Статистичне вивчення виробництва зернових культур

                                   КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Національний  університет біоресурсів і природокористування  України

Кафедра статистики та економічного аналізу

Курсова робота з статистики:

« Статистичне вивчення виробництва  зернових культур»

Виконала:

Студентка 3-го курсу

2-ї групи,  факультету аграрного менеджменту,

Заочної форми  навчання

Нагорна Т.В.

Керівник:

Чухліб А.В. 

Київ – 2012

ВСТУП

Розділ 1. Предмет, завдання і система  показників статистики рослинництва

1.1.  Предмет і завдання статистики рослинництва

1.2.  Система показників статистики рослинництва

Розділ  2. Статистична оцінка показників ефективності  виробництва зернових культур

2.1. Ряди розподілу вибіркової сукупності, їх характеристика, графічне зображення

1. Статистична оцінка показників вибіркової і генеральної сукупності
2. Перевірка статистичної гіпотези про відповідність емпіричного ряду розподілу нормальному

Розділ 3. Кореляційний аналіз ефективності сільськогосподарського виробництва

1. Проста прямолінійна кореляція
2. Множинна кореляція

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Сьогодні у світі є  три головні ресурси, які визначають перспективи розвитку країн на майбутнє: питна вода, зерно та нафта. Зерновий сектор істотно впливає на добробут сільського населення і розвиток сільських територій та є фундаментом  для більшості галузей агропромислового сектору України.

В аграрній політиці України  зерно, особливо пшениця, займає центральне місце. Зерно є стратегічним продуктом  і барометром стану сільського господарства.

Актуальність теми роботи полягає в тому, що зернові в  Україні займає найбільшу частину  посівних площ, також Україна входить  в п’ятірку найбільших світових виробників зернових культур, тому, на мою думку, дуже важливо враховувати основні  фактори впливу на урожайність цієї культури.

Завдання дослідження  – на основі даних по врожайності, внесених добрив та якості ґрунту в 25 господарствах, виявити зв’язок між цими ознаками.

Методи дослідження –  графічний, табличний, статистичні (середні  величини, кореляційно-регресивний  аналіз та ін.).

Розділ  І. Предмет, завдання і система показників статистики рослинництва

1. Предмет і завдання статистики рослинництва

Як окрема галузь науки  статистика виникла з практичних потреб людей. Об'єктом її вивчення соціальні, економічні, політичні та культурні явища і процеси  суспільного життя.

Статистика – багатогалузева наука, яка включає загальну теорію статистики, соціально-економічну статистику і галузеві статистики. Галузеві статистики (промислова, сільськогосподарська, транспортна) вивчають стан і розвиток окремих  галузей народногосподарського  комплексу. Так, сільськогосподарська статистика вивчає кількісну сторону  масових суспільних явищ, які відбуваються у сільському господарстві, у нерозривному зв'язку з їх кількісною стороною. Вона розглядає систему об'єктивних показників, що характеризують умови, процеси і  результати сільськогосподарського виробництва, виявляє і аналізує закономірності розвитку цієї галузі.

Рослинництво – одна з основних галузей сільського господарства, що пов'язана з обробкою землі  і вирощуванням сільськогосподарських  рослин. Воно забезпечує населення  продуктами харчування, тваринництво - кормами, легку, харчову і переробну  промисловість - сировиною. Питома вага продукції рослинництва у валовій  продукції сільського господарства України становить близько 51%. Рослинництво є комплексною галуззю, яка поділяється  на рільництво, овочівництво, луківництво, плодівництво, тощо. Всередині кожної з цих галузей виділяють групи  однорідних культур і окремі культури.

В успішному розвитку рослинництва важливу роль відіграє і статистика. Завдання статистики рослинництва такі:

• всебічна характеристика стану і розвитку рослинництва;

• дослідження масових  процесів та явищ, які відбуваються в цій галузі;
• контроль за збереженням і раціональним використанням земельних ресурсів;
• дослідження впливу природних і економічних факторів на результати виробництва;
• виявлення невикористаних резервів;
• вивчення передового досвіду, тощо.

