Страх остракізму як чинник міжособистісних стосунків
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА АВІАЦІЙНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Курсова робота
з дисципліни «Психодіагностика»
на тему: «Страх остракізму
як чинник міжособистісних стосунків»
Виконала:
Перевірила:
ст. викладач кафедри авіац.психол.
Погорільська Наталія Іванівна
Київ - 2010
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА АВІАЦІЙНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
ЗАДАННЯ
на виконання курсової роботи
з дисципліни «Психодіагностика»
студентки Іванюк Марини Олександрівни
Тема курсової роботи: Страх остракізму як чинник міжособистісних стосунків
1. Термін виконання курсової роботи: з 03.02.2010р до 20.05.2010р
2. Вихідні дані до роботи:
- страх остракізму як чинник міжособистісних стосунків,
- студенти-психологи (2-й курс НАУ) – 61 особа.
3. Етапи роботи:
- вивчення та узагальнення літератури з обраної теми;
- вибір методів та вибірки досліджуваних;
- проведення емпіричного психологічного дослідження;
- аналіз та обробка результатів дослідження;
- оформлення курсової роботи.
4. Перелік обов’язкового графічного матеріалу:
робота налічує 5 таблиць, 5 діаграм, 9 додатків.
5. Завдання видав
6. Завдання прийняв
Курсова робота захищена з оцінкою
Голова комісії
Члени комісії
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………… |
4 |
РОЗДІЛ I. СУТЬ СТРАХУ ОСТРАКІЗМУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ФЕНОМЕНУ……………………………………… |
6 |
|
6 |
|
7 |
|
10 |
Висновки до розділу I……………………………………………………… |
16 |
РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СТРАХУ ОСТРАКІЗМУ НА МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ СТУДЕНТІВ…... |
17 |
2.1.
Організація дослідження………………… |
17 |
2.2. Підбір діагностичного інструментарію……………………………… |
17 |
2.3. Обробка отриманих
даних та інтерпретація |
21 |
Висновки до розділу II ……………………………………………………. |
34 |
РЕКОМЕНДАЦІЇ……………………………………………… |
36 |
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК………………………………………………... |
37 |
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………... |
39 |
ДОДАТКИ |
ВСТУП
Актуальність дослідження: Проблема мотивації – це одна із основних проблем в психології. Мотивації присвячена велика кількість монографій як вітчизняних ( В. Г. Асєєв, В. К. Вілюнас, О. М. Лєонтєв, В. С. Мерлін, П. В. Симонов, Д.Н.Узнадзе, П. М. Якобсон), так і зарубіжних авторів ( Дж. Аткінсон, Г. Холл, К. Мадсен, А. Маслоу, Х. Хекхаузен та ін..).
Мотивація соціальної поведінки – це динамічна, ситуативно мінлива система чинників, що у єдиному просторі і часі впливають на соціальну поведінку людини, спонукаючи її до певних дій та вчинків [3;247].
До соціальної мотивації належить мотив афіліації, який виявляється у прагненні людини налагоджувати добрі, емоційно позитивні стосунки з людьми. Проте страх остракізму (неприйняття або ігнорування оточуючими) позбавляє людей можливості реалізувати свою потребу у приналежності[11;53].
Відповідно, домінування у людини мотиву «страху відторгнення» або «прагнення до прийняття» породжує стиль спілкування та взаємодії з людьми, який має свої особливості. Але даних про те, який вплив здійснює страх остракізму на міжособистісні стосунки не виявлено. Саме це і визначає актуальність виявлення тенденцій поведінки під впливом страху відторгнення.
Мета: виявлення впливу страху остракізму студентів на їх міжособистісні стосунки.
Завдання:
- Здійснити теоретичний аналіз феномену страху остракізму.
- Розділити респондентів на дві групи за показниками «прагнення до прийняття» і «страху відторгнення» (Тест-опитувальник для вимірювання мотивації афіліації , А.Мехрабіана).
