Статистична оцінка якості робочої сили

      Актуальність  теми полягає в тому, що в ній  розглядається оцінка якості робочої  сили, що є основним елементом продуктивних сил у будь-якому суспільстві, тобто можна сказати, що робоча сила є одним з головних факторів суспільного відтворення. Її показники визначають ефективність виробничого процесу, на пряму впливають на результати підприємницької діяльності. Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються — незмірно зростають — місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого — підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.

      Теоретичні  та прикладні питання регулювання  якості робочої сили привертали увагу  дослідників у різні часи. Окремі аспекти цієї проблеми були і є  в полі зору зарубіжних вчених: Б. Генкіна, Ю. Дмитрієва, Л. Євдокимової, І. Кириченко, Г. Мелік’яна, Н. Шаталової та ін. В Україні питання регулювання якості робочої сили досліджують: Д. Богиня, Н. Гавкалова, О. Грішнова, В. Гриньова, О. Гулевич, Б. Данилишин, М. Долішній, А. Колот, І. Кравченко, Е. Лібанова, О. Морозова, Г. Норд, В. Онікієнко, І. Петрова, В. Савченко та ін.

     Якщо  взяти значення оцінки робочої сили маштабніше, то наданий момент, в  системі ринкової економіки присутня велика конкуренція і це зумовлює необхідність йти шляхом інтенсивного розвитку, що спирається на соціально  орієнтоване управління. Побудова соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні та підвищення її конкурентоспроможності потребують адекватної якості робочої сили.

      Предметом курсової роботи є питання балансування попиту і пропозиції робочої сили певної якості на ринку праці в  Україні.

      Об’єктом  курсової роботи є структура та динаміка показників якості робочої сили на загальнодержавному рівні в Україні.

      В теоретичній частині розкривається  зміст, мета та завдання статистичного  вивчення робочої сили, наведений  ряд показників, які характеризують якість робочої сили . В останньому пункті теоретичної частини наведені прийоми обробки, аналізу, оцінки взаємозв’язків, що використовуються для  оцінки якості робочої сили та інших категорій статистичного вивчення.

     В практичній частині зроблений аналіз динаміки здобуття освіти в вищих навчальних закладах; аналіз ряду розподілу показників якості робочої сили; аналіз рядів динаміки показників рівня якості робочої сили . Також проведена оцінка забезпеченості вузами задопомогою рангового коефіцієнта кореляції. Було визначено індекс числа кількості осіб зайнятих у навчанні. Для розрахунку практичної частини курсової роботи були взяті дані зі статистичного щорічника Державного комітету статистики України.

         Практичне значення статистики  якості робочої сили важливу  роль відіграє у державному  програмуванні освіти з врахуванням  наявності майбутніх робочих  місць, включаються в програму  знання, що потрібні будуть в  майбутньому фахівцеві, щоб виконувати  свої обов’язки, та бути конкурентно спроможним на ринку праці. Для цього використовують методи статистичного спостереження та подальшої обробки статистичних даних.

     Практичне впровадження методики аналізу та прогнозування  кон’юнктури ринку праці спеціалістів потребує насамперед створення і  використання для збору та обробки  необхідної інформації автоматизованих  банків даних різних рівнів, які  були б об’єднані в єдину систему. Окремі елементи такої системи вже розроблені в процесі виконання науково-дослідних робіт у цьому напрямку лабораторією аналізу потреби та використання спеціалістів з вищою освітою Міносвіти України.  
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1

Теоретична  частина

1. Статистичне вивчення якості робочої сили

     Залучення до праці робочої сили, зумовлено рівнем кваліфікації цієї робочої сили, також беруться до уваги обов’язкові вміння та навички, досвід роботи, особисті якості працівника, а також фізичну підготовку до виконання тієї чи іншої роботи, витривалість, стресостійкість і тд. і тп.

   Розвиток суспільства впливає на обидва елементи ринку праці кваліфікованої робочої сили: на попит, чим більш розвинене — культурно, технічно, науково, економічно — суспільство, тим більша його потреба в кваліфікованій робочій силі, і на пропозицію — за розвитку в такому разі мережі закладів вищої освіти  зі здобуттям диплома про вищу освіту їх випускники вважатимуть себе цією кваліфікованою робочою силою. Ефективне функціонування ринку праці, передбачає вивчення його кон’юнктури (попиту, пропозиції, цін та конкуренції в певних межах часу та території) та на її базі намагання досягти рівноваги, при якій попит і пропозиція частіше збігаються, ніж навпаки.

