормативним документом, який регламентує діяльність у молодіжній сфері. Зрозуміло, що в цей час вона вже не така, якою була два-три роки раніше, а тим паче на початковому етапі свого становлення. Для практичної роботи важливо знати, що відбувається у молодіжній сфері, як змінювалися напрями і пріоритети молодіжної політики, які форми та методи діяльності виявилися ефективними, а від яких за нових умов довелося відмовитися.
Становлення нових поколінь молоді як великих соціально-демографічних груп населення - визначальна складова процесу самовідтворення суспільства. Розвиток кожного молодого покоління відбувається на фоні і в руслі загальних тенденцій цивілізаційного поступу, розвитку конкретного суспільства як перехід молодої людини з одного якісного стану до іншого, якому відповідають зміни її правового статусу, соціально-економічного становища, способів залучення до соціальної структури, характеру життєдіяльності тощо. Держава, здійснюючи певну політику щодо молоді, може більшою чи меншою мірою сприяти цьому процесові, Водночас значний відбиток на його зміст і характер накладають місцеві особливості, конкретні умови і можливості кожного регіону.
1. Становище молоді в Україні
Створення необхідних умов і гарантій для соціального становлення і розвитку молоді - це постійний процес. Ці гарантії та умови, вочевидь, мають бути адекватними меті, яку ставить перед собою суспільство, та можливостям держави і, звичайно, становищу та запитам молоді; вони є своєрідним підґрунтям та відправним пунктом для розробки і провадження державної молодіжної політики як у країні взагалі, так і в кожному конкретному регіоні зокрема. Їх аналіз дасть можливість, з одного боку, оцінити характер і масштаби молодіжних проблем, а з іншого - визначити напрями, за якими державна молодіжна політика має здійснюватися більш активно та ефективно.
1.1. Проблеми молоді в основних сферах життєдіяльності
Якщо тенденції стосовно кількісних показників молодого покоління бодай на найближчі роки обнадійливі, то прогнози щодо його якісних характеристик - невтішні.
За даними соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, стан здоров’я молоді досить хворобливий. В Україні 74% населення віком 10-22 років хворіли впродовж 1999 р., і лише 21% респондентів вказали, що хвороби їх обминули. Погіршується здоров’я підлітків та молоді, про що свідчать основні показники захворюваності. Особливу тривогу викликає високий рівень захворюваності молоді на такі хвороби, як венеричні, злоякісні новоутворення, наркоманія, алкоголізм. Так, хоча в 1996 р. й припинилась тенденція до підвищення рівня захворюваності на хвороби, що передаються статевим шляхом, він залишається високим. Захворюваність на сифіліс у 1998 р. серед молоді 15-29 років становила майже 40,9 тис. осіб, що складало 58,8% усіх хворих. Поширюється епідемія СНІДу (щомісяця реєструється 500 і більше нових випадків ВІЛ-інфікування). Аналіз за віком хворих та інфікованих показав, що близько 80% серед них - це молодь. Найбільше уражених “чумою ХХ ст.” у Південному регіоні України, а також у Донецькій та Дніпропетровській областях. Соціальними групами населення, за рахунок яких перш за все збільшується кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, є ін’єкційні наркомани, а також особи з безладними статевими зв’язками. Вони становлять 83%. Тобто ризик бути інфікованим вірусом ВІЛ для них є найвищим у порівнянні з іншими групами населення. Водночас кількість наркоманів в Україні на 1.01.2000 р. перевищила 68 тис. осіб [1, 4].
Відзначається високий рівень поширення серед молоді алкоголізму. За даними дослідження 98% молодих людей віком від 16 до 22 років вживали легкі і міцні алкогольні напої. Захворюваність на хронічний алкоголізм на 10 тис. підлітків становить 0,4 випадка, на наркоманію - 2,5, токсикоманію - 0,7. На профілактичному обліку через зловживання алкоголем, наркотичними і ненаркотичними речовинами на кінець 1998 р. перебувало 10,7 тис. підлітків, з них 8,4 тис. взято на облік уперше в житті, що більше ніж у 1995 р. на 1,6 і 1,4 тис. відповідно [4].
Залишається високою смертність серед молоді (див. табл. 2.1), хоча її рівень дещо знизився протягом 1996-1999 рр. перш за все за рахунок зменшення смертності від нещасних випадків, отруєнь, травм серед чоловіків. У всіх статево-вікових групах основна причина смертності - нещасні випадки, отруєння, травми. Друга за значенням причина смертності молоді – самогубства [7].