- Встановити значимі відмінності між досліджуваними групами.
- Виявити впливу страху остракізму студентів на їх міжособистісні стосунки.
Об’єкт дослідження : страх остракізму.
Предмет дослідження: вплив страху остракізму на міжособистісні стосунки студентів.
Методики дослідження:
- Тест-опитувальник для вимірювання мотивації афіліації (А.Мехрабіана);
- Багатофакторний міжособистісний опитувальник FPІ (модифікована форма В);
- Методика діагностики міжособистісних стосунків Лірі;
- Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у спілкуванні В. В. Бойко;
- Методика діагностики комунікативної установки В. В. Бойко.
Практичне значення: отримані результати дослідження можна використовувати під час проведення професійного відбору, з метою прогнозування поведінки співробітника та визначення його подальших перспектив розвитку на отриманій посаді; у консультуванні, для кращого розуміння клієнта, його поведінкових особливостей; у тренінговій роботі. Також, дану інформацію можна застосовувати для встановлення конструктивних міжособистісних відносин між людьми.
РОЗДІЛ I. СУТЬ СТРАХУ ОСТРАКІЗМУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ФЕНОМЕНУ
- . Остракізм як засіб регулювання
соціальної поведінки
Остракізм – це вигнання громадянина з держави, за допомогою голосування черепками. Проводилося у багатьох давньогрецьких полісах, в тому числі і у Стародавніх Афінах. Назва і походить від слова «острака» - шматок глиняного черепка, на якому писали ім’я того, кого хотіли вигнати. Ввів остракізм знаменитий реформатор Клісфен в кінці VI ст. до н.е. Відмінено його було близько 417 до н.е., проте саме слово та його значення використовується і донині[9;685].
Протягом всього життя люди залежать один від одного, і тому відносини з оточуючими знаходяться в центрі їхнього існування. Людям, яких Аристотель назвав «соціальними тваринами», властива потреба в приналежності – потреба в створенні тривалих і близьких відносин з іншими людьми[7;427].
Психологи з Університету Нового Південного Уельсу (Австралія) Кіплінг Уільямс та його колеги вивчали ситуації, які складаються тоді, коли остракізм (неприйняття або ігнорування оточуючими) позбавляє людей можливості реалізувати свою потребу в приналежності. У всіх культурах остракізм – у школі, на роботі або вдома – відіграє роль засобу регулювання соціальної поведінки. Що ж означає бути підданим остракізму? Як почуває себе людина, якої уникають, з якою не розмовляють, зустрічаючись, відводять погляд убік? Люди (особливо жінки) реагують на остракізм поганим настроєм, нервозністю, спробами відновити відносини або остаточно їх розірвати. Не розмовляти з людиною – значить проявляти стосовно неї «емоційну жорстокість» і пускати в хід «жахливу, жахливу зброю», – так вважають ті, кому доводилося ставати жертвами остракізму в родині або на роботі. Отже, втрачаючи можливість задовольнити свою потребу у приналежності, люди втрачають спокій[1;356].
Соціальні психологи Рой Баумейстер і Марк Лірі ілюструють силу соціальних потягів, що виникає в результаті потреби в приналежності, наступними прикладами: взаємозв'язки, що існували між нашими предками, забезпечили їхнє виживання; взаємна любов чоловіка та жінки може привести до народження дітей, шанси на виживання яких зростають, якщо про них піклуються обоє батьків, що підтримують один одного; де б не жили люди, їхні реальні відносини та відносини, які вони сподіваються створити, займають всі їхні думки та накладають відбиток на їхні емоції, а знайшовши людину, на якій можна довіритися, людина відчуває, що її прийняли та оцінили; відторгнута людина, яка знаходиться на чужині, болісно реагує на втрату соціальних зв'язків, почуває себе самотньою і нікому не потрібною[9;689].