Статистика рослинництва вивчає розміри та розподіл земельних  угідь, розміщення посівних площ сільськогосподарських  культур і площ багаторічних насаджень, обсяг, строки і якість проведення різних агротехнічних заходів, загальні розміри  врожаю і урожайність сільськогосподарських  культур та багаторічних насаджень. Статистика вивчає стан і розвиток рослинництва по категоріям господарств (колективні сільськогосподарські підприємства, держгоспи, міжгосподарські та інші виробничі сільськогосподарські підприємства, селянські та підсобні господарства населення), адміністративних підрозділах (районах, областях), сільськогосподарських зонах і підзонах. Всередині окремих категорій господарств, залежно від спеціалізації, виділяють виробничі типи підприємств (зернові, овочеві, зерново-бурякові і т. д.).

Основним джерелом відомостей про стан рослинництва є статистична  відомість. В зв'язку з тим, що в  рослинництві виробничі процеси (сівба, догляд за посівами, збирання) виконуються  за короткі періоди, то широко застосовують оперативну звітність, яку подають  в органи статистики двічі за місяць - 1 і 15 числа. Після завершення основних виробничих процесів подають заключну звітність. Для стійких явищ звітність  подають один раз на рік, або два  рази у п'ять років, а частину  явищ досліджують проводячи переписи або спеціальні спостереження.

Статистичне спостереження  у рослинництві здійснюють органи державної статистики разом з керівниками і спеціалістами сільськогосподарських підприємств, складаючи і збираючи періодичну і річну звітність, проводячи переписи і спеціальні обстеження. Статистичне спостереження - це, планомірне, науково організоване збирання масових даних про явища і процеси суспільного життя за допомогою реєстрації їх суттєвих ознак. Матеріали спостереження - це первинна статистична інформація, яка є основою для одержання узагальнюючих характеристик, перша стадія статистичного дослідження. На цій стадії завданням статистики є облік кожної одиниці сукупності та індивідуальних значень властивих їй ознак. Характерним для неї є метод масового спостереження. Тільки масове спостереження дає змогу виявитися загальним умовам, які характерні для усієї сукупності, і уникнути впливу випадкових причин, що діють на окремі елементи сукупності.

В Україні здійснюється єдиний державний облік земельного фонду. Для того щоб забезпечити  Ради народних депутатів, підприємства, установи, організації і громадян відомостями про землю з метою  організації її раціонального використання та охорони, ведеться державний земельний  кадастр. Він містить систему  даних і документів про правовий режим земель, а також про якісну характеристику і народногосподарську  цінність земель. Порядок ведення  державного земельного кадастру встановлює Кабінет Міністрів України.

Первинний облік землевласників і землекористувачів, кількості  і якості земель ведуть у "Земельно-кадастровій  книзі місцевої Ради народних депутатів", а в межах району (міста) у "Державній  земельно-кадастровій книзі району (міста)". В цих книгах реєструють землевласників і землекористувачів, показують загальну площу та її розподіл за видами земельних угідь (окремо площі  зрошуваних і осушених земель), наводять дані про облік якості земель сільськогосподарського, лісогосподарського та державного запасу, а також характеризують економічну оцінку земель за валовою продукцією (в балах і в перерахунку  на кадастровий гектар), за окупністю витрат і диференційованим доходом із зазначенням його частки у валовій продукції.

Щороку, станом на 1 січня, підприємства, установи, організації, об'єднання та землевпорядні органи складають  і подають спеціальну статистичну  звітність - ф. № 6-зем. "Звіт про наявність  і розподіл їх по категоріях, угіддях, власниках землі та землекористувачах"; ф. № 6а-зем. "Звіт про наявність  зрошуваних земель і розподіл їх по категоріях, угіддях, власниках землі  та землекористувачах"; ф. № 6б-зем. "Звіт про наявність осушених земель і  розподіл їх по категоріях, угіддях, власниках  землі та землекористувачах". В  цих звітах містяться дані про  категорії земель, власників землі  та землекористувачів, а в середині їх - про види угідь, стан і використання землі. Таку звітність надсилають відділам і управлінням земельних ресурсів районних і обласних державних адміністрацій, а також Державному комітету по земельних  ресурсах.

