Стилі сімейного виховання в повній та неповній сім’ї

ДНІПРОПЕТРОВСЬКий університет 

ім. Альфреда Нобеля 

КАФЕДРА праКТИЧної ПСИХОЛОГІЇ 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 
 

    на  тему______________________________________________

    ____________________________________________________ 

Дніпропетровськ – 2011 
 
 

                                             ЗМІСТ 

                                                       ВСТУП 

     Міцна і щаслива сім’я – основа міцної держави, соціального, економічного розвитку суспільства, народження та виховання здорового покоління людей, які складатимуть майбутнє нашого суспільства. Реформи, що проводились в Україні протягом 90-х рр., не обминули сім’ю, і неоднозначно відбились на ній, призвели до значних змін її життєдіяльності. Багато сімей внаслідок краху традиційної з боку держави підтримки, не змогли пристосуватись до нових соціально-економічних умов. Становлення нових для країни ринкових відносин спричинило глибоку диференціацію доходів сімей, їх масове зубожіння, а також погіршення стану здоров’я людей, зменшення середньої тривалості життя, зниження якості інтелектуального потенціалу населення. Сім’я, її нові економічні, політичні та громадські статуси, система принципово нових взаємин між подружжям, перебувають на стадії формування, що дезорганізує життя сімей, негативно позначається на  стабільності шлюбів, руйнує усталені морально-етичні норми і традиції. Посилюється конфліктність в сім’ї – між подружжям, батьками і дітьми як наслідок їх економічної, правової і моральної незахищеності. Знижується роль сім’ї у соціалізації й вихованні дітей.

      Сім'я  – це заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою; в ній виробляються сукупність норм і зразків поведінки, що регламентують взаємодію між подружжям, батьками та дітьми, дітей між собою.                 Сімейне виховання – більш-менш усвідомлювані зусилля, що робляться старшими членами сім'ї, спрямовані на те, щоб молодші члени сім'ї відповідали наявним у старших уявленням про те, якою повинна бути і стати дитина. Сім'я, будучи  першим і найбільш значущим фактором соціалізації дитини, являє собою систему соціальних відносин, заснованих, в першу чергу, на кровну спорідненість її членів і обумовлених спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою, що і характеризує її як певну соціальну ситуацію розвитку. Значущість сім'ї як провідного чинника соціалізації обумовлюється її впливом на формування особистості дитини, у тому числі його потреб, мотиваційної сфери, системи відносин до себе і оточуючих людей. Сім'я формує інтелектуальні та емоційні основи особистості, дає дитині перші уявлення про життя в суспільстві, про добро і зло, вводить у світ цінностей, які визнаються і реалізуються даної родиною в її повсякденному житті. Зрештою, в сім'ї формуються основні моральні уявлення і моральні принципи. Таким чином, кожна окрема сім'я являє собою певну систему соціальних відносин, якість яких і обумовлює ту чи іншу соціальну ситуацію розвитку дитини в сім'ї.

     Однією  з кризових соціальних ситуацій розвитку є і неповна сім'я, в першу  чергу, в силу переважання негативних результуючих впливів на особистісний та соціальний розвиток дитини.

     Традиційно  неповною визнається сім'я, в якій тільки один з батьків проживає з дітьми, та виконує постійні сімейні функції та обов'язки.

     Для повноцінного розвитку особистості  дитини в родині мають складатися сприятливі умови, які безпосередньо залежать від сформованих в сім'ї дитячо-батьківських відносин. З одного боку, головною характеристикою батьківського ставлення є любов, яка визначає довіру до дитини, радість і задоволення від спілкування з ним, прагнення до його захисту та безпеки. З іншого - батьківське ставлення характеризується вимогливістю і контролем. У цьому конфлікті полягає одна з найсильніших протиріч дитячо-батьківських стосунків у сім'ї.

     Проблемами  розвитку сім’ї, шляхами удосконалення  її існування займалося чимало вчених як у нас на Україні, так і у  цілому світі. Основні теоретичні та методологічні напрями цієї проблеми відображені у працях А. Макаренка, В. Сухомлинського, Р. Скульського, І. Беха, Т. Алєксєєнко, В. Гапонова та ін. Питання дитячо-батьківських відносин, розглядалися А.І. Захаровим, B.C. Мухіною та ін. Проте і на сьогодні дана проблема потребує подальшого вивчення.

     Об’єкт  дослідження: сімейне виховання як психолого-педагогічний феномен.

     Предмет дослідження: особливості стилю сімейного виховання в повних та неповних сім’ях.

     Мета  дослідження: виявити особливості стилю сімейного виховання в повній та неповній сім’ї.