Отже, страх остракізму
являється одним із чинників, який
визначає соціальну поведінку
1.2. Афіліація
як мотиваційна основа
Одна із стрижневих проблем в психології – це проблема мотивації. Б. Ф. Ломов, наприклад, відмічає, що в психологічних дослідження діяльності питанням мотивації належить провідна роль. Мотивації присвячена велика кількість монографій як вітчизняних ( В. Г. Асєєв, В. К. Вілюнас, О. М. Лєонтєв, В. С. Мерлін, П. В. Симонов, Д.Н.Узнадзе, П. М. Якобсон), так і зарубіжних авторів (Дж. Аткінсон, Г. Холл, К. Мадсен, А. Маслоу, Х. Хекхаузен та ін..) [3;247].
До соціальної мотивації належить потреба у спілкуванні, яка являється засобом задоволення потреб, потягів і бажань. Спілкування є важливою умовою людського існування. У всі часи задоволення людиною своїх потреб відбувалось, як правило, з використанням спілкування.
Проте, потрібно підкреслити, що потреба у спілкуванні – це тільки одна причина спілкування як виду активності людини. Через процес спілкування людина задовольняє потребу у враженнях, визнанні і підтримці, пізнавальну потребу і багато інших духовних потреб.
Не випадково через те виділення у зарубіжній психології такого збірного поняття, як «мотив афіліації». Це потреби: контактувати з людьми, бути членом групи, взаємодіяти з оточуючими, надавати та приймати допомогу.
Розглядаючи потребу
людини в емоційно-довірливому
- висока надія на афіліацію, низька чутливість до відторгнення: в цьому випадку людина дуже товариська та навіть надокучлива;
- низька потреба в афіліації, висока чутливість до відторгнення: в цьому випадку потреба в підтримці, розумінні залишається незадоволеною і людина заглиблюється у світ своїх переживань;
- низька надія на афіліацію і чутливість до відторгнення: в цьому випадку людина схильна до самотності;
- висока надія на афіліацію і чутливість до відторгнення: у людини виникає сильний внутрішній конфлікт: вона прагне до спілкування і в той же час уникає його.
«Заводити дружбу і відчувати прив’язаність. Радіти іншим людям і жити разом з ними. Співпрацювати з ними. Любити. Приєднуватися до груп», – саме так описував Мюррей в 1938 р. мотив (потребу) в афіліації [11].
Формування і підтримання
Ціль мотиву афіліації – це взаємний і довірливий зв'язок, де кожний з партнерів якщо й не любить іншого, то ставиться до нього з приязню, приймає його, дружньо підтримує та симпатизує йому. Для досягнення й збереження такого роду відносин існує багато як вербальних, так і невербальних способів поведінки; їх можна спостерігати, зокрема, при вступанні в контакт із незнайомими людьми. Про мотивованість поведінки прагненням до афіліації можна судити по кількості та позитивному змісту мовних висловлювань, по дружелюбному виразу обличчя, тривалості контакту очей, частоті кивань головою, за позою та жестикуляцією і т.д.
Якщо керуватись моделлю «очікуваної цінності», то накреслена вище, ціль мотиву афіліації виступає як деяка позитивна цінність. Результати, дії того, хто прагне до її досягнення, будуть мати позитивну привабливість. Індивідуальні відмінності в її величині являють собою один з детермінантів мотивації афіліації. Їй протистоїть, в якості другого детермінанту, негативна привабливість невдалої афіліації, якій також властиві індивідуальні відмінності. Залежно від співвідношення узагальнених позитивною і негативною привабливістю мотив афіліації індивіда може бути охарактеризований як переважно пов'язаний або з надією на афіліацію (НА), або зі страхом/ відторгненням (СВ), тобто страхом остракізму[11].
- . Основні підходи до вивчення «н
адії на афіліацію» та «страху відторгнення»
Кожна людина на основі свого минулого
досвіду у сфері спілкування
володіє узагальненими
Чим сильніше очікування успіху, тим вище позитивна привабливість, і навпаки, чим сильніше очікування невдачі, тим вище негативна привабливість. Більш детально ланцюг зворотного зв'язку можна уявити собі в такий спосіб: очікування впливає на хід дій, хід дій – на його результат, успіхи та невдачі, що повторюються, формують відповідні очікування, які, в свою чергу, породжують відмінності в протіканні дії, що визначає сприятливий або несприятливий результат афіліації. Таким чином, привабливість вдалої або невдалої афіліації стає зрештою величиною постійною, що і задає індивідуальний профіль співвідношення узагальненої позитивної та негативної привабливості, тобто надії на афіліацію і страху відторгнення[11].
Так виникає (у випадку,
коли об'єктом афіліації є
Стійкість ковариації очікування і привабливості у випадку мотивації афіліації, спрямованої на незнайому людину, дотепер не перевірена емпірично. Вона передбачається дослідниками, насамперед Бірном, Мак- Дональдом і Мікавою. Вони пишуть про те, що представляється правомірним твердження, що досвід спілкування з іншими людьми, який накопичується протягом життя, веде до узагальнених очікувань зустріти в них джерело заохочення або покарання. Якщо домінують очікування першого роду, то суб'єкт буде прагнути до інших людей і шукати в них товаришів, буде довіряти їм і високо їх цінувати. Якщо ж домінують протилежні очікування, то суб'єкт буде уникати інших людей, ставитися до них з підозрою та низько їх оцінювати. Індивід, досвід якого носить змішаний характер і в якого, у силу цього, високі очікування обох родів, буде перебувати в сфері міжособистісних відносин у стані практично постійного конфлікту. А людина, у якого обидва види очікувань низки, буде проявляти в ситуаціях міжособистісного спілкування байдужність і незацікавленість.
Люди, у досвіді яких
переважають успішні
На думку цих авторів, індивідуальний профіль мотиву афіліації визначається винятково узагальненими очікуваннями, що склалися в досвіді позитивного та негативного підкріплення (винагороди або покарання), так що для пояснення індивідуальних відмінностей відповідної мотивації привабливість результату виявляється зайвою. Тому що вона являє собою або константу, або еквівалентну очікуванню змінну, причому в останньому випадку привабливість приймає те ж значення, що й очікування.
Ще чіткіше про таку взаємозамінність говориться в роботі А. Мехрабяна та С. Ксензкого, що являє собою найбільш розроблену спробу створення теорії мотивації афіліації. Ці автори виділяють дві тенденції мотиву афіліації:
а) очікування з надією на афіліацію та
б) очікування зі страхом відторгнення
- і позначають їх відповідно R1 і R2
Таке очікування, однак, відноситься тільки до випадків, коли партнер по афіліації незнайомий або мало знайомий. В інших випадках вирішальну роль здобувають не узагальнені очікування R1 і R2, a специфічні очікування, які позначені Мехрабяном і Ксензким як специфічна привабливість (r1 і r2).
Бірн і його співавтори, як видно з наведеної цитати, пропонують перехресну класифікацію мотивів афіліації, виділяючи чотири типи можливих мотивів (цю класифікацію прийняли також Мехрабян і Ксензкий). Якщо очікування успіху відносно високе, а очікування невдачі невелике, одержуємо мотив афіліації першого типу (НА вище СВ), зворотнє співвідношення цих очікувань дає мотив другого типу (НА нижче СВ). Третій тип представлений досліджуваними з конфліктною мотивацією (обоє очікування високі), четвертий - досліджуваними зі слабким мотивом афіліації (обоє очікування низькі). Як і у випадку мотиву досягнення, дослідники, що здійснили перші спроби на початку 50- х рр. вимірювання мотиву афіліації, виходили з існування двох відмінних один від одного тенденцій - прагнення до контакту і його уникнення. Однак роздільна фіксація цих тенденцій за допомогою розроблених на базі ТАТ методик вдалася, як і у випадку мотиву досягнення, не відразу[5;145].
В 1952 р. Шипли та Верофф опублікували першу основану на ТАТ методику виміру мотиву афіліації. Автори прийшли до висновку, що їх заснована на ТАТ методика вимірює страх відторгнення. Однак вони дотримувалися думки, що ця мотиваційна тенденція (так само як і її невиявлена протилежність - надія на афіліацію) веде не до уникнення афіліації, а до її пошуку[11].
У роботі Аткінсона, Хейнса й Вероффа була зроблена спроба позбутися однобічного акценту на страху відторгнення і включити в коло аналізованих явищ тенденцію пошуку (тобто надію на афіліацію).
Вони, швидше, прийшли до того ж висновку, що Шиплі і Верофф: мотив афіліації складається з однієї тільки тенденції пошуку, незалежно від того, чи збуджується ця тенденція через страх відторгнення або через надію на спілкування. Підтвердженням цього слугує, з погляду авторів роботи, кореляція мотиву афіліації із соціометрично виявленими особистісними властивостями - прагненням до схвалення, впевненістю і самоствердженням. Аткінсон і його співавтори залишили без уваги питання про те, чи не здійснює надія на афіліацію та страх відторгнення - навіть якщо те й інше вносить свій внесок у тенденцію пошуку - різну дію на поведінку. Результати в цілому не дають певної відповіді на це питання[1;358].
Наряду із заснованими на ТАТ методиками вимірювання мотиву афіліації заслуговує уваги запропонований Мехрабяном опитувальник, що був розроблений на основі певних теоретичних принципі. Свій опитувальник Мехрабян побудував перш за все на відмінності двох тенденцій мотиву афіліації – афіліативної тенденції (R1) і чутливості до відторгнення (R2). Він інтерпретує ці тенденції як узагальнені очікування позитивного або негативного підкріплювального впливу партнера по афіліації[5;144].
Найбільш важливими для обох тенденцій мотиву афіліації автор вважає наступні результати (спочатку розглядаються досліджувані, орієнтовані на афіліацію):
«...дані, що стосуються тенденції афіліації, свідчать, до особи, у яких вона домінує, сприймають інших людей більше позитивно та більше схожими на себе. Їм подобаються ті, хто їх оточує, і вони користуються в них відповідною симпатією та популярністю. Те, що в соціальних ситуаціях вони частіше використовують позитивні міжособистісні ознаки, спонукає незнайомих людей на позитивне спілкування. Так виникає цикл позитивного спілкування, що формує при взаємодії з незнайомою людиною відчуття довіри та комфорту».
Для орієнтованих на відторгнення досліджуваних результати виглядають наступним чином:
«...дані, що характеризують сприйняття та реальну поведінку більш чутливих людей, а також враження, про які вони повідомляють, не зовсім збігаються з тим, що очікувалося. Наприклад, всупереч очікуванням, їх поведінка виявилося не менш афіліативною, а в їхніх звітах негативні міжособистісні відносини згадувалися не частіше, ніж у досліджуваних іншої категорії. Однак у ситуації спілкування з незнайомими людьми вони почували себе менш впевнено, були напружені, тривожні та стурбовані і викликали напруженість і відчуття дискомфорту у своїх партнерів. Вони викликали до себе більше негативні почуття та оцінювали себе як менш популярних і більше самотніх. Таким чином, чутливість до відторгнення вимірює незадовільний стан навичок спілкування та тенденцію потрапляти в безвихідне коло спілкування, що закріплює почуття неадекватності та нездатності справлятися з міжособистісними відносинами» [11].
З наведених даних слідує, що особистість, орієнтована на відторгнення, не є простою протилежність тим, хто орієнтований на афіліацію. Інакше кажучи, від представників першої групи їх відрізняє не уникнення афіліації. Для обох груп пошук афіліації і її досягнення є першочерговою метою. Вони відрізняються, таким чином, не стільки по привабливості афіліації, скільки по очікуванню успіху, по вмінню здійснити спрямовану на афіліацію поведінку, а також по реальному успіху в партнера. Незважаючи на страх (очікування невдачі) відторгнення (негативна привабливість), мотивовані ним досліджувані прагнуть до афіліації.
Висновок до розділу I
На основі теоретичного аналізу встановлено те, що страх остракізму (страх відторгнення) являється одним із чинників, який визначає соціальну поведінку особистості.
«Страх відторгнення» та «надія на афіліацію» (очікування відносин симпатії, взаєморозуміння при спілкуванні) – це мотиваційні тенденції, які є функціонально взаємопов'язаними та співвідносяться з потребою афіліації, яка виявляється у прагненні людини налагоджувати добрі, емоційно позитивні взаємостосунки з людьми.
Кожна людина на основі свого минулого досвіду у сфері спілкування володіє узагальненими очікуваннями відносно того, чи вдасться їй встановити відносини афіліації з незнайомою людиною чи ні, тобто узагальненими очікуваннями афіліації і відторгнення, відповідно, у кожної людини зав'язування та підтримування контакту відбувається невимушено, дружелюбно і адекватно ситуації або ж, навпаки, невпевнено та несміливо.
Проте, вченим вдалося з’ясувати, що групи людей, орієнтовані на прийняття та групи людей, що орієнтовані на відторгнення не є протилежними. Для обох цих груп пошук афіліації та її досягнення є первинною та важливою метою. Вони відрізняються не стільки за привабливістю афіліації, скільки за очікуванням успіху. І незважаючи на накопичений партнерами досвід спілкування (іноді негативний), афіліація має таку позитивну цінність, яка, постійно реалізуючись, дозволяє перемогти страх остракізму.
РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СТРАХУ ОСТРАКІЗМУ НА МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ СТУДЕНТІВ
2.1. Організація дослідження
Дослідження впливу страху остракізму на міжособистісні стосунки студентів було проведено в Гуманітарному інституті Національного авіаційного університету. Вибірка складалася із 61 студента, які навчаються на другому курсі спеціальності «Психологія». Серед досліджуваних було 58 осіб жіночої статі і 3 особи чоловічої. Середній вік –19 років. Дослідження тривало протягом трьох тижнів і складалося з таких етапів:
- проведення психологічних методик на дослідження впливу страху остракізму на міжособистісні стосунки студентів;
- виокремлення груп досліджуваних, у яких «страх відторгнення» переважає над «прагненням до прийняття» і «прагнення до прийняття» переважає над «страхом відторгнення» та визначення їх відмінностей;
- виявлення впливу страху остракізму на міжособистісні стосунки студентів.
2.2. Підбір діагностичного інструментарію
В якості діагностичних інструментів були використані:
- Тест-опитувальник для вимірювання мотивації афіліації (А.Мехрабіана);
- Багатофакторний міжособистісний опитувальник FPІ (модифікована форма В);
- Методика діагностики міжособистісних стосунків Лірі;
- Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у спілкуванні В. В. Бойко;
- Методика діагностики комунікативної установки В. В. Бойко.
Тест-опитувальник
для вимірювання мотивації
Методика встановлює три рівні розвитку мотиву:
- низький рівень: 32-80 балів;
- середній рівень: 81-176 балів;
- високий рівень: 177-224 балів.
Багатофакторний міжособистісний опитувальник FPІ (модифікована форма В) призначений для діагностики станів і властивостей особистості, які мають першочергове значення для процесу соціальної адаптації і регуляції поведінки.
Опитувальник FPІ містить 12 шкал; форма В відрізняється від повної форми тільки у два рази меншим числом запитань. Загальна кількість питань опитувальника складає 114.
Шкала І (невротичність) характеризує рівень невротизації особистості. Шкала ІІ (спонтанна агресивність) дозволяє виявити та оцінити психопатизацію інтротенсивного типу.
Шкала ІІІ (депресивність) дає можливість діагностувати ознаки, характерні для психопатологічного депресивного синдрому.
Шкала ІV (дратівливість) дозволяє робити висновки про емоційну стійкість.