Статева поведынка

                             План  

Вступ……………………………………………………………………..2 

Розділ  І. Статеве виховання як невідємна частина загального вихованяя особистосі. 

1.1 Визначення поняття «Статеве виховання » та різні думки вчених з приводу цього …………………………………………………………….4. 

1.2 Концепції та стратегії сексуальної освіти в світі…………………..6. 

1.3 Система психопрофілактики сексуальної поведінки підлітків…..…12.  

Розділ  ІІ. Емпіричне дослідження на визначення  впливу обізнаності щодо статевих стосунків підлітків на формування, їх  уявлення про майбутню статеву поведінку.

2.1 Методи та процедура дослідження,характеристика вибірки..……..15.

2.2 …..….....16 . 

Розділ  ІІІ. Фактори ефективності формування у піплітків відповідальної статевої поведінки.

3.1 Фактори ефективності формування у  піплітків відповідальної статевої поведінки. …………………………………………………………………...18  .

3.2 Першочергові завдання школи та сімї у формування відповідальної статевої поведінки підлітків………………………………………………..19

Висновки…………………………………………………………………......20 .

Література…………………………………………………………………….22 .

Додатки……………………………………………………………………….25.

       

                                       
 

                            ВСТУП 

                   Актуальність проблеми. 

     Сьогодні  в Україні гостро стоїть проблема репродуктивного здоровя та ранньої вагітності дівчат підлітків. Фактори, які стають причинами не відповідальної та небезпечної сексуальної поведінки, носять комплексний характер. Типовим для сучасного суспільства є акселерація й пов'язаний з нею ранній початок сексуальних стосунків. До того моменту як молода людина стала зрілою: біологічно, психічно, соціально. Воно може мати такі не бажані наслідки, як венеричні хвороби та вагітність.

      У багатьох розвинутих країнах пропонується утримання від статевого життя. Дуже часто молоді люди плутають потребу в поцілунках, пестощах з потребою в сексуальної близькості. Хлопець і дівчина можуть зустрічатися, товаришувати, подобатись один одному, але зовсім не обов’язково вони повинні вступати в статеві стосунки. Такий сценарій нав’язується підліткам телебаченням, журналами і також іншими однолітками. Художні фільми нині рідко обходяться без демонстрації статевих актів. Все це показується не тількі пізно в ночі, коли діти сплять, а саме в той час, коли діти принишкли біля екранів телевізорів, бо батьки ще на роботі і діти вільні у виборі телеканалів У середовищі підлітків статевий контакт вважається «модним», бажаним і символізує дорослість. Але дорослою людиною стає не в якомусь віці,а тоді коли навчиться відповідати за свої вчинки, і, більше того, навчиться їх робити усвідомлено.

      Сьогодні  стало аксіомою, щодо сексуального життя людей потрібно готувати. Необхідно відзначити, що жодна сфера людських взаємин не оточена таким великим числом таємниць, заборон, застережень і розпоряджень, як сфера сексуальних стосунків. Психопрофілактика порушення сексуальної поведінки молодої людини й зокрема базової її частини — статевого виховання, є важливою складовою становлення особистості. Відсутність профілактичних заходів може надалі призвести до серйозних порушень сексуальної поведінки людини та смертельних захворювань.

     Мета – зясувати вплив рівня обізнаності на відповідальність підлітків по відношенню до статевої поведінки.

     Об’єкт  – статеве виховання в ході навчально-виховних процесів в школі.

     Предмет – формування відповідальної статевої поведінки підлітків, щодо статевого життя

     Гіпотеза  – Високий рівень обізнаності підлітків, щодо відповідальної статевої поведінки позитивно впливає на їх уявлення про необхідність відповідальності по відношенню до статевого життя.

     Завдання:

    - Ознайомитися з теоретико – методологічним підходом до вивчення відповідальної статевої поведінки. 

    - Емпірично  дослідити вплив рівня обізнаності на уявлення, щодо своєї майбутньої відповідальної поведінки.

    - Визначення факторів формування відповідальної статевої поведінки підлітків.  
     
     
     
     
     
     

Розділ  І.Статеве виховання  як невідємна частина  загального виховання  особистості.

