Страхування ризиків аграрного виробництва

       ЗМІСТ

       ВСТУП 

       В умовах ринкової економіки, коли підприємства здійснюють підприємницьку діяльність на власний ризик, кожне підприємство відповідає за усі свої дії.

       Сільськогосподарське  виробництво є одним із найбільш ризикованих видів підприємницької  діяльності. Ризиковість аграрного  бізнесу визначає ряд факторів, таких  як сезонність виробництва, залежність від погодних та кліматичних умов, тривалий період обороту капіталу, велика складність зміни асортименту  продукції та технології, ряд інших  причин.

       В Україні процеси реформування аграрного  сектору проходять непросто. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, значне зменшення поголів’я сільськогосподарських  тварин, збитковість тваринницької  галузі, а також зниження рівня  життя в сільській місцевості.

       Cистема  страхування як система мінімізації  агро ризиків, як комплекс ефективних  механізмів та інструментів держави  та приватного сектору є необхідною  складовою частиною ринкової  інфраструктури та одним з  базових елементів сталого розвитку  галузі, що і визначило актуальність  даного дослідження. 

       Серед авторів, що займаються даною проблематикою  слід виділити роботи таких вчених, як Внукова Н.М., Горбач Л.М., Мачуський  В.В., Таркуцяк А.О., Штефюк П.Л. тощо. Але  до кінця проблема ще не вирішена.

       Мета  даної роботи полягає у вивченні теоретичних аспектів страхування ризиків аграрного виробництва, оцінці діючої системи страхування ризиків аграрного виробництва та пошуку шляхів вдосконалення галузі страхування сільськогосподарських ризиків

       Для досягнення поставленої мети необхідне  рішення наступних задач:

• дослідити теоретичні основи страхування ризиків аграрного виробництва;
• проаналізувати діючу систему страхування ризиків аграрного виробництва та провести фінансово-економічну характеристику діяльності страхової компанії;
• визначити основні напрямки вдосконалення галузі страхування сільськогосподарських ризиків.

       Предмет дослідження - теоретико-методичні  засади формування системи страхування  аграрних ризиків та організація  механізму страхового захисту урожаю сільськогосподарських культур  і майна сільгоспвиробників внаслідок  природно-кліматичних ризиків.

       Об’єктом  дослідження є ринок страхування  та галузь страхування сільськогосподарських  ризиків, особливості відносин між  страхувальником та страховиком  та роль держави у цих відносинах.

       В роботі використовувалися такі методи дослідження як: історичний , логічний методи, метод спостереження, методи фінансового аналізу, а також економічні методи дослідження.

       Інформаційною базою дослідження слугували  законодавчі та нормативно-правові  акти з питань страхування сільськогосподарських  ризиків, фінансова та статистична  звітність підприємства, наукові  праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, а також результати власних розрахунків автора.

       Дана  робота складається з 4 таблиць, 4 рисунків, 50 сторінок друкованого тексту, 15 літературних джерел. 

РОЗДІЛ 1

       ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ СТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ  АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА 

       1.1. Економічний зміст та особливості  страхування в сільському господарстві. 
 

       Сільське  господарство - найдавніша і традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикованих галузей економіки, яка постійно перебуває під впливом  стихійних сил природи. Одним  із важливих елементів гарантування економічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогосподарських  товаровиробників повинно стати  страхування.

       Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні  і використанні страхового фонду  з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних сільськогосподарським  підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують  нормальний процес відтворення.

       Страхування сільськогосподарських підприємств  характеризується комплексністю. Об'єкти страхування майна сільськогосподарських  підприємств поділяють на такі основні  групи:

• урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку, крім урожаю природних сінокосів та пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, культур, які господарство висівало протягом 3-5 років, але жодного разу не отримувало врожаю;
• дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу;
• сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, бджолосім'ї, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями;
• будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову[2,с.162].

       Страхування продукції рослинництва.

