Становление и развитие кредитной системы. 2

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Кафедра економічних дисциплін

курсова РОБОТА

з курсу “Гроші та кредит”

                   на тему: «СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ»

КИЇВ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Та частина  уряду економічної політики, яка намагається контролювати розмір загального запасу грошей (і інші високоліквідні фінансові активи, які є близькими замінниками грошей) доступні в національну економіку для досягнення політичних цілей, які часто частково суперечать один одному: контроль темп зростання загального рівня цін ( інфляції ), прискорення або уповільнення загальних темпів економічного зростання (в основному шляхом впливу на процентні ставки, які складають такий великий частки витрат постачальників для нових інвестицій, а частково шляхом надання впливу на споживчий попит завдяки наявності споживчого кредитування та іпотеки гроші), управління рівнем безробіття (стимулюючий чи гальмуючий загального попиту на товари та послуги, маніпулюючи кількість грошей в руки споживачів та інвесторів), або впливають на обмінні курси, на яких національні валютних торгах на інші іноземні валюти (в основному, натиснувши внутрішні процентні ставки вище або нижче іноземних процентних ставок з метою залучення або перешкоджати іноземні заощадження від в'їзді або виїзді внутрішніх фінансових ринків). Грошово-кредитна політика, як кажуть, "легкий", "вільні", або "експансії", коли кількість грошей в обігу в даний час різко збільшилася і короткострокові процентні ставки, таким чином штовхають вниз. Грошово-кредитна політика називається "жорстка" або "обмежувальна", коли кількість грошей, доступних в даний час знижується (або ж можуть рости тільки більш повільними темпами, ніж у недавньому минулому) і короткострокові процентні ставки, таким чином підштовхують до більш високих рівнів. [11, c.391-405]

Розробка  грошово-кредитної політики спирається на загальні цільові орієнтири економічного розвитку країни і включає в себе визначення стратегічних цілей і  основних завдань грошово-кредитної  політики на планований період (рік), розробку заходів регулювання спрямованості  грошових потоків, динаміки і пропорцій  грошово-кредитних показників, конкретизацію  напрямів вдосконалення банківської  і платіжної систем, їх нормативно-правової бази, розвиток ринку цінних паперів, політику валютного регулювання, напрями міжнародного співробітництва та ін. [13, c.97-115]

Юридичну  базу грошово-кредитної політики складають  Основні напрями грошово-кредитної  політики держави. Цим законодавчим документом визначаються найважливіші параметри розвитку грошово-кредитної  сфери, цілі, завдання і пріоритети грошово-кредитної політики держави. У даному документі конкретизовані на планований період заходи, що забезпечують досягнення поставлених цілей, і  визначені механізми регулювання  і контролю.

Основні напрями взаємопов'язані з макроекономічною державною політикою: прогнозом  соціально-економічного розвитку країни на черговий період, бюджетно-податковою політикою (державним бюджетом країни на черговий період), із зовнішньоекономічною політикою (прогнозом платіжного балансу  країни). У цих цілях центральний  банк взаємодіє з міністерствами фінансів, економіки та зовнішньоекономічних зв'язків, іншими органами державного управління, комерційними банками.

Методи  грошово-кредитної політики - сукупність прийомів і операцій, за допомогою  яких суб'єкти грошово-кредитної політики впливають на об'єкти для досягнення поставлених цілей.

Прямі методи - адміністративні заходи у формі  різних директив Центрального Банку  стосуються обсягу грошової пропозиції та ціни на фінансовому ринку. Ліміти росту кредитування або залучення  депозитів служать прикладами кількісного  контролю. Реалізація цих методів  дає найбільш швидкий економічний  ефект з точки зору центрального банку за максимальним об'ємом або  ціною депозитів і кредитів, за кількісними та якісними змінними грошово-кредитної  політики. При використанні прямих методів тимчасові лаги скорочуються. Тимчасові лаги - це певний період часу між моментом виникнення потреби  в застосуванні тієї чи іншої міри в сфері грошово-кредитної політики і усвідомлення такої потреби, а  також між усвідомленням потреби, виробленням думки і початком реалізації.[10, c.343-345]

