Статистичне вивчення продуктивності праці

                           МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ            

                               Сумський державний  університет 
 

Кафедра економіки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  

      

                                            КУРСОВА РОБОТА

                                                 зі  статистики

                на тему: Статистичне вивчення продуктивності праці 
 
 
 
 
 

                                                                       

         

                                                                                         

             

                                                                                                  Студента

                                                                                                  групи   Е-92

                                                                                                  Білан Ірини Олегівни

                                                                                                        

                    викладач:  кандитат

                    економічних наук, професор

                                                                                                 Шапочка Микола  Костянтинович

 

                                                               Дата подання

                                                                                                 роботи на рецензування

                                                                                                  ____________________________

                                                                                                  Захищена з оцінкою

                                                                                                   ___________________________ 

                                                                   

                                                     СУМИ-2010                                                                                                                                                                  

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                             ВСТУП

         Статистика – це суспільна наука, яка вивчає кількісну сторону якісно виражених масових соціально-економічних явищ та процесів, їх структуру та розподіл, розміщення у просторі, рух у часі, досліджує діючі кількісні залежності, тенденції та закономірності в конкретних умовах місця та часу.

     Відмінність статистики від інших суспільних наук полягає в тому, що предметом  її вивчення є кількісна сторона  масових суспільних явищ. При цьому  статистика вивчає не кількість саму по собі, а у зв’язку з її якісним  змістом та у конкретних умовах місця та часу.

     Кількісну сторону масових суспільних явищ статистика виражає у вигляді  об’єктивних статистичних показників (чисел).

     Продуктивність  праці – реалізована здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції, або виконувати певний обсяг роботи. З наведеного визначення випливає, що продуктивність праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу Адже, чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше часу буде використано для збільшення виробництва цього самого чи іншого виду продукції. Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці (середньооблікова чисельність робітників). В залежності від прямого або зворотного відношення цих величин існують два показники продуктивності праці.

     Виробіток - кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або прихожої на одного середньооблікового робітника або робочого на місяць, квартал, рік. Чим вищою є величина цього показника, тим вищою є продуктивність праці, тому він називається прямим показником продуктивності праці.

     Рівень  та динаміку продуктивності праці можна  висловити і за допомогою зворотної величини - трудомісткості. Тобто - витрати робочого часу на одиницю продукції. Таким чином, виробіток виражає ріст продуктивності праці через збільшення обсягу продукції в одиницю часу; трудомісткість характеризує економію праці, затраченої на випуск одиниці продукції.

     Якщо  показники виробітку мають більш  узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна  розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для  розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом). Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників. Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці.

     Тому  актуальність теми даної роботи виражена у необхідності статистичного дослідження  продуктивності праці у тваринництві, для того, щоб при проведенні докладного аналізу статистичних даних дійти висновку про те, яким чином підвищити продуктивність праці.

       Метою написання курсової роботи є вивчення продуктивності праці персоналу підприємства на прикладі ТОВ ВКФ “Гермес”. Структура курсової роботи складається з двох розділів.

     Перший  розділ визначає теоретичні основи продуктивності праці персоналу підприємства. В  ньому розглянуто суть продуктивності праці як економічної категорії, вплив на продуктивність праці рівня екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва. Дано загальну характеристику показникам рівня продуктивності праці: виробітку та трудомісткості. Детально розглянуто класифікацію факторів та резервів підвищення продуктивності праці. Розглянуто визначення та складові елементи програми управління продуктивністю праці на підприємстві, роль економістів та менеджерів на кожному з шести етапів.

Другий  розділ визначає продуктивність праці  персоналу на прикладі ТОВ “Гермес”. В ньому значну увагу приділено економіко-організаційній характеристиці товариства. Розглянуто організаційну структуру підприємства, основні показники економічної діяльності, дано характеристику активів та зобов’язань підприємства за балансом

 

Розділ 1. Теоретичні основи продуктивності праці персоналу підприємства

1.1 Продуктивність праці як економічна категорія

     Основною  проблемою економічної теорії і  господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо  ефективністю.

     Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:

  1. робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
  2. компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
  3. компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

     Відповідно  окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

     Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

     Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

     Продуктивність  праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

     У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення  людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

     Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

     На  рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного  використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

     Рівень  екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня.

     Якщо  протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного  використання праці.

     Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

     Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці  — це важливі фактори зростання  продуктивності праці, які, однак, мають  чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

     Джерелом  зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                  1.2 Показники рівня продуктивності праці

 

     Отже, продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

     Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

     Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою

           В= V/ Т

        де В — виробіток;

     V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

     Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

     На  підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

     Якщо  обсяг продукції вимірюється  натуральними показниками, то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру. Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

     У ринковій економіці значення натуральних  показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники.  

