Стратегічне планування діяльності туристичних підприємств

                                Міністерство освіти і науки України

                         Київський технікум готельного господарства 
 
 

                                     КУРСОВА РОБОТА

        з курсу  «Основ менеджменту»                

        на тему: СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

                            ТУРИСТИЧНИХ    ПІДПРИЄМСТВ

        Роботу виконано на матеріалах: Навчально-виробничої лабораторії 

                                                                              «Гостинність» 
 

                                                          Студентки Білецької Аліни Ігорівни

                                                          курсу 4 групи 44-ГГ

                                                          денної форми навчання

                                                          за спеціальністю «Організація 

                                                         обслуговування в готелях і

                                                          туристичних  комплексах»

                                                          Науковий керівник Джгуташвілі Н. М.

                                                   Київ-2008

                                                  План:

Вступ.............................................................................................................  2-4

Розділ 1 – Теоретичні аспекти стратегічного планування……………...  5-15

Розділ 2 – Аналіз стратегічного планування в діяльності туристичного підприємства( на прикладі НВГ «Гостинність»)………………………..  16-22

Розділ 3 – Проблеми та напрямки удосконалення  стратегічного розвитку(на прикладі НВГ «Гостинність»)…………………………………………....  23-28

Висновки……………………………………………………………………  29

Використанні  джерела інформації………………………………………… 3 

  Вступ

  Основою  стратегічного менеджменту є  стратегічне планування, яке тут  розуміється як процес формування, оцінювання і прийняття стратегій  розвитку бізнесу. До питань  стратегічного планування належить  також контроль реалізації планів  і їхнє коригування. Стратегічні  плани базуються на прогнозуванні  майбутнього стану підприємства  і зовнішнього середовища, їхнім  призначенням є мобілізація ресурсів  і координація діяльності всіх  підрозділів підприємства в напрямку  досягнення заявлених довгострокових  цілей (збільшення прибутку, зниження  собівартості, вихід на міжнародний  ринок, збільшення масштабів діяльності, створення спільних підприємств  і т.ін.). 

  Історично  стратегічному плануванню в бізнесі  передувало довгострокове планування, що практикувалося в 50-х і  60-х роках XX ст.,

коли  ринки ще розросталися і політика компаній базувалася на уявленнях про  безупинне зростання. Кризові явища  у світовій економіці початку 70-х  років, що супроводжувалися такими явищами, як насичення попиту, посилення конкуренції, зміни в технології, нестабільність зовнішнього середовища змусили  переглянути методи планування, які  стали неадекватними проблемам, що виникли. Сформувалося розуміння, що сила компанії базується на можливості розвинути потенціали стратегічного  успіху - стратегічні переваги, тобто  ринкові переваги, такі як високі стандарти  якості продукції (послуг), низькі витрати, ефективна мережа розподілу, високий  імідж. Звичайно стратегічні переваги випливають з аналізу, по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами і, по-друге, сприятливих і несприятливих  чинників навколишнього середовища. Останнім часом до цих позицій  додають ще дві: здатність до швидких  змін у стратегії й організації  у відповідь на зміни навколишнього  середовища, а також культуру організації  в плані сприйняття і реалізації стратегії.

Безперервне планування, тісно пов'язане з  постійно діючою і використовуваною системою маркетингової інформації, захищає підприємство від несприятливих  зовнішніх впливів, дає змогу  своєчасно виявляти і враховувати  тенденції розвитку ринків, технологій, зміни в масовій свідомості та інші чинники, що визначають умови функціонування бізнесу і його ефективність.

  Впровадження  на практиці «стратегічного планування»  дає ряд переваг, оскільки воно  змушує фірму більш чітко визначати  свої завдання і політику; веде  до кращої координації зусиль  працівників організації і визначення  показників діяльності фірми  для наступного контролю; привчає  керівників постійно мислити  перспективно і готувати підприємство  до несприятливих змін у внутрішньому  і зовнішньому середовищі; дає  змогу більш наочно демонструвати  взаємозв'язок усіх посадових  осіб.

  Численні  дослідження показують, що стратегічне  планування підвищує якість управління, приводить його у відповідність  до вимог швидких і часто  непередбачуваних змін у зовнішньому  середовищі. Це сприяє зростанню  обгрунтованості управлінських  рішень і концентрації довгострокової  і поточної діяльності менеджерів, спрямованої на досягнення глобальних  цілей фірми.

  В  данній курсовій роботі автор  намагатиметься найширше розкрити  термін «стратегічне планування»  у поєднанні зі словосполученням  «туристичне підприємство». Показати  взаємозв’язок між цими термінами.  Об’єктом прикладу було обрано  Навчально-виробничий готель «Гостинність».

  Перед   безпосереднім початком дослідження  і аналізування зробимо невелий  відступ в історію створення  готелю.

  Готель  «Гостинність» створений за спільним  договором України і Німеччини  з дотриманням всіх вимог. Готель  забезпечує проходження якісної  практики студентам на всіх  кваліфікаційних рівнях. Навчально-

виробничий  комплекс «Гостинність» займає 2 поверхи  гуртожитку,4-5. Гуртожиток розташований по вулиці  Генерала Жмаченка,26. Готель створенно у 2002 році.

  Всього  в готелі 18 номерів. Номери: люкс, напів-люкс, одномісні номери та  номери євро-тренд. В лабораторії  працює: зав.лабораторією, старший лаборант, зав.поверхом, черговий по поверху,покоївка  та кастелянка.

  До  службових приміщень входять:  навчальний клас для проведення  практичних занять,білизняна. Готель  не має власної пральні тому  був заключний договір з пральнею  міста.

1. Теоретичні аспекти стратегічного планування

Щоб отримати оптимальну стратегію, спочатку необхідно  з’ясувати, що це таке.

Стратегія – це низька цілеспрямованих рішень, які визначають та розкривають цілі компанії; приводить до розробки принципових планів та політик організації, що направлені на досягнення цілей.

Таким чином, стратегія – це довгостроковий якісно визначений напрям розвитку організації, спрямований на закріплення її позицій, задоволення споживачів та досягнення поставлених цілей. Він розробляється  для того, щоб визначити, в якому  напряму буде розвиватися компанія, та приймати рішення при виборі способу  дій.

Стратегію відрізняють довгостроковість та впровадження інновацій. Основне

завдання, яке вирішує стратегія діяльності готелю – забезпечення впровадження інновацій та змін в організації  шляхом розподілу ресурсів, адаптації  до зовнішнього середовища, внутрішньої  координації та передбачення майбутніх  змін у діяльності.

Стратегія організації постійно розвивається. Не завжди вдається продумати

заздалегідь усе до дрібниць і потім довгий час жити без змін.

Завжди  знаходиться щось нове, на що треба  реагувати, і в результаті цього

відкриваються нові стратегічні ніші. Процес удосконалення  стратегії

безкінечний.

  Стратегічне  планування – це процес визначення  головних цілей організації,

ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів.

Воно  охоплює всі підсистеми організації, тісно пов`язане з процесом прийняття  довгострокових управлінських рішень, спрямоване на досягнення стратегічних цілей та виконання завдань, що стосуються вибору альтернативних варіантів дій  суб`єктами управління. Стратегічне  планування має адаптивний характер, тобто альтернативність забезпечується за допомогою ситуативного підходу  до планування діяльності в підсистемах  організації і передбачає наявність  резервних стратегій і планів, які можуть використовуватися в  разі змін у середовищі функціонування організації. За стратегічного управління концепція розвитку організації  охоплює всі її структурні компоненти і є комплексною.

Стратегічне планування має на меті довгострокове  забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно врахувати зміни  в навколишньому середовищі, які  являють собою потенційні загрози  і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні  сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив  на підприємство.

Тому,  стратегічне планування має такі характерні ознаки: по-перше,

стратегічне планування базується на принципово новому підході до

прогнозування стану навколишнього середовища; по-друге, важливою ознакою стратегічного  планування являється аналіз як зовнішнього  середовища, так  і внутрішніх можливостей  підприємства; по-трете, методика стратегічного  планування передбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства в залежності від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька стратегічних альтернатив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

 В  умовах ринкових відносин діяльність  кожного туристичного підприємства  залежить від конкурентного середовища  з метою досягнення безперервного  зростання обсягів діяльності  воно повинно формувати власну  стратегію розвитку.  

Стратегічний  план, з одного боку, зорієнтований  на віддалену перспективу, а з  іншого боку – повинний бути досить гнучким, щоб при необхідності можна  було внести в нього зміни. Практично  це програма діяльності підприємства протягом тривалого часу; її необхідно  пристосовувати до постійно мінливої ділової і соціальної обстановки.

Процес  стратегічного планування можна  умовно розділити на чотири фази.

Перша фаза – фінансове планування. Воно обмежується процедурою складання  річного бюджету і базується  на оцінках і інтуїції вищого керівництва.

Друга фаза передбачає сполучення фінансового  і довгострокового планування. Фінансові  результати прогнозуються звичайно на 3 – 5 років уперед, найчастіше ґрунтуючись  на результатах минулої економічної  діяльності.

Недолік такого підходу полягає в тому, що майбутнє важко передбачити, використовуючи тільки фінансові показники. У наш  час рішення за такою схемою приймають  підприємства з нескладною організаційною структурою.

Третя фаза – концентрація уваги на факторах зовнішнього оточення: новітніх технологічних  розробках, демографічних, соціальних, економічних. На основі отриманих даних  і заглибленого дослідження ринків збуту можуть розроблятися альтернативні  стратегії.

Четверта  фаза – стратегічний менеджмент. Крім дій, що відносяться до попередніх фаз, тут підприємства основну увагу  приділяють збереженню і зміцнення  позицій на ринках. В даний час  усі ведучі корпорації розвинутих країн  в області планування використовують стратегічний менеджмент.

Процес  стратегічного планування можна  представити у виді схеми зображеної в додатку № 1.

Основною  ідеєю, як видно зі схеми, є місія  організації. Відповідно до обраної  місії вищим керівництвом ставиться  мета. Для реалізації цілей необхідно  досліджувати усі фактори зовнішнього  і внутрішнього оточення для того, щоб згодом сформулювати можливі  стратегії. Аналіз розроблених стратегій  і вибір оптимальної виробляється з урахуванням можливостей фірми  і факторів зовнішнього оточення. Вибором стратегії в основному  закінчується процес планування. На етапах реалізації і наступної оцінки прийнятої  стратегії виявляються її сильні і слабкі сторони, при необхідності вносяться відповідні корективи. Багато підприємств після аналізу реалізації розроблених планів коректують і  місію організації.

Світовий  історичний досвід незаперечно доводить, що ефективний і стійкий розвиток підприємств у різних сферах бізнесу  досягається за рахунок оперативного використання у своїй господарській  діяльності відкриттів, винаходів, і  інших інновацій, що забезпечують стратегічні  конкурентні переваги на ринку.

Підприємства, що здійснюють упровадження нововведень, зосереджуються на пошуку принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але ще не відомих видів  товарів, методів організації виробництва, збуту товарів і т.д.

  Кульмінаційним  моментом стратегічного планування  є вибір стратегії, тобто якісно  визначеного напряму розвитку  організації. Якщо цілі окреслюють  прагнення організації, то стратегія  дає відповідь яким чином, за  допомогою яких дій можна досягти  цих цілей в умовах конкурентного  оточення. Отже, термін стратегія  в теорії менеджменту трактується  як модель дій, набір правил  і прийомів, за допомогою яких  досягають довгострокових цілей  розвитку організації.

  Найбільш  визначальним та суттєвим рішенням  при стратегічному плануванні  є вибір цілей діяльності підприємства. Існує система стратегічних цілей,  яка має певні вимоги до  себе.

Система стратегічних цілей  повинна бути :

багаторівневою  – це означає, що повинна бути визначально  головна ціль та ряд підрядних  цілей;

неоднорідно за періодом часу;

різноманітною за змістом або предметом відображення, тобто має бути вказано конкретне  виробництво. інвестиційна діяльність;

нерівнозначною  за об’єктом характеристики.

Основне завдання, тобто загальну ціль підприємства прийнято називати місією підприємства. Її вибір залежить від зовнішнього  середовища та чинників існування конкретного  підприємства. На основі загальної  місії підприємства формулюються його стратегічні цілі. Від їх характеру  буде залежати реальність та ефективність вибраної стратегії підприємства. Якщо стратегічні цілі будуть конкретними, вимірюваними, чітко орієнтовані  в часі, досяжними, збалансованими, взаємно підтримуючими та ресурснозабезпеченими, то і стратегія підприємства буде визначена правильно та ефективно.

  Основними  етапами стратегічного планування  на підприємстві є:

визначення  місії підприємства;

формулювання  стратегічних цілей;

аналіз  зовнішнього середовища та оцінка актуальності і реальності діяльності підприємства;

аналіз  потенціалу підприємства, перспектив його розвитку;

вибір генеральної стратегії;

аналіз  стратегічних цілей;

розробка  функціональних та ресурсних стратегій;

впровадження, контроль та оцінка результатів вибраної стратегії.

Після визначення місії підприємства починається  діагностичний етап стратегічного  планування. Першим і найбільш важливим кроком при цьому є вивчення зовнішнього  середовища діяльності підприємства.

Аналіз  зовнішнього середовища – це процес безперервного спостереження, вивчення та контролю дії зовнішніх чинників по відношенню до підприємства для  того, щоб своєчасно і якомога  конкретніше визначити позитивну  та негативну дію зовнішніх чинників, якими є політичні, економічні, науково-технічні, соціальні, міжнародні і т.п. Слід відмітити, що при розробці та здійснення стратегії  значне місце посідає аналіз ринкових чинників, які безпосередньо впливають  на діяльність підприємства, тобто  розглядають попит, пропозицію, кон’юнктуру  та рівень конкуренції за певною системою показників. Весь цей процес має  назву в економіці – СТРАТЕГІЧНА  ДІАГНОСТИКА.

  Потреба у формуванні нової стратегії організації назріває тоді, коли виникають нові цілі або виявляється, що досягти їх у межах діючої стратегії неможливо. Водночас визначити, як повинен змінитися вибраний напрям розвитку, доволі складно. Кожна організація, реагуючи на різні можливості й загрози та маючи різні сильні й слабкі сторони, здійснює власний стратегічний вибір. Таке розуміння стратегії дає змогу уникнути детермінізму в поведінці організації: стратегія, визначаючи напрям розвитку, залишає свободу вибору дій відповідно до змін, які відбуваються.

Для реалізації наступальної інноваційної стратегії  необхідно:

— керівникам підприємства мати інноваційне мислення;

— мати персонал творчого складу і високої  кваліфікації;

— гарне  знання ринку і маркетингових  методів;

— мати можливість розподілу ризику;

— обґрунтовано вибрати ефективну інновацію;

— скласти  план і провести велику організаторську  роботу з упровадження нововведення.

Наступальна інноваційна стратегія має кілька різновидів, серед яких можна виділити три основні:

1. Стратегія  досягнення переваг по витратах  за рахунок більш дешевого  виробництва і збуту продукції.  Масове виробництво дозволяє  мінімізувати постійні витрати  і встановлювати низькі ціни.

2. Стратегія  орієнтації на нові ринки —  найбільш ризикована і дорога; припускає розробку нових товарів  і освоєння нових ринків одночасно,  що дозволяє знизити залежність  підприємства від одного продукту  чи асортиментної групи і виявити  найбільш ефективну сферу діяльності.

3. Стратегія  орієнтації на конкретний сегмент  ринку досягається через низькі  ціни, шляхом контролю витрат  і концентрації зусиль на декількох  товарах, призначених для особливих  груп споживачів. Унікальність товару  досягається за рахунок підвищення  його якостей і специфічних  споживчих властивостей.

Інноваційний  проект пов'язаний з визначеним ступенем ризику, що обумовлюється:

- неготовністю  ринку відразу сприйняти нововведення;

- технічною  чи технологічною недоробкою  нового товару;

- практичною  неефективністю;

- неповною  реалізацією у встановлений термін;

- великою  невизначеністю результатів прийнятої  стратегії й інших причин.

Вибір конкретної стратегії інновації  здійснюється з обліком внутрішніх і зовнішніх умов функціонування підприємства, виходячи із системи взаємозалежних критеріїв.

Нині  економіка України переходить до нових ринкових відносин, її підприємствам  надано можливість самостійно господарювати  в умовах ринку; особливої ваги набуває  здатність цих підприємств так  спланувати свою діяльність, щоб не стати банкрутом, а ще краще —  щоб отримувати прибуток, тим самим  підвищуючи добробут населення. Виходячи з різноманітності характеристик  підприємств, можливі різні підходи  до організації системи стратегічного  управління загалом і стратегічного  планування зокрема. Світовий досвід свідчить: на основі загальних принципів кожне  підприємство обирає ту чи іншу систему, робить акцент на окремих сторонах діяльності підприємства, вводячи цей  орієнтир як основу планування. Підходи  до організації процесу стратегічного  планування можуть бути різноманітними, серед яких модель стратегічного  планування на основі «стратегічної  прогалини»(додаток №2). Більшість  зарубіжних підприємств використовують стратегічне планування як інструмент досягнення високих економічних  показників у своїй діяльності: доходу, прибутку, рентабельності тощо. Економічний  аналіз можливостей еволюційного розвитку підприємства дає змогу розрахувати  так звану нижню межу «стратегічної  прогалини» , тобто показники діяльності, яких можна досягти на основі трендів, що склалися у попередні періоди. Однак, як правило, пасивна реєстрація та наслідування тенденціям не влаштовують  підприємства, які намагаються забезпечити  своє прибуткове існування в довгостроковій перспективі. Фірмам потрібні додаткові  власні кошти для розвитку (самоінвестування на розширення), а також залучення  зовнішніх інвестицій, а тому підприємство повинно мати репутацію прибуткового. За встановленими параметрами прибутковості, доходності тощо, які розраховуються за принципом «від необхідного», можна  визначити верхню межу «стратегічної  прогалини». «Стратегічна прогалина» — це «поле стратегічних рішень», які мають прийняти керівники  підприємства для того, щоб перетворити  наявні тенденції у належному  напрямку з метою досягнення потрібних  параметрів розвитку підприємства (верхня межа «стратегічної прогалини»). Такий  підхід робить акцент на приведення у  відповідність «того, що можливо» з  «тим, чого треба досягти». Поле стратегічних рішень може охоплювати широкий спектр пропозицій щодо освоєння нових ринків, продуктів, додаткових послуг, а також  сприяння розвитку сильних і пом’якшення (усунення) слабких сторін діяльності підприємства. Для цього використовується весь арсенал моделей і методів обгрунтування стратегічних рішень, які допомагають заповнити «стратегічну прогалину», насамперед на основі розробки нових продуктово-товарних стратегій.  Модель стратегічного планування на основі «стратегічної прогалини». В умовах нестабільного зовнішнього середовища доводиться проводити роботу в різних напрямках. Тому стосовно розглядуваної моделі є певні критичні зауваження: витрачається багато часу та грошей на розробку варіантів заповнення «стратегічної прогалини», більшість з яких так і залишиться незатребуваними. Підприємства використовують цей підхід тоді, коли освоєні напрямки діяльності не мають потенціалу для забезпечення подальшого розвитку. Але для українських підприємств він є прийнятним, оскільки кожному з них у більшій або менший мірі необхідно переборювати тенденції скорочення діяльності. Орієнтація на пошук радикальних стратегічних рішень для заповнення «стратегічної прогалини» кінець-кінцем дасть змогу відповісти на запитання: «Чи має підприємство можливості до виживання взагалі?»

Особливості стратегічного планування.   

  В  основі стратегічного планування  лежить стратегія підприємства, тобто напрям діяльності і  засіб досягнення поставлених  цілей, а також інструмент, за  допомогою якого підприємство  приводить свої можливості у  відповідність з ситуацією на  ринку і може протистояти змінам. Застосування стратегічного планування  створює багато преваг у функціонуванні  підприємства: готує підприємство  до змін у зовнішньому середовищі; координує роботу його різних  структурних підрозділів; покращує  контроль на підприємстві.

  Стратегічне  планування має на меті довгострокове  забезпечення результативності  підприємства. Для цього необхідно  розробляти плани і моделювати  свою діяльність з урахуванням  не тільки внутрішнього, але,  перш за все, зовнішнього середовища (економічні, політичні, правові  та інші чинники), зміни в якому  – потенційні загрози і майбутні  можливості для підприємства. 

  Щодо  методики стратегічного планування, то вона передбачає розробку  багатоваріантної стратегії. Кожен  варіант якої орієнтований на  розвиток підприємства в залежності  від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька  стратегічних альтернатив з урахуванням  можливих ситуацій в майбутньому. 

  Для  практичної реалізації планування  як процесу необхідно дотримуватися  таких основних принципів: гнучкість  (адаптація до змін середовища  функціонування підприємства); безперервність (систематичний перегляд планів); комунікативність (координація та  інтеграція зусиль); адекватність (віддзеркалення  реальних проблем і самооцінки  в процесі планування); комплексність  (віддзеркалення всіх напрямків  фінансово-господарської діяльності); багатоваріантність (можливість вибору  найкращої з альтернативних можливостей  досягнення поставленої мети).

  Процеси  планування в рамках однієї  організації повинні мати певну  послідовність виконання. Для  цього повинен складатися і  впроваджуватися стандарт, який  регламентує склад і послідовність  окремих процесів. Для більшості  організацій однієї галузі процеси  планування багато у чому співпадають.  Їхня відмінність проявляється  при уточненні цілей і змісту  конкретного проекту, при визначені  складу, прав і обов’язків команди,  яка займається плануванням і  виконанням.