Становлення та організаційна побудова Державної служби охорони при МВС України”

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ І.  Становлення та організаційна  побудова Державної служби охорони  при МВС України”……………………………………………………9

    1. Становлення та розвиток охоронної діяльності на території України……………………………………………………………………….9
    2. Місце та призначення міліції охорони: доцільність її функціонування...25

Розділ ІІ . Організаційні основи функціонування та діяльності Державної  служби охорони при МВС України……………………………………...……32

    1. Правовий статус та організаційна побудова системи підрозділів Державної служби охорони при МВС України…………………………..32
    2. Завдання Державної служби охорони при МВС України та  функції діяльності підрозділів…………………………………………………...…41

Розділ 3.  Напрями удосконалення  діяльності Державної служби охорони  у сфері реалізації завдань попередження та припинення правопорушень…………………………………………………………………..55

Висновки…………………………………………………………………………72

Використані джерела інформації…………………………………………….78

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Україна  сьогодні стоїть на порозі надзвичайно важливих для її майбутньої долі суспільно-політичних змін  у підходах  до формування, розвитку та реалізації системи органів державної влади й управління. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба теоретичного осмислення багатьох проблем реформи політичного устрою держави.

Положення Конституції  України про те, що метою діяльності держави є забезпечення особистих  прав і свобод, цілком логічно розвивається в Концепції адміністративної реформи  в Україні, в якій декларується надання  державних та громадських послуг шляхом реалізації таких прав і свобод. Це надзвичайно важливе визнання того, що відносини громадянина з  державою не обмежуються виконанням обов’язків і можливим покаранням за їх невиконання.

У зв’язку з цим важливого  значення набувають питання, пов’язані  з регулюванням надання різноманітних  послуг. Нині держава здійснює їх регулювання  шляхом прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Ряд послуг повноцінно існували і раніше, але мали обмежене застосування, окремі  - не надавалися взагалі, а  тому стали новим явищем  в  житті українського суспільства. Перехід  незалежної України до ринкової економіки  з багатоманітністю форм власності  і господарювання обумовив становлення  та розвиток  суспільних відносин, а  саме надання охоронних послуг. Завдання охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки на території України, покладені законодавцем на міліцію, що об’єктивно визначило потребу пошуку нових форм і методів роботи її підрозділів у сучасних умовах. Підрозділи міліції охорони Державної служби охорони  при МВС  України  (далі  -  Державна служба охорони при МВС України) створена для охорони об'єктів та іншого майна,  в тому числі вантажів, а також грошових знаків,   цінних   паперів,   інших  цінностей,  що  перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і  перевезень цінностей Національного банку України,  забезпечення особистої та майнової безпеки громадян на договірних засадах.

Діяльність міліції охорони  здійснюється за напрямками:

     - охорона  об'єктів;

     - інкасація  та охорона грошових коштів, що  перевозяться;

     - забезпечення  безпеки фізичних осіб;

     - забезпечення  перевезень та охорони вантажів;

     - охорона   об'єктів  (квартир)  за  допомогою   нарядів  груп

затримання пунктів централізованого спостереження.

Держава сформувала  досить ґрунтовну нормативно-правову базу, на основі якої і здійснюється діяльність Державної служби охорони при  МВС України. Проте в ній неоднозначно трактуються деякі поняття, що пов’язано  з невідповідністю та неузгодженістю однорідних норм підзаконних та законодавчих актів. У практичній діяльності це викликає певні, інколи досить значні незручності  в діяльності Державної служби охорони  та приватних підприємств з надання  вище зазначених послуг.

Зокрема, нагальної розробки потребують складні завдання з’ясування суті та змісту поняття   «охорона»  та «охоронна діяльність» як елементів  адміністративно-правових відносин,  місця і ролі  Державної служби охорони при МВС України в  системі суб’єктів, які здійснюють свою діяльність в сфері захисту  всіх форм власності та забезпечення особистої безпеки громадян.   Також необхідно дослідити особливості  нормативно-правового забезпечення  діяльності ДСО при МВС України, визначити основні тенденції  і напрямки вдосконалення якості реалізації  форм і методів  надання  охоронних послуг.

