Страхові посередники

 

ЗМІСТ

ВСТУП

1.Сутність і види страхових  посередників

2.Аналіз діяльності страхових  посередників на страховому ринку  України

3.Проблеми та перспективи  розвитку діяльності страхових  посередників на вітчизняному  страховому ринку

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Страховий ринок є на сьогодні головним сектором ринків небанківських фінансових послуг України, який забезпечує близько 80% їх обсягу. Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони. Згідно Закону України «Про страхування» страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Вони є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика». Отже, діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями.

Страхові посередники все ще грають другорядну роль на вітчизняному ринку страхування. Проте, зростаюча роль класичного страхування, а також прихід до України іноземних страховиків разом з їх стандартами роботи може в недалекому майбутньому зробити професію страхового агента і страхового брокера однієї з найбільш поширених на ринку. В Україні, також як і у всьому світі, сполучною ланкою між страховою компанією і її клієнтом є страхові брокери, які представляють інтереси страхувальників, а також страхові агенти, які працюють на страховиків. Проте, по своїх кількісних характеристиках український ринок страхових посередників кардинально відрізняється від переважної більшості західних країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Сутність і  види страхових посередників.

 

Посередники на страховому ринку України існують з моменту  його виникнення наприкінці 80-х років. Вони були представлені тільки страховими агентами. Професійні страхові посередники почали з’являтись на страховому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів. У вересні 1997 р. дев´ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних страхових посередників України (АПСПУ). Таким чином, в Україні інститут страхового посередництва є новим та недостатньо розвиненим. Насамперед це пояснюється тим, що фактично не врегульовано на законодавчому рівні діяльність страхових агентів і дуже обмежено роль страхових брокерів. На це звертає увагу В. Фурман, доводячи необхідність заміни сучасної (значною мірою — перерозподільної) моделі функціонування вітчизняного страхового ринку, яка вважає пріоритетом страховика, орієнтована на масове споживання стандартизованих страхових продуктів, власне, ігнорує діяльність страхових посередників (брокерів і консультантів) на нову, ефективнішу (клієнтоорієнтовану), що відповідатиме потребам розвитку реального страхування і ґрунтуватиметься на динамічно зростаючому попиті клієнтів, передбачатиме розвиток страхового посередництва, формування професійної інфраструктури страхового ринку (зокрема інституту страхових посередників) [7]. Значним гальмом у розвитку страхової справи є нерозвиненість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів якої належить правове і нормативне забезпечення, інформаційна мережа, кредитно-фінансова система, підготовка кадрів (сюрвеєрів, андеррайтерів, страхових комісарів), наукове обслуговування. Саме розвиток інфраструктури забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, страхових посередників, сприяє координації дій суб´єктів страхового ринку. Потреба у страхових послугах та її задоволення вимагають обґрунтування науково-методичних засад щодо розвитку вітчизняного страхування та практичних заходів для взаємодії суб´єктів страхової діяльності на основі взаємовигідних господарських відносин. Нині в Україні страховий ринок перебуває лише у стадії становлення, а його розвиток супроводжується численними проблемами економічного, нормативно-правового характеру. Так, основними вадами вітчизняного страхового законодавства є відсутність чітко врегульованих питань створення технічних резервів, недосконалість системи перестрахування та діяльності страхових посередників.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. страхові компанії мають право  здійснювати страхову діяльність як безпосередньо, так і через страхових  посередників — страхових агентів, страхових та перестрахових брокерів. З огляду на зміст зазначеної норми, у теорії та практиці ведення страхового бізнесу розрізняють три основних види страхових посередників:

1) страхові брокери; 

2) перестрахові брокери;

3) страхові агенти.

1996 року, закріпили основні положення страхової посередницької діяльності та види посередницьких послуг. Перевірка діяльності страховиків та страхових посередників з метою здійснення державного нагляду за діяльністю страховиків та інших професійних учасників страхового ринку (страхових посередників) щодо дотримання вимог законодавства України про страхування здійснюється відповідно до Типової програми перевірок страховиків та страхових посередників, затвердженої розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 21 серпня 2003 р.

Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі  акціонерних, повних, командитних товариств  або товариств з додатковою відповідальністю згідно із законодавством України, а  також ті, які одержали у встановленому  порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Об’єднання страховиків  складаються з спілок, асоціацій, пулів та інших об’єднань, які  створені для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству  України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.