       Головним  об'єктом страхування в аграрних господарствах є вирощування  врожаю сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень. Під таке виробництво відведено більш як половину території України. Воно відбувається переважно під відкритим небом, і на результати господарювання істотно впливають коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які ще важко спрогнозувати.

       Страхові  ризики. До них належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, селеві потоки, засуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

       Страховим випадком визнається завдання прямих збитків майновим інтересам страхувальника, пов'язаних з неотриманням або недоотриманням урожаю сільськогосподарських культур  унаслідок однієї чи кількох зазначених вище подій, якщо вони передбачені договором  страхування.

       Відповідальність  страховика починається з миті:

       а) появи сходів озимих культур восени, інших культур (крім багаторічних сіяних трав) — навесні, культур, посіяних у парниках або теплицях — будь-якої пори року;

       б) посадки однорічних культур і  картоплі, а також посадкових культур  у парниках і теплицях;

       в) забарвлення бутонів культур  у садах та ягідниках;

       г) викидання суцвіття у виноградниках;

       д) входу в зиму багаторічних сіяних трав;

       є) появи весняних гонів інших багаторічних культур, зокрема й у розсадниках.

       Відповідальність  страховика зберігається до закінчення збирання врожаю, але не пізніше  визначеного терміну збирання врожаю в цій місцевості.

       Страхова  сума визначається в розмірі вартості врожаю, яку обчислюють шляхом множення середньої врожайності з гектара  за останні п'ять років на ціну 1 ц продукції, що склалася за минулий  рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції, визначену  в установленому порядку), і на фактичну площу, з якої збиратиметься  врожай. Щодо багаторічних насаджень  страхова сума визначається у такому самому порядку, як і щодо сільськогосподарських  культур з урахуванням площі, зайнятої під насадження у тому самому році, що й збирання врожаю. За умови  чіткої періодичності плодоношення багаторічних насаджень середня  врожайність визначається за показниками  п'яти років. У разі, коли господарство вирощує культуру менш як три роки, у розрахунок вартості врожаю береться планова врожайність на поточний рік, але не вище, ніж середня врожайність  у цьому адміністративному районі за останній рік. На наш погляд, зазначений тут порядок визначення страхової  суми дещо відрізняється від традиційного. Страхова сума має відображати максимальний розмір відшкодування за договором  страхування. Це межа відповідальності страховика перед страхувальником. Отже, щоб остання відповідала  цьому призначенню, страхова вартість має бути скорегована на рівень страхового покриття. За цим видом страхування  він становить 70 % страхової вартості.

       Страховий тариф для кожної застрахованої сільськогосподарської культури визначається актуарно. Він фіксується в додатку до договору.

       Розмір  страхового відшкодування за кожною із застрахованих сільгоспкультур (СВ) обраховується в суті збитку, зменшеного на розмір франшизи, відповідно до формули: 

                                          СВ = (Вср-Вф) *S * Ц - ФБ,                                       (1.1) 

       де  Вср — середня врожайність  застрахованої сільгоспкультури за договором (ц/га);

       Вф  — фактична врожайність застрахованої  сільськогосподарської культури за договором (відповідно до актів огляду пошкоджених посівів і результатів  контрольного збирання, ц/га);

       S — площа застрахованих посівів  і-тої сільгоспкультури (га);

       Ц — ціна відшкодування, що дорівнює узгодженій зі страхувальником вартості метричної одиниці врожаю, застрахованої  і-тої сільгоспкультури (грн/ц);

       ФБ  — франшиза безумовна, встановлена  для і-тої сільгоспкультури (грн). 

       Страхування сільськогосподарських тварин

       Принциповою особливістю страхування сільськогосподарських  тварин є відшкодування збитків  лише у випадку загибелі тварини. Як відомо, при страхуванні іншого майна можливе відшкодування  збитків, що настали внаслідок часткового пошкодження майна.

       Страхова  сума встановлюється за заявою страхувальника, але не більше ринкової вартості тварини  на день укладання договору чи балансової вартості.

       Як  правило страхування проводиться  не у повній вартості тварин, що примушує власника бути більше зацікавленим у  збереженні поголів'я.

       Тварини приймаються на страхування в  договірній сумі, але не вищій за балансову вартість. Страховими ризиками зі страхування тварин є інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледиця, попадання під рухомий транспорт, під дію електричного струму та вимушений  забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.

       Диференціацію ставок страхових платежів при страхуванні  тварин слід пов'язувати не з територіальною належністю того чи іншого сільгоспвиробника (як при страхуванні посівів), а  з рівнем його господарювання, зокрема  з додержанням технологічних  вимог утримання й відгодівлі тварин, з ефективністю проведення ветеринарно-профілактичних та інших  заходів. Найпростішою формою такого обліку є зіставлення конкретної ставки страхового платежу з показниками  фактичного падежу тварин за попередній період.

       На  основі різниці у величині страхової  відповідальності всю сукупність застрахованих  тварин поділяють на три групи:

1. продуктивна худоба;
2. молодняк;
3. племінні і високоцінні тварини.

       Продуктивна худоба складає основну групу  і вважається застрахованою на випадок  загибелі внаслідок стихійного лиха, інфекційних хвороб, пожежі і дії  електричного струму.

       Молодняк  тварин потребує особливого догляду  і може бути застрахований лише від  стихійних лих, пожеж та електричного струму.

       Для останньої групи тварин застосовують більш високий обсяг страхової  відповідальності, враховуючи падіж  тварин від інфекційних та загальних  захворювань, нещасних випадків.

       Страхувальнику  відшкодовується тільки прямий збиток (загибель, падіж або вимушений  забій), але не відшкодовується втрата продукції, яка є непрямим збитком. При загибелі тварин цей збиток рівний балансовій вартості тварин, що загинули. Якщо індивідуальний облік балансової вартості тварин не ведеться, то вона визначається як середня за всіма тваринами  даного виду. При вимушеному забої  великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, коней, верблюдів, а також  домашньої птиці, збиток визначається в розмірі різниці між їх балансовою вартістю і сумою, отриманою від  реалізації придатного в їжу м'яса. Якщо м'ясо повністю непридатне для  вживання, то збиток обчислюється як при  падежу. При падежу або вимушеному забої пушних звірів збиток визначається з врахуванням зміни вартості шкірок у результаті інфекційної  хвороби, стихійного лиха чи пожежі. Ціна реалізованої шкірки встановлюється на основі відповідних довідок заготівельної  організації.

       Страхування будівель, споруд та іншого майна в  сільському господарстві

       Страхування будівель, споруд та іншого майна здійснюється на випадок знищення або пошкодження  внаслідок пожежі, вибуху, удару  блискавки, повені, паводку, землетрусу, бурі, урагану, зливи, граду, зсуву, незвичайних  для даної місцевості снігопадів, селів, припинення постачання електроенергії (спричинене страховою подією). Засоби транспорту страхуються на випадок  ДТП. Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних  дій третіх осіб.

       Для оцінювання основних фондів застосовується їхня повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу. Товарно-матеріальні  цінності власного виробництва, а також придбані підприємством, оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з урахуванням зносу, а об'єкти незавершеного будівництва - в розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку [1,2,5,8]. 

       1.2. Форми страхування в сільському  господарстві та їх характеристика. 
 

       Існують дві основні форми страхування: обов’язкове і добровільне.

       Згідно  постанови Кабінету Міністрів України  від 11.07.2002 року №1000, страхування врожаю багаторічних насаджень і сільськогосподарських  культур державних сільськогосподарських  підприємств проводиться обов’язково. Для страхувальників – сільськогосподарських  підприємств всіх форм власності  та організаційно-правових форм господарювання, що передбачені чинним законодавством, страхування є добровільним.

       На  страхування приймають врожай сільськогосподарських  культур і багаторічних насаджень  державних сільськогосподарських  підприємств, а врожай зернових культур  і цукрових буряків - підприємств  всіх форм власності.

