Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Страховий ринок України. 4

З М І С Т

ВСТУП…………………………………………………………………………......3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади функціонування страхового ринку в Україні

1.1. Державне регулювання страхового ринку ………………….......................6

1.2. Субєкти та обєкти страхування………………...............................................9

1.3. Сегменти страхового ринку...........................................................................16

Розділ 2. Аналіз функціонування страхового ринку України на сучасному етапі

2.1. Загальна характеристика страхового ринку України та тенденції розвитку………………..........................................................................................21 2.2. Оцінка фінансово-економічних показників діяльності страхового ринку…………………...........................................................................................23

Розділ 3. Напрями удосконалення функціонування страхового ринку в Україні

3.1. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку ............................ 31

3.2. Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків...............................34

Висновки……………………………………………………………………...41

Список використаної літератури…………………………………...43

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Побудова ринкової моделі економіки шляхом проведення економічних реформ, відновлення приватних засад у господарюванні і формування приватного підприємництва зумовили посилення уваги до інституту страхування як соціально-економічного механізму захисту господарської діяльності від руйнівної дії стихійного лиха, нещасних випадків, несприятливих змін ринкової кон’юнктури тощо. Крім того, небезпека вказаних факторів може зашкодити матеріальним об’єктам життєдіяльності фізичних осіб.

Як засвідчує аналіз історії та сучасного становлення інституту страхування, воно є обов’язковим елементом кожної економічної і соціальної системи суспільства. Без розвинутої системи страхування економіка успішно функціонувати не може. Майнове страхування має стати одним із основних механізмів поновлення порушених майнових інтересів осіб у випадках непередбачуваних природних, техногенних та інших явищ , що позитивно впливає на зміцнення фінансів держави.

Особливо актуальною є проблема формування та подальшого розвитку страхового ринку для країн із перехідною економікою, зокрема, для України, де в ХХІ столітті відбуваються кардинальні зміни в економічній системі. Процеси ринкової трансформації національної економіки зумовлюють необхідність проведення наукового дослідження міжнародного ринку страхування та розробки шляхів ефективного використання світового досвіду у галузі страхування для подальшого розвитку ринку страхування України, що забезпечить успішне здійснення економічних реформ, стабільний розвиток національної економіки, подальшу інтеграцію у світове господарство.

Дослідження проблеми розвитку страхування охоплює економічні, правові і соціальні аспекти та має вкрай важливе значення як з теоретичної, так і з практичної точок зору.

Створення сприятливих умов для розвитку страхування в Україні потребує проведення глибоких теоретичних досліджень та надання наукових рекомендацій, які можуть стати важливим чинником ефективного функціонування національного страхового ринку. Дослідження механізму використання потужного потенціалу страхування у ринковій економіці дозволить повніше використовувати його в умовах України.

Теоретичні проблеми становлення і розвитку страхових майнових правовідносин в Україні висвітлені недостатньо і потребують поглибленого вивчення, що посилює актуальність обраної теми.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення умов для забезпечення ефективного функціонування національного ринку страхових послуг у період становлення ринкової економіки, адаптація світового досвіду у галузі страхування відповідно до національних особливостей, становлення в Україні цивілізованого страхового ринку, що забезпечить успішне здійснення економічних реформ, стабільний розвиток національної економіки, подальшу інтеграцію у світове господарство, розвиток світової економіки та міжнародних відносин.

Реалізація мети дослідження обумовлює необхідність вирішення таких завдань:

- виявлення сутності й функцій страхування у ринковій економіці, обґрунтування необхідності страхового захисту та визначення ролі категорії страхування у системі економічних відносин;

- висвітлення структури страхування та механізму взаємодії його суб’єктів у ринковій економіці;

- характеристика міжнародного ринку страхування за макроекономічними показниками, висвітлення практики страхування у країнах із ринковою економікою для практичного застосування в умовах України;

- визначення на основі порівняльно-правового аналітичного дослідження систем правового забезпечення та методів впливу держави на страховий ринок основних напрямів удосконалення національного законодавства, його адаптації та гармонізації до європейських норм і стандартів, вдосконалення способів і форм державного регулювання страхової діяльності в Україні ;

- систематизація структури, оцінка сучасного стану й тенденцій розвитку національного ринку страхування в умовах переходу до економіки ринкового типу, визначення форм і напрямів страхової діяльності, що найбільше відповідають сучасному соціально-економічному стану, потребам держави та усіх ринкових суб’єктів.

Об’єктом дослідження є сукупність фінансово-економічних відносин розвинутих країн світу. Як у теоретичному, так і в практичному плані дослідження, насамперед, орієнтоване на вирішення найбільш актуальних проблем та визначення шляхів розвитку страхування в Україні у період переходу до економіки ринкового типу на основі адаптації світового досвіду у галузі страхування відповідно до особливостей національного ринку.

Предмет дослідження – страхування в умовах ринкової економіки, шляхи адаптації світового досвіду з позиції реалізації національних інтересів України.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, метод теоретико-емпіричного аналізу, метод порівняння макроекономічних показників та системний підхід до вивчення економічних процесів та сукупності фінансово-економічних відносин, що виникають із приводу надання та одержання страхового захисту, порівняльні економічно-правові аналітичні дослідження.

Розділ 1.Теоретичні засади функціонування страхового ринку в Україні

Державне регулювання страхового ринку

Законом України “Про страхування” визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, -- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету “Про страхування”.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльнісю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.

Важливе значення для розвитку страхової галузі будь-якої країни має система державного регулювання й нагляду в цій сфері. Одним із головних чинників успішного розвитку вітчизняного ринку страхування є зважене й ефективне його регулювання.

Останніми роками в секторі страхування України відбувалися стрімкі структурні зміни, які зумовили високий рівень інноваційного розвитку й потребували постійного вдосконалення державного регулювання даної сфери. Актуальність питання державного регулювання страхової галузі значно підвищилася у зв'язку зі світовою фінансовою кризою, яка вплинула й на український страховий ринок, оскільки в подібних умовах державне регулювання набуває особливого значення: вчасне реагування держави на кризові явища значно послаблює їхні негативні наслідки для економіки й держави загалом. З огляду на це необхідною є постійна адаптація пріоритетів державного регулювання страхового ринку України до вимог сьогодення з урахуванням очікувань майбутніх подій, визначених на основі тенденцій розвитку вітчизняного ринку страхування і з урахуванням зарубіжного досвіду в цій сфері [2].

Державне регулювання страхового ринку – сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технологічних відносин між суб’єктами страхового ринку і державою під час цілеспрямованого комплексного впливу останньої на страховий ринок як єдину систему.

Основними формами прояву регулюючої функції держави у сфері страхування є прийняття законодавчих актів, які регулюють страхування, запровадження в інтересах суспільства й окремих категорій його громадян обов’язкового страхування, проведення спеціальної податкової політики, установлення пільг (стягнень) страховим компаніям для стимулювання (обмеження) такого роду діяльності, а також створення особливого правового механізму, який би забезпечував нагляд за функціонуванням страхових компаній [3, с.77].

Державне регулювання страхової діяльності може здійснюватися шляхом проведення політики обмежень та політики стимулювання. Державна політика обмежень у сфері страхування полягає в установленні правил ліцензування, розміщення страхових резервів, у визначенні мінімального розміру статутного капіталу страхової компанії, установленні обґрунтованих тарифів для обов'язкового страхування, контролі уповноваженими державними органами додержання учасниками страхового ринку вимог нормативно-правових актів і накладанні санкцій за їх невиконання.

Державна політика стимулювання у сфері страхування полягає в забезпеченні платоспроможності потенційних страхувальників (створення умов для оплати праці й пенсійного забезпечення на належному рівні, для прибуткової діяльності суб'єктів господарювання), у здійсненні стимулюючого оподаткування й пільгового кредитування страхових компаній, створенні сприятливого інвестиційного клімату для страховиків, запровадженні обов'язкових видів страхування й забезпеченні добросовісної конкуренції на страховому ринку.

З метою підвищення рівня страхового захисту в Україні сприяння розвитку сучасної ринкової інфраструктури й фінансових інструментів державою сфера страхових послуг визнана як пріоритетна, було прийнято концепцію розвитку страхового ринку України:

- послідовного переходу центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг від установлення формальних обмежень і регламентації до пруденційного нагляду;

- упровадження нових інформаційних технологій з управління страховою діяльністю, а також звітності учасників страхового ринку в електронній формі;

- удосконалення нормативно-правової бази з регулювання й нагляду за формуванням і розміщенням страхових резервів;

- розвиток систем внутрішнього контролю страховиків і сприяння становленню прозорої системи корпоративного управління.

В Україні давно ведуться дискусії стосовно доцільності підвищення вимог до статутного фонду. На сьогодні мінімальний розмір статутного фонду страхової компанії України набагато нижчий, ніж у розвинених країнах.

Важливим завданням державного регулювання є оптимізація співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням. У цілому запровадження обов’язкового страхування має свої переваги та недоліки. Нині досягнення оптимального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням можливе лише за умови реалізації виваженої державної політики в цій сфері шляхом перегляду існуючих видів страхування, критичної їх оцінки і прийняття на її основі рішення про доцільність таких видів, відповідність їх умов потребам сьогодення й необхідність удосконалення їх законодавчого забезпечення. Обов'язкове страхування є виправданим лише в певних сферах діяльності, отже, введення його нових видів має здійснюватися лише в разі реальної потреби.

При проведенні діагностики страхової компанії доцільно враховувати позитивний зарубіжний досвід, аналізувати не лише кількісні показники страховика, а й ураховувати його якісні характеристики, якими є відсутність (наявність) співробітництва з наглядовим органом або затримки в наданні інформації, якість поданої інформації, претензії (відсутність претензій) споживачів (чи посередників), якість менеджменту, наявність та якість системи внутрішнього контролю за ризиками тощо. Вжиття зазначених вище заходів сприятиме вдосконаленню державного регулювання страхового ринку й адаптації його до вимог сьогодення.

Отже, державне регулювання страхового ринку сприяє підвищенню рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг. У нинішніх умовах важливим питанням нагляду за страховою діяльністю в Україні є досягнення оптимального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням. Це може бути досягнуто шляхом перегляду існуючих видів страхування, критичної їх оцінки і прийняття на її основі рішення про доцільність таких видів, відповідність їх умов потребам сьогодення й необхідність удосконалення їх законодавчого забезпечення.

Суб'єкти та об'єкти страхування

Нова система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Економічна природа виникнення і змісту страхування пов’язана з передачею зацікавленими особами за певну плату іншій (юридичній) особі, як правило, страховій організації ризику можливого збитку і подальшого відшкодування фактичних збитків при настанні страхового випадку такою особою учасникам страхування.

Основними суб’єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований. Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку (ст.2). За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку (ст. 3).

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. У договорах особистого страхування — особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за до-строкового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування, у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Страхові відносини є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим, тристоронні — між страховиком, страхувальником і застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається окремий поліс. Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до ін шого. У цих відносинах перший страховик (перестрахувальник), приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.

Страхові відносини між суб’єктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки.

У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів.

Організація страхової справи засновується на виділенні суб’єктів страхування, об’єктів страхування і форм страхових відносин. Страхування може проводитись в обов’язковій і добровільній формах. Обов’язкове страхування зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.

Законодавством установлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Відповідальність за здійснення обов’язкового страхування покладається на державні страхові органи.

Обов’язковим страхуванням охоплюються всі об’єкти без заяв страхувальників, оскільки сама реєстрація об’єкта є підставою для того, щоб він був охоплений страхуванням [4, с.448].

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Нижче перелічені об’єкти страхових відносин залежно від видів страхування.

Об’єктом майнового страхування є майно юридичних і фізичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.

Об’єктами особистого страхування виступають життя та здоров’я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджувальну функції. Ризикова передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової події. Нагромаджувальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору застрахованому виплачується страхова сума.

У разі страхування відповідальності об’єктом є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид — страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів.

Крім того, об’єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

Об’єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економіки, яка пов’язана з безліччю підприємницьких ризиків.

У системі соціального страхування об’єктом страхування є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.

Соціальне страхування має обов’язковий і добровільний характер. В обов’язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на випадок безробіття. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій — у разі повної чи часткової втрати працездатності та допомоги — у разі тимчасової втрати працездатності та у зв’язку з безробіттям.

Система соціального страхування може бути двох видів: державна і недержавна (формування недержавних та відомчих пенсійних фондів).

Не менш актуальною є проблема медичного страхування.

У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі через державні або недержавні структури. Страхувальниками можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, організації й установи та громадяни (за рахунок власних доходів). Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування.

Поняття страхового ринку трактується в економічній літературі в двох аспектах. По-перше, страховий ринок — це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є специфічна послуга — страховий захист і де формується її пропонування і попит на неї. По-друге, страховий ринок являє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

Об’єднавши ці два підходи, можна визначити страховий ринок як сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються.

Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

демонополізація страхової справи;

конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;

свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об’єктів страхового захисту;

надійності і гарантії страхового захисту.

Суб’єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, страхувальники (фізичні і юридичні особи і держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).

Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні підприємства, котрі здійснюють обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини страхових агентів — юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами.

Із розвитком страхової справи набуває поширення і така форма посередництва, як генеральні страхові агенти. Генеральні агенти — це фізичні особи, уповноважені одним або кількома страховиками у тому чи іншому адміністративно-територіальному регіоні. Вони мають право наймати на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування й види страхування, які вони можуть здійснювати.

Взаємовідносини між генеральним страховим агентом і страховою компанією здійснюються на основі договору. Генеральний страховий агент має свій рахунок у банку, на який страхова компанія переказує кошти для організації страхової діяльності. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду у формі комісійних виплат.

Розрізняють такі організаційно-правові форми страхових компаній: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства; товариства взаємного страхування; страховий пул.

Серед нових господарсько-організаційних форм страхової справи, які, на жаль, ще не набули достатнього розвитку в Україні, можна виділити такі:

1) концерн — об’єднання підприємств, включаючи страхове товариство, що здійснюють сумісну діяльність;

2) господарські асоціації — договірні об’єднання підприємств та страхової компанії, утворені для сумісного здійснення однієї чи кількох функцій;

3) консорціум — тимчасові договірні об’єднання виробничих підприємств та страхових компаній для розв’язання конкретних завдань, реалізації великих цільових програм та проектів.

Обов’язковим складовим елементом страхового ринку є спеціалізовані консалтингові фірми (компанії) страхових експертів.

Держава, як учасник ринку страхових послуг, створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства. У законах і прийнятих нормативних актах сформульовані вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.

Страховий нагляд здійснюється також за рівнем страхових тарифів, формуванням запасних і резервних фондів страховиків, проведенням інвестиційної політики, організацією обліку і звітності, своєчасною і повною сплатою податків у бюджет, за рівнем фахової підготовки страхових працівників [5, с.387] .

1.3 Сегменти страхового ринку

Сегментація страхового ринку на сьогоднішній день є, з одного боку, наслідком його дослідження, а з іншого - інструментом його аналізу. Сегментація страхового ринку - процес розподілу страхового ринку на легко обумовлені складові частини - особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності й перестрахування, кожна з яких має свою власну групу споживачів і купівельні характеристики. Зазначені сегменти ринку можна й далі піддати сегментації, виявляючи нові особливості різних страхових послуг [6,с.803].

Факторів, за якими може бути розподілений на сегменти страховий ринок, - велика кількість. На сьогодні у вітчизняній практиці існують такі основні типи поділу страхового ринку:

За типом страхувальників - на фізичних і юридичних осіб, і навіть громадські організації;
За поведінковими критеріями - з орієнтації' на певну систему цінностей (ринковий спосіб мислення передбачає використання страхування як інструменту захисту від несприятливих подій);
За ознакою наявності страхового полісу й наміром його придбати - на тих, хто страхується, має на меті застрахуватися чи принципово відмовляються від страхування;
За типом ризиків чи майна, що страхуються;
За географічною ознакою;