     Згідно  мети було поставлено такі завдання:

1. Обґрунтувати теоретичні засади сучасного сімейного виховання.
2. Виявити стилі сімейного виховання та їх особливості в повній та неповній сім’ї.

     Базисом аналізу впливу стилю виховання в повних і неповних сім'ях послужили фундаментальні науково-теоретичні принципи і підходи до вивчення проблеми, розроблені в працях А. Н. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова та ін. вітчизняних психологів.

     Теоретична  значущість дослідження полягає в тому, що в ньому здійснено аналіз сучасних проблем сімейного виховання; розкрито особливості виховання дитини в повній і неповній сім’ї; виявлено наявність різних стилів сімейного виховання в повних та неповних сім’ях.

     Практична значущість дослідження: отримані на підставі теоретичного аналізу матеріали щодо сучасних проблем сімейного виховання, особливостей виховання дитини в повній і неповній сім’ї та стилів сімейного виховання у досліджуваних сім’ях можуть бути використані під час підготовки майбутніх психологів, проведення сімейного консультування, для роботи практичних сімейних психологів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1 Теоретичні засади сучасного сімейного виховання  

                                  1.1.  Сім'я як чинник виховання

      
          Сімейне виховання – усвідомлювані зусилля, що робляться старшими членами сім'ї, які спрямовані на те, щоб молодші члени сім'ї відповідали наявним у старших уявленням про те, якою повинна бути і стати дитина, підліток, юнак.  

     На думку Л.М. Фрідман, сімейне виховання – це система виховання та освіти, що складається в умовах конкретної сім’ї та силами батьків і родичів.

          Зміст, характер і результати сімейного виховання залежать від ряду характеристик сім'ї, в першу чергу, від тих особистісних ресурсів, які в ній є.

     Особистісні ресурси, з одного боку, визначаються складом сім'ї (наявність обох батьків  або одного з них, старших братів і сестер, близьких родичів, включених в сімейне життя, бабусь, дідусів, тіток, дядьків та ін.), а з іншого (і головним чином), такими характеристиками старших членів сім'ї, як стан здоров'я, характер, рівень і вид освіти, індивідуальні інтереси, смаки, ціннісні орієнтації, соціальні установки, рівень домагань та ін.

          Одна з найважливіших характеристик – ставлення старших до молодших і до їхнього виховання як до своїх безумовних життєвих цінностей, від чого залежить міра їх участі у вихованні. Наявні в родині особистісні ресурси можуть доповнюватися в певні періоди залученням до виховання няні, репетиторів і домашніх вчителів, гувернерів.

     Особистісні ресурси, зокрема рівень освіти старших  членів сім'ї, їх соціальний статус, ціннісні орієнтації, рівень домагань, впливають на цілі і стиль сімейного виховання.

     Цілі  виховання в сім'ї можуть бути дуже різними за спектром, змістом і за характером: За змістом цілі можуть бути суто інструментальними, спрямованими на досягнення конкретних результатів, або доповнюватися певними духовно-ціннісними складовими.

          Перше, що характеризує сім'ю як фактор виховання, це її виховне середовище, в якій природно організується життя і діяльність дитини. Відомо, що людина вже з дитячого віку розвивається як істота соціальна, для якої середовище є не тільки умовою, але й джерелом розвитку.

         На думку А. Н. Леонтьєва взаємодія дитини із середовищем, і насамперед із соціальним середовищем, засвоєння нею "створеної людством культурою" відіграють першочергову роль у її психічному розвитку, становлення її як особистості.       

          Сімейна середовище, будучи для дитини першої культурної нішею, багатогранна, вона включає в себе соціально-поведінковий, інформаційне оточення дитини. Батьки в більшій чи меншій мірі створюють середовище виховання (наприклад, забезпечують гігієнічні умови, повноцінне харчування; набувають відповідні іграшки, книги, кімнатні рослини, акваріум та інші засоби виховання; дбають про позитивні приклади та зразки поведінки). Від того, як організована середовище виховання, залежать методи впливу на дитину, їх ефективність для  її розвитку.

     Уміння  батьків надати цільову спрямованість  тієї чи іншої соціальної ситуації перетворює її в педагогічну ситуацію, коли фактором виховання стає буквально  все: інтер'єр приміщення, розташування предметів, ставлення до них, події  сімейного життя, традиції та звичаї та багато іншого.

     Як  вважає А.В. Петровський, «продумане виховне середовище, олюднене домашнє середовище – це багатюща їжа для розвитку почуттів, думок, поведінки дитини. Соціальні цінності й атмосфера сім'ї визначають, чи стане вона виховної середовищем, ареною саморозвитку і самореалізації дитини» [14, c. 73-74].

