Тема: Становлення дитячої особистості у 8-9 років (дівчатка) 
 
 
 

ПЛАН 
 

ВСТУП             3

І. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДІТЕЙ (ДІВЧАТОК) МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ        5

     1.1 Розвиток самосвідомості         5

     1.2 Формування особистості дитини  в початкових класах    10

     1.3 Психологічні особливості дівчаток  молодшого шкільного віку  12

ІІ. МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ

НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ        16

      2.1 Адаптованість дівчаток в колективі       16

      2.2 Психологічні особливості взаємин дівчаток початкової школи  17

2.2 Профілактика конфліктних виявів у міжособистісних стосунках дівчаток           20

ІІІ.  ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА         23

ВИСНОВКИ            33

ЛІТЕРАТУРА            35

ДОДАТКИ            38 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Актуальність. Уявлення про розвиток особистості дитини складалися в науці під впливом набагато більшої кількості різноманітних теорій, ніж це характерно для пізнавальних процесів і дитячого мислення, причому в поглядах представників різних теоретичних систем було набагато більше розбіжностей і протиріч, ніж у позиціях тих, хто дотримувався різних поглядів на природу пізнавальних процесів. Це не могло не позначитися на стані теоретичних досліджень особистості дитини, тому що у своїй основі вони спираються на відповідні теорії особистості дорослої людини. Своєрідні уявлення про те, як з'являється, розвивається і змінюється особистість дитини, склалися в руслі психодинамічного (психоаналіз і теорія рис), соціодинамічного (теорія ролей і теорія соціального навчання), інтеракціоністського (теорія соціальної взаємодії) і гуманістичного (теорія самоактуалізації і теорія пошуку сенсу життя) напрямків.

     Означена  проблема — одна з найактуальніших  у сучасній соціально-педагогічній науці, її вагомість підтверджується  в державних освітянських документах, передусім у Національній доктрині освіти в Україні в ХХІ столітті. У цьому та інших документах підкреслюється, що ключовими концептуальними та ціннісними орієнтирами сучасної дошкільної освіти є соціальний розвиток особистості як суб’єкта культури, її самодетермінація в становленні спільності "дитина" — "соціум".

    Висловлена  багатьма вченими дефініція поняття "особистість" дає нам змогу  розглядати її як двосторонній процес взаємодії людини і соціального  середовища, тобто включення її в систему суспільних відносин через засвоєння соціального досвіду, а також самостійного відтворення цих відносин, у ході яких і відбувається формування неповторної, унікальної особистості. Науковці відзначають, що оптимальна інтеграція людини із соціумом визначається не тільки генетично переданою інформацією, але й стає можливою внаслідок набутих знань і досвіду (Б. Ананьєв, Л. Божович, І. Зязюн, С. Козлова, І. Кон, О. Кононко, В. Котирло, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Л. Піменова, В. Чудновський та ін.).

    Об'єкт дослідження: особистісний розвиток дівчаток.

    Предмет дослідження: взаємовідносини дівчаток у колективі.

    Мета дослідження: виявити вплив групових відносин між дівчатками на процес становлення дитячої особистості (дівчаток).

    Гіпотеза: виховання у школі та сім’ї, стосунки в колективі, як необхідна умова становлення дитячої особистості, залежать від статусу школяра та авторитетності педагога.

    Завдання:

1. Проаналізувати систему взаємовідносин дівчаток у колективі.

2. З'ясувати типові вияви міжособистісних стосунків у дівчаток.

3. Провести дослідження впливу різних чинників на становлення особистості дитини.

. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

І. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДІТЕЙ (ДІВЧАТОК) МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 

     1.1 Розвиток самосвідомості 

     Молодший  шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах.

     Нижня межа цього вікового періоду (6—7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра.   

     Зі  вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає  самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У молодшому шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію — сукупність настанов щодо себе.

     Школа сприяє самостійності учня, його емансипації  від впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. Дії школяра, порівняно з діями дошкільника, набувають набагато важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений сам відповідати за себе. У молодшому шкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини.

     Унаслідок цього школа стає джерелом вражень, на основі яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оцінного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.

     На  думку Л. Виготського, саме в молодшому  шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує  її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання учня про результати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.).

     Учні  молодших класів передусім усвідомлюють і оцінюють у собі якості, які  характеризують їх як школярів. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень початкової школи повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

     Для формування ставлення до свого «Я»  дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну на уроках.

     Для самооцінки молодшого школяра властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Учень творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення школярем себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.