     Вивчення кон’юнктури ринку реалізується шляхом проведення  досліджень, у ході яких вивчається попит. Здобута інформація передається Державним органам, а ті, реагуючи на зміни кон’юнктури, змінюють обсяги та структуру пропозиції, наближаючи її до попиту.

  Підготовка фахівця потребує не менш як 4 років навчання в спеціальному навчальному закладі. Тобто попит, що з’явився сьогодні, за відсутності на ринку відповідної пропозиції, у наших умовах не буде задоволений. І навпаки: якщо за період навчання попит, що існував 4—6 років тому, зник, то пропозиція (тобто, фахівець) виявиться нереалізованою. Дипломи отримані фахівцями в Україні не визнаються за кордоном, і тому й ринок кваліфікованої робочої сили обмежений національними кордонами, на відміну від інших країн.

     Головною проблемою для відповідного розвитку ринку кваліфікованої робочої сили є обґрунтований  прогноз. Тому, що показники попиту мають на 4—6 років випереджати можливості пропозиції. Лише в цьому разі можна буде прийняти до навчальних закладів необхідну кількість студентів, які — з урахуванням відсіву за період навчання тих, хто не хоче або не може вчитися, — своєчасно з’являться на ринку, де на них чекатимуть спрогнозовані 4—6 років тому робочі місця. Але це лише в тому разі, якщо вузівський потенціал достатній для прийому сьогодні потрібних в майбутньому фахівців. А якщо ні, то необхідні вузи ще треба відкривати, забезпечуючи їх необхідними ресурсами. І навіть за наявності коштів для цього потрібний ще деякий час. А тому прогноз попиту має розроблятися не менш як на 10 років.

     Використання  відомих методів моделювання  та прогнозування під час вивчення ринку праці кваліфікованих спеціалістів має свої особливості, це пов’язано з особливостями статистичного забезпечення аналізу цього ринку.

Статистичне дослідження передбачає реалізацію чотирьох етапів :

1) збирання даних (статистичне спостереження);

2) попередня обробка даних (зведення та групування для одержання статистичної інформації);

3) аналіз явища (розрахунок статистичних показників та побудова моделей);

4) прогноз розвитку явища.

Система збирання, нагромадження, обробки та аналізу інформації, необхідної для  управління процесом забезпечення країни спеціалістами, включає такі блоки:

1) науково обґрунтована система показників відтворення спеціалістів та методологія їх розрахунків;

2) система галузевих та регіональних моделей відтворення спеціалістів;

3) методологія наукової організації спостереження за окремими стадіями процесів відтворення спеціалістів;

4) технологія збирання, обробки, нагромадження та подання інформації про відтворення спеціалістів;

5) схема взаємодії такої системи з інформаційними системами центральних, галузевих та регіональних органів управління.

     Розглядаючи цю систему з урахуванням функціонування ринку праці спеціалістів виокремлюються певні елементи кон’юнктури цього ринку, вивчення яких є невіддільною складовою науково обґрунтованого функціонування зазначеної системи:

- матеріальний та кадровий потенціал вузів, на базі якого оцінюються можливості вузів з підготовки спеціалістів певних спеціальностей (ліцензування вузів);

- місткість та структура ринку, інформація про які необхідна для характеристики існуючої підготовки спеціалістів та потреби в них;

- фактори, що формують ринок: чисельність і структура населення, рівень економічного розвитку регіону, структура зайнятості за галузями, структура незайнятих за рівнем освіти і фахом;

- організаційна структура вищої освіти (наявність пакета законів, що регламентують освітянську діяльність; рівень концентрації та спеціалізації підготовки фахівців по регіонах);

- співвідношення попиту і пропозиції на галузевих та регіональних ринках праці, що дозволяє також оцінити рівень можливого використання ресурсів вузів;

- фінансові взаємовідношення вузів із замовниками і державою та іншими споживачами.

