Стили лидерства. 4

  ВСТУП 

  Менеджмент  представляє собою надзвичайно  складну систему, центральне місце  в якій займає управління. Керівник - ключова ланка в кадровій системі, він направляє діяльність всього колективу організації. Він одночасно є представником вищої ланки керівництва і лідером колективу.

  Але бути менеджером і бути лідером в  організації – це не одне і те саме. Менеджер використовую владу своєї посади у своєму впливі на підлеглих, а лідерство ґрунтується на взаємодії в організації. Це процес набагато більш складний, він вимагає високого рівня взаємозалежності членів колективу. Організації, які намагаються досягнути успіху, відрізняються головним чином тим, що мають більш динамічне і ефективне керівництво. Об’єднання лідера і керівника в одній людині є найбільш бажаним в практиці управління. Саме під таки керівництвом робота організації буде найбільш ефективною.

  В сучасному менеджменті однією з  найбільш важливих характеристик є  стиль лідерства. Саме він буде впливати на те, як менеджер керує своїми підлеглими, а це в свою чергу визначає успіх організації і швидкість іі розвитку. Від стиля лідерства залежить мотивація робітників, їх ставлення до праці, взаємовідносини всередині колективу і багато іншого. Таким чином, ця сфера менеджменту має велике значення в управлінні і, на мій погляд, обов’язкова і корисна для вивчення а також надзвичайно актуальна в сучасних умовах. Я хочу підкреслити, що є багато засобів, за допомогою яких можна впливати на інших і вести людей за собою. На теперішній час існують багато потенційно ефективних методів впливу на людей, але залишаються багато проблем: вибір методів, який на практиці зарекомендували себе ефективними в сучасних організаціях, поведінка керівника, який є або хоче стати лідером, яким чином побудувати спілкування з підлеглими, щоб досягти найкращого результату, як повинен вести себе керівник, щоб підлеглі зробили все, на що вони здатні для досягнення цілей організації. Це складні проблеми, і їх рішення знаходяться не на зовні.

  Актуальність  теми: в сучасних умовах ця сфера менеджменту відіграє важливу роль у ефективному управлінні і від лідерства залежить досягнення поставлених організацією цілей.

  Метою курсової роботи є дослідження основних стилів лідерства, їх систематизація та вплив на ефективність діяльності організації.

  Завданнями даної курсової роботи виступають:

1. Визначення основних теорій лідерства.
2. Дослідження стилів лідерства на прикладі організації.
3. Аналіз впливу стилю лідерства на ефективність діяльності організації.

  Об’єктом  дослідження є зв'язок стилю лідерства в організацій з ефективністю її діяльності. Дослідження здійснюється на основі аналізу діючих джерел з менеджменту і теорії лідерства.

  Структура роботи: складається з вступу, двох розділів, теоретичного і практичного, висновку, переліку використаних джерел і додатків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛІДЕРСТВА

1. Сутність та значення лідерства

  Лідери  – та категорія людей, котрі не стоять на місці, а постійно рухаються  уперед швидше, ніж усі інші.

  Під лідерством (від англійського leader < lead – вести, керувати) зазвичай розуміють :

• здатність завдяки особистим якостям впливати на поведінку окремих осіб і груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягненні цілей організації набір характеристик чи системи рис, які притаманні тим, на кого впливають без примусу; [7, c. 140]
• вплив на поведінку підлеглих, як правило, через міжособистісне спілкування(комунікації);[14,c.220]
• одночасно процес і властивість: як процес лідерство є використанням непримусових важелів впливу для визначення цілей певної групи людей чи організації, мотивування поведінки в напрямі досягнення цих цілей і допомоги у формуванні культури цієї групи чи організації; як властивість лідерство є набором певних рис, притаманних тим особам, які усвідомлюють себе лідерами;[4]
• мистецтво мобілізувати інших до прагнення дотримуватися загальних для всієї групи цінностей.[5,c.15]

  Лідерство – це здатність впливати на індивідів  чи групу людей, що спонукає їх працювати  для досягнення цілей. Тому лідерство  є найважливішим фактором у системі  керівництва трудовими колективами  підприємств, що сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування.

  Лідерство мало першорядне значення і на ранніх стадіях розвитку суспільства. У  процесі соціалізації людини лідерство  змінювало свій зміст, хоч основне призначення – забезпечити групі людей досягнення цілей – значною мірою залишилося незмінним.

  Лідерство – основний процес організації групової поведінки. Без лідерства немає  колективу ( групи).

  В сучасних умовах лідерство засновано  не на традиції, а логічно випливає з психології людини, хоч основний принцип вищості зберігається. Лідер  неодмінно має в чомусь перевищувати інших членів групи (за рівнем знань, моральними чи фізичними якостями).

  Лідерство – це історично сформована соціальна  потреба людей в організації  в процесі їхньої діяльності. Виявляючись  під час формування цілей, лідерство  фокусує в собі стосунки між членами  групи(колективу).

  Лідер – це людина, яка ніким не призначається  і яка висувається тоді, коли група  йде до мети, відшукуючи кращі шляхи  організації роботи, засоби досягнення мети.[9, c.231]

  Вирішальна  роль під час висунення групою лідера належить ситуації. Це і збільшення, і ускладнення групи за складом, і виникнення перепон на шляху  досягнення групової мети, і зовнішні чи внутрішні загрози, і конфлікти  в групі або провал офіційного керівника. В останньому випадку  майже завжди керівництво групою бере на себе неофіційний лідер.

  В особливо складних умовах у досить численній групі  один лідер іноді не в змозі забезпечити досягнення поставленої мети, тоді група висуває двох і більше лідерів. У цих випадках встановлюється ієрархія лідерів: очолює групу головний лідер, а потім ідуть лідери другого і третього порядку.

  Якщо  ієрархія лідерів розвивається в  межах формальної структури, то вона має суттєвий вплив на керованість  групи і діяльність офіційного керівника.

  Велике  значення для лідерства має суб'єктивний фактор — особисте прагнення до лідерства, жадоба влади, зиск, престиж тощо.

  Для становлення лідера важливо, щоб його уявлення про норми і цінності збігалися з уявленнями більшості членів групи. Лідера члени групи неодмінно мають сприймати як «одного серед нас», іноді як «кращого серед нас». [16]

  Якості  особистості лідера мають за певними  параметрами деякою мірою перевищувати аналогічні якості інших членів колективу. У противному разі людина, рівень якої набагато вищий, ніж рівень її безпосереднього  оточення, буде сприйматися як виняткова  особистість. Її або зразу відкинуть  і вона опиниться в ізоляції, або  поважатимуть, звертаючись до неї  за порадами, але не сприйматимуть  як свою. Через те неформальним лідером  вона бути не може.

  Основними рисами при оцінці лідера і його висуненні групою є ентузіазм, здібності, впевненість у собі, глибоке знання справи, почуття справедливості тощо.

  У лідерстві суб'єктивні та об'єктивні  фактори, зовнішні та внутрішні умови  тісно переплетені, взаємопов'язані. Лідер неодмінно має прагнути до лідерства і надалі зберегти за собою цю роль.

  Особистості лідера, як і всякій іншій, притаманна багаторолева структура. Кожна людина є громадянином своєї країни, членом сім'ї, членом трудового колективу, керівником і одночасно підлеглим. Це зумовлює велику кількість ролей, які виконує кожна окрема особистість. І чим більшою є сукупність ролей, які бере на себе одна людина, тим вищий рівень соціальної поведінки, тим більша суспільна значущість особистості. Проте сама по собі соціальна  роль не пов'язується з індивідуальністю. Але разом з тим вона суттєво  впливає на психологічну структуру  особистості. [1,c.145].  
 
 
 

2. Поведінкові теорії лідерства

  Згідно  поведінкового підходу до лідерства  результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки  тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування.

  Стиль керування – це манера поведінки  керівника щодо підлеглих, через  яку і здійснюється вплив на працівників  організації.

  При цьому слід зауважити, що манера поведінки  керівника формується під впливом  багатьох факторів, які до того ж  постійно змінюються:

• особисті якості керівника;
• особисті якості підлеглих;
• завдання та дії, які вони виконують тощо.

  Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі  межі того або іншого стилю керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування  характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій континууму. [9, c.103]

  Рис 1.1 Поведінкові  теорії лідерства  

  Теорії  Х та У Дугласа  МакГрегора

  В основу автократично-демократичного континууму стилів керування покладено теорію Х та теорію Y Дугласа МакГрегора, який виокремив дві системи уявлень  щодо мотивів виробничої діяльності людей.

  Згідно  “теорії Х” працівники за своєю  природою є лінивими, безвідповідальними, такими що при першій ліпшій нагоді намагаються уникнути праці. Отже для  досягнення цілей організації їх необхідно постійно примушувати, спрямовувати та контролювати. Справедлива заробітна  плата здатна зробити роботу терпимою, а необхідний рівень її виконання  буде наслідком постійного контролю.

  “Теорія Х” характеризує основи автократичного керування. Автократ має достатньо  влади, щоб нав’язати свою волю виконавцям, і у разі необхідності без вагань вдається до цього. Автократ вважає, що його керівництво ґрунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих беззастережно коритися наказам та інструкціям.

  Характерні  риси автократичного стилю керівництва:

• висока централізація повноважень;
• висока структурованість роботи підлеглих;
• різке обмеження свободи підлеглих щодо прийняття рішень;
• численні правила поведінки;
• апеляція до потреб низького рівня у підлеглих (за Маслоу).

  За  “теорією Y”, навпаки, менеджер бачить своїх підлеглих працьовитими, відповідальними, такими що прагнуть до схвалення та підтримки. Цією теорією визнається, що зовнішній контроль та загроза  покарання не є єдиним засобом, який спрямовує зусилля людей. Людина і сама здатна себе контролювати, якщо вона прямує до мети, у досягненні якої вона зацікавлена. “Теорія Y” характеризує основи демократичного керування.[9, c.105]

  Для демократичного стилю керування  характерними є:

• високий ступінь децентралізації повноважень;
• активна участь підлеглих у прийнятті рішень;
• добре налагоджена система комунікацій керівник - підлеглий;
• апеляція до потреб більш високого рівня у підлеглих.

  Дослідження стилів лідерства  Курта Левіна

  Можливо, саме раннє дослідження ефективності стилів лідерства було проведено Куртом Левіном і його колегами . У своєму знаменитому дослідженні Левін виявив, що авторитарне керівництво домагалося виконання більшого обсягу роботи, ніж демократична. Однак на іншій чаші ваг були низька мотивація, менша оригінальність, менше дружелюбність в групах, відсутність групового мислення, велика агресивність, що проявляється як до керівника, так і до інших членів групи. У порівнянні з демократичним керівництвом, при ліберальному обсяг роботи зменшується, якість роботи знижується, з'являється більше гри, і в опитуваннях виражається перевага демократичному керівнику.

  Пізніші дослідження не повністю підтвердили  висновки про те, що автократичне керівництво забезпечувало більш високу продуктивність, але більш низький ступінь задоволеності, ніж демократична. Тим не менше,дослідження Левіна дало основу для пошуків інших учених стилю поведінки,який може привести до високої продуктивності праці і високого ступеня задоволеності.

  Найкращим виходом для будь-якої організації є симбіоз авторитарного і демократичного стилю, з детальним і всебічним контролем авторитарного стилю і делегуванням повноважень з турботою про персонал демократичного стилю. Слід зазначити, що кожен з вказаних видів в чистому вигляді зустрічається дуже рідко. Гнучкість лідера полягає в тому, щоб в залежності від ситуації використовувати переваги від того чи іншого стилю. [4, c. 210]

  Далі  давайте розглянемо порівняльну  характеристику стилів лідерства в  схематичному вигляді (таблиця 1.1):

  Таблиця 1.1

  Порівняльний  аналіз стилів лідерства К. Левіна

  Таблиця 1.1 демонструє відмінність основних характеристик стилів лідерства  і ми бачимо, що в цьому дослідженні  був продовжений континуум Дугласа  МакГрегора, тепер протилежним полюсом  авторитарного є ліберальний  стиль

Модель  лідерства Ренсіса  Лайкерта

  Ренсіс  Лайкерт і його колеги в Мічиганському  університеті розробили систему, порівнюючи групи з високою продуктивністю праці і групи з низькою продуктивністю в різноманітних організаціях. Вони вважали, що різницю в продуктивності може пояснити стиль лідерства.

  Вивчаючи  стилі керівництва ефективних лідерів, виявив, що вони приділяють основну  увагу людському фактору і  розвивають групові підходи до виконання  роботи. [14, c. 260]

  Рис 1.2 Стилі лідерства за Лайкертом 

  Розглянемо  системи (Рис 1.1) більш детально:

  Система 1 сильно автократична. Лайкерт описує керівників, що відносяться до цієї моделі, як експлуататорсько-авторитарних. Вони мають характеристики автократа і орієнтовані на роботу і запроваджують жорстку систему управління спрямовану на виконання завдання.