     У роботі з молодшими школярами важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добре, високу самооцінку. Щоб їх прагнення зберегти позитивний Я-образ, право на високу самооцінку не перетворилося на гальмо розвитку особистості, не стало джерелом необґрунтованих домагань, слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують (оцінка, ставлення тощо), та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. За значного розходження між прагненнями молодшого школяра бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, яка має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від об'єктивного уявлення про себе, значно завищена самооцінка. Вона провокує хибні способи його самоствердження серед однолітків, чинить опір педагогічним впливам, дезорієнтує його. Саме тому велике значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання.

     Ще  однією особливістю самооцінки учнів молодшого шкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях учень отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про учня, а й негативну загальну самооцінку.

     Успішність  навчання школярів та їхні уявлення про  себе взаємопов'язані. Успіхи в навчанні сприяють розвитку самооцінки молодшого школяра, а самооцінка впливає на рівень успішності через механізми очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Низька самооцінка підриває впевненість у своїх силах і формує низький рівень домагань і очікувань, а низька успішність знижує самооцінку. Становище таких учнів серед ровесників, як правило, буває проблематичним для них. Завдання вчителя полягає в залученні дітей із заниженою самооцінкою до різноманітних видів діяльності, що допоможе їм набути впевненості у власних силах.

     Включення учнів у різні види діяльності (навчальну, суспільно корисну, виконання  рольових функцій у класі тощо) має відбуватися на основі поступового  ускладнення завдань і забезпечення їх доступності. Непосильні завдання та пов'язаний з ними неуспіх можуть завдати самооцінці дитини значної шкоди.

     Для самооцінки молодших школярів властива також несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психологів, самоусвідомлення особистості, без  якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

     Важливою  складовою самосвідомості є рівень домагань. У молодшому шкільному віці він залежить від успіху дитини в навчальній діяльності, а також від становища в системі стосунків з однолітками. Для школярів, які добре вчаться, мають авторитет серед однолітків, характерний високий і водночас реалістичний, не завищений рівень домагань. Непоодинокими є випадки значних індивідуальних відхилень у самооцінці та рівні домагань молодших школярів, трапляється й істотна відмінність між самооцінкою учнів різних класів.

       Знання індивідуальних особливостей  самооцінки молодших школярів є однією з найважливіших передумов ефективності педагогічного керування їхньою соціально значущою активністю в процесі навчання та виховання. Розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе, результатом якого є певна самооцінка, відбувається через відображення нею реальних зв'язків з навколишнім світом, які існують лише завдяки активності особистості. При цьому важливо врахувати, що самооцінка як структурний компонент Я-образу дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного ставлення до себе є постійно діючим мотиваційним фактором у процесі життєдіяльності особистості. Тому, спрямовуючи активність учня, надаючи їй соціальної значущості, можна впливати не тільки на сферу його свідомості, а досягти гармонізації розвитку підростаючої особистості загалом.

     У процесі формування в учнів початкових класів правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку  виконують. А для правильного  розуміння себе, осягнення джерел свого успіху в навчанні їм необхідно  навчитися бачити себе з боку. Тому вже в молодших класах рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.

     На  формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу учневі відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, школяр бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

     Правильна самооцінка стимулює навчальну активність молодших школярів, їхнє прагнення  поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя. Внаслідок створення сприятливої моральної атмосфери у школі, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб'єкта навчання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формуванню потреби у постійному самовдосконаленні. 
 

     1.2 Формування особистості  дитини в початкових  класах

      
 Емоційно-вольова сфера. Діти цього віку вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, більш врівноваженими.

     Основним  джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи i невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, сприймання телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).

     Емоційну  сферу молодших школярів складають  переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які, в свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

     Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів i розуміння їх виявлення в інших людей (Н.С. Лейтес, П.М. Якобсон). Для молодших школярiв загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афектних станів, якi мають місце, є передусім розходження між домаганнями i можливостями їх задовольнити, прагненням більш високої оцінки своїх особистiсних якостей i реальними взаємостосунками з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

     Молодші школярі емоційно вразливі. У них  розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є  гнівне реагування на будь-які приниження їх особистості та позитивне переживання  визнання їх якостей. 
 
Розвиваються почуття симпатії, вiдiграючи важливу роль у формуванні малих груп в класі та стихійних компаній. Життя в класi виступає як фактор формування у дітей моральних почуттiв, зокрема почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості i недооцінювати їх у своїх однолітків. З віком вони стають більш самокритичними.

     Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення i виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власнi потреби з вимогами вчителя тощо.

     Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведiнки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведiнки, здатного довільно регулювати власнi психічні процеси та поведінку.

     Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвiдомлення обов’язків, розуміння  необхідності їх виконання.

     Воля  в цьому віці характеризується нестійкістю  в часі. Молодші школярі легко  піддаються навіюванню. В цей період у дiтей формуються такі вольові  риси характеру як самостійність, впевненість  у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

     Ефективність формування вольових якостей залежить передусім вiд методів навчально-виховної роботи.

     Характерологічні  особливості.

     Характер у цьому віці лише формується, тому імпульсивність поведінки, капризність, впертість спостерігаються на кожному кроці. Зумовлено це передусім недостатньою сформованістю вольових процесів. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

     Наряду  з цим більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у  вираженні своїх почуттів та ставлень.

     Самооцінка.

     Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується передусім внаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності дитини невдач більше чим успіхів, i цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію до поширення i на інші види діяльності.

     1.3 Психологічні особливості дівчаток молодшого шкільного віку

      
 Встановлено, що дівчатка народжуються більш зрілими. Їхній організм більше підготовлений до життя та адаптації, вони випереджають у розвитку хлоп­чиків на 3-4 тижні, завдяки чому швидше набувають  корисних умінь та навичок. Вони раніше починають відчувати настрій батьків, активніше реагують на ласкаві звертання, оскільки краще зафіксовують вирази обличчя, міміку та певні рухи дорослих, і навіть намагаються маніпулювати ними для реалізації своїх бажань.

     У дівчаток до 13 років зберігається певна пластичність мозку, тобто у функціонуванні ділянок півкуль немає вираженої спеціалізації (вона з'являється пізніше). Можливо, саме з цим пов'язана краща адаптація їх і до школи, успішне входження у шкільне життя. У дівчаток досить терпиме ставлення до форми та змісту навчальної роботи та вимогливе — до соціальних проявів (якщо підняла руку, то хоче, щоб її обов'язково спитали, ображається, якщо не вислухали). їм дуже важливо, щоб їх не перебивали, уважно вислухали, не відволікаючись при цьому на інших дітей чи якісь справи.

     Навчання  вимагає старанності, зосередження уваги, дисциплінованості з перших кроків. За психофізіологічними параметрами  ці вимоги ближчі до жіночих. Саме цьому  дівчатка спочатку досягають кращих успіхів у навчанні, ніж хлопчики.

     У перших-других класах у дівчаток вище шкірна чутливість, тобто їх більше дратує тілесний дискомфорт і вони більш чуйні на дотик, погладжування. Ігри дівчаток частіше опираються на ближній зір: вони розкладають перед  собою свої "багатства" - ляльок, ганчірочки - і грають в обмеженому просторі, їм досить маленького куточка.

     Стратегія навчання й у дитячому садку, і  в школі найчастіше розрахована  на дівчаток. Навчають і дівчаток, і  хлопчиків частіше жінки: вдома - мама й бабуся, у дитячому садку - вихователька ("вусатий нянь" - це, на жаль, практично повсюдно нездійсненна мрія), у початковій школі – учителька.

     Якщо  попросити дітей намалювати дорогу в дитячий садок, то хлопчики частіше  малюють транспорт або схему, а дівчатка себе з мамою за ручку. І навіть, якщо дівчинка намалює автобус, то з віконця обов'язково вона сама визирає: з довгими віями, щічками й бантиками.

     Фахівці відзначають, що й час, необхідний для  входження в урок - період впрацьовування - у дітей залежить від статі. Дівчатка звичайно після початку заняття швидко набирають оптимальний рівень працездатності. Учителі бачать це по зверненим до них очам і будують урок таким чином, щоб найважча частина матеріалу припала на пік працездатності. Але орієнтуються вони по дівчатках. Хлопчики ж розгойдуються довго й на вчителя дивляться рідко. Але от і вони досягли піка працездатності. А дівчатка, навпаки, вже почали утомлюватися.

     У дівчаток у дошкільному й молодшому  шкільному віці звичайно краще розвинена  мова, часто вони сильніші за хлопчиків фізично, їхній біологічний вік (навіть при однаковому так називаному "паспортному" віці) вищий. Вони відтискують хлопчиків фізично й "забивають" їх у мовному плані. Але їхні відповіді більш одноманітні, і, очевидно, їхнє мислення більш однотипне.

     З раннього дитинства дівчат орієнтують на міжособистісні стосунки, на інших  людей. Завдяки цьому в них  розвивається висока чутливість до стосунків  і очікувань інших, особливо до думки  значущих людей. Дівчатка швидко розуміють, що чекає від них конкретний учитель, яка поведінка схвалюється. Високо розвинута здатність до соціальної адаптації підштовхує дівчат на те, щоб відповідати моделі поведінки, яку прямо чи опосередковано заохочує вчитель. Для здібних дівчат типовою є наступна поведінка: коли вони потрапляють у групу, клас, то не поспішають демонструвати свої вміння, а спочатку уважно придивляються до того, що схвалює чи не схвалює вчителька, як поводяться інші діти. Дівчинка легко адаптується до прямих і опосередкованих вказівок.