Безперервний розвиток діяльності Державної служби охорони  вимагає високого рівня організації  процесу правового регулювання  службових відносин. Ефективність організаційно-правового  забезпечення діяльності її підрозділів  у напрямку попередження та припинення правопорушень має визначатися повнотою і внутрішньою узгодженістю правових норм в аспекті спрямованості на соціально-політичну та економічну обстановку в Україні.

В державі ще не сформована досить ґрунтовна нормативно-правова  база, на основі якої могла б здійснюватися  в повному обсязі діяльність Державної  служби охорони при МВС України. Неоднозначно, а інколи протирічно трактуються деякі поняття, що в  свою чергу викликає невідповідність  та неузгодженість різних законодавчих та підзаконних актів. У практичній діяльності Державної служби охорони  це викликає досить значні незручності  щодо надання послуг з одного боку, і споживання цих послуг фізичними  та юридичними особами з іншого.

Прогалини правового регулювання  певної групи службових відносин, які виникають при наданні  охоронних послуг, негативно впливають  на комплексність та ефективність діяльності підрозділів Державної служби охорони. За таких умов важливого значення набувають питання повноти відображення і закріплення відносин (які складаються  в сфері діяльності Державної  служби охорони) в одному законодавчому  акті. Правове регулювання через  законодавчу форму користується в суспільстві великим авторитетом, відносно нього сформовано і особливе психологічне відношення, воно забезпечується всією складною і міцною системою заходів, що знаходяться у віданні держави. Тому доцільно йти шляхом створення комплексних правових актів, у яких службові відносини отримали б всебічне правове регулювання

При виконанні  дослідження використовувалися теоретичні доробки таких вчених, як, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, А.С. В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, В.В. Галунько, А.П. Гель, О.М. ДжужаКолпаков, А.Т. Комзюк, Я.Ю. Корнієнко, Ю.Ф. Кравченко, В.А. Лаптій, В.Г. Лихолоб, Мазепа М.М., О.В. Негодченко, Н.Р. Нижник, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, В.Ф. Опришко, В.М. Плішкін, М.М. Тищенко, Г.А. Туманов, О.П. Угровецький, О.Ф. Фрицький, В.І. Шаповал та ін.

У наукових працях названих вище авторів досліджувана проблема розглядалася переважно фрагментарно. При цьому деякі публікації були підготовлені на основі раніше діючого  законодавства, що об’єктивно знижує їх актуальність. Зважаючи на сучасний стан розробленості теми, актуалізується потреба у виконанні дослідження  для визначення особливостей та напрямів удосконалення організаційно-правого  забезпечення діяльності Державної  служби охорони при МВС України  у сфері попередження та припинення правопорушень.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у всебічному вивченні особливостей організаційного та правового забезпечення діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України в попередженні та припиненні правопорушень.

Для досягнення мети  дослідження  було поставлено такі завдання:

  • сформулювати визначення понять: «міліція охорони», «державна охоронна діяльність», «Державна служба охорони при МВС України»,
  • визначити організаційну побудову та зміст діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України;
  • окреслити функції діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України;
  • визначити напрями удосконалення діяльності Державної служби охорони при МВС України у сфері реалізації завдань попередження та припинення правопорушень.

Об’єктом дослідження виступає система правовідносин у сфері організаційно-правового забезпечення діяльності Державної служби охорони при МВС в попередженні та припиненні правопорушень.

Предметом дослідження є основні напрями удосконалення організа­ційноправового становища Державної служби охорони при МВС України .

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі застосований загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави та права. Його застосування сприяло об’єктивній оцінці рівня організаційно-правового забезпечення діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України.

У роботі застосовуються також  окремі наукові методи пізнання: історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, конкретно-соціологічний, системно-структурний, формально-юридичний тощо.

Історико-правовий методзастосовувався  для вивчення розвитку законодавства  у формуванні державної служби охорони  в Україні.

Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити особливості використання адміністративно-запобіжних заходів та заходів адміністративного припинення в діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України

За допомогою формально-юридичного методу досліджено зміст правових норм, які визначають організаційні та правові засади діяльності Державної служби охорони при МВС України, сформульовано пропозиції, спрямовані на їх удосконалення.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Кодекси України (про адміністративні правопорушення, кримінально-процесуальний), Закони України, підзаконні нормативні акти, що регламентують адміністративно-правове забезпечення діяльності Державної служби охорони при МВС України.

Інформаційну та емпіричну  основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності підрозділів Державної служби охорони при МВС України,  а також статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних  результатів визначається як самою постановкою проблеми, так і підходом до її дослідження. У роботі сформульовані теоретико-правові положення та практичні рекомендації розв’язання проблеми організаційно-правового забезпечення діяльності Державної служби охорони при МВС України.

Практична значущість дослідження також полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть використовуватись у правовиховній сфері – висновки і пропозиції, які містяться  в дослідженні, можуть слугувати матеріалом у роботі щодо підвищення рівня правової культури населення і професійного рівня працівників підрозділів ДСО при МВС України.

Структура роботи.  Відповідно до мети і завдань дослідження робота складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють чотири підрозділи,  висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 85 сторінок. Список використаних  джерел складається із 73 найменувань і займає 9 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Становлення та організаційна побудова Державної служби охорони при МВС України

 

    1. Становлення та розвиток охоронної діяльності на території України

 Реалізація та втілення  в життя основних завдань адміністративної  реформи в Україні передбачає  ефективну перебудову існуючої  системи державного управління  у зв’язку з чим на Кабінет  Міністрів України покладено  обов’язок спрямування та координації  діяльності органів виконавчої  влади та їх орієнтація переважно  на забезпечення прав і свобод  громадян та надання державних  (управлінських) послуг. Ефективність  розвитку цих процесів можливе  лише за умови неухильного  дотримання законності та усвідомлення  кожним суб’єктом суспільства  важливості цих завдань. На  жаль, втілення окреслених завдань  постійно стикається з виникненням  різного роду дестабілізуючих  факторів у вигляді антисоціальних  проявів, що призводить до потреби  боротьби та попередження злочинності,  правопорушень, а також вимагає  посиленої правової захищеності  суб’єктів правовідносин та всіх  форм власності.

 Головне місце у  сфері протидії цим проявам  належить правоохоронним органам  держави в особі органів внутрішніх  справ, складовим елементом яких  є підрозділи Державної служби  охорони при МВС України (далі  – ДСО при МВС України), головні  завдання діяльності яких полягають  у наданні низки охоронних  послуг та попередженні і припиненні  різного роду правопорушень [25].

 Виникнення на просторах  сучасної України підрозділів  державної охорони бере свої  витоки ще з часів існування  Російської імперії. Так, історія  свідчить, що вже у ХVІІІ ст. в Російської імперії були  створені підрозділи державної  охорони, що стало першим позитивним  кроком до зародження охоронної  діяльності в нашій країні. Наприклад,  історичні документи засвідчують,  що структура поліції царської  Росії кінця ХІХ початку ХХ  століття, виходячи із джерела фінансування виконуваних функцій, поділялася на державну, позавідомчу, відомчу і приватну.

 Заснована у першій  чверті ХVІІІ ст., Російська державна  поліція виконувала як правоохоронні  функції, так і загально-адміністративні  повноваження, наприклад, до її  обов’язків входили розшук селян;  боротьба із жебрацтвом; ведення  паспортної справи; контроль за  безпекою руху на вулицях; боротьба  із спекуляцією; проведення дізнання  по кримінальних справах. Із  зростанням кількості населення  в царській Росії, органам загального  управління і місцевим державним  установам ставилося в обов’язок  здійснення деяких поліцейських  функцій. Вони перебували в  безпосередньому підпорядкуванні  поліцейських контор з поліцейських  справ і діяли на підставі  указів останніх, за що й отримували  від них заробітну плату.

 На початку ХVІІІ  ст. у 1734 році в Єкатеринбурзі  для управління гірничо-заводською  промисловістю було створено  відомчу поліцію, проте у подальшому, в 1789 році її об’єднали з  міською поліцією.