  Рівень  довіри лідера підлеглим і його впевненість  в них низька, в якості мотивації  він використовує страх, загрозу  покарання. У нього слабка взаємодія з підлеглими, основана на недовірі. Цей стиль характеризується, перш за все, офіційністю з підлеглими, відсутністю довіри, відсутністю делегування повноважень, підвищена конфліктність у відносинах окремих підлеглих, а іноді і робочих груп.

  Система 2 теж автократична, але більш поблажлива по відношенню до підлеглих. Такі лідери можуть підтримувати авторитарні відносини з підлеглими, але вони дозволяють підлеглим, хоча і обмежено,приймати участь у прийнятті рішень. Мотивація створюється винагородою, але в деяких випадках і покаранням. Керівник має деяку довіру до підлеглих, іноді залучає їх до розробки рішень, добре ставиться до співробітників, які трохи його побоюються.

  Система 3 більш демократична, і він називає її консультативною. Такі керівники проявляють значну довіру до підлеглих, але не повну. Рішення питань частково делегується донизу, взаємодія супроводжується довірою з елементами поваги. Рівень довіри керівника значний, але не безмежний. Він виявляє бажання контролювати прийняття рішень і їх виконання. У вигляді мотивації використовує винагороду, залучення до прийняття рішень, іноді наказує. Системи 2 і 3 є середніми стадіями між положеннями теорій Х і У Мак Грегора. Демократичний стиль лідерства – це наявність постійного контакту з людьми, схильність до делегування повноважень, відсутність агресивності, заохочення креативності.

  Система 4 передбачає групові рішення, які в максимально децентралізовані. Лідери цієї системи заохочують участь підлеглих в управлінні, вони орієнтовані на людину. Ця модель характеризується повною довірою, процес прийняття рішення розбитий по всім рівням, комунікація здійснюється як по вертикалі, так і по горизонталі. В основі цієї моделі лежить бригадна організація праці, колегіальне управління, делегування повноважень. Дружня взаємодія з робітниками показує високу довіру до них.[4, c.267]

  Лайкерт прийшов до висновку, хоча, більшість  вважають його неправим, що кращим стилем лідерства є система 4. Вона передбачає високий рівень спілкування в  колективі, рішення приймають прості робітники, хороший моральний клімат, хороші загальні результати. Ця система  за класифікацію Левіна є Ліберальним  стилем лідерства, який багато хто критикує через недостатній контроль.

  В чистому вигляді ні одна з цих  систем не зустрічається і оптимальним  є поєднання якостей з різних моделей, так як вид діяльності і  внутрішнє середовище є унікальним для кожної організаціє.

  Концепція Блейка і Моутон

  Концепція, розроблена в університеті штату  Огайо, була модифікована і популяризована Блейком і Моутон, які побудували решітку (схему), що включала 5 основних стилів керівництва.

  .

  Рис 1.3 Управлінська сітка Блейка і Моутон 

  Розглянемо  кожен стиль лідерства (Рис 1.3) детальніше:

  1.1. Стиль «Страх перед бідністю» (примітивна керівництво). З боку керівника вимагається лише мінімальне зусилля, щоб домогтися такої якості роботи, що дозволить уникнути звільнення.

  Ця  позиція характеризує такий тип  керівника, який досить холодно ставиться як до своїх підлеглих, так і до самого процесу виробництва. Він вважає, що управлінець може завжди звернутися по допомогу стороннього експерта чи спеціаліста. Таке ведення справ допоможе уникнути конфліктів, негараздів, створить сприятливі умови для роботи самого  керівника, а, крім того, розширить діапазон нових ідей, що втілюються в виробництво. Як правило, такого керуючого не можна назвати лідером. Він скоріше просто «хранитель свого портфеля та крісла».

  1.9. Стиль «Будинок відпочинку» (соціальне керівництво). Керівник зосереджується на гарних, теплих людських взаємовідносинах, але мало піклується про ефективність виконання завдань. Ця позиція характеризує керівників, які приділяють особливу увагу потребам і потребам своїх підлеглих, чого не можна сказати про процес виробництва. Менеджери такого типу вважають, що основа успіху закладена в підтримці атмосфери довіри,взаєморозуміння в колективі.

  9.1. Стиль «Авторитет». Керівник дуже піклується про ефективності роботи, що виконується, але звертає мало уваги на моральний настрой підлеглих. Ця позиція характерна для менеджерів, які на перше місце ставлять турботу про виробництво і практично не здійснюють ніякої соціальної діяльності. Вони вважають, що така діяльність є проявом м'якотілості і веде до посереднім результатами.

  Крім  того, вони вважають, що якість управлінських  рішень не залежить від ступеня участі підлеглих у його прийнятті. Позитивними рисами менеджерів такого типу є високий рівень відповідальності,працездатності, організаторський талант, інтелект.

  5.5. Стиль «Організація» (виробничо-соціальне управління).

  Керівник  досягає прийнятної якості виконання  завдань, знаходячи баланс ефективності і гарного морального настрою. Ця позиція характеризує той тип керівника, який вміло поєднує турботу про людей з турботою про виробництво. Такий менеджер вважає, що компроміс у всіх випадках - краще рішення, він є основа для ефективного управління.

  Рішення повинні прийматися керівником, але  обов'язково обговорюватися і коректуватися з підлеглими. Контроль над процесом прийняття рішень є як би компенсацією для робітників за здійсненням контролю над їх діяльністю в процесі виробництва. Позитивними рисами керівників такого типу є, сталість, зацікавленість в успіху починань,нестандартність мислення, прогресивні погляди.

  9.9. Стиль «Команда». Завдяки посиленій увазі до підлеглих і ефективності, керівник домагається того, що підлеглі свідомо залучаються до цілей організації. Це забезпечує і високий моральний настрій, і високу продуктивність. Ця позиція характеризує такий тип керівника, який однаково дбайливо ставиться як до людей, так і до очолюваного ним виробництва. На відміну від менеджера позиції (5; 5), який вважає, що запорука успіху в компромісі, даний тип управлінця не зупиняється на півдорозі. Він прагне докласти максимум зусиль як в сфері соціальної політики, так і в самому виробництві. Причому найкращим способом збільшення продуктивності, підвищення якості продукції, що випускається і послуг, вони вважають активне залучення підлеглих у процес прийняття рішень. Це дозволяє підвищити задоволеність працею всіх працюючих і врахувати найменші нюанси, що впливають на ефективність процесу виробництва.

  Блейк і Моутон виходили з того, що найефективнішим стилем керівництва була поведінка керівника в позиції 9.9. На їхню думку, такий керівник поєднує в собі високий ступінь уваги до своїх підлеглих і таку ж увагу до продуктивності, тим самим, підвищуючи ефективність своєї роботи. [9, c. 40]

3. Ситуаційні теорії лідерства

  Головний  недолік усіх поведінкових теорій лідерства  – це намагання визначити єдиний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з лідерства показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки керівника  на ефективність управління суттєво  впливають так звані ситуаційні фактори.

  Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства  є визначення особистих якостей  менеджерів і стилів керування, які  найкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має  змінюватися в залежності від  конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному  за різних обставин. [4]

  Ситуаційна  модель керування  Ф. Фідлера.

  В моделі Ф. Фідлера враховані три  фактори:

• характер відносин між керівником та підлеглими (лояльність підлеглих, ступінь довіри до керівника, привабливість особистості керівника тощо);
• структура завдання підлеглому (звичність завдання, чіткість його формулювання, можливість структуризації тощо);
• посадові повноваження керівника (межі влади, що пов’язані з посадою керівника, ступінь підтримки менеджера вищим керівництвом організації тощо).

  При цьому Ф. Фідлер вважав (базові положення  теорії), що: стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним (стабільним); керівник не здатний пристосувати свій стиль керівництва до умов конкретної ситуації; необхідно призначати керувати підрозділом менеджера, стабільний стиль якого найбільше відповідає ситуації у цьому підрозділі.

  Такий підхід, на думку Ф. Фідлера, забезпечує баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника.

  Модель  Ф. Фідлера передбачає, що:

• відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;
• завдання може бути структурованим і не структурованим;
• посадові повноваження керівника можуть бути сильними та слабкими.

  Для визначення особистих якостей керівника (його стабільного стиля керування) Ф. Фідлер запропонував проводити опитування керівників. Опитування має на меті з’ясувати ставлення керівника  до підлеглого, з яким той менш за все хоче працювати (найменш привабливий  колега – НПК). Логіка оцінки результатів  опитування є такою: