Страхові ризики та управління ними

Вступ

Ризик є передумовою виникнення страхових відносин, адже без ризику немає страхового інтересу. Страхові ризики – це ризики, що можуть бути оцінені з точки зору ймовірності  настання страхового випадку та розміру  можливого збитку.          Оцінка ризику – це визначення ступеня ризику за допомогою кількісної або вартісної оцінки. Розрізняють якісну, кількісну та відносну оцінку ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства.      Показник ризику за своїм змістом – це ймовірність не лише появи непевної події, але й настання негативного результату. Залежно від наявних можливостей розрахункової бази та характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів: математична, статистична, експертна.            У міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику, найпоширенішими з яких є такі:      Метод індивідуальних оцінок застосовується тільки тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та об'єктивного погляду.          Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу.          При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в проміле) від середнього ризикового типу.    В економічно розвинених країнах система наукових поглядів на природу страхового ризику і ризикових обставин знаходять практичне застосування у прикладній дисципліні ризик-менеджмент – управління ризиком. Як система ризик-менеджмент складається з низки послідовних етапів: ідентифікації ризику, його оцінки, аналізу та вибору стратегії діяльності. Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта.   Цілісної теорії оцінки ризику у вітчизняній науці немає, оскільки кожна теорія ґрунтується на концепції, яка є узагальненням практики, а практики вільного підприємництва в Україні поки що недостатньо. Нині в Україні, на жаль, ринок інформаційних послуг поки що мало розвинений, тому для одержання найдостовірнішої інформації про величину ризику виникає потреба у застосуванні комбінованого підходу, який являє собою поєднання декількох методів або їх окремих елементів.      Ціллю проведення даного дослідження є характеристика основних ознак ризиків та визначення шляхів управління ними. Об'єктом дослідження являються ризики страхових компаній.       Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд задач:

1. охарактеризувати страхові ризики;
2. визначити основні характеристики страхових ризиків;
3. визначити методи управління страховими ризиками.