       Частково  страхові платежі по обов'язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських  культур та багаторічних насаджень  компенсуються за рахунок Державного бюджету України у розмірі  не менше 50 відсотків витрат, понесених  сільськогосподарськими підприємствами. (3 2009 року така компенсація не проводиться).

       Обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських  культур i багаторічних насаджень, врожаю зернових культур i цукрових буряків сільськогосподарських підприємств всіх форм власності проводиться з метою гарантування економічної та продовольчої безпеки держави, створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектору економіки, захисту інтересів сільськогосподарських підприємств.

       Суб'єктами обов'язкового страхування є: страхувальники - державні сільськогосподарські підприємства щодо врожаю сільськогосподарських  культур i багаторічних насаджень та сільськогосподарські підприємства всіх форм власності щодо врожаю зернових культур i цукрових буряків; страховики - юридичні особи - резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення цього виду обов'язкового страхування.

       Не  підлягає обов'язковому страхуванню  врожай:

        - природних сiнокосiв i пасовищ; 

        - сільськогосподарських культур, що посiянi на зелене добриво;

        - сільськогосподарських культур, що висівалися понад три роки i жодного разу сільськогосподарські підприємства не одержали врожаю;

        - підпокривних та безпокривних багаторічних трав;

        - посівів, та багаторічних насаджень плодоносного віку, які не розміщені в зоні офіційного землевпорядкування.

       Правила добровільного страхування визначені  кожною страховою компанією, яка  отримала відповідну ліцензію на такий  вид страхування [4,10,11]. 

       1.3. Оцінка сучасного стану страхування  в сільському господарстві України. 
 

       Сільське  господарство - одна з найдавніших, найважливіших і найбільш ризикованих  галузей економіки. В Україні  на нього покладено завдання дедалі повніше забезпечувати внутрішні  потреби країни в сировині і продовольстві та нарощувати відповідні експортні можливості. За належних інвестицій аграрний потенціал України може досягти рівня, достатнього для того, щоб нагодувати більш як половину населення Європи. Фактичні показники – на порядок нижчі.

       АПК нашої країни вже давно зазнає дефіциту фінансових ресурсів, який був  і певною мірою лишається наслідком  низької врожайності сільськогосподарських  культур, нееквівалентного міжгалузевого  обміну, недосконалої податкової та митної політики. Ціни на сільськогосподарську продукцію нерідко занижуються  через погану організацію її закупівлі, монопольне становище деяких заготівельників. Матеріально-технічні засоби продаються селу за цінами, не завжди адекватними якості добрив, машин, обладнання. Останніми роками багатократно зросла вартість енергоносіїв. Триває відплив із села найактивнішої частини трудових ресурсів. Ось ті головні чинники, які зумовили відчутне зниження темпів розвитку вітчизняного аграрного сектору порівняно не лише з іншими державами, а й із середніми макроекономічними показниками України.

       На  сучасному етапі розвитку сільського господарства України на перший план висуваються завдання розбудови  інфраструктури аграрного ринку. Важливим елементом цієї інфраструктури має  стати система фінансово-кредитного забезпечення, зокрема система страхування  сільгоспвиробництва.

       Нинішній  стан розвитку ринку страхових послуг в аграрному секторі не дає підстав для оптимізму: страхові послуги аграріям надає лише незначна кількість компаній, інформація про умови та порядок страхування неповна та важкодоступна, перелік ризиків, від яких страхують страхові компанії, часто не відповідає потребам страхувальників-аграріїв.

