Становлення та розвиток податкової системи України. 2

зміст

Вступ

Актуальність проблеми. Економіка України останні роки функціонує в умовах високого незбалансованого завищеного фіскального тиску. На сьогодні система оподаткування, методи збору податків та контролю за їх сплатою посилюють негативні тенденції та є основою для корупції, розвитку тіньової економіки. Це стає причиною того, що в належному обсязі не поповнюється доходна частина бюджету, тому скорочуються витрати на соціальні проблеми суспільства, збільшується частина невдоволеного населення. Виникає брак коштів на підтримку освіти, культури, гуманізації суспільних відносин.

Отже, виникає необхідність дослідження питань, пов’язаних із впливом податкової системи на основні економічні процеси, оскільки для подолання негативних тенденцій і з метою підвищення рівня ефективності оподаткування необхідне подальше удосконалення як системи оподаткування в цілому, так і окремих податків.

Інформаційна база. Вагомий внесок у дослідження питань теорії та практики функціонування ефективного механізму податкового регулювання економіки зробили як зарубіжні вчені-економісти Ф. Бекон, С. Брю, Т. Гоббс, Д. Кейнс, А. Лаффер, К. Маркс, Е.Ліндаль, Д. Рікардо, А. Сміт, М. Фрідмен, так і вітчизняні – Ю.Б. Іванов, О.Д. Василик, О.Д. Данілов, І.Ф. Радіонова, А.М. Соколовська, Л. Л.Тарангул, В.Н. Федосов, Н.П Флісак, С.О. Юрій та багато інших.

Проблемам удосконалення  чинної структури податкової системи України присвячено праці таких вчених, як Т.І. Єфименко , С.В. Захарін, Р.В. Ільєнко, В.М. Мельник, А.М. Соколовська, Н.М. Ткаченко та інших. Однак малодослідженими залишаються окремі проблеми вдосконалення структури податкової системи, яка зазнала значних змін унаслідок падіння доходів у платників податків через загострення економічної кризи.

Мета роботи. Проаналізувати становлення та розвиток податкової системи на економіку України, а також розглянути питання, пов’язані з її удосконаленням.

В процесі написання  роботи будуть оглянуті наступні завдання:

- визначення сутності  та принципів побудови податкової  системи;

-  дослідити структуру  податкової системи;

- вивчити змістовну  характеристику сучасної податкової  політики;

-  проаналізувати тенденції розвитку  податкової системи України в умовах сьогодення;

- визначити проблеми  функціонування  та шляхи вдосконалення  податкової системи України.

Об’єктом  курсової роботи є процес становлення та розвитку податкової системи України.

Предметом роботи є сучасний стан розвитку податкової системи.

Для виконання вищезгаданих завдань використано загальнонаукові  методи та методи аналізу: статистичний, аналітичний та розрахунково-нормативний.

Розділ 1 Теоретичні аспекти функціонування податкової системи держави

1.1 Суть та принципи побудови податкової системи

За економічним змістом податкова система є сукупністю встановлених у державі податків і платежів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Ширше трактується система оподаткування. Це сукупність податків і платежів, а також принципів, методів та засобів справляння і контролю за їх надходженням до централізованих фондів [32].

Податкова система —  це взаємопов’язаний комплекс економічних відносин суб’єктів суспільства щодо вилучення у фізичних і юридичних осіб встановлених податкових платежів і обов’язкових зборів, які надходять до бюджетної системи держави з метою виконання покладених на неї функцій. Податкова система ґрунтується на засадах системності, встановлення визначальної бази податкової системи та принципів створення податкової системи і принципів оподаткування, закріплених правовими нормами [1].

Системність в оподаткуванні  полягає у тому, що всі податки  й обов’язкові платежі повинні бути взаємопов’язані й органічно доповнювати один одного, не вступати в протиріччя між собою та податковою системою. Вихідною базою для побудови податкової системи є потреба в орієнтуванні фінансування визначеного обсягу видатків Державного бюджету. Створення податкової системи базується на таких принципах:

— рівнонапруженість, що означає всебічне відображення величини податків між суб´єктами оподаткування (доходи, споживання, майновий стан, заощадження тощо);

— забезпечення узгодження інтересів держави і платників податків. Це означає, що податкова система не повинна підривати фінансовий стан фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— цілеспрямоване використання отриманих податків свідчить про  те, що податкова система має позитивно  впливати на діяльність платників податків і на темпи та пропорції соціально-економічного розвитку суспільства.