 Аналіз історії розвитку  поліції царської Росії свідчить  про відсутність послідовності  в організації поліцейського  управління на місцях. Структура  поліції неодноразово піддавалася  реформуванню. Гірничо-поліцейська  охорона з підпорядкуванням губернатору,  як прообраз позавідомчої охорони  радянських часів, знову була  утворена 8 травня 1890 р. на золотих  і платинових копальнях Уралу  і утримувалася за рахунок  скарбниці золотопромисловців.

 Функціонування служби  гірничо-поліцейської охорони здійснювалося  відповідно до інструкцій, затверджених  Міністерством внутрішніх справ  окремо для кожної губернії. Поліція розглядалася як установа лише міська, хоча саме на периферії, у сільській місцевості, збільшувалася соціальна напруга. З огляду на це зростало число клопотань приватних осіб до уряду про встановлення поліцейських посад на їх територіях за власні кошти.

 

 Перші відомості про  створення в царській Росії  відомчої поліції датуються 2 червня 1872 р. Саме тоді Кабінетом  Міністрів було створено підрозділ  охорони на заводі „Новосибірського  товариства кам’яновугільного,  рейкового та залізничного виробництва”  у складі 15 поліцейських і поліцейського  наглядача.

 Разом з тим, на  законодавчому рівні порядок  утворення та діяльності відомчої  поліції став регламентуватися  лише на початку ХХ ст. Законом  Російської імперії від 12 травня 1909 р. „Про надання Міністру внутрішніх справ права вирішувати клопотання громадських установ та приватних установ і осіб про утворення посад піших та кінних поліцейських охоронців у всіх губерніях європейської та азіатської Росії”. Відповідно до цього закону було знято всі територіальні обмеження на розвиток відомчої поліції на території царської Росії і встановлено коло суб’єктів, з ініціативи і на кошти яких створювалася позавідомча поліція. Отже, викладене дозволяє стверджувати, що у царській Росії разом з державною існувала відомча та приватна охорона, яка від державної поліції відрізнялася, принаймні, двома особливостями:

1) відомча поліція утримувалася  за рахунок недержавних джерел  фінансування, забезпечувалася юридичними  особами (наприклад, промисловими  акціонерними компаніями);

2) відомча поліція, яка  засновувалась Міністром внутрішніх  справ на підставі клопотань  установ (юридичних осіб), насамперед  забезпечувала захист їхніх майнових  інтересів [35].

Таким чином, інститут надання охоронних послуг у сфері підприємництва має свою тривалу історію розвитку, але переважно на теренах Російської імперії.

 В Україні, у 20-х  роках ХХ століття об’єкти  власності охоронялися штатними  сторожами підприємств, установ  і організацій. Така охорона  була організаційно-слабкою, керівники  відомств і підприємств не  приділяли належної уваги організації  охорони і контролю за її  здійсненням. З огляду на ці недоліки, у ряді великих міст при виконкомах місцевих Рад були створені управління сторожової охорони на кооперативних засадах. Ця міра дозволила дещо поліпшити охорону об’єктів у містах, однак вона ще лишалася дорогою, не було єдиної організації її структури, не застосовувалися засоби охоронної сигналізації, була відсутня тісна взаємодія. Так, 9 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів УРСР прийняла Декрет про організацію на території республіки робітничо-селянської радянської міліції. Організація створення міліції доручалась безпосередньо Народному Комісаріату Внутрішніх справ УРСР. На основі цього декрету у березні 1920 р. НКВС УРСР прийняв Постанову про створення Головного управління радянської робітничо-селянської міліції: „Для керування всякого роду міліціями на Україні як: загальною, залізничною, річною, морською і карно-слідчою”.

14 вересня 1920 р. РНК  УРСР затвердила положення про  робітничо-селянську міліцію, в  якому викладено організацію  і побудову органів міліції,  а в квітні 1921 р. Рада Народних  Комісарів України прийняла постанову  „Про реорганізацію міліції та  поліпшення становища її робітників”.