Страхові посередники - громадяни  або юридичні особи через яких страховики здійснюють страхову діяльність.

Страхове законодавство  визначає їхні функції таким чином:

- консультування;

- експертно-інформаційні  послуги;

- підготовка, укладення договорів  страхування ;

- інші посередницькі послуги  у страхуванні та перестрахуванні.

 Страхові агенти громадяни  або юридичні особи, які діють  від імені та за дорученням  страховика і виконують частину  його страхової діяльності (укладання  договорів страхування, одержання  страхових платежів, виконання робіт,  пов'язаних з виплатами страхових  сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками  страховика і діють в його  інтересах за комісійну винагороду  на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери громадяни  або юридичні особи, які зареєстровані  у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого  імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери  — громадяни, які не мають права  отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

У деяких країнах через  страхових брокерів здійснюється переважна  більшість усіх видів страхуваннях. У США за посередництвом страхових брокерів укладається приблизно 80% усіх страхових контрактів; у Німеччині - 20%; в Італії - 25%; в Іспанії - 10%. На ринку ризикових видів страхування частка брокерів становить 85% у Великобританії; 70% - у Бельгії; 65% - в Іспанії; 20% - в Італії.

Хоч основною загальною функцією страхових агентів і страхових  брокерів є сприяння продажу страхових  послуг, їм притаманні свої, специфічні функції.

На практиці страховий  ринок — це складна інтегрована  система, яка охоплює різноманітні структурні ланки [6]. Так, у структурі страхового ринку виокремлюють ринок страховика, ринок страхувальника, ринок страхового посередництва. Це зумовлюється тим, що одним із стратегічних завдань страхового ринку є створення високоякісної мережі розповсюдження страхових послуг через професійних страхових посередників.

Страховий ринок є досить складним явищем, має свою внутрішню  структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб´єктами страхового ринку, з другого — страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв´язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб´єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

  • перший сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю;
  • другий сектор — структурні елементи страхо­вого ринку — страховики, страхувальники, об´єднання страховиків;
  • третій сектор — елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники.

Отже, третій сектор страхового ринку представлений елементами інфраструктури, до складу якої входять  посередники на страховому ринку. Останні  традиційно поділяються на три групи.

1. Прямі посередники —  страхові агенти, що діють від  імені страхової компанії; страхові  брокери, що діють від свого  імені на підставі брокерської  угоди з особою, яка має потребу  у страхуванні як страхувальник;  перестрахові брокери, що також  діють від свого імені та  на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

2. Непрямі посередники  — ті, що професійно оцінюють  страхові ризики (андеррайтер, сюрвеєр), та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер).

Андеррайтер — діє від імені страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права. Визначається андеррайтер і як особа, відповідальна за укладення страхувальних (перестрахувальних) угод і формування портфеля страхових зобов´язань згідно з нормами страхового права та економічною доцільністю. Призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андеррайтера від раніше взятих ризиків.

Сюрвеєр — експерт, інспектор чи агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на оцінку, застрахованого майна (суден, вантажів тощо) і робить висновок щодо його стану, ступеня пошкодження, розміру завданих збитків унаслідок настання страхового випадку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар — особа, яка з´ясовує та встановлює причини настання страхового випадку, визначає характер та розмір збитків. На підставі проведеного дослідження аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Аварійний сертифікат — це документ, в якому зазначають обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди. У ньому зазначають достовірні дані, які підтверджують об´єктивну інформацію про обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди.

Аджастер — діє від імені страховика при вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальників.

Диспашер — спеціаліст з розрахунків збитків за наслідками аварій та розподілу загальних збитків від аварії між її учасниками. Диспашер — спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

3. Нестрахові посередники — виконують роботу інших напрямів, надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги. Водночас видається правильним визнати дійсними посередниками на страховому ринку лише прямих посередників (страхового (перестрахового) брокера, страхового агента), оскільки саме ця група суб´єктів господарювання здійснює посередницьку діяльність як основний (а для страхового брокера — виключний) вид господарської діяльності, в той час як непрямих та нестрахових посередників можна віднести до когорти посередників на страховому ринку лише зі значним ступенем умовності, оскільки їхня основна господарська діяльність не є безпосереднім страховим посередництвом та не перебуває у прямому зв´язку зі страховим посередництвом.

Посередницька діяльність на страховому ринку є різновидом страхової  діяльності, а остання, у свою чергу, — це врегульована нормами права  господарська діяльність страхової  організації, як правило, з метою  отримання прибутку, яка здійснюється на підставі обов´язкової реєстрації, проведеної уповноваженим державним органом з питань нагляду за страховою діяльністю (для страхових (перестрахових) брокерів) або без такої (для страхових агентів). Предметом страхової діяльності є страхова послуга та/або страховий продукт. В економічній та юридичній літературі широко використовуються обидва ці терміни як рівнозначні, часто замінюють один одного. А це, як зазначає М. Александрова, призводить до таких негативних моментів:

1) коли мова йде про  реалізацію страхових продуктів, то складається враження про існування особливого товару, хоча страхування як економіко-правова категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів;

2) за допомогою страхування  реалізується страховий захист, не тільки мобілізований у  страховому фонді, айв інших фондах страховика [5]. Тому пропонується, як більш коректне, використання терміна «страховий продукт» при вказівці конкретного виду страхування. А термін «страхова послуга», як зазначається, є дещо ширшим, містить значний спектр інших операцій, пов´язаних зі страхуванням, таких як: результати роботи професійних оцінювачів страхового ринку та страхового збитку, інформацію про ймовірність настання страхового випадку та масштабність імовірних ризиків та збитків тощо. Хоча існують й інші підходи щодо визначення зазначених термінів, що фактично їх ототожнюють. На нашу думку, страхова послуга є специфічним товаром, що пропонується до реалізації на страховому ринку. Як і будь-який інший товар, вона має споживчу і мінову вартість. Споживчою вартістю страхової послуги є забезпечення страхового захисту (страхового покриття). Мінова вартість — це ціна страхової послуги, яка виражається у страховому тарифі, а потім — у страховому внеску. Купівля-продаж страхової послуги оформлюється договором страхування. Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, становить асортимент страхового ринку. 

Суб´єктами страхових правовідносин є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач, страхові посередники (страхові брокери, перестрахові брокери, страхові агенти) та страхові об´єднання. Кожен з них виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів. Розвинений страховий ринок містить, як правило, такі категорії продавців страхових послуг: страховиків, що безпосередньо укладають договори страхування; страховиків, що займаються перестрахуван­ням; посередників між страхувальниками та страховиками; різні об´єднання страховиків, які утворюються з конкретною метою.

Таким чином, страхова діяльність в Україні провадиться за участю страхових посередників. Оскільки страхові послуги здебільшого реалізуються в один із таких способів: 1) прямий продаж; 2) продаж за допомогою страхових посередників, який відбувається через страхових агентів або страхових брокерів.

Отже, страховий посередник — це передусім страховий брокер чи страховий агент, через якого  укладається договір страхування  і вирішуються окремі питання  щодо врегулювання претензій. Саме страхові посередники (страхові агенти та брокери) відіграють ключову роль у механізмі  надання страхових послуг у розвинених країнах. Без розвиненого страхового ринку, невід’ємним елементом якого є страхові посередники, неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб´єктів господарювання. Страхове посередництво, як спосіб реалізації страхового продукту (страхових послуг), є традиційним для страхового бізнесу, а страхові посередники є одними з основних учасників ринку страхування розвинених країн.

Відповідно до Рекомендації Комісії 92/48/ЄЕС «Щодо страхових  посередників» від 18 грудня 1991 року, під страховим посередником слід розуміти будь-яку особу, яка отримала доступ до зазначеної діяльності, здійснює таку діяльність як особа незалежна, або ж така, що працює за наймом (ст. 1). Рекомендації розроблено з урахуванням того, що страхові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні страхової мережі дер-жав-членів; що з утворенням внутрішнього ринку гамма страхових продуктів буде постійно розширюватись через можливості вільного надання страхових послуг; що професійна компетентність страхових посередників є важливим складовим елементом захисту страхувальників і застрахованих тощо. Додатком до Рекомендації Комісії ЄЕС є Професійні вимоги до страхових посередників та їх реєстрації, якими визначено сферу їх застосування, врегульовано незалежний статус посередників, професійну компетентність, реєстрацію.

Діють нині на теренах ЄС і положення Директиви 2002/92/ЄС «Про страхових посередників» від 9 грудня 2002 року, яка визначає правила організації та здійснення страхової та перестрахової посередницької діяльності фізичними й юридичними особами, заснованими або які мають намір бути заснованими в державі — члені ЄС. Директива також містить визначення поняття «страховий посередник», що враховує специфічні характеристики ринків держав — членів ЄС і служить для встановлення умов для реєстрації посередників. Так, страховим посередником визнається особа, що діє від імені та в інтересах страхової організації, яка несе повну відповідальність, якій дозволено отримувати страхові платежі від страховиків, з урахуванням вимог до фінансових гарантій у межах страхування, затверджених цією Директивою. Однак це визначення не є єдино прийнятним, і країни — члени ЄС мають право застосовувати власні тлумачення поняття «страховий посередник».

У міжнародній практиці використовують узагальнене визначення діяльності страхових брокерів та страхових  агентів. Так, діяльність страхових  брокерів визначена як професійна діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору підприємства, зводять разом, з метою страхування або перестрахування, осіб, що мають потребу у страхуванні або перестрахуванні, тоді як страхові або перестрахові підприємства виконують підготовчу роботу для укладення договорів страхування або перестрахування і, де це доречно, надають допомогу в застосуванні та виконанні таких договорів, зокрема в разі виникнення вимог страхового відшкодування. Діяльність страхових агентів визначена як професійна діяльність осіб, що мають інструкцію з одного чи більшої кількості контрактів або уповноважені діяти від імені та за дорученням (або лише за дорученням) одного чи більше страхових підприємств з надання, пропонування і виконання підготовчої роботи для укладання або з укладання договорів страхування чи з надання допомоги в застосуванні та виконанні таких договорів, зокрема при виникненні вимог страхового відшкодування.

Отже, вдосконалення умов розвитку посередницької діяльності на страховому ринку України зробить  її ефективним каналом реалізації страхових продуктів, що, своєю чергою, зміцнить позиції страхових компаній на фінансовому ринку й підвищить культуру страхування у населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В Україні більшість полісів приватного страхування пропонується споживачам безпосередньо страховими компаніями, тоді як на розвинутих ринках страхові поліси розповсюджуються, головним чином, через страхових посередників. Низький рівень посередництва перешкоджає поширенню приватного страхування серед населення. Для покращення цієї ситуації ми пропонуємо здійснити кілька кроків в сфері регулювання та нагляду. По-перше, для підвищення надійності страхового посередництва регуляторний орган страхового сектору (Держкомісія) повинна регулювати усіх посередників, котрі присутні на ринку. По-друге, потрібно чітко визначити ліцензійні вимоги для усіх страхових посередників щодо рівня їх професійної кваліфікації, репутації та фінансового стану, а також організувати їх центральний реєстр. Крім того, аби "вирівняти" умови діяльності страхових брокерів та страхових агентів, потрібно дозволити брокерам отримувати комісійну винагороду від страховиків. Насамкінець, щоб покращити захист споживачів та підвищити рівень суспільної довіри до посередництва, потрібно запровадити вимоги щодо надання інформації посередниками своїм клієнтам та передбачити обов'язкове страхування професійної відповідальності усіх страхових посередників. Послуги як страхових агентів, так і страхових брокерів мають вплив на фінансовий стан та інтереси споживачів страхових послуг, а тому їх діяльність має бути надійною та такою, що викликає довіру в суспільстві. Для сприяння безпеки страхового посередництва цю діяльність необхідно належним чином регулювати. На разі в Україні лише інститут страхового брокера є об'єктом сертифікації, ліцензування та реєстрації з боку державного органу регулювання. Однак, навіть кілька випадків негативного досвіду співпраці страхових клієнтів зі страховими посередниками буде достатньо, щоб дискредитувати інститут страхового посередництва та перешкодити його розвитку. Тому потрібно запровадити однакові умови діяльності для страхових агентів та брокерів, як це має місце у багатьох країнах. Обидва типи посередників необхідно регулювати та контролювати за однаковими правилами без застосування будь-яких преференційних чи дискримінаційних заходів проти будь-кого з них. Така політика надасть свободу та стимули ринку розвиватися таким чином, що саме ринкові механізми визначатимуть, хто зі страхових посередників займе домінуючу позицію на ринку.