     Вартісними  називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найбільш універсальні, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

     Для оцінки рівня виробітку на окремих  робочих місцях при виробництві  різноманітної незавершеної продукції  використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

     Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньообліковою чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

     Поряд із серйозною критикою показника  виробітку товарної продукції на одного працівника, висувається ряд доводів па його захист:

  1. виробіток товарної продукції пов'язує простим і ясним співвідношенням динаміку обсягу продукції і динаміку кількості працівників;
  2. цей показник відображає до деякої міри підвищення якості праці як збільшення продуктивності праці, тому що перше у багатьох випадках рівнозначне другому за своєю споживчою вартістю.

     У сучасній економічній літературі запропоновано  використовувати показник продуктивності праці, який характеризує не обсяг продукції, а обсяг виробничої праці. Для цього рекомендують такі показники:

     • чиста продукція;

     •  умовно чиста продукція.

     Чиста продукція виражає собою знов створену на підприємстві вартість. Це товарна продукція за винятком матеріальних витрат і амортизації. Таким чином, чиста продукція містить у собі заробітну плату, нарахування на неї і прибуток.

     Умовно  чиста продукція  відрізняється від чистої продукції включеням амортизації.

     Перевага  показники, чистої й умовно чистої продукції  для виміру продуктивності праці порівняно з товарною продукцією полягає в усуненні впливу зміни матеріалоємності продукції на продуктивність праці.

     Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою

         ТМ=Т/V

        де ТМ — трудомісткість;

     Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг);

     V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг).

     Трудомісткість продукції являє собою витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції в натуральному вираженні. Показник трудомісткості має перевагу перед показниками виробітку:

     • по-перше, він підбиває прямий зв'язок між обсягом виробництва і  трудовитратами;

     • по-друге, застосування цього показника дає змогу пов'язати проблему виміру продуктивності праці з факторами і резервами її збільшення;

     • по-третє, він дає змогу зіставити  витрати праці на однакові вироби в різних цехах і ділянках.

     Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

     Технологічна  трудомісткість(Тт) відбиває усі витрати праці основних робітників: підрядників і погодинників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

     Витрати праці допоміжних робітників відбивають трудомісткість обслуговування виробництва(То), а витрати праці службовців - трудомісткість управління виробництвом(Ту).

     Виробнича трудомісткість(Тв) включає усі витрати праці основних і допоміжних робітників, тобто технологічну трудомісткість та трудомісткість обслуговування.

     Повна трудомісткість(Тп) відбиває витрати праці всіх категорій персоналу підприємства на виготовлення одиниці кожного виробу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Фактори  та резерви підвищення продуктивності  праці

 

     Фактори зміни певного показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

     За  рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

     1) ті, якими може керувати суб'єкт  господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини,  кваліфікація і мотивація персоналу,  техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

     2) ті, що перебувають поза сферою  керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні , рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, НТП, загальний рівень  економічного розвитку, якість і  кількість трудових ресурсів  країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

     Оскільки  праця є процесом взаємодії робочої  сили із засобами виробництва, фактори  зростання продуктивності праці  за змістом можна поділити на три групи:

     1) соціально-економічні, що визначають  якість використовуваної робочої  сили;

     2) матеріально-технічні, що характеризують  якість засобів виробництва;

     3) організаційно-економічні, що відбивають  якість поєднання робочої сили  із засобами виробництва.

     До  групи соціально-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, здатність реагувати на зовнішні стимули і внутрішнє бажання якісно виконувати роботу. До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

     До  групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

     До  групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

     За  сферою виникнення і  дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

     1) внутрішньовиробничі, що виникають  і діють безпосередньо на рівні  підприємства чи організації;

     2) галузеві і міжгалузеві, пов'язані  з можливістю поліпшення кооперативних  зв'язків, концентрації і комбінування  виробництва, освоєння нових технологій  і виробництв на рівні галузі  або кількох суміжних галузей  економіки;

     3) регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

     4) загальнодержавні, які сприяють  підвищенню продуктивності праці  в усій країні (наприклад, зміцнення  здоров'я і підвищення освітнього  рівня населення, раціональне  використання трудового потенціалу тощо).

     Важливим  етапом аналітичної роботи на підприємстві с пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних  заходів щодо реалізації цих резервів і їх безпосереднє впровадження. Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне. Внутрівиробничі резерви зумовлені удосконалюванням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням робочого часу, економією сировини й матеріалів, раціональним використанням устаткування.

     Внутрівиробничі резерви містять у собі резерви зниження трудомісткості, поліпшення й використання робочого часу, резерви удосконалення структури кадрів, економії предметів праці і економії засобів праці.

     За  часом використання резерви зростання продуктивності праці ділять на поточні й перспективні.

     Поточні резерви можуть бути реалізовані в найближчому періоді і не потребують значних одноразових втрат. До них належать:

  • краще використання устаткування;
  • ліквідація або скорочення браку;
  • застосування найбільш раціональних і ефективних систем оплати праці;
  • удосконалювання організації праці на підприємстві і її нормування.