За прогнозами спеціалістів окремі показники здоров’я населення, у тому числі молоді, погіршуватимуться.
Впродовж останніх років значних змін зазнала сфера освіти. 1999 р. прийнятий Закон України “Про загальну середню освіту”, у закладах освіти впроваджується чимало вітчизняних і зарубіжних технологій, спостерігається зростання мережі навчально-виховних комплексів як у містах, так і в селах, збільшується кількість студентів.
Водночас, значна кількість дітей та підлітків не охоплена систематичним шкільним навчанням. Зараз приблизно 30 тис. дітей шкільного віку не відвідують школу. Частина випускників 9-х класів щороку не продовжує навчання. 1998 р. таких було понад 4%. І хоча в 1999 р. їх кількість зменшилась удвічі, у деяких областях цей показник залишається високим (у Чернівецькій - 6,7%, Рівненській - 4,2%). Відчуваються значні проблеми із забезпеченням навчальних закладів необхідною навчальною літературою: 5-10-ті класи на 59%, 11-ті - лише на 34%8. У найбільш тяжких умовах працює сільська школа через незадовільний матеріальний стан та погані комунікації. У більш ніж 3,5 тис. сіл, де проживають діти 6-15 років, шкіл взагалі немає. Тому небажання пов’язувати своє життя з селом молоді люди пояснюють не лише незадовільними умовами проживання. За даними соціологічних досліджень Українського інституту соціальних досліджень 82% респондентів, які мають дітей, хотіли б, щоб їхні діти навчалися в місті [5].
Хоча мережа вищих навчальних закладів розширюється швидкими темпами, це істотно чином не впливає на доступність вищої освіти для широкого загалу молоді. Адже, незважаючи на те, що спостерігається певна регіональна та фахова оптимізація, потенціал мережі вищих навчальних закладів за регіонами суттєво диференційований. Аналіз ситуації свідчить про наявність міграційних потоків молоді за освітнім фактором у так звані “освітні регіони”: м. Київ, Дніпропетровську, Донецьку, Львівську, Одеську, Харківську, Тернопільську області, що, безумовно, потребує додаткових організаційних і матеріальних витрат з боку молоді. Слід також зазначити, що впродовж останніх років зростає кількість студентів, які змушені вирішувати питання оплати за своє навчання у вузі. Так, у 1997/98 навчальному році за кошти юридичних та фізичних осіб навчалися 44% першокурсників, а 1999/2000-го - більше половини [4].
Незважаючи на те, що серед всіх витрат на молодіжну політику найбільше коштів припадає на освіту (у середньому 90% загального обсягу), їх катастрофічно не вистачає і вони покривають лише потреби на фінансування заробітної плати, стипендій, харчування, що спричиняє поступове руйнування матеріальної бази навчальних закладів. Слід додати, що скорочуються загальні обсяги фінансування освіти: якщо 1997 р. на утримання закладів та установ освіти з Державного та місцевих бюджетів було спрямовано 5033,7 млн. гривень, то 1998-го - 4506 млн.10.
Останнім часом молодь стала дещо активніше займатися фізкультурою. На нашу думку, ця тенденція є реакцією, з одного боку, на підвищення цін на послуги, пов’язані з організацією інших форм дозвілля, а з іншого - очевидно, свідчить про сприйняття фізичної культури як засобу поліпшення здоров’я.
Зменшується кількість підприємств, установ, організацій, де проводиться фізкультурно-оздоровча і спортивна робота. На початок 1998 р. вони становили 41,5 тис., що на 1,3 тис. менше ніж 1992 р. Лише у 15% трудових колективів є фахівці з організації фізкультурно-масової і оздоровчої роботи. За останні п’ять років відзначається згортання фізкультурної роботи за місцем проживання населення через систему дитячо-підліткових фізкультурно-спортивних клубів. Найбільш загрозливі тенденції до згортання фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи спостерігаються на селі. Кількість тих, хто регулярно займався фізкультурним оздоровленням 1998 р., зменшилася на 59,4 тис. осіб порівняно з попереднім роком [4].
Хоча фінансування сфери фізичної культури і спорту з Державного бюджету України у 1998 р. дещо збільшилося, все ж таки воно останнім часом не перевищує 75% необхідного.
Безробіття, бідність, недоліки виховання й освіти молодого покоління тощо є підгрунтям для асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів серед дітей та молоді, рівень яких залишається високим.
1.2. Зміни в системі ціннісних орієнтацій молоді
Трансформація суспільного життя вивела на перші місця цінності особистісного рівня, які забезпечують власні потреби та комфортне самопочуття. Так, за результатами соціологічних досліджень, здійснених Українським інститутом соціальних досліджень разом з Центром “Соціальний моніторинг”, протягом останніх трьох років у системі ціннісних переваг і орієнтацій сучасної української молоді безперечну першість посідають цінності мікрорівня (сім’я, родичі, кохана людина, друзі). Тобто у молодих громадян України формується якісно нове сприйняття навколишнього світу крізь призму насамперед особистих інтересів. Зокрема, за даними опитування у вересні 1998 р. лише 5% респондентів зазначили, що найважливішим для них є необхідність зробити щось вагоме для народу й країни. Причому з віком більш бажаним стає відчуття спокою та можливості ні в що не втручатися, що свідчить про зростання питомої ваги тих молодих людей, які пасивно спостерігають за суспільними процесами.
Можемо стверджувати, і соціологічні дослідження свідчать про це, що здоров’я, професійна освіта, кар’єра, гроші та сім’я - основні складові життєвих цінностей сучасної молоді. Пріоритет тих чи інших цінностей залежить від віку, освіти, соціального статусу молодої людини та її життєвих можливостей.
У цілому серед сучасної молоді крім орієнтацій на матеріально-індивідуалістичні цінності все частіше спостерігається спрямованість на загальнолюдські цінності: щастя, кохання, взаєморозуміння, створення родини. Більшість з них вважає, що створення сім’ї необхідне для того, щоб жити з близькою, дорогою людиною (76%), народжувати дітей (74%). Благополуччя власної сім’ї респонденти у першу чергу пов’язують з високим рівнем матеріального добробуту (53%), далі - з відсутністю конфліктів, скандальних ситуацій (47%), негативних явищ (алкоголізм, наркоманія - 40%), з відвертими та щирими стосунками (42%) [5]. Але водночас, очевидно, мають рацію й ті соціологи, котрі вважають, що “негативізм перетворився на домінанту масової свідомості, де сформувалася достатньо стійка тріада оціночних характеристик: незадоволеність, недовіра, невпевненість. Для більшості населення характерна незадоволеність своїм становищем у суспільстві. Людина відчуває себе незатребуваною за нових соціальних умов, і соціальна незатребуваність породжує деморалізацію та соціально-політичну пасивність, небажання брати участь у чужих для неї суспільних явищах”.
2. Найважливіші соціальні проблеми молоді
Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.
Проблема бідності молоді загострюється тим, що більше половини юнаків та дівчат потерпають від нерегулярних виплат заробітної платні, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. 52% опитаних змушені ділитися своїми невеликими доходами, допомагаючи батькам чи іншим родичам. Водночас для значної частини населення країни очевидним є незаконне швидке збагачення окремих її громадян18, що підсилює незадоволення своїм матеріальним становищем.
Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчається, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. Протягом року третина молоді намагалася влаштуватися на роботу, проте пощастило лише 40% з них, адже головною ознакою становища молоді на ринку праці 1999 р. залишється диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї. В останні роки зростає вимушена незайнятість у вигляді зареєстрованого і прихованого безробіття, скорочується попит на робочу силу в усіх сферах господарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільними темпами розвивається підприємництво [7]. І така ситуація спостерігається в усіх регіонах України. Причому безробіття перш за все уражає молодь як носія робочої сили невисокої кваліфікації.
Надзвичайно складною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За даними державної статистики на початок 2000 р. на квартирному обліку перебувало понад 93 тис. молодих сімей, а впродовж попереднього року квартири одержали лише 752 сім’ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи надання квартир молодим сім’ям удвічі нижчі [7]. Проблема в тому, що, з одного боку, за нинішніх умов практично не виділяється житло для молоді за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а з іншого - молодь через низькі особисті доходи здебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобто ситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмів забезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо).
Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівчата, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу на місце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, залежить від працелюбства, настанов у батьківській сім’ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім’ї, віддаленістю населених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, проблемами сільської школи і т.д. Найбільше проблем у дітей та молодих людей, які мають слабке здоров’я. До того ж становище ускладнюється, наприклад, через скорочення мережі навчальних закладів для дітей з вадами розвитку, хоча кількість таких дітей в Україні зростає.
Молоде покоління занепокоєне станом свого здоров’я, що ускладнюється все меншою доступністю лікування для населення. І цьому є кілька причин. Найперша - тяжке становище вітчизняної медицини, головним чином через хронічне недофінансування. Так, замість 11 млрд. гривень, які Міністерство охорони здоров’я потребувало на 1997 р., було заплановано 3,4 млрд., а реально виділено лише 2,5 млрд., тобто галузь була профінансована менше ніж на 25%. У цілому на охорону здоров’я було виділено менше 3,1% валового національного продукту (ВНП). Нагадаємо, що за оцінками ВООЗ, якщо на потреби охорони здоров’я виділяється менше 6% ВНП, галузь вважається недієздатною [7]. Не поліпшилася ситуація з фінансуванням і в два наступні роки. Друга причина - значна частка платних медичних послуг навіть серед найнеобхідніших. Перш за все це стосується високих, особливо на фоні хронічних невиплат заробітної плати та значного безробіття серед молоді, цін на медикаменти. Третя причина - скрутне матеріальне становище молоді, що не дозволяє значній її частині як отримувати дорогі медичні послуги, так і забезпечити якісний рівень життя з відповідним харчуванням, відпочинком, житловими умовами тощо.
Тому в сучасних умовах, крім використання комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та організаційних заходів, спрямованих на боротьбу та профілактику інфекцій і неінфекційних хвороб, фінансування державних, національних та галузевих програм щодо запобігання і боротьби з багатьма хворобами і активне їхнє впровадження, особливої уваги потребує пропаганда та формування здорового способу життя в молодіжному середовищі. Нагальної реалізації потребує комплекс заходів як на загальнонаціональному, так і на рівні регіонів щодо формування дбайливого ставлення молодого покоління до свого здоров’я як до однієї з найбільших цінностей.
Різні категорії населення, у тому числі й молодь, дедалі більше переймаються проблемами викоренення правопорушень, інших антисоціальних явищ у молодіжному середовищі. Дослідження свідчать, що підгрунтям для негативних суспільних явищ є соціально-економічна нестабільність, недоліки в організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах, певна дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання, зниження виховного потенціалу сім’ї, неякісна організація праці на виробництві, негативний вплив антигромадських елементів, зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет, відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів, алкоголіків. Тобто проблема зниження рівня правопорушень та інших антисоціальних проявів зводиться до зменшення впливу на молодь вказаних та інших негативних явищ суспільного життя.
Варто зазначити, що молодь не завжди здатна виокремити свої соціальні проблеми за ступенем важливості. Так, якщо цілком зрозумілими є її побажання щодо реалізації програм, спрямованих проти поширення наркоманії та на збільшення кількості робочих місць (53% молоді вважають за необхідне впровадження державою програм боротьби з поширенням наркоманії серед молоді, 42% - програм створення робочих місць), то нічим іншим, як недбайливим ставленням до свого здоров’я і нерозумінням значущості, наприклад, профілактичних медичних обстежень, психологічного консультування, не можна пояснити ту обставину, що впровадженням таких програм опікуються лише 6% опитаних [5].
Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що соціальні проблеми молоді проявляються надзвичайно гостро, і найважливішими з них, на вирішення яких мають перш за все сконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:
- створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді та їхніх родин;
- проблеми працевлаштування;
- доступність отримання якісної освіти;
- здоров’я і можливості його збереження та поліпшення;
- проблеми забезпечення житлом;
- проблеми підліткової та молодіжної злочинності та інших антисоціальних проявів;
- проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.
Тобто соціальні проблеми молоді мають стати підгрунтям у визначенні напрямів державної молодіжної політики. Багатоманітність проблем та неоднакова їх гострота в різних регіонах вказують на те, що регіональна державна молодіжна політика не може провадитися за єдиним шаблоном, який, наприклад, міг би бути розроблений у Центрі. Копіювання досвіду іншого регіону без його адаптації до місцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Різноманітність соціальних проблем молоді потребує, зокрема на низових рівнях регіональної державної молодіжної політики, абсолютно конкретних і адекватних до ситуації підходів у їхньому вирішенні.
3. Структура державної молодіжної політики
Державна молодіжна політика - складне, багатогранне явище, що мае чітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо. Це відбивається на її структурі, усвідомлення якої дає важливе методологічне підгрунтя для удосконалення і розвитку політики стосовно молоді.
Погоджуючись з думкою науковців, які стверджують, що державна молодіжна політика реалізується на всіх рівнях держави і суспільства, вважаємо, що буде логічно вести мову про державну молодіжну політику України в цілому, про державну молодіжну політику державних структур (міністерств, відомств - освіти, культури, охорони здоров’я тощо). Тобто державну молодіжну політику в межах своєї компетенції провадить кожний центральний орган державної влади та управління.
У сфері, якою опікується той чи інший орган, ця діяльність проявляється більшою чи меншою мірою і справляє безпосередній чи опосередкований вплив на молодь. Вона певним чином позначається на всіх рівнях адміністративної структури країни.
Споріднена за напрямами діяльність відомств створює відповідний сектор державної молодіжної політики. Наприклад, проблеми освіти молоді перебувають у сфері діяльності Президента України, Верховної Ради, уряду, міністерств освіти і науки, аграрної політики, охорони здоров’я, інших міністерств та відомств.
Разом з недержавними інституціями, у частині їхньої діяльності, що сприяє здійсненню ДМП у цьому напрямі, вони й формують державну молодіжну політику в секторі освіти. Аналогічно формуються й інші її сектори [1].
Таким чином, регіональна державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший - політичної організації, що включає сукупність “молодіжних” органів державної влади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, саму молодь тощо.
Другий елемент - політична діяльність владних інститутів та відносини між ними. І нарешті, третій елемент - політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.
Висновки
Під час дослідження, формування та реалізації державної молодіжної політики важливо мати на увазі тенденції щодо розширення прав регіонів, підвищення ролі місцевого самоврядування у вирішенні проблем місцевого значення, у тому числі й молодіжних.
Окреслена структура державної молодіжної є наслідком структурованості політичної системи та її функціонування і вказує на основні функції та напрями діяльності органів державної виконавчої влади, які безпосередньо відповідають за провадження цієї політики, та інших суб’єктів.
Разом із створенням в Україні центрального державного органу, безпосередньо відповідального за реалізацію державної молодіжної політики, та підпорядкованих йому відповідних органів на місцях формально вирішене питання координації цієї роботи. Для ефективного її провадження вбачається необхідним утворення подібних структур у кожному секторі державної молодіжної політики, особливо на вищих рівнях адміністративно-
Структура державної молодіжної політики підкреслює міжсекторальний характер діяльності “молодіжних” органів державної виконавчої влади, необхідність надання їм функцій ідеолога молодіжної політики, міжгалузевого і міжвідомчого організатора, координатора всіх дій держави стосовно молоді. Такий висновок може слугувати підгрунтям для прийняття управлінських рішень стосовно статусу відповідного органу державного управління, а також напряму організаційних нововведень щодо виконання ним інших функцій галузевого характеру.
Дієвість державної молодіжної політики підвищиться за умови продовження вертикалі виконавчої влади всіх суб’єктів державної молодіжної політики, передовсім органів влади, які є безпосередньо відповідальними за її провадження, до рівня невеликих населених пунктів, мікрорайонів, підприємств, організацій. Це сприятиме розвитку молодіжної інфраструктури на всіх рівнях, кожний елемент якої, з одного боку, докладатиме зусиль до її здійснення, а з іншого - розширюватиме для молоді можливіть вибору, що позитивно впливатиме на формування високоструктурованої державної молодіжної політики, тобто робитиме політику сприйнятливішою.
Ефективність державної молодіжної політики в кожному секторі залежить від його питомої ваги у всій державній молодіжній політиці. Тобто необхідно визначати пріоритети на кожному рівні її провадження, враховуючи той факт, що для кожного регіону в певний час вони можуть бути різними.
Література
1. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення.-К.: Наук. думка. - 1993. – 547 с.
2. Досвід розробки та здійснення регіональної молодіжної політики: основні проблеми та шляхи їх подолання:(Наук. звіт)/УкрНДІ проблем молоді; Керівник теми Я.В. Немирівський. - № ДР 01964001545. - К., 1996.- 456 с.
3. азос Л.Д. Молодежная политика в Европейском Сообществе: структуры и подготовка молодежных работников. - К.,1994. – 438 с.
4. Бронза С. Д. Концепція молодіжної політики в Україні //Актуальные проблемы формирования личности. - Харьков, 1995. - С.168-172;
5. Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - С.13 -24.
6. Перепелиця М.П. Взаємодія органів державної влади і громадських організацій - чинник ефективного провадження державної молодіжної політики // Молодіжний рух України: історія та сучасність: Збірник матеріалів. - К.: НВФ «Студцентр»/НІКА-Центр. - 1998. - С.96-102;
7. Перепелиця М.П., Немирівський Я.В. Практика та досвід реалізації державної молодіжної політики в Україні на регіональному та місцевому рівнях: Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в Україні. - К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. – 547 с.