     З необхідності характеристики елементів  кон’юнктури ринку спеціалістів випливає, що впровадження першого  блока системи управління процесом забезпечення спеціалістами потребує розробки системи показників, яка  складається з окремих підсистем:

1) забезпеченості  галузі (регіону) спеціалістами;

2) прийому  студентів до вузів;

3) контингенту  студентів;

4) випуску  спеціалістів;

5) працевлаштування  випускників;

6) використання  фахівців;

7) характеристики  діяльності навчальних закладів.

     Для кожного з показників потрібно обчислити  як фактичне, так і прогнозне значення.

Для першої підсистеми показників — забезпеченості спеціалістами — розраховують показники заміщення посад фахівцями (фактичний рівень) і потребу у фахівцях (прогнозні розрахунки), що буде задоволюватися за рахунок двох факторів:

1) вивільнення з роботи фахівців, що раніше працювали на цих посадах.

2) появи нових робочих місць за рахунок розвитку окремих підприємств, галузей чи регіонів.

     Якісний показник потреби в кадрах фахівців, який характеризуватиме кваліфікаційний склад потреби, має спиратися на нормативний показник спеціалістомісткості, який є одним з різновидів показника трудомісткості:

Використовуючи  метод нормативних показників спеціалістомісткості, найскладніше встановити техніко-економічний  показник діяльності підприємств щодо якого розраховується певний показник спеціалістомісткості.

     Складною є задача оцінювання вкладу груп спеціалістів, які різняться між собою за ступенем участі, у створення ефекту. Адже цей ефект має бути розподілений між такими групами згідно з їх вкладом. Інакше кажучи,  між ефектом, структурою та чисельністю зайнятих фахівців. Як відомо, кількісні параметри такого взаємозв’язку можуть бути обчислені та статистично обґрунтовані методом кореляційно-регресійного аналізу.

  Прогнозування потреби у фахівцях — це комплексне, науково обґрунтоване передбачення розвитку, установлення очікуваної чисельності фахівців, їх професійної структури за регіонами, підприємствами чи сферами діяльності. Практично використовуються два підходи до вирішення задачі прогнозування. Відповідно до першого, майбутній стан об’єкта розглядається і формується на підставі сучасного стану: яким він буде у системі тенденцій, що склалися. Досягається це шляхом екстраполяції. Другий підхід у прогнозуванні базується на цільовому описанні об’єкту шляхом розв’язання зворотної задачі — від майбутнього до теперішнього.

     У прогнозуванні потреби з використанням  цільового підходу важливу роль відіграють нормативи забезпеченості спеціалістами, бо при цьому як норматив закладається результат, якого хочуть досягнути. Використання нормативів для  прогнозування має як позитивний, так і негативний бік. Позитивний полягає в тому, що за допомогою  наукового обґрунтування нормативів відшукують кількісний і якісний  вимір потреб, що і дозволяє встановити необхідну в майбутньому чисельність фахівців. З іншого боку, недоліком таких нормативів є їх статичність: установлений за даними звітного періоду рівень коефіцієнтів насиченості пропонується використовувати в майбутньому, в умовах, що змінилися. 

2.  Показники якості робочої сили

      Робоча  сила — це сукупність фізичних і  духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які  вона застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості.

      Основним  об’єктом статистики праці є трудові  ресурси — це частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні  для роботи в економіці. До трудових ресурсів належать:

      1) населення в працездатному віці: чоловіки 16—59 років і жінки 16—54 років, за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни І і II груп, та непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію за старістю на пільгових умовах (чоловіки 50—59 років, жінки 16—54 років);

      2) населення, старше й молодше від працездатного віку, яке зайняте в економіці.

      Вирішальну  роль у трудових ресурсах відіграє працездатне населення в працездатному  віці. Працездатне населення —  це сукупність людей переважно робочого віку, здатних за своїми психофізіологічними  даними до участі в трудовому процесі. У будь-якому суспільстві працездатне  населення поділяють на дві групи: економічно активне та економічно неактивне. Співвідношення між цими групами  залежить від соціальних, економічних, політичних і демографічних умов.

      Економічно  активне населення — це частина  населення, яка зайнята суспільно  корисною діяльністю, що приносить  їй прибуток. До економічно неактивного  населення відносять тих, хто  протягом певного тривалого періоду  не належить до зайнятих та безробітних.

      Трудові ресурси, які фактично використовуються, — це зайняте населення, тобто  населення, яке має заняття, що приносить  доход.