 Охороною соціалістичної  власності в той же час займалася  промислова міліція, яка охороняла  фабрики, заводи, склади, торговельні  та інші підприємства. Проте у  квітні 1921 року за розпорядженням  НКВС вона була скасована, а  її функції передані загальній  міліції. Поряд з цим охорону  промислових підприємств продовжували  нести озброєні команди, які  набирали самі підприємства, що  призвело до проникнення в  охорону випадкових людей, в  тому числі злочинців. Назріла  потреба поліпшення її якісного  складу та об’єднання під єдиним  керівництвом.

31 березня 1922 р. Рада  Народних Комісарів УРСР прийняла  Постанову „Про організацію з  міліціонерів охорони заводів,  фабрик, радгоспів та інших державних  підприємств, що мають важливе  місцеве або загальнодержавне  значення”, а Постанова Всеукраїнського  Центрального виконавчого Комітету  та Ради Народних Комісарів  УРСР у травні 1922 р. зобов’язала  „усі зацікавлені відомства (Наркомхарч, Наркомзем) негайно приступити  до звільнення Червоної Армії... від охорони різного роду установ, підприємств, складів..., замінити її відомчою вільнонайманою охороною”.

 Ці постанови започаткували  існування на Україні служби  охорони. Відтепер охорона державної  промисловості покладалась на  спеціальні загони промислової  міліції, які комплектувалися  відомствами та установами самостійно, але перебували під наглядом  міліції, яка озброювала їх, інструктувала  та контролювала.

  З огляду на недоліки  в організації охорони об’єктів  власності, Рада Міністрів СРСР  у 1952 р. поклала на органи  міліції завдання з охорони  невеликих господарських об’єктів  незалежно від їх відомчої  підпорядкованості в республіканських, крайових і обласних центрах,  а також у великих містах  республіканського, крайового та  обласного підпорядкування. З  цією метою Міністерство Державної  безпеки СРСР організувало в  містах, де встановлювалася позавідомча  охорона, управління і відділи  позавідомчої зовнішньої сторожової  охорони з функціонуванням їх  за рахунок коштів, що надходять  за послуги охорони. Міністерства, відомства УРСР і Київська  міська Рада депутатів трудящих  передали управлінням і відділам  позавідомчої охорони при органах  міліції численні дрібні господарські  об’єкти. Виконком Київської  міської Ради депутатів трудящих  здійснив передачу Київському  міському управлінню міліції  існуючих у м. Києві управлінь  сторожової охорони з майном, службовими приміщеннями, гуртожитками  і коштами, а також перевів  особовий склад у межах штатної  чисельності. У результаті проведених  заходів в Українській РСР  чисельність охорони скоротилася  більш ніж на половину, та було  встановлено нові її ліміти.

 Постановою Ради Міністрів  УРСР від 29 жовтня 1952 року №  4633-1835 охорона підприємств передана  підрозділам позавідомчої зовнішньої  охорони при органах міліції,  на які покладалася охорона  об’єктів різного відомчого підпорядкування.

Ця історична дата вважається офіційним днем народження позавідомчої охорони, правонаступником якої стала  Державна служба охорони. Міністерство Державної безпеки СРСР і Державна штатна комісія при Раді Міністрів СРСР розробили типові штати і схему посадових окладів працівників управлінь (відділів) позавідомчої охорони і Положення про позавідомчу сторожову охорону при органах міліції, де вказувалося, що ці підрозділи діють на засадах господарського розрахунку з матеріальною відповідальністю за розкрадання товарно-матеріальних цінностей з об’єктів, що охороняються.

 Відповідно до вказаного  Положення на підрозділи позавідомчої  сторожової зовнішньої охорони  покладалася охорона всіх дрібних  торгових та інших господарських  об’єктів, забезпечення надійності, якості і раціоналізації її  шляхом впровадження технічних  засобів охорони. Визначалося,  що така охорона створюється  в містах і робітничих селищах.  Управління (відділи) позавідомчої  зовнішньої сторожової охорони  є самостійними господарськими  організаціями, які користуються  правами юридичних осіб і підпорядковані  в оперативному відношенні відповідним  органам міліції, а з питань  господарсько-фінансової діяльності  – фінансовим відділам органів  Державної безпеки. Начальник  управління (відділу) позавідомчої  зовнішньої сторожової охорони  одночасно був заступником начальника  відділу (відділення) міліцейської  служби, управління (відділу) міліції  області (міста) і тарифікувався  за окладами відповідних посад  працівників міліції. Відповідно  до Положення, управління і  контроль за діяльністю цієї  служби здійснювалися відділом  позавідомчої зовнішньої сторожової  охорони Головного управління  міліції Міністерства Державної  безпеки СРСР.

 Позавідомча зовнішня  сторожова охорона зарекомендувала  себе з позитивної сторони,  і, як наслідок, скоротилася кількість  крадіжок державного майна. З  огляду на це, у 1953 році підрозділам  цієї служби було доручено  прийняти під охорону більше 54 тис. різних об’єктів у районних  центрах, містах районного підпорядкування,  робітничих селищах, курортних  і дачних місцевостях.

 На початку 1956 року  позавідомча охорона була створена  у 189 містах України. На кінець 1958 року під її охороною налічувалося  понад 37 тис. об’єктів, загальною  штатною чисельністю 16,7 тис. осіб [58].

 Наступним етапом  у становленні Державної служби  охорони було вжиття заходів  відповідно до постанови Ради  Міністрів СРСР від 24 січня  1959 р. „Про упорядкування охорони  підприємств, організацій і установ”. Цією постановою замість існуючих  видів охорони, встановлювалося  два види:

воєнізована– для особливо-важливих і режимних об’єктів;

сторожова– для дрібних  промислових підприємств і господарських  організацій.

 У зв’язку з реорганізацією  та удосконаленням органів охорони  Державної безпеки і внутрішніх  справ позавідомча охорона була  передана новоствореному Міністерству  внутрішніх справ СРСР. 16 січня  1960 р. Міністерство внутрішніх  справ СРСР за погодженням  з Державним комітетом Ради  Міністрів СРСР з питань праці  і заробітної плати, Міністерством  фінансів СРСР затвердило нове  Положення про позавідомчу сторожову  охорону при органах міліції,  у якому було визначено, що  остання організовується для  охорони промислових підприємств,  будівельних організацій, а також  торгових, господарських та інших  об’єктів, розташованих у містах, районних центрах і робітничих  селищах. За її підрозділами  також була закріплена функція  інспектування відомчої охорони.

 Положенням передбачалося  заміщення посад начальників  управлінь і відділів, їх заступників,  начальників відділень, старших  інспекторів сторожової служби  в апаратах охорони при управліннях  міліції МВС союзних, автономних  республік і УВС облвиконкомів,  а також посад начальників  відділів, їх заступників, начальників  відділень і старших інспекторів  сторожової служби у підрозділах  охорони при міських і районних  органах, особами начальницького  складу міліції, що тарифікуються  за окладами аналогічних посад  працівників міліцейської служби  і утримуються за рахунок коштів позавідомчої сторожової охорони. Чисельність особового складу в системі охорони в загальну чисельність працівників міліції не входила.

 За узгодженням з  Міністерством фінансів СРСР, Міністерство  внутрішніх справ СРСР затвердило  також типові штати підрозділів  охорони при органах міліції.  Разом з іншими категоріями  працівників, у штати були введені  посади інженерно-технічного складу  для обслуговування та експлуатації  засобів сигналізації на об’єктах  народного господарства.

 Постановою Ради Міністрів  УРСР № 845-62 від 14 червня 1961 року  дозволено утримувати ланки електромонтерів  з метою проведення монтажних  робіт та ремонту сигналізації. Передбачалося обладнати засобами  сигналізації у 1962 році 15 тис.  об’єктів, а в 1963 році – 20 тис.

 Важливе значення  у впорядкуванні та вдосконаленні  діяльності позавідомчої охорони  відігравало здійснення радикальних  заходів по широкому впровадженню  в охорону технічних засобів,  з метою дальшого її вдосконалення  та здешевлення, передбачених  постановою Ради Міністрів СРСР  від 5 лютого 1965 року № 76-30 „Про  поліпшення організації охорони  підприємств, установ та організацій” [71].