1.1 Визначення поняття «Статеве виховання »

     Вже саме визначення поняття статеве вихованнявикликє суперечності. В.В. Кришталь (1999) вважає, що статеве виховання має на меті формування правильного психосексуального розвитку (статевої самосвідомості, статево-рольової поведінки, психосексуальної орієнтації, сексуальної мотивації та мотивів статевого акту, спілкування з протилежною статтю, поглядів на шлюб і сімейні стосунки) і в остаточному підсумку — формування високої сексуальної культури. Сексуальна освіта ж полягає в підвищенні поінформованості в галузі психогігієни статевого життя. На думку І.С. Кона (1999), статеве виховання означає весь процес статевої соціалізації, усі ті спрямовані та спонтанні впливи, що допомагають дитині стати чоловіком чи жінкою, залучають до прийнятої в суспільстві системи статевих ролей і гендерних взаємин у трудовому, суспільному й особистому житті. У більш вузькому значенні статеве, чи, точніше, сексуальне, виховання означає підготовку дитини до сексуального життя. І.С. Кон вважає, що завдання статевого виховання й освіти полягає не в тому, щоб захистити підлітків від сексуальності, але в тому, щоб навчити їх керувати цією важливою стороною життя. 

     На  думку Д.Н. Ісаєва, В.Є. Кагана (1988), зміст  статевого виховання складає  все те, що виховує здорову й  цілісну особистість жінки і  чоловіка, здатних адекватно усвідомлювати  і переживати свої фізіологічні і психологічні особливості відповідно до існуючих у суспільстві соціальних і моральних норм і завдяки цьому встановлювати оптимальні стосунки з людьми своєї і протилежної статі в усіх сферах життя. На думку І.О. Бабюка, С.І. Табачнікова та співавт. (1998), основним завданням статевого виховання є допомога в усвідомленні особистістю ролі дівчинки чи хлопчика, дівчини чи юнака, жінки чи чоловіка, а також дружини чи чоловіка, матері чи батька відповідно до фізіологічних понять; виховання цілісної гармонічної особистості, здатної усвідомити свої психологічні та фізіологічні особливості, соціальні і моральні норми суспільства.(6;С. 247)

     З урахуванням з загальних задач, виділяють кілька основних напрямків  статевого виховання:

а) статево-рольове виховання, що допомагає формуванню психологічної маскулінності та фемінності і встановленню оптимальних комунікативних установок чоловіків і жінок;

б) сексуальне виховання, спрямоване на оптимізацію формування сексуально-еротичних орієнтацій і  сексуальної свідомості в контексті сексуальної культури і моральних вимог;

в) підготовка до відповідального шлюбу — формування подружніх ролей і вироблення установок взаємно відповідального  партнерства;

г) підготовка до відповідального батьківства, що припускає  формування рольового поводження матері та батька стосовно дітей і вироблення оптимальних репродуктивних установок;

д) формування здорового  способу життя через роз'яснення  залежності сексуальності, шлюбу і  батьківства від таких шкідливих  звичок, як куріння, алкоголь, наркоманія тощо.

     Відповідно  до завдань визначаються і принципи статевого виховання. Доречним тут є погляд Д.Н. Ісаєва, В.Є. Кагана, які сформулювали наступні його принципи: ідейність, реалістичність, перспективна ініціатива, активність, оптимізація задач, вироблення індивідуальних і соціальних значень, адресність, комплексність, безперервність, повторення, правдивість, довіра, контроль і підтримка, діловитість, чистота, зрозумілість і ясність, незбудження сексуального потягу.(12;С.89) 

    1.2 Концепції та стратегії сексуальної освіти в світі

     Проблема  статевого виховання і сексуальної  освіти привертає все більше уваги  дослідників. Існують, однак, різні  концепції сексуальної освіти.

Досить розповсюдженою серед християн у країнах Західної Європи й Америки є релігійна концепція цнотливості. Її основний принцип виключає гедонічну і комунікативну роль інтимних стосунків людей і полягає в тому, що будь-яка статева активність гріховна за винятком статевого життя в освяченому церквою шлюбі, що має метою продовження роду.