      «Зайняті» — це всі особи, старші визначеного  віку (у віці 16 років і старше), які протягом певного кратного періоду  — або одного тижня, або одного дня — належали до таких категорій:

      а) наймані робітники;

      б) наймані на особистому підприємстві («самозайнятість»);

      в) тимчасово відсутні на роботі через хвороби, травми, відпустки та з інших причин.

      Безробіття  — це економічна категорія, яка показує  економічні відхилення з приводу  вимушеної незайнятості працездатного  населення.

      До  безробітних належать особи, старші визначеного віку (16 років і старші), які протягом звітного періоду:

      а) не мали роботи (доходного заняття);

      б) шукали роботу або вживали заходи для організації особистої справи;

      в) були готові до виконання роботи.

      „Якість робочої сили” – це узагальнена  характеристика рівня розвитку робочої  сили (ступеня підготовленості й  трудової активності працівників), що дозволяє забезпечити адекватну  якість індивідуальної й колективної  праці на основі ефективного використання нових і новітніх технологій, раціональних форм організації виробництва й виробничих процесів .

      Взаємозалежними базовими компонентами якості робочої  сили населення країни є:

      - обсяг загальноосвітньої підготовки  працівників;

      - рівень загальної культури;

      - рівень професіоналізму й кваліфікації (спеціальних знань і вмінь,  компетентності);

      - наявний досвід і навички роботи;

      - моральна надійність.

Економічна  категорія «якість робочої сили»  для сучасних умов відображає зростання  впливу якісного рівня робочої сили на продуктивність, ефективність і  якість праці; і являє собою той  рівень професійно – кваліфікаційних  знань, практичних навичок і накопиченого виробничого досвіду, які дозволяють робітникові виконувати конкретні  види трудової діяльності з необхідною якістю й продуктивністю.

      При характеристиці поняття «якість» необхідно  враховувати наступні особливості:

      - у сучасних умовах якість робочої  сили є головним чинником економічного  росту;

      - формування робочої сили високої  якості вимагає від самої людини  й усього суспільства значних  витрат;

      - робоча сила у вигляді навичок  і здатностей є певним запасом,  тобто може накопичуватися;

      - інвестиції у кваліфікаційний  комплекс робочої сили й здоров'я  працівника забезпечують, як правило,  його власникові одержання в  майбутньому більше високого  доходу;

      - якісні характеристики робочої  сили не тільки піддані фізичному  й моральному зношуванню, але  й здатні накопичуватися й  примножуватися;

      - характер і види вкладень у  людину обумовлені історичними,  національними, культурними особливостями  й традиціями. Але лише ті вкладення  в людину можуть бути визнані  інвестиціями в робочу силу, які  суспільно доцільні й економічно  необхідні. 

3. Статистична оцінка якості робочої сили

      Статистична оцінка якості аналізує чисельність, склад, розподіл і відтворення трудових ресурсів, ступінь їх використання у процесі суспільного виробництва, виявляє резерви робочої сили, що не використовується в суспільному виробництві; визначає ступінь залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво і вивчає чисельність та склад зайнятих в економіці, ступінь використання робочої сили та робочого часу в процесі виробництва.

      Водночас  з вивченням динаміки середньої  заробітної плати досліджується  динаміка продуктивності праці.

      Усі перелічені показники розглядаються  у зв’язку з показниками фінансової діяльності підприємств та галузей  економіки.

      Серед показників, які розраховуються в  практиці статистичної роботи, можна  виділити три групи за явними ознаками:

      1) за суттю досліджуваних явищ  розрізняють показники об ' ємні, що характеризують розміри явищ, процесів, та якісні, що характеризують  кількісні співвідношення, характерні властивості досліджуваних явищ;

      2) за ступенем агрегування явищ  можна виділити індивідуальні,  що виражають ознаки окремих  одиниць сукупності, і загальні(узагальнюючі), що виражають розміри ознаки  окремих груп або всієї сукупності;

      3) залежно від характеру досліджувальних  явищ розрізняють статистичні  показники інтервальні, які вражають  розміри кількісної ознаки за  певні періоди часу, і моменті,  що виражають розміри кількісної  ознаки на певний момент;

      Абсолютні величини – це показники, які виражають  розміри суспільно-економічних явищ і процесів в конкретних умовах часу і місця.