       Сучасне страхування аграрного виробництва - це система заходів щодо організованого спеціальними страховими державними і  недержавними органами захисту майнових інтересів громадян, організацій  та установ зв'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції  у разі випадку певних подій за рахунок спеціально створених грошових коштів

       Сучасний  стан розвитку аграрного страхування  в Україні не відповідає його першочерговому завданню – бути ефективним механізмом управління ризиками в аграрному  секторі та забезпечувати стабільність виробництва та доходів сільськогосподарських  виробників. Зокрема, характерними рисами сучасного стану розвитку аграрного  страхування є:

• низький попит на страхування з боку сільськогосподарських виробників (низький відсоток участі у страхуванні, застосування страхування переважно не як методу управління ризиками підприємства, а як допоміжного заходу при отриманні банківського кредиту, недовіра сільськогосподарських виробників до страхових компаній);
• недостатня пропозиція з боку страхових компаній (низький відсоток сільськогосподарського страхування у портфелі страхових компаній, відсутність у портфелі страхових компаній розмаїття страхових продуктів, які б відповідали потребам страхувальників, недовіра страхових компаній до сільськогосподарських виробників);
• нереалізовані завдання держави щодо стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки (час від часу постає питання про необхідність надання прямої державної допомоги у випадку настання катастрофічних збитків).

       Таким чином, сучасний стан розвитку системи  аграрного страхування диктує потребу  у формуванні системного підходу  до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче  оформлення форм взаємодії трьох  головних учасників аграрного страхування  – сільськогосподарських  виробників, страхових компаній та уряду.

       Нині  в Україні прискорюється аграрна  реформа, стратегічна мета якої - забезпечити  повне й надійне продовольче  постачання населення, досягти високого експортного потенціалу галузі, відродивши господаря землі й створивши  багатоукладний конкурентоспроможний аграрний сектор економіки.

       Залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва безпосередньо залежить і від того, як вирішується проблема зменшення та розподілу ризику товаровиробників.

       Сучасний  стан ринку страхування далекий  від існуючого в країнах Європейського  Союзу. Тому виникає потреба створення  єдиного страхового простору в Європі. Страхові системи різних держав не функціонують відокремлено одна від  одної, а перебувають у постійній  взаємодії. Проникнення іноземного капіталу та поява нерезидентів на національному страховому ринку  пов’язані з розвитком світової економіки, міжнародних відносин щодо формування спільних стандартів регулювання  страхової діяльності.

       Міжнародна  кооперація та інтеграція в страхуванні  необхідна не тільки для функціонування міжнародної торгівлі, мореплавства, авіації,космонавтики, а й для  ефективного функціонування усіх продовольчих підкомплексів АПК, оскільки виробництво сільськогосподарської продукції є високоризикованим як для виробників, так і для переробних підприємств. На даний час страхування аграрних ризиків є одним з найбільш складних, збиткових і проблемних видів страхування, за допомогою якого можна стабілізувати економіку підприємств агропромислового комплексу та економіки держави.

       Необхідною умовою успіху є ще й державна підтримка. На думку фахівців, вона не тільки допомагає виробникам сільгосппродукції, а й заощаджує бюджетні кошти. Наприклад, посушливого 2007 року, коли збитки вітчизняних аграріїв сягнули майже мільярда гривень, із резервного фонду на подолання наслідків стихії довелося виділити 120 млн. грн. Якби на той час в Україні працювала ефективна система агрострахування, бюджет не довелося б спустошувати [6].

       На  жаль, такої системи немає й нині. За словами начальника відділу фінансових планів, страхування, кредитування та боргових зобов’язань Мінагрополітики Олександра Полещука, на здешевлення страхових платежів у рік започаткування програми (2005-й) держава виділила 50 млн. грн. У 2008-му сума була найбільшою — 200 млн. грн. Однак тоді бюджетних коштів вчасно не освоїли і більшу їх частину перерозподілили. А вже наступного року грошей не виділили зовсім, за винятком 12 млн. грн. зі стабілізаційного фонду для погашення кредиторської заборгованості. У проекті бюджету-2010 субсидії також не були передбачені. Й наразі учасники ринку обходяться своїми силами. Скажімо, 2009 року страховики відшкодували збитки потерпілим на суму понад 13 млн. грн. Тобто рівень виплат становив майже 37%.