Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Страховий ринок, як одна з провідних ланок фінансової системи України

З М І С Т

Вступ

Розділ І. Страховий ринок, як одна з провідних ланок фінансової системи України

Страховий ринок: сутність, принципи та функції
Інфраструктура страхового ринку України
Історичний аспект страхового ринку України

Розділ ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку України

Аналіз пропозиції страхових послуг
Аналіз попиту страхових послуг

Розділ ІІІ. Сучасні проблеми страхового ринку України

Досвід функціонування страхових ринків зарубіжних країн
Недоліки сучасного ринку страхування в Україні
Напрями та перспективи підвищення ефективності страхової

діяльності в ринковому середовищі

Висновки

Список літератури
Розділ І. Страховий ринок, як одна з провідних ланок фінансової системи України

Страховий ринок: сутність, принципи та функції

У відповідності із законом України «Про страхування», страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинного законодавства, за рахунок грошових фондів, сформованих шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування, як економічна категорія, являє собою економічні відносини, які зумовлені рухом грошової форми вартості при формуванні і використанні відповідних цільових фондів грошових коштів в процесі перерозподілу грошових прибутків і накопичень між його учасниками для відшкодування матеріальних і інших втрат.

Для категорії страхування притаманні такі ознаки:

виникнення грошових відносин, пов’язаних з перерозподілом страхового фонду, які зумовлені наявністю страхового ризику, негативними наслідками якого є матеріальні або інші збитки;
перерозподільні відносини є замкнені між учасниками, пов'язані із солідарною розкладкою суми збитку в одному або декількох господарствах на всі господарства, залучені до страхування;
перерозподіл збитку здійснюється як між територіальними одиницями, так і у часі;
зворотність мобілізованих в страховий фонд страхових платежів.
Економічна сутність страхування проявляється в його функціях. Страхуванню притаманні такі функції:
ризикова,
превентивна,
заощадження коштів,
контрольна.

Ризикова функція є головною, бо саме вона пов’язана з основним призначенням страхування, що проявляється в захисті від ризиків, та відшкодуванні пов’язаних з ними витрат. Настання страхової події (ризику) веде за собою перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування.

Превентивна (попереджувальна) функція проявляється в тому, що страхова компанія зацікавлена попередити настання ризику, вжити заходи щодо його запобігання, тому за рахунок частини засобів страхового фонду фінансуються заходи щодо зменшення страхового ризику.

Ощадна функція страхування пов’язана з заощадженням грошових сум за допомогою страхування. Вона проявляється, в основному, при довгостроковому страхуванні життя, де відбувається накопичування грошей. При цьому категорія страхування в найбільшій мірі зближається з категорією кредиту. Заощаджувати грошові суми за допомогою страхування на дожиття для населення часто вигідніше, ніж заощаджувати кошти у банках, бо страхова сума виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу страховика в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Контрольна функція страхування пов’язана з суворо цільовим використанням коштів страхового фонду.

Страхування ґрунтується на певних принципах, знання яких необхідне для всіх учасників страхування. До них відносяться наступні:

Принцип конкурентності – проявляється в тому, що держава як страхувальникам, так і страховикам гарантує вільний вибір видів страхування (за винятком обов’язкового) та рівні можливості у здійсненні страхової діяльності.

Принцип страхового ризику полягає в тому, що не може бути укладено договору страхування, якщо не існує жодного ризику, тобто несприятливого збігу обставин, для предмета страхування.

Принцип страхового інтересу пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об’єктів власності, життя і здоров’я та захисту їх від наслідків настання несприятливих подій і нещасних випадків.

Принцип максимального ступеня довіри сторін полягає в тому, що страхувальник і страховик повинні повністю довіряти один одному, та не приховувати необхідну інформацію, яка стосується об’єкта страхування.

Принцип причинно-наслідкового зв’язку подій проявляється в тому, що при настанні страхового випадку з'ясовуються причини його виникнення, де важливе значення має визначення саме фактичної причини. І на основі виявлених фактів виплачується, або ні страхове відшкодування страхувальникові.

Принцип виплати відшкодування в межах реального збитку полягає в точному визначенні фактичного збитку, страхові відшкодування не повинні приносили страхувальникові прибутку, поліпшувати його фінансовий стан.

Франшиза – це визначена договором страхування частина збитку, яка не відшкодовується страховиком, а покривається за рахунок страхувальника. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

При використані умовної франшизи у разі настання страхового випадку страховик не несе відповідальності, якщо розмір збитку не перевищує визначений розмір франшизи, а якщо перевищує, то страховик покриває весь збиток повністю.

Безумовна франшиза передбачає виплату страховиком страхового відшкодування за мінусом суми франшизи, тобто страхувальник за рахунок власних коштів завжди покриває збиток у рамках розміру франшизи.

Принцип суброгації означає можливість передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Принцип контрибуції полягає в праві страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Принцип диверсифікації полягає у територіальному та галузевому розосередженні взятих на страхування ризиків. Чим ширше диверсифікація, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша. Принцип диверсифікації використовується і при формування інвестиційного портфелю страхової компанії.

Принцип співстрахування передбачає страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Співстрахування сприяє проведенню страхування великих ризиків (для страховиків воно є вигідним, бо зберігається розмір страхової премії), але ускладнюється процедура його оформлення і виплати відшкодування.

Принцип перестрахування передбачає, що страховик (цедент, перестрахувальник) на визначених договором умовах може застрахувати у іншого страховика (перестраховика) ризик невиконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Інфраструктура страхового ринку України

Особливу роль у перерозподілі грошових коштів на фінансовому ринку України відіграють страхові компанії та організації, що належать до найбільше значних інституціональних інвесторів. У сукупності вони утворюють страховий ринок країни.

Процес становлення інфраструктури страхового ринку на сучасному етапі відбувається нерівномірно. Поряд зі становленням і зміцненням одних страхових компаній спостерігається розпад, банкрутство чи відкликання ліцензії у інших.

Проблеми, з якими стикаються страхові компанії, спричинені об'єктивними та суб'єктивними факторами. До об'єктивних належать такі: наявна, хоч і керована, інфляція, економічний спад, що триває; жорстка конкуренція, яка іноді буває потворних форм; відносно високий рівень безробіття, що провокує пожвавлення кримінальних елементів; використання застарілих, які містять значний відсоток ризику, економічно „брудних” технологій; недосконалі законодавчі акти тощо. Суб'єктивні фактори - це „захоплення” страховими компаніями ринку, що не узгоджується з рівнем їхньої реальної платоспроможності; недостатньо високий професіоналізм кадрів; відносно вузький діапазон ризиків, які страхуються (однорідний страховий портфель); відсутність реальної практики перестрахування.

Нинішній етап переходу до ринкової економіки вимагає жорсткого додержання дисциплінарних процедур, які ще недостатньо розроблені та слабо функціонують. Необхідно створити професійні стандарти як для рівнів страхування (страхування - перестрахування - ретроцесія), так і для ієрархії службових функцій (агент - брокер - андерайтер). Державна служба нагляду повинна створювати в регіонах своєрідний фільтр, що не допускатиме на страховий ринок „кишенькові” і „тіньові” компанії.

Необхідно вирішити проблему збільшення місткості національного страхового ринку, об'єднання розрізнених страхових фондів компаній. Ця проблема може бути розв'язана завдяки розвитку такої його складової, як перестрахування. Перспективи розвитку перестрахування в Україні пов'язані з розвитком страхових посередників, створенням їх центральних та регіональних об'єднань. Аналізуючи ситуацію, яка склалася на страховому ринку, необхідно відзначити, що на ньому відсутня інфраструктура страхового посередницького ринку (СПР).

Проблемою на шляху становлення інститутів цього сегмента слід вважати відсутність державної концепції та програми створення інституту страхових посередників; ігнорування ролі страхового посередника в підвищенні якості страхових послуг; відсутність страхової культури як у населення, так і в керівників підприємств і фірм; негативне ставлення суспільства до посередництва в цілому і до страхування безпосередньо. В основі створення інфраструктури СПР повинні лежати наступні принципи: самофінансування, професіоналізм, демократичність, аполітичність, толерантність, порядність.

Сприяти розвиткові фінансового ринку можна і за допомогою реформування пенсійної системи, як елементу соціального страхування. Стає очевидною нагальна потреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Історичний аспект страхового ринку України

До 1988 року в Україні, як і в республіках СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: Держстраху та Індержстраху, діяльність яких носила державно — регульований характер, що передбачав значні надходження від страхових платежів до бюджету та виділення з бюджету, у випадку необхідності, коштів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території нинішньої України в той час виконувала система Укрдержстраху, в якій працювало майже 14 тисяч спеціалістів та 29 тисяч позаштатних страхових агентів. Початок демонополізації страхової справи в колишньому СРСР поклав Закон “Про кооперацію”, прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року. Цим законом встановлювалось, що кооперативи можуть страхувати своє майно та майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок та види страхування.

Більш значну роль в процесі створення недержавних страхових організацій відіграли: затверджене 19 червня 1990 р. Радою Міністрів СРСР Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю та Постанова “Про заходи щодо демонополізації народного господарства”, затверджена 16 серпня 1990 р. Дані нормативні акти прямо дозволяли займатися страховою діяльністю і конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним та кооперативним товариствам. Демонополізація відбувалась і в системі Держстраху. Вона стверджувалась, перш за все, в наданні страховим організаціям республік права проводити регіональні види майнового та особистого страхування, які не є єдиними по країні. Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання стосовно організації страхової діяльності.

Отже, розвиток страхового ринку України в 1991- 2001 роках відбувався в умовах формування страхового законодавства в рамках правової бази вже незалежної держави і умовно його можна поділити на два періоди:

1 період: з 1991 року по 1996 рік – період створення перших законодавчих актів щодо регулювання діяльності на страховому ринку. Страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, що регламентували діяльність господарських товариств, взагалі, не враховуючи особливостей даної галузі. Проте, в цей час приймається загальне законодавство про підприємницьку діяльність, зокрема, Закони України “Про банки і банківську діяльність” (20 березня 1991 року) та “Про цінні папери і фондову біржу” (18 червня 1991 року) тощо.
Цей факт, а також відсутність органу, що контролює діяльність страхових компаній, призвело до того, що страхування стало сферою застосування зусиль для шахраїв та аферистів. З метою упорядкування діяльності страхових організацій та захисту інтересів страхувальників 10 травня 1993 р. видається Декрет КМУ “Про страхування”, а в липні 1993 р. - Постанова КМУ “Про ліцензування страхової діяльності”. Ці два документи передбачали створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, створення відповідного органу виконавчої влади - Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю.
Декрет припинив існування Державної комерційної страхової організації і на її базі була створена НАСК “Оранта”, головним акціонером якої залишилась держава. Кількість страховиків на страховому ринку України зросла до 700, причому більшість з них будувала свою діяльність або по принципу “фінансових пірамід”, або за рахунок інфляційних процесів (на зразок трастових та банківських установ). Багато страхових компаній опинились на грані банкрутства, в основному через малий статутний фонд та відсутність сформованих належним чином страхових резервів, чималу роль при цьому відіграло і некваліфіковане керівництво.
Декрет “Про страхування” також законодавчо закріпив створення Ліги страхових організацій України, яка юридично була створення 10 квітня 1992 року відповідно до установчого договору, який підписали керівники чотирьох страховиків: Укрдержстрах (голова Правління Груша С.Г.), СК “Саламандра” (голова Правління Масалов І.Е.), СК “Енергополіс” (голова Правління Махно В.П.), СК “Україна” (голова Правління Камшиков В.І.), яка на сьогодні вже об‘єднує більше як 130 страхових організацій.

Наприкінці 1993 р. стало зрозуміло, що Декрет “Про страхування” визначив лише контури нормального страхового ринку і перед страховиками України постало завдання виробити цивілізовані законодавчі норми, насамперед, з точки зору надійності і гарантованості для страхувальників. Так почалась робота над проектом Закону України “Про страхування”. У травні 1994 р. можливі зміни, внесення яких в страхове законодавство було необхідним, страховики обговорили на І з’їзді страховиків України. У вересні 1994 р. був розроблений проект майбутнього закону, який пройшов узгодження в Міністерстві освіти України, в Мініністерстві економіки України, в НБУ та інших міністерствах і відомствах, а також експертизу західних фахівців. Після цього проект півроку знаходився на опрацюванні в КМУ, а з лютого 1995 р. у Верховній Раді України. В червні 1995 р. Верховна Рада України схвалює проект в першому читанні і передає на доопрацювання в Комісію з питань фінансів та банківської діяльності.

2 період: з 1996 року по 2001 рік, – започаткований прийняттям 7 березня 1996 р. Верховною Радою України Закону України “Про страхування”, необхідність якого була очевидна, бо старе страхове законодавство не могло вже ефективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку. Цей Закон, а також близько 20 постанов Уряду, 11 інструкцій та нормативних актів, які безпосередньо визначили умови діяльності у сфері страховання, відображали вже потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, домінуючою частиною якої стали недержавні страхові компанії, що функціонують на комерційних засадах.

Але наприкінці другого тисячоліття зазначений Закон значною мірою також вичерпав себе і став стримувати подальший розвиток страхової системи в Україні. Набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, а також рішучі дії учасників страхового ринку спонукали Міністерство фінансів до спільної підготовки низки проектів нових нормативно-правових актів та внесення змін до діючих. Уперше на більш тривалий строк Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 року № 98 була затверджена Програма розвитку страхового ринку України на період 2001 - 2004 роки, а активна та конструктивна робота Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України забезпечила якісну та відкриту підготовку нової редакції Закону України “Про страхування”, над яким працювала робоча група, до складу якої було залучено народних депутатів, представників органів виконавчої влади (Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Національного банку України), страховиків та Ліги страхових організацій України.

В основу нової редакції Закону України ''Про страхування'' покладено систематизований підхід щодо створення, діяльності, реорганізації і ліквідації страхових компаній, з урахуванням законодавства України, міжнародних стандартів і практики регулювання страхової діяльності, а також закладено низку нових принципів щодо правового регулювання діяльності страхових компаній. Ці принципи в основному стосуються питань організаційно-правової форми, вимог до діяльності страхових компаній, таємниці страхування, регулювання і нагляду за діяльністю страхових організацій та застосування до них відповідних заходів впливу.

З метою забезпечення платоспроможності та надійності страховиків, цим Законом, страховикам надана можливість здійснювати перестрахування як у резидентів так і у нерезидентів (що і проводиться в даний час), але не всіх ризиків, а їх частини, що має перешкодити перетворенню страхових компаній в перестрахових брокерів. При цьому, з метою запобігання відтоку (відмиванню) коштів за кордон, встановлено такі вимоги, які б давали можливість встановити прозорі правила в перестрахуванні, а також передбачено відповідне декларування у разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків від їхнього загального розміру, отриманого з початку календарного року.

Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків та зважаючи на тенденції світового ринку страхування, цим Законом підвищено фінансову міцність і стабільність страховиків України, зокрема, підвищено мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається іншими, ніж страхування життя, видами страхування, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. ЄВРО, а для страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. ЄВРО за валютним обмінним курсом валюти України. Ще одним кроком щодо підвищення фінансової надійності страховиків є перехід до європейського підходу визначення показників нормативного запасу платоспроможності страховика.

Щодо посередницької діяльності у сфері страхування та им Законом запропоновано, що страхові або перестрахові брокери - нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів, згідно із порядком встановленим Постановою Кабінету Міністрів України.
З метою підтримки та стимулювання укладання договорів страхування життя, тобто дострокових (накопичувальних) видів страхування, - в Законі передбачено, що грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їхньою згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах. При цьому розглядається питання, передбачене Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 роки, щодо можливості використання вільноконвертованої валюти під час здійснення страхування життя та можливості формувати частину математичних резервів у вільноконвертованій валюті, з отриманням відповідних ліцензій Національного банку України та здійсненням відповідного контролю з його сторони.

В Законі також приділено значну увагу питанням дотримання комерційної таємниці страховика посадовими особами органів державної влади. Вперше розкривається поняття таємниці страхування, визначено яка інформація складає таємницю страхування і в яких випадках вона розкривається. Обмежено коло державних органів, зокрема, Прокуратура, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова адміністрація України, за письмовим запитом яких розкривається інформація, яка складає таємницю страхування, стосовно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування. Визначено форми та зміст державного регулювання діяльності страхових організацій, яке здійснюватиметься спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, створення якого передбачено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III.

В Законі також передбачено замінити обов’язкове державне страхування деяких категорій працівників на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. Оскільки запровадження такого механізму потребує внесення змін до ряду законів України, що стосуються обов’язкового державного страхування, то Прикінцевими положеннями передбачено, що до прийняття закону України, яким буде передбачено заміну обов’язкового державного страхування на безпосереднє здійснення компенсаційної виплати потерпілим з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого, стосовно вищезазначених категорій працівників будуть діяти норми, передбачені законами України, що регулюють питання державного захисту таких категорій працівників, тобто будуть діяти правила обов’язкового страхування.

Пріоритетами державної політики щодо розвитку страхового ринку вже стає:

розвиток соціально-значимих видів страхування, пов’язаних у першу чергу із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією фізичної особи;
підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності та створення окремого органу нагляду за небанківськими фінансовими установами;
створення конкурентного середовища серед страховиків та страхових посередників;
наближення організації вітчизняного страхового ринку до світових стандартів;
реалізація вимог щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, зареєстрованих на території України;
забезпечення умов конкурентної діяльності страхових компаній у системі загальнодержавного обов’язкового соціального страхування.

Крім цього, саме на цей період припадає основна кількість актів законодавства, зокрема прийняття Законів України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (жовтень 1996 року), “Про лізинг” (16 грудня 1997 року), “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10 грудня 1997 року), “Про Національний банк України” (20 травня 1999 року), “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція від 7 грудня 2000 року), “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” (15 березня 2001 року), “Про обіг векселів в Україні” (5 квітня 2001 року), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (5 квітня 2001 року).

До основних факторів, які визначали розвиток регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій у 1991 – 2001 роках, можна віднести:

1. Перехід до ринкових механізмів регулювання в економіці держави.

2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки.
3. Запровадження масштабної приватизації і пов‘язані з нею:

розміщення приватизаційних цінних паперів;
розміщення акцій приватизованих підприємств;
поява комерційних страхових організацій з обслуговування приватизаційних процесів;
розміщення цінних паперів новими суб’єктами господарської діяльності;
запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Розділ. ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку України

2.1. Аналіз пропозиції страхових послуг

Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється на обов’язкове та добровільне.

Класифікація по видах страхування включає особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності і перестрахування.

У відповідності до вказаного Закону (ст. 1) страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При цьому згідно із ст. 2 страховиками визначаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та при одержанні у встановленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика може бути не менше трьох. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визначаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3).

При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості страхової діяльності.

На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія — історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстренної медичної допомоги іноземцям (м.Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером) НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія (Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій (56%) НАСК «Оранта».