Статистичне дослідження собівартості продукції
2
Інститут підприємництва „Стратегія”
Кафедра економіки підприємства
Кафедра економічної теорії
зі Статистики.
Тема: Статистичне дослідження собівартості продукції.
Виконав:
Студент групии
м.
2006 рік
План.
План.
Введення.
Глава 1. Теоретичне обґрунтування економічного аналізу собівартості продукції.
1.1. Понятття собівартості та його аналіз.
1.2. Собівартість продукції і її структура.
1.3. Планування собівартості продукції.
1.4. Шляхи зниження собівартості продукції.
Глава 2. Анализ собівартості продукції на підприємстві ВАТ «Электромашина».
2.1. Аналіз собівартості продукції.
2.1.1. Організація обліку затрат собівартості за змінними росходами.
2.1.2. Аналіз собівартості, обчисленої по перемінних витратах.
2.2. Аналіз затрат по статтям калькуляції.
2.3. Аналіз витрат на 1 грн випущеної продукції.
Глава 3. Резерви зниження собівартості продукції підприємства.
Висновки і пропозиції.
Литература.
Додатки.
Введення.
У сучасній, швидко мінливій, обстановці переходу до ринку керування підприємства необхідно постійно проводити аналіз діяльності фірми для прийняття управлінських рішень. Для аналізу і прийняття рішень необхідна вихідна інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних показників, одним із яких є собівартість. Можна з упевненістю заявити, що цей показник є одним з найбільш важливих. Чим же він такий привабливий? Чому йому так багато приділяють уваги? Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всіляке підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіра покупців підприємство повинне вигідно виділяться на тлі підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вище перший показник і нижче другий, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників саме й укладені в собівартості продукції.
В узагальненому виді собівартість продукції відбиває всі сторони господарської діяльності підприємств, їхнього досягнення і недоліки. Рівень собівартості зв'язаний з обсягом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витратою фонду оплати праці і т.д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової продукції – одне з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона безпосередньо впливає на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд - бюджет. Тому формування витрат виробництва і звертання, їхній облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій.
Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів ,природної і промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань. Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їхня класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькулювання - самими підприємствами.
Собівартість - один з узагальнюючих показників інтенсифікації й ефективності споживання ресурсів.
Задачами аналізу собівартості продукції є:
оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат;
установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості;
визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових;
аналіз собівартості окремих видів продукції;
виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.
Аналіз собівартості продукції і спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції, Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівневі показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємствах.
Метою курсової роботи є вивчення питань, зв'язаних з аналізом собівартості продукції на підприємстві: сутність, мети, методи даного аналізу, значення і резерви зниження собівартості продукції. Як практичний додаток у роботі наводяться дані по аналізі собівартості продукції на підприємстві ВАТ «Електромашина». При вивченні даної теми мною були використані навчальна і спеціальна література по теорії економічного аналізу.
Розділ 1. Теоретичне обґрунтування економічного аналізу собівартості продукції.
1.1. Поняття собівартості і її аналіз.
В українському законодавстві собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.
Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.
Безпосередньою задачею аналізу є: перевірка обґрунтованості плану по собівартості, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлення резервів зниження собівартості; вишукування шляхів їхньої мобілізації.
Виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.
Витрати живої й упредметненої праці в процесі виробництва складають витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відособленості підприємства неминуче зберігаються розходження між суспільними витратами виробництва і витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва - це сукупність живої й упредметненої праці, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат підприємства на виробництво продукції і її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. У неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії й інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітна плата виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, росту нагромаджень.
Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції приходиться на сировину й основні матеріали, а потім на заробітну плату й амортизаційні відрахування. У легкій промисловості частка сировини й основних матеріалів складає 86%, а заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування - близько 9%.
Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив виявляється в залежності від змін у техніку, технології, організації виробництва, у структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року з метою виявлення внутрівиробничих резервів їхнього зниження.
Для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції використовується ряд показників. До них відносяться: кошторис витрат на виробництво, собівартість товарної і реалізованої продукції, зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрати на один карбованець товарної (реалізованої) продукції.
Кошторис витрат на виробництво - найбільш загальний показник, що відбиває всю суму витрат підприємства по його виробничій діяльності в розрізі економічних елементів. У ній відбиті, по-перше, усі витрати основного і допоміжного виробництва, зв'язані з випуском товарної і валової продукції; по-друге, витрати на роботи і послуги непромислового характеру (будівельно-монтажної, транспортної, науково-дослідної і проектні й ін.); по-третє, витрати на освоєння виробництва нових виробів незалежно від джерела їхніх відшкодувань. Ці витрати обчислюють, як правило, без обліку внутрішньозаводського обороту.
У собівартість товарної продукції включають усі витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої з залишків минулого року. Витрати, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, включаються в собівартість товарної, але не входять у собівартість реалізованої продукції. Вони визначаються як різниця між плановою собівартістю першого року масового виробництва виробів і собівартістю, прийнятої при твердженні цін:
СР = СТ - ЗН + (СП2 - СП1),
де СР - собівартість реалізованої продукції
СТ - собівартість товарної продукції
ЗН - підвищені витрати першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки
СП1, СП2 - виробнича собівартість залишків нереалізованої (на складах і відвантаженої) продукції відповідно на початок і кінець року.