Непрямі методи регулювання грошово-кредитної  політики впливають на мотивацію  поведінки господарюючих суб'єктів за допомогою ринкових механізмів, мають великий часовий лаг, наслідки їх застосування менш передбачувані, ніж при використанні прямих методів. Однак, їх застосування не призводить до деформацій ринку. Відповідно, використання непрямих методів безпосередньо пов'язано зі ступенем розвиненості грошового ринку. Перехід до непрямих методів характерний для загальносвітового процесу лібералізації, підвищення рівня незалежності центральних банків.

Так само розрізняють загальні та селективні методи:

Загальні  методи є переважно непрямими, що роблять вплив на грошовий ринок  в цілому.

Селективні  методи регулюють конкретні види кредиту і носять в основному  директивний характер. Завдяки цим  методам вирішуються приватні задачі, як обмеження видачі позики деяким банкам, рефінансування на пільгових  умовах.

Актуальність  теми даної курсової пов’язана зі значенням кредитної системи  та її розвитку.

Метою роботи є аналіз стану і розвитку кредитної  системи України в умовах становлення  ринкових відносин.

Об’єктом  дослідження є кредитна система  України.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних  і зарубіжних вчених в економічній  науці стосовно проблем функціонування кредитної системи.

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ  СИСТЕМИ

1. Зміст, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи

Грошово-кредитна система - це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

Сучасні гроші мають кредитну природу. І  тому сучасна банківська система  не просто прискорює обіг уже існуючих грошей, а створює нову грошову  масу завдяки мультиплікації банківських  депозитів. Це дає підстави розглядати не окремо грошову та кредитну системи, а їх симбіоз - грошово-кредитну систему.

Історії відомі два основних типи грошових систем.

Перший  тип - металевий обіг. Він виступає теж у двох формах: біметалізм, коли роль грошей законодавчо закріплюється за двома металами (золотом і сріблом), та монометалізм, коли роль грошей виконує один метал (золото або срібло).

Другий  тип - паперово-кредитна система грошового обігу, в основу якої лежать паперові та кредитні гроші.

Закон Грехема стверджує, що будь-який тип грошей є ціннішим у будь-якій іншій, відмінній від грошей якості, поступово зникає з обігу.

У популярній формі цей закон формулюють так: „погані" гроші витісняють „хороші" гроші з обігу. Наприклад, якщо функцію  грошей виконує худоба, яка не диференціюється  за якістю, то власники худоби намагаються  розрахуватись гіршою худобою, залишаючи  собі кращу для отримання від  неї транспортних послуг, м’яса, шкіри, молока. [21, c.165-186]

Об’єктами грошово-кредитної системи є гроші, що в процесі історичного розвитку змінюють свої форми, види та функції. Розвтотк ринкового господарства урізноманітнює та ускладнює зв’язки між економічними суб’єктами, що призводить до збільшення проміжку часу між виробництвом і  реалізацією товарів та послуг, і  тому найбільш розповсюдженою формою грошей стають кредитні гроші.

Сучасний  грошовий обіг здійснюється у двох формах: безготівковій та готівковій.

Готівкові гроші (символічні або декретні гроші) - засоби обігу у формі банкнот і розмінних монет, монопольне право на випуск яких законодавчо закріплене за державою. Серед них:

Банкнота (банківський білет) - грошові знаки, випущені емісійними банками. В сучасних банкнотах немає власної внутрішньої вартості, тому їх називають борговими зобов’язаннями банків.

Чек - наказ власника рахунка (чекодавця) кредитній установі, яка його обслуговує, сплатити певну суму грошей чеко держателеві.

Вексель - боргове зобов’язання позичальника кредитору про повернення боргу в призначений строк з виплатою процента.