Водночас ідеальних  податкових систем, які б в однаковій  мірі влаштовували і платників податків, і органи влади, немає і, очевидно, не буде. Тому при формуванні податкової системи необхідно виходити із компромісних рішень, які б задовольняли потреби усіх суб’єктів податкової системи.

Принципи оподаткування  вперше сформулював А.Сміт у праці  «Дослідження про природу і причини  багатства народів». їх суть така:

- піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платоспроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави;

-  податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначеним, а не довільним;

-  податки потрібно стягувати у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує;

-  кожний податок має бути побудований так, щоб із кишень населення забиралося якомога менше понад те, що цей податок приносить до скарбниці держави.

Названі чотири постулати оподаткування ніким не оскаржені й досі. Водночас під впливом політичних і соціально-економічних перетворень принципи оподаткування поступово розширювалися і у даний час зводяться до таких:

а) обов’язковість. Введення податків і зборів має відбуватися на достовірній інформації про об’єкти оподаткування. При цьому встановлюється відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства;

б) рівнозначність, пропорційність. Утримання  податків здійснюється у відповідній  частці від прибутку чи доходу;

в) стабільність: забезпечення незмінності  податків і зборів, сталість їх ставок та пільг протягом бюджетного періоду;

г) недопущення проявів податкової дискримінації. При визначенні податкових зобов’язань забезпечується однаковий підхід до всіх платників податків;

д) економічна обґрунтованість податку. Кожен податок має бути економічно обґрунтованим, а їх загальний обсяг  зумовлюється потребами забезпечення фінансовими ресурсами видатків Державного бюджету;

є) рівномірність плати податку. Терміни сплати податків встановлюються, виходячи з потреб забезпечення фінансування витрат бюджету та можливості сплати податків платниками;

є) доступність. Норми податкового  законодавства мають бути достатньо зрозумілими для платників податків та однозначно тлумачитися;

ж) єдиний підхід у розробці податків. Єдиний підхід при розробці податку  і встановленні конкретних платників  забезпечується поєднанням визначення обґрунтованих ставок податку, строків  і порядку сплати та підстав для надання певних пільг.

При формуванні податкової системи  досить важливим є не лише мінімізація  витрат держави на утримання податків, а й обмеження витрат платників податків на обліково-обчислювальну роботу з оподаткування [1].

1.2  Структура податкової  системи

Порівнянність податкової системи з умовами ринкової економіки визначається не тільки податками, що входять до її складу, а й співвідношенням між окремими їх групами і видами, а також між категоріями платників. Це співвідношення «визначається податковою політикою. Шляхом проведення певної податкової політики держава вирішує конкретні завдання: заохочення внутрішнього споживання або, навпаки, його обмеження, стимулювання інновацій, інвестицій у загальному плані, а також по пріоритетних галузях та регіонах, заохочення експорту, розвиток економічної та соціальної інфраструктури тощо» [30]

Характерною рисою системи формування доходів бюджету в умовах соціалізму було переважання платежів підприємств  і організацій — близько 90 %. В умовах ринкової економіки, навпаки, переважає прагнення максимально знизити податкове навантаження на підприємницькі структури і тим самим сприяти розширенню обсягу їхніх фінансових ресурсів. Якщо говорити про розподіл сфер фіскальної і регулюючих функцій податків, то стосовно підприємств у сучасних умовах превалює використання податків як регуляторів їхніх фінансових можливостей. Фіскальна функція реалізується насамперед у сфері оподаткування доходів громадян і споживання.

Щоб глибше зрозуміти сутність структурних  змін у системі державних фінансів, у тому числі у податковій системі, що відбуваються в Україні, їх насамперед необхідно зіставити з тими процесами, що відбувалися в країнах із розвиненою ринковою економікою (для аналізу вибрані країни з різним рівнем податкової централізації ВНП). Динаміка змін податкової структури за останні роки наведена в табл. 2.1, 2.2.

Протягом 2009—2010 рр., в  результаті загострення фінансово-економічної кризи, планові завдання щодо акумуляції податкових платежів за переважною більшістю податків виконати не вдалося. Отже, актуальною і значущою проблемою сьогодення є забезпечення стійкості податкових надходжень, а також здійснення ефективних заходів з гармонізації податкової політики, що частково можна вирішити на основі вдосконалення структури податкової системи.

Сума доходів зведеного  бюджету України у 2008 р. становила 297,8 млрд. грн., або на 35,4% більше за відповідний  показник 2007 року. Податкові надходження до зведеного бюджету становили 227,2 млрд. грн., або на 40,9% більше за показник 2007 року. Зважаючи на перевищення темпу приросту податкових надходжень над темпом приросту загальних доходів, можемо говорити про посилення податкових надходжень у загальній структурі доходів [26].

Негативні тенденції  в системі оподаткування, пов'язані  із своєчасністю та повнотою збору податків, проявилися у 2009 році. При плановому обсязі податкових доходів у 240,6 млрд. грн. вдалося акумулювати лише 208,1 млрд. грн. [26].

У 2009 р. зросли податкові  надходження від фінансової діяльності, транспорту, освіти, виробництва електроенергії, газу і води. Значно знизилися надходження від будівництва, добувної промисловості, рибного господарства [26].

Протягом 2002—2008 рр. надходження  основних податків (прямих і непрямих) мали тенденцію до збільшення. У 2009 р. зменшилися надходження податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, податку на додану вартість, що стало наслідком загострення економічної кризи. У 2009 р. зросли надходження акцизного збору, що стало наслідком розширення бази оподаткування та зростання ставок [26].

Дані про структуру  податкових надходжень в Україні  наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

 Структура податкових надходжень в Україні у 2000-2008 рр., %

складено заданими [13; 26].

Протягом усієї історії розвитку податкової системи України найбільші  надходження до бюджету забезпечують чотири податки: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок  з громадян, податок на додану вартість, акцизний збір.

В Україні досить значну роль у  структурі податкових надходжень відіграє ПДВ (40,7% у 2009 р., 40,5% у 2008 р., 36,8% у 2007 р., 40,1% у 2006 р.), що не відповідає практиці розвинутих країн.

Якщо в структурі податкових надходжень провідне місце займають непрямі податки, доходи бюджету залежать не від ефективності діяльності платників, а від обсягів господарських оборотів. Отже, в таких умовах фіскальні органи незацікавлені у збільшенні ефективності національної економіки, а податкова політика не розглядає зазначене завдання у складі пріоритетних [19].

В Україні основну частку у формування бюджетних доходів через механізм оподаткування вносять юридичні особи (підприємства й організації) промислової сфери. За таких умов з метою забезпечення позитивного фінансового стану багато платників змушені ухилятися від оподаткування [18].

На основі аналізу структури  податкових надходжень можна виділити п'ять періодів у її розвитку:

-  перший (1992—1993 рр.) — основну  масу надходжень забезпечували непрямі податки, а податкове законодавство знаходилося на етапі активного формування;

- другий (1994—1996 рр.) — основну масу  надходжень забезпечували прямі  податки (у 1994 р. частка прямих  податків досягла 33,8% у податкових  надходженнях зведеного бюджету і 14,7% у ВВП (проти 28,1% і 12,2% непрямих), у 1995 р. — відповідно 31,2% і 11,8% (проти 23,9% і 9,1%) і в 1996 р. відставання непрямих податків від прямих зафіксувалося всього на декілька відсоткових пункти), а податкове законодавство за основними податками було в цілому сформоване;

-  третій (1996—2002 рр.) — знову  спостерігається переважання непрямих  податків, але воно не дуже  значне;

- четвертий (2003—2005 рр.) — основну  частину надходжень забезпечили  податок на прибуток і податок на доходи фізичних осіб (близько 5% ВВП кожний);

- п'ятий (з 2006 р.) — у структурі  податкових надходжень знову  переважають непрямі податки, насамперед через зростання обсягів надходжень податку на додану вартість.

Тенденцію до поступового переходу на модель, коли в структурі податкових надходжень переважатимуть прямі податки над непрямими, слід визнати позитивною, оскільки за таких умов підвищується «зацікавленість» державного апарату у збільшенні доходів платників (ці доходи визначатимуть базу оподаткування), а система оподаткування є, за твердженням деяких дослідників, «більш справедливою» [18].

Порівняльний аналіз структур податкових систем провідних  країн свідчить, що Україна близька до середнього рівня. Так, протягом 1995—2008 рр. основні прямі податки в Україні забезпечили надходження на рівні 31—39%. Аналогічні показники в інших країнах становили: у Німеччині — 35,9%, у США - 38,1%, у Швеції - 41,1%, у Великій Британії - 40,1%                                      (дані за 2002 р.) [15].

Порівняльний аналіз дає змогу зробити висновок, що структура податкових надходжень в Україні значно відрізняється від структури податкових надходжень інших постсоціалістичних країн (табл. 1.2).

Згідно з даними, наведеними табл. 1.2, Україна має один з найнижчих показників частки податків з фізичних осіб та найбільший показник частки податків на доходи корпорацій, а також один із найбільших показників частки соціальних внесків, що сплачують роботодавці.

Досвід використання стимулюючого впливу оподаткування провідних країн світу свідчить, що встановлення співвідношення між прямими і непрямими податками має здійснюватися з урахуванням як історичного минулого, так і стратегічних орієнтирів розвитку в глобальній системі координат [12]. Показані відмінності є не просто різним співвідношенням окремих груп і видів податків, а вказують на масштаби податкового втручання у макроекономічні процеси (включаючи розподіл ВВП).

Таблиця 1.2

 Структура податкових надходжень у деяких країнах - нових членах ЄС (середні значення, 2000-2007 рр.), %

складено заданими [7; 12; 31].

Отже, одним із ключових завдань податкової реформи є  модернізація структури податкової системи України.

Ухвалення Податкового  кодексу України Т.І. Єфименко назвала «першим кроком» податкової реформи [8]. Таким чином, можна припустити, що на черзі кроки приблизно такого ж фундаментального значення.

Завдяки «першому кроку» податкової реформи знижено ставки основних податків — податку на прибуток підприємств (до 16%, в тому числі на перехідний період — до 19—23%), податку на доходи фізичних осіб (до 15%) та інших. Крім того, реалізовано заходи щодо вдосконалення адміністрування податків. Удосконалено правове регламентування стягнення податкового боргу, оформлення та подання звітності, механізму функціонування спрощеної системи оподаткування малого й середнього підприємництва, порядку розрахунків між бюджетами і платниками [9].

1.3  Податкова політика  держави

Податкова політика держави є невід'ємною складовою фінансової політики. Вона не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання. Система оподаткування — частина загальної податкової політики держави.

Загалом податкова політика — це система відносин, які складаються  між платником податку і державою, а також стратегія їх дій у  різних умовах господарювання та економічних  системах.

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення.

Якщо розглядати податкову  політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між  державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які  складаються при отриманні та розподілі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки.

Головною функцією є  фіскальна. Ефективність її залежить від  того, наскільки гнучкою вона може бути залежно від конкретної ситуації та стану розвитку економіки держави. Основна вимога при виконанні  фіскальної функції — повнота збору податків згідно зі строками, визначеними чинним законодавством. У деяких випадках з метою розвитку якогось напряму діяльності (приміром, підтримки інвестування деяких видів діяльності для прискорення розвитку галузі в цілому, агропромислового сектору держави тощо), тимчасової підтримки виробництва деяких товарів та виробів (наприклад, вітчизняних лікарських препаратів — інсуліну) або вітчизняного виробника продовольчих товарів держава може надати податковий кредит або встановити інші строки сплати податків. Якщо ці акції проводяться на підставі економічно обґрунтованих розрахунків, то в майбутньому це дозволить отримати економічний ефект і збільшити надходження податків до бюджету.

Сутність іншої функції  — розподільчої — полягає у  встановленні справедливості при стягненні податків. Тобто потрібно підходити до платників податків з урахуванням умов їх діяльності. Це стосується як фізичних і юридичних осіб, так і регіонів у цілому. При визначенні регіональної податкової політики особливої уваги потребує структура виробництва регіону, найбільша питома вага виготовлення певної продукції з точки зору розмірів сплати податків. Наприклад, найбільші податки повинні сплачувати ті регіони, де монопольно виробляється високоприбуткова продукція (горілчане та тютюнове виробництво), і найменші — де випускаються товари першої необхідності або продовольчі. Розвиток промислового виробництва також сприяє збільшенню загальної суми отриманих податків у цілому по регіону (наприклад, у промислових регіонах — Східна Україна — більше, ніж у сільськогосподарських регіонах — Південна та Західна Україна). Особливе значення мають рівні зайнятості населення та се-редньоподушного доходу. Причому тут виділяються два аспекти: з одного боку, збільшення податків з доходів, з другого — зростання обсягів реалізації товарів і сплата податків з ціни виробу. Тобто при виконанні цієї функції потрібна гнучка політика у визначенні розмірів податків, що стягуються до бюджету з різних платників.

Зміст соціальної функції  полягає в тому, що повинна змінюватись структура сплати податкових та інших обов'язкових платежів, особливо між тією частиною, яка йде до державного бюджету, та тією, що залишається в місцевому. Але для цього необхідно чітке визначення загальних витрат держави, їх структури та шляхів економії (при виконанні функцій держави в повному обсязі). З урахуванням особливостей розвитку економіки регіону або освоєння нових територій та залучення для цього інвестиційних коштів держава може створювати вільні економічні зони, тобто території, на яких діють найсприятливіші для розвитку підприємництва умови.

З урахуванням особливостей фінансової політики та наявності великої  кількості джерел наповнення державного бюджету державну податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому значеннях.

У широкому сенсі сутність державної податкової політики полягає  у формуванні державного бюджету  за рахунок різних джерел, які можна  поділити на два блоки:

• безпосередньо податки  з юридичних і фізичних осіб;

• використання інших джерел, до яких належать внутрішні державні позики. Вони можуть бути в різних формах, головним чином у вигляді випуску цінних паперів, підписування на позики тощо. Сутність державної внутрішньої позики полягає в тому, що держава тимчасово бере у населення (іноді й у підприємств) кошти і зобов'язується їх повернути з відсотками за користування. Але в будь-якому разі ці кошти повертають населенню з державного бюджету. Однак головним джерелом надходжень до бюджету залишаються податки. Тому державні внутрішні позики можна визначити також як податки, сплата по яких з боку держави відстрочена у часі.[17]

У вузькому значенні під державною  податковою політикою розуміють  систему оподаткування, яка складається  з системи податків, об'єкта та суб'єкта оподаткування, ставок оподаткування, механізму їх сплати та вилучення, строків сплати тощо.

Виходячи із загальної фінансової політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать:

1. Забезпечення реалізації  головних напрямів державної фінансової політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики, її напрямів та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й державна фінансова політика.

2. Стабільність нормативно-правового  забезпечення, яке регулює податкову  систему держави, зменшення різних  доповнень до законів. Підзаконні  акти не повинні суперечити  головним законам або указам  Президента.

3. Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники (юридичні та фізичні особи), так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін.

4. Соціальна справедливість  як щодо юридичних осіб, так  і щодо фізичних. Наприклад, ставки податків, тарифів або інших обов'язкових платежів повинні бути однакові для всіх платників.

5. Рівнонапруженість  податкового тиску як щодо  всіх платників податкових та  інших обов'язкових платежів, так  і в регіональному аспекті.  Дотримання цього принципу пов'язане із суттєвим зменшенням пільг при встановленні податків різних видів.

6. Принцип вигідності  для держави та платника податку.  Сутність цього принципу полягає  в тому, що платник податку  повинен отримати від суспільства  таку частину благ або послуг, яка задовольняла б його уяву про їх вартість. Під загальним благом розуміють ті вигоди, які платник податку може отримати і які фінансуються за рахунок бюджету. Відповідно до цього фінансування державного бюджету повинно проводитись за рахунок тих платників, які сплачують більші податки. Тобто податки можна розглядати як ціну послуги держави. Позитивним є те, що розмір податку пов'язується з витратами бюджету. Цей принцип має місце при встановленні митних тарифів, державного мита, сплати в соціальні фонди (соціального страхування, обов'язкового пенсійного страхування тощо).

7. Економічна ефективність. Усі витрати, пов'язані з організацією  податкової діяльності, вилученням  і зборами податків, повинні бути  значно меншими, ніж результати  цієї роботи. Насамперед це залежить від ставлення платника податків до виконання своїх податкових зобов'язань, а також від продуктивності праці самих податківців, від ефективності організації їх праці, ступеня технічного оснащення.