Відомості про хід сівби ярих і озимих культур містяться у  тижневій оперативній статистичній звітності ф. № 3-сг і 7-сг. Після закінчення сівби ярих культур органи державної  статистики щороку проводять заключний  облік посівних площ під урожай поточного  року по всіх категоріях господарств. Для цього КСП, держгоспи та інші сільськогосподарські підприємства, які мають посівні площі 50 га і більше, складають і подають районним відділам статистики "Заключний звіт про посівні площі під урожай поточного року" (ф. № 4-сг). В ньому міститься інформація про посівні площі усіх культур, включаючи посіви озимих і багаторічних трав минулих років, у тому числі на зрошувальних землях. Господарства, які мають посівні площі менш як 50 га, складають такий самий звіт (ф. № 6-п). У селянських і особистих господарствах населення розмір посівних площ визначають спеціальними спостереженнями. При цьому дані дістають шляхом обходу дворів, опитування власників, огляду і вимірювання посівів.

Колективні сільськогосподарські підприємства, держгоспи,  дослідні станції, навчально-дослідні господарства наукових закладів також складають "Звіт про сортові посіви під урожай поточного року" (ф. № 5-сг). У ньому наводяться відомості про посівні площі по сортах і гібридах основних сільськогосподарських культур.

Джерелами статистичних даних про  агротехніку і "Звіт про наявність  насіння ярих культур" (ф. № 1-сг), "Звіт про виробництво гібридного насіння кукурудзи" (ф. № 19-сг), "Звіт про апробацію посівів" (ф. № 15-сг), "Звіт про проведення агротехнічних  заходів щодо захисту грунтів від ерозії і боротьби з посухою" (ф. № 43-сг), "Звіт про підготовку зрошуваних земель" (ф. № 20-сг), "Звіт про підготовку осушених земель" (ф. № 21-сг), "Звіт про полив сільськогосподарських культур" (ф. № 30-сг), "Звіт про застосування добрив" (ф. № 9-сг), "Звіт про внесення мінеральних та мінеральних добрив під урожай поточного року" (ф. № 9б-сг), "Заключний звіт про збирання сортових насінних посівів" (ф. № 28-сг).

Оперативні відомості про хід  збирання урожаю сільськогосподарських  культур наводять у ф. № 7-сг "Звіт про збирання врожаю, сівбу озимих і оранку на зяб". У цьому звіті  наростаючим підсумком показують  зібрану площу основних культур  і вироблену з цієї площі продукцію. Ця форма має важливе значення для контролю за виконанням графіків збирання урожаю, а також для оцінки строків проведення збиральних робіт  і втрат продукції.

Попередні дані про збирання врожаю усіх сільськогосподарських культур  надходять від колективних сільськогосподарських  підприємств, де-ржгоспів та інших державних господарств у районні відділи статистики. Ці дані наводяться у ф. № 29-сг "Звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень", який складають станом на перше листопада. У звіті за розгорнутим переліком культур наводяться такі показники: фактична посівна площа, зібрана площа від початку збирання до звітного строку, кількість одержаної з цієї площі продукції, середній збір продукції з 1 га зібраної площі. Крім того, у звіті показують площу посіву, яка збиратиметься після звітного строку, і очікуваний збір продукції з 1 га і всієї площі.

Остаточні відомості про валові збори продукції сільськогосподарських  культур органи державної статистики визначають за даними річних звітів. Дані про розмір продукції, виробленої в селянських та особистих госпо-дарствах населення, визначають органи державної статистики при вибірковому обстеженні бюджетів.