Безготівкові  гроші - засоби обігу, які є борговими зобов’язаннями депозитних інститутів. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Депозитні гроші - система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунка на інший.

Кредитні  гроші є приватними грошима, бо їхньою основою є трансакційні депозити комерційних банків.

У сфері  безготівкового грошового обігу  рух грошей здійснюється у вигляді  перерахування сум через банківські рахунки. За цією формою здійснюються переважна більшість грошових операцій в економіці: розрахунки між самими підприємствами; між підприємствами та організаціями; між підприємствами, організаціями і населенням; окремі операції з бюджетними коштами тощо. [16, c.54-64]

Суб’єктами грошово-кредитної системи можуть бути представлені різними рівнями:

а) загальнодержавний рівень суб’єктів в особі центрального банку, міністерства фінансів, казначейства, органів нагляду за діяльністю банків, інститутів, що здійснюють контроль за грошовим обігом, тощо;

б) рівень комерційних банків, які не тільки прискорюють рух грошових засобів, але й беруть участь у продукуванні кредитних грошей завдяки мультиплікації банківських депозитів;

в) рівень небанківських фінансових і кредитних  установ;

г) рівень не фінансового сектору економіки, який включає в себе нефінансовий підприємницький сектор та сектор домогосподарств.

Суб’єктом грошово-кредитної системи може виступати й міжнародні фінансові  організації та грошово-кредитні інститути  інших країн.

2. Сутність грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна (монетарна) політика - це сукупність форм та засобів державного впливу на пропозицію грошей (МS) з метою забезпечення рівноваги між пропозицію грошей і попитом на них.

Головним  завданням монетарної політики є  визначення реального попиту на гроші  з боку економічних агентів і  забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому  зростанню обсягу виробництва без  загрози стабільності національної валюти та грошово-кредитного ринку  в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової.

Крім  того, монетарна політика покликана  вирішувати такі завдання:

• поліпшити структуру грошової маси;
• розширити сферу застосування безготівкових розрахунків;
• забезпечувати економічно обґрунтований рівень обмінного курсу національної грошової одиниці;
• забезпечити зростання обсягів валютних резервів центрального банку.

За кейнсіанською  та монетаристською концепціями  центральною проблемою грошової політики є маніпулювання грошовою пропозицією (МS) з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри. [18, c.398-409]

Кейнсіанська  концепція грошової політики передбачає, що:

• грошова політика менш впливова, ніж бюджетно-податкова;
• зміна грошової пропозиції (МS) може впливати на сукупні витрати (AD) опосередковано через зміну ставки процента (і);
• існують певні обмеження впливу грошової пропозиції (МS) на ставку процента (і), а ставки процента - на рівень інвестицій (І);
• коливання грошової пропозиції (МS) змінює ставку процента (і), яка визначає рівень інвестування, а інвестиції (І) як елемент сукупних витрат впливають на сукупний попит (AD) і рівноважний обсяг виробництва (Y).

Відповідно  до монетаристської концепції грошової політики:

• зміна грошової пропозиції (МS) безпосередньо впливає на сукупні витрати (AD), бо за основу береться рівняння обміну
• M. V = P. Y (1);
• зростання грошової маси (МS) призводить до зростання темпів інфляції (Р);
• маніпулюючи грошовою масою, не можна вплинути на ставку процента;
• головним засобом пожвавлення економіки має бути не стимулювання зростаючою грошовою пропозицією, а структурні зміни економіки, розширення виробничих можливостей.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних  та накопичу вальних засобів, яка  обслуговує економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а  також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей. [3, c.495-507]

З розвитком  форм товарного обміну та платіжно-розрахункових  відносин склад та структура грошової маси зазнали значних змін. На початку XX століття при золотому обігу структура  грошової маси була в розвину тих  країнах наступною: золоті монети складали 40%, банкноти та інші кредитні гроші - 50%, і залишки на рахунках кредитних  установ - 10%; напередодні Першої світової війни - відповідно 15, 22 і 67%. Вилучення золотих грошей спочатку з внутрішнього обігу, а надалі із зовнішнього внесло якісні зміни в структуру грошової маси. Повноцінні гроші (золоті) повністю зникли з обігу, домінуюче положення зайняли нерозмінні кредитні гроші, які стали функціонувати в готівковій та безготівковій формах.

