Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Стильоутворюючі фактори розмовного стилю

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Курсова робота

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ БУТТЄВИХ РЕЧЕНЬ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Курсову роботу виконала: студентка ІV курсу заочної форми навчання спеціальності «Викладач англійської мови та зарубіжної літератури» Білоус Ольга Володимирівна

Науковий керівник: Шеховоцева Світлана Олександрівна

Луганськ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 СПЕЦИФІКА СЕМАНТИКИ

1.1 Історія терміна «семантика» …………………………….……….7

1.2 Загальна характеристика та завдання семантики………………11

1.3 Семантика як розділ мовознавчої науки………………………..15

Висновок до першого розділу………………………………………..17

РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГО СТИЛЮ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2.1 Стильоутворюючі фактори розмовного стилю……………….19

2.2 Синтаксична специфіка розмовної мови………………………22

Висновок до третього розділу………………………………………29

ВИСНОВОК……………………………………………………………………31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...33

ВСТУП

Із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів.

Англійська мова, як і будь-яка інша мова, пристосовується до найрізноманітніших потреб означення. У мовній лексиці розрізняються два її найтиповіші варіанти: розмовно-літературна і науково-технічна. Інколи таке протиставлення робиться на рівні стилів – наукового і літературного, хоча літературний стиль є обов'язковою вимогою, що висувається до науково-технічного викладу.

Розмовна лексика вживається у повсякденному спілкуванні усіх мовців, особливо якщо вона стосується елементарних сторін життя. В ареалі розмовної мови усне слово впливовіше, ніж писемне, і є головним виразником характеру мови.

Словниковий склад мови визначає можливості для вираження тих чи інших понять чи предметів для їх точного й виразного визначення. Відсутність в мові визначення відомого поняття являється однією з найбільших перешкод для його передачі в мові. Зазвичай ці перешкоди долаються шляхом створення нового слова чи запозичення слова з іншої мови. Таке поповнення лексики відбувається постійно, кришталюючи в словах все те, що відклалося в суспільній свідомості [1; 251].

В інтересах викладу тієї чи іншої теми, в першу чергу необхідно мати запас найменувань для тих понять, які входять в коло цієї теми. Це однаковою мірою відноситься не тільки до тем побутового характеру й до тем спеціального чи наукового змісту. Очевидним є те, що говорячи про будівельні матеріали, чи про зернові культури, або ж про польові роботи, ми також потребуємо і їх назви, так само як, розкриваючи яке-небудь питання з фізики чи граматики, повинні використовувати відповідну фізичну чи граматичну номенклатуру.

З епохою відродження і розвитком науки, що намагалася відокремитися від церкви, у європейських мовах з'явилася велика кількість термінів. Переважна частина їх або запозичувалася з класичних мов, або утворювалася на основі запозичення словотворчих елементів. З поширенням книгодруку, виникненням шкіл і зростанням загальної грамотності більша частина запозиченого лексикону потребувала популярного пояснення. З'явились перші словники, в яких латинські терміни передавались засобами власної лексики, а також словники так званих важких, незрозумілих слів. Це були попередники тлумачних словників; лексика в них була змішаного характеру, за винятком словників юриспруденції, які і поклали початок термінологічним словникам [4; 218].

Сьогодні існує зростаючий інтерес до вивчення функціональних аспектів мови, прагматики мовних структур та впливу соціальних факторів на реалізацію цих структур у комунікативній сфері, саме тому я вважаю доцільним в курсовій роботі провести аналіз семантики в англійській мові на прикладі биттєвих речень.

Актуальність теми. Наукове пізнання закономірностей об’єктивного світу і побутова практика виявляють різний ступінь визначеності для носіїв мови знань про природу, про суспільство, про себе. Незнання, питання, сумнів, неточне знання, відсутність необхідності знання, тобто невизначеність у гносеологічному осягненні об’єктивної дійсності, спонукає до пошуку. Виникає потреба аналізу биттєвих речень в англійській мові на всіх рівнях мовної системи. Вибір теми обумовлений недостатнім висвітленням даної проблеми в англійській граматиці.

Об’єкт цього дослідження – биттєві речення в англійській мові.

Предметом вивчення виступають особливості семантики та функціонування в англійській мові на прикладі розмовного стилю мови.

Метою роботи є дослідження особливостей англійського висловлювання в побуті, а також аналіз та опис його лексико-синтаксичних характеристик.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) дослідити історію розвитку терміна «семантика»;

2) розкриття поняття семантики;

3) зробити висновки.

У курсовій роботі використано комплексний метод дослідження мовного матеріалу, який включає структурно-семантичний аналіз, а також описовий метод.