Необхідність забезпечити  себе при настанні несприятливого випадку  створює потребу в страхуванні, а можливість покриття збитку ініціює  страховий інтерес в особи, прагнучої  до страхового захисту. Так з'являється  потреба в страховій послузі, яку може надати страхова організація, що має свій інтерес, — доходи від  страхової діяльності.    Ризикований характер суспільного виробництва — головна причина виникнення страхових стосунків. Економічний суб'єкт здійснює свою діяльність за умови, що існує вірогідність настання певних подій, результатом яких буде збиток і при його значній величині, фінансова неспроможність суб'єкта. У зв'язку з цим і необхідне створення системи фінансових гарантій, що забезпечує відшкодування збитку в разі стихійних лих, аварій, пожеж і інших непередбачених подій, здатних негативно вплинути на виробничі процеси.        Страхування можна розглядати як ідею відшкодування матеріального збитку шляхом солідарної його розкладки між зацікавленими власниками майна, тобто створення страхового фонду. Страхування, що спочатку існувало в натуральній формі, з розвитком товарно-грошових стосунків поступилося місцем страхуванню в грошовій формі. Імовірнісний характер виникнення збитку і розкладка його в грошовій формі дозволили заздалегідь формувати страховий фонд. При цьому як основа страхових премій застосовувалася вірогідна середня величина можливого збитку, що доводиться на кожного учасника страхування.      Як економічну категорію страхування можна представити у вигляді системи економічних стосунків, що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і їх використання для відшкодування збитку при різних непередбачених несприятливих явищах, а також для надання допомозі громадянам при настанні певних подій в їх житті [43,44].            Прийнято вважати, що сутність страхування полягає у формуванні певного грошового (страхового) фонду і його розподілі в часі і просторі з метою відшкодування можливого збитку (збитків) його учасникам при нещасних випадках, стихійних лихах і інших обставинах, що наводять до втрати матеріальних і інших видів власності і активів, передбачених умовами договору страхування [15, 26, 41].        Страховий фонд — економічна необхідність. Він є обов'язковим компонентом будь-якого відтворювального процесу (на макро-, мезо- і мікрорівнях економіки), виступаючи як економічний метод компенсації ущербов (збитків), що виникають в результаті стихійних сил природи, нещасних випадків, дій третіх осіб і тому подібне Фонд може формуватися за рахунок матеріальних, натуральних, грошових засобів, проте остання форма найбільш універсальна. Джерела формування страхових фондів — платежі фізичних і юридичних осіб, що стягуються на обов'язковій або добровільній основі. Створення цільових страхових фондів, управління ними і розподіл — це частина системи фінансових стосунків, нерозривно пов'язана з іншими формами акумуляції і витрачання фінансових ресурсів в суспільстві [27]. Суспільна практика виробила три основні організаційні форми страхового фонду, в яких суб'єктами виступають держава, окремі товаровиробники і страхові організації. Виділяють державний централізований страховий (резервний) фонд, резервні фонди товаровиробників (самостраховапие) і страхові фонди страхових організацій. Державний централізований страховий (резервний) фонд формується із загальнодержавних ресурсів в натуральній і грошовій формах. У натуральній формі він представляє постійно поновлювані запаси продукції, товарів, сировини, палива, продовольства і ін. У грошовій виступає у вигляді фінансових резервів (золото, коштовності і ін.); його призначення полягає в забезпеченні відшкодування збитку і усунення наслідків стихійних лих і крупних аварій.            Під резервними фондами товаровиробників розуміється створення в децентрализованном порядку кожним господарюючим суб'єктом відособленого фонду, як правило, у вигляді натуральних запасів. У агропромисловому комплексі формуються насінною і інші натуральні фонди. У приватному підприємництві — фонди забезпечення діяльності при несприятливій економічній кон'юнктурі, затримці замовниками платежів за поставлену продукцію, а також процентних виплат по банківських кредитах і позиках. Наприклад, резервний капітал створюється для внутрішнього страхування і може бути використаний на покриття збитків за результатами діяльності організації в звітному періоді.      Страховий фонд страхових організацій формується децентрализованно із засобів страхувальників, оскільки внески сплачуються кожним з них відособлено. Витрати страхового фонду мають строго цільовий характер і призначені для виплат відповідно до встановлених страховиком правил і умов страхування.           Отже, страхування як метод відшкодування матеріальних втрат забезпечує економічні інтереси окремої людини, підприємницької структури і суспільства в цілому.         Об'єктивний характер процесу страхування виділяє його разом з фінансами і кредитом в самостійну категорію. Як частина фінансових стосунків суспільства страхування має ряд особливостей, що відрізняють його від інших елементів цієї системи.       По-перше, страхові фонди утворюються виключно на основі перерозподілу грошових доходів і накопичень, що утворюються в процесі первинного розподілу національного доходу. Ця обставина робить страхування особливо сприйнятливим до тенденцій економічного розвитку. Зниження темпів економічного зростання і збільшення інфляції негайно позначаються на собираемости внесків до фондів страхування.    По-друге, для страхування характерна замкнута розкладка збитку в рамках даного фонду. Засоби витрачаються лише для компенсації ущербов учасників фонду. Таким чином, страхування засноване на передумові, що число страхувальників, що попали в страховий випадок, істотно менше загального числа учасників, що регулярно виплачують внески до страхового фонду. При цьому страхувальник має право на виплату страховки або компенсацію збитку лише за умови настання страхового випадку. Страхувальник не може вимагати назад свої гроші, виплачені у вигляді страхової премії протягом багатьох років, навіть якщо страховий випадок не настає. Але і в цьому випадку його витрати не марні. Він купує страхову послугу, суть якої подвійна. З одного боку, це звільнення клієнта від риски. З іншого боку, це зобов'язання страхової організації виплатити страхове відшкодування в разі настання події, викликаної визначеними договором причинами.             По-третє, страхування передбачає перерозподіл або вирівнювання збитку по території і в часі. Динаміка ущербов нерівномірна, ними не зачіпаються в рівній мірі всі територіальні одиниці, що збільшує можливості розкладки ущербов і розширює фінансові можливості страхування. Нерівномірність настання ущербов в часі породжує необхідність резервування частини страхових платежів для відшкодування надзвичайних ущербов в несприятливі роки.        Один з найважливіших принципів страхування — принцип еквівалентності, безпосередньо наступної з вирівнювання рисок. Суть його полягає в тому, що доходи страхової організації, що формуються за рахунок внесків страхувальників, повинні балансироваться з її расхо-дамп. Витрати складаються з виплат по договорах страхування і витрат за змістом організації (умова беззбиткової страхової діяльності). При перевищенні доходів над витратами утворюється прибуток від страхової діяльності. В принципі страхова організація може допустити тимчасову збитковість окремих видів страхування, перекриваючи збитки іншими доходами, зокрема від інвестиційної діяльності.          Для успішного вирівнювання рисок страхові організації значну увагу приділяють обгрунтуванню розмірів платежів, що вносяться страхувальниками і званих страховими преміями. 
 