      Відносними  статистичними величинами називаються  показники, які виражають кількісні  співвідношення між явищами суспільно-економічного життя. Відносними величинами динаміки називаються показники, які виражають  ступінь зміни явищ у часі.

      Відносні  величини структури характеризують склад досліджувальної сукупності. Зіставляючи структуру однієї і  тої ж сукупності за різні періоди  часу, можна простежити за структурними змінами.

      Однією  з кількісних характеристик статистичних закономірностей є середня величина, яка здатна відобразити характерний  рівень ознаки, притаманої усім елементам  сукупності. Варіація будь-якої ознаки формується під впливом двох груп причин – основних, визначальних, які  тісно пов’язані з природою самого явища, і другорядних, випадкових для  сукупності в цілому.

      Характерний, типовий рівень ознаки формується під  впливом першої групи причин. Відхилення індивідуальних значень ознаки від  типового зумовлені дією другорядних причин, які урівноважуються і тому на рівень середньої істотно не впливають.

      Середня характеризує типовий рівень варіаційної  ознаки. Вона відображує в собі те спільне, що об’єднує всю масу елементів, тобто  статистичну сукупність.

      Середня відображає типовий рівень ознаки лише в тому випадку, коли статистична сукупність, за якою вона обчислюється, якісно однорідна. Це одна з основних умов наукового застосування середніх у статистиці. Крім того, типовий рівень ознаки, що вивчається, проявляє себе лише у випадку узагальнення масових фактів.

      За  допомогою середніх величин масу елементів можна охарактеризувати одним числом, не зважаючи на те, що середня величина абстрактна і може не збігатися з жодним з індивідуальних значень ознаки. Вона відображає те загальне, типове для маси явищ, яке  реально існує в конкретних умовах простору і часу. За допомогою середніх можна здійснити порівняльний аналіз кількох сукупностей, дати характеристику закономірностей розвитку соціально-економічних  явищ і процесів.

      Статистична середня – одна з найважливіших  кількісно-якісних категорій, яку  використовують у оцінці якості робочої сили.

При вивченні закономірностей розподілу застосовують середню арифметичну,

                                                                                                (1)                     

де Хi — індивідуальне значення ознаки кожної одиниці сукупності;

      n — число одиниць сукупності.

      варіації  – середня квадратичну,

        Середнє квадратичне відхилення:

                                                                                (2)

      інтенсивності розвитку – середню геометричну.

      Вибір середньої має ґрунтуватися на всебічному теоретичному аналізі суті явищ та наявній інформації.

      Варіація, тобто коливання, мінливість значень  будь-якої ознаки є властивістю статистичної сукупності. Вона зумовлена дією безлічі  взаємопов’язаних причин, серед яких є основні і другорядні. Основні  причини формують центр розподілу, другорядні – його варіацію ознак, сукупна їх дія – форму розподілу.

      Статистичні характеристики центру розподілу (середня, мода , медіана) відіграють важливу  роль у вивченні статистичних сукупностей.

      Вивчення  варіації має велике значення для  оцінки сталості та диференціації соціально-економічних  явищ, при використанні вибіркового  та інших статистичних методів.

      Середнє відбиває те загальне, що складається  в кожному окремому, одиничному об'єкті завдяки цьому середня одержує  велике значення для виявлення закономірностей  властивим масовим суспільним явищам і непомітних в одиничних явищах. Середня відображає об'єктивну властивість  явища.

      Середня, розрахована по сукупності в цілому називається загальною середньою, середні, обчислені для кожної групи  — груповими середніми. Загальна середня відбиває загальні риси досліджуваного явища, групова середня дає характеристику розміру явища, що складається в  конкретних умовах даної групи.

      Здатність середніх величин зберігати властивості  статистичних сукупностей називають  визначальною властивістю.

      Для кращого розуміння і аналізу  досліджувальних статистичних даних, їх потрібно систематизувати, побудувавши  хронологічні ряди, які називаються  рядами динаміки або часовими рядами.

      Кожний  ряд динаміки складається з двох елементів :

      1) періодів або моментів часу, до  яких відносяться рівні ряду(t);

      2) статистичних показників, які характеризують  інтенсивності рівнів ряду(Y).