Стилістичні властивості дієслів в православній молитві
28
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Полтавський Національний педагогічний університет
імені В.Г.Короленка
Кафедра української мови
Стилістичні властивості дієслів
в православній молитві
Курсова робота
Науковий керівник:
Полтава 2012
План
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти стилістичних властивостей дієслів в православній молитві.
1.1 Загальна характеристика дієслова як частини мови.
1.2 Стилістичні властивості дієслів.
1.3 Дієслово в православній молитві.
Розділ 2. Експериментальне вивчення вживання дієслів в православній молитві.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
Вступ
Актуальність дослідження. Вивчення дієслова не лише як частину мови, а стилістичні властивості дієслів в структурі православної молитви.
Дієслово – це повнозначна частина мови, що означає дію або стан як динамічну ознаку, як процес і виражає ці значення у граматичних категоріях виду, перехідності/неперехідності, стану, часу, способу, особи, числа, і лексико-граматичній категорії роду (для форми минулого часу дійсного способу та умовного способу).
Поняття дії дуже широке, оскільки охоплює:
1) конкретну фізичну дію особи (писати, читати, сіяти);
2) стан, у якому перебуває особа чи предмет (сидіти, спати, лежати);
3) становлення предмета, перехід із однієї якості в іншу (старіти, молодіти, зів’яти);
4) ставлення особи до когось чи чогось (любити, глузувати, ненавидіти).
Зазначимо, що цим не обмежується поняття дії, яке виражається дієсловом. В академічній граматиці української мови виділено 41 семантичну групу дієслів.
Для дієслова як частини мови властиві власне дієслівні граматичні категорії: час, вид, спосіб, стан. Крім того, у більшості своїх форм дієслово має граматичні категорії особи, числа, а в деяких формах роду. У реченні найчастіше дієслово виконує функцію присудка
Об’єктом дослідження є дієслово в українській мові.
Предметом дослідження стилістичне використання дієслова та його функції в православних молитвах.
Метою роботи є аналіз православних молитов, що дає можливість розглянути і усвідомити сутність вживання дієслів у молитві.
Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:
розглянути всі дієслова, які використані у молитві;
розглянути стилістичні властивості дієслів у православній молитві;
зробити підсумок, щодо вживаності дієслів у цих молитвах.
З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження:
- аналіз науково-методичної та лінгвістичної літератури;
- описовий, суть якого полягає в відборі, опису та систематизації матеріалу.
Теоретична і практична значущість полягає в тому, що результати роботи можуть бути використані у вивченні української морфології студентами вищих навчальних закладів чи школярами у школі; у процесі викладання курсу сучасної української літературної мови; удосконалення мовно-мовленнєвої підготовки випускників загальноосвітніх шкіл.
Джерелознавчу базу становлять фахові видання, тлумачні словники української мови, молитви.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено предмет і об’єкт дослідження, мету і завдання, наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну значущість, характеризуються джерела добору інформації та методи дослідження.
У першому розділі «Теоретичні аспекти стилістичних властивостей дієслів в православній молитві» розкрито тему загальної характеристики дієслова, його стилістичні властивості.
У другому розділі «Експерементальне вивчення вживання дієслів в православній молитві» здійснено опис дієслів в молитві, їх функції.
У висновках узагальнено результати виконання роботи, підведено підсумки дослідження, визначено перспективи в опрацюванні цієї проблеми.
Додатки включають картографічний матеріал.
Список використаної літератури включає літературу, що була використана у дослідженні.
РОЗДІЛ І
Теоретичні аспекти стилістичних властивостей дієслів в православній молитві
1.1 Загальна характеристика дієслова як частини мови.
Дієслово — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа.
Частиномовну сутність дієслова пов’язують насамперед з тим, що слова відповідного лексико-граматичного класу мають значення дії або стану.
Багатогранність дієслова полягає в тому, що воно охоплює своєю лексичною і морфологічною специфікою слова, які не позначають ні дії, ні стану, а вказують на різні відношення і зв’язки між предметами, явищами, наприклад:
а) дієслова зі значенням встановлення еквівалентностіабо характерних параметрів предметів (двадцять першого березня день дорівнює ночі);
б) дієслова зі значенням існування, розташування предметів у просторі (кілька високих струнких димарів височіли над будівлями заводу).
Дієслову властиві багатогранні синтаксичні функції, найголовнішою, або категоріальною.
В українській мові є три часи дієслова: теперішній, минулий і майбутній.
Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова у теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.
Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбувалася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами і числами.
Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати).
Особа | Однина | Множина |
1-а | знати + му — знатиму | знати +мемо - знатимемо |
2-а | знати + меш — знатимеш | знати +мете - знатимете |
3-а | знати + ме — знатиме | знати +муть- знатимуть |
Утворення простої форми дієслова майбутнього часу
Утворення складеної форми дієслова майбутнього часу
Особа | Однина | Множина |
1-а | буду знати | будемо знати |
2-а | будеш знати | будете знати |
3-я | буде знати | будуть знати |
Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами.
В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий. Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася (пожовтіла картопля). Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не (не грію сонце на чужині).
Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов (хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну). Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б і би. Не мають часу і особи, а змінюються за родами і числами.
Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклак виражає спонукання до дії. Дія реально ще не існує і не існувала, але той хто говорить, сподівається, що вона повинна відбуватися (грай же, море).
Одна з найважливіших ознак дієслова – це вид. Дієслова поділяються на дієслова доконаного і недоконаного виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду робити? Дієслова доконаного виду означають дію завершену і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?
Зміна дієслів за способами часами і числами називається дієвідмінюванням. До І дієвідміни належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ють, до ІІ – з закінченням -ать, - ять. При дієвідмінюванні дієслів можливе чергування приголосних.
У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):
1. інфінітиви чи неозначені форми (ходити, працювати, носити).
2. дієприкметники (писаний, зроблений, вмитий, побілілий)
3. дієприслівники (відкриваючи, запитавши, друкуючи)
4. форми дієслова на –но, –то.
Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення:
Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив. Лексичне значення дієслова “дія, стан” дуже широке: конкретна фізична дія (малювати, писати), стан особи чи предмета (лежати, спати), переміщення (ходити, їхати), ставлення (поважати, зневажати), зміни (старіти, худнути).
В українській мові існують перехідні і неперехідні дієслова.
Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні.
Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (к о г о? щ о?) поле, прочитавши (к о г о? щ о?) книжку, готуючи (кого? що?) питання, виконано (кого? що?) роботу. Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти в родовому відмінку без прийменника:
а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (к о г о? щ о?) заходи — не розроблено (кого? чого?)
заходів, проклали (кого? щ о?) дорогу — не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева -— не посадили (кого? чог о?) дерев',
б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) — принеси солі (частину), розвантажити иукор (увесь) — купив цукру (частину). Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкметники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано).
Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити.
Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати — готуватися, зустрічати — зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і-: білити — біліти, коптити — коптіти тощо.Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий).
Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними. Наприклад, у словосполученнях малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише листа всі дієслова перехідні (бо мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника). А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Відрізняються ці дієслова й відтінками значення: у першому випадку (як перехідні) вони означають дію, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехідні) — мають додатковий відтінок «уміти».
Від таких дієслів, залежно від контексту, можуть утворюватися як пасивні (писаний), так і активні (пишучий) дієприкметники.
Неозначена форма дієслова або інфінітив – це початкова форма дієслова. Це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на -ти або –ть. Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.
Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилась у минулому або обов’язково відбудеться в майбутньому. Вони можуть вказувати на початок, тривалість, раптовість та результативність дії (заспівати, подумати, стукнути).Дієслова цього виду мають форми минулого і майбутнього часу Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і можуть додатково вказувати на повторюваність (примовляти), протяжність (іти), необмеженість. Більшість дієслів недоконаного виду утворюють парні форми доконаного виду. Форми одного виду дієслова утворюються від форм іншого виду цього ж дієслова за допомогою таких засобів:
1. додавання і відкидання префіксів: питати > спитати, в’янути > зів'янути.
2. Зміни, появи, або відкидання суфіксів: звільняти > звільнити, трусити, трусонути.
Дієприкметник – це форма дієслова, яка виражає ознаку за дією. За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі.
За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього і минулого часу. За відношенням до стану – активні (процвітаючий) і пасивні (скошений). У реченні дієприкметники виконують функцію означень.Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теп. і мин. часу. Утворюються за допомогою суфіксів: -ач, -яч, -уч, -юч, -л. Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле, посіяне жито. Утворюються за допомогою.: суфікси -н, -ен, -єн, -т.
Дієприслівник – це незмінювана форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію: Берези й клени, ще недавно голі, стоять, зеленим маючи гіллям.Дієприслівник у реченні є обставиною. Утворються: за допомогою суфіксів. – учи, - ючи, - ачи, - ячи (недоконаний вид) і – ши, - вши (доконаний вид).
1.2 Стилістичні властивості дієслів.
У кожній розвиненій мові дієслова становлять найчисленнішу групу лексем.
Разом з іменниками, прикметниками дієслова формують основу словникового складу мови. Вживанням дієслів задовольняється важлива потреба кожного з мовців у спілкуванні з іншими.
Стилістична потужність дієслів міститься і в їх семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм – способових, часових, топу що більшість дієслів має по шість форм у теперішньому імайбутньому часах недоконаного й доконаного видів (читаю, читатиму, буду читати, прчитаю), по три форми в наказовому способі (читай, читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в минулому часі (читав, читала, читало, читали), і в умовному способі (читала б, читав би, читало б, читали б).
Як засіб відтворення динаміки життя, дієслово найчастіше використовується в усно-розмовному і художньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно - діловому і науковому, бо в них ідеться здебільшого про менш змінюване й дієве в природі й суспільстві, про більш чи менш постійні ознаки якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багатовекторність, найрізноманітнішу тематику широко вживаються дієслова минулого часу й наказового способу, то в інших стилях це простежується настільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нереально. Однак частина дієслів (телитися, женитися, ржавіти) здебільшого позначає процеси в тваринному й рослинному світі, в неживій природі. Функціонально обмежені й інші дієслова неповної особової парадигми, у яких немає всіх звичних для дієслова форм, зокрема форми 1-ї особи теперішнього і майбутнього часу (чудитися, колоситися, рясніти). Безособових дієслів із загальною семантикою «стан природи» не більше двох десятків (весніти, вечоріти, видніти, дощити). У прямому значенні безособові дієслова не поєднуються з лексемами-іменниками, коли виступають назвою активного носія ознаки (суб’єкта дії або стану), бо такий носій при них неможливий. Власне безособові дієслова іноді вживають і у формах 1-ї й 2-ї осіб, але з метафоричним, переносним значенням. У цьому теж виявляється стилістична своєрідність цієї групи дієслів: Баштани рясніють кавунами, динями, гарбузами
Поширеними і стилістично вагомими можуть бути такі мовленнєві процеси:
- стилістична заміна в системі дієслівно-часових, способових і числових форм: Пишемо! замість Пиши! чи Пишіть!;
- заміна однієї часової форми іншою: Пароплав відпливає через годину (теперішній час замість майбутнього).
Дієслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою системою своєрідних повнозначних слів, винятково багаті синонімічно, бо, як правило, широко вживаються і в прямому, і в переносному значенні: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра). Інші значення переносні або ж близькі до кохати: Добра дочка дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Хто кохав життя ледаче, непереливки тому (Л. Глібов); або кохати в значенні «дбайливо вирощувати, плекти що-небудь»: Лукаш усю садовину ростив та кохав (Марко Вовчок); старанно доглядати що-небудь: Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (Панас Мирний); виховувати, ростити кого-небудь; або синонімічне до кохати дієслово любити: відчувати глибоку відданість, прив’язаність до кого-, чого-небудь: Як я люблю тебе, мій рідний краю, як я люблю твій люд (І. Франко); майже в значенні кохати: Вміє розставатись той, хто вмів любить (М Рильський); мати інтерес до чогось, високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь, надавати перевагу чомусь; мати нахил , пристрасть до чого-небудь: Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчалася любить! (Т Шевченко).
Стилістичне значення, функція дієвості, перебування в певному стані особливо актуалізується при дієслівній однорідності. Наприклад, у реченні Та ось все стихло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на зземлю, церква похитнулася, стіни в школі розсипались. І все щезло і затихло... (М. Коцюбинський) відтворено неспокійний. Динамічний і збурений стан природи.
Частиномовна сутність дієслів стилістично безмежна, тому що вони містять безмежність мислено-мовленнєвої енергії, дії, вчинків.
Близькими за семантикою (значенням дії, стану) до дієслів є їх складові форми – дієприкметники, дієприкметникові звороти і дієприслівники, дієприслівникові звороти.
Отже, чим більше в мові дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказаного чи написаного.
1.3 Дієслово в православній молитві.
Поряд з синтетичними формами 2-ї особи однини в молитвах використовуються аналітичні імперативні форми (спонукання до дії). Це перш за все поєднання відмінюваних форми дієслова в 3-й особі однини з синтаксичною часткою та:
... Та воскресне Бог і розвіються вороги Його; ... так відпустить гріхи моя; ... та покарає ма зде по Своїй невимовній милості; ... та воскресне Бог; ... віра ж замість справ та залічиться мені;. .. Нехай святиться ім'я Твоє; ... нехай прийде Царство Твоє, ... хай буде в мені воля Твоя, ... та позбавить мене від ворогів моїх; ... нехай спасе Тобою душі наші; ... та не здолає моя злість Твоєї невимовної благості і милосердя ...
В молитвослів'ях зустрічаються сполуки частки та з дієслівними формами 1-ї особи однини:
... Та прославлю ім'я Твоє святе; ... і Тобою рай так віднайду; ... та поблагословлю ім'я Твоє святе; ... та ні в якому ж грес гнівив Бога мого; ... та благоугожду пресвятому імені Твоєму .. . і попер борються ма вороги; ... та не засну в смерть; ... та зі світом ляжу, засну і спочив, блудний, грішний і окаянний аз, і поклонюся, і буду співати і проставлений пречестное ім'я Твоє; ... так повставши з одра мого принесу Ті благодарственния благання ...
Імперативні форми (спонукання до дії), утворені поєднанням відмінюваних дієслова в 1-му чи 3-ій особі однини з часткою да, пов'язані з експлікацією ще одного актуального для молитовних текстів приватного значення імперативу - побажання.
Одиничними випадками вживань представлені в імперативній парадигмі (спонукання до дії) молитви синтетичні та аналітичні форми 1-ї особи множини, передають значення спонукання, зверненого до двох або більше особам: співрозмовнику і самому мовцеві, наприклад:
... Поклонімось Цареві нашому ... та можливий непохитно співати ж і висповідатися Тобі; ... та взиваємо Тобі; ... поклонімося, і припадім Христу ...
За нашими спостереженнями, в канонічному молитовному читанні семантика імперативу (спонукання до дії) і його приватні значення, актуальні для молитовних текстів, - прохання, благання, побажання, запрошення. Це проявляється насамперед у тому, що імперативні пропозиції мелодично не протиставлені висловлювань інших комунікативних типів. Так само, як при оформленні затвердження і питання, в імперативних висловлюваннях використовуються всі інтонаційні моделі.
Як показує аналіз матеріалу, пропозиції з формами наказового способу можуть оформлятися мономелодичною моделлю:
Господи, помилуй / ; ... але визволи нас від лукавого / ;
Боже, очисти мене грішного / ... ; ... очисти, Господи, / скверну душі моєї / ... ; ... не відкинь мене від лиця Твого / ... .
Дієслівні форми 2-ї особи вказують на наявність другого учасника комунікації і актуалізують висловлювання в молитовних текстах.
... Так прийми мене блудного і скверного; ... омий мене сльозами моїми, очисти мене ними; ... освяти мою душу і тіло; ... і очисти мене від усякої скверни плоті і духу; ... і візьми моє важкий тягар гріхів; ... в мені пробуватиму; ... визволи мене від ворог озлоблюються ма; ... і настави ма творити заповіді Сина Твого і Творця мого; ... вся ми прости, Еліка згрішив у днешнего день; .. . і Твоїми молитвами настави мя на діяння блага; ... просвіти розум мій світлом розуму святого євангелія Твого ... і т.п.
РОЗДІЛ 2.
Експериментальне вивчення вживання дієслів в православній молитві.
Що означає слово "Православ'я"? До слова звикаємо, та чи розуміємо ми його так, як розуміли наші Прадіди? Часто буває, що в давні слова вкладений зовсім не той зміст, який ми сприймаємо сьогодні. Так переосмислені колишні священні слова: жрець, жертви, біс, потворниця, відьма, кощуна, кощунити, капище, бовван та ін. Так забулося і первісне значення слова Прав, яке мало священне і чарівне значення, адже за уявленнями наших Пращурів це слово позначало одну з трьох сфер буття — найвищу Божественну сферу.
"Триєдиність Буття відображена в ідеї Священного Дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, світу Нав (Нав’я). Це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки Священного Дерева уособлюють проявлене буття — світ живих людей, світ Яви. Крона й листя Священного Дерева є житлом Володарів Вищого Світу, Світу Права — Світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів” — так записано в маленькій язичницькій книжечці, виданій у 1994 році, вперше через тисячоліття після заборони Рідної Віри в Київській Русі, — Волховник. Карби язичницького віровчення (Український Центр Духовної культури. — К., 1994. — С. 5-6).
Та ось, на щастя, маємо вже Велесову Книгу — повний Волховник, книгу Волхвів. Про взаємозв’язок і взаємопроникність цих трьох сфер у Велесовій Книзі читаємо: "Ява текуща, а творена в Праві, Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв” (ВК, 1). Від давнього кореня прав- утворилося багато слів, які вже згадані в нашій передмові до Велесової Книги, у тому числі: правда, правосуддя, правило, правильний, правитель, праведний та ін. Слово правда колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо.
3і словом правда також тісно пов’язаний напрямок правий — протилежний лівому. Молячись до Сонця, стаємо обличчям на схід, отже, права рука (десниця) вказує на південь — теплий, сонячний, добрий, правдивий, а ліва (шуйця) — на північ, що уявляється темною, холодною, жорстокою.
З правим і лівим у язичників пов’язано безліч повір’їв і прикмет. Вранці треба вставати з ліжка правою ногою, щоб день був добрим, взувати черевики починати також з правої ноги. У святилищі Світовида на о. Ругії був оракул, якого шанували всі слов’янські народи: тут здійснювалися ворожіння з допомогою білого священного коня. Якщо кінь переступав списи правою ногою, це був знак, що можна виконувати задумане, якщо ж — лівою, то від задуму відмовлялися.