     До  найважливіших принципів сучасного  сімейного виховання дослідники відносять:

     Принцип цілеспрямованості. Виховання як педагогічне явище характеризується наявністю соціально-культурного орієнтира, який являє собою й ідеал виховної діяльності, і її передбачуваний результат.

     Принцип науковості. Протягом століть домашнє  виховання ґрунтувалося на життєвих уявленнях, здоровий глузд, традиції та звичаї, які передаються з покоління в покоління [18, c. 217-220].

          Принцип гуманізму, поваги до особистості дитини. Суть цього принципу полягає в тому, що батьки повинні приймати дитину як даність, такою, якою вона є з усіма особливостями, специфічними рисами, смаками, звичками безвідносно до яких би то не було зовнішнім еталонам, нормам, параметрам і оцінками. Не завжди дитина відповідає тим ідеальним уявленнями про неї, що склалися у свідомості її батьків. Але необхідно визнати самобутність, унікальність і цінність особистості дитини на даний момент її розвитку. А це значить прийняти її індивідуальну своєрідність і право проявляти своє "Я" на тому рівні, якою з допомогою батьків вона досягла.

          Принцип гуманності регламентує відносини дорослих і дітей і припускає, що ці відносини будуються на довірі, взаємоповазі, співробітництві, любові, доброзичливості. Батьки зобов'язані любити, розуміти, поважати дитину, створювати умови для розвитку її здібностей, інтересів, допомагати у виборі життєвого шляху. У зв'язку з цим корисно слідувати заповітам педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського, який закликає дорослих відчувати у собі дитинство, мудро ставитись до проступкам дитини, вірити, що вона помиляється, а не порушує з умислом, захищати її, не думати про неї погано, не ламати дитячу ініціативу, а виправляти і спрямовувати її, пам'ятаючи, що дитина перебуває в стані самопізнання, самоствердження, самовиховання.

     Принцип планомірності, послідовності, безперервності. Згідно з цим принципом, домашнє  виховання має розгортатися відповідно до поставленої мети. Передбачається поступовість педагогічного впливу на дитину, причому послідовність і планомірність виховання виявляються не тільки в змісті, але і в засобах, методах, прийомах, що відповідають віковим особливостям та індивідуальним можливостям дітей.

     Принцип узгодженості у вихованні. Одна з  особливостей виховання сучасної дитини полягає в тому, що воно здійснюється різними особами: членами сім'ї, професійними педагогами освітніх установ (дитячого садка, школи, спортивної секції). Жоден  з вихователів маленької дитини, будь то рідні люди чи педагоги дитячого саду, не можуть виховувати її ізольовано один від одного: необхідно узгодження цілей, змісту виховної діяльності, засобів і методів її здійснення. Неузгодженість вимог і підходів до виховання приводить дитину в сум'яття, втрачається почуття впевненості та надійності.

     Сім'я  є одним з найбільш важливих і  впливових факторів соціалізації дитини. Тому сімейні умови виховання, соціальне  становище сім'ї, рід занять її членів, матеріальне забезпечення, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, повноцінного і цілеспрямованого виховання, що дають батьки, на дитину впливає вся  внутрішня сімейна атмосфера. 

                             1. 2 Типи, стилі виховання і функції сімей 

     Сучасна сім'я дуже істотно відрізняється  від сім'ї минулих часів не тільки іншої економічної функцією, а й – що для нас ще важливіше – корінною зміною своїх емоційно-психологічних функцій. Відносини дітей і батьків протягом останніх десятиліть змінюються, стаючи все більш емоційно-психологічними, тобто визначаються глибиною їх прихильності один до одного, так як для все більшого числа людей саме діти стають однією з головних цінностей життя. Але це, як не парадоксально, не спрощує сімейне життя, а лише ускладнює її. Тому є свої причини. Як свідчать дослідження Е.В. Сидоренко, по-перше, велика кількість сімей однодітних і складаються з двох поколінь - батьків та дітей; бабусі й дідусі, інші родичі, як правило, живуть окремо. У результаті батьки не мають можливості повсякденно користуватися досвідом і підтримкою попереднього покоління, та й можливість застосування цього досвіду часто проблематична.

     По-друге, при збереженні традиційного поділу "чоловічого" і "жіночого" праці, перший в масі сімей зведений до мінімуму. Підвищився статус жінки у зв'язку із тепер типовою її керівною роллю в сім'ї (в домашньому господарстві) і поза домашній зайнятості.

     По-третє, складніше і проблематичніше  стали стосунки дітей і батьків. Діти рано набувають високий статус у родині. Але процес цей важкий, в першу чергу для батьків. Діти нерідко мають більш високий рівень освіти, вони мають можливість проводити більшу частину вільного часу поза сім'єю. Цей час вони наповнюють заняттями, прийнятими серед однолітків, і далеко не завжди дбають про схвалення їх проведення часу батьками. Авторитет батьківської влади сьогодні часто не спрацьовує - на зміну йому приходить авторитет особистості батьків [16, c. 45-47].

     Кожна сім'я унікальна, але при цьому  має ознаки, за якими може бути віднесена до певного типу.

     Найбільш  архаїчним типом є патріархальна (традиційна) сім'я. Це велика за чисельністю  сім'я, де в одному "гнізді" проживають різні покоління родичів і  свояків. У сім'ї багато дітей, які  залежать від батьків, шанують старших, суворо дотримуються національні та релігійні звичаї. Емансипація жінок і все їй супутні соціально-економічні зміни підірвали основи авторитарності, які панували в патріархальної сім'ї. Сім'ї з рисами патріархальності збереглися в сільській місцевості, в малих містах.

     У нашій країні поширені сім'ї, що складаються  з трьох поколінь включають батьків (або одного з них) з дітьми і  бабусь і дідусів (або одного з  них) останніх. Такі сім'ї часто мають  вимушений характер: молода сім'я  хоче відокремитися від батьківської, але не може це зробити через відсутність власного житла.

     Найважливішою характеристикою сімейного виховання  є його стиль, тобто типові для  старших система прийомів і характер взаємодії з молодшими. Залежно  від міри його "жорсткості-м'якості" стиль може бути визначений як авторитарний чи демократичний з віялом проміжних варіантів.

     Авторитарний (владний) стиль характеризується прагненням старших максимально підпорядкувати своєму впливу молодших, припиняти  їхню ініціативу, жорстко добиватися своїх вимог, повністю контролювати їх поведінку, інтереси і навіть бажання. Це досягається за допомогою невсипущого контролю за життям молодших і покарань.

     У ряді сімей це проявляється в нав'язливому прагненні повністю контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ, думки і бажання дітей, що може вести до гострих конфліктів. Чимало батьків і матерів, які фактично розглядають своїх дітей як віск або глину, з яких вони прагнуть "ліпити особистість". Якщо ж дитина пручається, його карають, нещадно б'ють, вибиваючи свавілля.

     При такому стилі виховання взаємодія між старшими і молодшими відбувається з ініціативи старших, молодші проявляють ініціативу лише в разі необхідності отримати санкцію на будь-які дії.

     Демократичний стиль характеризується прагненням старших встановити теплі стосунки з молодшими, залучати їх до вирішення проблем, заохочувати ініціативу і самостійність. Старші, встановлюючи правила і твердо проводячи їх у життя, не вважають себе непогрішними і пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення молодшими; в молодших цінується як слухняність, так і незалежність. Довіра до молодших в принципі відрізняє тип контролю за ними в порівнянні з авторитарним стилем виховання, робить основними засобами виховання схвалення і заохочення. Комунікація має двосторонній характер: і від старших до молодших, і навпаки. Такий стиль сприяє вихованню самостійності, відповідальності, активності, дружелюбності, терпимості.

     У реальності авторитарний і демократичний  стилі виховання в чистому  вигляді зустрічаються не так  вже й часто. Зазвичай у сім'ях практикуються компромісні варіанти, які ближче до одного або іншого полюсу. Крім того, старші члени родини можуть реалізовувати не ідентичні один одному стилі (наприклад, батько – більш авторитарний, мати – демократична).

     Так, є сім'ї, в яких мати прагне не стільки "формувати" особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати їй індивідуальному розвитку, домагаючись емоційної близькості, розуміння, співчуття. У той же час метою батька є підготовка дитини до життя через тренування її волі, навчання потрібним і корисним вмінням (зрозуміло, відповідно до її уявленням).

     Неповна сім'я – група найближчих родичів, що складається з одного з батьків з одним або декількома неповнолітніми дітьми.

     Виникає через низку обставин: народження дитяти поза браком, смертю одного з батьків, розірвання браку або роздільного мешкання батьків.

     Відповідно  виділяються основні типи неповної сім'ї: позашлюбна, усиротіла, розведена, що розпалась.

     Розрізняють також батьківську і материнську  сім'ї. Останні складають абсолютну більшість середовища неповних сімей.

     На  думку З. Марова, «в умовах сучасної дійсності неповна сім'я в більшості випадків складається з матері з дитиною або кількома дітьми, тобто є по суті материнською. У цьому зв'язку необхідно розглядати особливості материнсько-дитячих відносин та їх вплив на характер психологічного та особистісного розвитку дитини» [10, c. 6-8].

     Одним зі стилів є співробітництво. При цьому стилі відносин у спілкуванні матері і дитини переважають підтримують висловлювання. Мати спонукає дитину до активності. Даний стиль відносин найбільш сприятливий при вихованні дітей в неповних сім'ях. Адже дитині необхідна підтримка, відчуття захищеності, любов, а мама єдина людина, яка може дати це в умовах неповної сім'ї.

          У спілкуванні в таких сім'ях матері намагаються встановити рівність позицій. Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини в процесі його виховання. Дитина є активним суб'єктом самовиховання.

     Іншим стилем відносин "мати – дитина" є ізоляція. При даному стилі виховання в сім'ї не приймається спільних рішень. Дитина ізолюється і не хоче ділитися своїми враженнями і переживаннями з матір'ю. Якщо в неповній сім'ї склався саме цей стиль відносин, то дитині буде дуже важко впоратися з виникаючими в нього проблемами. Дитина буде рости замкнутою, потайною.   Наступним стилем відносин "мати – дитина" є суперництво. При цьому стилі виховання партнери по спілкуванню протистоять один одному. Критикують один одного, реалізуючи потреби в самоствердженні та симбіотичної прихильності. У таких неповних сім'ях можливі часті конфлікти, нерозуміння один одного і як наслідок емоційна холодність. І як не дивно, такий стан влаштовує і дитину й матір. З одного боку у дитини формується прагнення до самостійності, до самоствердження, а з іншого боку складаються не зовсім сприятливі взаємини з близькими людьми.

     У неповних сім'ях особливо важливо створити у дитини впевненість в тому, що її люблять і про неї піклуються, чого природно не вистачає при даному стилі виховання. Багато матерів вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, то це призведе до розбещеності, егоїзму. Багато дослідників, вважають встановленим, що "чим менше ласки, турботи і тепла отримує дитина, тим повільніше вона дозріває як особистість, тим більше вона схильна до пасивності і апатичності і тим більше ймовірно, що надалі у неї сформується слабкий характер".

     Крім  розглянутих класифікацій стилів батьківських відносин виділяються також такі стилі батьківського виховання: перевагу жіночих якостей, перевага чоловічих якостей, перевага дитячих якостей, розширення сфери батьківських почуттів, страх втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція власних небажаних якостей, внесення конфлікту між подружжям у сферу виховання . Всі ці стилі негативно впливають на формування особистості дитини, як у повній, так і в неповній сім'ї.

     Таким чином, проведений аналіз літератури з  даного питання дозволяє ще раз переконатися в тому, наскільки велика роль сім'ї, а саме батьків, у становленні здоров'я та психіки дитини. У неповних сім'ях питання виховання дитини необхідно приділяти значно більше уваги, оскільки відповідальність за всебічний гармонійний розвиток особистості дитини лягає на плечі одного з батьків.

     Певну роль у сімейному вихованні відіграють матеріальні ресурси: дохід на кожного  члена сім'ї, витрати на виховання, продумане харчування, наявність у молодших персональної території.

     Сім'я  виконує наступні функції:

     – виховна функція;

     – економічна. Полягає в бажанні членів сім'ї задовольнити свої матеріальні потреби;

     – емоційна. Задоволення базових психологічних потреб (потреба у визнанні,  симпатії, емоційній підтримці);

     – функція духовного спілкування. Спільне проведення дозвілля, взаємне духовне збагачення (дана функція грає значну роль духовному розвитку людини);

     – функція первинного соціального контролю. Забезпечення виконання соціальних норм членами сім'ї і ін.

     С. Я. Рубінштейн виділив декілька аспектів:

      По-перше, сім'я забезпечує фізичний і емоційний  розвиток людини. У дитячому, молодшому  шкільному та підлітковому віці її вплив залишається ведучим, але  перестає бути єдиним. Потім роль цієї функції зменшується.

     По-друге, сім'я впливає на формування психологічної статі дитини. У перші три роки життя цей вплив визначальний, саме в сім'ї йде незворотний процес статевої типізації, завдяки якому дитина засвоює атрибути приписуваного йому статі: набір особистісних характеристик, особливості емоційних реакцій, різні установки, смаки, поведінкові зразки. Суттєву роль у цьому процесі сім'я продовжує грати і на наступних вікових етапах, допомагаючи або заважаючи формуванню психологічної статі підлітка.