Важливим джерелом даних статистики рослинництва є річні звіти сільськогосподарських  підприємств. В них наводять загальну земельну площу господарства та її розподіл по угіддях, наявність зрошуваних і осушених земель, фактично посіяну  площу і збір продукції окремих  культур, площу і валовий збір продукції садів, виноградників  та інших багаторічних наса-джень. Цінні відомості для характеристики стану і аналізу розвитку рослин-ництва дістають в результаті паспортизації полів і водогосподарських систем. Масові дані про стан земель, посівів, насаджень нагромаджуються у науково-виробничих системах і закладах, які обслуговують сільське господарство (землеустрій, гідрометеорологічна служба, агрохімічне обслуговування, сор-товипробування, захист рослин, тощо).

1.2 Система  показників статистики рослинництва

Предметом статистики є особливі ознаки стану і розвитку масових суспільних явищ. Такі ознаки дістали назву  об'єктивних статистичних показників.

Статистичний показник - це загальна істотна ознака якого-небудь масового явища у її якісній і кількісній визначеності для конкретних умов місця  і часу. Кожний статистичний показник має кількісний вираз. Разом з  ним кількість в статистиці завжди має відповідну якість. Як єдність  кількості і якості статистичні  показники характеризують міру явища.

Будь-яка система показників дає  інформацію, яка якісно відрізняється  від тієї, що несуть окремі показники.

Для характеристики стану і розвитку рослинництва статистика використовує систему пов’язаних показників.

Перша група показників характеризує наявність і якість факторів виробництва. Оскільки основним засобом виробництва  в сільському господарстві є земля, то основні показники в статистиці рослинництва – це наявність земельних  ресурсів, посівні площі і площі  багаторічних насаджень. Наявність  трудових ресурсів, основних і оборотних  виробничих фондів розглядаються як фактори використання землі і  виробництва продукції. При цьому  відношення обсягу засобів виробництва  до земельної площі характеризує рівень інтенсифікації рослинництва; відношення кількості трудових ресурсів до земельної площі – забезпеченість трудовими ресурсами; а відношення обсягу засобів виробництва до чисельності  трудових ресурсів – фондоозброєність робочої сили.

Друга група показників відображає використання факторів виробництва: землі, трудових ресурсів, основних і оборотних  фондів. Поряд з вивченням використання факторів виробництва статистика досліджує  їх співвідношення. Наприклад, обсягу робіт до затрат праці, обсягу агротехнічних  заходів до посівної площі, використаної енергії до робочого часу, тощо.

Третя група показників характеризує результати виробництва, а також  співвідношення між продукцією і  виробничими ресурсами. До цієї групи  належать показники урожайності  сільськогосподарських культур, показники  продуктивності праці, фондовіддачі, собівартості продукції, тощо.

Статистичні показники у рослинництві характеризуються абсолютними моментами ( площа зрошених і осушених земель на певну дату) та інтервальними ( виробництво продукції, постачання мінеральних добрив за певний період) рівнями, а також відносними (структура посівних площ, показники інтенсифікації рослинництва) і середніми величинами (середня урожайність, середні втрати продукції під час збирання, тощо) величинами. [1; c. 379-380]

Статистика рослинництва не лише аналізує дані обліку посівів, проводить їх групування, визначає певні закономірності і  співвідношення, вона також досліджує  процес виробництва продукції, його динаміку, рентабельність.

Статистичний аналіз, розкриваючи  зміст і значення показників, поглиблюючи  уяву про предмет дослідження  і властиві цьому закономірності, здійснюють за двома напрямами:

• замість ізольованих характеристик окремих сторін предмета розглядають зв’язки і відношення, виявляють фактори, які впливають на рівень і варіацію показників, оцінюють ефекти їх впливу;
• вивчають динаміку показників, напрям і швидкість змін, визначають характер і рушійні сили розвитку.

Все це поглиблює аналіз і дає  можливість для багатоцільового  використання результатів.

Основними вартісними показниками  продукції рослинництва, які характеризують ефективність її виробництва є: валова, кінцева, товарна та чиста продукція. Валова продукція – це сума продукції  окремих галузей у вартісному вираженні за певний період. Кінцева  продукція – це частина валової  продукції, яка надходить у товарний оборот, на особисте споживання і збільшення запасів. Вона становить різницю  між вартістю валової продукції  та вартістю продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби і  відходів. Товарна продукція –  це частина валової продукції, реалізована  або призначена для реалізації. Чиста  продукція – це знову створена частина вартості валової продукції. Її розраховують як різницю між вартістю валової продукції і витратами  на виробництво.

Найбільш узагальнюючим показником виробництва є рентабельність. Вона характеризує доходність господарства і означає, що вартість виробленої продукції  і надходження коштів від її реалізації перевищує витрати на виробництво  і реалізацію продукції, тобто забезпечує прибуток.

Отже, відповідно поставлених перед  нею завдань, статистика рослинництва сформувала систему показників, які  якнайкраще описують стан галузі та дають  змогу визначити перспективи  її розвитку.

Розділ  ІІ. Статистична оцінка показників ефективності виробництва зернових культур

2.1. Ряди  розподілу вибіркової сукупності, їх характеристика, графічне зображення

Побудова рядів розподілу випливає з принципів статистичного групування.

Рядом розподілу у статистиці називають  упорядкований розподіл одиниць  сукупності на групи за будь-якою ознакою. Тобто ряд розподілу – це упорядкована послідовність пар елементів: варіанта – частота.

Ряди розподілу можна утворити за якісною (атрибутивною) або кількісною ознакою. Відповідно до цього, розрізняють  два види рядів – атрибутивні  та варіаційні.

Різновидом атрибутивних рядів  є альтернативні ряди. Альтернативними  називають ряди якісних ознак, які  мають два значення, що виключають одне одного: так або ні. Прикладом  таких рядів може бути розподіл аграрних формувань на прибуткові та збиткові, або на такі, що виконали і не виконали планове завдання.

Варіаційний ряд розподілу складається  з варіантів і частот. Варіантами називають окремі значення групувальної ознаки, а частотою – кількість  одиниць спостереження, що мають  однакове значення ознаки. Іноді замість  частот використовують частості. Частість – це відносна величина структури, тобто частка частоти варіанта в  загальній сумі частот. Нагромаджені частоти (частості) – це сума частот (частостей) варіантів від мінімального значення ознаки до даного.

Розрізняють дискретні та інтервальні варіаційні ряди. Дискретними називають ряди, в яких варіанти виражені цілими числами. Інтервальними називають ряди, в яких варіанти виражені у вигляді інтервалів. Інтервали в рядах розподілу можуть бути рівні і нерівні.

Для того, щоб наочно мати уявлення про характер розподілу, застосовують графічне зображення рядів розподілу. Основними способами графічного зображення рядів розподілу є  огіва, гістограма, полігон, кумулята і крива Лоренца. Їх будують у системі прямокутних координат, де на горизонтальній осі абсцис відкладають значення варіантів, а на вертикальній осі ординат – частоти (частості).

Огіва – графічне зображення ранжованого ряду розподілу. На осі абсцис відкладають номер господарства у ранжованому ряді, а на осі ординат – значення досліджуваної ознаки.

Найчастіше варіаційні ряди зображують у вигляді гістограми (стовпчикової діаграми розподілу) і полігона (многокутника розподілу).

Гістограму застосовують для зображення інтервальних варіаційних рядів. Під час її побудови на осі абсцис відкладають відрізки, які зображують інтервал. Площа кожного стовпчика повинна бути пропорційною частотам (частостям). Для рівних інтервалів ширину стовпчиків беруть однаковою, а висота має бути пропорційна частотам. У разі нерівних інтервалів ширина стовпчиків має бути пропорційна величині інтервалу у кожній групі, а висоту стовпчиків зменшують у стільки разів, у скільки збільшується величина інтервалу. Гістограма наочно характеризує особливості розподілу одиниць окремої сукупності за досліджуваною ознакою. Недоліком гістограм є те, що вони не дають можливості порівнювати кілька розподілів.

Полігон розподілу застосовують для  зображення дискретних та інтервальних варіаційних рядів. Координатами точок до того ж є варіанти (в інтервальних рядах середини інтервалів) і частоти, що відповідають цим варіантам. Точки з’єднують прямими лінями. Щоб замкнути полігон, крайні точки з’єднують із серединами інтервалів, у яких частоти дорівнюють нулю.

Кумулята – графічне зображення варіаційного ряду з нагромадженими частотами (частостями). Для її побудови на осі абсцис відкладають варіанти, а на осі ординат – нагромаджені частоти (частості), які показують, скільки одиниць сукупності мають значення ознаки, що не перебільшує цього значення. Кумуляту застосовують під час порівняння різних варіаційних рядів, а також в економічних дослідженнях, зокрема для аналізу концентрації виробництва.

Крива Лоренца – це спосіб графічного зображення рівня концентрації явища.

Аналіз варіаційного ряду розподілу  полягає у виявленні закономірностей  зміни частот залежно від зміни  кількісної ознаки, яку покладено  в основу групування.

Найуживанішими при аналізі  закономірностей розподілу  є  такі групи показників:

• характеристики центру розподілу;
• характеристики розміру варіації;
• характеристики форми розподілу (асиметрії, концентрації).

Центром розподілу називається  значення змінної ознаки, навколо  якого групуються інші варіанти.  До характеристик центру розподілу  відносять середню, моду, медіану.

Серед узагальнюючих показників, якими  статистика характеризує суспільні  явища та властиві їм закономірності, важлива роль належить середнім величинам. Досліджувані статистикою явища  носять, як правило, масовий характер, а розміри тієї чи іншої ознаки окремих одиниць статистичної сукупності – різне кількісне значення, тобто  їм притаманна мінливість. Мінливість ознак статистичної сукупності залежить від конкретних умов і чинників, які впливають на ту чи іншу ознаку. Варіація ознак і є тим чинником, який зумовлює необхідність вдаватися  до розрахунку середніх величин.

Отже, метод середніх величин є  формою статистичного узагальнення. Його застосування важливе лише за наявності варіації ознак в якісно однорідній сукупності.

Середні величини – це узагальнююча кількісна характеристика рівня  варіюючої ознаки однорідних суспільних явищ, яка відображає його типові риси в розрахунку на одиницю сукупності в конкретних умовах місця й часу.

Середньою величиною у статистиці називають узагальнюючий показник, що характеризує типовий розмір ознаки в якісно однорідній сукупності. Обчислені  середні показники можуть бути абсолютними  або відносними величинами. Спосіб розрахунку залежить від характеру  вихідної інформації. У кожному конкретному  випадку для реалізації логічної формули використовується певний вид  середньої.

В аналітичних розрахунках застосовують, виходячи з необхідності, різноманітні види середніх – середня арифметична, середня гармонічна, середня геометрична, середня квадратична тощо, які  належать до класу степеневих середніх.

Загальна формула середньої  величини:

де  - степенева середня; - рівень ознаки – варіанти (індивідуальні значення варіюючої ознаки); – кількість варіант; - показник степеня середньої.

Зміна значення степеня  середньої визначає її вид:

=1 – середня арифметична;

=0 – середня геометрична;

= –1 – середня гармонічна;

=2 – середня квадратична;

=3 – середня кубічна. 

Таблиця 2.1.1

Формули степеневих середніх

Кожна з наведених формул набуває  форми простої та зваженої.

Якщо середня розраховується за первинними (незгрупованими) даними або коли всі варіанти зустрічаються в сукупності один раз чи мають однакові частоти в досліджуваній сукупності, береться проста форма. Середню зважену застосовують для згрупованих даних (на основі варіаційних рядів розподілу), коли значення варіант повторюється різну кількість разів.

Середні арифметичні величини мають  деякі математичні властивості, знання й використання яких спрощує  техніку обчислення. Розглянемо найважливіші із цих властивостей.