Результати цього дослідження мають певну теоретичну значущість як конкретна розробка одного із самих перспективних напрямків у лінгвістиці. А саме вона полягає в отриманні нових знань про особливості лінгвістичної природи англійської мови.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання її основних положень та висновків на заняттях з практики англійської мови, допомагаючи тим, хто вивчає англійську мову, правильно вибрати відповідну форму спілкування в певній розмовній ситуації.

У відповідності до поставленої мети та завдань дослідження визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі дається обгрунтування теми, визначається актуальність, об’єкт та предмет дослідження, висуваються мета та завдання роботи.

У першому розділі визначаються поняття та задачі семантики, аналізується історія виникнення цього терміну.

У другому розділі розглядається характеристика розмовного стилю мовлення, а також описуються скорочення слів в англійській мові.

У третьому розділі визначаються структурні та функціональні особливості розмовного стилю в англійській.

У висновках підводяться підсумки дослідження, а у списках використаної літератури в алфавітному порядку наводяться найменування книг та наукових праць, які було використано в дослідженні.

Аналіз ступеня розробленості проблеми свідчить про те, що биттєвим реченням було присвячено чимало праць. Над цією темою працювали: Бєляєва Є.Н., Бузаров В.В., Гальперін І.Р., Іванова І.П., Каменський А.І. та інші При цьому відмічається особлива роль семантики биттєвих речень у розгортанні процесу спілкування: питання є елементом, який спонукає співрозмовника до повідомлення інформації, стимулює розгортання контексту, активізує мовленнєву дію в діалозі, виражає відношення комуніканта до предмета запиту та співрозмовника. Отже, в центрі уваги виявляються не тільки структурні відношення елементів, але і їх комунікативні функції.

РОЗДІЛ 1

СПЕЦИФІКА СЕМАНТИКИ

1.1 Історія терміна «семантика»

Семантика — досить молода дисципліна, хоча коріння її слід шукати в античності, у перших дослідах етимологічних штудій. Завдяки французькому вченому XIX ст. М. Бреалю (1832— 1915) ідеї семантики зайняли своє місце у філології. В одній із своїх програмних статей він доводив, що, крім наук, які вивчають формальні елементи мови людини (фонетика, морфологія), існує також наука про значення лінгвістичних виразів, яку вчений і запропонував назвати семантикою (грец. semantikos — означальний). Бреаль не лише дав назву новій науці, але й зробив істотний внесок у її теоретичне обгрунтування.

Невдовзі після Бреаля зусиллями філософів, логіків і психологів значення терміна «семантика» було розширено. Семантику стали розглядати вже не як розділ філології, а як розділ загальної науки про знаки (семіотики).

На той час, коли семантика в особі її теоретиків сповістила про своє існування, наука про мову була виключно історичною й мала тісний зв'язок із порівняльно-історичною граматикою. Тому й семантика певний час мала суто історичний характер: її основна мета полягала в класифікації змін значень слів у історичному плані, а також у виявленні деяких закономірностей, які цими змінами керують [3; 105].

Після опублікування в 1916 р. відомого «Курсу загальної лінгвістики» швейцарського мовознавця Ф. де Соссюра (1857— 1913) відбулася істотна переоцінка поглядів на мову й лінгвістичну теорію. Нова концепція мови, запропонована цим ученим, дістала назву структуралістської. Уявлення про те, що світ скоріше складається з динамічних відношень, аніж із застиглих речей, є вихідною настановою того способу мислення, який називають структуралістським. За допомогою цього терміна підкреслюється, що природа ізольованого елемента позбавлена будь-якого значення. Елементи визначаються через відношення до всіх інших елементів, включених у якусь «ситуацію». Ця методологічна настанова є наслідком критики традиційної лінгвістики, яка розглядає мову як агрегат окремих одиниць, що називаються словами, кожне з яких має своє окреме значення.

Структуралістська теорія мови підкреслила роль синтаксису. Що ж до семантики, то в цій сфері структуралісти зазнали серйозних труднощів, тому в подальшому більшість із них зосередила свої зусилля на аналізі в галузях фонології та граматики. Річ у тім, що фонетичні й граматикосинтаксичні ресурси тієї чи іншої мови добре організовані й обмежені у своєму кількісному складі, а лексичний словник — це досить розрізнене зібрання численних елементів. Крім того, фонетична й граматико-синтаксична системи відносно стабільні в певних проміжках історичного часу, а словник безперервно змінюється. Тому природно, що слова не можна аналізувати з тією строгістю й точністю, з якою це робиться у фонології та граматиці.

Свій внесок у розвиток ідей семантики зробили й логіки. Першим серед них був німецький учений Г. Фреге, який здійснив справжню революцію у сфері логічної семантики [24; 95].

Перші праці Фреге були присвячені розробці формальної системи, в якій можуть бути виконані математичні доведення. Пояснюється це тим, що наприкінці XIX ст. математика переживала кризу, і Фреге присвячує більшу частину свого життя подоланню цієї кризи. Поставлена мета змусила вченого серйозно взятися за розв'язання питань логіки. Апарат логіки, методи й теорії, що існували на той час, були зовсім непридатними для використання у математиці, тому довелося докласти значних зусиль для розробки адекватного математиці логічного інструментарію [7; 116].

На початку XX ст. іще важко було оцінити значення розробок Фреге для логіки, лінгвістики й філософії. До того ж у часи своєї активної творчої діяльності німецький учений не мав широкої популярності: його ім'я було відоме лише вузькому колу спеціалістів.

Семантична концепція Фреге ґрунтується на аналізі «імен власних». Його найближчим попередником і головним об'єктом критики з цього питання був англійський філософ і логік Дж. С. Мілль (1806— 1873).

Фреге вважав, що логічно уточнені «власні імена», чи просто «імена», мають не лише значення (Bedeutung), але й смисл (Sinn). Він вважав також, що «імена» мають виконувати й виконують дві семантичні функції. По-перше, вони позначають (bedeuten) об'єкти. По-друге, вони виражають (driicken aus) об'єктивну ситуацію, тобто вказують на ситуацію, пов'язану з об'єктом позначення. Розглянемо два «імені»: «вечірня зірка» і «ранкова зірка». І в першому, і в другому випадках мається на увазі один і той самий об'єкт — планета Венера. Проте, хоча значення («планета Венера») і збігаються, за смислом ці імена різняться, бо мають місце різні семантичні «ситуації» («ранкова» і «вечірня» зірки).

Отже, Фреге розмежовує значення й смисл «імен». «Імена» з однаковим смислом мають одне й те саме значення, але, з іншого боку, маючи однакові значення, вони не завжди мають один і той же смисл. Фреге визнає право на існування (але тільки не в мові науки!) за такими «іменами», які мають смисл, але не мають значення, наприклад вічний двигун, Пегас тощо [9; 301].

Свого часу щось аналогічне передбачав геніальний Г. В. Лейбніц, який сформулював ряд ідей сучасної математичної логіки й логічної семантики. Протягом усього свого життя вчений розробляв проект «азбуки думок», спираючись на аналогію з мовою. Мета, яку Лейбніц поставив перед собою, полягала у винайденні писемності, за допомогою якої можна було б висловлювати строгі й однозначні наукові думки. Цей варіант загальної наукової писемності (пазиграфії) якнайкраще представлений мовою математики.

Наведений екскурс в історію ідей лінгвістичної і логічної семантики зумовлений тим, що людина має знати й ясно усвідомлювати: мова — це не просте «коливання» повітря чи знаки на папері, а дуже важливий інструмент пізнання. Тому знання функціональних можливостей різних мовних систем (природні, штучні мови) є нині мало не обов'язковою умовою для входження в чисту науку. Оскільки йдеться про логічну семантику, слід відразу ж зробити деякі уточнення, узявши за вихідні міркування американського математика й логіка А. Черча (1903— 1995), відомого своїм значним внеском у математичну логіку.

Черч пропонує уявити людей, які користуються формалізованою писемною мовою, і сторонніх спостерігачів, які не лише не розуміють цієї мови, а й взагалі не вірять, щ це — мова. Останніх не варто переконувати. Краще запропонувати їм пограти в одну гру, пов'язану з конструюванням логічної мови. Спочатку розказати їм про синтаксичні критерії, відповідно до яких формули мови, що конструюється, визнаються правильно побудованими. Потім ознайомити їх з критеріями, відповідно до яких послідовність правильно побудованих формул визнається за виведення чи доведення.

На цьому рівні спостерігач-скептик цілком задовольняється тим, що вживані символи штучної мови мають такий самий смисловий зміст, який мають, наприклад, різні фігури у шахах. Для нього формула мовної гри аналогічна позиції на шаховій дошці й має значення лише як один з етапів гри. Тому, поки скептик дивитиметься на використання якої-небудь наукової мови просто як на гру, він не вийде за межі синтаксису цієї мови. Але коли справа доходить до семантики, скептик стає дуже дратівливим. І на те є причини. Уявіть собі картину: ви пересуваєте шахову фігуру, а в неї з цього приводу є своя «думка», і вона біжить, куди їй заманеться. У семантиці, у тому числі й у логічній семантиці, трапляється й не таке.

У наведеному випадку до семантики формалізованої мови належить те, що можна зрозуміти, лише знаючи таке: правильно побудовані формули мають певний смисловий зміст, тобто вони у той чи інший спосіб набувають значення. Набути значення у логічному контексті означає здійснити певні логічні процедури інтерпретації [12; 184].

1.2 Загальна характеристика та завдання семантики

Семантика - розділ лінгвістики, який досліджує смислові значення мови. На відміну від синтаксичних систем у семантичних системах формулюються правила позначення і істинності. Тому семантика реалізується в таких штучно створених «мовами», в яких поняття визначені суворо однозначно. Це дає можливість уникнути двозначності і використовувати семантичні системи як алгоритми (сукупність правил для вирішення типового завдання), що дозволяють однозначно виразити і автоматично вирішувати питання про істинність або хибність розглянутих у цій системі пропозицій [20; 54].

До завдань семантики належить передусім уточнення таких загальнологічних понять, як зміст, відповідність, предмет, множинність, логічна послідовність, інтерпретація . Завдяки семантиці задається значення і з’ясовується смисл текстів.

Сема́нтика мовна (давніше семасіологія) - розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова семантікос, (значимий), семаіно (значити, вказувати) та також від сема (знак, позначка, символ).

Походить від семантики, пов`язаної з визначенням символізму знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки та символьні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху, значки в інтернеті).

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем [22; 408].

Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем. Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.

У нашій свідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявити будь-який предмет або явище, тобто вичленувати його із суцільної картини, зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторно з'єднується звуковий комплекс (набір звуків — йаблуко) і цей зв'язок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У пам'яті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самого предмета реальної дійсності.

Реальний предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, образ). Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явище), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. І навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Таким чином, лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка [19; 257].

Лексичне значення слова не мотивується його звуковою формою, як, скажімо, вміст торбини не зумовлюється її формою чи матеріалом, з якої її виготовлено (значення слова мотивується його морфемним, а не звуковим складом). Однакові за звуковим складом слова в різних мовах звичайно мають різне значення. Наприклад, латинське слово pes означає «нога», а не «пес»; німецьке слово rot означає «червоний», а не «рот». А однакові предмети (чи явища) у різних мовах називаються по-різному: в українській — стіл, у німецькій — Tisch [ti§], у французькій — table [tabl], в англійській — table [teibl] тощо.

Мотивовані природними звуками тільки звуконаслідувальні слова, і то лише частково: у різних мовах звуки навіть тієї самої тварини передаються по-різному. Українському звуконаслідувальному слову гав-гав відповідає німецьке wau-wau, англійське bow-bow, французьке gnaf-gnaf, італійське bau-bau; український півень співає кукуріку, російський — кукареку, німецький — kikeriki, французький — сосогісо, шведський — kukeliku, англійський — cock-a-doodle-doo.

На образ реального предмета (сигніфікат) можуть накладатися додаткові враження, оцінки (мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові окуляри). Такий додаток до денотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чи стилістичне значення слова — конотативним, тобто супровідним (на відміну від основного — денотативного). Наприклад, у слові яблучко денотативне значення — «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне — пестливе ставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).

Межі значення слова окреслюються в його відношеннях до інших слів, близьких за значенням. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день («уже не день»), а з другого — значенням слова ніч («ще не ніч»). Так само підліток — «уже не дитина», але «ще не юнак» [17; 186].

Слово і називає конкретні предмети, явища, й узагальнює водночас. Наприклад, словом книжка можна позначити як певну якусь книжку (Подай мені книжку), так і книжку взагалі (Книжка — джерело знань).

Слово узагальнює (тобто виступає представником багатьох однорідних предметів) на двох рівнях: на рівні сигніфіката — за зовнішніми, поверхневими ознаками — і на рівні поняття — за внутрішніми, суттєвими властивостями.

Наприклад, якщо на рівні сигніфіката в обсяг слова дерево ми зараховуємо й банан, то на рівні поняття ця рослина включається в обсяг слова трава (в Енциклопедичному словнику дано таке визначення: «Банан — рід багаторічних трав'янистих рослин»).

Слово, яке звучить, асоціюється зі словом, яке зберігається в пам'яті (звуковий чи графічний образ слова), а образ слова в пам'яті пов'язаний і з сигніфікатом, і з поняттям. Так ми впізнаємо відомі нам слова, які звучать, розуміємо їхнє лексичне значення і водночас активізуємо поняття про позначувані ними предмети. І навпаки. Коли ми бачимо якийсь предмет, зіставляємо його із сигніфікатом (узагальненим образом у пам'яті), якщо треба, звертаємось до поняття про нього, потім рефлекторно через пов'язаний із сигніфікатом образ слова пригадуємо його назву і називаємо словом.

За допомогою слів відповідно до їхнього значення ми членуємо і таким чином пізнаємо навколишній світ. Саме в цьому членуванні та в способі називання виділених частин і фрагментів і виявляється неповторна [13; 257].

1.3 Семантика як розділ мовознавчої науки

СЕМАНТИКА (франц. semantigue -- наука про зміст, від грец. -- який має значення, означає)

1) план змісту в мові, що складається із значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, граматичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень, синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій;

2) значення мовної одиниці;

3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія;

4) у семіотиці - один з основних аспектів знака (відношення знака до позначуваного об'єкта - на відміну від синтатики і прагматики) і, відповідно, один з основних розділів семіотики як науки. Термін запровадив наприкінці 19 ст. французький учений М. Бреаль [25; 116].

За рівнем мови розрізняють лексичну, фразеологічну, граматичну (морфемну, морфологічну, синтаксичну семантику і семантику тексту), словотвірну семантику. На фонетичному рівні, який не має плану змісту, деяку подобу семантики можна вбачати в явищі звукового символізму.

Лексична семантика є частиною семантики, яка займається значеннями (підрозділяючи їх на денотат і коннотат) окремих лексичних елементів слів, морфем і лексем, відрізняючись, таким чином, від семантики пропозицій.

Основу лексичної семантики становлять:

класифікація та аналіз слів;
опис відмінностей та спільних рис у лексичних семантичних структурах між різними мовами;
образ, за яким значення окремих лексичних елементів відноситься, за допомогою синтаксису, до значення цілого речення [26; 103].

Смислові одиниці і лексика мови називаються лексичними одиницями. Якщо одну лексичну одиницю складають два або більше слів ( словосполучення), то говорять про фразеологічної одиниці.

Центральними поняттями в лексичній семантиці є лексичні зв'язку і те, наскільки значення окремого слова визначається значенням пропозиції в цілому, яке називається в такому випадку семантичної мережею. Також звертають увагу на відношення значень різних слів. Центральними є поняття синонімія, антонімія, гіперонімов, гіпонімія, а також знаменні і службові слова. Важливу роль відіграють також омоніми і пароніми, але вони пов'язані як з зовнішньою формою ( написанням) слів, так і з їх значенням.

Семасіологія є поддісціпліной лексичної семантики.

Граматична семантика - лінгвістична дисципліна в рамках морфології, що описує морфологічні значення, або внутрішню сторону словоформ. Протиставляється морфеміки ("формальної" морфології) як області, яка описує морфологічні засоби мов і пристрій зовнішнього боку словоформ.

Словотвірне значення – абстрактне узагальнення значення мотивованого слова, що ґрунтується на співвідношенні семантики похідного (мотивованого) і твірного (мотивуючого) слова та виражається певними внутрісловесними словотворчими засобами – відповідним типом мотивуючої твірної основи та афіксами.

До проблем і напрямів сучасної семантики належать:

1) у лексичній семантиці - слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови;

2) у фразеологічній семантиці - природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності;

3 )у граматичній семантиці - слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії [25; 119].

Висновок до першого розділу

Відповідно тому, який аспект семантики мови кладеться в основу побудови цієї дисципліни, в ній виділяються різні наукові течії: аналіз лексико-семантичного варіювання, оппозітівний (або компонентний) аналіз, або аналіз по семантичних множниках, логічно-трансформаційний аналіз на основі категорії «лексичного параметра», або функції, аналіз ключових термінів культури.

Семантика вивчає також типові зміни значень в історії мови, виявляє семантичні закони. Понятійний фонд мови розділяється на загальне надбання всіх членів даного суспільства — повсякденні, «наївні», або мовні, поняття («найближчі» значення слів) — і надбання науки — наукові поняття, терміни («подальші» значення слів).

Однією із загальних семантичних закономірностей є те, що значення повсякденних слів, що мають загальні ознаки з науковими поняттями, постійно прагнуть злитися з останніми як зі своїм змістовною межею. Особливе місце між повсякденними і науковими поняттями займають так звані ключові терміни культури, відмінні для кожної епохи, такі, як «цивілізація», «революція», «демократія», «наука», «особа», «любов» та інші. У їх семантичному вмісті поєднуються значення повсякденних слів мови і пануючі в суспільстві ідеї. Завдання семантики у вивченні розвитку ключових термінів культури, понять різних типів змикаються із завданнями історії культури і семіотики.