     Гігієнічна  концепція спрямована на ознайомлення дітей і підлітків з основними  положеннями анатомії та фізіології репродуктивної системи людини і  навчання їх (особливо дівчаток) навичкам особистої гігієни.

     За  останні 30 років найбільшого поширення за кордоном і в нашій країні набула концепція навчання контрацепції. Прихильники цієї концепції вважають, що, оскільки підлітки все одно стають сексуально активними і зупинити цей процес неможливо, варто навчати їх методам контрацепції, щоб уникнути несприятливих наслідків ранніх статевих відносин. Але життя показало, що пропоновані дорослими знання про використання контрацептивів сприймаються підлітками як дозвіл на початок статевого життя, і в результаті після участі в подібних програмах число сексуально активних підлітків і кількість підліткових вагітностей зростає, так само як і захворюваність на інфекції, що передаються статевим шляхом. У зв'язку з цим у США на державному рівні була оголошена відмова від використання програми навчання контрацепції.(7; С.185)

     Великий інтерес викликали концепція  і програма навчання тільки утриманню, що враховують анатомо-фізіологічні вікові особливості формування сексуальності  у підлітків. Навчання тільки утриманню являє собою освітню і мотиваційну програму, що має на меті показати підліткам позитивні соціальні, психологічні і пов'язані із здоров'ям наслідки сексуального утримання. Програма вчить статевому утриманню поза шлюбом як еталону поводження осіб різного віку, показує, що утримання — це єдиний дійсний надійний спосіб уникнути небажаної вагітності, захворювань, що передаються статевим шляхом, і інших пов'язаних із здоров'ям проблем. У підлітків виховується переконання, що постійні моногамні стосунки вірних один одному людей є стандартом статевого поводження людини і що статева активність поза шлюбом у більшості випадків має негативні психологічні і фізичні наслідки. У програмі роз'яснюється, що народження дітей поза шлюбом звичайно має шкідливі наслідки для самих дітей, їх батьків і суспільства. У той же час молодих людей вчать, як відкидати сексуальні пропозиції, розкриваючи при цьому роль алкоголю і наркотиків у сексуальних домаганнях. Нарешті програма навчання тільки утриманню показує підліткам важливість досягнення самостійності (самодостатності) до початку статевої активності.

Узагальнюючи  багаторічний досвід статевого виховання  в європейських країнах, можна виділити три головні його стратегії :                

 а) рестриктивну, обмежно-охоронну;                                                                   б) пермісивну, дозвільно-ліберальну, схильну до вседозволеності;                  в) лінію золотої середини.                                                                              

     Рестриктивна, заборонна модель суперечить загальному духу сучасного виховання і як усі негативні моделі, засновані переважно на заборонах, малоефективна. Що ж стосується пермісивної моделі, то вона не бере до уваги вікові особливості, покладаючи тягар вибору і відповідальності на людину, яка ще не вміє передбачати довгострокових наслідків своїх вчинків. Крім того, ця модель зовсім не враховує етнокультуральні особливості народів. Перевага моделі золотої середини — не помірність, а те, що вона містить у собі плюралізм, допустимість різних стилів і методів виховання.

     Статеве виховання дітей починають їхні батьки, навіть якщо самі про це не знають чи не хочуть цього. При цьому більшість батьків не забиває дітям голови думками про секс. Вони вже і так про нього думають. Сексуальні переживання й інтерес до сексу цілком природні і нормальні для всіх дітей. Молоді люди, які виросли в родинах, де прийнято відверто говорити про сексуальність, як правило, поводяться більш відповідально. Відкрита комунікація принаймні дозволяє молодим людям усвідомити власні сексуальні почуття і вчинки і позбутися пов'язаних з ними негативних переживань. Батьки і родина в цілому повинні відігравати важливу роль у становленні сексуальності дитини. (9; С. 372)

     У той же час багато вчених дотримуються тієї думки, що дітям корисно навчатися  також за позасімейними програмами статевого виховання, що не заміщують, а доповнюють домашні уроки. Це обумовлено наступними причинами:

а) деякі батьки чи діти, зіштовхуючись у сімейному  чи громадському житті з темою  чи подією, які мають відношення до сексуальності, настільки бентежаться, що просто не можуть обговорювати цю тематику;

б) деякі батьки чекають, коли діти почнуть ставити  їм запитання про сексуальність, але діти про це не запитують, чи батьки не зважають на питання, задані у непрямій формі;

в) деякі батьки просто не мають необхідної інформації (за винятком найпростіших – про те, звідки беруться діти), щоб відповісти на питання своїх дітей;

г) людям, які  отримали спеціальну педагогічну підготовку, простіше повідомити дітям інформацію ясно, зрозуміло й об'єктивно, ніж батькам, які занадто емоційно ставляться до своїх дітей;

д) у класі (групі) можна створити «безпечну», частково структуровану ситуацію, у якій молодим  людям легше висловитися, ніж  у сімейній обстановці. Крім того, у  них з'являється можливість учитися  мовчки, слухаючи, як інші обмінюються думками.

     Дискусія  про те, школа чи родина повинні  займатися статевим вихованням, була дуже тривалою і ще не так давно  вирішувалася запрошенням лікаря для  бесід із підлітками чи сподіваннями на засоби масової інформації. Але лікар, навіть якщо він і володіє більш-менш інтегрованою освітою, у силу відсутності педагогічного досвіду не може бути основним провідником статевого виховання. Засобам же масової інформації не дістає персоніфікації інформації через референтних осіб, вони можуть породжувати уніфіковані стереотипи і ставати психотравмуючим чинником для тих, хто цим стереотипам не відповідає. Література, адресована підліткам, рясніє прорахунками, пов'язаними з ігноруванням статевовікової психології читача, відсутністю не тільки методологічного, але і методичного обгрунтування.(11;С 241)

     Отже, при створенні адекватної системи  статевого виховання, що охоплює  всі етапи й аспекти формування особистості і поєднує соціалізацію, виховання й освіту, необхідно  враховувати всю різноманітність його форм, у першу чергу для того, щоб кожну з них зробити більш продуктивною. Треба зазначити, що проблеми статі та міжстатевих стосунків, сексуального життя, шлюбу і сім'ї є, з одного боку, істотною і значущою частиною буття людини, з іншого — входять до сфери різних наукових і прикладних дисциплін — суспільствознавчих, медико-біологічних, психолого-педагогічних.

     Психосексуальний  розвиток, сексуальна і матримоніальна поведінка визначаються двома групами  взаємопов'язаних чинників: медико-біологічних і соціокультурних. До перших належать чинники навколишнього середовища, у яких існує індивід: кліматичні, екологічні, харчові та ін., а також його анатомо-фізіологічні, ендокринні й інші особливості. До других — усі чинники, що визначають соціалізацію людини, тобто засвоєння ею конкретних соціальних норм і традицій, життєвих цінностей, стилю поведінки та ін. До них належать етнокультуральні атрибути, у тому числі менталітет і статева мораль, інститути соціалізації, вплив засобів масової інформації, літератури і мистецтва, вплив авторитетних дорослих і однолітків. Психосексуальний розвиток і сексуальна поведінка (СП) людини, а також сценарій її особистого життя з різних причин не завжди здійснюються у варіанті, позитивному як для самої людини, так і для його мікросоціального оточення або суспільства в цілому. У зв'язку з цим людство завжди намагалося спрямувати розвиток цих елементів буття людини у «правильний» з погляду пануючих в кожнім конкретнім етносі і суспільстві бік, за допомогою законодавства, релігійних конфесій, нормативних механізмів суспільної моралі й етики, а також через основні інститути соціалізації, головним чином такі, як сім'я та освітньо-виховні установи.(13;С 263)

     Порівняльний  аналіз освітніх програм показує, що зарубіжні підходи мають головним чином прикладний, інструментальний характер і більше акцентовані на медико - біологічних аспектах проблеми, а їх основною дидактичною метою є профілактика раннього початку статевого життя, небажаних вагітностей і абортів, розповсюдження ЗПСШ, у тому числі Сніду, тоді як виховні функції вважаються прерогативою інших інститутів соціалізації. У вітчизняних роботах набагато більше наголошується на морально-етичних і освітньо-просвітницьких аспектах проблеми статі, дошлюбних і сімейних стосунках, а в тріаді знання — цінності — навички формуванню останніх у методиці викладання уваги приділяється явно недостатньо.(14; С 24)

     Якщо інтегрувати зарубіжні та вітчизняний підходи, то базовою кінцевою метою статевого виховання, сексуальної освіти і підготовки до сімейного життя стають профілактика і корекція високоризикованої сексуальної поведінки, а також збереження та зміцнення сексуального і репродуктивного здоров'я людини, підготовка підростаючого покоління до виконання сімейних (подружніх і батьківських) ролей, що є необхідним компонентом соціального здоров'я суспільства в цілому, а також захист дітей і підлітків від можливих дидакто-, ятрогеній та сексуальних посягань. ВООЗ сексуальне здоров'я розуміється як «комплекс соматичних, пізнавальних, емоційних і соціальних аспектів буття людини», що робить статеве виховання, сексуальну освіту і підготовку до сімейного життя міждисциплінарними за своєю природою і такими, що знаходяться на перетині суспільствознавчих, медико-біологічних і психолого-педагогічних галузей наукового і прикладного знання.

       Досить доречною є думка В.В. Кришталя, який вважає, що статеве виховання є часткою загального виховного процесу особистості, а сексуальна освіта полягає у відповідній віку правильній та повній інформації щодо різноманітного кола питань статевого життя. Тому сучасна науково обгрунтована програма статевого виховання і сексуальної освіти повинна включати нерозривно пов'язані навчальний (інформаційно-просвітницький плюс інструментальний) і виховний (особистісно-орієнтований) компоненти, що забезпечують формування у молодих людей адекватних етичних норм, ціннісних орієнтацій, знань і навичок, прийнятих на особистісному рівні і реалізовуваних у поведінці. При цьому навчально-виховний процес повинен мати випереджаючий і профілактичний, а не сексуально-стимулюючий характер і орієнтуватися на норму і позитивні аспекти сексуального буття, а не на відхилення як засіб залякування.

Треба зазначити, що, недостатньо, якщо людина, яка здійснює статеве виховання, буде викладати фактичний матеріал та керувати його обговоренням. За цим повинна стояти визначена система цінностей (переконань), що характерна для менталітету країни.

Такими базовими цінностями є:

— відповідальність;

— піклування про  інших;

— особистість  кожної людини;

— комунікація;

— інформація;

— самоконтроль.

     1.3 Система психопрофілактики сексуальної поведінки підлітків

     Отже, на вищезазначених засадах розроблена система психопрофілактики порушення сексуальної поведінки (ПСП) у молоді. Розробляючи дану систему на основі отриманих результатів та аналізу світового досвіду, виокремили основні чинники ризику розвитку ПСП, а саме: неправильне загальне і статеве виховання; явна акцентуація характеру і наявність дисгармонійних рис особи; невміння вирішувати життєві проблеми і переводити дисконфлікт в еуконфлікт; дизонтогенез статевого розвитку; непідготовленість до гармонійних сексуальних стосунків, зокрема неадекватні мотиви вступу до статевих стосунків, відсутність достатніх знань про повноцінне сексуальне функціонування індивіду; дисгармонійні типи сексуальної мотивації та сексуальної культури, неадекватна статево-рольова і сексуально-еротична поведінка; порушення психосексуальної орієнтації.

     До завдання первинної психопрофілактики входило виявлення вказаних чинників та їх нейтралізація. Вторинна психопрофілактика полягала в ранньому виявленні та ліквідації вже існуючих ПСП та попередженні їх несприятливої динаміки (декомпенсації, рецидивів, посилювання і прогресування розвитку невротичних реакцій). Третинна психопрофілактика складалася з реабілітації і реадаптації ПСП і попередження соціальних наслідків його порушення.(12; С 104) 

     Проведення  всіх психопрофілактичних заходів  грунтується на дотриманні принципів  системності, етапності та послідовності, комплексності та диференційованості. Системний характер психопрофілактики ПСП полягає в тому, що вона є безперервним ланцюгом дій з урахуванням стану соціального, психологічного, соціально-психологічного і біологічного компонентів ПСП. Етапність і послідовність психопрофілактичних заходів полягає в певному порядку їх проведення: спочатку статеве виховання, потім сексуальна освіта, підготовка молоді до шлюбу. Комплексність психопрофілактики — це правильне поєднання методів, форм і змісту заходів, що проводилися, комплекс яких мусить включати дію сім'ї, школи, суспільних інститутів. Диференційований характер психопрофілактики полягав у тому, що вона проводилась із урахуванням віку, інтелектуального рівня, статі тощо. На всіх етапах психопрофілактики важливе значення має виховання культури спілкування — від спілкування у студентському колективі до взаємостосунків подружньої пари. Психопрофілактику ПСП, статеве виховання і сексуальну освіту  розглядають у поєднанні з психогігієною статевої поведінки, тобто заходами, спрямованими на створення умов формування гармонійної статевої поведнки. Ці категорії — ланки одного ланцюжка: якщо психогігієна статевої поведінки є частиною загальної психогігієни, то первинна психопрофілактика має на меті підготовку до шлюбу, інформування молоді про фізіологічні основи статевої функції, запобігання розвиткові сексуальної дисфункції і подружньої дезадаптації в тих випадках, коли не засвоєні основи психогігієни. Відповідно до цього об'єктом психогігієни є соціальна поведінка як така, а об'єктом первинної психопрофілактики — чинники ризику її порушення.(13;С 12)

     Запропонована система психогігієни статевої поведінки В.В Кришталя передбачає обов'язкове послідовне виконання шести етапів: перший етап — попередження порушень соматосексуального розвитку дитини, другий — попередження порушень психосексуального розвитку дитини, підлітка, хлопця (дівчинки); третій етап — попередження формування дисгармонійних радикалів особистості, що перешкоджають адекватній сексуальній комунікації, четвертий — виховання культури спілкування і попередження міжособистісних конфліктів; п'ятий етап — ознайомлення молоді з основами психосексуальної гігієни та основами партнерських стосунків, шостий — ліквідація патогенних чинників, що сприяють виникненню ПСП, сьомий — попередження соціальних наслідків ПСП. Психопрофілактичні заходи мають застосовуватися в усіх періодах становлення сексуальності індивіда: парапубертатному (виникнення статевої самосвідомості, 1–7 років), препубертатному (створення стереотипу статеворольової поведінки, 7–13 років) та пубертатному (формування психосексуальної орієнтації, 12–18 років). (4; С 84)

Отже, ознайомившись з теоретико – методологічним підходом до вивчення відповідальної статевої поведінки  можна сказати,що інформування в цій галузі дітей знаходиться на досить низькому рівні. Отже і обізнаність підлітків не висока. В наступному розділі я провела дослідження на скільки обізнаність підлітків впливає на формування їх уяви відповідальної статевої поведінки. 

Розділ  ІІ. Емпіричне дослідження на визначення  впливу обізнаності щодо статевих стосунків підлітків на формування, їх  уяви, щодо відповідальної статевої поведінки.

2.1 Методи та процедура  дослідження,характеристика вибірки

      На  наявність  відповідальних статевих стосунків у підлітків було проведене емпіричне дослідження для учнів восьмого А - класу 233 школи міста Києва. Клас був попередньо розділений на дві вибірки класним керівником на основі попередніх досліджень, які проводились шкільним психологом.Дослідження проводилося за допомогою анкети яка містила в собі три шкали з отримання інформації, кожна з якої  містила 3 питання.

      Перша шкала питань відповідала за рівень обізнаності підлітків в питаннях зі статевої поведінки.Були розроблені питання,які допомагали зясувати наскільки підлітки обізнані в цій сфері. «Які венеричні захворювання ви знаєта?», «Якими шляхами вони передаються?», «Які засоби контрацепції вам відомі?». Варіантів відповідей на ці питання не було, діти повинні були самі вписати відповідь.Оцінювалась ця шкала так: 1відповідь – 1 бал; 2відповіді – 2 бала; 3 і більше – 3 бала,бралися до уваги тільки правильні відповіді.

       Друга шкала питань стосувалась  рівня відповідальності підлітків  стосовно статевої поведінки.Тут були розроблені питання з відповідями  різного характеру. Питання «Як ви ставитесь до користування контрацепцією під час статевого контакту?» оцінювалось так: позитивно – 3 бали; негативно – 1 бал; нейтрально – 2 бала. Інші два питання оцінювались відповідно 1 варіант - 1 бал;другий - 2бали і третій – 3

     Третя шкала питань стосувалась ефективності проведення профілактичних занять стосовно статевого життя підлітків. Ця шкала була розроблена не тільки для того,щоб дізнатись як проводяться профілактичні заняття стосовно відповідальної статевої поведінки, але й для того щоб дізнатися як цю інформацію підлітки хочуть отримувати.

     Четверта  шкала відповідала за вплив сімї на формування відповідальної статевої поведінки у підлітків. Тут були розроблені питання, які мали відповідь «так» або «ні». «Чи говорите ви зі своїми батьками на тему статевих відносин?», «Чи знайомите ви батьків зі своїм другом (подругою)», «Вам батьки дають поради стосовно майбутнього статевого життя?». Оцінювались ці питання наступним чином: відповідь на питання «так » дорівнювала двом балам відповідь «ні» дорівнювала одному балу.

     Щодо  четвертої шкали, то тільки 20% респондентів першої вибірки на питання про розмови збатьками стосовно статевого життя дали відповідь «так». На питання,щодо знайомств батьків зі своїм другом (подругою) тільки 37% дали відповідь «так». Стосовно третього питання анкети, 24% респондентів відповіли, що отримують поради від батьків стосовно майбутнього статевого життя. В другій вибірці результати трошки кращі 42% говорять з батьками на тему статевих стосунків, 56% знайомлять з батьками свого друга (подругу) і 49% отримують поради від батьків стосовно майбутнього статевого життя. 
 
 

2.2 Аналіз, результати та висновки проведеного дослідження

     У дослідженні прийняли участь 23 учні. Результати анкетного опитування учнів  показали, що загальна обізнаність та відповідальність підлітків є на низькому. Це свідчить про не розуміння до кінця того базового матеріалу який ними самими було засвоєно а також про низьки моральні уявлення. Ця проблема залежить від того як і ким ця інформація надається. З анкет стало відомо, що більшість цих занять проводиться у формі лекцій в той час як 40% респондентів хочуть,щоб це заняття проводилося у формі групових дискусій чи бесід і 43% респондентів хочуть, щоб це заняття проводилось у формі мультимедійних занять, ще 5% написали те ж саме тільки як свій варіант відповіді (відео). Що до шкали обізнаності, то в першій вибірці на питання «Які венеричні захворювання ви знаєте?» тільки 18% із 100% змогли згадати три і більше прикладів,а 23% взагалі не змогли відповісти на це запитання.Що до другої вибірки, то тут ситуація трошки краща 27% змогли навести три приклади і тільки 9% респондентів не змогли відповісти на це питання.На питання «Якими шляхоми вони передаються?»тільки 30% першої вибірки знали відповідь на це питання і 60% другої вибірки змогли навести бодай один приклад.Щодо шкали відповідальності, то вона також знаходиться на низькому рівні. На питання «З якого віку, на вашу думку, можна вступати в статеві відносини»-76% респондентів першої вибірки відповіли з 14-15 років,підлітки вважають, що саме в їх віці це є актуально, 53% -другої вибірки підтримали першу. З отриманих результатів я визначила коефіцієнт кореляції, який показує що обізнаність підлітків впливає на їх відповідальність по відношенню до статевого життя. Але так як обидва показники знаходяться на низкому рівні то ні про яку відповідальність говорити не можна, причиною цього є не правильне подання інформації підліткам, не прислуховування до їх думок та інтересів про що свідчить шкала номер три. Також як показали результати важливим є індивідуальний підхід, так як обізнаність щодо статевої поведінки в різних вибірках різна.