Для аналізу  зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а надалі і в нашій  країні, стали використовувати грошові  агрегати МО, М1, М2, МЗ, М4.

Агрегат МО включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Металеві монети, що складають незначну частину готівки (в розвинутих країнах 2-3%), дають можливість особам здійснювати дрібні розрахунки. Ці монети карбуються з дешевих металів. Реальна вартість монети значно нижча за номінальну, щоб не допустити їх переплавку з метою прибуткового продажу у формі зливків.

Казначейські  білети - паперові гроші, емісія яких здійснюється казначейством. Паперові гроші в  даний час функціонують в слаборозвинутих  країнах. Переважна роль належить банкнотам, які за своєю сутністю близькі  в сучасних умовах до казначейських  білетів. [12, c.398-400]

Агрегат М1 складається з агрегату МО і засобів на поточних рахунках банків. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів в безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки. Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Саме агрегат М1 обслуговує операції по реалізації валового внутрішнього продукту (ВВП), розподілу та перерозподілу національного доходу, накопиченню та споживанню.

Агрегат М2 містить агрегат МІ, термінові та заощаджу-вальні депозити в комерційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Останні не функціонують як засоби обігу, але можуть перетворюватись на готівкові кошти або чекові рахунки. Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку. Термінові депозити доступні вкладнику лише при закінченні певного ороку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

Агрегат МЗ містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але знаходиться під її контролем, оскільки перетворення векселя в засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента.

Агрегат М4 дорівнює агрегату МЗ плюс різні форми депозитів в кредитних закладах. [6, c.582-585]

Між агрегатами необхідна рівновага, в іншому випадку  відбувається порушення грошового  обігу. Практика показує, що рівновага  буде, коли М2 > МІ (вона закріплюється  при М2 + МЗ >М1).

В цьому  випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу в безготівковий. При порушенні цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу  починаються ускладнення: недостатність  грошових знаків, зростання цін тощо.

Для визначення грошової маси держави використовують різну кількість агрегатів (наприклад, США - 4, Франція - 2). В Росії та Україні  для розрахунку сукупної грошової маси використовують агрегати МО, МІ, М2 і  МЗ. Дані грошові агрегати включають:

• МО - готівкові гроші в обігу;
• МІ, крім МО - кошти підприємств на розрахункових, поточних спеціальних рахунках в банках, депозити населення в ощадних банках до запитання, коштів страхових компаній;
• М2 дорівнює МІ плюс термінові депозити населення в ощадних банках, в тому числі компенсація;
• МЗ, складається з М2 і сертифікатів та облігацій державної позики.

Близько третини  грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші, причому має  місце тенденція зростання цього  грошового агрегату (МО). [15, c.594-595]

Збільшення  кількості готівкових грошей, які  обслуговують населення, а в сучасних умовах до них часто звертаються  юридичні особи, викликає нестачу грошей у держави. Перехід грошей з безготівкового обігу в готівковий - результат  жорсткої фінансової політики, який призведе до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності  держави впливати на реальні господарські процеси.

На грошову  масу впливають два фактори: кількість  грошей та швидкість їх обертання.

Кількість грошової маси визначається державою - емітентом грошей, а саме: його законодавчою владою. Збільшення емісії обумовлене потребами товарного обороту  і держави. В Україні головна  причина збільшення грошової маси - держава, точніше великий дефіцит  державного бюджету, який в значній  мірі погашався в 1992-1994 рр. випуском додаткових грошей в обіг. Товарний оборот в той же час в реальному  вираженні скоротився через падіння  темпів виробництва.