Розмір премій визначається з врахуванням вірогідності настання збитку і його середнього розміру. Крім того, в рамках страхування використовуються інші інструменти вирівнювання рисок: страхові надбавки при калькуляції премії, схеми спільного страхування (перестраховка).    Відповідно до Закону РФ від 27 листопада 1992 р. № 4015-1 «О організації страхової справи в Російській Федерації» під страхуванням розуміються «відношення по захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації і муніципальних утворень при настанні певних страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються страховиками із сплачених страхових премій (страхових внесків), а також за рахунок інших засобів страховиків». У новій редакції закону від 21 липня 2005 р. дано також визначення страхової діяльності (страхової справи): «сфера діяльності страховиків по страхуванню, перестраховці, взаємному страхуванню, а також страхових брокерів, страхових актуаріїв по наданню послуг, пов'язаних із страхуванням, з перестраховкою».         

Законодавчо заборонено страхування: 
- протиправних інтересів; 
- збитків від участі в іграх, лотереях і парі; 
- витрат, до яких особа може бути змушена в цілях звільнення заручників, і ін.            Економічному єству страхування відповідають його функції, що виражають суспільне призначення даної категорії. Вони є зовнішніми формами, що дозволяють виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Страхування виконує ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну і інвестиційну функції.      Страховий ризик безпосередньо пов'язаний з головним призначенням страхування по наданню грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам, тому дана функція вважається основною. В цьому випадку відбувається перерозподіл грошових ресурсів між учасниками страхових стосунків при настанні певних подій.      Попереджувальна функція страхування обумовлена використанням частини коштів страхового фонду на зменшення міри і наслідків страхової риски, тобто проведення попереджувальних заходів відносно застрахованих об'єктів.           Ощадна функція більшою мірою виявляється при довгострокових видах страхування (життя, пенсійне страхування). Саме у цій підгалузі категорія «страхування» в найбільшій мірі зближується з категорією «кредит», оскільки відбувається накопичення обумовлених страхових сум по договорах страхування на дожитие.      Контрольна функція виражається в контролі за строго цільовим формуванням і використанням засобів страхового фонду. Відповідно до вимоги даної функції здійснюється фінансовий контроль за проведенням страхових операцій, обгрунтованістю страхових тарифів, формуванням і розміщенням страхових резервів.        Окрім перерахованих функцій, у зв'язку з участю засобів страхових організацій в інвестиційних процесах виділяють ще одну функцію страхування — інвестиційну.         Слід зазначити, що роль страхування як механізму захисту матеріальних інтересів російськими громадянами ще не усвідомлена, на страхування витрачається менше 1% доходів (проти 20% в США). Прийнято вважати, що при стабілізації положення в країні і зростанні добробуту людей збільшуються показники збору страхових премій. Крім того, за кордоном страховики забезпечують вступ майже 50% інвестицій в економіку [27J. У вітчизняної економіки недолік інвестиційних засобів залишається одній з основних проблем.         Страхові організації займають позиції, що ведуть після комерційних банків, по величині активів і можливостям використання їх як позиковий капітал. Основа для розвитку саме цієї функції страхування сповна реальна, оскільки в Росії застраховано менше 10% потенційних рисок (проти 90—95% в більшості розвинених країн). Отже, близько 90% власності організацій не забезпечено страховим захистом. Існує достатнє поле діяльності для залучення клієнтів страхових організацій, а значить, для акумуляції і розміщення грошових коштів.       Використання вільних засобів страхових організацій має значення не лише для національної економіки, але і для самої організації. Питання про ефективне розміщення страхових резервів має важливе значення для підтримки платоспроможності організації і її здатності відповідати по своїх зобов'язаннях в майбутньому. Відповідно до Закону РФ «О організації страхової справи в Російській Федерації» відповідальність яку може узяти на себе страхова організація по окремому ризику, залежить від розміру її власних засобів (не більше 10%). Постійне збільшення розміру власного капіталу служить умовою розвитку страхової організації, оскільки сприяє подальшому зростанню об'єму вступів внесків. Інвестиційна діяльність страхових організацій регулюється державою.      Страхова організація через особливість операційного процесу протягом певного періоду має можливість розпоряджатися засобами, отриманими від страхувальників, інвестуючи їх в різні сфери, у тому числі і в реальний сектор економіки. Концентрація страховиками значних фінансових ресурсів перетворює страхування на найважливіший чинник розвитку національної економіки. Через страхування здійснюється трансформація тимчасово вільних грошових коштів, отриманих від різних власників полісів, в активний капітал, що діє як на вітчизняному, так і на світовому інвестиційному ринку. У країнах з розвиненими страховими ринками страховики вважаються досить крупними інвесторами. На світовому ринку організації, життя, що займаються страхуванням, входять в трійку лідерів по мірі участі в інвестиційних операціях. В деяких випадках страхові організації складають серйозну конкуренцію банківським структурам.     Незрідка за підсумками фінансового року страхова організація терпить збитки безпосередньо від страхової діяльності, покриваючи їх за рахунок прибутку від інвестиційних операцій.        У окремих економічних системах і державах (зокрема, в Росії) страхування виконує свої функції неповноцінно, що обумовлене політичною і соціально-економічною ситуацією, рівнем суспільного розвитку, національними традиціями.

Планування господарсько-фінансової діяльності підприємств і практична  реалізація тактичних і стратегічних планів пов'язані з ризиком їх невиконання. Ризики виникають при  складанні і виконанні планів виробництва, постачання, збуту, при  оцінці кон'юнктури ринку, при порушенні  термінів поставки сировини і реалізації продукції тощо.  Ризик завжди супроводжує будь-яку діяльність, його неможливо уникнути і тому кожне підприємство повинне розробляти систему управління ризиками і планувати заходи щодо послаблення їх негативного впливу на діяльність підприємства.       Сутність ризику полягає в тому, що кожному підприємству постійно загрожує втрата прибутку і платоспроможності при здійсненні господарсько-фінансової діяльності під впливом непередбачених змін внутрішнього і зовнішнього середовищ. Зміни за ступенем впливу на діяльність підприємства класифікують на прямі і опосередковані. До прямих відносять зміну цін на сировину і матеріали, співвідношення попиту і пропозиції на готову продукцію. До опосередкованих-зміни витрат на страхування, транспортні витрати, зміни цін на паливо у постачальників.   За характером діяльності підприємства ризики класифікують на підприємницькі, фінансово-комерційні, професійні та інвестиційні. Підприємницький ризик пов'язаний з розширенням масштабів виробництва, зменшенням прибутку, неповним використанням виробничих потужностей, банкрутством, втраченою вигодою, а також непередбаченими витратами і втратами.          До фінансових і комерційних ризиків відносять ризики невиконання партнерами контрактних зобов'язані, несвоєчасне повернення кредиту, непередбачені штрафи, втрати при здійсненні валютних операцій і операцій з цінними паперами та ін.         Професійні ризики пов'язані з низьким кваліфікаційним рівнем менеджерів підприємства, які складають недостатньо обґрунтовані виробничі і фінансові плани.          Інвестиційні ризики виникають при інвестуванні проектів, які можуть не принести інвесторам очікуваних прибутків. При плануванні інвестицій на реалізацію проекту, в умовах обмеженої інформації від проектантів вимагають визначити ступіть його ризикованості. Одним з методів вирішення цього завдання є метод аналогій. Прогнозування прибутковості будь-якого проекту є складною справою, враховуючи, що кожний проект має інноваційний характер. Тому часто при плануванні ризику розраховують середнє його значення, ґрунтуючись на ризикованості виконання попередніх проектів, які здійснювалися підприємством.      Для належного управління ризиками на підприємстві створюється відділ управління ризиками, який здійснює планування і регулювання втрат від ризиків і планує кошти для їх компенсації. Однією з головних функцій відділу є прогнозування ризиків, їх оцінка і планування відповідних страхових операцій. У планах визначаються обсяги страхових виплат, вибір страхових агентів і брокерів, узгодження позицій при укладанні страхових угод, а також ведення справ, пов'язаних з ризиками.     Для складання прогнозні і планування витрат, пов'язаних з ризиками, потрібно зібрати відповідну інформацію про їх носіїв. Після отримання і оброблення інформації визначають метод виявлення ризиків. Найчастіше для виконання цього завдання застосовується комплексний метод. Для ефективного пошуку і нейтралізації ризиків розробляється програма їх контролю і пошуку. Програму складає відділ контролю ризиків. План має свій бюджет і економічне обґрунтування доцільності нейтралізації того чи іншого ризику. Плануючи витрати на нейтралізацію ризиків, відділ повинен контролювати співвідношення між витратами на нейтралізацію ризиків і втратами від їх дії.          До методів пошуку інформації щодо ризиків відносять:                                           · стандартні анкети;

· річні аналітичні звіти господарської  діяльності підприємства і фінансовий баланс;

· консультативні послуги аудиторських і консалтингових фірм;

· технологічні карти виробничих потоків;

· звіти фірм-конкурентів;

· інформаційні бюлетені товарних і  фондових бірж та ні.    Кожний з методів здатний забезпечІп й достатню інформацію яку аналізують, за допомогою їх встановлюють взаємозв'язок між інформаційними даними окремих джерел і використовують для визначення видів ризиків, які загрожують підприємству.     Кількісна оцінка ризиків найчастіше застосовується при виборі оптимального варіанту розвитку фірми. У деяких випадках підприємство може прийняти до впровадження варіантів, економічна ефективність якого нижча порівняно з іншими, але він має меншу ризикованість. Тому розраховуючи той чи інший розділ плану або проект реконструкції підприємства, ефект від їх виконання потрібно скоригувати на рівень ризикованості.          Втрати, які виникають при здійсненні господарсько - фінансової діяльності підприємства класифікуються на фінансові, матеріальні, часові (трудові і організаційні), соціальні, збутові та ін.    Фінансові втрати виникають при зменшенні обсягів реалізації продукції, підвищенні її собівартості і зменшенні прибутковості. Причинами втрат є недостатнє вивчення кон’юнктури ринку, інтенсивності конкуренції, незадовільний прогноз щодо виникнення нових ринків при складанні поточних і перспективних плани; діяльності підприємства.   Матеріальні втрати є наслідком помилок при плануванні матеріального балансу, плану технічного розвитку або прямих втрат виробничих фондів.  Часові втрати виникають внаслідок несвоєчасного виходу підприємства на ринок з інноваційним продуктом, втрат робочого часу працівників за рахунок незадовільної організації праці і виробництва. І Наприклад, запізнення з пропозицією нового продукту ринку на 1 рік зменшує прибуток підприємства на 20%, а на два - взагалі залишає підприємство без прибутку. Ступінь достовірності планів в умовах ризикової економіки, може бути визначений за допомогою спеціального аналізу ризиків та їх впливу на показники діяльності підприємства. Підприємницький ризик розраховуєте як в абсолютних, так і у відносних показниках.      Головними методами аналізу ризиків є якісний і кількісний аналіз. Якісний аналіз передбачає порівняння позитивних очікуваних результатів від виконання планових показників з можливими від, цього наслідками. Наслідками можуть бути фінансові, збутові, екологічні, та морально - психологічні.         Іншим напрямом якісного аналізу є визначення впливу рішень, які приймає підприємство на етапі складання планів на інтереси інших суб’єктів підприємницької діяльності і конкурентів.     Кількісний аналіз передбачає застосування таких методів: статистичного, аналізу доцільності витрат, експертних оцінок, аналітичного методу, методу використання аналогів. Важливим показником аналітичного методу аналізу є показник „Z - рахунок". Він дозволяє розрахувати кількісне значення ймовірності банкрутства і на етапі складання планів передбачити заходи щодо усунення цього ризику. Показник „Z - рахунок" розраховують за формулою

Обз - оборотні засоби, тис. грн;

А - активи підприємства, тис. грн;

ІІрб, - балансовий прибуток, тис. грн;

ВД - валовий доход, тис. грн;

Вак - вартість акцій підприємства, тис. грн;

Пас, - пасив балансу, тис. грн;

Вреаліз - виручка від реалізації продукції, тис. грн.

У випадку, коли показник "Z - рахунок" менший ніж 1,8, ймовірність банкрутства  дуже велика, при значенні показника 1,81 - 2,7 - висока, при значеннях 2,8 - 2,9 - ймовірність банкрутства помірна, а при значеннях 3,0 - незначна.           Головними джерелами фінансування заходів щодо нейтралізації ризиків є планові кошти поточного бюджету підприємства, фонд самострахування, кредитні та інвестиційні кошти банків, спеціальні бюджетні та позабюджетні фонди для випадків форс-мажорних обставин.  Безпосередньо витрати на фінансування ризику складаються із трьох статей: упереджувальне фінансування до появи ризиків, витрати на компенсацію збитків від ризиків, які існують, поточне фінансування адміністративних витрат на управління ризиками.    Залежно від конкретних обставин застосовують різні варіанти залучення фінансових коштів для нейтралізації ризиків. Наприклад, виплата страхової премії може здійснюватися за рахунок прибутку або ж за рахунок поточних витрат у відповідності з чинним законодавством.   Ризики при плануванні проектів розвитку виробництва враховуються шляхом розрахунку теперішньої вартості грошових потоків та індексу прибутковості проекту. Для цього розрахункові грошові потоки, які дисконтуються на визначену ставку дисконту.      У деяких випадках підприємство передає свій ризик страховій компанії, тобто свій індивідуальний ризик трансформує в колективний. Для цього підприємство вносить страховий внесок, використовуючи власні кошти, при добровільному страхуванні, а при обов'язковому - страхові внески відносить на собівартість продукції. При виникненні збитків від ризиків, які передані страховій компанії, погашення їх здійснює остання.  При плануванні втрат від ризиків здійснюються розрахунки усіх видів фінансування до виникнення ризику, після виникнення і поточне фінансування, з розподілом виплат у часі.     Попереднє фінансування до виникнення ризиків має найбільшу частку в загальній структурі витрат. Для упередження ризику планують відрахування коштів підприємства на заходи щодо зниження ймовірності ризику, сплату страхової премії і формування фонду ризику.  Фінансування витрат на ризики, які вже відбулися, здійснюється за рахунок засобів на компенсацію збитків. Ці засоби надходять із фонду ризику підприємства або страхового фонду.      Збитки підприємств від незастрахованих ризиків, а також збитки, які перевищують плановий бюджет на страхування, компенсуються за рахунок власних коштів, кредитів і позик.        Планування поточного фінансування збитків від ризиків розподіляється за фінансовими періодами і ці витрати враховуються при аналізі ефективності методів рішень, які застосовуються при управлінні ризиками.  Зниження ризиковості господарсько-фінансової діяльності підприємства потребує постійного вивчення і аналізу кон'юнктури ринку, оновлення основних фондів і асортименту продукції, диверсифікації виробництва, удосконалення систем контролю, страхування і самострахування.            Вплив від здійснення зазначених заходів на зменшення ризиковості господарських операцій оцінюється за рівнем компенсації або ж усунення ризиків у майбутньому. Оцінка економічної ефективності впливу цих заходів на зниження ризиків здійснюється шляхом порівняння витрат на їх компенсацію з втратами від потенційних збитків. При плануванні фінансових коштів на упередження або ліквідацію наслідків ризиків потрібно пам'ятати, що організаційні заходи є ефективними до певної межі, перейшовши яку підприємство витрачає більше коштів на усунення ризиків порівняно із втратами від них. Тому в таких випадках доцільним є здійснення страхування, враховуючи що витрати на страхування майже завжди пропорційні ризику. Враховуючи особливості компенсаційних витрат при застосуванні різних методів управління ризиками, виникає необхідність у визначенні оптимального методу страхування, здійснюючи порівняльну оцінку кількох методів.          Оцінка порівняльної ефективності управління ризиками вимагає визначення критеріїв порівняння. В якості критерію може бути використана ціна на готову продукцію з визначеними нормативами ЇЇ мінімальних і максимальних відхилень від базового рівня. Іншим критерієм може бути прибутковість, за якою підприємство може контролювати прибуток залежно від цін і обсягів продажу товару у визначені проміжки часу.    Такі методи, як страхування і самострахування, насамперед спрямовані на усунення наслідків впливу несприятливих подій на фінансовий стан підприємства. Порівнюючи їх ефективність з іншими методами, потрібно визначити відповідний фінансовий параметр (наприклад, додатковий збиток, який загрожує банкрутством підприємству).      Здійснення господарське-фінансової діяльності сприяє перерозподілу грошових потоків і призводить до зміни вартості капіталу підприємства. Таку закономірність можна використати в якості критерію економічної ефективності, контролюючи зміну вартості капіталу на початок і кінець фінансового періоду. Механізмом контролю може бути система управління фінансами, яка в оперативному режимі здатна контролювати зміну цього параметра.            Управління ризиками інвестиційних проектів здійснюють за допомогою критерію чистої теперішньої вартості грошового потоку від вкладених інвестицій і коефіцієнта його окупності.     Якщо підприємство здійснює операції на ф'ючерсному ринку, то ризикованість своїх операцій воно може знизити за рахунок хеджування. Хеджові операції страхують від цінових і кредитних ризиків і сприяють збереженню цільової ціни або прибутку за рахунок здійснення серії операцій продаж - відкуп - продаж - підкуп контрактів. Причому купівля - продаж і їх відкуп повинні здійснюватися одночасно і в однакових обсягах.   Отже, визначення характеру ризиків, оцінка їх впливу на результати діяльності підприємства, обґрунтування оптимального методу оцінки економічної ефективності управління ризиками є одним з важливих завдань при плануванні господарсько-фінансової діяльності підприємства. Заздалегідь розроблена програма антикризових заходів створює передумови для успішного подолання кризових явищ з мінімальними втратами і отриматися цільового прибутку.

Протягом багатьох років суспільно-господарська практика виробила цілий ряд методів і  форм ефективної протидії ризикам та ліквідації їх негативних наслідків. Водночас відчувалася потреба системного підходу до вибору форм протидії ризикам як детермінанти їх оптимізації. Логічна послідовність у здійсненні ефективніших форм антиризикової діяльності була запропонована багатьма спеціалістами ще на початку XX ст. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилися до таких дій:

1. Запобігання появі випадкових подій, які формують ризикові ситуації в суспільному житті.
2. Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти.
3. Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків).

Наведений троїстий поділ  антиризикової діяльності був повсюдно визнаний фахівцями за такий, якому  властиві ознаки системності та комплексності. Згодом зазначені методи антиризикової  боротьби були трансформовані у специфічні функції страхування.

Розвиток економічної, страхової  науки засвідчив, що антиризикова діяльність має ґрунтуватися на залученні значно ширшого кола інструментів управління. Їх склад та послідовність застосування визначаються багатьма чинниками, які  впливають на господарський процес чи стан суспільного буття.

Найповніша сукупність послідовних  заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній  теорії та практиці визначається терміном англомовного походження – "Ризик-менеджмент" (risk management), тобто управління ризиками у його найширшому розумінні. Як система  ризик-менеджмент утворюється з  ряду послідовних етапів, які, у свою чергу, складаються з низки різноманітних  заходів організаційно-фінансового  характеру. Зазначені етапи набувають  такого змісту:

1. Аналіз ризику.

2. Контроль за ризиком.

3. Фінансування ризику.

Аналіз ризику є комплексним  етапом, протягом якого передбачається послідовна кваліфікація та квантифікація  ризику, а саме:

• діагностика, або ідентифікація, ризиків (кваліфікація);
• оцінювання ризиків кількісними методами (квантифікація);
• визначення послідовності наступних дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі  аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб'єкта господарювання – носія ризику. На появу ризиків  впливають різні причини, які  умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини  – це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технології виробництва  чи іншої діяльності, а також стан власних засобів безпеки (попередження ризиків). Досить важливою внутрішньою  причиною є ступінь усвідомлення суб'єктом господарювання чи іншим  носієм потенційного ризику остаточних можливих наслідків появи ризику. Суб'єктивне ставлення до ризику може бути двояким: негативним або позитивним. Негативне ставлення до ризику означає  його повне або ж часткове ігнорування. Така позиція суб'єкта у страховій  теорії характеризується поняттям аверси ризику і досить часто саме вона є причиною останнього.

Засобами якісного аналізу  мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта. Так, ризик пожежі може виявити  свої наслідки у сфері технологічного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній послідовності.

Комплексна діагностика  ризиків дає змогу простежити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки кумуляції  таких ризиків, тобто взаємного  їх впливу і нагромадження. З метою  виконання цього значного за обсягом  завдання слід залучати найрізноманітніші  джерела інформації та використовувати  найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з  цих методів такі:

• аналіз спостережень за виробничою діяльністю;
• аналіз свідчень працівників;
• документальний аналіз господарської діяльності;
• аналіз організації об'єкта дослідження;
• аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поширення, виникає потреба кількісно  оцінити ризик. Здійснюючи операцію o класифікації ризику, необхідно брати  до уваги два взаємозв'язані аспекти:

максимальну величину збитку, який може виникнути при даному ризикові;

імовірність настання події, яка може призвести до максимального  збитку.

Кількісне оцінювання ризиків  здійснюється з допомогою актуар-них  розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Підсумки аналізу якісних  та кількісних характеристик ризиків  є підставою для визначення стратегії  антиризикової діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться  до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли  внаслідок прояву ризиків.   Ризик, як невизначеність в досягненні бізнес-результату є об'єктивним елементом економіки ринкового типу, а необхідність ефективного управління ризиком стає ключовим фактором успіху для будь-якого господарюючого суб'єкта. Це в свою чергу потребує адаптації складних теорій ризику і методів управління ризиком до практичної діяльності економічного суб'єкту.

Страхування як інструмент управління ризиком є одним з складових  етапу контролю ризику. Це дає можливість оцінити страхування як один з  ключових механізмів реалізації програми управління ризиками на підприємстві, а роль в цьому страхової компанії (як постачальника страхових послуг) і її взаємодія з підприємством  набуває особливого сенсу. Страхування  охоплює цілий ряд господарських  явищ і є могутнім економічним  інститутом сучасної економіки тісно  стикаючись з різними сторонами  підприємницької діяльності.

Страхування також є одним  з важливих інструментів покриття ризиків  в ринковій економіці і поступово  збільшує масштаби своєї присутності  у фінансовій сфері економіки  України. Комплексні показники функціонування страхового сектора – валові та чисті страхові премії – починаючи  з 2000 року характеризуються стабільними  темпами зростання, що помітно випереджають темпи зростання споживацьких цін. За підсумками 2004 року українські страховики зібрали 19431,4 тис. грн. валових страхових  премій, що на 12,7% більше, ніж рік  тому. Зростання обсягів зібраних премій було підкріплено відповідним  зростанням активів та резервів страховиків  України. Відношення валових страхових  премій до ВВП в поточному році склало 5,62% і цей показник постійно зростає, проте залишається низьким  у порівнянні з економічно розвинутими  країнами. Чітко простежуються позитивні  зміни в законодавчій базі страхування, що наближають її до стану, характерного для країн з розвиненою ринковою економікою.

Разом з тим, говорити про  різку активізацію використання страхових можливостей в діяльності більшості підприємств поки не доводиться. На страховому ринку переважають  риси інтенсифікації страхування (нарощування  фінансових масштабів в рамках страхових  відносин, що вже склалися). Істотної екстенсифікації страхування, найлогічнішого і економічно кориснішого варіанту розвитку в ситуації, коли значна кількість  ризиків залишається не охопленою, не відбувається. В результаті, за різними  оцінками, не більш 10–15% господарюючих  суб'єктів цілеспрямовано використовують страхові операції в своїй діяльності.

Таким чином, в даний час  в економіці України чітко  простежується невідповідність  між існуючими потребами підприємств  в страховому захисті від прояву майнових ризиків і рівнем використання страхових операцій, що реально склався.

Недостатні масштаби покриття майнових ризиків негативно позначаються як на діяльності конкретних підприємств, так і на національній економіці  в цілому. Через те що велика кількість  ризиків підприємств не має страхового покриття, страхування не може виступати  як механізм підтримки економічної  стабільності, не виконуючи, таким чином, одну з своїх найважливіших функцій  в економіці України.

Однієї з основних причин низького рівня використання страхування  в діяльності підприємств є відсутність  сталої практики цілеспрямованого застосування страхових методів покриття ризиків. Це може бути пов'язано з особистими переконаннями керівництва підприємства (заперечення необхідності в страхуванні, не усвідомлення можливих ризиків), наявним  негативним досвідом взаємодії із страховими компаніями, недовірою до страхових  організацій, високими для даного підприємства цінами страхування. На даний час  немає достатньо опрацьованих механізмів формування раціонального страхового захисту підприємства, відсутні чіткі  способи визначення результатів  використання страхового захисту, існує  теоретична складність отримання коректної  оцінки фінансового ефекту, що забезпечується страхуванням в рамках конкретного  підприємства. Це викликає певні сумніви  в доцільності застосування страхування  для підприємств.

Необхідність розгляду і  опрацьовування даних питань, що дозволяють забезпечити основу для активізації  страхових процесів в діяльності підприємства, не викликає сумнівів. Ефективне  використання страхових операцій на рівні окремого підприємства здатне відчутно підвищити стійкість його функціонування, сприяє стабільності фінансового стану і ритмічності  виробничої (підприємницької) діяльності. На макроекономічному рівні розвиток страхового захисту підприємств  позитивно позначиться на підвищенні стійкості розвитку і функціонування підприємницької сфери, зниженні рівня  некомпенсованих втрат від надзвичайних ситуацій і аварій, на загальному оздоровленні соціально-економічних процесів.

Таким чином, проблема формування механізму страхового захисту майнових ризиків підприємства на сучасному  етапі розвитку української економіки  є актуальною у зв'язку з наявністю  потреб підприємств в забезпеченні страхового покриття цього, найпоширенішого  виду ризиків; низьким рівнем активності використання страхових операцій в  діяльності підприємств при значному масштабі некомпенсованих втрат; недостатньою теоретичною і практичною спрацьованістю питань побудови ефективного страхового захисту.