Для аналізу рівня собівартості на різних підприємствах або її динаміки за різні періоди часу витрати на виробництво повинні приводитися до одного обсягу. Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні і порівняльному аналізі.
Показник зниження собівартості порівнянної товарної продукції застосовується для аналізу зміни собівартості в часі при порівнянному обсязі і структурі товарної продукції на тих підприємствах, що мають стійкий за часом асортимент виробів. Під порівнянною розуміють таку продукцію, що вироблялася серійно або масово в попередньому році. До неї відноситься і частково модернізована продукція, якщо ці зміни не привели до введення нових моделей, стандартів і технічних умов.
Витрати на одну гривню товарної (реалізованої) продукції - найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник, що відбиває собівартість одиниці продукції у вартісному вираженні знесобленння, без розмежування її по конкретних видах. Він широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.
Інші показники, що зустрічаються на практиці, собівартості можна підрозділити по наступних ознаках:
- по складу витрат, що враховуються - цехова, виробнича, повна собівартість;
- по тривалості розрахункового періоду - місячна, квартальна, річна, за ряд років;
- по характері даних, що відбивають розрахунковий період, - фактична (звітна), планова, нормативна, проектна (кошторисна), прогнозована;
- по масштабах охоплюваного об'єкта - цех, підприємство, група підприємств, галузь, промисловість і т.п.
1.2. Собівартість продукції і її структура.
Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, що виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива й інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).
Розрізняють чотири види собівартості промислової продукції. Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції. Загальнозаводська (загальнофабрична) собівартість показує усі витрати підприємства на виробництво продукції. Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, але і на реалізацію продукції. Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.
Систематичне зниження собівартості продукції дає державі додаткові засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих. Зниження собівартості продукції - найважливіше джерело зростання прибутку підприємств.
Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтям витрат.
Угруповання по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, у якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Це угруповання використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплану, для планування оборотних коштів і контролю за їхнім використанням. У промисловості прийняте наступне угруповання витрат по їхніх економічних елементах:
сировина й основні матеріали,
допоміжні матеріали,
паливо (з боку),
енергія (з боку),
амортизація основних фондів,
заробітна плата,
відрахування на соціальне страхування,
інші витрати, не розподілені по елементах.
Співвідношення окремих економічних елементів у загальних витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі.
Угруповання витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські нестатки. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з угрупованням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).
Угруповання витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцю і призначенню, знать, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.
У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:
1) сировина і матеріали
2) паливо й енергія на технологічні нестатки
3) основна заробітна плата виробничих робітників
4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування
5) цехові витрати
6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати
7) утрати від шлюбу
8) невиробничі витрати.
Перші сім статей витрат утворять фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і не виробничих витрат.
Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, поділяються на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням продукції і враховуються прямих шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива й енергії на технологічні нестатки, заробітна плата основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, що неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), по змісту й експлуатації устаткування.
Цехові і загальнозаводські витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції шляхом розподілу їхній пропорційно сумі заробітної плати виробничих витрат (без доплат по прогресивно-преміальній системі) і витратам на зміст і експлуатацію устаткування.
Наприклад, сума цехових витрат за місяць склала 75 млн. карбованців, а основна заробітна плата виробничих робітників - 100 млн. карбованців. Це значить, що в собівартість окремих видів продукції цехові витрати будуть включені в розмірі 75% від суми основної заробітної плати виробничих робітників, нарахованої по окремих видах продукції.
По статті «невиробничі витрати» враховуються головним чином витрати по збуті готової продукції (витрати на тару, упакування продукції і т.д.) і витрати на стандартизацію і науково-дослідні роботи, централізовані витрати по підготовці кадрів і т.п. Як правило, невиробничі витрати включаються в собівартість окремих видів продукції пропорційно їхньої фабрично-заводської собівартості.
Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, у яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятим у даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативної - по діючим на даному підприємстві нормам, і тому вона на відміну від планової калькуляції в зв'язку зі зниженням нормативів у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.
Правильне вирахування собівартості продукції має важливе значення: чим краще організоване облік, чим досконаліше методи калькулювання, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. На промислових підприємствах застосовуються три основних методи калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво: позаказний, попередній і нормативний.
Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленнях на виріб або на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів або робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для вирахування собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.
Попередній метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом, продукція, що випускається коли підприємством, однорідна по вихідному матеріалі і характерові обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу. Наприклад, на текстильних комбінатах - по трьох стадіях: прядильне, ткацьке, оздоблювальне виробництво.
Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на двох частин: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Усі витрати в межах норм враховуються без угруповання, по окремих замовленнях. Відхилення від установлених норм враховуються по їхніх причинах і винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати них у процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат у результаті відхилень і змін поточних нормативів.
1.3. Планування собівартості продукції.
Основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних резервів зниження витрат виробництва і збільшення внутрішньогосподарських нагромаджень. Знижуючи витрати виробництва в результаті заощадження минулої і живої праці, промисловість домагається поряд з ростом нагромаджень збільшення обсягу випуску продукції. Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрати сировини, матеріалів, палива й енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств. Тільки при науково організованому нормуванні витрат можна виявити і використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції.
Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. У залежності від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції.
При випуску одного виду продукції собівартість одиниці цієї продукції є показником рівня і динаміки витрат на її виробництво. Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах і звітах використовуються показники зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрат на 1 грн. товарної продукції. План підприємства містить також зведений кошторис витрат на виробництво і планові калькуляції собівартості окремих виробів.
Показник витрат на 1 грн. товарної продукції визначається виходячи з рівня витрат на виробництво товарної продукції стосовно вартості продукції в оптових цінах підприємства.
Допустимо, що з державного планового завдання по обсязі реалізованої продукції складає 4,35 млрд. грн., а вартість цієї продукції в оптових цінах - 5 млрд. грн. Отже, завдання за рівнем витрат на 1 грн. товарної продукції складе 87 коп. (4,35/5).
Показник витрат на 1 грн. товарної продукції не тільки характеризує планований рівень зниження собівартості, але і визначає також рівень рентабельності товарної продукції. Його величина залежить як від зниження собівартості продукції, так і від зміни оптових цін, асортименту і якості продукції.
У плані витрати розраховуються на плановий обсяг і асортимент продукції, але фактичний її асортимент може відрізнятися від планового. Тому планове завдання по витратах на 1 грн. продукції перераховується на фактичний асортимент і потім уже зіставляється з даними про витрати на 1 грн. продукції.
План по собівартості промислової продукції складається по єдиним для всіх підприємств правилам, встановленим в інструкціях із планування, облікові і калькулюванню собівартості промислової продукції. У цих інструкціях утримується перелік витрат, що включаються в собівартість продукції, і визначаються способи калькулювання собівартості.
Установлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для правильного планування й обліку собівартості продукції. Зокрема, загальним для всіх галузей промисловості є порядок включення в собівартість продукції тільки тих витрат, що прямо або побічно зв'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову собівартість продукції витрати, що не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, зв'язані з обслуговуванням побутових нестатків підприємства (зміст житлово-комунальних господарств, витрати інших непромислових господарств і т.д.), по капітальному ремонті і будівельно-монтажних роботах, а також витрати культурно-побутового призначення.
Деякі витрати хоча і враховуються у фактичних витратах на виробництво, однак у силу їхнього особливого характеру також не можуть включатися в планову собівартість продукції. До таких витрат відносяться різного роду непродуктивні витрати і втрати, наприклад обумовлений відступами від установленого технологічного процесу виробничий шлюб (утрати від шлюбу плануються тільки лише в ливарних, термічних, вакуумних, скляних, оптичних, керамічних і консервних виробництвах, а також в особливо складних виробництвах новітньої техніки в мінімальних розмірах по нормах, установлюваним вищестоящою організацією).
Планова собівартість продукції визначається шляхом відповідних розрахунків техніко-економічних факторів. Методичними вказівками по розробці 11-ого п'ятирічного плану визначений наступний типовий перелік техніко-економічних факторів, що обумовлюють зниження собівартості продукції:
1) підвищення технічного рівня виробництва;
2) поліпшення організації виробництва і праці;
3) зміна обсягу, структури і розміщення виробництва;
4) поліпшення використання природних ресурсів;
5) розвиток виробництва.
У плані по собівартості продукції на підприємстві поряд з витратами на 1 грн. товарної продукції маються наступні показники: собівартість окремих видів продукції, собівартість товарної продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.
Визначення планової собівартості окремих видів продукції є основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість усієї товарної продукції розраховується на основі даних про обсяг випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів.
Оцінка виконання плану по собівартості всієї товарної продукції здійснюється з обліком змін цін, що виникли в плані звітного року, на матеріали і тарифів на перевезення й енергію.
Уся товарна продукція при плануванні й обліку собівартості на підприємствах підрозділяється на порівнянну і непорівнянну. Порівнянної вважається продукція, що випускалася в попередньому (стосовно планового) рокові, а також виробу з тривалим циклом виробництва, що випускалися торік в одиничних екземплярах. До складу порівнянної продукції не включаються роботи з замовленням на сторону, послуги, зроблені своєму капітальному будівництву, роботи з капітального ремонту і продукція, що виготовлялася в досвідченому порядку. До непорівнянного відноситься продукція, освоєна виробництвом у поточному році.
У плані підприємства визначається завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції. Воно виражається відсотком зниження собівартості продукції стосовно минулого року. Поряд з цим може бути зазначена і сума планованої економії в результаті зниження собівартості порівнянної продукції.
Для визначення завдання по зниженню собівартості порівнянної товарної продукції складається розрахунок собівартості по всій номенклатурі виробів виходячи з передбаченого планом підприємства обсягу продукції і з урахуванням планового показника за рівнем витрат на 1 грн. товарної продукції в оптових цінах.
Якщо, наприклад, підприємство виготовляє тільки два типи порівнянної продукції, то цей розрахунок буде мати такий вигляд.