Інший фактор, який впливає на грошову масу, - швидкість  обігу грошей, тобто їх інтенсивний  рух при виконанні ними функцій  обігу і платежу. Для розрахунку цього показника використовують непрямі методи, серед яких:

швидкість руху грошей в кругообігу вартості суспільного продукту або кругообігу прибутків визначається як відношення:

Валовий національний продукт або національний прибуток. Грошова маса (агрегати МІ, або М2)

цей показник свідчить про зв'язок між грошовим обігом і процесами економічного розвитку;

обертання грошей в платіжному обороті визначається співвідношенням:

Сума  грошей на банківських рахунках Середньорічна величина грошової маси в обігу

Цей показник свідчить про швидкість безготівкових  розрахунків. Використовуються також  й інші показники швидкості обігу  грошей.

На швидкість  обігу грошей впливають загальноекономічні фактори, тобто циклічний розвиток виробництва, темпи його зростання, рух цін, а також грошові (монетарні) фактори, тобто структура платіжного обороту (співвідношення готівкових і  безготівкових грошей), розвиток кредитних  операцій і взаємних розрахунків, рівень процентних ставок за кредит на грошовому  ринку, а також впровадження комп'ютерів для операцій в кредитних установах  і використання електронних грошей в розрахунках. Крім цих загальних  факторів, швидкість обігу грошей залежить від періодичності виплати  доходів, рівномірності витрат населенням своїх коштів, рівня заощадження  і накопичення. [4, c.442-446]

Але так  як швидкість обігу грошей обернено пропорційна кількості грошей в  обігу, прискорення їх оборотності  означає збільшення грошової маси. Збільшена грошова маса при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку  призводить до знецінення грошей, тобто  в кінцевому підсумку є одним  з факторів інфляційного процесу.

3. Механізм грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості  країн:

1) забезпечення  високого рівня зайнятості робочої  сили;

2) стабілізація  цін і, відповідно, вартості грошей;

3) постійний  економічний ріст;

4) врівноважений  платіжний баланс та підтримання  стабільності валютного курсу.

Оскільки  центральний банк не обслуговує безпосередньо  господарюючих суб’єктів, можливості його впливу на економічні процеси  та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної  політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку  на кредитний ринок в цілому, а  селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних  банків.

До загальних  методів реалізації грошово-кредитної  політики належать:

• політика облікової ставки;
• операції на відкритому ринку;
• зміна норм обов’язкових резервів.

Політика  облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції. [17, c.72]

Комерційні  банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в  процесі рефінансування ¾ шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період. При проведенні політики “дорогих грошей” центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва. При політиці “дешевих грошей”метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту.

Рівень  облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок  капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження  ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку  в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного  курсу національної валюти. [8, c.416-418]

Зміна офіційної  облікової ставки є також свого  роду орієнтиром для комерційних  банків, що означає перехід центрального банку до нової грошово-кредитної  політики і стимулює банки вносити  корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час  даний метод грошово-кредитної  політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в  кредитах центрального банку. Тому зміна  облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні  з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції  на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобов’язання.

Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси.

Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій.

Даний метод  грошово-кредитного регулювання вперше почав застосовуватись у 20-х рр. в США, а в 30-х рр. і в Англії, що було зумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у  цих країнах. На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким  інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно  відповідно до напряму політики центрального банку. [23, c.458-460]

Ефективні операції на відкритому ринку неможливі  при відсутності у комерційних  банків економічної зацікавленості у придбанні державних цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських  операцій, пов’язаних насамперед з  кредитуванням господарюючих суб¢єктів. У зв’язу з цим центральний  банк повинен запропонувати вигідні  для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними цінними паперами досить високу маржу між курсом їх продажу та номінальною вартістю. Аналогічно формуються вигідні умови і для продажу комерційними банками цінних паперів центральному банку. Виступаючи покупцем, центральний банк може оголосити курс, за досягнення якого він скуповує будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції.