Страховий ринок украъни

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1. Поняття страхового ринку ………………………………………….

1.1. Історія та етапи  виникнення страхування …………………………………

1.2. Форми страхування ………………………………………………………….

1.3. Суб’єкти та інфраструктура страхового ринку …………………………..

РОЗДІЛ 2. Страховий ринок України ……………………………………………

2.1. Структура страхового  ринку України ………………………………………

2.2. Роль та діяльність  посередників на страховому ринку ……………………

2.3. Діяльність страхових  компаній на страховому ринку України ………….

2.4. Державний нагляд  за страховою діяльністю ……………………………..

РОЗДІЛ 3. Удосконалення правового регулювання та нагляду за діяльністю на страховому ринку України ………………………………………………………

3.1. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України ………….

3.2. Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі ………………………………………………………………………..

3.3. Конкурентоспроможність …………………………………………………….

ВСТУП

Процес страхування є одним із важливих фінансових методів державного регулювання економіки. Розвиток страхового ринку послуг є не можливим, якщо не проводиться аналіз його функціонування та при цьому не визначаються певні методи покращення даної ситуацій. Аналіз сучасного стану страхових послуг, тобто визначення певних закономірностей його розвитку, дає можливість розглянути певні проблеми, що склалися в країні в цілому. Питання відносно формування страхового ринку досліджували такі вчені, як Базилевич В.Д., котрий розглядав нову парадигму страхування в умовах глобалізації; Гутко Л.М. аналізував на стан, проблеми розвитку та шляхи вирішення страхового ринку України; також такі українські вчені, як С.С. Осадець, О.І. Барановський, Ф.М. Фурман, Н.М. Внукова та інші.

Метою даної курсової роботи є розгляд страхового ринку як такого, його становлення та розвитку в Україні.

На сучасному етапі  потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливим, оскільки для усунення наслідків  реалізації прямих та опосередкованих  збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.

Завданнями курсової роботи є розкриття поняття страхового ринку, структура, роль та діяльність посередників на страховому ринку, діяльність страхових компаній та державний нагляд за їх діяльністю, проблеми та перспективи розвитку, напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі та її конкурентоспроможність.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СТРАХОВОГО РИНКУ

1. Історія та етапи виникнення страхування

Страхування зародилося досить давно. Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Історики датують зародження окремих елементів страхування ще за тисячі років до нашої ери. Початковий зміст цього поняття пов'язаний зі словом "страх". У власників майна, які вступали між собою у виробничі відносини, виникала боязливість (страх) за збереження, можливість втрати чи знищення майна в зв'язку зі стихійними явищами, пожежами, викраденням, іншими не передбачуваними небезпеками в економічному житті.

Вважається, що найбільшого поширення в минулому набуло взаємне страхування — домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування в певних частках збитків одне одному. Так, у Вавилоні (1792-1750 рр. до н. е.) учасники торгових караванів укладали між собою договори, за якими вони спільно несли збитки, які виникли на шляху внаслідок пограбування, крадіжки чи пропажі. Аналогічні договори укладалися в Палестині і Сирії (на випадок падежу, крадіжки чи пропажі худоби, яка належала учаснику каравану). Угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля й інших морських небезпек укладалися купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії, Древній Греції. У Древньому Римі в другій половині І ст. н. е. (деякі вчені вказують на більш ранній період) з'являється стійке взаємне страхування у вигляді взаємодопомоги членів різноманітних професійних союзів (колегій) на випадок смерті, хвороби, інших нещасних випадків шляхом здійснення регулярних внесків (гільдійська, а потім цехова взаємодопомога). Взаємне страхування склалося в VІІІ - ІХ столітті, а найбільшого поширення отримало в Х – XIІ ст. в Англії, Німеччині, Данії, Франції та інших країнах Західної Європи. Так, в Ісландії в XII ст. жителі найбагатшого на той час острова об'єднувалися в спілки по 20 - 25 осіб для взаємного забезпечення і допомоги на випадок пожежі [1].

Зростання попиту на страховий  захист зумовило перехід до продажу  страхових полісів з подальшим  відшкодуванням збитків. Перший морський поліс був виданий страховому судовласникові в 1347 році. Згодом з’явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. У 1779 році члени асоціації “Лондонський Ллойд” прийняли формуляр договору морського страхування – так званий підписний формуляр Ллойда, окремі положення якого досі застосовуються в міжнародній практиці.

У ХVІІ столітті страхуванням охоплюється і діяльність сільських господарств: страхування посівів від знищення або пошкодження градом.

Особливо активно страхування  починає впроваджуватися в період розвитку капіталістичної економіки. Поряд з морським поширюється вогневе страхування, від нещасних випадків, а також страхування життя.

У ХІХ столітті з’являються  страхові картелі й концерни. Одночасно  з майновим розвивалося й особисте страхування.

Найбільш інтенсивного розвитку страхування зазнало в  ХХ столітті.

Страхування в Україні  здійснювалось згідно з економічними та соціальними умовами, що існували до набуття незалежності.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні було взаємне  страхування. Цим видом страхування користувались чумаки, які подорожували валками та здійснювали свої мандрівки для продажу на ярмарках одних товарів і купівлі інших. У випадку, якщо в дорозі гинув віл, то, за звичаями чумацької торгівлі, на гроші валки купувався інший.

Перші національні страхові товариства з’явились на заході України. у 1891 році у Львові було створено товариство взаємного страхування “Дністер”. Страхуванню підлягало переважно  майно селян від вогню та сільськогосподарських  культур від граду.

З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при міністерстві фінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування.

Початок 90-х років ознаменувався  політичними та економічними змінами світового масштабу. Це призвело до поступового формування системи страхування [2].

2. Форми страхування

Більша частина договорів  страхування укладається на основі вільного волевиявлення сторін: страхувальник  не зобов’язаний укладати договір  страхування, а страховик має право відмовитися від прийняття ризиків страхувальника. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхування, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування. Замість права на укладення договору страхувальника з’являється обов’язок укласти договір страхування, а у страховика – взяти ризик на страхування. Поява такого роду обов’язків можлива тільки у випадках, передбачених законодавством, що встановлює порядок та умови проведення страхування і зумовлює класифікацію страхування за формами проведення [3].

Таблиця 1.1.

Форми страхування

В обов’язковому страхуванні відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню, максимальні страхові тарифи, рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України “Про страхування” форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладення договору обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається “свободи маневру”, адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об’єкт, а другий не вправі відмовити йому у цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задовольняв  єдиний страховик – Держстрах, проведення обов’язкового страхування не супроводжувалося укладанням договорів. Нині оформлення договорів страхування є обов’язковим у будь-якому випадку.

Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має  відповідну ліцензію [4].

1.3. Суб’єкти та інфраструктура страхового ринку

Дослідження страхового ринку почнемо з розгляду його суб'єктів - учасників страхових  відносин. Очевидно, що крім покупців страхових  послуг, на страховому ринку діють  також різні види продавців. Страхові організації, товариства взаємного страхування, страхові брокери та страхові актуарії є суб'єктами страхового справи. Законом визначаються наступні учасники страхових відносин:

Страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі;

• страхові організації;
• товариства взаємного страхування;
• страхові агенти;
• страхові брокери;
• страхові актуарії;
• орган страхового нагляду;
• об'єднання суб'єктів страхової справи, в тому числі саморегульовані організації.

Страхувальник - це юридична або дієздатна фізична особа, яка із страховиками договори страхування або є страхувальником в силу закону.

Другий основний суб'єкт  страхового ринку - страховик, юридична особа, відокремлений господарюючий  суб'єкт, який створений спеціально для здійснення страхування, співстрахування, перестрахування, взаємного страхування і який отримав ліцензію.

Страховики виконують такі основні функції:

• здійснюють оцінку ризиків;
• отримують страхові премії;
• визначають розмір збитків або шкоди;
• формують страхові резерви;
• інвестують активи;
• виробляють страхові виплати.

Класифікація страхових  компаній за характерними ознаками наведена у таблиці 1.2. [4].

Таблиця 1.2.

Класифікація  страхових компаній

Найбільш впливовим  і відомим об'єднанням українських страховиків є Ліга страхових організацій України.Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) була створена в 1992 році, як добровільне, недержавне, неприбуткове об'єднання страховиків. Остаточно робота зі створення ЛСОУ була завершена в 1994 році на першому з'їзді страховиків України.Основними завдання Ліги страхових організацій України є:

• сприяння розвитку страхового ринку;

• захист прав та інтересів  учасників ринку страхових послуг, які є членами Ліги;

• сприяння формуванню і  вдосконаленню правової бази страхової діяльності;

• сприяння реалізації антимонопольного законодавства в сфері страхової  діяльності;

З метою ефективного  виконання статутних завдань  Ліга страхових організацій України  здійснює такі функції:

• співпрацює з органами державної влади та управління щодо створення напрямків вдосконалення страхової діяльності;

• забезпечує своїх членів кваліфікованими методичними, методологічними  та інформаційними послугами і допомогою  у всіх справах, пов'язаних зі страховою  діяльністю.

• створює з відповідними навчальними закладами центри і курси підготовки та перепідготовки кадрів.

• співпрацює із засобами масової інформації, готує інформаційні бюлетені та інші матеріали;

• координує діяльність учасників ринку страхових послуг у сфері спільних інтересів членів Ліги;

• залучає представників  членів Ліги до участі у заходах, які  проводяться органами державної  влади та управління з метою подальшого розвитку страхової діяльності України;

• здійснює координацію  розробок типових правил страхування.

За роки існування це об'єднання  досягло значних успіхів і  користується авторитетом та повагою  серед страхових компаній, органів  державної влади та організацій - партнерів Ліги страхових компаній України [5].

На ринку страхування будь-якої держави між його учасниками існують певні взаємозв'язки. Це визначається не тільки співпрацею у вирішенні певних завдань, а й економічною необхідністю і наявністю ризиків. Учасники ринку прагнуть до кооперації саме для того, щоб знижувати ризики певних видів страхування чи страхових випадків.Партнерами в галузі страхування для кожної конкретної страхової організації виступають інші учасники страхування, а також інші страхові організації (рис. 1) [6]

Рис. 1.1. Партнеры в области страхования

Коротко охарактеризуємо елементи внутрішнього середовища страхового ринку.

Види страхових послуг - коло пропонованих на ринок страхових продуктів, які  характеризуються певним набором умов страхування, що включають перелік  суб'єктів страхування, набір страхових ризиків, вимоги щодо встановлення рівня страхової відповідальності і страхової премії, порядок укладення договору страхування та обов'язки сторін щодо його виконання.Страхові тарифи представляють собою обгрунтований рівень, що дозволяє визначити вартість страхових послуг. Страхування пов'язано з емпіричними процесами, тому для визначення страхових тарифів необхідні спеціальні процедури - актуарні розрахунки. Система продажу страхових послуг включать етапи, способи, суб'єктів продажу, порядок оформлення страхових документів.Інфраструктура страхової організації являє собою обслуговуючі процес виробництва служби, структури страхової організації: планово-економічну, фінансову, маркетингову, технічну, експертну. Серед названих служб найбільш специфічна експертна служба, яка включає різних фахівців залежно від спеціалізації страхової компанії :

- Аварійний комісар. Встановлює причини, характер і розміри збитків по застрахованих судах, вантажам, а також інших видів майна, оформляє аварійний сертифікат;

- Сюрвейер. Інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, прийнятого на страхування. На підставі рішення сюрвейєра може вирішуватися питання про укладення або неукладення договору страхування;

- Медичний експерт. Проводить медичні експертизи якості лікування застрахованих, здійснює перевірку реєстрів на оплату медичних установ;

- Диспашер. Фахівець у галузі міжнародного морського права, що становить розрахунки з розподілу витрат по загальній аварії між судном, вантажем і фрахтом, тобто диспашу;

- Актуарій. Спеціаліст, який проводить розрахунки страхових тарифів і страхових резервів.Слід зазначити, що зазначені експерти не обов'язково є працівниками страхової організації. Часто це самостійні, незалежні агентства. Так, в якості сюрвейєра можуть виступати кваліфікаційні суспільства, спеціалізовані організації з протипожежної безпеки, охорони праці, техніки безпеки тощо [7].

РОЗДІЛ 2. СТРАХОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ

2.1. Структура страхового ринку України

Страховий ринок України  виник із проголошенням незалежності країни і водночас відчув на собі всю  жорстокість і безкомпромісність  міжнародної страхової системи. Чи не найбільшою проблемою стало  його формування за відсутності історичних коренів та відірваності української страхової системи радянського періоду від світових страхових ринків.

Формування страхового ринку в Україні має здебільшого  стихійний характер і в багатьох випадках захист прав і інтересів  страхувальників не забезпечений належним чином.

Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Існує значна кількість  визначень страхового ринку як з  теоретичної, так і з практичної точки зору.

Страховий ринок –  особливе соціально-економічне середовище, визначена форма економічних  відносин, де об’єктом купівлі-продажу  виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Страховий ринок –  форма організації фінансових відносин щодо формування страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.

Умови існування страхового ринку передбачають утворення на ньому головних суб’єктів до яких належать страховики та страхувальники, та виконання ними своїх функцій.

До головних суб’єктів  страхового ринку також можна  віднести страхових посередників, за допомогою яких страховики можуть здійснювати  свою діяльність.

Залежно від структури  страхового ринку виділяють інших  учасників страхових 

відносин, серед яких професійні оцінювачі ризиків, які, як правило, є   уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції.

Страховий ринок передбачає самостійність суб’єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинену систему горизонтальних і вертикальних зв’язків між ними.

Він забезпечує органічний зв’язок між цими суб’єктами шляхом спільного визначення потреб у страховій  послузі, яка пропонується на страховому ринку.

Серед економічних законів, що функціонують на страховому ринку  та визначають, які страхові послуги потрібні потенційним страхувальникам, формують ціну на ці послуги, є:

1) закон попит та  пропозиції;

2) закон вартості;

3) закон конкуренції.

Таким чином, страховий  ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною (здатною до розширення та звуження), залежно від загальної економічної ситуації в кратні та активності страховика, системою [8]

2.2 Роль та діяльність  посередників на страховому ринку

Ринкові страхові відносини виникають на стадії високої організації ринкової інфраструктури в той час, коли суспільство усвідомлює, що довірити та перекласти тягар виниклий  у зв’язку з різноманітними ризиками доцільно на професіоналів-страховиків. На цьому етапі потенційному страховику потрібно:

1) збирати інформацію  про страхові компанії та страхові  продукти, що пропонуються на  ринку;

2) здійснити їхню оцінку;

3) визначитися з вибором  страхової послуги та конкретного  страховика;

4) впевнитися в правильності  вибору.

На жаль, виконати ці завдання без кваліфікованої допомоги складно. Більшість потенційних страхувальників, як правило, погано орієнтується в ситуації на страховому ринку, а тому потребує досвідченого консультанта, якому може довіритися. Саме такими фахівцями і є страхові брокери [4; с. 15].

Діяльність страхових  агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній  юридичний статус чітко розрізняється.

Страховий агент є  уповноваженою особою продавця –  страховика, який діє згідно з агентською угодою зі страховою компанією. Він продає поліси страхової компанії за її дорученням      репрезентує  інтереси страховика.

Страховий брокер, навпаки, є  у більшості випадків уповноваженою  особою покупця – страхувальника (згідно з письмовим або усним  узгодженням) або страхової компанії, як інший представник чи консультант.

Незалежність брокера  від продавця страхової послуги  є гарантом того, що в процесі  вибору страхової компанії для свого  клієнта брокер керується виключно інтересами клієнта. Це є ключовою відміною брокера від агента.

Хоч основною загальною  функцією страхових агентів і  страхових брокерів є продаж страхових  послуг, їм притаманні свої, специфічні функції, що представлені в таблиці 2.2.

Чим ширша мережа посередників, тим більше потенційних страхувальників  може довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися страховими послугами.

За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися  джерелом первинної інформації про  те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ти чи інші види страхування, що пропонують їх посередники. Це дає змогу страховій компанії розширювати коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.

Зараз в Україні діє  “Положення про порядок провадження  діяльності страховими посередниками  “ та “Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів”, які регулюють діяльність страхових посередників на ринку страхових послуг і спрямовані на посилення захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, громадян [9]

Таблиця 2.1.

Функції посередників

2.3 Діяльність страхових  компаній на страховому ринку

Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим  серед

інших небанківських  фінансових ринків. Загальна кількість  страхових компаній станом на 30.06.2012 становила 443, у тому числі СК "life"1 – 63 компанії, СК "non-life" – 380 компаній, (станом на 30.06.2011 – 446 компаній, у тому числі СК "life" – 65 компаній, СК "non-life" – 381 компанія).

Тенденція зміни основних показників діяльності страхового ринку за останні чотири квартали 2011-2012 рр. свідчить про наявність якісних зрушень на цьому ринку.

Так, у порівнянні з  першим півріччям 2011 року обсяг надходжень

валових страхових премій зменшився на 1 460,1 млн. грн. (13,2%), обсяг  чистих страхових премій2 збільшився на 1 365,5 млн. грн. (17,9%). Основним фактором зменшення валових страхових премій у порівнянні з першим півріччям 2011 року стало зменшення обсягу валових страхових премій, зокрема, з таких видів страхування, як: страхування майна (зменшення валових страхових платежів на 707,8 млн. грн (66,1%)); страхування фінансових ризиків (зменшення валових страхових премій на 533,5 млн. грн (65,4%)); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (зменшення валових страхових премій на 457,5 млн. грн (54,1%)); страхування вантажів та багажу (зменшення валових страхових премій на 324,7 млн. грн (67,6%)). Проте, у порівнянні з першим півріччям 2011 року, зріс обсяг валових страхових премій з таких видів

страхування, як: обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦПВ) (збільшення валових страхових платежів на 115,0 млн. грн. (9,4%)); страхування життя (збільшення валових страхових премій на 233,8 млн. грн. (30,4%)). Зменшення валових страхових премій при одночасному збільшенні чистих свідчить про значне зменшення обсягів вихідного перестрахування всередині країни та відповідне зростання частки прямого страхування від фізичних та юридичних осіб. При цьому варто відзначити, що найбільш істотне зменшення надходжень валових страхових платежів відбулося переважно у страхуванні фінансових ризиків та пов’язане, в першу чергу, з набранням з ІІ кварталу 2012 року чинності окремими положеннями нового Податкового кодексу, згідно з якими суттєво обмежено можливості суб’єктів господарювання і страховиків використовувати операції зі страхування з метою оптимізації оподаткування.

Основні показники діяльності страхового ринку та його динаміка

наведені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Основні показники  діяльності страхового ринку та його динаміка

Продовж. табл. 2.2.

Валові страхові премії, отримані страховиками при страхуванні та перестрахуванні ризиків від страхувальників та перестрахувальників за перше півріччя 2012 року, становили 9 581,9 млн. грн., з них: 4 048,6 млн. грн. (42,3%) – що надійшли від фізичних осіб; 5 533,3 млн. грн. (57,7%) – що надійшли від юридичних осіб. За перше півріччя 2011 року загальна (валова) сума страхових премій, отриманих страховиками, становила 11 042,0 млн. грн., з них:

3 203,5 млн. грн. (29,0%) –  що надійшли від фізичних осіб;

5 284,4 млн. грн. (47,9%) –  що надійшли від юридичних  осіб.

За перше півріччя 2012 року сума отриманих страховиками валових премій з видів страхування, інших, ніж страхування життя становила 8 811,5 млн. грн. (або 92,0% від загальної суми страхових премій), а зі страхування життя – 770,4 млн. грн. (або 8,0% від загальної суми страхових премій).

Чисті страхові премії за перше півріччя 2012 року становили 8 977,8 млн. грн., що становить 93,7% від валових страхових премій. Чисті страхові премії за перше півріччя 2011 року становили 7 612,3 млн. грн., або 68,9% від валових страхових премій. Таким чином, частка чистих страхових премій по відношенню до валових істотно збільшилася – на 24,8 в.п. (Додаток А)

Концентрація страхового ринку за надходженнями валових  страхових

премій станом на 30.06.2012 представлена в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Концентрація  страхового ринку за І півріччя 2012 році

Рівень валових страхових виплат (відношення валових страхових виплат

до валових страхових  премій) станом на 30.06.2012 становив 27,1%

Високий рівень валових  страхових виплат (більше за загальний  по ринку)

спостерігався за такими видами страхування: добровільне особисте страхування – 42,8% (станом на 30.06.2011 – 44,6%), недержавне обов’язкове

страхування – 31,1% (станом на 30.06.2011 – 30,3%), добровільне майнове страхування – 27,6% (станом на 30.06.2011 – 20,7%).

Збільшення рівня валових  страхових виплат на 4,6 в. п. у порівнянні з

аналогічним періодом 2011 року пов‘язане з істотним зменшенням надходжень

валових страхових платежів (-13,2%) при незначному збільшенні страхових

виплат (+4,7%).

Таблиця 2.4.

Рівень страхових  виплат за видами страхування

Рівень чистих страхових  виплат (відношення чистих страхових виплат до

чистих страхових премій) станом на 30.06.2012 становив 27,8% (станом на 30.06.2011 – 31,9%). Високий рівень чистих страхових виплат (більший за загальний  по ринку) станом на 30.06.2012 спостерігався  за видами добровільного страхування фінансових ризиків – 47,3%, з добровільного особистого страхування – 44,4%, з недержавного обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів – 39,5%, а також з добровільного майнового страхування – 28,2%.