     Дівчата менш схильні до асоціацій в навчанні, складніше співвідносять новий матеріал з уже наявним. А тому їм ближчий неспішний, розмірений темп подачі нового матеріалу. Їм необхідна достатня кількість повторень для кращого засвоєння матеріалу.

     Дівчата краще навчаються з опорою на наочність. А тому у викладанні в переважно дівочих класах необхідне використання великої кількості наочного матеріалу, навчання з опорою на зорову пам’ять (у хлопців краще розвинуте абстрактне мислення, а тому вони менше потребують наочності).

     Дівчата добре розв’язують однотипні  задачі, гірше – нові, добре діють  за аналогією. Тому для дівчат необхідна  велика кількість типових завдань, що полегшують маніпулювання отриманими знаннями.

     Шкільні вимоги націлені на ретельність виконання  завдань, у них велика частка виконавської роботи і мала – творчості. Усе це ставить у більш вигідне становище дівчаток, оскільки жінки зазвичай краще виконують завдання не нові, а такі, що вимагають ретельності й наполегливості.

     Увагу дівчат і осмислення ними інформації посилює емоційність подачі навчального матеріалу, тому у викладанні для дівчат важливий рух від емоцій до логічного осмислення. Емоційності вимагає й оцінка будь-якої виконаної роботи з визначенням перспективи.

     Дівчата воліють спочатку налагодити спілкування, а потім діяти: як правило, задають питання для встановлення контакту з дорослими. Тому в класах з домінуванням дівчат важливим є використання на уроці групових форм роботи з акцентом на взаємодопомогу.

     Спеціальні  дослідження показали, що у хлопчиків спеціалізація правої півкулі мозку відносно просторових функцій, просторово-тимчасової орієнтації, а виходить, і краща організація тих видів діяльності, де необхідно просторове мислення, є вже в шість років, тоді як у дівчаток її немає навіть до тринадцяти.

     Психологи вважають, що жінки (і дівчатка) перевершують чоловіків у мовних завданнях. Навіть споконвічно немовні завдання вони можуть вирішувати мовним способом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІ. МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ  

     2.1 Адаптованість дівчаток в колективі 

     Еволюція  жіночої статі відбувалася шляхом відбору на адаптованість до довкілля. Тож і маленькі її представниці швидше звикають до нових приміщень, колективів (хоча існують і індивідуальні  особливості), швидше виробляють життєво необхідні стереотипи, що спрощує їхню навчальну діяльність.

       Наші Катрусі та Оленки здебільшого  віддають перевагу іграм у  приміщенні — у замкнутому  просторі. На вулиці вони намагаються  обмежити простір гри, будуючи  різні будинки, хованки. Вдома їм цікаво споруджувати "халабуди" зі стільців та ковдр, гратися в кутках кімнат, моделюючи реальне житло в мініатюрі. При цьому кожна дрібничка в цьому житлі виконує певну функцію. На погляд дорослого це просто клаптики паперу, обгортки від цукерок, кришечки від пляшки.., а для дівчинки конкретні важливі "обіграні" речі. Тож не поспішаймо все це викидати. Запитаймо спочатку в доньки, чи можна це робити.

     З іграшок дівчатка віддають перевагу ляльковим будиночкам, візкам, коробочкам, сумочкам, в які можна щось скласти. Побачивши у подружки іграшку, яку не наважиться просити батьків купити, дівча довго потім про неї згадує. Кращу успішність дівчаток у навчанні можна пояснити частково і тим, що їх ще до школи привчають до старанності, ретельності та виконання дрібної роботи: помити посуд, попрасувати хоча б ганчірочки, ляльковий одяг, перебрати крупи, квасолю, вишити серветку. Ось і виходить, що до малорухливої, копіткої, не завжди цікавої, навчальної праці за письмовим столом дівчатка морально і фізично підготовлені значно краще, ніж хлопчики.

     Готуючи дітей до школи, варто приділяти  цьому увагу, оскільки такі, на перший погляд, дрібниці і незначні справи допомагають краще адаптуватися до вимог школи. Проте це не виключає необхідності творчих завдань на розвиток уяви, вміння осмислювати та оцінювати явища, вчинки, дії. Творча складова — важливий компонент у будь-якій роботі.

     У кожній справі дівчатка мають навчитися  знаходити за допомогою та підтримкою дорослих творчий елемент. Це вміння допоможе їм подолати рутинність навчального процесу.

     Поведінка дівчаток у садку, в школі відрізняється  від поведінки хлопчиків і  частіше схвалюється педагогом (зрозуміло, що існують і винятки, коли все  відбувається навпаки). Під час заняття  дівчинка вдивляється в обличчя педагога, шукаючи підтвердження правильності своїх думок, очікує схвалення. Дорослий досить високо оцінює їхню "уважність" і часто ставить їх у приклад.