41
ВСТУП
Кожна доба змушує людей, яким поталанило жити в цей час, пристосовуватися до певних умов, вирішувати якісь специфічні завдання, мислити визначеними категоріями. Однак людські цінності не є підвладні часові. Ми, як і тисячоліття тому, радіємо, сумуємо, прагнемо зробити кар’єру, налагодити сімейне життя, якнайповніше реалізувати себе. Й одним із найголовніших почуттів, що допомагають нам крокувати звивистою стежкою життя, є впевненість. Без неї важко здійснити бодай частину власних мрій, не кажучи вже про цілковите задоволення своїх прагнень.
Сучасний світ із його шаленими темпами розвитку породжує все більше сумнівів і вагань. Ми з острахом дивимося в майбутнє, адже так важко спрогнозувати, що ж чекає на нас завтра. Втім, західний світ давно вже знайшов спосіб забезпечити собі впевненість у майбутньому. Варто просто застрахуватися.
Економічні та соціальні перетворення в Україні, розвиток міжнародних відносин зумовили формування страхової галузі. Формування економіки, процеси роздержавлення і приватизації, зростання конкуренції приводять до переорієнтації та розвитку системи захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних втрат, які можуть виникнути в результаті стихійного лиха, нещасного випадку та інших ризикових обставин. У зв’язку з цим необхідно вдосконалювати систему і механізм нагромадження коштів для забезпечення належної матеріальної підтримки тих, хто постраждав і поніс певні втрати.
Страховий ринок в Україні розвинутий недостатньо.
В державі на сьогодні функціонує понад 330 страхових компаній. Серед них найбільш відомі НАСК "Оранта", АСК "Вексель", "Остра-Київ", „Скайд-Вест”, страхова група „ТАС”, „Еталон” та ін. Незважаючи на молодий вік українського страхового ринку, спостерігається постійне зростання обсягів наданих страхових послуг. Так, наприклад, в 2002 р. страхові платежі зросли у 2,5 рази порівняно з 2006 р. й становили 2,934 млрд. грн.
Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що розвинута страхова справа сприяє розвитку підприємництва та вирішенню багатьох соціальних проблем.
Страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки, ступінь його розвитку свідчить про зрілість ринкових відносин. Однією з найважливіших передумов розвитку страхової справи є розвиток і стан законодавчої бази, яка регламентує і регулює цей вид діяльності в цілому, так і окремі її напрямки.
Слід зазначити, що державна політика в галузі страхування потребує вдосконалення через подальший розвиток нормативної бази, інтеграцію України в міжнародні структури в галузі страхування, забезпечення оптимального співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням, залучення страхового ринку до вирішення соціальних питань тощо.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ – як
необхідного інструменту розвитку економіки
1.1. Сутність страхування, його основні функції
Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров’я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб’єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.
Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров’я багатьох людей.
Нещасні випадки – це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин
призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей. Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків становить сутність ризику.
До страхових ризиків відносять лише такі випадки небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів. Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно не визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи. За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії "страховий захист".
Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними втрат.
Слово "страхування" увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших мовах : "insurance" – в англійській, "versicherungs" – у німецькій. В основі його слова "securus" і "sine cura", які означають "безтурботний". Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування" : "Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)".[1]
Страхування є системою економічних відносин між конкретними суб’єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого – страховики. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту. З урахуванням сказаного можна дати таке визначення поняття "страхування" :
Страхування – це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього.
Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях, які конкретизують зміст цієї категорії в сучасних умовах її застосування.
1.Ризикова функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором із страхувальником. Чим вища ймовірність ризику, тим і плата за його утримання більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу на відшкодування збитків (виплату страхових сум).
2. Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система страхових резервів. Нагромадження і використання таких резервів є характерним для страхової діяльності.
3. Функція заощадження коштів. На першому місці в більшості країн світу за обсягами страхових премій є особисте страхування. При цьому виплати, пов’язані із втратою життя і здоров’я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решту являють собою заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.
4. Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики і страхувальники, зацікавлені у зменшенні наслідків страхових подій. З цією метою застосовують правову і фінансову превенції. До правової превенції належать застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування і такі, що стосуються позбавлення страхувальника (повністю або частково) страхових відшкодувань. Вони розраховані на випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об’єктів. Превентивна функція має й інший аспект свого виявлення. Частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів.
1.2. Класифікація страхування
Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація.
Класифікацію за об’єктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів
страхування можна вважати класичним підходом у теорії і практиці вітчизняного страхування. Закон України "Про страхування" визначає, що об’єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:
1) пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією
страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
2) пов’язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).[1]
Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове.
Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. Згідно із Законом "Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі вони затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору
страхування визначаються виключно за згодою сторін.
В обов’язковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій, винятки з них, максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення і інші суттєві моменти. Згідно із Законом "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об’єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.
У Законі України "Про страхування" наведений перелік видів обов’язкового страхування, які здійснюються в нашій країні. Це:
медичне страхування; державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори; державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;
державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів; державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;
державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;
державне особисте страхування службових осіб державної контрольно - ревізійної служби в Україні;
державне особисте страхування службових осіб державних податкових
інспекцій; державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;
особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю; державне страхування спортсменів вищих категорій; державне страхування працівників державної лісової охорони; страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; страхування життя і здоров'я суддів; державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;
особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу; страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;
страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;
страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;
страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування авіаційних суден; обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах;
страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту ; державне обов'язкове особисте страхування осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи [12].
Види страхування
Особисте страхування
У найзагальнішому плані особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка забезпечує страховий захист громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту. Необхідність особистого добровільного страхування зумовлюється як ризиковим характером відтворення робочої сили, так і підвищенням ступеню ризику життя у
зв’язку з урбанізацією, погіршенням довкілля, а також зростанням питомої ваги людей похилого віку в загальній чисельності населення. Це ускладнює захист особистих інтересів громадян з боку держави та за її рахунок і передбачає формування захисних механізмів за рахунок перерозподілу індивідуальних доходів.
Особисте страхування включає:
страхування життя;
страхування від нещасних випадків;
страхування додаткової пенсії;
добровільне медичне страхування;
страхування від нещасних випадків на транспорті.
Змішане страхування життя – вид страхування, який об’єднує в одному договорі кілька самостійних договорів страхування, зокрема три випадки:
- дожиття до закінчення строку страхування;
- смерть застрахованого;
- втрата здоров’я від нещасних випадків.
Страхування від нещасних випадків включає:
1.Індивідуальне страхування. Страховою подією за договором індивідуального страхування є нещасний випадок, тобто будь-який раптовий вплив на здоров’я застрахованого, який стався не з його волі.
2. Страхування дітей і школярів. Здійснюється за принципом змішаного страхування. Школярі страхуються на період навчання в школі, договори укладаються терміном на один рік, а розмір тарифної ставки узгоджується з віком дитини
3.Страхування робітників і службовців за рахунок підприємств і організацій. За цим видом страхування страхувальником є підприємство або організація, де працюють особи з досить небезпечними для життя умовами праці. Такі працівники підлягають обов’язковому страхуванню.
4.Обов’язкове страхування пасажирів. Пасажири, котрі перебувають в дорозі, є водночас страхувальниками і застрахованими. Згідно з чинним законодавством, страхування пасажирів поширюється не на всіх пасажирів, а тільки на тих, які їдуть залізничним транспортом далекого прямування, автомобільним транспортом (крім міського і обласного), внутрішнім водним, морським, повітряним транспортом. Страхові внески за даним видом страхування встановлюються законом і входять у ціну квитка.[1]
5.Державне обов’язкове особисте страхування військовослужбовців, працівників митних, контрольно-ревізійних, податкових, правоохоронних органів. Страхувальниками, що сплачують страхові внески, є військові та інші відомства.
6.Державне обов’язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання службових обов’язків.
7.Страхування додаткової пенсії.У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення громадян здійснюється із трьох джерел: державної пенсійної системи; пенсійних фондів підприємств і професійних спілок; страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями. При такій структурі системи пенсійного забезпечення страхування додаткової пенсії здійснюється страховими компаніями та пенсійними фондами, а гарантована (основна) пенсія виплачується державою і залежить від здатності держави акумулювати необхідні для цієї мети грошові засоби.
8. Медичне страхування. За своїм призначенням медичне страхування є формою соціального захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією витрат громадянам, зумовлених оплатою медичної допомоги та інших витрат, пов’язаних із підтримкою здоров’я:
відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;
придбанням медикаментів;
лікуванням у стаціонарі;
отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;
проведенням профілактичних та оздоровчих заходів.
Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок добровільних страхових внесків підприємств і організацій, груп населення, окремих громадян.
Майнове страхування
Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Йдеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки. Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.
Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за
договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхових об’єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.
Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення,
передбаченої конкретним договором страхування.
Страхування відповідальності
Страхування відповідальності – галузь страхування, в якій об’єктом
страхування виступає відповідальність перед третіми юридичними або фізичними особами, котрі можуть понести збитки внаслідок будь-якої дії чи бездіяльності страхувальника. Договір страхування відповідальності, укладений страхувальником і страховою компанією, захищає насамперед інтереси страхувальника від фінансових витрат, які можуть бути покладені на нього законом або судом у зв’язку з спричиненими ним збитками третій особі. Страхування відповідальності як явище і як послуга страхового ринку виникло передовсім з метою захисту інтересів потенційних спричинювачів збитків. З іншого боку, система страхування відповідальності захищає інтереси третіх осіб, оскільки винна в заподіянні збитків особа може виявитись неспроможною відшкодувати спричинені нею збитки.
Страхування відповідальності полягає у таких видах страхування:
страхування відповідальності власників транспортних засобів;
страхування професійної відповідальності;
страхування кредитів;
страхування депозитів.
Перестрахування
Регламентація діяльності з перестрахування здійснюється на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2003 р. "Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування". Це положення регламентує порядок укладання договорів перестрахування вітчизняних страховиків за межами України з перестраховиками-нерезидентами, але не врегульовує проблем взаємин страхових компаній всередині країни.
Перестрахування – це страхування особливого виду. У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика). Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність. Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає – цесіонарієм. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав із перестраховиком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного, то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу, принцип відшкодування збитків, принцип найвищої сумлінності.
відповідальність перестраховика – покриттям.
1.3.Особливості фінансових відносин у сфері страхування
Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування:
Страхування пов’язане з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню. Зростає потреба у підприємців у страховому покритті збитків, що виникають у разі порушення фінансових і кредитних зобов’язань, неплатоспроможності контрагентів, коливання валютних курсів та дії інших економічних факторів, які призводять до втрат прибутків і реальних доходів.
При страхуванні має місце солідарне розкладення нанесеного збитку між учасниками. Виникнення таких перерозподільних (розкладкових) відносин обумовлене тим, що випадковий характер заподіяння шкоди спричиняє матеріальні або інші втрати, котрі, як правило, охоплюють не всю територію даної країни чи регіону, а лише їх частину. Це створює умови для відшкодування збитків за допомогою солідарного розкладення втрат одних господарств між усіма застрахованими господарствами. Чим більше страхувальників бере участь у страхуванні, тим більша забезпечується концентрація грошових коштів у єдиному фонді, що називається страховим. Тоді стає можливим відшкодування максимальних збитків за мінімальних витрат кожного страхувальника.
Замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. Страхові платежі кожного страхувальника, внесенні в страховий фонд, мають тільки одне призначення – відшкодування ймовірної суми шкоди у визначеному територіальному масштабі протягом певного періоду. Тому вся сума страхових платежів повертається у формі відшкодування збитків протягом взятого в розрахунок часового періоду в тому ж територіальному масштабі.
Перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розкладення збитків у часі пов’язане із випадковим характером виникнення надзвичайних подій : кілька років підряд надзвичайних подій може і не бути, і точний час їх настання невідомий. Ця обставина породжує необхідність резервування в сприятливі роки частини страхових платежів, що надійшли, для створення запасного фонду як джерела відшкодування надзвичайних збитків у несприятливому році.
Страхування є гарантом компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам держави, суб’єктів господарювання й населення. Воно значною мірою звільняє бюджет від тягаря витрат на відшкодування збитків, що мають місце внаслідок надзвичайних подій, захищає підприємці від майнових і компенсаційних витрат, забезпечує підтримку рівня життя громадян.
Підприємництво і страхування нерозривно пов’язані. Наявність ринкових відносин обумовлює необхідність дій самостійних виробників на свій страх і ризик, що посилює значення страхових послуг. Для підприємництва характерні освоєння нових сучасних високоефективних технологій, випуск удосконаленої і нової продукції, готовність ризикувати на ринку, що може викликати збитки. Отже, у підприємств виникає страховий інтерес.
Страхування є ефективним засобом реалізації соціальної політики держави, здійснюючи матеріальний захист громадян шляхом виплати пенсій і грошової допомоги через систему державного соціального страхування.
Страхування – стабільне джерело інвестиційних ресурсів держави. Вкладаючи кошти страхових резервів в пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні економічні завдання. Страхування має стратегічне значення у розвитку національної економіки.
Отже, страхування є одночасно засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків.
Страхові відносини включають :
- страхові платежі;
- виплату страхового відшкодування;
- перестрахування;
- розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
- отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.
Страхові платежі – це перерахування коштів страхувальником страховику. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів – розміру плати з одиниці страхової суми.
Страховий тариф відображає ціну страхування. Це основний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менші витрати страховика, тим нижчий розмір страхового тарифу і тим більші можливості для залучення нових клієнтів.
Страхове відшкодування – це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Його розмір залежить від двох чинників – страхової суми і страхового збитку. Страхова сума – це сума, на яку застрахований об’єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованих втрат.
Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходу. Отримані доходи розподіляються на дві частини. Одна формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формуваняя страхових фондів. Вона забезпечує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.
Страхові відносини між суб’єктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтво). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування, строки дії договору й страхові випадки (можливі події, настання яких може спричинити збитки).
Основні форми страхових фондів
У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів.
Створення страхових фондів може здійснюватись у трьох формах:
- фонди самострахування;
- централізоване страхове забезпечення;
- колективні страхові фонди.
Самострахування грунтується на індивідуальній відповідальності й полягає у тому, що кожна юридична та фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних фондів. Це дорога і нераціональна форма. З цих причин сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб’єктами господарювання певного резервування коштів фізичними особами. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.
